Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

203

Орган, що здійснює цивільне примирення, — комісія прими-

рення, до якої входять у теперішній час два примирителі, що

призначаються з числа пересічних громадян (присутність юристів

і експертів залежить від природи спорів).

Комісії по примиренню існують па території всієї Японії при

судах відповідного рівня і діють на підставі «Правил процедури

примирення по цивільних справах».

Передбачаються такі види мирових угод: мирова угода на досу-

довій стадії, при досягненні якої значна роль відводиться поліції;

відмова від позову і мирова угода в суді, при цьому суддя сприяє

примиренню; звернення сторін з проханням до суду не виносити

ухвали, але створити комісію по примиренню. При цьому суддя

не бере участь у засіданнях комісії, і якщо сторони не згодні

з пропозиціями посередників, вони мають право протягом двох

тижнів звернутися до суду, який має право вирішити спор на

підставі закону або підтвердити варіант урегулювання, запропо-

нований посередниками.

З кінця 1950-х pp. в Японії здійснюється інтенсифікація су-

дочинства, що передбачає проведення «попередньої підготовки»

за тиждень до судового розгляду: нарада судді, прокурора і ад-

воката. Мета цієї наради полягає в прискоренні відправлення

правосуддя. Це також сприяє укладанню мирових угод на стадії

досудового розгляду.

204 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

205

Розділ 3. СІМ'Я РЕЛІГІЙНОГО ПРАВА

Загальні положення

Релігійний чинник впливав і продовжує впливати практично

на всі правові системи. Такий вплив присутній і в так званих

світських правових системах. Це дає підставу деяким авторам

критикувати класифікацію правових систем залежно від релігійної

належності на релігійні і нерелігійні правові системи. Проте коли

мова йде про сім'ю релігійного права, то роль і ступінь впливу

релігійного чинника на формування і функціонування правових

систем, що входять до даної правової сім'ї, був і є не просто

помітним, а визначальним. Таким чином, релігійне право є різ-

новидом невіддиференційованого права, де воно перебувають не

просто в тісному зв'язку з релігією, а повністю на ній базується.

Релігійне право базується на специфічному праворозумінні,

що має релігійне походження. Воно формується на засадах

релігійних догм і доктрин, згідно з якими головним суб'єктом

права виступає божественна воля. Релігійне право є персональним

правом, тобто сфера дії його норм залежить від належності до

релігійної общини.

Взаємодія релігійної і раціональної засад у релігійних правових

системах простежується на рівні характерного для них співвід-

ношення об'єктивного і суб'єктивного права. Об'єктивне право,

згідно з релігійною доктриною права, належить до релігійної сфери

і пов'язується з основоположними релігійними джерелами (в

іудаїзмі — Тора і Талмуд, в ісламі — Коран і Сунна), в яких

відбивається божа воля. Суб'єктивне право представлене у

формі раціональної інтерпретації і конкретизації даної волі те-

ологами-правознавцями, які формулюють конкретні правила по-

ведінки людей, що сповідають відповідну релігію. Тобто якщо

вихідні начала релігійних правових доктрин мають виключно

релігійний характер, то в позитивному релігійному праві, як у

системі чинних юридичних норм, переважаючим є раціональний

чинник.

Аналіз національних правових систем держав, що належать до

сім'ї релігійного права, наочно демонструє визначальний вплив

релігійно-правових доктрин і концепцій, що мають давнє похо-

дження, хоча дані правові системи активно запозичують правові

положення у нерелігійних правових систем. Зміни, продиктовані

даними запозиченнями, відбуваються у формі і техніко-юридичному

значенні сучасного чинного права цих держав. Що стосується

основ їх функціонування, то вони перебувають під впливом па-

нуючої релігійної ідеології, складовою частиною якої є правова

ідеологія.

Інтерес до дослідження даних правових систем за сучасних

умов продиктований тим, що, незважаючи на те, що основні

релігійні постулати, принципи і доктрини мають давнє історичне

походження та відображають іншу історичну реальність, нез-

важаючи на свій консерватизм, вони зберігають своє пануюче

становище у сфері визначення правової ідеології, правового мен-

талітету, правової свідомості і правової культури більшості насе-

лення, яке проживає в рамках даних правових систем.

У сім'ю релігійного права входять індуське право, іудейське

право та ісламське право.

206

207

Глава 1. Іудейське право

1. Формування іудейського права

Іудейське (єврейське) право є найдавнішим релігійним правом,

історія якого налічує більше 3 тис. років. Його походження і

становлення, як і інших релігійних правових систем, дуже тісно

пов'язане не стільки з юридичними чинниками, з подіями в пра-

вовій сфері, скільки з іншими соціально-політичними подіями в

житті суспільства.

Спроби періодизації історії іудаїзму робилися неодноразово.

Наприклад, згідно з думкою Д. Ріда, уся історія іудаїзму підроз-

діляється на п'ять періодів. Перший — епоха левітів, служителів

релігійних культів у стародавніх євреїв, пов'язана із закінченням

складання в 612 ст. до н. є. другозаконня (Мойсеевого закону) —

законодавчої основи іудейського права. Другий період — епоха

фарисеїв, представників суспільно-релігійної течії в Іудеї (II ст. до

н.е. — II ст. н.е.), які виражали переважно інтереси середніх

верств населення та прагнули тлумачити іудейське право з

урахуванням нових соціально-економічних умов єврейського

суспільства. Третій період — епоха талмудистів (тривав до кінця

XVIII ст.) — відрізнявся суворістю в дотриманні правил і норм,

що містяться в Талмуді. Особлива увага приділялася

положенням, які перешкоджають асиміляції євреїв-єдиновірців

із народами тих держав, на території яких вони проживали.

Четвертий і п'ятий періоди — проміжний етап емансипації євреїв

(XIX ст.) і епоха сіонізму (з початку XX ст. і по теперішній час)

відповідно

Ставлення до даної періодизації неоднозначне. Наприклад,

М.М. Марченко вважає, що позитивною в даній періодизації є

спроба упорядкувати погляди і уявлення на історію розвитку

іудейського суспільства, держави і права. Негативне полягає

в надмірній політизації та ідеологізації даного процесу, у під-

міні одних релігійно-етичних критеріїв періодизації іудейського

Див.: Рид Д. Спор о Сионе. — М., 1993.

суспільно-політичного і правового життя іншими, світськими за

своїм характером, політико-ідеологічними критеріями

Походження іудейського права пов'язане з формуванням

іудаїзму як релігії, яка є попередником християнства і ісламу.

Воно повністю базується на іудаїзмі. Іудаїзм виник на початку

II тис. до н.е. серед давньосемітських племен Месопотамії і став

національною релігією євреїв. Згідно з біблейськими переказами,

поява іудаїзму пов'язана з ім'ям Авраама — вождя племінного

об'єднання, що відокремилося від інших семітських племен на

основі віри в єдиного бога. Переселення племені Авраама з міста

Ура Халдейського за річку Євфрат, подія приблизно в 1900 р. до

н.е., є точкою відліку історії єврейського народу і єврейського

суспільства.

Ідейна основа іудаїзму формувалася впродовж тривалого пе-

ріоду. Вона почала складатися відразу після створення єврейсь-

кого суспільства, триваючи до II в. до н.е., та була релігійними

поглядами і вченнями патріархів єврейського народу — Аврама,

Ісаака і Іакова. Вона ґрунтується на ідеї, згідно з якою розділ

роду встановлює особистий зв'язок (заповіт) з Богом своїх

батьків — покровителем роду.

Іудаїзм як релігія вів постійну боротьбу за своє самоствер-

дження. У цьому процесі особливу роль відіграв період правління

царя Іосії (639—609 pp. до н.е.). Він провів централізацію культу

навколо Єрусалимського храму і ліквідовував інші політеїстичні

культові центри.

В умовах запеклої боротьби за виживання поступово єврей-

ський народ перетворився на замкнуту релігійну общину. У піс-

лявавілонську епоху в результаті діяльності законовчителів Єздри

і Нехемії (близько 444 р. до н.е.) єврейський народ утвердився як

сувора теократична замкнута община, відособлена від навколиш-

нього світу. Це знайшло віддзеркалення в етнічному ізоляціонізмі,

тобто в принциповій відмові від змішаних шлюбів, а також у

побутовому і економічному сепаратизмі

Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения: Учебник. — М.:

Городец, 2002. - С. 905-906.

Алов А.А., Владимиров Н.Г., Овсиенко Ф.Г. Мировые религии. — М.:

ПРИОР, 1998. — С. 7.

208

X. Бсхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

209

Як відзначає Н.В. Воєводіна, подальший розвиток іудаїзму

й іудейського права пов'язаний з появою найважливішої

пам'ятки релігії і права Талмуда — зібрання догматичних,

релігійно-етичних і правових положень іудаїзму, що склалися в

II ст. до н.е. — VI ст. н.е. (найповніший Вавілонський Талмуд

містить 613 настанов (систему приписів).

Період VI—XVIII ст.ст. йменується равіністичним. Розселення

євреїв по країнах світу в XVII—XVIII ст. призвело до утворення

великої кількості єврейських общин. Вони володіли внутрішньою

автономією і очолювалися рабинами (від давн.-євр. «рабі» — «мій

вчитель»). На існування єврейських національно-релігійних общин

постійно впливав чинник антисемітизму — ворожого ставлення

до євреїв як до нижчої і порочної раси, здібної лише до заподіяння

шкоди іншим народам. Зародившись ще в Стародавньому Римі,

антисемітизм у середньовічній Європі набув релігійної форми:

затверджувалася ворожість іудейської релігії християнству і

християнській цивілізації

Наступний період історії іудаїзму й іудейського права як його

складової частини почався наприкінці XVIII ст. Він пов'язаний з

подіями, що відбувалися в Європі, а саме з Великою Французькою

революцією, яка проголосила свободу віросповідання, що сприяло

руйнуванню ізоляції іудейських общин, на які поширили свою дію

юридичні акти про свободу віросповідання, завдяки чому європей-

ські євреї почали користуватися правами нарівні з європейцями.

У результаті цих змін склалися нові умови, що сприяли форму-

ванню єврейського руху, який отримав назву «хаскали» (про-

світа), пов'язану з ім'ям відомого німця єврейського походження

Мозеса Мендельсона (1729—1786). У цей же період почався

процес реформування іудаїзму, направлений на ослаблення

ритуальних приписів і заборон та на зовнішнє зближення

іудаїстського богослужіння з християнсько-протестантським.

Наприкінці XIX ст. сформувалася національно-політична течія,

що ставить за мету відтворення єврейської держави на історичній

батьківщині єврейського народу — Палестині, яка отримала назву

сіонізму (від назви гори Сіон, на якій розташовано Єрусалим).

Його основоположником став автор книги «Єврейська держава»

Теодор Герцль (1860—1904).

У 1897 р. відбувся І Всесвітній сіоністський конгрес, що

проходив у Швейцарії, на якому було створено Всесвітню сіоніст-

ську організацію. Хоча у витоках сіонізму присутній догматизм

іудаїзму про «обраність єврейського народу», проте він став

явищем світського політичного життя. У його рамках склалися

найрізноманітніші ідейні течії — від релігійно-фундаменталіст-

ських до соціалістичних

Таким чином, необхідно відзначити, що розвиток іудаїзму, по-

чинаючи з XIX ст. і по теперішній час, відбувається під впливом

різних напрямів єврейської думки, іноді протилежних.

Перш за все, це пов'язано з течією, відомою як реформо-

ваний іудаїзм, що склалася на Заході. Суть даної течії полягає в

тому, що після знищення релігійної дискримінації частина євреїв

почала втрачати зв'язок із традиційним єврейством, але одночасно

бажаючи залишатися членами іудейської общини. Це зумовило ряд

серйозних змін, що торкнулися історичних традицій іудаїзму, зокрема

заміну івриту місцевою мовою, заміну суботи на неділю,

рівність статі, використання в синагозі органу і хору і т. ін.

Реформовані євреї зазвичай проявляють патріотизм щодо країни,

в якій живуть, і розглядають Месію швидше як ідеал загального

визнання Бога, ніж як людину, яка відновить панування народу

Ізраїлю.

Іншою важливою течією є сіонізм, який виступає проти повної

асиміляції євреїв і підкреслює особливу роль єврейської нації.

У сіоністів поняття «єврейський народ» займає центральне місце в

іудаїзмі. Згідно з їхньою точкою зору, Месія — це народ Ізраїлю,

який повернеться на свою землю і знайде там свою єдність. Ство-

рення Держави Ізраїль в 1948 р. дозволило цій тенденції повною

мірою проявити себе

Найважливіший етап у розвитку іудаїзму й іудейського права

пов'язаний зі створенням Держави Ізраїль на основі резолюції

Генеральної Асамблеї ООН 1948 р. про скасування англійського

Воеводина Н.В. Иудейская государственно-правовая система //

Современное право. — 2006. — № 11. — С. 111.

Воеводина Н.В. Иудейская государственно-

правовая система // Современ ное право. — 2006. —

№ 11. — С. 112.

Малерб М. Религии человечества. — М.; СПб.,

1997. — С. 76-78.

210

X. Вехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

211

мандата на Палестину і про створення на її території двох неза-

лежних держав — єврейської і арабської.

2. Специфічні риси іудейського права

Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших правових

систем світу релігійного типу і є релігійно-правовою системою,

регулює суспільні відносини всередині єврейської общини, що

сповідає іудаїзм.

Іудейське право, перебуваючи в певному взаємозв'язку і взає-

модії з іншими правовими системами, має особливий характер.

Йому властивий цілий ряд неповторних рис, які визначають його

самобутність і відрізняють від інших правових систем.

Головна особливість іудейського права полягає в тому, що воно

є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в

їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як

відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять

книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які

визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи

і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і

релігійними нормами.

Норми іудейського права переплетені з релігійними нормами і

переважно спрямовані на визначення обов'язків людини як члена

єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського

суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ри-

туалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів

общини та іновірців. У деяких випадках прямо передбачені сан-

кції за порушення певних норм. Так заборона «не вбивай» під-

кріплюється санкцією «хто ударить людину, і вона помре, той

обов'язково повинен бути вбитий»'.

Наступна особливість іудейського права полягає в тому,

що для нього, на відміну від інших правових систем, харак-

терний мононаціональний характер, тобто дія іудейського

права поширюється тільки на одну націю — євреїв. М. Елон

' Исход // Библия: Книги священного писания Ветхого и Нового завета: В

рус. пер. с парал. местами. — М.: Библ. об-ва, 1995. — С. 12.

підкреслює, що єврейський народ завжди розглядав єврейське

право як власне національне надбання і як головну і важливу

частину своєї культури. Знаходячись на чужині, у вигнанні, єв-

рейський народ продовжував існувати як нація, а не як релігійна

секта, постійно і безперервно розвиваючи своє право — най-

важливішу національну цінність, в якій яскраво виражається

його сутність

. Необхідно відзначити, що найважливіша функція

іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського

суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності.

Особливістю іудейського права є також принцип богообра-

ності іудейського народу, його виділення Богом серед інших

народів. «Ти народ святий для Господа, Бога свого, — стверд-

жується в «Повторенні Закону» щодо іудейського народу, — тебе

обрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому обраним народом з

усіх народів, які на поверхні землі». «Я — Господь, Бог ваш, що

відокремив вас від тих народів», — мовиться в книзі «Левіт». Для

забезпечення дії цього принципу іудейське право встановлює

заборону на асиміляцію з іншими народами. Наприклад, забо-

роняються шлюби з не євреями, а також звернення до неєврей-

ських судових організацій та ін. «І не ріднися з ними: дочки своєї

не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого,

оскільки він відверне сина твого від Мене», — говорилося в

«Повторенні Закону»

Важливою особливістю іудейського права є також те, що воно

впродовж більшої частини своєї історії існувало і розвивалося без

існування єврейської держави. Як відомо, іудейське право почало

формуватися всередині єврейської общини в рамках власної

єврейської держави. І незважаючи на те, що єврейський народ

позбувся власної території, іудейське право як і раніше залиша-

лося живим правом єврейської общини, що діяло, для тих, хто

проживає в різних країнах світу. У зв'язку з цим І.Ю. Козліхін

відзначає, що річ навіть не в тому, що євреї, втративши націо-

нальну державність, відродили її через два тисячоліття. Багато

' Элон М. Еврейское право / А. Белова; Под общ. ред. И.Ю. Козлихина. —

СПб.: Юридический центр пресс, 2002. — С. 39.

Повторение Закона // Библия: Книги священного писания Ветхого и

Нового завета: В рус. пер. с парал. местами. — М.: Библ. об-ва, 1995. — С. 3-4,