Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

прибутку, отриманного підприємством після реалізації продукції

(виручка мінус повна собівартість).

Чистий прибуток -

це той

прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у

бюджет.

Як нам уже відомо, для визначення поточної

ефективності витрат підприємства на виробництво

продукції (прибутковості) застосовується показник

Однак, лише маса й норма прибутку не дають повної картини про

ефективність виробництва. Щоб її мати, необхідно враховувати вплив

системи інтенсивних факторів на формування прибутку. Такими

факторами є: продуктивність праці, величина собівартості, якість

продукції, ефективність використання капіталу (капітало-віддача).

Тому реальна ефективність підприємства може бути виявлена

шляхом застосування узагальнюючого показника, такого, як норма

рентабельності.

Норма рентабельності - це відношення балансового

прибутку до середньорічної вартості основного капіталу і

нормативних оборотних засобів.

У вітчизняній гсподарській

практиці норма рентабельності визначалась за формулою:

Р' - норма рентабельності, П

- балансовий прибуток, Ф

осн

. -

вартість основних фондів, Ф

б - вартість оборотних нормованих

фондів.

Дещо інакше концепція витрат виробництва, а

отже, й доходів, трактується західними

економістами. А саме у найзагальнішому вигляді

витрати виробництва трактуються однаково, як затрати праці, землі,

природних ресурсів, машин, обладнання і т.д. на виробництво даного

товару (послуги). Але далі використання цих ресурсів для

виробництва того чи іншого товару ставиться в пряму залежність

(виходячи з факту обмеженості ресурсів) від того,

наскільки це буде

ефективно.

Тобто, мова йде про те, що існує альтернатива: можна

використати наявні ресурси для виробництва такої або іншої

продукції; для надання послуги або для використання на власні

потреби. Необхідно вибрати найбільш ефективний варіант. Такі

витрати, які обрані для виробництва саме данного товару (послуги) з

безлічі альтернативних варіантів, вважаються

Норма рен-

табельності

Західна конце-

пція витрат

органічно йому властивими. У всіх інших варіантіх вони дадуть

менший ефект. Таким чином, затрати ресурсів на виробництво даного

товару розглядаються як

втрати їх

(ресурсів) для використання в

будь-яких інших цілях.

Отже, економічні

(або як вони називаються в "Економіксі" -

змінені)

витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва

товару, дорівнюють його вартості при найкращому з усіх

можливих варіантів використання.

Виходячи з такої концепції, витрати окремої фірми поділяються

на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні

(явні) - це альтернативні

витрати, що набирають форму грошових платежів постачальникам

факторів виробництва, які не належать до числа власників даної

фірми. Вони відображаються в бухгалтерському балансі. Тому їх ще

називають бухгалтерськими витратами.

Внутрішні

(неявні) - це

альтернативні витрати ресурсів, що належать самій фірмі і не

оплачюються. Наприклад: а)грошові платежі, які могла б отримати

фірма при найвигіднішому самостійному використанні даного

ресурсу; б)нормальний прибуток як мінімальна винагорода

підприємцю, що утримує його в даній галузі діяльності. Див. схему 95.

Схема 95

Поділ витрат на бухгалтерські й економічні породжує й різне

трактування терміну ''прибуток". У бухгалтерській практиці прибуток -

це загальна виручка фірми за мінусом зовнішніх витрат:

Певною мірою цей поділ можна порівняти з поділом прибутку у

вітчизняній господарській практиці на балансовий і чистий.

Дещо незвичним для вітчизняної практики є поділ витрат на

постійні і змінні.

Постійними

називаються такі витрати, величина

яких не змінюється залежно від змін обсягів виробництва.) Це затрати

на виплату оренди (якщо є майно, що орендується), сплата процентів

за кредит, заробітна плата службовців (які мають невідрядну оплату),

затрати на освітлення, опалення, страхові внески, амортизацію

приміщень, обладнання тощо.

Змінні -

це такі витрати, величина яких

змінюється залежно від змін обсягів виробництва. Сюди відносяться

затрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, заробітну

плату (працівникам, що знаходяться на відрядній оплаті).

Розмежування витрат виробництва на постійні і змінні пов'язане з

використанням західною економічною наукою так

званного

закону

спадної віддачі або ефективності граничного

продукту

і своїм

функціональним призначенням повинно забезпечувати можливість

фірмі визначити, з яких обсягів при бажаній для фірми ціні

виробництво почне давати прибуток. Суть цього закону полягає в тому,

що на початку процесу збільшення вироб

ництва змінні витрати

будуть

певний час зростати, але спадними темпами. А

це означає, що

кожна додатково використана одиниця продукції буде обходитися

дешевше.

Згодом змінні витрати почнуть збільшуватись

зростаючими темпами^

отже зростатиме й вартість кожної

додатково виробленої одиниці продукції.

Поділ витрат на постійні і змінні має суттєве значення для ко-

жного підприємця. Змінні витрати він може регулювати, змінюючи

обсяги виробництва. Постійні ж витрати, як правило, знаходяться

поза контролем підприємця, є обов'язковими й повинні бути оплачені

незалежно від обсягів виробництва.

Сума постійних чи змінних витрат фірми при виробництві даної

кількості продукції становить загальні (сукупні) витрати .

Обчислюються вони шляхом додавання до витрат на виробництво

першої одиниці продукції додаткових витрат на виробництво друвої,

третьої і т.д., включаючи n-ну одиницю продукції.

Економісти ж визначають прибуток шляхом вирахування із

загальної ви

ру

чки всіх вит

ат

(

зовнішніх і вн

ішніх

)

Західна господарська практика користується й таким показником,

як

середні витрати.

Цей показник дає можливість порівняти

фактичні витрати фірм на виробництво продукції з ціною, яка завжди

вказується в розрахунку на одиницю продукції. Середні витрати

поділяються на

постійні і змінні.

Середні постійні витрати в міру зростання виробництва

зни-

жуються.

Це зумовлено самою природою постійних витрат. Якщо ці

витрати впродовж певного періоду залишаються незмінними, то при

нарощуванні обсягів виробництва на кожну одиницю продукції вони

будуть розподілятися в меншій кількості. Розраховуються середні

постійні витрати за формулою

де AFC - середні постійні витрати, TFC - сумарні постійні витрати, Q -

кількість виробленої продукції.

Середні змінні витрати, як і звичайні змінні, із збільшенням

обсягів виробництва спочатку знижуються, а потім починають зростати

згідно з законом спадної віддачі. Розрахунок середніх змінних витрат

здійснюється за формулою:

де AVC - середні змінні витрати; TVC - сумарні змінні витрати; Q -

кількість товару, що виробляється.

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відо-

бражається категорією

граничних витрат,

тобто таких, які необхідні

додатково для виробництва кожної нової одиниці продукції.

Визначаються вони шляхом ділення приросту валових витрат на

приріст кількості виробленої продукції за формулою:

де МС - граничні витрати, АТС - приріст валових витрат, AQ -

приріст кількості виробленого товару.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати,

величину яких фірма може контролювати безпосередньо, співстав-

ляючи витрати, які доведеться зробити при виробництві останньої

одиниці продукції, з витратами, які можуть бути "зекономленими" у

випадку скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю.

Показник середніх витрат такої інформації не дає.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Які стадії проходить капітал у процесі кругообороту і які

форми на них набуває?

2. Чому форми, які набуває капітал у процесі кругообороту,

називаються функціональними? Які функції виконує кожна форма

капіталу?

3. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Час обороту капіталу і

його складові частини.

4. У чому полягає відмінність у поділі капіталу на основний і

оборотний, постійний і змінний?

5. Прокоментуйте механізм відтворення основного капіталу.

6. Оборотні засоби підприємства та їх склад.

7. Які ви знаєте методи визначення часу обороту капіталу?

8. Назвіть і прокоментуйте фактори, що впливають на швидкість

обороту капіталу.

9. Що таке собівартість продукції і які основні елементи затрат до

неї входять?

10. Які ви знаєте види собівартості і чим вони відрізняються?

11. Як ви розрізняєте такі поняття, як "валовий продукт" і

"виручка"; "валовий доход" і " чистий доход"; "балансовий прибуток"

і "чистий прибуток"?

12. Яка різниця існує між нормою прибутку й нормою рентабе-

льності?

13. У чому полягає відмінність між зовнішніми і внутрішними

витратами?

14. Чому західні економісти вважають нормальний (бухгалтер-

ський) прибуток елементом витрат, а економічний прибуток - ні?

15. Як ви розумієте поділ витрат на постійні і змінні? Визначте,

до яких витрат відносяться наступні витрати: а)витрати на рекламу

продукції; б)на придбання палива; в)оплата процентів за випущеними

фірмою позиками; г)витрати на сировину; д)виплата податку за

нерухомість; є)зарплата управлінському персоналу; ж)зарплата

робітникам; з)амортизаційні відрахування.

16. Чим відрізняється вітчизняна концепція витрат від зіхід-ної?

ЗАДАЧІ

1. Вартість будівель, машин, обладнання, інструментів складає .12

млн. грн. Вартість сировини, матеріалів і палива - б млн. грн.

Необхідно вирахувати: а)величину постійного і змінного капіталу;

б)величину основного й оборотного капіталу. Яка між ними

різниця?

2. Вартість основного капіталу дорівнює 10 млн.грн. Термін його

служби визначено в 10 років. Якою буде норма амортизації?

3. Скільки треба формувати амортизаційний фонд, щоб збудувати

нову виробничу будівлю при її вартості 20 млн.грн. і нормі амортизації

8% ?

4. Вартість основного капіталу складає 15 млн. грн. Норма

амортизації - 10%. Вартість оборотного капіталу - 1 млн. грн., в т.ч.

зарплата - 200 тис.грн. Виручка за вироблену річну продукцію склала

1550 тис.грн. Обчислити величину й норму прибутку.

5. На кінець року на підприємстві "а" виробничі запаси склали 100

тис.грн., готові вироби - 1200 тис.грн, незавершене виробництво - 500

тис.грн., кошти в розрахунках - 200 тис.грн., витрати майбутніх

періодів - 50 тис.грн. і грошові кошти в касі - 20 тис.грн. Обсяг

реалізованої річної продукції дорівнював 4140 тис.грн. Необхдно

розрахувати: а)величину оборотного капіталу, капіталу обігу й

оборотних засобів; б)кількість річних оборотів оборотних засобів і

тривалість одного обороту в днях.

6. На основі даних, наведених у таблиці, розрахувати: суму рі-

чного обороту елементів авансованого капіталу; б)за який час

обернеться авнсований капітал по вартості; в)повний реальний оборот

авнсованого капіталу.

Елементи авансованого капіталу

Вартість

капіталу

(грн.)

Число

оборотів за

рік

Виробничі будівлі

800000

1/80

Машини та обладнання

1800000

1/10

Дрібне обладнання та інструмент

400000

1/4

Весь основний капітал

3000000

1/10

Оборотний капітал

900000

Т Е М А 13

ПІДПРИЄМНИЦТВО У СФЕРІ ОБІГУ

1.ТОРГОВЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ І ТОРГОВЕЛЬНИЙ

ПРИБУТОК

{

Торговельний капітал являє собою історично

першу вільну форму існування капіталу. Він. у формі

купецького капіталу (про що мова йшла в

темі "Товарна форма організації виробництва")

виник задовго до появи промислового капіталу (розглянутого в

попердній темі) й відіграв значну роль у виникненні капіталізму

(первісне нагромадження капіталу). Проте слід розрізняти

торговельний капітал (купецький) докапіталістичної епохи й капітал

періоду капіталізму. Перший був відносно

самостійною

формою

капіталу (по відношенню до виробництва й джерелом свого прибутку

мав

нееквівалентний обмін

(купив дешевше, продав дорожче). Другий

є породженням промислового капіталу й виступає як його

відо-

кремлена форма*

Як це слід розуміти?

На ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підпрємці самі

займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру

розвитку виробництва (зростання його масштабів, ускладнен

ня)

процес обігу капіталу ставав складнішим

, що в умовах поєднання в

одних руках виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало

швидкість руху капіталу й негатвно впливало на загальну, норму

прибутку. Це згодом об'єктивно привело до виділення з промислового

капіталу, а саме з його товарної форми,

торговельного капіталу,

який

починає функціонувати автономно. Тому не слід плутати товарний і

торговельний капітал; Товарний капітал - це одна з функціональних

форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми

товарів і втіленої в них вартості та додаткової вартості. Торговельний

же капітал - це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної

вартості в грошову в сфері обігу.

Отже, сутність тоговельного капіталу полягає в тому, що він,

по-перше, виступає як відокремлена частина промислового

капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів,

а перетворенням товарного капіталу в грошовий,

Інакше кажучи,

тоговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфера

обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією

підприємців - торгівцями й постійно перебу-

ває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і

товарній, а формулою його руху є: Г - Т - Г\ тобто купівля товарів і їх

наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу

розкривається в схемі 96.

Суть і роль торговельного капіталу

Така спеціалізація форм капіталу приводить до того, що затрати

на перетворення товарного капіталу в грошовий стають значно

меншими, порівняно з тим, коли цю функцію виконує сам проми-

словий підприємець. А це, в кінцевому результаті, забезпечує більш

високу прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері

виробництва, так і підприецям, зайнятим у сфері обігу (торговцям).

Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму

на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови

для прискорення обороту промислового капіталу й зростання

прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З

метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й

забезпечення стабільних високих прибутків великі примисло-ві компанії,

з одного боку, почали створювати власну збутову мережу, прагнучи

тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого

боку, великі торговельні компанії самі почали відкривати власні

промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі

промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і

виробництва.

Схема 96

Відображенням цих глибинних господарських

процесів стала концепція маркетингу. Поштовхом для

її виникнення були кризи перевиробництва й

ускладнення збутової діяльності в умовах великого й складного

виробництва. За цих умов виникла потреба серйозного аналізу ринкової

стуації, в результаті якого були виявлені принципи дії ринкового

механізму. Зокрема, існуючі ринки, як правило, діяли за принципом:

спочатку виробляється товар, а потім ідуть пошуки його споживачів і

методів його збуту. При насиченому ринку починається жорстка

конкуренція, агресивна реклама й витончені форми стимулювання

збуту: йде відкрита боротьба за "гаманець" споживача, що значно

ускладнює проблему збуту. Такий ринок в економічній літературі

отримав назву

"ринку продавця".

Його

основною характеристикою є

диктат виробника й значне звуження вибору для споживача.

Але, оскільки платоспроможний попит є величина відносно

визначена (доходами споживачів), виробники, нарощуючи обсяги

продукції без врахування цієї величини, періодично опиняються в

ситуації перевиробництва і щоб відвоювати собі ринок або певну його

частку, максимально закріпити свої позиції на ринку, змушені

вдаватися до найрізноманітніших хитрощів аж до монополізму. Тому

на певному етапі "ринок продавця" стає головним гальмом на шляху

НТП. У виробника-монополіста просто зникають стимули займатися

покращенням якості продукції, а для інших вихід на ринок з новими

виробами практично стає неможливим. По-перше, дуже ризиковане

діяти всупереч монополісту, по-дуге, це вимагає непомірних затрат на

рекламу.

Проте зупинити закономірний поступальний хід розвитку сус-

пільства неможливо. Потрібен був вихід, і ним виявився один з

прийомів конкурентної боротьби: не просто виробництво товару на

невідомого споживача, а "підгонка" його (товару) під певні очікування

ринку, що формується під впливом споживацького попиту. Спочатку

це були випадкові кроки переорієнтації виробництва і збуту на

задоволення потреб і запитів споживачів. Згодом вони перетворились

на цілісну систему маркетингу. Так почалося становлення "ринку

покупця" - практичного втілення концепції маркетингу, основний

зміст якої полягає в діяльності, скерованій на задоволення потреб

споживача шляхом обміну. А звідси

основ

ною рисою "ринку

покупця" є випуск тих товарів, які погоджується купувати

потенційний споживач.

З моменту "завоювання" концепцією маркетингу права на життя у

світовій господарській практиці відбулися суттєві зміни. На більшості

світових ринків, а також на внутрішніх ринках промис-

лово розвинутих країн виробник і споживач помінялися ролями:

"диктат продавців" змінився "диктатом покупців". У такій ситуації

підприємець може досягти збільшення своїх прибутків лише тоді,

коли він поставить на ринок саме ту продукцію, тієї якості і за тими

цінами, які очікуються споживачами даного ринку. "Ринок покупців"

виступає як стимул постійного відтворення

ділових, а не

спекулятивних відносин.

Тобто він примушує

підприємців

(бізнесменів) шукати джерело своїх прибутків, у першу чергу, в сфері

виробництва, а не в сфері купівлі-продажу.

Місцем функціонування торговельного капіталу

є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні

вартість, ні додаткова вартість, вони лише

тут реалізуються. Звідки ж тоді торговельний підприємець отримує

свій прибуток? Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно

знати, що торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він

складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю

товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу

товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу. Див.

схему 97.

Схема 97

Склад торговельного капіталу

Основу й визначальну масу торговельного капіталу складає ка-

пітал обігу. Тому розглянемо спочатку механізм його заміщення й

джерело прибутку. З формули руху: Г-Т-Г" ми бачимо, що ця частина

торговельного капіталу, яка авансується на купівлю товару

торговельним підприємцем, не виходить з його рук. Вона повертається

після кожного продажу товарів. Але ж капітал обігу повинен не тільки

повернутися, а й самозрости, тобто принести прибуток. Звідки він

береться?

На перший погляд,

складається враження, що прибуток виникає в

процесі купівлі-продажу товару як результат різниці в цінах.

Торговельний підприємець купує товари у виробника дешевше,

продає дорожче й звідси має свій прибуток. Насправді ж ці процеси

опосередковують лише реалізацію й привласнення, але не виникнення

торговельного прибутку. Як відомо, у сфері обігу відбувається лише

зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її

утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у

виробництві. Отже й прибуток, як форма прояву