Башнянин Г.І. та ін. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Застосування у виробництві таких небезпечних факторів ризику

вимагає високої кваліфікації, технічної грамотності, високої свідомості

й відповідальності робітників, що обслуговують ці технічні засоби. На

жаль, така відповідність між високим рівнем розвитку технічних

засобів виробництва й рівнем кваліфікації та відповідальності

працівників не є завжди, що приводить до виникнення суперечностей

між речовим та особистим факторами виробництва, а це неминуче

породжує аварійні ситуації.

З іншого боку, в результаті нерівномірного розвитку НТР у різних

сферах і галузях може виникнути така ситуація, коли спеціаліст,

отримавши високу підготовку, не може її застосувати через те, що

робоче місце не обладнане відповідними засобами виробництва або

взагалі не передбачає необхідності таких знань. Це приводить до

втрати значної частини національного багатства країни, адже

потенціальні можливості спеціаліста не використовуються або ж

використовуються в інших країнах, куди висококваліфіковані

спеціалісти виїжджають у пошуках застосування своїх знань і

виробничого досвіду. Така ситуація є характерною для сучасної

України.

По-друге,

НТР означає

докорінні зміни у взаємодії природи та

людини, зачіпає також цілу гаму моральних, гуманістичних

проблем.

Ця взаємодія не завжди проходить безболісно. Але ця

проблема виходить за межі нашого курсу й вивчається іншими

суспільними науками, зокрема філософією, соціологією тощо.

По-третє,

на особливу увагу заслуговує питання взаємодії НТР з

економічними та соціально-політичними відносинами. В чому тут

проблеми? Річ у тім, що НТР, як констатувалося вище, відкриває

широкий простір для розвитку продуктивних сил суспільства, а отже,

зростання добробуту населення на всій планеті. Так, наприклад, уже

тепер виробляється продовольчих продуктів в чотири рази більше,

ніж необхідно для нормального споживання людей. В той же час

п'ята частина населення планети страждає від недоїдання, а біля 200

млн. чоловік щорічно вмирають від голоду. Причиною цього є

нерівномірний розподіл матеріальних благ, що виробляються

суспільством. Так, за даними ООН, на 20% найбільш багатих людей

планети припадає 84,7% світового валового продукту, а на 80%

іншого населення -лише 15,3%. В Україні 0,3% населення в середині

1996р. мали середньомісячний доход на члена сім'ї 20 тис. дол. (до 4

млрд. купонів), а середньомісячні доходи більш як 80% населення

складали лише 5-9 млн. купонів.

Нерівномірний розподіл породжується існуючим соціально-

економічним ладом, характер якого визначає власність на засоби

виробництва, що лежить в основі його економічного базису. Отже,

виникає певна суперечність соціального характеру: між можливос-

тями, які створює НТР для забезпечення добробуту народу, та

фактичною реалізацією цієї можливості, що визначається

суб'єктивними факторами, які створюють несправедливу систему

розподілу. Отже, щоб обернути потенціальні можливості НТР на

свою користь, людство повинно створити таку соціально-економічну

систему, яка б забезпечувала соціальну справедливість у

користуванні її (НТР) результатами. Мова про це буде йти в

наступних темах.

Суперечності, які породжує НТР, не є антагоністичними. А це

означає, що їх можна уникнути, пом'якшити. Причому сама НТР

створює засоби для цього. Але подолання суперечностей НТР не

відбувається саме по собі. Тому покладатися в цій справі на самошшв

небезпечно. Потрібні продумані та енергійні дії людей, скеровані на

проведення глибоких змін у всій системі суспільних відносин, щоб не

допустити загострення цих суперечностей до крайніх меж, за якими

можливий крах планетарної цивілізації (ядерна або екологічна

катастрофи, які прогнозують учені).

2. СОЦІАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА

У попередніх темах було показано, що основою

існування людського суспільства є спосіб виробництва

матеріальних благ. Причому цей спосіб не є

раз і назавжди даним. Він постійно вдосконалюється, розвивається.

Рушійним мотивом цього розвитку є постійне зростання потреб людей,

а засобом - розвиток продуктивних сил.

Виходячи з цього, ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х

роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства.

Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства -процес

поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до

іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку

продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних,

політичних, юридичних та інших форм існування суспільства.

Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та

виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або

матеріальний базис суспільства. Над ними піднімається надбудова

(комплекс економічних, політичних, правових,

Формацій-

ний п

ідхід

культурних, релігійних та інших форм людського спілкування).

Надбудова може стимулювати або гальмувати розвиток, але головним

рушійним мотивом змін є базис, спосіб виробництва. Причому в

самому способі виробництва основною рушійною силою є

суперечність між продуктивними силами та виробничими відно-

синами.

Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економічній

літературі отримав назву формаційного, а самих формацій уже

послідовниками К.Маркса було визнано п'ять. Див. схему 42.

Схема 42

Класична формаційна модель

Сам К.Маркс висловлював деякий сумнів в універсальності ство-

реної ним моделі, вона неодноразово ним переглядалася. Тому закінченої

теорії формацій К.Маркс практично не сформулював, а дав лише

підходи. Це, зокрема, видно з тих варіантів періодизації історії розвитку

суспільства, які він пропонував. Див. схеми 43 і 44.

Схема 43

Бпохи цивілізації. Варіант епохальної моделі

Можна говорити про певні спрощення або деякі помилки в де-

талях механізму економічного детермінування історичного процесу,

які до речі, пізніше частково виправили самі автори, а також їхні

послідовники, але не можна не відзначити оригінальність і

обґрунтованість формаційного підходу. Він, з одного боку, відносно

просто пояснює процес розвитку суспільства, дає можливість суттєво

відрізняти кожний новий етап історичної еволюції суспільства від

іншого (більш високий рівень розвитку продуктивних сил). А з

іншого, - ґрунтовно доводить, що перехід від однієї формації до іншої

є не випадковим, а цілком закономірним процесом. Процесом,

зумовленим дією об'єктивних економічних законів, а отже,

неминучим.

Довгий час формаційний підхід до історичного

розвитку суспільства, особливо в країнах соціалістичної

орієнтації, був пануючим. На сучасному етапі

виникли нові умови які, на перший погляд, начебто не вписуються

в жорстку п'ятичленку формаційного підходу. Що це за умови?

1. Виробництво стало набагато складнішим, багатофакторним і

великомасштабним. У зв'язку з цим безпосередні економічні

відносини людей все більше опосередковуються відносинами

технологічними, організаційними, що вуалює їхню справжню роль у

розвитку суспільства. На перший план виходить НТП, організація, а

роль економіки затушовується, виступає як другорядна.

2. Значно посилюються взаємозв'язки економічних, соціальних,

політичних, національних і духовних факторів у розвитку суспільства.

3. Сучасна еволюція суспільства, зокрема трансформація, яку

пережив капіталізм у сучасних умовах, розпад соціалістичної системи

та відродження на її уламках капіталізму.

4. Глобалізація економічних, політичних і культурних відносин,

інтернаціоналізація економічних зв'язків, зростання взаємозалежності

країн і народів.

Все це привело до того, що виникли спроби якось інакше Ікщс-

нити історичний процес розвитку суспільства. Пояснити так, щоб у

^рму поясненні знайшли відображення названі нові моменти. Цей

-'новий підхід на Заході відносно давно (з 70-х "років) ІІ^понується *

^.р^яа^аі ^філософами та Істориками. Й &$&і&ох(^Н& ^ї& №ш^

набувати "права громадянства" в зв'язку з їх повальною капіталі-

зацієїб,. .,,•'"•

Є Й суб'єктивні причини, щоб відкинути формаційний підхід.

Так, одні, особливо колишні партійні ідеологи, а тепер "найдемок-

ратичніші демократи", хочуть виправдати себе й довести, що соціалізм

потерпів крах у колишньому Радянському Союзі не через те, що вони

спотворили саму суть марксистського вчення» а-тому* що Д6 вчення

невірне побуті, не відповідає інтересам людей. Отже, винен у всьому

Маркс. Інші, не вдаючись до високих матерій, відкидають

формаційний підхід не тому, що він науково необґрун-тований,

цього вони не знають, бо ж справжнього вчення Маркса з його

внутрішньою діалектикою ніколи не вивчали, а сьогодні ознайомитися

з ним немає часу та воно їм і не під силу. А тому, що такий підхід

заважає їм повернути хід історії назад-- від соціалізму до

капіталізму, всупереч законам економіки ,й логіки.

Так що ж являє собою цей новий підхід, який дістав назву І^ц-

вілізаційного,

та чим він відрізняється від формаційного підходу?

Цивілізаційний підхід передбачає:

1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до фо-

рмації, а від цивілізації до цивілізації.

2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змі-

нами в усьому комплексі економічних, політичних, правових,

культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким

надається

рівноправне значення,

хоча в історії різних суспільств

роль тих чи інших названих форм могла бути неоднаковою. Тобто,

жорсткої детермінації та залежності цивілізаційний підхід не

передбачає.

У зв'язку з цим виникає ряд запитань. І.Чи заперечує цивілі-

заційний підхід формаційний? 2.Чи розширює він можливості пізнання

еволюції економічних систем? З.Чи дає можливості більш чітко

визначити закономірності поступального розвитку людського

суспільства? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно зіставити ці

два підходи. Мова про це в наступному питанні.

3. МЕХАНІЗМ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ТА

ФОРМАЦІЙНОГО ПІДХОДІВ

Проводячи зіставлення формаційного та цивіліза-

ційного підходів для з'ясування закономірностей

історичного розвитку людства, з перших же кроків

зустрічаєшся з певними некоректностями цивілізаційного підходу. Що

мається на увазі?

По-перше,

немає чітко окресленої сфери застосування терміну

"цивілізація". Так, у дослідженні Г.Пфлаумана, спеціально присвя-

ченого генезису слова "цивілізація", показано, що поняття "цивілі-

зований" спочатку використовувалося для

позитивної оцінки

тих

чи

інших суспільних явищ. Mipa6o

f37i

, якому приписується пальма

першості у використанні цього терміну, пов'язував його з доброчес-

ністю. "Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не

дає йому доброчесності". Деякі вітчизняні політики, особливо депутати

різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, використовують

слово "цивілізація" як остаточний переконливий доказ своєї правоти:

"Так робиться в усьому цивілізованому світі".

Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному

(економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства.

Наприклад, виділяють цивілізації локальні, особливі, всесвітні,

доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні; цивілізацію західно-

християнську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий

американський історик Л.Г.Морган (1818-1884 pp.) цивілізацією

називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство,

цивілізація).

Отже, діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід ви-

ключно широкий, і кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до

вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов'язують із

загальнолюдськими

цінностями.

Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому

захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного

її розвитку і т.д. Але за таким розпливчастим, невизна-ченим критерієм

досить важко періодизувати історію розвитку суспільства. Така

періодизація будується переважно на суб'єктивних оцінках, на

випадкових факторах.

По-друге,

людське суспільство існує вже понад 200 тис. років, а

наші сучасні поняття про загальнолюдські цінності, так само, як і про

зміст й основні характеристики цивілізаційного процесу, відносяться в

кращому випадку до останніх 3-5тис., а то й 3-5 сотень

*''.

Мірабо -

відомий діяч Великої Французької революції 1789-1791рр.

років, тобто, охоплюють не більше 1,5-2%, або 0,15-0,20% часу

існування людства. А це означає, що підходити до пояснення законів

розвитку людства в цілому із сьогоднішньою міркою не зовсім

коректно.

Які ж тоді є підстави проголошувати ци-

вілізаційний підхід як ідеальну концептуальну

схему для пояснення всієї історії людства?

Прибічники цього підходу стверджують, що на відміну від

формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним

детермінізмом і передбачає рівноправність впливу різних факторів

(економічних, політичних, релігійних, культурних, національних і т.д.)

на хід розвитку історії. Тобто, на різних етапах конкретні повороти

історії можуть залежати не лише від економічних, а від цілого

комплексу -факторів (політичних, національних, культурних тощо).

На перший погляд, такий підхід дійсно ширший, ніж формаційний.

Питання лише в тому, що розуміти під поворотом історії. Візьмемо

конкретний приклад. Бородінська битва 7 вересня 1812 p., без сумніву,

була поворотною подією в російсько-французькій війні й суттєво, хоча

й не вирішальне, вплинула на подальшу долю Росії (в тому числі

України), Франції та інших країн Європи.

Які ж фактори визначили долю цієї битви? З легенд відомо, що

Наполеон був дуже застуджений, і це зашкодило йому проявити свій

талант полководця. Історики ж стверджують, що річ тут зовсім не в

самопочутті Наполеона чи Кутузова, а в соціально-культурних

особливостях Росії, в готовності російських воїнів до самопожертви.

Як би там не було, але достовірно можна сказати, що даний історичний

поворот був визначений факторами морально-психологічного та

природнокліматичного характеру й лише незначною мірою -

економічними.

Але якщо звернутися до

історично переломних

подій, таких, як

повстання селян і городян Франції весною та літом 1789р., які

завершилися Великою Французькою революцією; до революційних

потрясінь лютого-жовтня 1917р. у Петрограді; до подій, пов'язаних з

розпадом Радянського Союзу та утворенням на його теренах цілої

низки самостійних держав, які стали на шлях реставрації капіталізму,

то неодмінно виявляється першочергова роль саме економічних

факторів і лише потім, у другу або й третю чергу - національних,

релігійних, соціально-психологічних та інших. Хоча в останньому

випадку представники Руху, а також ті, хто себе зараз називають

демократами, намагаються довести, що трапилося це (в тому числі й

здобуття Україною самостійності) в результаті прагнення народів до

національного самовідродження. В дійсності ж цей фактор був лише

загальним фоном, на якому діяли більш глибокі причини економічного

характеру.

Який же можна зробити висновок? Найбільш

глибокі історичні зрушення в остаточному підсумку

мають у своїй основі насамперед

економічні причини, що, звичайно, не виключає

впливу й інших факторів, які надають таким макро-історичним подіям

конкретного політичного, ідеологічного, національного або

соціального забарвлення. Тобто, мова йде про те, що формаційний

підхід зовсім не виключає, як це йому приписують, істотного впливу на

хід історичного розвитку інших, окрім економічних, факторів. Більше

того, він передбачає, що економічний фактор, хоча зрештою й

визначає хід історичного процесу, не є єдиним у цьому визначенні й

не діє ізольовано від інших факторів.

Ось як, наприклад, це пояснив Ф.Енгельс у листі Е.Й.Блоху*

381

вересні 1890р. "...Згідно з матеріалістичним розумінням історії в

історичному процесі визначальним моментом в

остаточному

підсумку^

391

є виробництво та відтворення реального життя. Ні я, ні

Маркс

більшого

ніколи не стверджували. Якщо хтось перекручує це

твердження в тому розумінні, що економічний момент є начебто

єдино

вирішальним

, то він перетворює це твердження в ніщо не говорячу,

абстрактну беззмістовну фразу. Економічне становище -це базис, але

на хід історичної боротьби також впливають і в багатьох випадках

визначають переважну форму її різні моменти надбудови: політичні

форми класової боротьби, ... державний устрій, правові форми й навіть

відображення всіх цих дійсних битв у мозку учасників, політичні,

юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їх подальший

розвиток у систему догм"'

401

Енгельс пояснював одну з причин такої

вульгаризації підходу до історичного

розвитку так: "Маркс і я частково самі винні

в тому, що молодь інколи надає більшого, ніж це варто, значення

економічному факторові. ...На жаль, дуже часто вважають, що нову

теорію цілком зрозуміли й

можуть

її застосувати зразу ж, як тільки

засвоєні основні положення, причому не завжди вірно"'

'. Отже,

справжній, а не перекручений формаційний підхід не заперечує

багатофакторності історичного процесу, він лише

І381

. Блох Йосип - редактор журналу "Sozialistische Monatshefte".

(за}

. Розбивка наша.

І401

. Маркс К., Знгельс Ф. Письмо Знгельса к Й.Блоху // Соч. Т. 37. С.394-395.

141

'. Там же. С. 396.

приводить цю багатофакторність у певну систему та виявляє домінанту

цієї системи - економічну підсистему. Тобто, певною мірою визначається

стохастичний (випадковий) характер історичного процесу. Але за морем

випадковостей цей підхід виявляє певні закономірності й доводить, що

вони лежать переважно в економічній сфері, а не в сфері ідей, релігій,

національних традицій та інших продуктів духовного буття.

Інша причина, через яку противники формаційного підходу хочуть

замінити його цивілізаційним, - це широко розповсюджене помилкове

уявлення (а в деяких випадках свідомо ініційоване) про те, що начебто

історичний матеріалізм

єдиною

рушійною силою формаційного

розвитку суспільства визнає лише

класову боротьбу.

Насправді ж у

матеріалістичному поясненні суспільного розвитку класова боротьба

виступає як специфічний спосіб прояву об'єктивних суперечностей лише

в період так званої вторинної експлуататорської формації, час існування

якої нараховує 20-25 тис. років (див. схему 44). Зі схеми видно, що в

первинній або архаїчній формації, на яку припадає 9/10 всієї минулої

історії людства, не було класів, а отже, й класової боротьби.

Безкласовою цивілізацією марксизм прогнозує й посткапіталістичну

(комуністичну) формацію, "де соціальні революції перестануть бути

політичними революціями". Вона охопить також тисячоліття, якщо

людство не загине від ядерної або екологічної катастрофи, привиди

яких маячать на обрії саме вторинної формації.

Отже, з позицій справжнього марксизму, а не з подачі теперішніх

його критиків, класова боротьба - лише

скороминуча

фаза в історії

суспільства й тому не може бути "основною рушійною силою" всього

його розвитку. Такою силою є неухильне зростання потреб людського

суспільства (спочатку чисто фізіологічних, потім духовних і

історичних) і розвиток на основі цього суперечностей, в першу чергу

суперечностей між зростаючими потребами людей та можливостями

виробництва на кожному даному етапі задовольнити ці потреби. Цей

двигун, про що мова йшла в попередніх темах, стимулює як розвиток

продуктивних сил, так і економічних, правових, політичних та інших

відносин між людьми.

І, нарешті, третя причина того, чому формаційний підхід дехто хоче

викинути на смітник історії, - це те, що розвиток сучасного капіталізму

начебто не вписується в його жорсткі рамки. Дійсно, сучасний

капіталізм доводить до досконалості ринковий господарський механізм,

створює адекватну цьому механізму демократичну політичну систему.

За цих умов активізується творча енергія людей, прискорюється

зростання матеріального виробництва. Кількість і

якість матеріальних і духовних благ зростає швидше, ніж зростає

населення. Це відкриває можливість розподіляти національний доход

між усіма членами суспільства більш рівномірно, ніж раніше. В

результаті соціальна несправедливість, характерна для суспільних

систем вторинної ма&роформації, істотно пом'якшується, різкі класові

конфлікти поступаються місцем пошукам компромісів. Соціальні

зрушення, які час від часу раніше реорганізовували систему суспільних

відносин, поступово втрачають характер політичних революцій.

Все це, на думку прибічників цивілізаційного підходу, начебто не

може бути пояснено лише дією економічних факторів, і тому

формаційний підхід слід замінити іншим. Але ж якщо ми пригадаємо

попереднє, де говорилося, що формаційний цідхід не виключає, а

навпаки, передбачає історичний вплив інших, крім економічного,

факторів на історичний процес, то й це заперечення можна зняти.

При більш уважному та предметному зіставленні

методологи цивілізаційного та формаційного підходів

виявляється, що між ними немає непереборної принципової прірви.

Розбіжність має чисто візуальний, поверховий, а іноді й надуманий

характер, і виникла вона на основі однобічного, звуженого трактування

формаційного підходу. Для цього, правда, були й певні підстави.

Річ у тім, що формаційний підхід свого часу був .скерований проти

ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому в

ньому, природно, акцентувалася увага на економічних факторах,

залишаючи поза кадром, свідомо чи несвідомо, інші. І не Маркс чи

Енгельс винні в тому, що їхні послідовники, а точніше вульгаризатори,

сприйняли це за догму. В результаті теперішні "противники" Маркса,

самі того не помічаючи, воюють не з марксизмом, а з тим примітивним,

незграбним муляжем марксизму, який самі для себе й зліпили. Є такий

фарисейський прийом критики, коли автору приписують те, чого він

ніколи не говорив і не писав, або своє розуміння його теорії, а потім ці

положення починають критикувати. Саме цей прийом здебільшого й

застосовується сучасними критиками формаційного підходу.

У наш час, коли все життя, в тому числі й матеріальне виробни-

цтво, швидко інтелектуалізується, а суспільні відносини суттєво

ускладнюються, мова, очевидно, повинна йти не про заперечення

формаційного підходу до історичного процесу, бо поки що більш

ґрунтованого підходу не існує, а про усунення однобічного економі-

чного його розуміння, про комплексне, як було задумано Марксом і

Енгельсом, використання цього підходу.

Наочно відмінність формаційного та цивілізаційного підходів

показано на схемі 45.

Висновок