Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

130

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

131

і цінностей, на яких базується національна правова система, а в

поступовій її трансформації з метою зближення правових систем.

Існуючі проблеми імплементації міжнародно-правових норм у

національне законодавство слід розглядати з урахуванням умов,

необхідних для нормального функціонування імплементаційного

процесу, зокрема проблеми примату міжнародного права, спів-

відношення національного права з міжнародним, порядок їх взає-

модії. Питання про співвідношення міжнародного і національного

права належить до найбільш складних, таких, що стосуються

державного суверенітету. Незважаючи на це, дана проблема має

давню історію. Під впливом інтеграційних процесів на сьогодні

примат міжнародного права над національним законодавством

визнається практично всіма державами.

Як показує практика, імплементаційний процес складається з

двох рівнів — міжнародного і національного. Імплементація на

міжнародному рівні полягає у виробленні міжнародних норм, що

регламентують спільну організаційно-правову діяльність суб'єктів

міжнародного права, направлену на здійснення цілей, закладених

у міжнародних зобов'язаннях. Що стосується національного ме-

ханізму імплементації міжнародно-правових норм, то він полягає у

виробленні норм у рамках національного права, які встанов-

люють процесуальний порядок реалізації міжнародно-правових

норм, що регламентують організаційно-правову діяльність органів

держави і правозастосовну практику у зв'язку з реалізацією між-

народно-правових норм, направлену на фактичне виконання при-

йнятих державою міжнародних зобов'язань.

Таким чином, імплементація норм міжнародного права в на-

ціональне законодавство зумовлена інтеграційними процесами,

характерними для сучасного світу, які вимагають одноманітних

механізмів правового регулювання, що, у свою чергу, сприяє

зближенню правових систем.

Під наданням міжнародної правової допомоги розуміються

процесуальні дії, що здійснюються органами держави на підставі

запитів органів іноземної держави.

Головною вимогою, яка висувається до реалізації норм даного

інституту, є несуперечність внутрішньому законодавству.

Інститут надання міжнародної правової допомоги формується

на базі норм, що належать до міжнародного публічного і між-

народного приватного права, разом із тим він регулює питання,

що стосуються цивільного права, цивільно-процесуального права,

сімейного прана, адміністративного права, кримінального права,

кримінально-процесуального права і т. ін.

Міжнародна правова допомога надається однією державою

іншій на підставі укладеного договору між ними, а також на під-

ставі домовленостей, підписаних декількома державами в рамках

єдиного правового простору, нарешті, на підставі приєднання

держави до різних міжнародних конвенцій. Наприклад, Конвенція

ООН про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден

1970 р'. або Конвенція про боротьбу із захопленням заручників

1979 р>.

Одним із видів правової допомоги по цивільних справах є

легалізація іноземних офіційних документів, тобто формальна

процедура, використовувана дипломатичними або консульськими

агентами держави, на території якої документ повинен бути

представлений, для посвідчення достовірності підпису, якості, в

якій виступала особа, що підписала документ, і, в належному

випадку, достовірності печатки або штампу, якими скріплено

цей документ. Гаазька конвенція 1961 року, що скасовує вимоги

легалізації іноземних офіційних держав, поширюється на офіційні

документи, які були укладені на території однієї з держав, що

домовлялися, і повинні бути подані на території іншої договірної

держави.

8. Надання міжнародної правової допомоги

Для зближення правових систем важливе значення має на-

дання міжнародної правової допомоги, що є важливим елементом

правової співпраці між правовими системами різних держав.

Конвенция ООН о борьбе с незаконным захватом воздушных судов

1970 г.

// Международное право. В 3 т. Т. 3 / Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова.

- М.: Изд-во МНИМП, 1997. — С. 574-576.

Конвенция ООН о борьбе с захватом заложников 1979 г. //

Действующее

международное право. Документы. В 2 т. Т. 2: Учеб. пособие / Сост. Ю.М.

Колосов,

Э.С. Кривчикова. — М.: Междунар. отн., 2001. — С. 207-213.

132

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

133

Правова допомога з різних питань надається органами, до ком-

петенції яких входить розгляд даних категорії справ, зокрема суди,

органи юстиції, нотаріат та ін. Наприклад, позови до фізичних

осіб, які проживають на території однієї з договірних держав,

подаються до судів цієї держави (незалежно від громадянства

відповідача), а позови до юридичних осіб — до судів держави, на

території якої знаходиться орган управління юридичної особи, її

представництво або філія. Позови про право власності й інші

речові права на нерухоме майно подаються до судів за місцем

знаходження даного майна.

Громадяни держав, що беруть участь у договорах про надання

правової допомоги на території інших держав, користуються таким

же правовим захистом, що і їх власні громадяни. Вони мають

право безперешкодно звертатися до судів та інших установ, до

компетенції яких належить розгляд цивільних і сімейних справ,

подавати позови, порушувати клопотання, здійснювати інші про-

цесуальні дії, передбачені національним законодавством і міжна-

родними договорами.

Таким чином, надання міжнародної правової допомоги сприяє

зближенню правових систем, оскільки воно за сучасних умов стає

важливим елементом правової співпраці між державами.

Частина II ОСНОВНІ

ПРАВОВІ СІМ'Ї

Розділ 1. Сім'я традиційного права

Загальні положення

Правові системи, що входять в дану правову сім'ю, є найдавні-

шими правовими системами, пов'язаними з поняттям традиційного

суспільства, з його способом життя і своєрідним поглядом на

право в системі регуляторів суспільного життя.

Найважливіша особливість традиційного права полягає в тому,

що воно є правом общини або групи, а не правом індивідів. Дана

специфіка виявляється в переважному відношенні до прав на-

роду по відношенню до індивідуальних прав і свобод. Колективні

права виступають як гарант у реалізації індивідуальних прав.

Община (колективна) форма мислення є визначальною у фор-

муванні традиційного праворозуміння. Отже, головним суб'єктом

права виступає община або група. Основне призначення права в

традиційному суспільстві полягає в забезпеченні гармонії і згурто-

ваності всередині общини, а також у суспільстві та природі в

цілому.

Сім'я традиційного права об'єднує: південно-східне азіатське

звичаєве право, звичаєве племінне право американських індіанців,

а також африканське звичаєве право, в якому найповніше відоб-

ражено специфіку традиційного права.

Південно-східне азіатське звичаєве право характеризується

всіма ознаками, властивими сім'ї звичаєвого права. Важливою

складовою структури правової системи ряду держав Південно-

Східної Азії, виступає система звичаєвого права, за допомогою

якого взаємовідношення між населенням регулюється цими зви-

чаями. Так до колонізації Індонезії звичаєве право займало цен-

тральне місце в системі регулювання суспільних відносин. Да-

ному праву властива загальна ознака, що характеризує звичаєве

134 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

135

раво взагалі, — це зв'язок із міфологією. Прикладом цього є

уявлення індонезійців про те, що душі предків спостерігають за

общиною, і порушення правил, що містяться у звичаєвому праві,

викликають їх незадоволеність. Крім того, звичаєве право найтіс-

нішим чином пов'язане з общиною формою життя більшої частини

населення Індонезії. Своєрідними кодексами звичаєвого права

Індонезії є кодекс «Шивамана» (X ст.) і кодекс «Кутараманава»

(XIV ст.).

З колонізацією Індонезії Голландією на її територію проникло

колоніальне європейське право. Проте воно не змогло викоренити

звичаєве індонезійське право, яке продовжувало і продовжує ре-

гулювати взаємини корінного населення.

Крім того, у деяких державах Південно-Східної Азії прояв зви-

чаєвого права, як і раніше, знаходить відображення в системі від-

правлення правосудця. Наприклад, земельний суд маорі в Новій

Зеландії розглядає судові справи відносно корінного населення.

Це перш за все питання, пов'язані з правом власності на землю,

про розділ земельних ділянок, а також деякі питання сімейно-пра-

вових і спадково-правових відносин. Крім того, при законотвор-

чості враховуються норми звичаєвого права корінного населення,

наприклад Закон «Про дітей, молодь і їхні сім'ї» 1989 р.

Племінне право американських індіанців також є різновидом

звичаєвого права, якому властиві його основні ознаки. Зокрема,

право американських індіанців є також общанним правом. Воно

як і раніше є правом, що регулює відносини корінного населення,

особливо у сфері сімейно-правових і спадково-правових відносин, а

також при регулюванні суперечок між конфліктуючими

сторонами. Широко поширені так звані «кола правосуддя» —

традиційна для жителів Північної Америки програма примирення

за участі сторін конфлікту, їхніх родичів і общини, коли рішення

ухвалюється консенсусом і є формою традиційного правосуддя.

Глава 1. Африканське звичаєве право

1. Формування і еволюція африканського

звичаєвого права

З'ясування генезису правових і державних начал в афри-

канських суспільствах має принципове значення для з'ясування

загальних закономірностей їх походження і первинного розвитку,

вивчення їх подальшої еволюції, а також для розуміння все ще

вирішального значення правових звичаїв у формуванні і функціо-

нуванні правових систем сучасних африканських держав.

Своєрідність африканських соціальних структур іноді створює

стереотип суспільств, де в минулому не існувало державності і

права. Вивчення процесу виникнення і становлення ранніх пра-

вових і державних систем в африканських суспільствах є за-

вданням досить складним. Докладне ознайомлення з ними свід-

чить, що цей процес має стародавню історію. Задовго до приходу

колонізаторів в африканських суспільствах, разом із перехідними

переддержавними суспільствами, існували держави, і соціальне

життя в них регулювалося правом. Звичайно, традиційні соціальні

утворення ще не були державами в їх сучасному розумінні, і,

отже, прийняті в них звичаї не вважалися правом у сучасному

розумінні.

У своєму розвитку звичаєве африканське право пройшло три

етапи:

— перший етап — формування африканського звичаєвого

права;

— другий етап — звичаєве право в колоніальний період;

— третій етап — формування сучасних правових систем

африканських держав.

В африканських суспільствах із давніх часів панувало роздроб-

лене різноманітне неписане звичаєве право, що відображало на-

півфеодальний устрій життя традиційного суспільства. На ранніх

етапах розвитку африканських суспільств звичай і традиція збіга-

лися з правосвідомістю, і тому впродовж століть традиційним для

корінного населення Африки залишалося саме звичаєве право.

Зрозуміло, воно не представляло єдиного комплексу, оскільки

136

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

137

різні етнічні групи, різні суспільства мали свої самобутні системи

правових звичаїв. Разом із тим, саме різноманітні звичаї залиша-

лися головним регулятором взаємин у цих суспільствах.

Вони звичайно мали усний характер. Якщо в писемності голо-

вним є повідомлення, для передачі якого вона служить, а також

прагнення до анонімності суспільних відносин, то усне спілку-

вання, навпаки, ставить на перше місце індивідуалізацію сус-

пільних відносин. Усне спілкування сприяє розвитку не тільки

відносин між індивідуумами. Групи, з яких складається суспіль-

ство, відіграють визначальну роль у збереженні слова: саме на

них, а не на письмовий текст, покладається завдання запам'ятати

послання

Общинна модель структури суспільства спрямована на встанов-

лення гармонії між суспільством та індивідуумом. Дія індивідуума

завжди розглядаються як дії члена певної общини, відповідно,

його обов'язки і права визначаються даною общиною.

Незважаючи на те, що відомості про звичаєве право раннього

періоду розвитку дуже незначні, вивчення звичаєво-правових норм

африканських суспільств дозволяє відновити реальні механізми

регулювання суспільних відносин.

Правовий збірник XIII ст., відомий під назвою «Фетха негаст»

(«Правосуддя царів»), є унікальним документом, що відображає

потенціал і можливості норм звичаєвого права в регулюванні

складних суспільних відносин. Даний правовий документ, скла-

дений в Єгипті, регулював не тільки взаємини усередині суспіль-

ства, але й на основі правових традицій ісламу і християнства

регулював зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини

Єгипту як великого політичного і торговельного центру з мо-

гутньою Візантією. Завдяки цьому в даному документі можна

виявити і вплив візантійського права.

У XVI ст. в Ефіопії цей збірник було затверджено як правовий

кодекс, який, разом із біблійними текстами (Старий і Новий завіт)

і соборними уложениями християнської церкви, включав «книги

царів» (імператорські канони), що містили правові норми і царські

настанови.

Рулан Н. Юридическая антропология: Учебник / Пер. с фр.; Отв.

ред. B.C. Нерсесянц. — М.: НОРМА, 2000. — С. 70-71.

Ще одною пам'яткою звичаєвого права, що дійшла до нас,

є старовинні «речення» (кабари), що належали вождеві Ма-

лагасійської держави Імерна (Імерн), які у своїй основі містили

звичаї. Згідно із цією пам'яткою звичаєвого права, ухвалені на-

родними зборами рішення ґрунтувалися на традиціях і звичаях.

Ці старовинні «речення» зберігалися в усній формі, і лише в се-

редині XIX ст. були записані і опубліковані мовою малаги. Згодом

звичаєво-правові норми малаги систематизувалися в урядових ви-

даннях, що отримали назву «кодексів».

Одним із перших таких кодексів є «Кодекс 48 статей», прий-

нятий в 1828 p., що регулював деякі питання кримінально-пра-

вових і цивільно-правових відносин. За ним було укладено «Кодекс

50 статей», що регулював питання адміністративного управління

провінціями. У 1863 р. було прийнято ще два кодекси; один з яких

містив кримінально-правові і цивільно-правові норми, другий —

норми про розділ майна між сторонами і палацовою скарбницею

в спірних випадках та інші положення.

Згодом «Кодекс малаги 101 статті», прийнятий в 1868 p., і

найповніший «Кодекс 305 статей», прийнятий в 1881 p., були

видані урядовою палацовою друкарнею, але були відомі лише

вузькому колу чиновників. Останній з названих кодексів містив

статті про політичні і кримінальні злочини, про державну владу,

власність, рабів і т. п. У ньому містилася норма, що приписувала

збереження неписаних народних традицій і звичаїв, яких дотри-

муються і сьогодні. Вони залишаються в силі і застосовуються

нарівні з письмовими законами, зібраними в даному кодексі.

За традицією до публікації правитель проголошував промову

(кабар) перед народними зборами, а потім зачитувалися статті

кодексів. На початку XX ст. ці документи були опубліковані

французькою мовою і стали відомі в Європі.

Африканські суспільства протягом багатьох століть жили від-

повідно до норм добровільно дотримуваних звичаїв, що регулювали

різні сторони організації життя племен. Дотримання норм звичає-

вого права забезпечувалося шанобливим ставленням до традицій

предків. Кожна з численних общин мала свої традиції та звичаї.

Відмінності між звичаями одного району або однієї етнічної групи

були невеликими, проте вони могли стати значними поза цими

межами.

138

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

139