Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

європейців. Ще в 1693 р. англійський квакер' У. Пені у своїй

роботі «До теперішнього і майбутнього світу в Європі» висунув

ідею створення Європи від Атлантики до Уралу з єдиним пар-

ламентом. Проте ця ідея почала втілюватися в життя тільки у

XX ст. У 1923 р. австрійський політичний діяч граф Калергі ви-

сунув ідею створення Сполучених Штатів Європи.

Реалізація цих проектів почалася в Західній Європі в перші

роки після закінчення Другої світової війни. Французи Жан

Монне і Робер Шуман стояли біля витоків формування

Європейського Співтовариства, подавши на початку 1950 р.

меморандум, що містив ідею створення франко-германського

об'єднання з вугілля і сталі.

Європейське Співтовариство сформувалося в результаті єв-

ропейських інтеграційних процесів і пов'язано зі створенням

основних європейських організацій, зокрема Європейського

об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створеного в 1951 р. в Парижі,

Європейського економічного співтовариства (ЄЄС) і

Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом),

установлених в 1957 р. в Римі.

У 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксем-

бург уклали Римський договір про створення Європейського еко-

номічного співтовариства, або Європейського Спільного ринку. У

1960 р. сім інших держав — Великобританія, Австрія, Данія,

Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція утворили Європейську

асоціацію вільної торгівлі. У 1961 р. асоційованим членом ЄАВТ

стала Фінляндія, в 1970 р. до неї приєдналася Ісландія. Якщо

ЄАВТ обмежувалася створенням сприятливого режиму торгівлі з

поступовим скасуванням митних зборів і обмежень, то держави

Спільного ринку встали на шлях поетапної інтеграції. У 1973 р. до

ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія. Десятим

членом ЄЕС в 1981 р. стала Греція. З 1986 р. після прийому в

співтовариство Іспанії і Португалії за ним закріпився термін, що

став звичним, «Європа дванадцяти», під яким малося на увазі не

тільки економічне, але і розпочате політичне об'єднання. У 1992 р.

країни ЄЕС підписали Маастріхтські угоди, які передбачали

Квакери — члени релігійної християнської общини, заснованої у

середині XVIII ст. в Англії.

трансформацію ЄЕС в Європейський Союз, що мав за мету

узгоджену зовнішню і оборонну політику. До тексту Договору

про Європейський Союз додано 17 протоколів, у т.ч. про статус

Європейської системи центральних банків і Європейського цент-

рального банку, протокол про Економічний і соціальний комітет

і Комітет з регіонів, а також протокол про перехід до третього

етапу розвитку економічного і валютного союзу. Ці протоколи

підписали не всі держави. У 1995 р. в ЄС вступили Австрія,

Фінляндія, Швеція. Сьогодні членами ЄС є 27 держав європей-

ського континенту.

Європейське право і право Європейського Союзу як його

складова, як упорядковані системи правових норм — результат

багатовікового розвитку національних правових систем Європи,

що сформувалися в процесі правотворчості національних і євро-

пейських представницьких, виконавчих і судових органів влади.

Тривалий і важкий процес формування і реформування європей-

ського права далекий від завершення; його інтенсивність і резуль-

тативність залежать значною мірою від зусиль окремих держав і

європейських громадян.

З початку свого становлення європейське право базується

на принципах романо-германського і загального скандинавського

права. Відповідно, в рамках даного права лежать інші правові

принципи, які вже не замикаються тільки на романо-германському

праві, а виходять на інший рівень. Зокрема правові принципи,

пов'язані із затвердженням прецеденту як джерела права, фор-

мують систему джерел цього права, відмінну від романо-германсь-

кого. Також дана правова система зумовлює гнучкіше ставлення

національних правових систем держав — членів Європейського

Співтовариства до норм міжнародного права.

Основоположний принцип європейського права — принцип

прямої дії, згідно з яким його норми регулюють відносини за

участі держав, органів влади і установ Євросуду, держав-членів,

фізичних і юридичних осіб. Європейське право накладає обов'язки

на індивідуумів, а також наділяє їх правами, які утворюють час-

тину їхнього правового статусу.

Романо-германське право являє собою правову сім'ю, тобто

певну сукупність національних правових систем, засновану на

спільності джерел, структури права і історичного шляху його

314

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

315

формування. Із цього випливає, що романо-германське право не є

правом прямої дії, оскільки не має свого механізму реалізації норм

права, апарату контролю за виконанням розпоряджень — усе це

перебуває у веденні самих національних держав.

Європейське право є складним за своєю структурою явищем,

що складається з права Ради Європи і права Європейського

Союзу.

Право Ради Європи як правове утворення — це сукупність

правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються

в рамках регіональної міжнародної міжурядової організації —

Ради Європи. Рада Європи виникла в 1949 р. і функціонує на

підставі свого Статуту. Дана організація не видає

загальнообов'язкових нормативних актів і концентрує свою

діяльність на питаннях забезпечення прав і свобод людини

Право Європейського Союзу — унікальний правовий феномен,

що склався в ході розвитку європейської інтеграції в рамках

Європейських Співтовариств і Європейського Союзу як результат

реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського

Союзу. Право Єропейського Союзу — це специфічний право-

порядок, правова система, що склалася на стику міжнародного

права і внутрідержавного права держав — членів Європейського

Союзу. Таким чином, право Європейського Союзу є правовим

підґрунтям функціонування міждержавного об'єднання під назвою

Європейський Союз.

Для європейського права і права Європейського Союзу як

його складової характерне кількісне зростання його норм і роз-

ширення предмета їх регулювання. У системі європейського права

поступово розвивається структурна диференціація, відбувається

формування власних галузей та інститутів: конституційне і ад-

міністративне право, фінансове, трудове, соціальне, екологічне,

антимонопольне, акціонерне, банківське, «право компаній», митне

право. Разом із матеріальними нормами, право Євросуду містить

велику кількість процесуальних норм, присвячених регулюванню

й охороні інтелектуальної власності, ринку цінних паперів, інвес-

тиційної і банківської діяльності, інституту банкрутства.

Таким чином, право Європейського Союзу виступає не як сукуп-

ність національних правових систем, а як діюча правова система,

у рамках якої приймаються нормативно-правові акти, регулюють

суспільні відносини в тих державах, які є його членами.

У цьому і полягає принципова відмінність права Європейського

Союзу від романо-германського права.

Дамирли М.А., Анцупова Т.А. Право Совета Европы: схемы, таблицы,

определения и комментарии: Учеб. пособие. — О.: Феникс, 2007. — С. 19.

316

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

317

Розділ 5. СІМ'Я ПРЕЦЕДЕНТНОГО ПРАВА

Загальні положення

Загальне право відносять до прецедентного права, оскільки

воно формувалося шляхом нагромадження судових рішень, що

набули характер прецедентних. Саме судовий прецедент виступає

не тільки як головне джерело права, але і як основоположний

метод, що дозволяє даній правовій системі вирішувати практично

будь-який судовий спір.

Загальне право спочатку сформувалося в результаті діяльності

англійської судової системи і стало централізованою правовою

системою для всієї Англії. Оскільки Англія була найбільшою

колоніальною державою, загальне право отримало поширення в

багатьох державах світу як право метрополії. У кожній конкретній

державі, куди прийшло загальне право як колоніальне, воно пос-

тупово утверджувалося і ставало частиною національної правової

системи. Після завоювання цими державами національної неза-

лежності загальне право виступало як модель для формування

національних правових систем. У результаті сьогодні майже тре

тина населення світу перебуває в тій чи іншій мірі під впливом

загального права.

Система загального права включає в даний час правові системи

всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право

значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем де-

ржав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права

виділяються дві гілки.

Англійська гілка системи загального права охоплює правові

системи Англії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії,

Нігерії й інших держав Британської співдружності.

Американська гілка системи загального права включає правову

систему США і правові системи штатів США. Англійське загальне

право справило вирішальний вплив на розвиток правової системи

США, хоча вона в даний час багато в чому відрізняється від

правової системи сучасної Англії, але входить разом із нею в сім'ю

загального права.

У період колоніальних завоювань Канада, Австралія і Нова

Зеландія були заселені переважно англійськими колоністами, які

часто ігнорували традиції корінного населення. На даних тери-

торіях тривалий час діяло англійське загальне право, а також спе-

ціальні акти англійського парламенту, що регулювали адміністра-

тивні і цивільно-правові відносини.

Національні правові системи цих держав почали формуватися

після надання їм Великобританією статусу домініону (Канаді — у

1867 p., Австралії — у 1900 p., Новій Зеландії — у 1907 p.), і,

відповідно, сфера екстериторіальної дії англійського загального

нрава и цих державах обмежилася. Зокрема, з того часу англій-

ський парламент уже не міг без згоди даних держав приймати

закони для домініонів, тобто можна стверджувати, що національні

правові системи цих держав стали незалежними при збереженні

загальних рис, властивих сім'ї загального права'.

Національні правові системи Канади, Австралії і Нової

Зеландії почали формуватися і розвиватися автономно, проте

це не завадило їм залишитися в рамках сім'ї загального права.

Правові системи цих держав об'єднує так званий «переконливий

прецедент», що означає визнання судового прецеденту іншої

держави як «переконливий». Він стає джерелом права у разі його

підтвердження вищою судовою інстанцією даної держави.

Богдановская И.Ю. Правовые системы Канады, Австралии и Новой

Зеландии: особенности развития // Право и политика. — 2002. — № 8. — С.

21-22.

318

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

319

Глава 1. Англійське загальне право

1. Становлення і розвиток англійського загального

права

Загальне право розвивалося автономним шляхом, і зв'язки з

континентальною Європою справили на нього незначний вплив.

З приводу впливу римського права на загальне право серед до-

слідників відсутня єдина точка зору. Якщо на думку одних, у

порівнянні з романо-германським правом цей вплив непомітний

то на думку інших, у своєму розвитку англійське загальне право не

змогло уникнути сильного впливу класичного римського права.

К. Осакве, розглядаючи вплив римського права на формування

загального права, відзначає, що «в англо-американській літературі

часто зустрічається думка про те, що англійське право не сприй-

няло римське право і що римське право не вплинуло на розвиток

англійського права, незважаючи на те, що Англія тривалий час

входила до складу Римської імперії. З подібним твердженням не

можна погодитися. Континентально-європейські вчені вважають, і

я з цим згоден, що римське право неминуче вплинуло на розвиток

англійського права, але в меншій мірі, ніж на розвиток романо-

германського права. Англійське право дуже багато запозичувало

від римського права: термінологію, правові методи, загальні по-

няття, загальні принципи, загальні цінності»

Більше того, на думку Бакланда Мак-Наєра, «між римським

юристом і юристом загального права більше спільного, ніж між

римським юристом і його наступником, сучасним цивілістом. Як

юрист загального права, так і римський юрист уникають узагаль-

нень і по можливості визначень. їхній метод — активна казуїс-

тика. Вони переходять від одного конкретного випадку до іншого і

прагнуть створити не щось подібне до логічної системи, а механізм

регулювання, що справно діє, для кожного з них, не побоюючись

логічних невідповідностей, які рано чи пізно можуть призвести

до труднощів»

Як відзначає Г.Дж. Берман, на формування і розвиток за-

гального права значний вплив справило канонічне право. Іншими

словами, роль канонічного права у формуванні правових систем

західних країн, зокрема загального права, важко переоцінити

Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а

потім поширилося на інші території. Тому формування даної пра-

вової системи найтісніше пов'язане з розвитком права Англії.

Існуванню загального права передував період англосакського

права як права місцевого, локального, такого, що діє на обме-

женій території.

В історії формування і розвитку англійського загального права

виділяються декілька основних етапів.

Перший етап у становленні англійського загального права

пов'язано з формуванням права як централізованого і загально-

національного, норми якого складалися в практиці королівських

суддів. У 1066 р. Англія була завойована нормандцями. Відомо,

що це дата битви при Гастінгсі, в якій нормандці на чолі з Віль-

гельмом Завойовником здобули перемогу над військами англо-

саксів. Так було створено передумови для подальшого затверд-

ження нормандського панування на Британських островах.

Із цього періоду починається становлення і розвиток загаль-

ного права, що діяло в усій Англії. Загальне право було ство-

рене королівськими судами. Судді королівських судів селилися в

одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових роз-

глядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з міс-

цевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного

права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандсь-

кими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали

розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести за-

гальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому.

У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах.

Через них, головним чином, і йшов процес утворення загального

Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. — М.: Проспект,

2006.

— С 606.

Дивм.: Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особен

ная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002.

' Buckland McNair Roman Law and Common Law. — London,

1952. — P. XIV.

Див.: Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха

формирования. — М.: Инфра-М-Норма, 1998.

320

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

321