Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Окружні суди очолюють систему нижчих судів, що розгля-

дають апеляції на рішення додаткових судів, а також виступають

як суди першої інстанції по кримінальних і цивільних справах.

Нижча ланка судової системи формується із судів панчаятів у

селах і народних судів у містах, що розглядають незначні

цивільні і кримінальні справи та зазвичай призначають покарання

у вигляді громадського осуду або незначних штрафів, і судів

мунсифів, що розглядають тільки цивільні справи з незначною

вартістю позову.

Наступна інстанція нижчих судів — додаткові суди, що мають

необмежені повноваження по розгляду цивільних справ. Також

вони розглядають апеляції на рішення судів мунсифів.

Функцію конституційного контролю в Індії виконує Верховний

суд Індії. Високі суди штатів також можуть здійснювати цю фун-

кцію, але остаточне рішення приймає Верховний суд Індії.

Глава 3. Ісламське право

1. Історичні умови формування ісламського права

Всебічне вивчення генезису ісламського права можливе при

визначенні основних етапів його розвитку, що відображають ло-

гіку його еволюції з моменту зародження до сьогоднішнього дня.

Для найповнішого вивчення історії ісламського права уявляється

доцільним ниділити такі етапи:

перший етап — зародження і початковий період розвитку

ісламського права (VII ст.);

— другий етап — доктринальне розроблення ісламського

права в період становлення Арабського халіфату (VII—XII ст.)

— третій етап — розвиток ісламського права в епоху

Османського халіфату (кінець XIII — перша половина XX ст.);

— четвертий етап — розвиток ісламського права в сучасний

період (друга половина XX ст. — наші дні).

Кожен з указаних етапів еволюції ісламського права харак-

теризує стадії існування ісламського права як складного, комп-

лексного явища в нерозривному зв'язку з ісламською релігією і

цивілізацією.

Перший етап історії ісламського права пов'язаний із заро-

дженням і початковим етапом розвитку ісламського права в VII ст. і

збігається з початком формування ісламської релігії і цивілізації

як його підґрунтя.

Виникнення ісламу пов'язане з життєдіяльністю Пророка Му-

хаммада (570—632), особистість якого займає найважливіше

місце як у релігійній доктрині ісламу в цілому, так і у сфері його

правового прояву. Визнання Мухаммада як Пророка і посланника

Аллаха є одним із двох неодмінних символів ісламської віри, а

саме віра в те, що «немає ніякого божества, окрім Аллаха» і «Му-

хаммад є Пророком і посланником Аллаха». Основні положення

ісламу як віри, філософії і як системи права містяться у висловах

Мухаммада, що є божественними одкровеннями.

Становлення ісламського права пов'язане з появою основопо-

ложних джерел ісламської релігії, які одночасно є і джерелами іс-

ламського права. Божественні одкровення, передані людям через

248

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруг ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

249

Пророка Мухаммада, пізніше були зібрані і складені в Коран.

Основні положення Корану доходили до мусульман в усній формі

— заповідях, що регулювали багато питань їх життя і віри, тому

вчинки і слова Мухаммада і його сподвижників приймалися як

коментарі до Корану. Ці коментарі сформували друге за значу-

щістю джерело ісламського права — Суни.

Оскільки переслідування Мухаммада і його прихильників у

Мецці почастішали і набували дедалі більш жорсткі форми, він

почав шукати середовище, сприйнятливіше до його вчення, яке

знайшов у Медіні. У 622 р. пророк Мухаммад і близько сімдесяти

його послідовників, відомих як мухаджирун (мігранти), покинули

Мекку і поселилися в Медіні, де були прийняті ансарами (при-

хильниками). Це цілеспрямоване переселення, відоме під терміном

«хіджра» (міграція), поклало початок ісламському літочисленню,

і пізніше ісламський календар почав відлік часу саме з цієї події.

Таким чином, протягом десяти років, у 20-ті—30-ті pp. VII ст.,

було завершено організаційну перебудову ісламської общини

(уми) в Медіні, в якій Мухаммад був духовним і військовим

лідером, а також верховним суддею. Проте він так і не

прийняв царського титулу.

Статут ісламської уми, відомий як конституція Медіни,

розроблений у цей період, є першим політико-правовим доку-

ментом ісламу, по суті, першим ісламським законодавчим актом.

Він закріпив статус Мухаммада як релігійного глави ісламської

уми. Конституція Медіни регулювала взаємини між мухаджиру-

нами і мешканцями Медіни.

Поступово найближчі родичі і сподвижники Мухаммада кон-

солідувалися в привілейовану групу, що отримала виняткове

право на владу. З її лав після смерті Мухаммада почали вибирати

нових лідерів ісламської общини — халіфів. Необхідно вказати на

особливий характер відносин між Пророком і чотирма праведними

халіфами.

Першим халіфом став Абу Бакр — перший послідовник Про-

рока і його соратник. Він очолював ісламську уму лише два роки

(632—634), але за такий короткий час він зробив дуже загато для

становлення народженої ісламської держави. Завдяки його

видатним полководницьким здібностям уся Аравія об'єдналася в

межах єдиного ісламського правління. При ньому було розпочато

процес поширення ісламу в Ірак і Сирію та їх подальше при-

єднання до ісламської держави. На зміну йому прийшов інший

найближчий соратник Мухаммада — халіф Омар. У період його

правління (634—644) іслам був поширений на землі Палестини і

Єгипту. Він багато зробив для організації управління в іслам-

ській державі. Зокрема, він організував громадське казначейство,

запровадив виплату пенсій тим, хто не тільки особливо потре-

бував допомоги і сподвижникам пророка, але також й іншим

мусульманам і не мусульманам.

Третім правителем після смерті Пророка Мухаммада був халіф

Огмап (644-656). Він продовжив процес поширення ісламу.

Однією з його найбільш істотних заслуг є виготовлення шести

точних копій Корану з першого офіційного примірника і розсилка

їх до різних провінцій ісламського халіфату з метою уникнення різ-

ночитань, у зв'язку з чим Коран став доступний для всіх, оскільки

віруючим було дозволено робити власні копії з розісланих.

Останнім із чотирьох халіфів став Алі — двоюрідний брат і

зять Пророка Мухаммада. Його правління (656—661) було нетри-

валим і неспокійним та закінчилося його вбивством. Мусульмани,

які в цьому першому і подальших протистояннях у боротьбі за

посаду халіфа підтримали Алі, згодом склали окремий напрям в

ісламі, їх назвали шиїтами. Згідно з концепцією шиїтів, главою

ісламської уми може бути лише нащадок Алі, оскільки успад-

ковує від самого Пророка Мухаммада безгрішність у тлумаченні

Корану. У теперішній час шиїтів серед мусульман меншість — за

різними даним від 10 до 20%.

Другий етап історії ісламського права — це період його

доктринального розроблення в епоху становлення Арабського

халіфату (VII—XIII ст.). Він пов'язаний з подальшим поширенням

ісламу і розвитком ісламського права. У результаті склалася над-

національна імперія, що отримала назву Арабський халіфат, ос-

новою якої стала єдина релігія — іслам, також були створені нові

адміністративна, податкова, військова і судова системи. В історії

Арабського халіфату виділяють два періоди: дамаський, або період

правління династії Омейядів (661—750), і багдадський, або період

правління династії Аббасидів (750—1258).

Правителі з династії Омейядів управляли ісламською дер-

жавою і суспільством, керуючись Кораном і Сунною, які тлумачили,

250

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

251

виходячи з принципу доцільності і з урахуванням місцевих особ-

ливостей різних провінцій. Перший халіф Омейядської династії

Муавійя переніс столицю з Медіни до Дамаска (у теперішній

час столицю Сирії), що символізувало фундаментальні зміни в

розвитку ісламу. Адміністративною мовою стала арабська, було

установлено поштову службу і випущено перші ісламські гроші,

споруджено іригаційні канали в долинах Тігру і Євфрату.

На початку VIII ст. у боротьбу з Омейядами вступив інший

рід, що мав зв'язок із Пророком Мухаммадом, — Аббасиди, які

скинули Омейядів. Династія Аббасидів утримувала владу

близько п'ятисот років: з 750 по 1258 p., коли столицю халіфату

Багдад було захоплено монголами і повністю зруйновано. За

назвою своєї столиці держава Аббасидів отримала назва Баг-

дадський халіфат. Перехід влади в халіфаті від Омейядів до

Аббасидів не можна розглядати як просту зміну правлячої дина-

стії. Період правління Аббасидів пов'язаний з посиленням впливу

ісламського права в Арабському халіфаті. Поступово починає

відчуватися недостатність конкретних приписів Корану і Сунни.

Головну роль у ліквідації цих прогалин і адаптації положень ука-

заних джерел до вимог часу взяла на себе ісламська правова

доктрина.

Таким чином, VII—IX ст. стали періодом розквіту тлумачення

Корану, складання і визначення достовірності Сунни Пророка,

що зумовило формування доктринальної розробки ісламського

права. У результаті склався ряд правових шкіл, що зумовили

подальший розвиток ісламського права і раціональне осмислення

нових явищ у суспільному житті, вироблення цілого ряду абс-

трактних правил.

Засновниками суннитських шкіл ісламської юриспруденції були

правознавці, що працювали кожен у своєму центрі: ханіфітська,

заснована Абу Ханіфою (699—767); малікітська, заснована

Маліком Ібн Анасом (715—795); шафіїтська, заснована Аш-Шафії

(772—820); ханбалітська, заснована Ахмадом Ібн Ханбалом (780

—855). Серед шкіл шиїтів виділяється зейдитська, заснована

Зейдом Ібн Алі (700—740), джафаритська, заснована Аль

Джафарієм (помер у 765 p.).

Третій етап розвитку ісламського права охоплює подальшу

його еволюцію в період існування Османського халіфату (кінець

XIII — перша половина XX ст.). За достатньо короткий період з

часу свого заснування, коли імперія Османа була невеликою

державою, і до середини XV ст. вона стала наймогутнішою

державою світу. У XV ст. відбулася наступна хвиля ісламської

експансії, що виявилася в тому, що Османська імперія розбила

Візантійську імперію, підкорила Константинополь (1453 р.) і

встановила панування ісламу в Пінденно-Східній Європі. Іслам

отримав подальше визнання і п Азії.

Декілька століть у початковому періоді Османська імперія та

ісламське право перебувало в застійному стані, проте в другій

полонині XIX ст. починається період ісламської реформації.

Ці реформи були зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми

чинниками. До внутрішніх чинників можна віднести зміни в еко-

номічній сфері ісламського суспільства під наростаючим впливом

західноєвропейських держав. Ці зміни поставили на порядок

денний формування нової правової бази, без якої стійка і перс-

пективна економічна діяльність була неможлива. Було проголо-

шено також принцип рівності мусульман і немусульман перед

законом, що став, згідно з Паризьким трактатом 1856 p., міжна-

родним зобов'язанням Османської імперії. До зовнішніх чинників

можна віднести тиск західних держав, що виявився в розширенні

договірних відносин між підданими Османської імперії і інозем-

цями. Оскільки цивільно-правові норми базувалися на ісламсь-

кому праві, це ускладнювало їх застосування при регулюванні

відносин між ними.

У рамках цих реформ відбувається переоцінка джерел права

в ісламській правовій системі, оскільки поступово витісняється

доктрина як джерело права, а її місце займають великі кодифі-

ковані акти, у галузі державного, адміністративного, кримінально-

процесуального і окремих інститутів цивільного права, побудовані

на рецепції європейських законодавчих зразків.

Також було прийнято низку нормативно-правових актів, що

сприяли застосуванню норм класичного ісламського права при

вирішенні питань, визначених новими умовами, серед яких не-

обхідно особливо виділити прийнятий в 1869 р. Збірник юри-

дичних настанов, що увійшов до історії під назвою «Маджалла»,

основним призначенням якого було зміцнення ісламського права

власності і зобов'язального права.

252 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

253

Маджалла складалася з 1851 статті, розділених на 17 книг.

Структура даного правового документа така: вступний розділ;

книга 1. «Про купівлю-продаж»; книга 2. «Про найм»; книга 3.

«Про поручительство»; книга 4. «Про переказ платежу (боргу)»;

книга 5. «Про заставу»; книга 6. «Про довірені (на зберігання)

речі»; книга 7. «Про дарування»; книга 8. «Про захоплення і

знищення речі, що належить іншому»; книга 9. «Про заборону

(позбавленні правоздатності), примушення і переважне право (ви-

купу)»; книга 10. «Про товариства»; книга 11. «Про доручення»;

книга 12. «Про мирову угоду»; книга 13. «Про визнання»; книга

14. «Про тяжбу (процес або позов)»; книга 15. «Про докази і про

присягу»; книга 16. «Про присягу»; книга 17. «Про суд».

Протягом подальших семи років було видано ще 15 книг, які

регулювали цивільно-правові відносини'.

Найважливішою подією в правовому розвитку Османського

халіфату стало набуття чинності Конституції 1876 p., що про

голосила принципи особистої свободи і рівності всіх підданих,

незалежно від віросповідання.

Подальший розвиток ісламського права характеризується

ухваленням перших кодифікованих актів, не тільки в галузі пуб-

лічного права, але й у сфері особистого статусу.

Хоча в колоніальний період на території ісламських держав

і відбувався процес обмеження сфери дії ісламського права,

сфери особистого статусу і взаємини між мусульманами продов-

жували регулюватися ісламським правом. Наприклад, така си-

туація склалася у французькому Алжирі, Марокко, Тунісі та ін.

У 1876 р. в Єгипті почали діяти цивільні, а потім і торгові

кодекси на зразок французьких кодексів.

Четвертий етап у розвитку ісламського права (друга поло-

вина XX ст. — теперішній час) характеризується посиленням

тенденцій часткового повернення правових систем деяких

ісламських держав до традиційних витоків і посиленням впливу

ісламу на правову ідеологію, правову культуру, правову свідо-

мість громадян цих держав.

' Шариат и суд (вещное и обязательственное право). Перевод

применяемого в Оттоманской империи Гражданского Свода

(Мзджеллэ) / Пер. с турец., комм. П. Цветкова. — Ташкент: Изд.

А.Л. Кирснера. — Репринт, изд. — Ташкент: Тип. «Туркестан.

Т-ва Печатного дела», 1911.

Якщо в першій половині XX ст. спостерігалося відносне ослаб-

лення впливу класичної ісламсько-правової доктрини на функціо-

нування правових систем ісламських держав, то в другій половині

XX ст. спостерігається посилення цього впливу, що йменується

ісламізацією. Хоча в цьому процесі є і винятки. Наприклад,

Туреччина обрала в XX ст. світський шлях розвитку, причому не

тільки у зв’язку з рецепцію європейських правових норм, але і

через власний досвід, пов'язаний із довготривалою експансією

Західної Європи.

Перед ісламським світом виникли певні проблеми у зв'язку

і боротьбою, що широко розгорнулася навколо вибору шляху

подальшого розвитку цих держав, у ході якої з'являються чис-

ленні концепції так званого ісламського шляху розвитку як

єдино прийнятного для країн ісламу. На їх основі отримують

новий розвиток концепції «ісламської держави», «ісламського

правління», «ісламської економіки» та ін. Тому друга половина

XX ст. — це новий етап в історії ісламу взагалі і ісламського

права зокрема. Це є. підставою для виділення цього етапу як

самостійного в історії розвитку ісламського права.

Тотальна ісламізація всіх сфер життя в ісламських державах

йде в розрив із процесами глобалізації, які пронизують політичну,

економічну, гуманітарну, екологічну сфери життя всього людства.

За таких умов питання про діалог цивілізацій стає актуальним.

Уявляється глибоко символічним, що третє тисячоліття відкри-

лося роком діалогу цивілізацій. Рішення про це було одностайно

ухвалене в 1998 р. на 53-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

ЮНЕСКО також підтримала дану ініціативу і визначила як

стратегічну мету на період 2002—2007 pp. тему діалогу між

цивілізаціями.

Таким чином, еволюція ісламського права впродовж майже

чотирнадцяти століть показує, що, незважаючи на різні періоди

процвітання і застою, ісламське право було і залишається дина-

мічною правовою системою, здібною до модернізації у відповідь

на виклики часу.

254 А'. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРЛБОЗІІЛВСТІЮ

2. Специфіка ісламського права

Ісламське право є унікальним як за своєю суттю, так і за

своїм змістом, володіючи низкою специфічних особливостей, які

дозволяють відрізнити його від інших правових систем.

Перш за все, це общинний характер ісламського права, який

полягає в тому, що мусульманин, незалежно від місця свого

проживання, повинен дотримуватися норм ісламського права

через свою належність до ісламської общини, ісламської релігії.

Ісламське право, що виникло спочатку як система норм, що

регулюють взаємини всередині ісламської общини, з розширенням

меж халіфату і утвердженням ісламу поширює свою дію на нові

території, стаючи великою правовою системою. Проте воно стає

не територіальним, а общинним правом, що сприяє подальшому

об'єднанню мусульман незалежно від місця їх знаходження.

Ще одна особливість ісламського права полягає в тому, що

воно вважається одним із найбільш значних явищ у серед-

ньовічній цивілізації на Сході. Ця правова система із часом

набула світового значення. Ісламське право є складовою іслам-

ської цивілізації, яка продовжує існувати не тільки на величезній

території (території ісламських держав), але й у рамках общин

мусульман, які знаходяться за межами ісламського світу. Це оз-

начає, що навіть після падіння Арабського халіфату ісламське

право не втратило свого значення. Воно одержало «друге життя»,

було і є діючим правом.

Ісламське право, з погляду його походження, необхідно роз-

глядати не як результат діяльності людини, державних органів,

а як божественне одкровення, що дароване Аллахом через

Пророка Мухаммада. Згідно з ісламсько-правовою доктриною,

для ісламської філософії права основоположним є розуміння того,

що єдиним джерелом права є Аллах, який дарував своє право

людині.

Особливістю ісламської концепції права, що випливає з поперед-

ньої, є його релігійна основа. Як справедливо стверджує Б. Луїс,

якщо необхідно хоч би частково зрозуміти те, що відбулося в

ісламському світі у минулому і відбувається зараз, необхідно виз-

нати, що релігійний чинник є загальним і центральним елементом

у житті мусульманських народів, у тому числі і правовому. Крім того,

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

для мусульман релігія традиційно «складає основу основ їх іден-

тичності і лояльності»

Правильне розуміння ісламської концепції права повинне ба-

зуватися на такій аксіомі: ісламське право охоплюється рамками

ісламу, тоді як іслам не вичерпується рамками ісламського права.

Отже, суть і зміст ісламської концепції права цілком і повністю

ґрунтуються на ісламі. Іслам містить таку систему норм і прин-

ципів, яка регулює та визначає спосіб життя і поведінку людей, які

сповідують цю релігію, у всіх її проявах, у тому числі і правових.

Звідси випливає наступна особливість ісламського права, що

полягає в поєднанні в ньому релігійного і юридичного начал, що

позначилося на специфіці його джерел і структурі, механізмі дії і

праворозумінні. Дана особливість виявляється й у тому, що для

реалізації правової норми необхідна її відповідність не тільки

основоположним правовим, але й релігійним принципам, тому іс-

ламські правознавці, як правило, є також і теологами.

Особливістю ісламської концепції права є універсальність

сфери його регулювання. Воно виступає як всеосяжний інстру-

мент нормативного регулювання всіх без винятку сторін суспіль-

ного життя і особистого статусу мусульманина. На цій основі

можна зробити висновок, що сфери, які регулюються ісламським

правом, ширші, ніж сфери регулювання світського права, оскільки

ісламське право охоплює не тільки правові, але й усі інші аспекти

життя мусульман — моральні, релігійні та ін.

Особливістю ісламського права є й те, що виконання його

норм випливає зі свідомості мусульманина і здійснюється тільки в

наказовій формі, з дотриманням усіх сторін ритуалу. Воно за-

безпечується також колективною відповідальністю ісламської

громади за поведінку кожного члена общини і індивідуальним

зв'язком мусульманина з Аллахом.

Ще однією особливістю ісламського права, що відрізняє його

від церковного права, є державна санкціонованість його норм. Це

означає, що реалізація норм ісламського права забезпечується не

тільки їх релігійним авторитетом, але й примусовою силою

ісламської держави.

Див.: Луис Б. Ислам и Запад / Пер. с англ. С. Кулланда. —

М.: Библейско-богословский ин-т Св. апр. Андрея, 2003.

256

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Л'. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

257

Як особливість ісламського права також можна виділити й

ісламсько-правовий характер ісламської держави. Це означає, що

держава в цілому, а також усі ЇЇ органи і посадові особи,

здійснюють свою діяльність у рамках, визначених ісламським

правом. Злиття світського і духовного начал в єдине ціле сприяло

абсолютизації релігійного авторитету, з одного боку, і зниженню

значення адміністративно-бюрократичної ієрархії — з іншого.

Будь-який чиновник завжди й у всьому повинен був погоджувати

свої дії з приписами ісламського права.

Суттєвою рисою ісламського права є його тісна взаємодія з

місцевими традиціями і звичаями. Як відзначав Р. Давид, численні

ісламські суспільства, в яких визнають як один із символів віри

досконалість і авторитет ісламського права, могли існувати

століттями і продовжують існувати, головним чином, керуючись

звичаєм

Для розуміння специфіки ісламського права важливим є роз-

межування понять «шаріат» і «фікх». Шаріат є чимось цілим,

загальним, а фікх виступає як його частина, а саме — юридична

складова. Шаріат оцінює різні життєві обставини з релігійної

точки зору на підставі тлумачення положень Корану і Сунни,

їх інтерпретації щодо практичного життя суспільства, а фікх

наповнює цю оцінку юридичним змістом. Діалектичне співвідно-

шення шаріату і фікха показує підлегле становище юридичної

складової (фікха) щодо шаріату. Про це свідчить релігійна при-

рода ісламського права.

Отже, ісламське право є різновидом релігійних правових

систем, головною особливістю якого є общинний характер, який

означає, що сфера дії ісламського права поширюється залежно

від належності до ісламської общини.

3. Джерела ісламського права

Концепція джерел ісламського права, як найбільш розроблена

частина в ісламській доктрині права, має низку особливостей,

що відрізняють її від концепції джерел інших правових

систем

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые

системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 319.

персонального і територіального характеру. Ці особливості вияв-

ляються її такому:

— у їх релігійному характері, який полягає в тому, що осно

воположними джерелами ісламського права виступають основні

джерела ісламської релігії;

у тому, що основоположні норми, які складають фундамент

системи джерел ісламського права, мають божественне начало,

оскільки закріплені в Корані і Сунні;

-- у тому, що дана концепція не виключає існування пози

тивного права на базі основоположних джерел і допускає фор

мування на їх основі інших джерел, які мають характер похідних,

додаткових і малих щодо основних.

Концепція джерел ісламського права обумовлює застосування

такої класифікації його джерел, яка б охопила не тільки основопо-

ложні і похідні, але й решту джерел, які відіграють значну роль у

реалізації норм ісламського права. Отже, доцільно класифікувати

джерела ісламського права на такі групи.

До першої групи входять основоположні джерела — Коран і Сунна,

що мають в ієрархії джерел найвищу силу і цінність. Вони

мають божественне походження і на цій основі мають надіс-

торичний характер та, отже, не можуть братися під сумнів.

Коран як головне джерело ісламського права вважається ані

книгою права, ані кодексом, а є релігійним, філософським, ідео-

логічним і моральним підґрунтям ісламського права і держави,

початком у процесі їх формування і розвитку.

Коран посилався пророку Мухаммаду з 610 р. — початку його

пророцтва — і аж до його смерті в 632 p., тобто протягом

приблизно двадцяти трьох років. Коран складається з 114 сур

(розділів) різних за обсягом, розділений на ЗО рівних джюс

(частин), кожна з яких, у свою чергу, ділиться на дві хизб (час-

тини), які також розділені, але вже на руби (чотири частини) і

6219 аятів (віршів)

. Приписи Корану, що мають регулятивний ха-

рактер, утворюють джерело ісламського права, кодекс поведінки

кожного мусульманина від народження до смерті. Вони є тим

критерієм, який дозволяє відрізняти в будь-якій сфері життя іс-

тинне від хибного, добре від поганого та халал (дозволене) від

См.: Коран / Пер. с араб. акад. И.Ю. Крачковского. — М.:

Раритет, 1990.