Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

258

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

259

харам (забороненого). Корану властиві ті якості, яких позбавлені

всі інші закони, складені людьми, — він не може бути виправле-

ний, змінений. Тому ахкам (приписи) Корану залишаються

незмінними протягом останніх майже 1400 років, тобто з часу

його появи.

Тільки невелика частина аятів Корану містить нормативно-пра-

вові положення, оскільки більшість з них стосується релігійних пи-

тань, точну кількість яких важко встановити внаслідок нерозділь-

ності ісламського права і релігії. Вони переважно розглядають

питання шлюбу, полігамії, посагу, аліментів, прав і обов'язків

подружжя, розлучення, заповіту, спадкування, договорів, позик,

застави, судочинства та ін.

Сунна уточнює приписи Корану і містить вислови, рішення і

дії Пророка Мухаммада, а також вислови і рішення його спод-

вижників, схвалені ним. Крім деталізації і роз'яснень положень

Корану, Сунна містить нові положення, що регулюють життя

мусульман. Головною вимогою до таких нових положень є їх

несуперечність Корану.

Вислови сподвижників Пророка Мухаммада також входять у

поняття Сунни як джерела права, що вносять чіткість до різних

аспектів ісламського права, оскільки сподвижники знаходилися

поряд із Пророком і знали суть або ж передісторію різних

проблем.

Сунна розповідає про буття і поведінку Пророка як приклад

для керівництва дій віруючих. Вона стала підсумком тлумачення

Корану в перші десятиліття після смерті Мухаммада, що прово-

дилося найавторитетнішими в мусульманському світі богословами

і юристами, відобразила політичну і релігійну боротьбу навколо

його спадщини.

На відміну від Корану, що містить божественні одкровення,

Сунна виступає як збірник традицій, що стосуються дій і висло-

вів самого Мухаммада, відтворених і оброблених відомими в

VII—IX ст. в період становлення і розвитку мусульманського

права богословами і юристами. Зміст Сунни складають визнані

достовірними хадиси, кожен з яких є переказом про вчинки і

вислови Пророка Мухаммада.

Сунна, так само як і Коран, не містить нормативних положень,

чітких вказівок на права і обов'язки сторін.

Друга група джерел ісламського права включає іджму і кіяс,

які називаються похідними, оскільки вони є такими від двох

перших джерел, і відображають процес доктринальної розробки

ісламського права. їх авторитет також не береться під сумнів.

Деякі дослідники ісламського права до них зараховують і ідж-

тихад.

Іджма вважається третім за значенням джерелом ісламського

права. Це узгоджена думка ісламських правознавців і богословів

з релігійних і правових питаннях, що вимагають практичного за-

стосування положень Корану і Сунни.

Ісламсько-правова доктрина виробила незмінний принцип,

згідно з яким будь-яке узгоджене рішення в рамках іджми не

може змінювати або скасувати положення, що містяться в Корані

або Сунні. Слід підкреслити особливості юридичної сили іджми

залежно від її характеру: якщо яка-небудь іджма спирається на

тексти Корану і Сунни, вона не може бути скасована згодом

іншою одностайною думкою; якщо ж іджма ґрунтується тільки на

суспільних інтересах, вона може бути скасована в подальшому,

якщо цього вимагає суспільний добробут.

Кіяс являє собою судження за аналогією, засноване на

детальному вивченні Корану і Сунни, і охоплює безліч проблем,

що виникають у процесі правового регулювання життя мусуль-

ман.

Суть кіясу полягає в застосуванні тих чи інших установлених

Кораном, Сунною або іджмою приписів до нових, не передбачених

цими джерелами права випадків, тобто при тлумаченні закону му-

сульманські юристи вдаються до міркування, намагаються поєд-

нувати божественне одкровення з розумом людини.

Міркування за аналогією можна розглядати тільки як спосіб

тлумачення і застосування права. Стосовно мусульманського

права в науковій літературі, указується на обмежений характер

аналогії. За допомогою судження за аналогією найчастіше можна

знайти рішення, виходячи з існуючих норм права, що застосо-

вується лише до даного конкретного випадку. Проте не можна

сподіватися пристосувати до сучасності за допомогою цього ме-

тоду всю систему мусульманського права.

Третю групу джерел ісламського права можна назвати

додатковими, оскільки вони регулюють правові відносини,

260 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

261

не врегульовані основоположними і похідними джерелами. Вони

виступають як результат існування ісламської общини і правот-

ворчої діяльності ісламських держав. До цієї групи входять такі

джерела.

Фетва являє собою усні і письмові судження авторитетних

теологів і правознавців на рішення світської влади, що прий-

маються з питань соціального життя, а також тлумачать різні

положення, що містяться в основних джерелах права, але мають

загального характеру. Це офіційна думка, свого роду вердикт з

якого-небудь релігійно-правового або соціального питання, що ви-

носиться авторитетними релігійними діячами у відповідь на запит

судді або іншої особи.

Фетва виноситься усно або оформляється у вигляді спеціаль-

ного документа і може служити, підставою для судового рішення

або для вибору стороною, що здійснює запит, певних дій. Часто

фетви є формою реакції ісламських теологів-правознавців на події

суспільно-політичного і культурного життя, що викликають спори

як в ісламському світі, так і за його межами.

Урф (звичай) і адат (звичаєва практика) як джерела права за-

требувані в тому випадку, якщо відсутні приписи Корану і Сунни

з конкретного питання. Головна вимога, що висувається до них,

— це повна відповідність основним принципам ісламського

права. Якщо які-небудь із них суперечать будь-якому принципу

ісламського права, вони втрачають юридичну силу. Ті ж, які

узгоджуються з ним, фактично розширюють сферу його

застосування і доповнюють його.

Згідно з доктриною ісламського права, держава в особі прави-

теля, або ж у пізніший час — парламенту, не може творити право,

бути законодавцем. Основи ісламського права створюються лише

самим Аллахом і його Пророком Мухаммадом. Що ж до прави-

теля, то він, дотримуючи права, видає лише адміністративні акти

і стежить за правильним здійсненням правосуддя. Це не означає,

що закони, укази халіфів або інші нормативні акти держави не

використовувалися як джерела ісламського права. Проте в кла-

сичному ісламському праві ці види джерел мали другорядне зна-

чення. У той час держава виконувала свою правотворчу функцію

переважно через санкціонування норм, сформульованих судовою

практикою і правовою доктриною.

Фермани — це укази глави ісламської держави, які видаються

для вирішення різних питань державного і суспільного життя.

Правитель в ісламських країнах традиційно мав величезну владу,

у зв'язку із чим видані ним акти завжди мали велике значення.

Проте ухвалення всіх його актів повинне було здійснюватися з

дотриманням основних принципів ісламу.

Таким чином, до класичного ісламського права непридатне за-

хідне позитивістське розуміння джерел права як офіційних пись-

мових документів, виданих від імені держави, в яких фіксується

зміст окремих норм, інститути» і галузей права, що виступають

офіційною, тобто визнаною державою формою вираження

права.

4. Структура ісламського права

Специфіка ісламського права виражається і через його струк-

туру, що відрізняється низкою істотних рис:

— унікальність структури виявляється, перш за все, в її сис

темно-генетичному зв'язку з основоположними джерелами іслам

ського права — Кораном і Сунною;

— в основних правових нормах ісламського права містяться

правила поведінки, установлені Аллахом-законодавцем, що ре

гулюють різні сторони життя мусульман;

— божественна воля в них виражена або прямо, за допомогою

божественного одкровення, закріпленого в Корані, або побічно

— у формі висновку, сформульованого в рамках доктринальної

розробки ісламського права, тобто якщо правові норми мають

інше походження (законодавче), то головною вимогою до них є

відповідність основоположним нормам;

до її особливостей належать архаїчність і відсутність певної

систематизації, що пояснюється середньовічним походженням

ІС./ІЛМІ І.КОІ (І Пр.'ІК.'І

Структура ісламського прана характеризується своєрідністю

еіііииідпошешія публічно правових і приватно-правових галузей

права. Аналогічно розділенню основних галузей на приватне і пуб-

лічне право в даній структурі умовно можна виділити два основні

правові масиви (правові угрупування), навколо яких об'єднується

решта груп правових норм публічного і приватного характеру.

262

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

263

Щодо суспільних відносин, що входять до сфери регулювання

галузей, які традиційно відносяться до приватного права, то в

структурі ісламського права багато з них входить у правовий

масив, що йменується «правом особистого статусу». Це питання

шлюбу, розлучення, матеріального забезпечення сім'ї, відно-

шення між батьками і дітьми, заповіту, опіки, піклування, обме-

ження правоздатності та ін. Решта правових відносин, наприклад

інститут права власності, інститут договору, інститут вакфа та ін.,

також входять до сфери приватного права, хоча і не включаються

в даний правовий масив, проте мають безпосереднє відношення

до нього.

Що стосується сфери публічного права, то в структурі іслам-

ського права центральним є «право владних норм», яке зазвичай

використовується для позначення галузі державного права, проте

даний правовий масив за своїм значенням і змістом більший, ніж

указана галузь. Навколо нього об'єднуються такі групи правових

норм, як ісламське міжнародне право, ісламське військове право,

ісламське деліктне право, ісламське трудове право та ін.

Указані правові масиви (правові угрупування) — «право

особистого статусу» і «право владних норм», за своїм змістом,

значенням і структурою більші, ніж звичайна галузь права.

Разом із тим, вони не претендують на статус правових спільнот,

аналогічно приватному і публічному праву, які об'єднали б

окремі галузі права.

Важливе значення в рамках структури ісламського права має

правосуб'єктність, тобто правоздатність і дієздатність. Згідно з

ісламським правом, усі мусульмани є правоздатними з моменту

народження, і лише в трьох випадках допускається втрата право-

здатності: при природній смерті; при передбачуваній смерті (у разі

безвісної відсутності); коли суд сам виносить рішення про част-

кову правоздатність (позбавлення власності, розірвання шлюбу).

На думку більшості знавців ісламського права, дієздат-

ними вважаються особи, які досягли повноліття і усвідомлюють

свої дії. Повноліття для чоловіків наставало в 15 років, а для

жінок — у 9 років

. Ісламське право знає поділ недієздатних

Див.: Хидая. Комментарии мусульманского права: В 4 т. /

Пер. с англ. под ред. Н.И. Гродекова. — Т. 1. — Репринт, изд.

— Ташкент: Типо-Литография СИ. Лахтина, 1893.

на повністю недієздатних і обмежено дієздатних (наприклад

психічно хворі). У Сунні виділяються три категорії людей, які

належать до недієздатних, чиї дії залишаються безкарними. Це

спляча людина, поки вона не прокинеться; божевільна людина,

поки до неї не повернеться розум; і дитя, яке не досягло зрі -

лості.

Незважаючи на своєрідність структури ісламського права,

доцільно розглядати її через основні галузі і інститути.

Сімейно-правові відносини регулюються нормами, об'єднаними н

інститути шлюбу, розлучення, а також зобов'язання після роз-

лучення.

Поняття шлюбу визначається як укладення договору між чо-

ловіком і жінкою для створення сім'ї і формування здорового

союзу і отримання задоволення один від одного. Обмеженого

шлюбного віку не існує. Особи, які досягли повноліття, можуть

укласти шлюбний договір за власним бажанням, без втручання

оіп ку її ін, а також вимагати розірвання шлюбу, укладеного без

1X111.1)1 ПОДИ.

Діиіюлиі іі.си розлучення, хоча це і не заохочується Аллахом.

Ісламські

прано легально розробило зобов'язання після розлу-

чення ofmx сторін, одним з яких є утримання дітей з метою забез-

печс-ння для них виховання, освіти і збереження їхньої гідності.

Спадкове право регулює питання, пов'язані з майновими пра-

вами і обов'язками, що залишилися після померлого, у рамках

якого визнається передача спадку двома шляхами — за заповітом

і згідно із законом. Ісламське право не дає спадкодавцеві повної

свободи при заповіті свого майна. Заповідач може заповідати

будь-кому тільки і/З свого майна, а 2/3 він повинен розподілити

на підставі закону між законними спадкоємцями. Спадок розподі-

ляється таким чином: на витрати з поховання померлого (вони

повинні відповідати соціальному становищу і проводитися без

марнотратства, але і без скупості); на сплату безперечних боргів

померлого; одна третина майна йде на задоволення духовного

заповіту; майно, що залишилося, ділиться між спадкоємцями.

Спадкоємцями вважаються родичі чоловічої статі до п'ятого

коліна по чоловічій лінії і до третього по жіночій, а жіночої статі

до третього коліна по чоловічій і жіночій лініях, включаючи

інідних братів і сестер.

264

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

265

Цивільно-правові відносини регулюються в рамках таких пра-

вових інститутів.

В ісламському праві власність розглядається як одна з ос-

новних цінностей разом із релігією, людським життям, потомс-

твом і розумом, без чого існування людини неможливе. Разом із

тим, повне право власності на все, що існує у світі, належить

тільки Аллаху (а через нього й усій ісламській общині). Людина

виступає лише як довірчий власник наявних в його розпорядженні

багатств і благ. Інститут права власності, що розглядає право

власності як вічне і необмежене, включає право розпорядження

річчю і користування її плодами, при якому власникові, яким

міг бути тільки мусульманин, належить право користування, во-

лодіння, розпорядження і право отримання доходів.

Інститут договірного права розглядає договір як угоду

двох сторін, за допомогою якої вони беруть на себе взаємні

зобов'язання з приводу певного предмета, що включає не тільки

приватноправову, але й публічно-правову сфери. Зокрема, дія да-

ного інституту поширюється і на правителя держави, який при

вступі на посаду укладає байа (договір) з ісламською общаною

в особі її представників, в якому передбачені права і обов'язки

глави держави і віруючих один щодо одного. Найважливішим

принципом даного інституту є вільне волевиявлення сторін при

укладенні договору. Не менш важливим є принцип дотримання

договору, заснований на положеннях Корану і Сунни.

Інститут вакфу регулює питання невідчужуваного майна, при-

значеного для певної добродійної мети, право власності на яке

за волевиявленням засновника вакфу обмежене користуванням

всім або частиною доходу або продукта. Для управління вакфом

призначають мутавалі, тобто керівника вакфом. В епоху Омей-

ядів було вперше створене управління, що займається наглядом

і управлінням вакфами.

Торгово-правові відносини регулюються нормами, в основу

яких покладено принцип свободи торгівлі, що передбачає

невтручання з боку держави до даної сфери. Ісламська держава

не повинна втручатися в ринковий механізм установлення цін.

За ісламським правом ніхто не може обмежувати свободу торгівлі,

і вартість товару регулюється попитом ринку. Ісламське право

забороняє монополію в будь-якому вигляді. Згідно з хадисом,

«той, хто монополізує, є грішником»

. Правитель мав право при

мушувати тих, хто монополізує які-небудь товари, продавати їх із

нормальним прибутком, що не приносить шкоди ані продавцеві,

ані покупцеві.

Державне право регулює питання, пов'язані з функціону-

ванням ісламської держави, порядок формування її основних ор-

ганів, перш за все, глива держави — халіфа.

Концепція держави в різних релігійних правових школах

займає різне місце. Уявлення шиїтів про владу, що відстоюють її

виключно сакральний характер, відрізняються цим від суннітськоі

теорії, мають свою специфіку, яка полягає в тому, що питання

структури держави розглядаються в тісному зв'язку із загальною

концепцією влади і розробляє широке коло інших проблем, що

прямо стосується політики, демократії, політичного режиму

правління.

Згідно з ісламською концепцією держави, основне призначення

лі'рж.'іии ро иляд.к гід'н ісламським правом у взаємозв'язку всіх її

орі.ппі ! і ори і и .ї ї її і їх діяльності на здійснення її розпоряджень.

Нк.і

....

ісішм п дсрж.іниі' npnito ісламських, за своїм походженням

ніс пі і V гін і норм, нлдас- йому особливе політичне і правове зна-

чення. Дану групу норм називають ще галуззю владних норм.

Хоча, як уявляється, право владних норм за своїм обсягом і

змістом ширше, ніж галузь державного права.

Ісламське міжнародне право складається із сукупності норм, що

регулюють не тільки взаємини ісламських держав із неіслам-ськими,

але й самих мусульман як індивідів із немусульманами. ДИНУ

галузь об'єднувала у своєму складі як норми міжнародно-правового

характеру, так і окремі внутрідержавні юридичні розпорядження.

Характерним є те, що друга група норм регламентувала ряд

внутрішніх функцій ісламської держави як суверенної політичної

організації суспільства. Вона доповнювала галузь владних норм.

Заслуговує уваги розділення світу на декілька груп:

— Дар аль-Іслам (Світ ісламу), куди входить вся територія

ісламських держав, на яку поширюється юрисдикція ісламського

права;

Див.: Сахих Муслим. — Бейрут: Дар Аль Арабийл (текст на араб,

мовою).

266

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

267

— Дар аль-Харб (Світ війни), куди входять території неіслам-

ських держав, з якими ісламські держави перебувають у стані

війни;

— Дар аль-Агд (Світ договору), куди входить територія, над

якою мусульмани не встановили свій контроль, але мають домо

вленості'.

Ісламське військове право складається із сукупності правових

наказів, що містяться в основних джерелах ісламського права, а

також розроблених ісламсько-правовою доктриною, що регулюють

питання правил ведення війни і застосування військової сили

ісламською державою як проти інших держав, так і всередині

ісламської держави. Поняття «ісламське військове право» не є

синонімом поняття «джихад». Джихад часто розглядається як

«священна війна» проти невірних, тоді як дійсне значення цього

слова відображає боротьбу за віру і віддачу всіх сил заради поши-

рення і торжества ісламу не тільки за допомогою військової сили.

Ісламське військове право детально розробило також правила

поведінки армій у воєнний період. Гак від мусульман, які брали

участь у війні, потрібно було не привласнювати чуже майно, не

одурювати, не зраджувати, не калічити, не вбивати неповнолітніх,

людей похилого віку і жінок тощо

Формування ісламського права відбувалося в умовах заро-

дження і розвитку феодальних відносин, тому воно не могло

ігнорувати питання земельних відносин. Земельно-правові від-

носини регулюються нормами, що встановлюють право власності

на землю, а також зрошування землі. Усі землі ділилися на три

види. Перший вид — це свята земля, що складається з Мекки і

території, що прилягає до неї, які понині є недоторканними.

Другий вид — це землі, що є власністю ісламської держави, але

населення яких користувалося спадковим правом володіння або

користування землею. До них належали завойовані мусульманами

землі, жителі яких уклали з переможцями договір, за яким во-

лодіють землею до тих пір, поки платять харадж (повинність).

1 Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. — М.:

Междунар. отн., 2003. — С 30-31.

2 Бехруз X. Эволюция исламского права: теоретико-

компаративистское исследование: Автореф. дис. ... д-р юрид. наук:

12.00.01 / ОНЮА. — О., 2006. — С 21.

Під час переходу цієї землі з власності держави до мусульманина,

вона не звільнялася від повинності. Власник такої землі мусуль-

манин також не звільняється від сплати закату (обов'язкові доб-

родійні виплати). Третій вид — це землі, що були власністю

населення. При цьому право земельної власності ґрунтується на

володінні. Власники землі платять тільки закат з вирощеної про-

дукції, розмір якого складав і/Ю.

Трудові відносини регулюються нормами, направленими на

організацію праці, в яких встановлено основні права й обов'язки

працівників і працедавців. Говорячи про права працівників, іс-

ламське право визначає певні правила, які регулюють відносини

між працедавцем і працівниками, які повинні бути засновані на

принципах братерства, рівності і захисту людської гідності.

Згідно із Сунною, працедавець зобов'язаний оплачувати роботу

працівника: «Є три категорії людей, яким я буду супротивником

в Судний День: людина, яка присягнулася моїм ім'ям виконати

яку-небудь обіцянку, потім порушила її, і людина, яка продала

вільну людину за раба..., і людина, яка найняла працівника за

плату, не дала оплату за виконану роботу»

. Ісламське право

також забороняє обтяжувати працівників такими роботами, яких

вони не можуть виконати. Проте, якщо необхідно виконувати які-

небудь важкі роботи, то роботодавцеві необхідно допомагати

працівникам або матеріально шляхом підвищення оплати праці,

або фізично шляхом надання допомоги у виконанні цих робіт.

Ісламське деліктне право направлене, перш за все, на запобі-

гання відступам від норм, установлених ісламським правом, які

кваліфікуються як порушення волі Аллаха. У Корані передбачено

заборони на найрізноманітніші форми порушення соціально-

правових і сімейно-побутових відносин. Реалізація норм ісламського

деліктного права забезпечується не тільки примусовою силою к

ІСЛАМСЬКОЇ держави, але й карається релігійним засудженням.

Ісламське деліктне право включає декілька найбільш небез-

печних з л очи н ів , суворі покарання за які передбачені в Ко-

рані і Сумні. Основна маса норм ісламського деліктного права

Див.: Сахих аль Бухари. — Медина: Исламский ун-т, 1976.

— Текст

ір;і6. мовою.