Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

268

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

269

направлена на запобігання злочинам у сфері приватного права,

які стосуються прав і інтересів окремих осіб. Усі злочини

діляться на такі групи:

— худуд Аллах (кордони аллаха), куди входить чітко виз

начений список злочинів, на які є вказівка в Корані і за які

обов'язково настає специфічне покарання, застосування якого не

повинне залежати від волі офіційних властей або приватних осіб

(наприклад віровідступництво, вживання вина або інших алко

гольних напоїв);

— джинайят, куди входять ті протиправні дії, які розгляда

лися як посягання на права окремих осіб. До джинайяту нале

жать убивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо;

— тазір, куди включаються протиправні дії, не передбачені

законом, проте вони караються в судовому порядку за допомогою

виправних покарань через їх суперечність суспільним інтересам.

Це такі дії: несплата закату, недотримання посту, легкі тілесні

ушкодження, образа, хуліганство, обважування, обмірювання, ха

барництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо.

Таким чином, структура ісламського права складається з

сукупності норм, що регулюють різні сфери суспільного життя

мусульман, а також їх взаємини з немусульманами, володіє

низкою специфічних особливостей, що випливають із самої суті

ісламського права.

5. Роль ісламського права у формуванні і

функціонуванні правових систем

ісламських держав

Необхідно розмежовувати два близькі, але нетотожні по-

няття: «ісламське право» і «правова система ісламських держав».

Ісламське право є, як уже наголошувалося, правом ісламської

общини, тобто дотримання його норм розраховане на людей, які

сповідають іслам, незалежно від місця мешкання. Правові сис-

теми ісламських держав мають територіальний характер. Норми,

що містяться в правових системах національного права, розра-

ховані на всіх громадян, які проживають на території ісламської

держави незалежно від релігійної належності.

У жодній національній правовій системі ісламських держав

норми класичного ісламського права не функціонують у чистому

вигляді. Вони доповнюються за допомогою звичаїв, договорів,

угод, адміністративних рішень та інших нормативних актів, що

містять норми позитивного права, а також на основі запозичень

правових положень в інших правових систем.

Для правових систем сучасних ісламських держав характерний

дуалізм права, який полягає в одночасному співіснуванні пра-

вових норм, різних за змістом і специфікою, — норм класичного

ісламського права і норм, запозичених з інших правових систем,

що дозволяє пристосувати правові системи сучасних ісламських

держав до економічного і соціально-політичного середовища, що

постійно змінюється. Більше того, у теперішній час спостері-

гається тенденція розширення і посилення дуалізму, що поясню-

ється багатьма обставинами, серед яких можна назвати, по-перше,

ускладнення соціально-економічних, політичних відносин у су-

спільному житті, які вже не можуть регулюватися тільки релігій-

ними нормами і догмами; по-друге, міжнародна співпраця, що

розвивається.

Напрями дії ісламського права і правових систем ісламських

держав різні. Складно провести чітку межу між сферами їх дії.

Як правило, норми ісламського права охоплюють переважно від-

носини особистого статусу, але можуть і виходити за ці рамки,

включаючи цивільні, конституційні, адміністративні і кримінальні

відносини. Останнє характерне для країн Аравійського півос-

трова.

Разом із тим, класичне ісламське право як і раніше є визна-

чальним у функціонуванні правових систем ісламських держав.

Це виявляється в такому.

Конституційно закріплене визнання ісламу як державної

релігії. Одним із таких конституційних положень, що існують

у 28 державах та відображає вплив ісламських інститутів і норм

на державне право й одночасно виступає правовою основою

такого впливу, є визнання ісламу державною релігією. Такі

положення містяться в конституціях Йорданії, Об'єднаних

Арабських Еміратів, Тунісу, Катару, Пакистану та ін. Так, згідно

з Конституцією Афганістану 2004 p., іслам має статус офіційної

державної релігії. Також закріплюється норма про те, що не може

270

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

271

бути прийнятий жоден закон, що суперечить священній релігії

ісламу

Функціонує ісламський інститут шури — дорадчості, у рамках

якого порівнюється діяльність держави з основоположними при-

нципами ісламського права. Інститут шури надає народу мож-

ливість брати участь у виробленні найважливіших державних рі-

шень. З юридичної точки зору вирішення шури може і не нести

обов'язкового характеру, проте жоден правитель, як показує

практика, не ігнорує їх через її релігійний і суспільний авто-

ритет.

Виходячи з елементного складу поняття правової системи,

можна виявити вплив класичного ісламського права на всі скла-

дові структури правової системи ісламських держав, хоча і ви-

являється це різною мірою. Класичне ісламське право визначає

правовий менталітет, правову свідомість, правову культуру і пра-

вореалізацію в цих державах. Воно відіграє визначальну роль у

формуванні не тільки змістовних елементів правової системи, але

й формальних. Як змістовні елементи необхідно розглядати, перш

за все, правову ідеологію, під якою маються на увазі основопо-

ложні принципи, що визначають усі сфери правової реальності в

суспільстві. Правова ідеологія, що панує в ісламських державах,

має суто релігійний характер, оскільки бере свій початок, перш за

все, в основоположних джерелах ісламської релігії і ісламського

права — Корані і Сунні, а також вона була сформульована в ході

доктринального розроблення ісламського права.

Розглядаючи динаміку співвідношення класичного ісламського

права і правових систем ісламських держав, доцільно, залежно

від ступеня впливу класичного ісламського права на формування

і функціонування правових систем вищезгаданих держав, на-

вести таку класифікацію правових систем сучасних ісламських

держав.

Перша група об'єднує правові системи тих ісламських держав,

в яких формування і функціонування правових систем відбувається

під прямим впливом принципів і норм класичного ісламського

права, що справляє глибокий вплив не тільки на регулювання

у сфері приватного права, але й на публічне право, наприклад на

конституційне законодавство і на форму правління, що склалася

в даній державі. Вона була сприйнята такими державами, як

Саудівська Аравія, Іран і Пакистан, де запроваджується в життя

головна вимога ісламської концепції права, тобто повна відповід-

ність усіх чинних норм усіх галузей права основоположним при-

нципам класичного ісламського права.

Правові системи сучасних ісламських держав, що входять

до другої групи, характеризуються більш помірним підходом до

застосування норм класичного ісламського права в рамках су-

часної правової системи ісламської держави. Це правові системи

таких держав, як Єменська Арабська Республіка, Лівія, Судан,

Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт, Бруней. Ісламське

право тут не має такої сфери дії, як, наприклад, у Саудівській

Аравії та Ірані, але все-таки продовжує відігравати істотну роль,

а в останні десятиліття навіть спостерігається тенденція до його

розширення. Найбільший вплив принципи і норми ісламського

права справляють на конституційні норми, на структуру і діяль-

ність державного механізму цих держав. Так у Лівії в 1977 р.

Коран було оголошено «законом суспільства», який замінює зви-

чайну конституцію.

Для третьої групи ісламських держав характерне обмежене за-

стосування норм класичного ісламського права на рівні загальних

принципів, що визначають характер функціонування цих правових

систем, куди входять правові системи Єгипту, Сирії, Марокко,

Йорданії, Алжиру, Сомалі, Афганістану і ін. Іслам завжди був

важливою частиною офіційної ідеології цих держав, але не був

чинником, що визначає суспільно-політичне життя.

Четверта група правових систем ісламських держав відображає

найменший вплив та дію норм і принципів класичного ісламського

права на їх функціонування. Найбільш характерно це виявляється

в таких державах, як Туреччина, Туніс і Марокко

Необхідно відзначити, що в правових системах пострадянських

держав із мусульманським населенням ісламське право має

декларативний характер і реально не впливає на функціонування

Див.: Конституция Исламского Государства Афганистан. — Кабул:

Гослитиздат, 2004. — С. 5-13. — Текст мовою дарі.

' Бехруз X. Исламские традиции права: Монография — О.: Юрид. л-ра,

2006. - С. 263-267.

272

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

273

цих правових систем. Іншими словами, ісламське право не відіграє

якої-небудь значної ролі в суспільно-політичному і державно-пра-

вовому житті цих держав. Проте переважна більшість населення

цих держав сповідує іслам, а ісламське право, як право іслам-

ської общини, може регулювати різні сторони життєдіяльності

мусульман, переважно, сфери їх особистого статусу. Це держави

Середньої Азії Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Киргизстан

і Туркменістан, а також Азербайджан.

Заслуговує особливої уваги характер взаємин ісламського

права і правових систем «неісламських» держав, де мусульмани

складають меншість населення. Ісламське право в цих державах

входить у структуру їх правової системи і регулює сфери особис-

того статусу мусульман. Це стосується правових систем таких

держав, як Індія, Танзанія, Малі, Чад, Філіппіни, Нігерія та ін.

Наприклад, в Індії деякі питання сімейно-правових відносин

регулюються нормами ісламського права. Закони, прийняті в

1937 і 1939 pp. ще в колоніальній Індії, регулюють шлюбно-

сімейні відносини мусульман, які проживають в цій країні.

Таким чином, вплив ісламського права на правові системи іс-

ламських держав виявляється в кожній ісламській державі по-

різному, залежно від історичних закономірностей розвитку даної

держави, культурних особливостей людей, які населяють її, та

від його геополітичного розташування.

6. Особливості ісламського судочинства

Виникнення ісламського правосуддя пов'язане з процесом фор-

мування і становлення ісламської держави і права, головний зміст

якого визначався діяльністю Пророка Мухаммада, який виконував

у першій ісламській державі роль верховного судді. Його діяль-

ність ґрунтувалася на положеннях Корану.

Надалі, у зв'язку з поширенням ісламу і територіальним роз-

ширенням ісламської держави, Пророк Мухаммад запровадив у

практику делегування своїх суддівських повноважень найбільш

впливовим і авторитетним сподвижникам, які виконували роль

намісників у різних частинах ісламської держави. Є також відо-

мості про те, що Пророк Мухаммад неодноразово довіряв своїм

сподвижникам розгляд окремих судових справ, проте ще без за-

провадження спеціальної посади каді (судді), який був би звіль-

нений від інших функцій і займав би цю посаду постійно.

Після смерті Пророка Мухаммада в період правління перших

його чотирьох наступників-халіфів основні принципи ісламського

судочинства залишалися без істотних змін. Халіфи зосередили у

своїх руках не тільки верховну державну владу, але й верховну

судову владу.

Статус суддів як офіційних осіб, які призначаються прави-

телем і наділені спеціальними повноваженнями по відправленню

правосуддя, утвердився в перший період правління династії Абба-

сидів. У цей період у халіфаті великого впливу набула фігура

верховного судді, який призначався халіфом та за дорученням

правителя підбирав і призначав каді, тобто формував структуру

судової системи.

Судовій системі, що склалася в період правління Аббасидів,

був властивий дуалізм, що виявлявся в співіснуванні як іслам-

ських, так і неісламських судів, зокрема: ісламських судів, які

керувалися нормами ісламського права; цивільних судів (відомств

скарг), які спиралися на реальну силу державного апарату при-

мушення; консульських судів і судів персонального права для

немусульман із різною компетенцією.

Ісламське правосуддя остаточно сформувалося до X ст. одно-

часно із завершенням становлення ісламсько-правової доктрини,

яка, разом із судовою практикою, уже тоді запропонувала цивілі-

зованішу судову процедуру і правила доказування на основі

таких принципів: принцип справедливості, що згадується в ба-

гатьох аятах Корану, наприклад: «Якщо почнеш судити, то суди

їх по справедливості»; принцип рівності, закріплений Кораном,

зокрема: «Адже піруючі — брати»

; принципи публічності і глас-

ності судочинства, які виражалися в тому, що воно проводилося

н публічному місці, зазвичай у мечеті, та ін.

і 1а початковій стадії розвитку ісламського правосуддя були

відсутні формальності в судочинстві, що виявлялося в ус -

ному змаганні сторін позивачів у засіданні суду, причому каді

приймав рішення на місці в першому ж засіданні. Подібна форма

Див.: Коран / Пер. с араб. акад. И. 10. Крачковского. — М.: Раритет,

1990.

274

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

275

діловодства існувала до середини VIII ст., записів і підсумків су-

дового розгляду не велося, а після закінчення судового процесу

ухвалене у справі рішення негайно виконувалося. Проте розгляд

доказів, заснованих на законі, примусив до визнання цінності

письмових документів, що стали неодмінним атрибутом будь-

якого правового акту. Поступово професійні свідки почали ви-

конувати обов'язки громадських нотаріусів. Таким чином, судова

процедура з усної перетворилася у письмову, а адули (нотаріуси)

стали суддівськими писарями, що виробляли текст протоколу з

кожної записаної ними відповіді або факту подання документа за

позовом, рішення судді.

Також на початковому етапі існування ісламського судочинства

була відсутня ієрархія судів. Не існувало апеляційної інстанції.

Проте можливість оскарження рішення все ж таки існувала.

Зокрема, глава держави, зважаючи на допущену помилку, міг

пом'якшити деякі види покарання. Проте, як відзначає Р. Шарль,

малікітські автори згадують про апеляцію, хоча мова йде про

оскарження, при якому абсолютно не враховувалася суть клопо-

тання і допускалося повне скасування вироку. Таким чином, при

існуванні шляху до оскарження абсолютизм володарів заважав

створенню єдиної теорії дотримання правил і обмежувальних по-

ложень, які могли б його утрудняти.

Особливості ісламського права позначаються і на ісламському

правосудді, зокрема: відправлення правосуддя від імені Аллаха,

що пояснюється його божественним походженням і релігійною

природою; закріплення засад правосуддя такими провідними дже-

релами ісламського права, як Коран і Сунна; відправлення іс-

ламського правосуддя спеціально призначеною особою — каді,

наділеною спеціальними повноваженнями, та ін.

Незважаючи на те, що більшість спорів вирішувалася каді

одноособово, у разі потреби йому дозволялося мати наїб (за-

ступників), катіб (діловодів), беваб і хаджиб (сторожів), расуль

(посильних). Передбачалося залучення до процесу терджуманів

(перекладачів), а також осіб, що займалися виявленням стану

свідків на предмет відповідності вимогам, що висувалися до них,

тобто давали висновки про їх неупередженість.

Як уже наголошувалося, судді на свою посаду признача-

лися главою держави. Перед призначенням кандидат проходив

випробування на знання ісламського права, тобто посада каді не

була виборною, він призначався на посаду указом глави держави

(халіфа або імама) або його заступника, в якому указувався район

його юрисдикції. Вступ на посаду відбувався негайно відразу ж

після обнародування указу. При зміні глави держави необхідно

було затвердження на раніше займану суддівську посаду новим

правителем.

У теперішній час багато ісламських держав повністю відмо-

вилися від ісламських судів на користь світських. Так в Єгипті

до 1952 р. організація і порядок роботи мусульманських судів

регулювалися законом. Відповідно до цього в країні існували му-

сульманські суди трьох рівнів: нижчі, які розглядали звичайні

справи; першої інстанції, юрисдикція яких включала розгляд

складніших справ і апеляцію на рішення нижчих судів; Верховний

суд. Спеціальні шаріатські суди було ліквідовано в цій країні в

1956 p., їх повноваження були передані загальногромадянським

судам. У 1954 р. було зроблено спробу ліквідовувати мусуль-

манські суди в Лівії, але через чотири роки вони були знову

відновлені.

Незважаючи на різний ступінь впливу норм класичного іслам-

ського права на судові системи ісламських держав, у більшості

з цих держав вони і сьогодні продовжують значно впливати на

відправлення правосуддя.

276

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

277