Аркуша О.Г., Бородін Є.І., Віднянський С.В., Гай-Нижник П.П. та ін. Нариси історії державної служби в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

області землі та воєводства. Відповідно з’явився новий тип чиновників, завданням

яких було перебрати на себе управління новими адміністративними одиницями.

Складність полягала в кількох чинниках. По-перше, треба було налагодити управ-

ління доволі великих територій з численним населенням. По-друге, нові керівники

областей хоча багато в чому й нагадували удільних князів, але мали кардинальну від-

мінність. Раніше удільний князь здійснював абсолютний контроль над своєю землею:

економічний, судовий, військовий, культурний. Він мав у своїх руках могутню зброю,

а саме – право карати чи нагороджувати підданих. У практичній площині його по-

винність перед великим князем литовським полягала в посилці подарунків, військ і

утриманні князівського двору під час проїзду литовського правителя. Тепер же, після

скасування удільного князівства, формально замінником удільного правителя ставав

особисто великий князь литовський. Оскільки він не міг безпосередньо виконувати

обов’язки місцевого правителя, були створені уряди старост і воєвод (останні відте-

пер виконували зовсім нову функцію). Ці чиновники були фактично представниками,

намісниками великого князя. Проте вони не мали всієї повноти прав: адже карати чи

нагороджувати підданих мав тільки верховний сюзерен. Те саме стосується й збиран-

ня податків, введення та скасування повинностей населення тощо.

Специфікою будь-якої середньовічної держави було те, що все державне життя

вирувало навколо князя. Звідки й походить значення «держави» як такої і титулування

великого князя як «господаря». Відповідно і кар’єру піддані могли зробити виключно

при дворі князя. Тому мірою скасування удільних дворів великокнязівський двір мав

перебирати на себе їхні функції. Якщо в першій третині XІV ст. його чисельність на-

вряд чи перевищувала кілька сотень осіб, то вже через сто років чисельність дворян

зросла до півтори тисячі, а ще через століття – до двох з половиною тисяч. Відпо-

відно потреба вимагала появи нових посад: маршалків, двірських, чашників тощо.

З’явившись як двірські, ці посади поширювалися на всю державу.

Державний апарат Великого князівства Литовського остаточно склався в дру-

гій половині XV ст. Його можна поділити на дві частини: центральний, який безпо-

середньо управляв урядом і уособлював центральну владу в регіонах, і регіональ-

ний, завданням якого було забезпечення функціонування великокнязівської влади

на місцях.

На вершині владної піраміди стояв великий князь. Поряд з ним знаходилася

рада з ближніх князів і панів. Поступово рада викристалізувалася з впливових маг-

натів, воєвод, старост. Представницькі функції в державі виконував сейм, що почав

набувати дедалі більшого значення з середини XV ст.

До центральної частини відносилися близько трьох з половиною десятків

урядів. За організацією їх можна виокремити в три групи: військовий апарат, кан-

целярія великого князя і двірські посади. Тут в пригоді стало дослідження щодо

урядовців Великого князівства Литовського, проведене польськими вченими Лю-

левичем і Рахубою

Найголовнішими урядами у війську були гетьман великий і гетьман двірський.

Гетьман великий уперше згадується в 90-х рр. XV ст.

Цікаво, що першим гетьманом

був легендарний український князь Костянтин Острозький. Саме слово прийшло з

чеської мови. Гетьман великий був головнокомандуючим збройних сил Великого

князівства Литовського. Йому належала вся повнота влади у війську під час походу.

Розділ 2

Причинами того, що уряд гетьмана великого виник і набув такого високого значення

саме на зламі XV–XVІ ст., були, по-перше, зміни в структурі держави. Якщо раніше на

війну виходили фактично дружини окремих удільних князівств, великому князеві було

доволі просто організувати командування і взаємодію серед кількох десятків князів.

Коли ж держава адміністративно поділилася на землі, воєводства й уділи окремих

князів, війська яких виводили в похід воєводи (Київ чи Полоцьк), старости (Жомойтія)

чи маршалки (Волинь); до цього слід додати наймані війська, польову й облогову

артилерію, інженерні підрозділи тощо, то стає зрозумілим, що час вимагав появи по-

сади, яка мала займатися виключно військовими справами.

Друга причина полягала у специфіці як великокнязівської влади, так і особис-

тої якості людей, що її обіймали. Від часу Казимира Ягеллончика великий князь ли-

товський був одночасно і королем польським. І частіше господар перебував саме в

Польщі. За часів правління Казимира Велике князівство Литовське не вело війн, які б

вимагали напруження зусиль і відповідно мобілізації всієї держави. З нападами татар і

прикордонними конфліктами з Московською державою досить ефективно впорались

удільні князі (чиї володіння досі зберігалися вздовж східного і південного кордону

держави). Тому потреби в посаді гетьмана не було. Коли ж з 80-х рр. XV ст. Литовська

держава вступила в період важких війн, виникла потреба в посадовці, який за від-

сутності правителя міг очолити військо.

Що стосується особистих якостей господарів, то вони теж мали неабияке зна-

чення для становлення влади гетьмана. Починаючи з Міндовга і закінчуючи Свидри-

гайлом Великим, князівством Литовським правили князі-полководці. Вони особисто

очолювали військо в поході й командували ним під час битви. Красномовним прикла-

дом є битва на р. Стир 1431 р., коли Свидригайло Ольгердович, перебуваючи в гущі

бою, керував литовськими полками

. Починаючи з Казимира, литовські правителі,

як правило, покладали військову справу на своїх підданих. У той же час Костянтин

Острозький, що обіймав посаду гетьмана до 1530 р. протягом правління двох монар-

хів Олександра і Сигізмунда Ягеллончиків, фактично «кохався» у військовій справі.

Сучасники стверджували, що він взяв участь у майже семи десятках битв і боїв. Тільки

над татарами він здобув тридцять три перемоги

Коли в похід війська і відповідно двір виводив великий князь, то керівництво

двором господар міг здійснювати особисто або через наближених, які обіймали по-

сади чашників, хорунжих, маршалків. Проте в першій третині XVІ ст. литовські прави-

телі, аби зупинити татарські напади, почали практикувати довготривале утримання

на кордоні (як правило, в українських землях) різноманітних військових контингентів.

Через різні обставини найзручнішим для литовської влади було зосередження на

кордоні дворян (від однієї до чотирьох тисяч)

. За таких умов постала потреба ви-

ділення окремої посади, призначенням якої б було виключно військове керівництво

двором під час воєнних дій, – гетьмана двірського. Дворяни базувалися головне на

Київщині та Волині, тому не дивно, що гетьманом двірським ставав прикордонний

намісник, як, наприклад, київський воєвода пан Андрій Немирович. Останній на чолі

дворян розгромив татар на р. Голтва 1530 р.

Ще за гетьманування Немировича функції гетьмана двірського значно розши-

рилися. Він командував найманими ротами на війні. Тому з часом замість двірсько-

го гетьмана почали титулувати польним. Такі швидкі пертурбації з повноваженнями

Розділ 2

багато в чому були спричинені як особистими якостями Немировича, так і кризо-

вими явищами в земському війську (шляхетському ополченні) Великого князівства

Литовського. Юрій Радзівіл, що став гетьманом великим після смерті Острозького, не

мав ані здібностей свого попередника, ані його впливу у війську. Крім того, шляхта

не поспішала виконувати військову службу. Як наслідок, під час чергової литовсько-

московської війни (1534–1537) більшість воєнних операцій проводив саме Немиро-

вич, у розпорядженні якого були передані не тільки дворяни, але й найманці

Писар польний з’явився під час Лівонської війни, в 60-х рр. XVІ ст. Саме під

час цієї війни на перший план у литовському війську виходять найманці (завербова-

ні за кордоном, свої дворяни і шляхта «на пенязях», козаки). Це вимагало ведення

великої документації, і тому постала гостра потреба появи при війську спеціального

писаря – польного

До канцелярії належали посади скарбничого литовського, або господарчого;

канцлера; підскарбія земського, або великого, і двірного або надвірного; писаря ве-

ликого литовського; писаря скарбового; писаря польного та дворів і волостей гос-

подарських.

Писарі посідали окреме місце в державній службі Литовської держави. Писар

великий литовський з’явився наприкінці XІV ст., за володарювання Вітовта Кейстуто-

вича. Протягом століть цю посаду обіймав звичайний дяк. Фактично можна говорити

про посаду того ж дяка чи секретаря при великому князеві, до яких і вживалася

приставка – писаря великого литовського. Проте вже у 1566 р. посада стає сталою

і самостійною. Одночасно у великокнязівській канцелярії могло існувати не більше

п’яти писарів

Писар скарбовий з’явився на початку XVІ ст. як помічник підскарбія. У 1557 р.

під час чергового реформування канцелярії писарі підскарбові були виокремлені в

цілком самостійні посади. Як правило, одночасно існували три писарі скарбових: два

займалися доходами і один – витратами

Посада писаря дворів і волостей господарських була введена Сигізмундом

Ягеллончиком під час економічних і правових реформ 1528–1529 рр. Аби забезпечити

якнайкраще функціонування великокнязівських господарств, що знаходилися в різ-

них частинах держави, господар увів посади писаря дворів і волостей господарських

з приставками, згідно з територіями, якими вони займалися: «повіту Віленського»,

«подніпровських волостей», «замків і волостей окраїнних», «волостей руських». З се-

редини XVІ ст. ця посада поступово відмирає

Ще одна посада виникла внаслідок частої і довгої відсутності господаря у Ве-

ликому князівстві Литовському – скарбничий литовський, або господарчий. Перші

згадки щодо цієї посади з’явилися при дворі Казимира Ягеллончика. Завданням скарб-

ничого було слідкувати за литовським скарбом і заступати підскарбія

Посада канцлера з’явилася за князювання Вітовта Кейстутовича (1392–1430).

Спочатку канцлери виконували функції звичайних секретарів при монарху. З часом

канцлер очолив великокнязівську канцелярію

. Це було спричинене довгою відсут-

ністю монарха в Литві, тоді як державний апарат мав працювати безперервно. Най-

більшого впливу ця посада здобула за час канцелярування Ольбрахта Гаштольда в

першій третині XVІ ст.

Розділ 2

До канцелярських належали також посади підскарбія земського, або великого,

і дворного (надвірного). Перша з’явилася до середини XV ст. Сталою посада була вже

в другій половині століття при дворі Казимира Ягеллончика. Щоправда, довгий час

функції підскарбія земського пересікалися з повноваженнями писаря господарського.

Обидва слідкували за поповненням скарбу, станом артилерійського парку, військо-

вим спорядженням

. Проте на практиці це не шкодило справі, бо посади обіймала

найчастіше одна людина: «подскаръбий земъский, маршалок и писаръ его милости

панъ Иван Горностай»

Що стосується підскарбія двірного, то він з’явився при Казимирі Ягеллончику

і слідкував за доходами виключно великокнязівського двору

Кілька посад, що мали загальнодержавне значення, були запозичені з волин-

ського двору великого князя Свидригайла Ольгердовича. Це передусім підканцлер

і крайчий

. Посада підканцлера довгий час не була сталою. Тільки на Віленському

сеймі 1565–1566 рр. вона була прирівняна до посади канцлера

. Уряд крайчого набув

сталості ще в XV ст. при дворі Казимира Ягеллончика. Доволі часто посада крайчо-

го сприймалася молодими литовськими аристократами як трамплін для подальшої

державної кар’єри

Назва посади хорунжого великого (господарського, земського) походила від

слова хоругва (прапор). Уперше вона зустрічається 1432 р. при дворі Свидригайла

Ольгердовича. Проте в наступні десятиріччя ця посада періодично зникала і знову

з’являлася. Сталим цей уряд став за часів володарювання Олександра Ягеллончика.

З 1499 р. хорунжиї великії згадуються постійно

Посада хорунжого надвірного виникла внаслідок того, що за час князювання

Олександра Ягеллончика значно зросла чисельність двору. Відповідно у 1501 р. вво-

дився новий уряд при дворі. Влада хорунжого надвірного, на відміну від інших посад,

що теж мали приставку «надвірний», за межі двору не поширювалася

У 1409 р. при дворі Вітовта Кейстутовича вперше згадується чашник. На проти-

вагу хорунжому, чашників при дворі могло бути одночасно декілька

. Крім того, існу-

вала ще посада підчашого, яка теж з’явилася при Вітовті. Зазвичай вона була ідентична

чашнику

. Специфікою цих чотирьох посад було те, що вони за своєю суттю були

титулярними. Їх іменування не мало нічого спільного з функціями, які виконувалися.

Останні могли бути будь-якими і залежали виключно від волі господаря. Наприклад,

1541 р. чашник Сигізмунда Ягеллончика виступав як суддя: «чашникъ короля, его

милости, Войтех Ясенский росправу в томъ з нимъ прыняти готовъ был»

Підстолій з’явився при дворі Казимира Ягеллончика. Ця посада мала церемо-

ніальне значення. Людина, що обіймала її, завжди була з близького до великого кня-

зя кола: «пры томъ были велможныи иврожоныи панове... подстолий и державца

слонимъский, Мартинъ Хребтович, ловъчый того жъ князства Литовъского»

. Посада

підстолія зникла в першій половині XVІ ст.

Конюший (нерідко в документах зустрічається з приставкою «двірний») – це

одна з найдавніших посад великокнязівського двору. Внаслідок того, що першими

областями в буквальному значенні були столичні Віленська і Троїцька землі, то і по-

вноваження конюшого двірського часто перетиналися з повноваженнями конюшого

віленського. Це тривало протягом двох століть, доки на початку XVІ ст. посада коню-

Розділ 2

шого не набула сталості як виключно двірська

. На допомогу конюшому існував ще

уряд підконюшого

Посада кухмістера з’явилася при дворі Вітовта Кейстутовича. «Жаловали нам

на пана Яна Войтеховича Наръбута, кухъмистра»

. З розширенням чисельності двору

наприкінці XV – початку XVІ ст. було виокремлено посаду кухмістера двірського

Також за правління Вітовта з’явилася посада маршалка великого (земського

чи найвищого)

. «На прычыну панов-рад наших... маршалка великого пана Яна»

А вже за Олександра Ягеллончика з’явилася посада маршалка надвірного. До його

компетенції входило керування численними маршалками і урядниками, що діяли в

середині двору

. Ці маршальські посади належали до «нових», оскільки ще з першої

половини XІV ст. існувала посада маршалка двірського. На відміну від маршалків ве-

ликого і надвірного, двірських посад могло бути декілька. Траплялися випадки, коли

одночасно при дворі існувало не менше 18 маршалків двірських. Також траплялися

випадки, коли цих урядовців іменовано, як маршалків наших, господарських, й.к.м.

«И его милость казал... маршалку дверному пану Сачку» вирішити судову справу

. У

1566 р. маршалків двірських виводять з двору і понижають до рівня повітових

До старовинних посад можна віднести мечника і мостовничого. Останній мав

вагоме значення за литовських князів XІV – першої третини XV ст., коли вони регу-

лярно подорожували зі своїм двором Великим князівством Литовським. У XVІ ст. уряд

мостовничого було понижено до повітового

Одною з важливих складових життя великого князя було полювання. Це був

виїзд усього оточення монарха. Саме на полюванні приймалося чимало рішень дер-

жавного характеру, проводилися зустрічі з підданими й іноземними гостями тощо.

Тому постала потреба спеціального професійного слідкування за ловами і пущами, в

яких полювали великі князі. Так виникла посада ловчого господарського. Остаточної

сталості вона набула за князювання Сигізмунда Августа. Коли була затверджена по-

сада ловчого надвірного, ловчий господарський став іменуватися великим

До виключно двірських відносилася посада півничого, або підчашого, надвірно-

го. Завданням півничого було забезпечення великокнязівського столу алкогольними

напоями

. «Жаловалъ его милости за листы позовными староста жомойтский и под-

чаший, панъ Янъ Миколаевичъ Радивилъ»

У другій половині століття набуває сталості посада підкомірного. Її завданням

було слідкувати за великокнязівськими коморами

. «Осмотрели... листу подкоморого

нашого, державцы ейшисъкого пана Анъдрея Якубовича»

Взагалі аналізуючи означені вище посади, треба констатувати, що більшість із

них були багатофункціональними. Фактично вони не мали спеціально оформлених і

задіяних на практиці функцій. У житті великокнязівської канцелярії, від якої відходили

по країні всі управлінські нитки, працював великий штат дяків. У той самий час чашник

міг очолювати загін на війні або брати участь у дипломатичній місії.

Що стосується управління областями, то тут існували такі посади: воєводи, ста-

рости, намісники-державці, намісники і тівуни. Воєводи і старости очолювали найбіль-

ші області. Останні в XVІ ст. дедалі частіше виступали і як керівники повітів, на які роз-

ділялися воєводства та землі. Що ж до намісників-державців, то вони теж очолювали

повіти. І воєводи були представниками великокнязівської влади. Усім цим чиновникам

належала найвища влада в їхніх областях. Вони забезпечували оборону свого краю,

Розділ 2

виводили місцеве ополчення на війну, провадили судову діяльність, контролювали

збір податків (за винятком меду, мит і деяких інших). Крім того, воєводи приймали

подорожуючих їхньою землею послів.

У литовській державній практиці поширеним було явище, коли одна людина

обіймала одразу кілька посад. Наприклад, князь Костянтин Острозький був одночасно

гетьманом великим, воєводою Троцьким, старостою Вінницьким і Брацлавським

Або Немирович – воєвода Київський, державця Пропойський, Слонімський і Чичер-

ський, гетьман двірний. Така ситуація пояснювалася передусім економічним базисом,

на якому трималися ці посади. У Великому князівстві Литовському, як і в інших країнах

доби середньовіччя, централізованого фінансування не існувало. Кожен урядовець,

який відповідав за територію, утримувався за рахунок місцевих прибутків. Тому в

більшості випадків литовські можновладці сприймали своє призначення на керівни-

цтво тією чи іншою областю як можливість отримувати прибутки

. Такий стан речей

призводив до корупції. Литовський дипломат Михалон Литвин у першій половині

XVІ ст. писав: «У Литві одна людина обіймає десять посад»

У середині областей діяли свої посадовці: намісники, городничі, каштеляни,

маршалки, децькі, вижи, увязчи, осмніки тощо. Вони слідкували за збиранням подат-

ків, здійснювали ремонт шляхів і укріплень. Ці посади воєводи і старости роздавали

людям зі свого оточення

Важливу роль в областях відігравали ключники і митники. Їхній статус був вище

за намісничих слуг, оскільки ці посадовці підпорядковувалися безпосередньо великому

князеві. Відповідно й податки, що вони збирали, йшли безпосередньо монархові

За всіх недоліків державний апарат Великого князівства Литовського все ж

виявився доволі ефективним. Незважаючи на важку зовнішньополітичну ситуацію,

Литовська держава спромоглася вистояти протягом століть. Система контролю за

виконанням господарських повинностей, збором податків, церковною політикою,

утримання військ тощо загалом діяла безперебійно. У кризових ситуаціях литовські

правителі знаходили адекватні кроки по виходу з кризи.

Характерним є випадок, що стався 1531 р. Тоді литовські урядовці скаржили-

ся великому князеві, що не можуть надійно зміцнити прикордонні замки. У відпо-

відь Сигізмунд Ягеллончик 27 листопада 1531 р. видав спеціальний лист земському

підскарбію панові Івану Горностаю. Цей документ містить чималу інформацію щодо

оборонних заходів короля та їх виконання урядовцями. Тон листа досить жорсткий,

відчувалося, що Сигізмунд був роздратований неефективним витрачанням державних

коштів і невиконанням його наказів. Наприклад, на Київ були видані чималі суми,

але місту «нічого досі не учинено»

. Тому, на думку короля, урядовці повинні обрати

чотирьох «добрих і гідних» людей, які мають кожен рік поперемінно їздити по при-

кордонних замках і слідкувати за належним виконанням королівських наказів. Що

ж до видачі зі скарбу грошей, то Сигізмунд наказав Горностаю без його особистого

розпорядження ні на забезпечення замків, ні на послів, ні на найманців не видавати

«пенязів»

Отже, можемо констатувати, що державна служба Великого князівства Литов-

ського, попри чимало консервативних моментів, загалом залишалася живим організ-

мом, який змінювався і реформувався згідно з потребами часу.

Розділ 2

Посилання до розділу 2

1 Галицько-Волинський літопис / Підгот. до друку М.Ф.Котляр. – К., 2002. – С.84.

2 Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии вклю-

чительно. – М., 1915. – С.44-54.

3 Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1993. – Т.4. – С.19, 114.

4 Шабульдо Ф.М. Україна в державотворчих процесах у Криму в кінці ХІV – першій по-

ловині ХV ст. // Сучасність. – 1996. – №5. – С.86-87.

5 Там само.

6 Любавский М. Очерк истории... – С.74.

7 Там само. – С.82-86.

8 Там само. – С.85.

9 Urzednіcy centralnі І dostojnіcy Wіelkіego ksіestwa Lііtowskіego XІV–XVІІІ w. – Spіsy; Kornіk,

1994.

10 Іbіd. – S.40.

11 Szymon Starowolskіj Wojownіcy sarmaccy. – W., 1978. – S.184. Jana Dlugosza rfnonіka

krakowskіego Dzіejow Polskіch. – W Krakowіe, 1869. – T.ІV. – Ks.XІ, XІІ. – S.414.

12 Szymon Starowolskіj... – S.184.

13 Ochmanskі І. Organіzanja obrony w Wіelkіm Ksіestwіe Lіtewskіm przed napadamі Tatarow

Krymskіch w XV–XVІ w. // Studіі І Materіaly z Hіstorіі Wojskowostі. – 1960. – T.V. – S.385.

Малиновский И. Сборник материалов, относящихся к истории панов-рады Великого кня-

жества Литовского. – Томск, 1901. – С.160. Документы Московского Архива Министерства

Юстиции. – Т.1. – М., 1897. – С.515, 521-522.

14 Крот В.А., Рашба Н.С. Боротьба населення України проти турецько-кримських завойов-

ників наприкінці ХV – в першій половині ХVІ ст. // Укр. іст. журн. – 1983. – №5. – С.108.

15 Патриаршая или Никоновская летопись // Полное собрание руських летописей. –

1904. – Т.13. – С.80-81.

16 Urzednіcy centralnі... – S.108.

17 Іbіd. – S.118.

18 Іbіd. – S.112.

19 Іbіd. – S.107.

20 Іbіd. – S.182.

21 Іbіd. – S.51.

22 Іbіd. – S.155.

23 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). Parenge: І.Valіkonyte, N.Slіmіene, S.Vіskantaіte-Savіscevіene,

L.Steponavіcіene. – Кн.12. – Vіlnіus, 2007. – С.66.

24 Іbіd. – S.159.

25 Іbіd. – S.147.

26 Іbіd. – S.57.

27 Іbіd. – S.147.

28 Іbіd. – S.57.

29 Urzednіcy centralnі. – S.27.

30 Іbіd. – S.30.

31 Іbіd. – S.33.

32 Іbіd. – S.142.

33 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.116.

34 Іbіd. – С.200-201.

Розділ 2

35 Urzednіcy centralnі І dostojnіcy Wіelkіego ksіestwa Lііtowskіego XІV–XVІІІ w. – Spіsy – Kornіk,

1994. – S.163.

36 Іbіd. – S.54.

37 Іbіd. – S.153.

38 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.148.

39 Urzednіcy centralnі. – S.62.

40 Іbіd. – S.71.

41 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.206.

42 Urzednіcy centralnі. – S.75-76.

43 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.96.

44 Urzednіcy centralnі. – S.80.

45 Іbіd. – S.101.

46 Іbіd. – S.65.

47 Іbіd. – S.138.

48 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.37.

49 Urzednіcy centralnі – S.149.

50 Lіetuvos Metrіka (1540–1543). – С.88.

51 Lіetuvos Metrіka (1522–1530). Parenge: A.Bumblauskas, E.Gudavіcіus, M.Jucas, S.Lazutka,

І.Valіkonyte, N.Slіmіene, S.Vіskantaіte-Savіscevіene, L.Steponavіcіene. – Кн.224. – Vіlnіus,

1997. – С.47.

52 Клепатський П. Очерки по истории Киевской земли. – Белая Церковь, 2007. – С.93-

111.

53 Литвин Михалон. О нравах татар, литовцев и московитян. – М, 1994. – С.94.

54 Клепатський П. Указ. соч. – С.104.

55 Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государ-

ства. – М., 1892. – С.846.

56 Arhіw golownyj aktіw dawnіh. – Arh Radz Potock–Sygn. 309, Pub. 26. – S.3.

57 Іbіd. – S.3.

Розділ 3. Державний устрій

Речі Посполитої

на землях України

(1569–1795 рр.)

Розділ 3