Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

228

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

229

соціальної структури індуського суспільства. З погляду індуса,

ділення на касти існує об'єктивно, тому немає сенсу скаржитися

на своє становище в суспільстві.

Непорушність кастової ієрархії є умовою, необхідною індуїзму

для забезпечення єдиного традиційного устрою життя індусів.

Таким чином, кастова система була найважливішим механізмом,

що підтримував стабільність і єдність індійського суспільства,

оскільки дозволяла інтегрувати в ньому різні етнічні, расові і

релігійні групи на правах певних каст, не змінюючи внутрішніх

особливостей релігійного культу цих спільнот. Оскільки для ін-

дуса більш важливий його кастовий статус, ніж його переко-

нання, мова, колір шкіри або релігійна належність, він допомагає

уникати заворушень на класовій, релігійній і етнічній основі, що

дуже важливо для мультиконфесійної і мультиетнічної структури

індійського суспільства.

Для кожної касти існував свій звід правил, який визначав

релігійний, моральний і правовий статус індусів залежно від їх

належності до певної касти. Кастове ділення впродовж багатьох

століть мало вирішальне значення у визначенні способу життя

індусів. Перехід з однієї касти до іншої був неможливий, оскільки

кожна каста повинна була забезпечувати свою чистоту, також

заборонялося укладення шлюбів між представниками різних

каст. Члени касти пов'язані традиційними заняттями, спільністю

кульгу, правилами спілкування один з одним і з членами інших

груп.

Таким чином, касти є замкнутою групою людей, що займає

чітко визначене місце в суспільстві і має специфічне зайняття

або професію і, отже, володіє особливою специфічною самосві-

домістю, звичаями і ритуалами.

Традиційно виділяють чотири касти: брахмани (священнослу-

жителі) складають від 5 до 10% населення. Услід за брахманами

найбільш видне місце займають кшатрії (воїни). Наступна каста

— шудри (ремісники). Це гончарі, ковалі, теслярі, каменярі та ін.

Четверта каста — це вайшії (торговці).

Кожна з цих каст складається з підкаст. У цілому існує де-

кілька тисяч каст і підкаст (востаннє відомості про кількість

каст були опубліковані в 1931 р. і налічували близько 3000). Але

ця цифра не обов'язково включає всі місцеві підкасти, які

функціонують як самостійні соціальні групи. Офіційна тенденція

зменшити значення кастової системи призвела до того, що в про-

ведених в Індії раз у десятиліття переписах населення зникла

відповідна графа.

Світогляд індусів розставляє інші акценти в значущості і цін-

ності людського життя — основному праві людини. Якщо в захід-

ному розумінні право на життя є основоположним, то ідея карми,

зміщуючи звичну для європейців межу між життям і смертю, визнає

вищою цінністю не життя людини, яке є лише епізод у ланцюзі

перероджені,, і духовні можливості індивіда, що дозволяють йому

досягти вершини духовної свободи і вийти за межі земного

життя.

Індусові традиційно чуже насильство, активний соціальний

протест: як можна сперечатися з долею? Спроба силою добитися

кращого призведе до погіршення карми з усіма наслідками, що

випливають звідси. Це фундаментальна основа буття і мислення.

У решті надається широкий простір індивідуальному розсуду. Не-

насильство, толерантність, миротворчість і неспричинення шкоди

є принципами дії, альтернативними західним стандартам поведінки

і, поза сумнівом, позначаються на способах реалізації і захисту

суб'єктивних прав.

Таким чином, можна зробити висновок, що головна відмітна

особливість індуського права полягає в тому, що воно повністю

базується на індуїзмі як системі релігійних, філософських, мо-

ральних та ін. цінностей, принципах і вченнях. Індуїзм вражає

своєю терпимістю до інаковіри і до інакомислення, але украй

суворо ставиться до соціально-кастового ділення і його ритуальної

чистоти, на основі чого формувалося і розвивалося індуське право.

2. Формування індуського права

Індуське право є однією з найдавніших правових систем світу.

історія його формування пов'язана з історією виникнення його

класичних джерел.

Вивчаючи історію індуського права, можна навести таку

періодизацію її історії:

перший етап пов'язано з епохою вед, коли формувалися

релігійно-ідеологічні засади індуського права (з XIV по VI ст. до

н.е.);

230 X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

231

— другий етап пов'язано з появою смрити (з IV по III ст.

до н.е.);

— третій етап пов'язано з появою дхармашастр (II ст. до н.е.

— IV ст. н.е.)

— четвертий етап пов'язаний з появою коментарів до дхарма

шастр — нібандхази (у XI ст. і формувалися до кінця XVII ст.).

Перші регулятивні начала містилися у ведах, що з'явилися в

II і І тис. до н.е. (точніше з XIV по VI ст. до н.е.). Ведами були священні

книги, що виступали як збірники індійських релігійних текстів,

молитов, пісень, що містять божественні приписи й істину.

Незважаючи на те, що в них навряд чи можна знайти правові

конструкції, вони стали філософською і ідейною основою

індуського права, а також його першим класичним джерелом.

Наступним кроком у розвитку індуського права була поява ще

одного джерела — смріті, яке буквально означає запам'ятовуване,

почуте, передане з покоління в покоління, складені в IV—III ст. до н.е.

Смрити, по суті, є правилами юридичного характеру, які місти-

лися в найдавніших творах індуської літератури, що були комен-

тарями до вед. На відміну від вед, вони містили певні правові

трактати. Якщо зміст смрити не відповідав ведам, то вони зали-

шалися незатребуваними давньоіндуським суспільством.

Дхармашастри, що з'явилися як джерело індуського права,

починаючи з II ст. до н.е. — IV ст. н.е. ознаменували новий етап в

розвитку індуського права. Вони були збірниками релігійно-

етичних, правових приписів, що встановили чіткі релігійно-правові

межі між основними кастами — брахманами, кшатриями, вай-шіями і

шудрами. Вони ґрунтувалися на численних релігійно-ритуальних

обмеженнях, заборонах, приписах, чітко регламентували поведінку

людей, їх спілкування один з одним і з представниками так званих

недоторканних каст. Ці норми мали як правовий, так і релігійно-

моральний характер.

З VII ст. почався складний процес вивчення і переосмислення

правової складової стародавніх джерел індуського права, особ-

ливо дхармашастр, з тим, щоб привести їх у відповідність до

нових умов розвитку суспільства. У результаті з XI ст. почали

складатися правові коментарі і трактати до дхармашастр, іме-

новані нібандхази. Вони продовжували формуватися до кінця

XVIII ст. Особливо часто коментувалися Закони Ману.

Нібандхази були різноманітними літературними творами і

виступали як збірники висловів індуських релігійних авторитетів

із різних питань, у тому числі і правового регулювання.

Індуїзм і індійське право впродовж усієї своєї історії демонст -

рують можливість і здатність гнучкого пристосування до змін

суспільного життя. Індуське право як і раніше вважається

«живим правом», і секрет його довголіття полягає в тому, що

воно пов'язане зі стійкими соціальними інститутами, на яких

базується індійське суспільство.

П е р ш і держанні утворення сформувалися в Стародавній Індії

в І тисячолітті до н . е. па основі союзу племен, що називалися п

ІІМІІШИМИ державами. Вони були невеликими державними утво-

реннями, п яких племінні органи переросли в органи державного

управління. Це були монархії, в яких вирішальну роль відігравали

брахмани.

У руках правителів (раджів) перших державних утворень були

зосереджені функції управління, керівництва зовнішніми зноси-

нами і безпекою, здійснення судової влади та ін. У деяких де-

ржавних утвореннях спочатку влада правителів була виборною,

пізніше вона трансформувалася в спадкову. У період з IV ст. до н.є. —

до II ст. до н.е. склалася найбільша в Стародавній Індії державне

утворення — імперія Маур'їв.

3. Індуське право в колоніальний період

З XIV ст., з часу завоювання більшої частини території Індії

мусульманами, тобто колонізації Індії мусульманами, починається

колоніальний період в історії індуського права, що супроводжу-

вався витісненням і обмеженням дії індуського права. Але, нез-

важаючи на ісламське завоювання Індії, «ісламізації» індуського

права не відбулося.

На рубежі XVII—XVIII ст.ст. індуське право знову зазнає іно-

земного тиску, і це пов'язано з періодом колонізації Індії бри-

танцями. На відміну від колонізації Індії мусульманами, на цей

раз мова йде про проникнення норм і принципів загального права,

навіть про використання англійської правової термінології, що

сильно вплинуло на характер і зміст індуського права. Так деякі

232

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

233

інститути індуського права почали тлумачитися за допомогою

судового прецеденту, що й дало можливість деяким дослідникам

говорити про англо-індуське право.

В історії співвідношення індуського права з колоніальним

правом можна виділити два етапи. Перший етап охоплює період

із початку колонізації Індії британцями в XVII ст. і до XIX ст.

Головна характеристика цього етапу полягає в здійсненні ко-

лоніальної політики неправовими методами і сильним обмеженням

дії індуського права. Другий етап почався з XIX ст. і тривав до

середини XX ст. У цей період починається процес запровадження

англійського загального права, а також використання і пристосу-

вання індуського права, що було складовою частиною англійської

колоніальної політики.

У правосвідомості населення Індії через вплив колоніального

права і законодавства не відбулося помітних змін, оскільки воно

вважалося привілеєм англійських громадян, тобто колонізаторів.

Існуючі суперечності між англійським цивільним правом і кла-

сичним індуським, сімейним, спадковим правом ускладнювало

судову практику. Разом із проникненням англійського колоніаль-

ного права на території Індії з'явилися англійські суди. Оскільки

англійські суди не були знайомі з індуським правом, на допомогу

їм залучалися індуські богослови, яких називали пандитами. Від

практики залучення пандитів при розгляді справ у судах анг-

лійські судді відійшли в 1864 p., що було пов'язане з нагрома-

дженням прецедентів на території колоніальної Індії, а також із

набуттям досвіду суддями при розгляді справ.

Англійські суди при розгляді цивільних і кримінальних

справ керувалися загальним англійським правом і здійснювали

правосуддя тільки щодо англійських підданих, що проживали

на території колоніальної Індії. Судовий прецедент був зручним

засобом, що використався колоніальною владою для форму-

вання нового англо-індуського права. Потім з'явилися суди, які

були уповноважені розглядати справи всіх громадян, що про-

живали на території колоніальної Індії. Оскільки існували су-

перечності між нормами англійського цивільного права і сімей-

ними кастовими відносинами, що регулювали індуське право, при

розгляді спорів у судах використовувалися і норми індуського

права.

Кастове ділення індуського суспільства в колоніальний період

тримало офіційне закріплення. Так у ході проведення перепису

п 1911 р. касти враховувалися разом із племенами і расами.

У другій половині XIX ст., після проведения в Англії реформ

правової і судової систем, посилюється роль законодавства в ан-

глійському загальному праві, що призвело до посилення законо-

давчої діяльності колоніальної адміністрації в Індії.

Для проведення кодифікування індуського права в англійсь-

кому парламенті було створено чотири правові комісії у справах

Індії перша правова комісія була створена в 1834 р., результатом

діяльності якої стиля підготовка проекту Кримінального кодексу

Індії, складеного за зразком Французького Кримінального кодексу

1810 р. і прийнятого в 1860 р. Але його основою було англійське

загальне право. Характерною рисою цього кодексу є значна

кількість норм, присвячених злочинам проти колоніальних властей.

Друга правова комісія була призначена в 1853 р. Вона підготувала

проект цивільно-процесуального кодексу, що набув чинності її

1859p., а також проект кримінально-процесуального кодексу,

прийнятого в 1861 р. Третя правова комісія, створена в 1861 p.,

підготувала такі важливі закони, як закон про спадк у в а н н я

І865p., закон про договори 1872 р. та ін. І, нарешті, четверта

правова комісія була призначена в 1879 р. Вона підготувала закон

про передачу власності 1882 p., закон про довірчу власність 1882

р. та ін.

У колоніальній Індії під впливом англійського загального права

з'явилися нові галузі права — кримінальне, зобов'язальне, про-

цесуальне, речове. Відомий англійський юрист Ф. Поллок писав

про це так: «У Британській Індії загальні принципи нашого права

поширювалися на всю галузь кримінального права, цивільних пра-

вовідносин, договорів, доказової процедури вищих судів, на право

власності. Навряд чи було б перебільшенням сказати, що модифі-

коване англійське право, таким чином, стало загальним правом

у Британській Індії»

Отже, у результаті проведення колоніальної правової політики,

а також такого повномасштабного кодифікування законодавства,

сферу дії індуського права було сильно обмежено. Традиційне

Pollok F. The Expansion of the Common Law. — London,

1904. — P. 16-17.

234

X. Бсхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

235

індуське право регулювало, в основному, питання шлюбно-сімей-

ного і спадкового права, а також деякі інститути цивільного

права.

Питання про створення єдиного кодексу, що регулював би

все індуське право, виникло в XIX ст. Незважаючи на те, що ця

пропозиція не отримала належної підтримки і реалізації, дискусія

про це тривала. У 1820 р. було розроблено проект індуського

кодексу, проте його розгляд було відкладено колоніальною владою.

Робота з підготовки проекту кодексу індуського права поновилася

в 1914 р. і завершилася в 1947 р. Цей кодекс включав норми про

укладання і розірвання шлюбу, про спадкоємство, утримання

неповнолітніх дітей і усиновлення індусів. Проте через бурхливі

політичні події він не був прийнятий.

4. Сучасна правова система Індїі

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова

система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом

общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії,

також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних ін-

дуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом,

чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від

їх релігійної і громадської належності.

Після проголошення незалежності в 1947 р. все політичне,

економічне, соціальне і правове життя Індії зазнало кардинальних

змін. Сучасна правова система Індії є продуктом політичного ком-

промісу між різними силами індійського суспільства, перш за

все між традиціоналістами і модерністами. Упродовж другої по-

ловини XX ст. правова система Індії розвивалася, спираючись

одночасно на традиційні цінності, принципи і норми індуського та

запозиченого англійського загального права. Так же широко ви-

користовувався досвід інших правових систем. При цьому вплив

англійської правової культури залишається як і раніше помітним,

оскільки правова система Індії пов'язана із загальним правом

не тільки концепціями, поняттями, але і юридичною технікою.

їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів

правосуддя, і процедура відправлення правосуддя та ін.

Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи.

Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав

по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції

Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними

перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії.

Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по

теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забез-

печенням процесів модернізації загальнодемократичних перетво-

рені, у різних сферах життя суспільства.

Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення

індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає

конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цю

функцію виконує Верховний суд Індії. Практика і еволюція

концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії,

свідчить про визнання цим найвищим органом конституційного

контролю найважливіших елементів і понять верховенства права

та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік

геми Індії.

Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою

для модернізації і кодифікації традиційного індуського права.

Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм ін-

дуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом

регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів ін-

дуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для

позначення сукупності цих законів.

Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p.,

що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього за-

кону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і

опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів

на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів

помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікова-

ного індуського права.

Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації,

але й модернізації індуського сімейного права. На них позна-

чилася низка основних принципів англійського сімейного права.

Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу.

Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків

для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час

236

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

237

як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами.

Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення

шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рів-

ність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу

для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі міс-

тилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу

здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не

офіційною реєстрацією.

Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті

їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного

права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в

Індії після проголошення незалежності.

Конституція Індії 1950 р. стала підґрунтям формування су

часної правової системи. Вона є найбільшою у світі за обсягом

(близько 500 статей) і представляє об'єднання конституційно-

правових традицій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР,

В'єтнаму, Німеччини, Японії та деяких інших країн. З моменту

ухвалення до неї внесено численні зміни і доповнення. Кон-

ституція Індії закріпила світський характер держави, проголо-

шуючи відділення державних інститутів від релігійних, рівність

усіх громадян незалежно від віросповідання, також було про-

голошено свободу релігії і свободу совісті

. У контексті існу-

ючих соціальних відносин, обґрунтовувавши тезу про відновлення

світської держави в Індії, видатний політичний діяч і мислитель

Дж. Перу писав: «...Ми повинні завжди триматися за якір точного

об'єктивного знання, перевіреного розумом та що ще важливіше,

досвідом і практикою...»

. Проте насправді затвердження світ-

ської держави є спірним через релігійність і багатоконфесійність

індуського суспільства.

Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулювали

притягання до відповідальності за порушення положень,

пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову

дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична

система, в якій кастова система переживає процес корінних змін.

Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей.

І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із за-

стосуванням норм індуського права повинні визначити кастову

належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується

70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися

загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвіду-

вати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній

Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті,

внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні

мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в

сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення

країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до

норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у су-

часній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну тра-

диційних концепцій права релігійного характеру сучасним світ-

ським правом.

Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів

сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприйма-

ються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позна-

чається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини,

ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих

цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполу-

чаються з визнанням природним станово-кастового розділення

людей і сумнівом у необхідності рівності.

Таким чином, сучасна правова система Індії є сукупністю

всіх правових норм, які мають загальне застосування щодо всіх

громадян, які проживають на території Індії, незалежно від

релігійної належності, тобто вона є територіальною правовою

системою.