Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Що стосується планомірного цілеспрямованого зближення,

то воно полягає в спеціально організованій діяльності держав із

розроблення единообразного нормативно-правового акта, спрямо-

ваного на регулювання відповідних норм політичної, економічної,

соціальної, гуманітарної та інших сфер життя суспільства. Тобто

дана форма уніфікації — це спеціально організована діяльність з

одноманітного правового регулювання в різних сферах міжна-

родних відносин.

Яскраво виражені сьогодні світові тенденції глобалізації

неминуче ведуть до взаємодії, взаємовпливу національних пра-

вових систем. Співвідношення національних правових систем

рухоме, воно змінюється з урахуванням завдань узгодженого

правового розвитку. Пошук і встановлення правильного поєд-

нання юридичних засобів зближення вимагають великого вміння і

постійних зусиль від теоретиків і практиків.

Взаємодія правових систем за сучасних умов набуває най-

різноманітніших форм. Цьому сприяє діалог правових систем

і правові запозичення. Значною мірою на процеси зростаючої

взаємодії і взаємовпливу окремих правових систем різних держав

наприкінці XX — напочатку XXI ст. впливає розвиток сучасних

систем комунікації.

Зближення правових систем може має не тільки у ряді тради-

ційних галузей, наприклад у морському праві, де завжди панувало

прагнення до одноманітності норм, але й сприймається новими

галузями й інститутами права (наприклад космічне право, право

повітряного простору, атомне право і ін.).

Нормативно-правова база зближення правових систем різна,

тобто в рамках кожного напряму використовуються ті чи інші

правові засоби. В одних випадках — це програми-проекти, мо-

дельні законодавчі акти, в інших — уніфіковані загальні норми, у

третіх — правові стандарти, наукові концепції тощо. Природно, їх

юридична сила неоднакова, оскільки вони можуть мати про-

грамний, нормативно-орієнтуючий, рекомендаційний і обов'язковий

характер.

Процес зближення національних правових систем, на думку

Ю.О. Тихомирова, передбачає:

— розроблення загальної політики державного правового

розвитку;

— здійснення заходів із подолання правових відмінностей;

— вживання заходів із вироблення спільних юридичних

правил

Існує думка, що процеси автономізації правових систем і

одночасно їх поступово наростаюче до певної межі зближення

можливі тільки між правовими системами, близькими за типом

праворозуміння, наприклад взаємовплив можливий між системою

загального права і романо-германською системою права, але не за

участі традиційних і релігійних правих систем. Це спірна думка,

оскільки, наприклад, модернізація ісламського права передбачає

певну взаємодію і взаємопроникнення класичних положень і норм

до сучасних умов. І сам факт існування дуалізму в правових

системах ісламських держав передбачає певну взаємодію і допов-

нення між правовими системами різного типу праворозуміння.

Із цього приводу С.С. Алексеев відзначає, що зближення пра-

вових систем відбувається не тільки між правовими системами

однієї сім'ї, але й між самими правовими сім'ями. Наприклад,

«шлях прецедентного права характерний для єдиного («спіль-

ного») європейського права в цілому, у формуванні якого значну

роль відіграє Люксембурзький суд Європейських Співтовариств,

що виробляє в контексті вирішуваних справ прецедентів для спів-

товариства єдині принципи»

Зближення правових систем передбачає певну адаптацію

національних законодавств до загальноприйнятих міжнародних

стандартів. Це питання актуальне для держав, що утворилися

на пострадянському просторі (постсоціалістичному просторі), які

прагнуть включитися в загальноєвропейські структури і процеси.

Так у багатьох із цих держав розгорнулися дебати навколо скасу-

вання такого виду покарання, як страта, мораторій на яку встанов-

лено під впливом права Європейського Співтовариства. Так, нап-

риклад, базовими документами, що визначають процес адаптації

законодавства України до законодавства Європейського Союзу

і здійснення інтеграції України в Європейське Співтовариство,

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.:

НОРМА, 1996.

- С 74.

Алексеев С.С. Право на пороге третьего тысячелетия: Некоторые тенден

ции мирового правового развития — надежда и драма современной

эпохи. — М.:

Статут, 2000. — С. 69.

122

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

123

є прийняті Радою Європи на Копенгагенському саміті в 1993 р.

Декларація і Угода про партнерство та співпрацю між Україною

і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами

1994 p., а також Указ Президента України «Про програму ін-

теграції України в Європейський Союз» 2000 р. і Закон України

«Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Ук-

раїни до законодавства Європейського Союзу» 2004 р.

Адаптація законодавства України до законодавства Євро-

пейського Союзу — це поетапне прийняття і впровадження Ук-

раїною нормативно-правових актів, розроблених з урахуванням

законодавства Європейського Союзу. Адаптація проводиться для

забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням,

які випливають з Угоди про партнерство і співпрацю, розвитку

національного законодавства у напрямі його наближення до зако-

нодавства ЄС і забезпечення високого рівня підготовки в Україні

законодавчих актів, створення правової бази для інтеграції Ук-

раїни в ЄС. Адаптація законодавства ЄС є планомірним процесом,

який складається з трьох окремих етапів, на кожному з яких

досягається певний ступінь відповідності законодавства України

законодавству ЄС у певних сферах.

Упродовж першого етапу адаптації законодавства України до

законодавства Європейського Союзу передбачається розвиток

правової системи України згідно з вимогами, визначеними в

декларації, у напрямі встановлення верховенства права, забезпе-

чення прав людини, функціонування ринкової економіки; приве-

дення законодавства України у відповідність до вимог Угоди про

партнерство і співпрацю та інших міжнародних договорів, які

стосуються співпраці України та ЄС.

Надалі процес адаптації полягатиме в перегляді законодавства

України у сферах, визначених Угодою про партнерство і спів-

працю, з метою забезпечення його приблизної відповідності за-

конодавству ЄС; правовому забезпеченні створення зони вільної

торгівлі між Україною та ЄС та підготовки до асоційованого

членства України в ЄС.

І, нарешті, адаптація законодавства спрямована на укладення

Угоди про асоціацію між Україною та ЄС; підготовку розширеної

програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС

з метою забезпечення інтеграції України до спільного ринку ЄС.

Як відзначає Ю.О. Тихомиров, «узгоджений» правовий роз-

питок держав можна розглядати стосовно чотирьох основних на-

прямів і форм їх проведення:

1) зближення законодавства, коли визначається спільний

курс держав у даній сфері, напрями, етапи зближення, способи

зближення;

2) гармонізація законодавства, коли узгоджуються спільні

підходи, концепції розвитку національних законодавств,

виробляються спільні правові принципи і окремі рішення;

1) ухвалення модельних законодавчих актів;

3) уніфікація законодавства, коли розробляються і

вводяться в дію загальнообов'язкові одноманітні юридичні

норми

(правила)

Таким чином, зближення і взаємодія правових систем сучасності

— явище глобальне, характерне для розвитку права у XXI ст., що

має закономірний характер. Це особливо помітно на

регіональному рівні, коли економічні, геополітичні і культурні

процеси об'єднують держави. Затвердження пріоритету між-

народного права також веде до того, що в національних пра-

вових системах збільшується кількість одноманітних стандартів.

Основними способами зближення правових систем є гармонізація

законодавств і уніфікація правових норм. Важлива роль у цьому

процесі відводиться імплементації норм міжнародного права в

національне законодавство і наданню міжнародної правової

допомоги.

4. Гармонізація законодавства

Гармонізація в широкому розумінні — це процес приведення у

відповідність, побудований на наукових методологічних основах

єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодження і

досконалості

Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е.

Крутских.

— 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2004. — С. 112.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.: НОРМА,

1996.

- С. 75.

124

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

125

Гармонізація законодавства, як найважливіша форма збли-

ження правових систем, є дуже тонким і трудомістким процесом,

що не приводить правові системи до повної єдності, проте мак-

симально зближує законодавства різних держав у вирішенні пра-

вових проблем. Відмінність національних законодавств випливає з

відмінностей у національних традиціях, рівнях розвитку і підходах

до правових проблем.

При здійсненні процесу гармонізації використовуються

різноманітні прийоми. При цьому важливо виявити, і якомога

повніше, особливості регулювання в конкретних системах права

і враховувати їх у процесі застосування, у контактах із нормами

законодавства інших держав. Відмову від специфіки національних

правових традицій, що відображають різноманітність і унікаль-

ність організації життя в різних державах, не є метою гармоні-

зації законодавства.

З погляду порівняльного правознавства, процес гармонізації

нормативно-правової бази може мати місце як усередині однієї

правової сім'ї, так і між правовими системами, що належать

різним правовим сім'ям.

Гармонізація законодавства передбачає наявність об'єктивних

умов зближення в тій чи іншій сфері — наявність підстав для

гармонізації. Право лише або створює стимул, або оформляє вже

існуючі умови.

Разом із тим, за наявності об'єктивних умов зближення і узгод-

ження правового регулювання велику роль відіграє юридична тех-

ніка. Перш за все, для реалізації гармонізації особливе значення

має термінологічна уніфікація, пов'язана з розробкленням по-

нятійного апарату. Це сприяє виробленню механізмів досягнення

цілей і визначає способи їх забезпечення. Вироблення єдиної тер-

мінології, необхідної для здійснення гармонізації, установлює і за-

кріплює єдині вимоги до використання термінів, систематизує по-

няття, виключає з обороту застарілі терміни і сприяє раціональній

організації нормотворчої діяльності. Повна уніфікація юридичної

термінології — важлива передумова підвищення формальної

визначеності права, ліквідації суперечностей у розумінні правових

текстів, підвищення їх доступності.

Як приклади гармонізації законодавства на регіональному рівні

можуть бути численні конвенції і модельні законодавчі акти,

підготовлені в рамках одного з перших регіональних об'єднань

— Панамериканського союзу, створеного в 1889 р. і перетворе-

ного після другої світової війни на Організацію американських

держав'.

Безліч прикладів гармонізації законодавства на регіональному

рівні в даний час дає Європейський Союз. Гармонізація в рамках

ЄС здійснюється шляхом підготовки директив, обов'язкових

для держав — членів ЄС. Проте визначення форм і методів її

реалізації залишається прерогативою держави — члена ЄС. Таким

чином, директива є найважливішим джерелом права ЄС, що

виступає як правовий інструмент, за допомогою якого відбувається

регулювання інтеграційних процесів у багатьох державах

Європейського Співтовариства.

Отже, кінцева мета гармонізації — встановлення єдиного ре-

зультату дії норми права. Проведення гармонізації здійснюється

в руслі інтеграційних процесів, що передбачають зближення

законодавств і національних правових систем.

5. Розроблення модельних законодавчих актів

Зближення правових систем держав на основі гармонізації за-

конодавства здійснюється також шляхом розробленням модельних

законодавчих актів, тобто схожих законодавчих актів, що приз-

водить зрештою до одноманітного регулювання відносин у різних

сферах суспільного життя.

Розроблення модельних законодавчих актів більшістю дослід-

ників визнається як успішний і ефективний спосіб, що забезпечує

зближення правових систем. Модельні законодавчі акти, на думку

Ю.О. Тихомирова, виступають як своєрідний «міст» між нормами

міжнародного і внутрішнього права та сприяють «вплітанню» в

тканину названих нормативних систем

Разом із тим, на думку Р. Давида, вадами модельної законо-

творчості є, по-перше, можливість внесення до моделі

поправок

' Internationa! Encyclopedia of Comparative Law. Vol. II. Ch. 5.

— P. 196.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.:

НОРМА, 1996.

— С.;

126

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

127

(що цілком природно для будь-якої законодавчої процедури), а по-

друге, небезпека того, що держава згодом внесе зміни до при-

йнятого національного акта або взагалі від нього відмовиться. Усе

це не може забезпечити вишуканої одноманітності правового ре-

гулювання, і тому модельна законотворчість має лише теоретичну

цінність, а багато таких проектів можуть опинитися в кошику

для сміття

Проте досвід інтеграційних процесів за останні десятиліття

говорить про те, що модельна законотворчість має не тільки те-

оретичні, але й практичні цілі, що призводять до конкретних ре-

зультатів у сфері одноманітного правового регулювання в різних

галузях життя суспільства.

Модельні законодавчі акти мають рекомендаційний характер і

служать орієнтиром для розвитку і зближення національних

законодавчих актів, в яких містяться типові норми, що дають

нормативну орієнтацію для законодавця. Таким чином, вони не є

обов'язковими для законодавчих органів, а покликані, перш за все,

виконувати функцію певного нормативно-орієнтуючого стандарту.

Вони розробляються і приймаються міждержавними об'єднан-

нями (наприклад ЄС) для держав-членів, міжнародними організа-

ціями (наприклад ООН), нормотворчими органами федерації (на-

приклад США) для її суб'єктів, а також ученими-правознавцями і

фахівцями та мають доктринальний характер (наприклад розроб-

лення в 1992 р. фахівцями Гарвардського університету «Базового

світового податкового кодексу» в рамках міжнародної податкової

програми).

Підготовка, розгляд і схвалення кожного модельного законо-

давчого акта вимагають певних процедур їх розроблення і при-

йняття. Однією з важливих умов забезпечення високої ефектив-

ності і реальної результативності такого виду акта є його всебічне

і послідовне наукове обґрунтування, що зумовлює використання

сучасних законотворчих технологій.

Пропонований модельний законодавчий акт може бути визнаний

і використаний різними державами залежно від їхніх потреб

David R. The International Unification of Private Law //

International Encyclopedia of Comparative Law. VII. The Legal

Systems of the World. Their Comparison and Unification. — New

York, 1971. — P. 81.

і необхідності. Строк, обсяг і форми його застосування залежать

від особливостей національних законодавств, для яких він при-

значений.

Головна вимога до модельних законодавчих актів полягає в

тому, щоб вони не містили принципових суперечностей із націо-

нальними законодавствами, оскільки в такому разі вони зможуть

знайти ґрунт для реалізації.

У січні 1995 р. Організація економічного співробітництва і

розвитку, діючи в рамках програми співпраці країн колишнього

СРСР, запросила всі держави СНД взяти участь у роботі груп

експертів з іноземних інвестицій. У результаті було підготовлено

проект модельного закону про іноземні інвестиції, побудованого

на принципах національного режиму, міжнародних стандартів.

Цей документ, окрім інформаційної користі, сприяв виробленню

в державах СНД спільного підходу і термінології, зближенню

їхніх законодавств із міжнародними стандартами.

Очевидно, що використання модельного законодавчого акта

сприяє подальшому вдосконаленню національного законодавства

шляхом прийняття якісніших нормативно-правових актів, що вра-

ховують національну специфіку і національні інтереси з одного

боку, і інтегруючі їх у глобальніші масштаби, з іншого.

6. Уніфікація правових норм

Уніфікація правових норм є найважливішою формою зближення

правових систем і є процесом, пов'язаним зі спробами приведення

різних правових систем і окремих їхніх складових частин, зокрема

правових норм, до якогось спільного знаменника. На національному

і регіональному рівнях ідея уніфікації йде своїм корінням в глибоку

старовину. На міжнародному ж рівні уніфікація починає широко

застосовуватися наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст.

під прямим впливом торгових, фінансових і інших зв'язків, що

швидко розширюються між різними державами.

Саме потреби юридичної практики, як відзначає П. Круз,

викликані бурхливим розвитком міжнародної торгівлі в XIX ст.,

зумовили появу уніфікованих міжнародно-правових конвенцій, що

стосуються міжнародного приватного права, комерційного права,

128

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

129

трудового і торгового права, права інтелектуальної і «індуст-

ріальної» власності, транспортного та деяких інших інститутів і

галузей матеріального і частково процесуального права'.

Якщо на першому етапі розвитку порівняльного правознавства

про уніфікацію права можна було говорити в теоретичному плані,

то на подальших етапах його розвитку можна вже говорити про

практичний план.

На сучасному етапі розвитку суспільства і держави практична

значущість і необхідність в уніфікації права на міжнародному,

регіональному і національному рівнях є завданням пріоритетним,

зумовленим характером взаємозв'язку і взаємодії правових

систем.

Уніфіковані правові норми або одноманітно регулюють сус-

пільні відносини замість різних національних законодавств, або

створюють основу для цього в рамках окремих правових систем.

Вони ґрунтуються на двосторонніх або багатосторонніх міжна-

родно-правових актах універсального або регіонального харак-

теру: конвенціях, угодах або типових законах. Уніфіковані норми,

що містяться в таких міжнародно-правових актах, направлені

на їх одноманітне застосування в державах, що підписали такі

акти.

Правова уніфікація може мати декілька різновидів.

На основі предмета уніфікації виділяють уніфікацію матеріаль-

ного права (цивільного, сімейного, адміністративного права та

ін.), і процесуального права (цивільно-процесуального,

кримінально-процесуального права та ін.).

За своєю формою уніфікація права може проводитися шляхом

укладення міжнародних договорів, прийняття модельних рекомен-

даційних законодавчих актів, застосування примірних договорів

міжнародних організацій, використання міжнародних звичаїв

За своїми масштабами вона може охоплювати правові сис-

теми держав одного регіону (АСІАН), правові системи держав у

рамках міждержавних об'єднань (ЄС, СНД), може поширюватися

на правові системи всіх або більшості держав світу (ООН).

Уніфікація правових норм у рамках відповідних угод, за своєю

суттю, не може містити вичерпної регламентації сфер життя сус-

пільства, оскільки, інакше, вона не може бути розрахована на

велику кількість держав, що мають свої особливості.

Таким чином, уніфікація правових норм, як форма зближення

правових систем, відображає процес зближення норм конкретного

національного права з нормами міжнародного або регіонального

права шляхом установлення єдиних норм права, що мають одно-

манітне застосування в усіх державах, які є учасницями міжна-

родно-правової або регіонально-правової угоди.

7. Імплементація норм міжнародного права в

національне законодавство

Імплементація в буквальному розумінні означає забезпечення

практичного результату і фактичного виконання конкретними

засобами. Великий юридичний словник визначає її як фактичне

здійснення міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному

рівні шляхом трансформації міжнародно-правових норм у націо-

нальні закони і підзаконні акти

Даний термін отримав віддзеркалення в численних резолюціях

Генеральної Асамблеї ООН, міжнародних конвенціях, а також в

інших нормативно-правових актах.

Імплементація норм міжнародного права в національне законо-

давство розуміється як процес, що складається із сукупності про-

цедур і засобів, що сприяють підвищенню ефективності реалізації

цих норм. У результаті імплементації відбувається, з одного боку,

запозичення положень міжнародного права (процедури, інститути,

фрагменти мови, нормативно-правові акти, принципи, цінності,

правові ідеї), а з іншого — трансформація національного законо-

давства з метою оновлення й удосконалення норм національної

правової системи.

Головна мета імплементації норм міжнародного права в націо-

нальне законодавство полягає не в масштабних змінах принципів

' Cruz P. Comparative Law in a Changing World. — L, 1955. —

P. 23.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.: НОРМА,

1996.

- С. 97, 98.

Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е.

Крутских. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2004. — С.

222.