Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Розпад рабовласницького ладу й перехід

суспільства до феодалізму на перших порах

(ранній феодалізм) дещо загальмували розвиток

товарно-грошових відносин і цим самим

затримали процес витіснення натурального господарства. Воно, як і в

рабовласницькому суспільстві, продовжувало посідати панівне

становище. Особисте споживання феодалів (поміщиків) і кріпосних

селян, а також виробниче споживання забезпечувалися майже

повністю за рахунок продукту, що створювався в межах феодального

маєтку. Селянин і його сім'я виготовляли в своєму господарстві для

власного споживання майже всі необхідні продукти, а також і

ремісницькі вироби. Товарне ж виробництво, як і в рабовласницькому

суспільстві, носило підпорядкований характер, являло собою лише

окремий устрій феодальної економіки.

Проте об'єктивні процеси розвитку товарних відносин вже зу-

пинити було неможливо. Особливо ці процеси поширилися в результаті

переходу у взаємовідносинах між феодалами та кріпосними селянами

від натуральної ренти до грошової. Селяни змушені були виготовлені

ними продукти продавати на ринку й розплачуватися з поміщиками

(феодалами) грішми. Це, з одного боку, збільшувало абсолютну

кількість продуктів, що виготовлялись для продажу, а з іншого,

надавало товарного характеру селянському господарству. В результаті

розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку та

міськими ремісниками, з іншого, формуються внутрішні ринки. З

допомогою торгівлі встановлюються й зміцнюються економічні зв'язки

між сільськогосподарським і ремісничим виробництвами. Подальшого

розвитку набувають торговий і лихварський капітали, характерною

особливістю яких було те, що вони не були пов'язані безпосередньо з

виробництвом (бо виконували лише посередницькі функції), а

джерелом свого прибутку мали додатковий, іноді необхідний продукт,

створений селянами та ремісниками. Значного розвитку при

феодалізмі набуває й міжнародна торгівля. До II ст. активну роль у ній

відігравали арабські та візантійські купці. Але, починаючи з II ст., все

більшу роль у міжнародній торгівлі починають відігравати купці

європейські. Великими торговими центрами стають міста Венеція,

Генуя та інші.

Торговельні зв'язки між містами, між містом і селом, між різними

країнами поступово стають більш широкими та більш регулярними.

Сильний поштовх розвитку торгівлі був даний великими

географічними відкриттями (Америка, Індія). В результаті цих

процесів уже в 15-16 ст. товарно-грошові відносини досить

глибоко проникли в економіку не лише міста, але й села. Існування за

цих умов цехового ремесла та натуральних феодальних господарств

ставало все більш несумісним з потребами економічного розвитку.

Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу з

його суворою регламентацією обсягу й технології виробництва, з

цеховою монополією обмежувала можливості значного й послідовного

прогресу техніки виробництва, збільшення обсягів товарної продукції.

Феодальне сільське господарство з роздрібненим надільним

землекористуванням, підпорядкуванням феодальній общині

перешкоджало зростанню продуктивності праці й укрупненню розмірів

господарства. Всі ці елементи натурального господарства обмежували

місткість внутрішнього ринку, гальмували розвиток товарного обміну.

Об'єктивні процеси розвитку продуктивних сил, що виразилося в

розвитку товарно-грошових відносин, прийшли в протиріччя з

існуючою феодальною формою організації виробництва у вигляді

натурального господарства. Виникає суспільна потреба в ліквідації

'феодальних виробничих відносин і заміні їх новими, які б відповідали

рівню й характеру зростаючих продуктивних сил.

Який же можна зробити висновок із здійсненого історичного

екскурсу?

1. Товарне виробництво, ринок існували не завжди. Вони ви-

никають лише на певному етапі розвитку людського суспільства.

2. Товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного

ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в

первісному, рабовласницькому й феодальному суспільствах.

3. Товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують ка-

піталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умови.

Розрізняють два типи товарного виробництва:

просте та капіталістичне. Просте характерне для

перших етапів розвитку товарного виробництва,

коли продукти виготовлялися для обміну

самостійними дрібними товаровиробниками -

ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна

власність на засоби виробництва, особиста праця й обмежена мета

виробництва, зумовлена його примітивним характером. Проте з часом

в міру розвитку продуктивних сил, коли з'являється можливість

виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне

виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру.

В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було

забезпечення умов існування товаровиробника і його сім'ї, то тепер нею

стала нажива, збагачен-

ня. Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в

капіталістичне, характерними рисами якого є: велика приватна

власність на засоби виробництва, наймана праця та мета - збагачення.

Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні

відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве

поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне

виробництво породжує відокремлення виробників від них,

перетворюючи . їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне

виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне - на

найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є

забезпечення джерела існування товаровиробника та його сім'ї, метою

ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, незважаючи на ці

відмінності, просте ^товарне виробництво та капіталістичне однотипні,

так як вони мають одну й ту ж економічну основу - приватну власність

на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво,

розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до

виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним

пунктом.

В силу яких же факторів відбувається

перетворення однієї суспільної форми в

іншу (тобто простого товарного вироб-

ництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва,

основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною

силою такого перетворення виступає його основна суперечність -

міус

приватною та суспільною працею.

Що це за суперечність? Річ

у тім, що

будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він

проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування

товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано,

через ринок. Тобто, працюючи в своєму приватному господарстві, кожен

товаровиробник вважає, що це є його приватна, особиста справа. Але в

умовах товарного виробництва він виробляє продукт не для себе, а щоб

продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І

наскільки ці потреби (чужі) будуть задовольнятися, товаровиробник

дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на

нього. Попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці

товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому, цей попит

може бути меншим або більшим. Від цього вже буде залежати, якою

мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати

товаровиробника. Отже, товаровиробник може або виграти або програти,

залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби. Саме це

зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок,

стають один до одного у відносини конкуренції: кожен намагається

дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення

сильного та падіння слабшого, збагачення меншості й зубожіння маси.

В остаточному підсумку це' приводить до перетворення маси

самостійних виробників на найманих працівників, а багатьох дрібних

підприємств і закладів у результаті концентрації та централізації - в

невелику купку великих підприємств. Так поступово просте товарне

виробництво трансформується в капіталістичне.

Ще на один дуже важливий аспект слід

звернути увагу в світлі тих тенденцій, які

проявляються зараз у нашій економічній

політиці. Мова йде про посилене пропагування та впровадження

дрібнотоварної приватної власності в різних галузях виробництва.

Видається^ це як магістральний шлях розвитку вітчизняної

економіки.

Слід зазначити, що виникнення капіталістичного товарного

виробництва привело до розкладу приватної власності на два види:

а) трудову (дрібнотоварну) приватну власність - власність самих

працівників, основану на особистій їхній праці;

б) нетрудову (велику) капіталістичну власність, основану на

найманій праці. Ця власність належить власникам капіталу.

Власність дрібних товаровиробників представлена в основному

ремісничими та напівкустарними промисловими підприємствами,

сімейними фірмами в сфері послуг, сільському господарстві і т. д.

Загальною тенденцією в розвитку цього типу приватної власності на

сучасному етапі в країнах Заходу є постійне послаблення її позицій.

Так, у США навіть у такій сфері виробництва, як переробна

промисловість, де біля третини підприємств є дрібнотоварними,

питома вага їх на товарному ринку не перевищує одного відсотка.

Отже, повернення до дрібної приватної власності у виробництві - це

крок назад, крок всупереч основним тенденціям розвитку світової

економіки.

Далі. В умовах великого й складного виробництва починають

діяти дві прямо протилежні тенденції. З одного боку, товарне

виробництво неухильно розширяється. Це зумовлено: поглибленням

поділу праці, подальшою спеціалізацією суспільної праці (окремі

виробничі функції, наприклад, перетворюються в самостійні

виробництва); збільшенням кількості відокремлених товаро-

виробників (у США, наприклад, за період з 1974-81 pp. кількість

підприємств зросла майже на 8 млн.), абсолютним зростанням

населення, його потреб і т.д. З іншого боку, відбувається обмеження

сфери стихійного регулювання економіки ринковим механізмом

(конкуренцією, попитом і пропозицією), тому що велике, масштаб-

не виробництво не може ефективно функціонувати без свідомого

централізованого координування. Це давно було помічено на Заході, і

перехід до державно-монополістичного капіталізму був нічим іншим,

як переходом від стихійного ринкового регулювання економіки до

спроб її державного регулювання. Широкого застосування набула

контрактна система, при якій виробництво ведеться в розрахунку на

заздалегідь відомий ринок, на конкретного споживача. Отже, стихія й

тут обмежена. Значна частина товарів складає внутрішньо-фірмовий

оборот, що передбачає їх плановий, а не стихійний розподіл. Таким

чином, хоча товарне виробництво в сучасній світовій економіці, як і

раніше, є панівною формою суспільного виробництва, механізм його

впливу на суспільний прогрес суттєво змінився, про що мова піде в

наступних темах. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, слід

враховувати ці нові тенденції в характері функціонування сучасного

товарного виробництва.

ВИСНОВКИ

1. Просте товарне виробництво, основане на приватній власності

на засоби виробництва, неодмінно трансформується в капіталістичне

тому, що вони однорідні за своєю економічною основою.

2. Капіталістичне товарне виробництво, виникнувши на базі

приватної власності, привело до її розкладу на трудову і нетрудову.

Це стало основою поляризації суспільства на різні маєткові групи й

^агострення соціальних конфліктів.

3. Прийшовши на зміну натуральному виробництву як більш

прогресивна форма господарювання, товарна економіка з часом теж

зазнає змін. На певному етапі розвитку суспільного виробництва (в

міру його укрупнення та ускладнення) формуються об'єктивні умови,

які передбачають необхідність доповнення стихійного ринкового

механізму регулювання економіки свідомим централізованим,

4. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, необхідно йти не

шляхом формування ринкової економіки капіталістичного типу ( в

розвинутих країнах це пройдений етап), а створювати ринкову

економіку соціального типу, що забезпечить просування вперед, а не

повернення назад, в епоху первісного нагромадження капіталу.

3. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ДВОЇСТИЙ

ХАРАКТЕР ПРАЦІ,ВТІЛЕНОЇ В ТОВАР

Товарне виробництво, як ми вже визначили, - це

виробництво, в якому продукт виробляється не для

власного споживання виробника, а для продажу. Продукт, вироблений

для продажу, отримав назву товару.

Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевне, бі-

льшість відповість, що знає. А чому б ні? Кожен з вас щоденно щось

купує. Ці речі називаються товарами. Але чи задумувався хто-небудь з

вас над питанням - чому речі, продукти праці стають товарами?

Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару, оцінює його

лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, смак, запах і т.д.

Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому

одна й та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром

не стає?

Приклад.

Вирощені для себе квіти - не товар. Ті ж квіти, вирощені

для продажу, -товар. Людина купує квіти - вони виступають як товар.

Дарує ці квіти - вони перестають бути товаром. У чому річ?

Очевидно, Що речі самі собою не є товарами. Вони стають ними

лише від дій людини, лише тоді, коли люди вступають в відносини між

собою. Але чи будь-які відносини між людьми перетворюють речі в

товари? Перетворення речей на товари відбувається лише

при певних

мінових відносинах.

Товар - це продукт, призначений для прода-

жу. Отже, він повинен мати властивість задовольняти

певні потреби тих, хто його купує. Причому

характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного

продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.),

чи шкодити (як тютюн, -горілка, наркотики), значення

немає.

Ця

властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини

називається споживною вартістю.

За способом споживання або використання людьми споживні

вартості поділяються на три основних види: предмети споживання,

засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання

це речі, які задовольняють потреби

людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага

(продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва

це речі, які задовольняють потреби людей

опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхід-

них предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди,

машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.)-

Послуги

- це своєрідна споживна властивість, їхня своєрідність

полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має

речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає

ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги - це

корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту - це

переміщення вантажів, людей. По-третє, особливістю послуги є те,

що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати,

включати до складу речового національного багатства країни. Вона

може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час

виробництва та час споживання послуги залишає певний

матеріальний слід: вантажі й пасажири виявляються перевезеними,

хворі - вилікувані, неграмотні - навчені і т.д. Вартість послуг

формується так само, як і вартість речових товарів.

Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані можна

сказати, що вона є

категорією вічною,

тобто існує на всіх історичних

етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти

потреби тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість

набуває

суспільного характеру.

Це означає, що вона повинна

задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв'язок між

властивостями товару й потребами людей, їхнім характером,

структурою й обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна

вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей

товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб

людини. Див. схему 50.

Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво прояв^

ляється у випадку,

KOJJH

товар не реалізується (залежується на

полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість.

Чому це може відбуватися?

Насамперед

тому, що товар може

втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю,

тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина

може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі прив'янути і

т.д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає

негативним.

По-друге.

Товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть

зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього

людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей,

актуальності даного виду товару і т. д. А це означає, що хоча споживна

вартість - категорія вічна,

поза ставленням людей до неї вона не

існує.

Отже, зміст категорії "споживна вартість" визначається

сукупністю природних і суспільних властивостей товару.

В зв'язку

з цим слід розрізняти такі поняття, як "споживні властивості" та

"споживна вартість** товару.

Споживні властивості

це лише

сукупність

природних

властивостей товару, а

споживна вартість - це

сукупність природних і суспільних

його властивос

тей.

Перше, тобто споживні властивості товару, вивчається техніч-

ними науками, зокрема такою наукою, як товарознавство.

споживна вартість виступає об'єктом вивчення політекономії,

тому що вона в своїй суспільній властивості виступає як носій

виробничих відносин людей і, в першу чергу, мінової вартості.

Що це

таке?

Вище ми констатували, що споживна вартість у товарі

має суспільний характер, тобто, вона повинна

задовольнити потреби не того, хто її виробляє, а того, хто

її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен

мати й другу властивість (перша « споживна вартість) -

спроможність обмінюватися

на інші товари, бо інакше не

відбудеться акт його продажу-купівлі.

Ця властивість товару обмінюватися на інші товари

отримала назву мінової вартості.

Або можна сказати інакше, -

мінова вартість - це така кількісна пропорція, в якій один товар

обмінюється на інший.

Що ж лежить в основі мінової вартості? Як визначається та

пропорція, в якій один товар обмінюється на інший? Адже споживна

вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості

всі товари відрізняються один від одного, й тут практично немож-

ливо знайти основу для їх порівняння. Споживні властивості продуктів

- смак, форма, колір, розміри, лише різнять, а не об'єднують товари.

Для того, щоб одна споживна вартість (товар) обмінювалася на іншу

(товар), необхідно, щоб обидві дорівнювали чомусь третьому. Тобто,

повинно бути щось спільне, що об'єднує ці різні споживні вартості,

які кількісно й якісно є непорівняльними в обміні.

Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є

праця, затрачена на їх виробництво.

Праця, що виробляє товари,

створює другу властивість товару - вартість.

Отже,

мінова

вартість - це

форма,

кількісна пропорція, в якій один товар

обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є

основою

цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Приклад.

Товар "А", на виробництво якого затрачено 10 годин

робочого часу, обмінюється на товар "Б", виготовлений за 5 робочих

годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар "А"= 2

товарам "Б". Чому? Тому що 2 товари "Б" є еквівалентом (за кількістю

затраченого робочого часу) 1 товару "А". Отже, 1:2 - це форма, тобто

те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари,

або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили

товаровиробники, виробляючи товари "А" і "Б", - це зміст, субстанція

(основа) даної пропорції або вартість товару.

Таким чином,

товар має двоїсту природу: він являє собою

єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є

форма, в якій вартість проявляється на ринку.

Отже, як

споживні

вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні

потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що

являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не

мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є

продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена

земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати лише за

умови, якщо вона має споживну'вартість. Непотрібна річ, скільки б не

було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця,

затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний

товар не купується).

Вартість - категорія суспільна.

Що це означає? Скільки б

' праці не було затрачено на виробництво продукту, який іде на

власне споживання виробника, вартість його ні в чому не про-

явиться. Але без неї не обійтися, коли цей продукт потрапляє на

ринок і стає товаром. Тут відразу виникає необхідність встановлення

пропорції, в якій він зможе обмінюватися на інший товар. Отже,

вартість проявляється тільки на ринку, тільки у взаємовідносинах між

суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу товару.

Висновок.

Споживна вартість в умовах товарного виробництва

виступає носієм вартості. А сама вартість є історичною категорією,

властивою лише товарному виробництву. Вона є властивістю лише

продуктів, вироблених для обміну, - товарів.

Двоїста природа товару (споживна вартість і

вартість) породжена

двоїстим характером праці

товаровиробника

. Як це слід розуміти?

одного боку,

праця - це процес створення

певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов'язано з

конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами

виробництва, засобами й предметами праці. Наприклад, щоб стати

кравцем, треба на те вчитися (спеціалізуватися), а щоб пошити одяг,

треба мати певні матеріали та кравецькі інструменти. Селянин, щоб

виробити продукцію, повинен мати інші знання, умови та знаряддя

праці. Будівельнику потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця

кравця, селянина, будівельника, сталевара - це не одне й те саме. Вони

відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності,

знаряддями та предметами праці, що застосовуються, характером

операцій і, найголовніше, - результатом: кравець шиє одяг, селянин

вирощує сільськогосподарську продукцію, будівельник будує житло,

сталевар варить сталь.

Праця, затрачена в певній корисній- формі) результатом якої є

певна споживна вартість, називається конкретною працею.

іншого боку,

праця - це процес затрат людської робочої сили:

м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил

незалежно від того, що працівник виготовляє. Не має значення, хто

працює: кравець, селянин, будівельник чи сталевар - затрати ці є

обов'язковими, вони не прив'язані до певної спеціальності. Такі

затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її

конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі,

вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії

працюючого.

Праця товаровиробників, взята як затрати людської робочої

сили взагалі, незалежно від Ті конкретної форми, називається

абстрактною працею.