різні етнічні групи, різні суспільства мали свої самобутні системи
правових звичаїв. Разом із тим, саме різноманітні звичаї залиша-
лися головним регулятором взаємин у цих суспільствах.
Вони звичайно мали усний характер. Якщо в писемності голо-
вним є повідомлення, для передачі якого вона служить, а також
прагнення до анонімності суспільних відносин, то усне спілку-
вання, навпаки, ставить на перше місце індивідуалізацію сус-
пільних відносин. Усне спілкування сприяє розвитку не тільки
відносин між індивідуумами. Групи, з яких складається суспіль-
ство, відіграють визначальну роль у збереженні слова: саме на
них, а не на письмовий текст, покладається завдання запам'ятати
послання
1
.
Общинна модель структури суспільства спрямована на встанов-
лення гармонії між суспільством та індивідуумом. Дія індивідуума
завжди розглядаються як дії члена певної общини, відповідно,
його обов'язки і права визначаються даною общиною.
Незважаючи на те, що відомості про звичаєве право раннього
періоду розвитку дуже незначні, вивчення звичаєво-правових норм
африканських суспільств дозволяє відновити реальні механізми
регулювання суспільних відносин.
Правовий збірник XIII ст., відомий під назвою «Фетха негаст»
(«Правосуддя царів»), є унікальним документом, що відображає
потенціал і можливості норм звичаєвого права в регулюванні
складних суспільних відносин. Даний правовий документ, скла-
дений в Єгипті, регулював не тільки взаємини усередині суспіль-
ства, але й на основі правових традицій ісламу і християнства
регулював зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини
Єгипту як великого політичного і торговельного центру з мо-
гутньою Візантією. Завдяки цьому в даному документі можна
виявити і вплив візантійського права.
У XVI ст. в Ефіопії цей збірник було затверджено як правовий
кодекс, який, разом із біблійними текстами (Старий і Новий завіт)
і соборними уложениями християнської церкви, включав «книги
царів» (імператорські канони), що містили правові норми і царські
настанови.
1
Рулан Н. Юридическая антропология: Учебник / Пер. с фр.; Отв.
ред. B.C. Нерсесянц. — М.: НОРМА, 2000. — С. 70-71.
Ще одною пам'яткою звичаєвого права, що дійшла до нас,
є старовинні «речення» (кабари), що належали вождеві Ма-
лагасійської держави Імерна (Імерн), які у своїй основі містили
звичаї. Згідно із цією пам'яткою звичаєвого права, ухвалені на-
родними зборами рішення ґрунтувалися на традиціях і звичаях.
Ці старовинні «речення» зберігалися в усній формі, і лише в се-
редині XIX ст. були записані і опубліковані мовою малаги. Згодом
звичаєво-правові норми малаги систематизувалися в урядових ви-
даннях, що отримали назву «кодексів».
Одним із перших таких кодексів є «Кодекс 48 статей», прий-
нятий в 1828 p., що регулював деякі питання кримінально-пра-
вових і цивільно-правових відносин. За ним було укладено «Кодекс
50 статей», що регулював питання адміністративного управління
провінціями. У 1863 р. було прийнято ще два кодекси; один з яких
містив кримінально-правові і цивільно-правові норми, другий —
норми про розділ майна між сторонами і палацовою скарбницею
в спірних випадках та інші положення.
Згодом «Кодекс малаги 101 статті», прийнятий в 1868 p., і
найповніший «Кодекс 305 статей», прийнятий в 1881 p., були
видані урядовою палацовою друкарнею, але були відомі лише
вузькому колу чиновників. Останній з названих кодексів містив
статті про політичні і кримінальні злочини, про державну владу,
власність, рабів і т. п. У ньому містилася норма, що приписувала
збереження неписаних народних традицій і звичаїв, яких дотри-
муються і сьогодні. Вони залишаються в силі і застосовуються
нарівні з письмовими законами, зібраними в даному кодексі.
За традицією до публікації правитель проголошував промову
(кабар) перед народними зборами, а потім зачитувалися статті
кодексів. На початку XX ст. ці документи були опубліковані
французькою мовою і стали відомі в Європі.
Африканські суспільства протягом багатьох століть жили від-
повідно до норм добровільно дотримуваних звичаїв, що регулювали
різні сторони організації життя племен. Дотримання норм звичає-
вого права забезпечувалося шанобливим ставленням до традицій
предків. Кожна з численних общин мала свої традиції та звичаї.
Відмінності між звичаями одного району або однієї етнічної групи
були невеликими, проте вони могли стати значними поза цими
межами.