Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

забезпечити швидке переобладнання виробництва новою технікою

можна лише двома шляхами.

По-перше, шляхом значного законодавчого скорочення строків

амортизації і збільшенням сум амортизаційних відрахувань, які будуть

зараховуватися в собівартість продукції. Але це викличе суттєве

зростання цін, що зробить вітчизняну продукцію неконку-

рентноспроможною на світовому ринку й недоступною для спожи-

вачів внутрішнього ринку.

По-друге, шляхом зарахування в амортизаційний фонд значної

частини прибутків підприємців. Останні в цьому дуже зацікавлені,

тому що амортизаційні відрахування не обкладаються податком, що

відкриває їм ще одне джерело збагачення за рахунок державного

бюджету. Розраховуватися за це доведеться платникам податків. На

чию користь вирішиться це питання-відповідь дасть та нова

податкова політика, яку намагається уряд України запровадити в

1997р.

Заміщення.

Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого (при

нормальному функціонуванні економіки) беруться кошти для

капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх

заміщення в разі фізичного та морального зносу (якщо останнє

закладено в норму амортизації). Причому, заміщення по вартості і в

натуральній формі можуть не збігатися. Тут можливі два варіанти.

Варіант І.

Заміщення по вартості відбувається швидше натура-

льного за умови високої швидкості обороту основного капіталу й

відсутності або незначного морального його зносу. В даному випадку,

продовжуючи обслуговувати процес виробництва (після їх вартісного

відшкодування), елементи основного капіталу створять для

підприємця позитивну ситуацію. По-перше, можна посилити

конкурентність своєї продукції шляхом зниження цін (бо ж

знижується собівартість на суму амортизаційних відрахувань). По-

друге, залишивши ціни незмінними, можна збільшити прибуток.

Варіант II.

Натуральне заміщення відбувається швидше варті-

сного за умови високих темпів морального зносу й уповільнення

швидкості обороту основного капіталу. В такому випадку, в силу

необхідності прискореного заміщення елементів основного капіталу

(до їх фізичного зносу) для підприємця теж складається двоїста

ситуація, але вже негативного характеру. По-перше, підвищення цін з

причини зростання собівартості (як наслідок прискореної амортизації)

погіршує конкурентоспроможність продукції. По-друге, зменшення

прибутку, тому що значну частину його, а

можливо, і повністю, необхідно використати на заміщення мораль-но

застарілого устаткування. .

Оборот основного капіталу тісно пов'язаний з рухом

оборотного капіталу. Предмети праці, що утворюють

речовий зміст оборотного капіталу, споживаються

повністю в кожному виробничому циклі. Відповідно до цього й вартість

їх повністю й відразу включається у вартість товару, що

виготовляється, утворючи в ній, разом з амортизацією, стару

(перенесену) вартість.

Перенесена на готову продукцію вартість продуктивного капіталу

переходить (у вигляді готового продукту) із сфери виробництва до

сфери обігу. І тут готова продукція разом із грошовими коштами та

коштами, що знаходяться у незакінчених господарських розрахунках,

утворює

капітал обігу.

Між оборотним капіталом і капіталом обігу

існує дуже тісний зв'язок у процесі круго-обороту: вони переходять

один в один і повністю поновлюються після кожного кругообороту. У

своїй сукупності вони утворюють

оборотні засоби

підприємства

(фірми). Див. схему 88.

Схема 88

Структура виробничого капіталу підприємства

У процесі обслуговування відтворення окремі частини оборотних

засобів одночасно знаходяться на різних стадіях і в різних формах

кругообороту капіталу. Одна частина оборотних засобів знаходиться у

виробничих запасах; друга частина перебуває у вигляді незавершеного

виробництва; третя втілена в готовій продукції; четверта зберігається у

вигляді грошових коштів на рахунках банку і в касі підприємства.

Склад оборотних засобів підприємства можна представити схемою 89.

Ефективність використання оборотних засобів характеризу-

ється

швидкістю їх обороту.

Вона вимірюється за

формулою:

, де п - число оборотів; П

- обсяг реалізованої за рік

продукції; 0

- середньорічний залишок оборотних засобів.

Приклад.

Якщо обсяг реалізованої продукції складає 150 тис.грн.,

а середній залишок оборотних засобів = 50 тис.грн., то це означає, що

оборотні засоби здійснили три повних обороти впродовж року.

Використовується також показник

тривалості обороту

оборотних

засобів, який вимірюється в днях. Він визначається шляхом ділення

кількості днів року на число оборотів (360/п). У нашому прикладі

тривалість обороту буде складати

Прискорення обертання оборотних засобів є одним з найважли-

віших факторів зростання прибутковості застосування калІ7алу.

3. ЧАС І ШВИДКІСТЬ ОБОРОТУ КАПІТАЛУ

Швидкість обороту капіталу істотно впливає

на масу і норму прибутку. У чому це конкретно

проявляється? Нам уже відомо, що різні

елементи авансованого продуктивного капіталу обертаються з різною

швидкістю.

Оборотний капітал

здійснює повний оборот у кожному

кругообороті, і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить

від характеру продукту, масштабу й тривалості його виробництва. Так,

в галузях, де кожен день випускається готова продукція, величина

оборотного капіталу залежить лише від розмірів виробництва, а

швидкість обороту - від швидкості реалізації продукції. В галузях, де

процес виготовлення кінцевого продукту триває декілька років

(наприклад, будівництво океанського корабля), оборотний капітал

буде знаходитися у виробництві весь цей період.

Інакше здійснюється оборот

основного капіталу.

Різні елементи

основного капіталу мають різну довговічність, а отже, й різний

час

обертання. Тому,

щоб визначити час обороту основного капіталу в

цілому, необхідно вивести середнє з оборотів його різних частин.

Див. табл. 2.

З таблиці видно, що основний капітал зробить

повний оборот

за 10 років, тому що у вартість готової продукції переноситься

щорічно 10% або 1500грн. його вартості.

Табл. 2

Час обороту основного капіталу

(умовний приклад)

Елементи основно- Вартість Строк

Кіль-

Річний знос

го капіталу

основного

капіталу

(грн.)

служби

(роки)

кість

оборотів

на рік

в %

в сумі

(грн.)

Виробничі будівлі

40.000

1/40

2,5 1000

Машини, обладнання

90.000

1/10

9000

Дрібне устатку-

20.000

4 1/4 25 5000

вання, Інструмент

Разом

150.000

15.000

Методи визначення

обороту капіталу

Оборот усього авансованого капіталу

(основного й оборотного)

розраховується як середній оборот, виведений з оборотів основного

й оборотного капіталів.

Припустимо, що оборотний капітал у нашому прикладі дорівнює

45.000 грн. і обертається чотири рази на рік, що складає 45.000 х 4 =

180.000 грн. У такому випадку весь авансований капітал (150.000-

основний+46.000- оборотний = 195.000) по вартості обернеться за

один рік. Але такий оборот авансованого капіталу відбудеться лише

тому, що оборотний капітал за рік обернувся чотири рази і його

річний оборот по вартості склав 45.000 х 4 = 180.000 грн. Основний же

капітал (150.000грн.) зробив лише 1/10 свого обороту, що по вартості

склало 15.000грн.

Для того, щоб продуктивний капітал обернувся повністю не лише

по вартості, але й

реально,

тобто по своїй натурально-речовій формі,

необхідно знову й знову пускати в оборот оборотний капітал - до того

часу, доки не буде продуктивно спожитий весь основний капітал.

Повною заміною старих елементів основного капіталу новими

завершується

реальний оборот промислового капіталу

починається

новий його оборот. Тривалість часу обороту основного капіталу, що

застосовується, або час його відтворення визначає

цикл річних

оборотів

усього авансованого капіталу, що виступає матеріальною

основою періодичності економічних криз. Мова про це в наступних

темах.

Кожен підприємець прагне скоротити час

обороту капіталу, бо тоді, при одному й тому ж

авансованому капіталі (за величиною), можна

отримати більше прибутку. Які ж

фактори впливають на швидкість обороту капіталу?

Час обороту капіталу, як було показано вище, складається з часу

виробництва й часу обігу. Визначальною частиною цього часу є час

виробництва. Структурно час виробництва не є однорідним, що видно

із схеми 90.

Схема 90

Час обороту капіталу

Час виробництва

Час обігу

Робочий

період

Перерви у

процесі

праці

Час у

виробничих

запасах

Час продажу

продукції

Час придбання

факторів вироб-

ництва

Фактори, що

впливають на

швидкість обороту

Найважливішою частиною часу виробництва виступає

робочий

період.

Це певна кількість пов'язаних між собою робочих днів,

необхідних у даній галузі для виробництва готового продукту, тобто це

той час, впродовж якого предмет праці знаходиться під безпосереднім

впливом робочої сили озброєної певними засобами праці.

Саме в цей

період створюється вартість і додаткова

вартість.

Тому величина

авансованого капіталу знаходиться в прямій залежності від тривалості

робочого періоду: чим триваліший робочий період, тим довше

оборотний капітал знаходиться у сфері виробництва, тим більше його

необхідно авансувати для підтримання безперервності виробництва.

Звідси цілком зрозуміла зацікавленість підприємця у скороченні

тривалості робочого періоду. Досягнути цього можна різними

шляхами, найголовнішими з яких є шляхи (фактори), вказані у схемі

91.

Схема 91

Шляхи скорочення робочого періоду

Проте робочий період складає лише частину часу виробництва.

Окрім нього сюди ще може входити час, коли механічна обробка .

матеріалу припиняється, але предмет праці знаходиться під впливом

природних процесів: фізичних, хімічних, біологічних (виробництво

вина, дубіння шкіри, виробництво деревини тощо). До часу

виробництва товарів входять перерви в робочому періоді у вигляді

простоїв, перерв між змінами, обідніх перерв тощо. До часу

виробництва відноситься й час перебування капіталу у формі

виробничих запасів. Як у випадку перерв, так і у випадку знаходження

капіталу у виробничих запасах, ні вартість, ні додаткова вартість не

створюються, а оборот капіталу стає довшим. Тому скорочення цього

часу значно підвищує ефективність функціонуючого капіталу.

Друга частина обороту капіталу -

час обігу.

Вона складається з

часу продажу - перетворення товарного капіталу в грошовий (Т - Г) і

часу купівлі-перетворення грошового капіталу в продуктивний.

Тривалість часу обігу залежить від: а)умов купівлі засобів виробництва

продажу готових товарів; б)віддаленості ринків збуту; в)розвинутості

транспорту і зв'язку. Найважливішою частиною часу обігу

час

продажу, тому що саме тут відбувається перетворення товарної

вартості

грошову й виявляється, як покриваються витрати

виробництва і який прибуток отримує підприємець

Хоча процес обігу є необхідним, бо без нього виробництво не може

бути завершеним, тобто вироблений продукт не дійде до споживача,

роль його

економічній системі, підпорядкованій меті максимізації

прибутку, другорядна. Бо тут не створюється ні вартість, ні додаткова

вартість. Тому головні зусилля підприємця повинні бути скеровані на

скорочення саме цього часу, тобто часу, коли капітал перебуває у сфері

обігу. Хоча

умовах приватної власності на засоби виробництва, яка

стає перешкодою планової регуляції товарних потоків і жорсткої

конкуренції, це стає досить проблематичним.

4. ВИТРАТИ І ДОХОДИ ПІДПРИЄМСТВА

У процесі кругообороту й обороту капіталу ви-

трати виробництва (С + V) відокремлюються від

вартості (с +

+ т) і починають функціонувати як

автономна категорія. Це пояснюється в основному двома моментами.

По-перше, тим, що підприємці для продовження процесу виробництва

частину виручки за реалізовану продукцію, адекватну первісне

авансованому капіталу, знову й знову повинні повертати у

виробництво для відновлення спожитих факторів виробництва. По-

друге, витрати виробництва сприймаються підприємцем як його

внутрішня вартість, відшкодування якої за рахунок виручки від

реалізованої продукції є неодмінною умовою його існування. Будь-яке

падіння виручки нижче витрат, які підприємець робить на здійснення

виробництва, веде до "проїдання" авансованого капіталу, а якщо це

продовжується систематично - загрожує банкрутством.

Відокремлюючись від вартості, витрати виробництва (затрати на

знаряддя праці, сировину, матеріали, паливо, трудові і природні

ресурси, енергію та ін. затрати на виробництво і реалізацію) набувають

форми собівартості (вартість для себе). Отже,

собівар-

Витрати ви-

робництва і

собівартість

шість -

це виражені в грошовій формі поточні затрати підпри-

ємства на виробництво і реалізацію продукції.

Залежно від повноти представлених затрат у

вітчизняній господарській практиці розрізняють

декілька видів собівартості. Див. схему 92.

Схема 92

Види собівартості (функціональні)

Індивідуальна -

це затрати на виробництво одиниці певного виду

продукції.

Цехова -

всі затрати виробництва в межах певного цеху, за

винятком загальнозаводських.

Виробнича -

сума затрат на

виробництво продукції, що включає виробничі й загальноуправлін-

ські витрати підприємства.

Повна

собівартість включає фабрично-

заводську, а також затрати, пов'язанні з реалізацією продукції

(позавиробничі затрати).

За

економічним змістом

витрати, що входять у собівартість,

ділять на:

основні -

пов'язані безпосередньо з виробництвом

продукції;

накладні -

включають витрати на організацію, управління,

технічну підготовку й обслуговування виробництва, проценти за

кредит банку, витрати на охорону праці та .оплату праці

управлінського апарату, канцелярські витрати тощо. Практично

такий поділ знаходить застосування при

калькуляції собівартості,

де

витрати поділяються на

прямі -

пов'язані з даним процесом

виробництва (на сировину і матеріали, оплату основних виробничих

працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продукції. І

непрямі -

пов'язанні з роботою підприємства в цілому.

Собівартість - один з найважливіших показників ефективності

роботи підприємства, її зниження, - прямий шлях до підвищення

прибутковості. Для того, щоб ефективно сприяти зниженню

собівартості продукції, необхідно насамперед знати ЇЇ структуру.

Види та структура

собівартості

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості на ви-

робництво продукції називається її структурою.

Див. схему 93.

Схема 93

Структура витрат на виробництво промислової продукції в

Україні (1989 р. - в %

до підсумку)

амортизація І відрахування на

соцстрах ——

—————

—————^14,3 інші витрати—————

—————————^-2,6

На підприємствах різних галузей структура собівартості неод-

накова. Наприклад, у вугільній промисловості на першому місці

стоять витрати на заробітну плату, у легкій промисловості значну

частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали.

Тому в пошуках резервів для зниження собівартості у вугільній

промисловості основна увага повинна приділятися економії живої

праці шляхом її механізації, а в легкій промисловості - економії

матеріальних ресурсів.

У зниженні собівартості зацікавлені як окремий підприємець, так і

суспільство в цілому. Так, підприємцю зниження індивідуальної

собівартості (індивідуальних витрат) порівняно з суспільною

(середньою, яка є основою ринкових цін) забезпечує додатковий

прибуток (надлишкова додаткова вартість). Розміри такого прибутку

будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собівартість

порівняно з суспільною. Для суспільства низька собівартість означає,

по-перше, ефективне використання ресурсів, які завжди є

обмеженими. По-друге, можливість використання вивільнених ресурсів

для виробництва додаткових матеріальних благ. По-третє, зниження

собівартості окремими підприємцями створює передумови для

зниження цін. В цілому все це веде до зростання прибутку суспільства.

Результатом будь-якого виробництва є

продукт або благо.

Маса вироблених матері-

альних благ і послуг у грошовому вираженні за

певний період

(доба, місяць, рік)

складає валовий продукт

(ВП)

підприємства

(держави). Сума грошей, отримана підприємством за

реалізований валовий продукт, називається

виручкою.

Вартісна структура ВП неоднорідна. Вона, як відомо з попере-

дніх тем, складається з двох частин: старої перенесеної вартості і

нової вартості. Перенесена вартість відтворює матеріальні затрати

(постійний капітал) на його створення, а нова вартість утворює

чистий продукт підприємства. Реалізований чистий продукт -це

валовий доход підприємства.

Відповідно до цього ефективне господарювання передбачає чітко

визначене використання реалізованного ВП (грошової виручки). Одна

його частина, еквівалентна матеріальним затратам, повертається у

виробництво з метою відшкодування спожитих елементів постійного

капіталу. За рахунок другої (валовий доход) формується фонд оплати

праці та прибуток підприємства. Отже, з точки зору використання ВП

підприємства виступає як сукупність двох величин: витрат виробництва

(собівартості) і прибутку. Див. схему 94.

Схема 94

Структура валового продукту підприємства

Прибуток підприємства, таким чином, є його чистий доход,

який

відрізняється від валового доходу на величину фонду оплати праці.

Вираховується він як різниця між вартістю продукції за цінами

її

реалізації і повною собівартістю.

Він є

джерелом грошових нагромаджень підприємства й доходів держави. У

господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий

(розрахунковий).

Балансовий прибуток -

це вся сума

Собівартість,

доход і прибуток