Бачевський Б. Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

131

Розділ 3. Оцінка потенціалу підприємства

На наш погляд, це не зовсім точно (рис. 3.4), оскільки колишні витрати форму-

ють не вартість, а собівартість, тому вимірювати ціну витратами суспільно необхід-

ної праці можна було хіба за централізованою економікою, за якою собівартість була

основою ціноутворення, а ціна визначалася за нормативом рентабельності. Зверніть

увагу, що навіть це вже не чисто витратний підхід, оскільки до собівартості додано

прибуток — еквівалент очікуваного в майбутньому результату, до того ж норматив

рентабельності встановлювався за галузями приблизно на одному рівні. Умовам рин-

ку більш відповідає результатний підхід, орієнтований на отримання майбутнього

прибутку від експлуатації об’єкту. Але ж це теж не чисто результатний підхід, оскіль-

ки очікуваний прибуток, що закладається у розрахунок ціни об’єкту продажу, визна-

чається звичайно за певний період, наприклад, за строк повернення інвестицій, який

тим або іншим чином відображує загальний рівень прибутковості інвестиційних про-

цесів у галузі. Якщо цей період приймати як строк корисного використання, то його

теж прийдеться визначати за порівнянням з аналогічними об’єктами. Що ж стосуєть-

ся порівняльного підходу, який визначається ще як ринковий [105, 174], то зістав-

лення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод, теж несе у собі елементи

витратної та результатної оцінки, оскільки ці аналоги колись (коли для них не було

аналогів) вже повинні були оцінюватись з урахуванням витрат та результатів. Роз-

горнуту класифікацію розглянутих груп методів вартісної оцінки об’єктів виробни-

чого призначення та їх окремих компонентів, наведену на рис. 3.4. іноді розглядають

одночасно як загальну класифікацію методів оцінки підприємства, та його потенціа-

лу [174, с. 98, рис. 5.1]. На наш погляд, оцінка потенціалу за вказаними традиційними

підходами та методами не виконується, за витратним підходом оцінюється лише но-

сій. Традиційні результатні методи базуються на принципу найкращого використан-

ня об’єкту в прогнозному періоді, тобто вміщують елементи врахування потенціалу.

Кожен з наведених підходів потребує відповідного інструментарію, специфічних

методів, які відображують сутність переважно витратного, результатного або порів-

няльного підходу. З точки зору можливості застосування методів оцінки потенціалу

при визначенні ціни продажу підприємства, найбільші можливості надають методи

доходного підходу. Основними методами, що реалізують доходний підхід, є метод

дисконтування грошових потоків, метод капіталізації, метод залишкового доходу.

Для цілей оцінки підприємства на основі визначення його потенціалу найпридатніші

методи дисконтування та капіталізації.

Розрахунок ціни об’єкту за методом дисконтування потребує визначення ставки

дисконту, як нижньої межи ставки доходу на вкладений покупцем капітал з урахуван-

ням рівня ризику отримання збитків, характерного для галузі на момент оцінки. Став-

ка дисконту звичайно розраховується з урахуванням наступних чинників [105, 134]:

— рівня банківських відсоткових ставок на кредит;

— умов зовнішнього інвестування за наявністю конкуренції;

— швидкості зміни вартості грошей у часі;

— рівня ризику отримання збитків;

— рівня невизначеності отримання позитивного результату.

Звичайно застосовуються методи порівняного продажу, середньозваженої вар-

тості капіталу, оцінки капітальних активів, пов’язаних інвестицій, внутрішніх норм

доходності, визначення грошового потоку кумулятивним методом, метод ставки

LIBOR. Найбільш розповсюджені наступні методи визначення ставки дисконту:

132

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

— модель середньозваженої вартості капіталу (WACC — Weighted Average Cost

Capital) — для грошового потоку всього авансованого капіталу;

— модель оцінки капітальних активів (САРМ — Capital Asset Pricing Model) —

для грошового потоку власного капіталу;

— визначення грошового потоку власного капіталу об’єкту оцінки кумулятив-

ним методом.

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу ви-

конуються за алгоритмом:

()

пк пк вк вк

r V PPP W V W=−×+×

, (3.2)

де

— ставка дисконту;

пк

, V

вк

— вартість залучення позикового та власного капіталу;

PPP — ставка податку на прибуток підприємства;

пк

, W

вк

— відповідно частка позикового та власного капіталу в структурі капіта-

лу підприємства.

Розрахунок за оцінкою капітальних активів:

()

fmfi

rR R R S=+β⋅ − +

, (3.3)

де

— безризикова ставка доходу;

— коефіцієнт, який характеризує рівень ризику, пов’язаного з макроекономіч-

ними та загальнополітичними процесами;

— загальна прибутковість фондового ринку в цілому;

— надбавки, пов’язані з ризиками інвестування в конкретний об’єкт.

Безризикова ставка доходу на капітал відображає гарантований доход, як от став-

ка доходу за довгостроковими державними борговими зобов’язаннями (облігаціями)

або ставка за валютними депозитами банку.

Визначення грошового потоку кумулятивним методом здійснюється за наступ-

ною формулою [174]:

баз i

rr k

∑

, (3.4)

де r

баз

— базова безризикова ставка дисконту;

— компенсація за і-й ризик;

n — кількість врахованих ризиків.

За цим методом до рівня безризикової ставки додається сума компенсацій за усі

враховані ризики, які супроводжують даний вид виробництва або характерні саме

для даного об’єкту оцінки.

Методи капіталізації передбачають застосування коефіцієнта переводу чисто-

го потоку капіталу від експлуатації об’єкта у його вартість. Умовою застосування цих

методів є можливість визначення чистого потоку власного капіталу. Коефіцієнт капі-

талізації відображує процес отримання прибутку на вкладений капітал з наступним

відшкодуванням інвестицій.

Коефіцієнт (ставка) капіталізації застосовується для визначення вартості об’єкта,

виходячи з очікуваного чистого прибутку від його експлуатації за умов стабільності

економічних процесів на прогнозований період. Загальна ставка капіталізації харак-

133

Розділ 3. Оцінка потенціалу підприємства

теризує норму прибутку на увесь інвестований капітал (незалежно від джерела по-

ходження) і норму його повернення. Слід додати:

1. Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поді-

ляють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми

прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капі-

талізації: загальний коефіцієнт капіталізації; коефіцієнт капіталізації власного капі-

талу; коефіцієнт капіталізації позикового капіталу; коефіцієнт капіталізації залежно

від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо) [174].

2. У загальному розумінні, доход — це знов створена на даному підприємстві вар-

тість (прибуток разом із заробітною платою). Отримуючи доход, власник розподіляє

його на власний прибуток та заробітну плату працівникам. У цьому розумінні кате-

горії «доход» його капіталізувати неможна, лише прибуток.

3. Згідно Закону «Про оподаткування прибутку підприємства» визначено понят-

тя валовий доход, який вміщує у собі не тільки валовий прибуток, але й валові ви-

трати та амортизацію. За таким визначенням валовий доход теж не повністю підлягає

капіталізації. Підприємство має можливість капіталізувати лише чистий прибуток,

що ж до амортизації, то її призначення — компенсувати знос основних засобів, а не

збільшувати їх вартість. Щоб визначити чистий прибуток потрібно з валового доходу

відняти акциз, компенсації, повернення передплати, валові витрати та інше. Таким

чином є необхідність узгодити термінологію.

Ставка капіталізації для підприємства звичайно виводиться зі ставки дисконту

шляхом його зменшення за очікуваними середньорічними темпами зростання при-

бутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується).

cap

krt=−

, (3.5)

де

cap

— ставка капіталізації;

t — очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Порядок урахування факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації, має сут-

тєве значення і може бути поданий у такій послідовності:

1. Визначення безризикової ставки капіталізації як базової;

2. Компенсація за ризик придбання об’єкта;

3. Компенсація за низьку ліквідність;

4. Компенсація за недостатній рівень інформаційного забезпечення;

5. Поправка на прогнозовану зміну ринкових умов.

Визначення норми відшкодування капіталу можливо за наступними методами:

метод прямолінійного відшкодування (Метод Рінга); метод повернення за фактором

фонду відшкодування (Метод Інвуда); метод повернення капіталу за фактором фон-

ду відшкодування та базовою ставкою дисконту (Метод Хоскольда).

Метод Рінга — розрахунок за прямолінійною схемою, яка передбачає рівномірне

повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням її реальної вартості. Ставка

відшкодування визначається за формулою:

пов

, (3.6)

де С

— ставка відшкодування капіталу;

пов

— період повернення (відшкодування) капіталу.

134

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

Метод Інвуда (фонду відшкодування) — встановлення норми відшкодування пе-

редбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, тобто із зростанням

щорічно повернених сум:

(1 ) 1

вз

+−

, (3.7)

де F

— коефіцієнт відшкодування капіталу за вибраною ставкою дисконту (r) та три-

валістю періоду (n).

Використання такого методу уможливлює реінвестування повернутих сум капі-

талу від певного проекту за тією самою ставкою дохідності. Він використовується за

рівновеликих періодичних платежів (аннуітет) отриманих від експлуатації об’єкта.

Метод Хоскольда — повернення капіталу базується на використанні норми, яка

включає коефіцієнт відшкодування капіталу (Р

) за безризиковою ставкою дисконту

(r) та проміжок часу (n), за який очікується повернути інвестований капітал.

Застосування розглянутих методів оцінки вартості об’єкту потребує докладного

аналізу чинників, що на неї впливають. Серед існуючих класифікацій найбільш по-

вною є ієрархія чинників, наведена у роботі «Потенціал підприємства: формування та

оцінка» [174]. Одразу нагадуємо, крім вартості об’єкта, автори мали на увазі і вартість

втіленого в ньому потенціалу. На наш погляд, класифікація потребує коригувань.

Наприклад, до економічних чинників віднесена система оподаткування, а до політич-

них — податкове законодавство, хоча звісно, система оподаткування вміщує податко-

ве законодавство як елемент поряд з виконавчими та контрольними органами. Ви-

кликає сумнів правомірність віднесення механізму ліцензування та патентування до

політичних чинників, а рівень наукової прогресивності — до фінансово-економічних.

Не слід у такій групі чинників, як «умови продажу», окремими пунктами виділяти

«особливі умови угод» та «умови поставки», бо поставки теж здійснюються за уго-

дами. Важко пояснити чим «місце розташування» з групи «природних чинників»

відрізняється від терміну «місце знаходження» («локальні чинники»). Тим не менш,

нижче наводиться класифікація за джерелом [174, с. 99], що надає основу для подаль-

шого аналізу факторів, які впливають на оцінку об’єкта.

Загальні чинники:

Економічні: система оподаткування, джерела фінансування, попит і пропозиція

ринку, державна політика розвитку галузі, стратегія зовнішньоекономічних відно-

син;

Соціальні: культурно-освітній рівень населення, статево — вікова структура насе-

лення, густота заселення території, структура населення за національностями, рівень

соціальної інфраструктури;

Політичні: податкове законодавство, земельні кадастри, соціальні нормативно-

законодавчі акти, рівень політичної стабільності, стратегія національного розвитку,

механізм ліцензування і патентування;

Природні: екологічна ситуація в регіоні, місце розташування, геологічні, геоде-

зичні, топологічні, сейсмічні та інші характеристики території.

Локальні чинники:

Фізичні: типові габаритні розміри та тенденції їх зміни, залежність від інфра-

структури, мінімальний рівень фізичної придатності, стандарти безпеки, естетичні

стандарти;

135

Розділ 3. Оцінка потенціалу підприємства

Умови продажу: рівень майнового забезпечення ринкових угод, особливості умо-

ви угод, мотивація попиту та пропозицій, регіональна відокремленість, необхідність

страхування, умови поставки;

Місцезнаходження: транспортна доступність, навколишнє природне оточення,

інфраструктура об’єкта, якість ґрунтів;

Фінансово-економічні: строки оцінки та строки аналогічних ринкових угод, обся-

ги, умови та терміни кредитування, особливі умови фінансування, рівень наукової

прогресивності, способи господарського використання.

Індивідуальні чинники:

Матеріально-технічні: наявність та якість виробничих запасів, кількісні та якіс-

ні характеристики наявних основних фондів, стан будівель, споруд, виробничі та за-

гальногосподарські площі тощо;

Ринково-ситуаційні: обсяг та динаміка попиту (пропозиції) стосовно об’єкта

оцінки, постачальники, партнери та покупці, урегульованість ринку, ринкова інфра-

структура;

Соціально-трудові: чисельність персоналу у розрізі окремих категорій, освітньо-

кваліфікаційні характеристики, соціальний клімат, якість менеджменту, рівень тру-

дової дисципліни;

Структурно-функціональні: тип загальної організаційної структури та структури

управління, рівень децентралізації управління, рівень спеціалізації підрозділів, сис-

тема інформаційних потоків.

Наведена система чинників може слугувати основою оцінки вартості об’єктів ви-

значеними трьома методами, хоча і потребує уточнень та диференціації в залежності

від характеру об’єкта.

Так, витратний підхід, який базується на уявленні про обсяг суспільно-необхідної

праці, вкладеної у створення об’єкту, має певні обмеження у використанні саме з ура-

хуванням характеру об’єктів та деяких з перелічених чинників. Витрати, вкладені у

обладнання родовища природних ресурсів не йдуть ні у яке порівняння з ринковою

вартістю, наприклад, нафтового терміналу. Те саме відбувається, коли два ідентичні

об’єкти (наприклад, об’єкти готельного бізнесу) рівні за витратами на їх побудову,

але з урахуванням місця розташування (промислові райони або морська зона відпо-

чинку) їх ринкова вартість може різнитися у кілька разів.

Дослідники звичайно характеризують зміст витратних методів наступним чином:

«методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-

майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку

всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому

стані» [174], що, з огляду на наведені приклади, зовсім не завжди забезпечує визначення

реальної ціни, за якою цей об’єкт можна купувати або продавати. Більшість джерел за

даним питанням вказує на те, що в будь-якому разі до оцінки вартості створення об’єкту

даними методами потрібно додавати прибуток продавця (за нашим підходом — це очі-

куваний прибуток від експлуатації, який у певній долі включається до ціни об’єкта). До

цього додається необхідність точного врахування різних видів зносу об’єкта оцінки. На-

жаль, хоча стандарти бухгалтерського обліку (П(С)БО 7) рекомендують враховувати

як моральний так і фізичний знос, на цей час не існує затвердженої методики визначен-

ня морального зносу першого, другого, третього роду, що ж до нарахування фізичного

зносу, як накопиченої амортизації, то цей метод не витримує ніякої критики.

136

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

Важливим елементом витратних методів оцінки є кошториси:

— локальні — які фіксують повні витрати на виконання окремих робіт, купівлю

певних об’єктів;

— об’єктні — які підсумовують результати локальних кошторисів;

— зведені — як загальні звіти про суму повних витрат на створення та забезпе-

чення функціонування підприємства, як цілісного об’єкту.

При складанні кошторисів звичайно використовують наступні методи визначен-

ня елементів:

Ресурсний — як розрахунок окремих елементів кошторису через облік витрат у

фактичних, узагальнених та планових цінах і тарифах.

Ресурсно-індексний — поєднання ресурсного методу з системою вартісних індек-

сів (відношень фактичних або планових показників до показників-аналогів, прийня-

тих за базу).

Базисно-індексний — перенесення витрат за комплексом робіт по аналогу на

об’єкт оцінки, із застосуванням коригувальних коефіцієнтів.

Базисно-компенсаційний — визначення додаткових витрат до окремих елементів

кошторису з урахуванням цінових здвигів у часі.

Якщо об’єкт продажу знаходився в експлуатації, визначена на підставі коштори-

сів сума витрат на створення об’єкта оцінки повинна бути скоригована на рівень його

зносу. Частіше за все за основу приймається знос, нарахований за бухгалтерськими

методами, які, нажаль, лише приблизно відображують фактичного стану підприєм-

ства.

Існує думка, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні, що

характеризується відсутністю досвіду, недоступністю та недостовірністю інформації

про стан об’єктів продажу нерухомості, «витратний підхід був і залишається найпо-

ширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці» [174]. На

наш погляд, цей метод є найпоширенішим лише у сфері приватизаційної діяльності

держави. Там, де вітчизняні бізнесмени, за розмірами власних капіталів, мають мож-

ливість викупити об’єкт, що знаходиться у приватній власності, вони проводять неза-

лежну оцінку, яка базується на прибутковому підході, або вже на методах порівняння.

Порівняльний підхід спирається на інформацію щодо угод купівлі-продажу ана-

логічних об’єктів. Вказані методи поширені у сфері квартирного бізнесу або стосовно

невеликих підприємств, міні пекарень або торгових точок. Що стосується підпри-

ємств машинобудівного комплексу, потужності яких відповідали загальній струк-

турі промисловості колишнього СРСР, то знайти їм аналоги в Україні неможливо.

Оскільки абсолютних аналогів при оцінці нерухомості не існує, навіть для вказаних

об’єктів квартирного або торгівельного бізнесу, використовуються методи коригу-

вання вартості аналога. Коригуючі коефіцієнти (мультиплікатори) визначаються як

співвідношення окремого суттєвого показника, за яким виконується порівняння, з

фінансовими характеристиками аналога.

Мультиплікатори звичайно поділяють на групи залежно від змісту показників,

бази порівняння та визначення у часі:

— Фінансові — як відношення фінансових показників об’єкта оцінки до анало-

гічних показників бази порівняння;

— Вартісні — відношення вартості об’єкта до обраного базою показника;

— Ресурсні — за базу порівняння приймаються витрати на створення об’єкту;

137

Розділ 3. Оцінка потенціалу підприємства

— Результатні — базою порівняння є результати діяльності;

— Накопичені — які відображують зв’язок вартості об’єкта оцінки з показника-

ми, які накопичуються з часом;

— Разові — визначають вартість об’єкта відносно результатів діяльності на дату

оцінки.

Так, наприклад, відношення вартості об’єкта до прибутку на кінець року є вартіс-

ним результатним разовим мультиплікатором оцінки.

Оцінка вартості об’єкта з урахуванням впливу фактора часу виконується за

функціями грошової одиниці, визначених на підставі складних відсотків у вигляді

фінансових таблиць [105, 174]. Складний відсоток нараховується на суму першого

внеску та вже нарахованих за цим відсотком сум. Аналіз економічного змісту функ-

цій грошової одиниці за сферою використання в оціночній діяльності наведено у до-

датку А за джерелом [174, с. 246–247].

Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки

дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу. При цьому приріст капіталу ви-

значається за формулою:

(1 ) 1

KRF R

Δ=⋅ =

+−

, (3.8)

де ΔК — приріст капіталу;

R — прогнозований розмір зростання вартості об’єкта;

— коефіцієнт фонду відшкодування капіталу за обраною ставкою дисконту.

За методом Елвуда коефіцієнт капіталізації визначають як норму відшкодування

капіталу за формулою:

вк п e

Kp gK=−⋅

, (3.9)

де К — ставка капіталізації;

вк

— дохідність використання власного капіталу;

— частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування;

— іпотечний коефіцієнт Елвуда.

Розглянуті підходи мають свою сферу застосування, за її межами вони не забез-

печують адекватної оцінки. Результатні методи не відображують реальну цінність

об’єкту, якщо потрібно оцінити підприємство, власник якого до оцінки провадив

неефективну економічну політику (наприклад, держава у періоді переходу України

до ринкових відносин). Витратні методи потребують коригування на фактори, ви-

значення яких не має методичного обґрунтування (такі як моральний знос, перева-

ги розміщення за видами діяльності та інші). До того ж зовсім не враховують зна-

чні відмінності у прибутковості майбутнього використання. Порівняльні методи за

відсутністю традицій та ринкового досвіду на території України дають неадекватні

результати, до того ж зовсім не придатні до оцінки великих підприємств, які не ма-

ють відповідних аналогів. Проте, як база для розробки комплексного методу оцінки

з урахуванням потенціалу підприємства, усі ці методи є корисними. За кожним з цих

методів є великий досвід багаторічного використання, напрацьовано необхідний ін-

струментарій, є велика довідкова база, існують спеціальні фінансові таблиці, які по-

легшують користування вказаним методами. Необхідність розробки нового підходу

138

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

пояснюється тим, що прискорення науково-технічного прогресу зробило найістотні-

шою частиною вартості підприємства його властивості до розвитку, які за існуючими

методами враховуються занадто приблизно або не враховуються взагалі.

До цього слід додати, що визначити потенціал — це зовсім інше завдання, ніж

визначити ціну об’єкта з урахуванням цього потенціалу. За існуючими уявленнями

щодо оцінки об’єкту пропонується «…кінцевий вибір величини вартості об’єкта про-

водиться на основі визначення її середньо арифметичного еквіваленту з урахуванням

вагомості отриманих результатів чи суб’єктивної думки експерта» [174]. Як справед-

ливо відмічають більшість дослідників, встановлення ціни за будь-яким методом

оцінки взагалі не є кінцевим. Встановлення ринкової ціни за договором купівлі-

продажу — це окремий процес, який враховує кон’юнктуру ринку, фінансове стано-

вище покупця та продавця, загальне становище ринкової економіки країни та таке

інше. На наш погляд, не слід вважати, що така оцінка дає якісь граничні значення (від

мінімуму до максимуму). Фактично вона може і виходити за вказані інтервали. Кін-

цевий висновок робиться на основі додаткової інформації, отримання якої не завжди

доступно покупцю, або надання — не вигідно продавцю.

Інформація, яка використовується в процесі незалежної оціночної діяльності,

найчастіше класифікується наступним чином [105, 134]:

— зовнішня інформація — характеризує загальноекономічні, галузеві, регіональ-

ні умови функціонування об’єкта. Це дані про рівень інфляції, темпи еконо-

мічного розвитку галузі, держави, рівень політичної стабільності, можливі

ринки збуту, рейтинги інвестиційної привабливості підприємств галузі, зако-

нодавчі обмеження щодо входу на галузевий ринок і т. ін.;

— внутрішня інформація характеризує техніко-економічні та фінансові резуль-

тати діяльності об’єкта та його внутрішній стан. Це дані про тенденції роз-

витку підприємства, його загальну стратегію, характеристика виробничої

структури, структури управління, щодо виробничого, кадрового потенціалу,

аналіз ділової репутації, дані фінансової звітності (балансу, звіту про фінансо-

ві результати, звіту про рух грошових коштів та інші форми бухгалтерської та

статистичної звітності). Вказані види інформації є необхідною частиною бази

даних, яка потрібна і за оцінкою об’єкта з урахуванням його потенціалу, але є

і специфічна інформація, яка потрібна саме для такої оцінки. Нижче наведена

інформація про зовнішні обмеження та внутрішні фактори формування

потенціалу підприємства, яка повинна використовуватись для встановлення

ціни об’єкту згідно запропонованій методиці оцінки.

Пасивні зовнішні обмеження охоплюють:

Природні умови. Цей елемент зовнішнього середовища впливає на підприємства

за галузевою ознакою, насамперед таких галузей, як:

1. Переробних галузей, за показниками вартості річних вантажопотоків з сирови-

ни та готової продукції.

2. Хімічної промисловості, за показниками вартості річних вантажопотоків, вар-

тості обороту технічної води, витрат на природоохоронні заходи та санкції за шкід-

ливі викиди.

3. Машинобудування, за показником витрат на транспортування великогабарит-

ної продукції у порівнянні з водним транспортом, за витратами на опалювання та

освітлення у порівнянні з іншими кліматичними зонами.

139

Розділ 3. Оцінка потенціалу підприємства

Можлива протидія обмеженням — застосування режиму економії та ресурсозбе-

рігаючих технологій у системі виробництва, оптимізація транспортних потоків (рі-

шення транспортного завдання) у системі збуту та постачання.

Геополітичне розміщення має значення:

1. Для підприємств паливно-енергетичного комплексу — за розміром прибутку

від транзиту та співвідношенням прибутку від транзиту і продажу енергоносіїв на

внутрішньому ринку.

2. Для транспортних підприємств — за співвідношенням обсягів міжнародних та

місцевих перевозок, за співвідношенням прибутку від перевезень на далеку відстань

та внутрішньо-міських перевезень.

3. Для підприємств машинобудівної галузі України співвідношення обсягу

експортно-імпортних операцій у Європейському напрямку та відповідного показни-

ка в напрямку Азії.

Історично обумовлена орієнтація країни на певні ринки:

1. Темпи зміни обсягів товарообміну з традиційними партнерами (зменшення,

збільшення).

2. Співвідношення повної ціни та ціни зі знижкою для постійних партнерів (при

збуті, закупівлі).

3. Співвідношення митних обмежень на експорт-імпорт на нових та традиційних

ринках.

4. Співвідношення собівартості товарів аналогів для традиційних ринків та рин-

ків з відмінностями у системі стандартизованих вузлів, стандартів якості, кліматич-

ного виконання та інше.

Загальний рівень науки і техніки у країні взагалі й у першу чергу в аналізованій

та суміжних галузях.

1. Співвідношення обсягів машинного часу типорозмірів операцій за видами об-

робки, що забезпечує виробництво, з відповідним показником за новими товарами,

що потребує світовий та внутрішній ринок.

2. Співвідношення питомої ваги прогресивних технологій в галузі та на оцінюва-

ному підприємству у виробництві основних видів продукції.

3. Співвідношення попиту на нові вироби на світовому та внутрішньому ринку.

Наступні чинники потребують врахування у випадках, коли підприємство веде

активну експортно-імпортну діяльність:

Політичний клімат (рівень стабільності, напрям та рівень збалансованості зо-

внішньої політики, вибір зовнішнього стратегічного партнера держави). Прояви змін

показників за вказаними чинниками відображуються динамікою обсягів імпорту та

експорту не тільки продукції, але й капіталу та технологій. Тому для кожного кон-

кретного підприємства за галузевою приналежністю, інноваційним рівнем та рівнем

участі у зовнішньоекономічній діяльності буде властивим індивідуальний комплекс

показників.

Технічна, податкова, протекціоністська, митна політика держави відобра-

жується співвідношенням вигід від пільг, що надає держава, та чистого прибутку під-

приємства.

Ринки збуту продукції, постачання матеріалів та енергоносіїв, інформації,

ринок праці та фінансовий ринок накладають найбільше обмежень за такими аб-

солютними показниками як: обсяги виробництва, асортиментний склад продукції,

140

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

обсяги реалізації у вартісному виразі та взагалі на всі параметри діяльності існуючого

носія, у тому числі і на його фінансові результати. При формуванні нового носія та

реформуванні існуючого потрібна діагностика відносних показників: співвідношен-

ня існуючого потенціалу з вимогами ринку, співвідношення потенціалу розвитку з

витратами на його втілення та використання та інші.

Виробнича та соціальна інфраструктура оточення відображується за спів-

відношенням звичайного рівня транспортних витрат та витрат на соціальні потреби

та додаткових витрат на компенсацію відсутності відповідних послуг інфраструкту-

ри оточення.

Звичайно, зовнішнє середовище характеризують за складністю і динамізмом,

хоча слід визначати також інтенсивність впливу.

Складність визначається тим, як багато факторів і сил зовнішнього середовища

впливає на підприємство, наскільки вони близькі до сфери діяльності, яка ступінь їх

впливу і наскільки ці фактори схожі між собою.

Динамізм зовнішнього середовища характеризується тим, як швидко воно міня-

ється, наступає та або інша подія. Як часто міняються фактори та їх взаємодія.

Інтенсивність впливу залежить не тільки від зовнішнього середовища, але й від

спроможності об’єкту протистояти негативному впливу, нейтралізувати його, адап-

туватись до умов та використовувати позитивний вплив.

Врахування складності й динамізму зовнішнього середовища підприємства за

таким підходом потребує виділити чотири рівня невизначеності: низька, помірна, по-

мірно висока, висока. До того ж, з усього наведеного переліку зовнішніх факторів,

потрібно виділити обмежену кількість найбільш впливових, відносно підприємства,

що аналізується.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства за традиційним підходом вмі-

щує оцінку функціональних систем підприємства, призначену для виявлення

її сильних і слабких сторін. Для цього, з метою спрощення обстеження, звичайно

рекомендується включити такі функції, як маркетинг, фінанси (бухгалтерський об-

лік), виробництво, кадри [105, 174]. Іноді додається такий фактор, як репутація під-

приємства, хоча це саме фактор, а не функція. Слід додати, що кадри й репутація

підприємства взагалі не є функціями і їх не можна ставити поряд з бухгалтерським

обліком, який дійсно є функцією, яка на підприємстві виконується відповідним під-

розділом.

Для цілей дослідження потенціалу підприємства ми вважаємо за краще прова-

дити аналіз за функціональними елементами носія, системами, які не тільки знахо-

дяться у взаємозв’язку і обслуговують виробництво, але й мають прямі та зворотні

зв’язки з відповідними ринками, оскільки ринки є особливо важливою складовою

зовнішнього середовища.

1. Потенціал системи виробництва та реалізації продукції, як властивість даної

системи виконати потрібний за технологією обсяг типорозмірних операцій циклу ви-

робництва і реалізації продукції. Цю властивість забезпечують відповідні часткові

елементи носія та їх сукупності: парк технологічного обладнання — за його складом,

вартістю, точністю, рівнем автоматизації, технологічною структурою, виробничою та

віковою структурою; номенклатура та асортимент продукції, що виробляється — за

обсягом, діапазоном її змін, вихідними характеристиками, забезпеченої якістю виго-

товлення та обслуговування у експлуатації, собівартістю, зовнішнім виглядом, імід-