Систематизація звичаєвого права призвела фактично до пере-
робки його нормативного змісту: застарілі норми переглядалися
і вироблялися не характерні звичаєвому праву нові положення.
Наприклад, жінка, яка досягла 21-річного віку, отримувала право
одружуватися без згоди батька або опікуна; розірвання шлюбу
визнавалося дійсним, якщо воно було зареєстроване і оформлене
свідоцтвом про розірвання шлюбу.
У 1971 р. в Танзанії було прийнято закон — єдиний кодекс
нормативних приписів, який замінив попереднє законодавство і
норми релігійного і звичаєвого права в галузі шлюбу і розлучення.
Термін «звичаєве право» в законодавстві багатьох африканських
держав означає сукупність юридичних правил, заснованих на зви-
чаях. Наприклад, згідно з «Ордонансом про тлумачення і загальні
статті», змінений і доповнений Законом «Про магістратські суди
Танзанії», звичаєве право означає правило або сукупність правил,
за допомогою яких набуваються права і покладаються обов'язки,
установлені звичаєм у будь-якій африканській общині Танганьїки,
і визнані цією общиною як норми, що мають юридичну силу
1
.
На думку Д. Брауна і П. Аллена, закріплення в національному
законодавстві принципів і норм звичаєвого права веде до його зник-
нення. У цьому випадку звичаєве право само стає законодавством
2
.
Ставлення до проблеми систематизації норм звичаєвого права
з боку більшості держав Африки, що отримали незалежність,
змінюється. Спостерігається тенденція використання матеріалів
даної систематизації в процесі розроблення проектів кодифіка-
ційних актів законодавства.
5. Поняття і особливості африканського
звичаєвого права
З приводу визначення понять «звичай» і «звичаєве право»
відсутній єдиний підхід. Якщо одні дослідники їх сприймають
1
Правовые системы стран мира. Энциклопедический
справочник / Отв. ред.
А.Я. Сухарев. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. -
С. 224.
2
Brown D. and Allen P. An introduction о the Law of Uganda. —
London, 1968.
— International Encyclopedia of Comparative Law. — Vol. 2, Chap. 2.
Fiibingen etk.,
1972. — P. 30
як поняття, що розрізняються, то інші їх не розмежовують.
Звичай можна розглядати як норму, сила якої заснована не на
розпорядженні державної влади, а на звичці до неї людей, на
підставі неодноразового застосуванні його на практиці.
Звичаєве право розглядається як первинний спосіб створення
правових норм, що виник ще до того, як суспільство сформува-
лося в політичному відношенні. Звичай як основа традиційного
суспільства є сукупністю аналогічних дій, як правило, законних,
таких, що формують модель суспільної поведінки. Сфера дії зви-
чаїв завжди була ширша, ніж сфера впливу тих звичаїв, які були
закріплені в законодавстві. З формуванням правової системи зви-
чаєве право входить до неї як органічна складова'.
У звичаєвому африканському праві відбивається африканський
спосіб мислення, який, за словами Н. Рулана, є не ідеалістичним,
не матеріалістичним, а реалістичним, оскільки видиме і невидиме,
об'єкт і суб'єкт, природа і культура спільно беруть участь у
порядку реальності.
Африканські суспільства не є однорідними. їх розділяють
етнічні, мовні, релігійні, родоплемінні відмінності. Це є підґрунтям
для формування різних систем звичаїв у різних співтовариствах,
тому звичаєве право необхідно відрізняти від різноманітних зви-
чаїв, які склалися в багатьох племен, що населяють Африку.
Так Французька Екваторіальна Африка і Бельгійське Конго були
населені приблизно 1500 народностями. Тільки в Судані їх налічу-
валося 579, в Англійській Західній Африці — 200, на Мадагаскарі
— 19. У Сенегалі в 1861 р. було офіційно визнано 68 звичаїв, з них
20 ісламських і 7 християнських
2
.
Як наголошувалося раніше, термін «звичаєве право» в законо-
давстві багатьох африканських держав означає сукупність юри-
дичних правил, заснованих на звичаях.
Суспільне життя і поведінка людей, що проживали на території
Африки, регулювалися різноманітними і складними способами, які
відобразилися в соціальних приписах, а саме в нормах і правилах,
які поступово набули форму звичаїв. Головною рисою звичаїв,
' Рулан Н. Юридическая антропология: Учебник / Пер. с фр.; Отв. ред.
B.C. Нерсесянц. — М.: НОРМА, 2000. — С. 53.
2
Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы
современности.
— М.: Междунар. от, 1998. — С. 378.