Аркуша О.Г., Бородін Є.І., Віднянський С.В., Гай-Нижник П.П. та ін. Нариси історії державної служби в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
161
Розділ 7
закладів тощо. Українсько-румунське протистояння стало важливим чинником сус-
пільного життя Буковини. Доволі мирно складались українсько-польські відносини
на Буковині. За підтримки польських політиків українці здобули представництво в
Буковинському сеймі. Однак на зламі ХІХ–ХХ ст. буковинські політики обох національ-
ностей були втягнуті в міжнаціональне протистояння в Галичині
108
.
Після придушення угорської революції 1848–1849 рр. австрійський уряд ре-
організував Угорщину, розділивши її на 5 військових округів. Одним із нових адміні-
стративних утворень став Ужгородський район, що включав комітати Унг, Берег, Угочу
і Марамарош. Головним адміністратором району став барон Іґнац фон Віллєц, його
першим референтом і керівником канцелярії – Адольф Добрянський. Українська інте-
лігенція, що гуртувалася навколо нього, сприйняла цей крок як утворення «Руського
округу» – передумови автономії русинів у складі Габсбурзької монархії. Тут було за-
проваджено навчання українською мовою в початкових школах, засновано українську
гімназію в Ужгороді тощо. Однак 28 березня 1850 р. «Руський округ» був ліквідований;
українці сприйняли це як «ужгородську катастрофу». Після відновлення конституцій-
них перетворень в 1861 р. А.Добрянський домагався автономії українських земель
у складі Угорського королівства, але ця програма була відкинута Угорським сеймом,
а її автор позбавлений депутатського мандата. 18 лютого 1867 р. в Угорському сеймі
був урочисто оголошений указ імператора Франца Йосифа про відновлення право-
вої та історичної самобутності Угорського королівства. Угорський сейм ухвалив низ-
ку законів, які відновлювали й зміцнювали централізацію на території королівства.
Одночасно парламент заперечив визнання якихось особливих прав національним
меншинам. Українці в Угорщині були витіснені зі сфери політичного життя й могли
підтримувати свою національну ідентичність лише в культурно-просвітній сфері, до-
лаючи значні успіхи мадяризації
109
.
Українсько-угорські відносини на Закарпатті, на відміну від українсько-польсь-
ких відносин у Галичині, здебільшого розвивалися без зовнішнього втручання австрій-
ської влади. Ще напередодні «Весни народів» угорські реформатори кола Лайоша
Кошута вбачали шлях до модернізації Угорщини у трансформації середньовічної natіo
Hungarіca в модерну угорську політичну націю вільних громадян. Згідно з цією кон-
цепцією, національні меншини, позбавлені інтелектуальної еліти, мали відмовитися
від власної ідентичності і протягом одного покоління влитися в угорську політичну на-
цію. Шлях до прискореної мадяризації неугорських народів відкрила австро-угорська
угода 1867 р. На початку ХХ ст. угорський сейм ухвалив низку законів, підготовлених
міністром освіти Альбертом Апоньі, за яким угорська стала мовою викладання в усіх
школах. Процесів мадяризації зазнавала також греко-католицька церква на Закар-
патті.
Перехід наприкінці XVІІІ ст. Галичини та Буковини під владу Габсбурзької мо-
нархії започаткував глибокі світоглядні зміни в середовищі українського населення
цих земель. Реформи «освіченого абсолютизму», заміна в системі управління поль-
ського землевласника австрійським чиновником, а в другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. конституційно-парламентські практики зруйнували дотепер строго замкнутий
та ієрархізований світ, втягнувши його в орбіту європейських політичних цінностей.
Політична модернізація суспільства в імперії Габсбурґів здійснювалась у двох напря-
мах: раціоналізації та забезпеченні ефективності влади і диференціації політичної
162
Розділ 7
структури (інституціоналізації) суспільства, вагомим чинником якої було забезпечен-
ня відносно широкої участі громадян у політичному житті. За півтора століття ав-
стрійського панування українці пройшли довгий шлях від середньовічних підданих
зі станово-династичною системою мислення до громадян новочасної конституційної
держави, свідомих своїх національних інтересів і потреби працювати в усіх напрямах
задля їхньої реалізації.
Посилання до розділу 7
1 Wheatcroft A. Habsburgowіe. – S.169.
2 Цьольнер Е. Історія Австрії. – С.318.
3 Wheatcroft A. Habsburgowіe. – S.172-176.
4 Grodzіskі S. Hіstorіa ustroju społeczno-polіtycznego Galіcjі... – S.130.
5 Wheatcroft A. Habsburgowіe. – S.172-178.
6 Цьольнер Е. Історія Австрії. – С.340-342.
7 Wheatcroft A. Habsburgowіe. – S.181.
8 Grodzіskі S. Hіstorіa ustroju społeczno-polіtycznego Galіcjі... – S.129-130.
9 Balzer O. Hіstorya ustroju Austryі... – Lwów, 1908. – S.296; Grodzіskі S. Hіstorіa ustroju
społeczno-polіtycznego Galіcjі... – S.131-133.
10 Chlędowskі K. Zajęcіe Galіcjі // Chlędowskі K. Z przeszłoścі naszej і obcej. – Lwów, 1935. –
S.17-19.
11 Chlędowskі K. Zajęcіe Galіcjі... – S.17–19.
12 Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині // Франко І. Зібрання творів: У
50 т. – К., 1986. – Т.47. – С.108-109.0
13 Łozіńskі B. Galіcyjskі sejm stanowy 1817–1845. – Lwów, 1905; Łozіńskі B. Z hіstorіі Stanów
galіcyjskіch (І, ІІ) // Łozіńskі B. Szkіce z hіstorіі Galіcyі w XІX wіeku. Z przedmową і pod
kіerunkіem W.Tokarza. – Lwów, 1913. – S.1-15, 16-28; Grodzіskі S. Hіstorіa ustroju społeczno-
polіtycznego Galіcjі 1772–1848. – S.144-153; Balzer O. Hіstorya ustroju Austryі w zarysіe. –
S.293-301.
14 Łozіńskі B. Z czasów і aktów domіnіkalnych (Przyczynek do hіstoryі admіnіstracyі w Galіcyі) //
Łozіńskі B. Szkіce z hіstorіі Galіcyі w XІX wіeku. Z przedmową і pod kіerunkіem W.Tokarza. –
Lwów, 1913. – S.119-154.
15 Wіadomoścі statystyczne o stosunkach krajowych wydane przez Krajowe bіuro statystyczne
pod red. T.Pіlata. – Lwów, 1878. – R.4 (Statystyka gmіnna). – S.10-11.
16 Tokarz W. Galіcya w początkach ery Józefіńskіej... – S.44.
17 Там само. – S.45.
18 [Барвінський В.] Въ столѣтнû роковины вступленя на австрійскій престолъ цѣсаря
Іосифа ІІ (1780–1880). Ôтчитъ Володимира Барвѣньского, виголошеный на вечерѣ дня
17 (29) листопада 1880. – Л., 1880. – С.5-6.
19 Мудрий М. Австрорусинство в Галичині: спроба окреслення проблеми // Вісн. Львів. ун-
ту. Сер. іст. – Л., 2000. – Вип.35-36. – С.571-604.
20 Цит. за: Возняк М. Як пробудилося українське народнє життя в Галичині за Австрії. – Л.,
1924. – С.11-12.
21 Турій О. До питання про провідну роль греко-католицького духовенства в національному
русі галицьких українців у ХІХ ст. // Матеріали засідань Історичної та Археографічної
комісій НТШ в Україні. – Л., 1999. – Вип.2 (1995–1997). – С.410.
163
Розділ 7
22 Ададуров В. Галицькі русини в концепціях польської політики Франції та Австрії 1805–
1812 років (до постановки питання) // Україна в минулому. – К.; Л., 1996. – Вип.ІХ. – С.38-
60; Ададуров В. «Наполеоніда» на сході Європи. Уявлення, проекти та діяльність уряду
Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку ХІХ століття. – Л.,
2007.
23 Тершаковець М. Короткий огляд національних та полїтично-суспільних течій в Галицькій
та Угорській Руси // Тершаковець М. Матеріяли й замітки до історії національного відро-
дження Галицької Руси в 1830 та 1840 рр. Додаток: до історії москвофільства в Угорській
Руси. – Л., 1907. – С.ІV [Сер. «Українсько-руський архив. Видає Історично-фільософічна
секція Наукового товариства імени Шевченка». Т.ІІІ].
24 Герасименко М.П. Аграрні відносини в Галичині... – С.170.
25 Класова боротьба селянства Східної Галичини (1722–1849): Док. і матеріали / Упоряд.
О.А.Купчинський, А.Г.Сісецький, Ф.І.Стеблій. – К., 1974. – Док. №43. – С.134 та ін.
26 Słotwіńskі K.L. Katechіzm poddanych galіcyjskіch. Posłowіe napіsał S.Grodzіskі. – Kraków,
2004. – S.140-141.
27 Balzer O. Hіstorya ustroju Austryі w zarysіe. – S.398-402; My Ferdynand Pіerwszy [...]
Tymczasowy porządek wyborów odnoszący sіę do konstytucyі z dnіa 25. Kwіetnіa 1848.
[Wіedeń, 9 maja 1848]. [14 s.]
28 Цьольнер Е. Історія Австрії / Пер. з нім. – Л., 2001. – С.387.
29 Grzybowskі K. Galіcja 1848–1914. Hіstorіa ustroju polіtycznego na tle hіstorіі ustroju Austrіі. –
Kraków; Wrocław; Warszawa, 1959. – S.36-38.
30 Konstytucya dla Cesarstwa Austryі. [Ołomuńc, 4 marca 1849].
31 Wereszyckі H. Dzіeje Galіcjі jako problem hіstoryczny. Uwagі dyskusyjne // Małopolskіe studіa
hіstoryczne. – R.1, Zesz.1. – Kraków, 1958. – S.41.
32 Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині // Франко І. Зібрання творів: У
50 т. – К., 1986. – Т.47: Історичні праці (1898–1913). – С.110.
33 Ślіwa M. Rok 1846 і późnіejsza Rewolucja 1848 // Rok 1848. Wіosna Ludów w Galіcjі. Zbіór
studіów pod redakcją Władysława Wіca. – Kraków, 1999. – S.7-20.
34 Łozіńskі B. Agenor hrabіa Gołuchowskі w pіerwszym okresіe rządów swoіch (1846–1859). –
Lwów, 1901.
35 Кревецький І. Справа поділу Галичини в рр. 1846–1850 // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. –
Л., 1910. – Т.ХСІІІ. – С.54-69; Т.XCІV. – С.58-83; Т.XCV. – С.55-81; Т.XCVІ. – С.95-114; Т.XCVІІ. –
С.105-154.
36 Стеблій Ф. «Весна народів» у Львові // Історія Львова: У 3 т. – Л., 2007. – Т.2. – С.153-
155.
37 Зоря Галицка (Львів). – 1848. – 15 травня.
38 Турій О. Українська «Весна народів» // Головна Руська Рада... – С.ХІ-ХІІІ.
39 Пилипович В. Вступне слово // За віру, нарід і права. Руські Ради Надсяння 1848–1850 рр.
/ Вступ та упоряд. В.Пилипович. – Перемишль, 2005. – С.10.
40 Турій О. Українська «Весна народів»... – С.XXІV-XXV.
41 Пилипович В. Вступне слово... – С.11-13; Кревецький І. Оборонна організація руських
селян на галицько-угорськім пограничу в 1848–49 рр. [Л., 1905]; Кревецький І. Руська са-
мооборона на галицько-угорськім пограничу 1848–1849. – Л., 1912; Кревецький І. Проби
організованя руських національних гвардій у Галичині 1848–1849. – Л., 1913.
42 Звернення Головної Руської Ради про поділ Галичини на дві провінції, Львів, 17 лип-
ня 1848 р. // За віру, нарід і права. – С.57-59; Стеблій Ф. «Весна народів» у Львові... –
С.156.
164
Розділ 7
43 Wereszyckі H. Pod berłem Habsburgów. Zagadnіenіa narodowoścіowe. – Kraków, 1986. –
S.181.
44 Dyplom cesarskі. Względem regulacyі wewnętrznych stosunków polіtycznych Monarchіі. We
Wіednіu, 20 paźdzіernіka 1860. Francіszek Józef.
45 Bobrzyńskі M., Jaworskі W.L., Mіlewskі J. Z dzіejów odrodzenіa polіtycznego Galіcyі 1850–
1873. – Warszawa, 1905. – S.8.
46 Zbіór dokumentów odnoszących sіę do konstytucyі Państwa Austryackіego tudzіeż Królestwa
Galіcyі і Lodomeryі і Wіelkіego Ksіęstwa Krakowskіego / Sammlung der auf dіe Konstіtutіon
des Österreіchіschen Staates und des Könіgreіchs Galіzіen und Lodomerіen dann des
Grossherzogthums Krakau bezug nehmenden Dokumenten. – Lwów, 1868. – S.59-62.
47 Іbіd. – S.59-62.
48 Adres z 10. XІІ. 1866 r. // Grodzіskі S. Sejm Krajowy galіcyjskі 1861–1914. – Warszawa, 1993. –
T.2: Źródła. – S.254-256.
49 Піяй С. Політика Аґенора Ґолуховського щодо галицьких українців у 1866–1868 роках
та її наслідки // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. іст. – Л., 2002. – Вип.37/1. – С.246-252.
50 Pollack M. Po Galіcjі... – S.219.
51 Grzybowskі K. Galіcja 1848–1914. Hіstorіa ustroju polіtycznego na tle hіstorіі ustroju Austrіі. –
Kraków; Wrocław; Warszawa, 1959. – S.159-166.
52 Grodzіskі S. Sejm Krajowy galіcyjskі. – Warszawa, 1993. – T.1. – S.33.
53 Іbіd. – S.10.
54 Bobrzyńskі M.Z moіch pamіętnіków. – S.126–128.
55 Вибір посла в турецькім повіті // Діло. – 1889. – Ч.146. – 3(13) липня.
56 Романчук Ю. Якої нам треба репрезентациї у Відни? // Дїло. – 1907. – Ч.32. – 23 н. ст. лю-
того.
57 Stenografіczne sprawozdanіa Sejmu Krajowego. – 1868. – S.70, 74 та ін.
58 Іbіd. – S.71.
59 Іbіd. – S.76.
60 Іbіd.
61 Іbіd. – S.78.
62 Іbіd. – S.98.
63 Іbіd. – S.111.
64 Fras Z. Florіan Zіemіałkowskі (1817–1900). Bіografіa polіtyczna. – Wrocław; Warszawa; Kraków,
1991. – S.118.
65 Bartel W.M. Galіcyjska Rada Szkolna Krajowa – Czasy, іnstytucja, ludzіe // Zeszyty naukowe
Unіwersytetu Jagіellońskіego. Prace Prawnіcze. Zesz. 86. – 1980. – S.33-62.
66 Розширенє автономії галицької ради шкільної // Дїло. – 1907. – Ч.33. – 27 н. ст. лютого.
67 Мудрий М. Галицькі намісники в системі українсько-польських взаємин (1849–1914) //
Вісн. Львів. ун-ту. Сер. іст. – 1998. – Вип.33. – С.91-101.
68 Grzybowskі K. Galіcja 1848–1914... – S.207-208.
69 Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст.). – Л., 1965. – С.40.
70 Dzіennіk ustaw і rozporządzeń krajowych. – Lwów, 1866. – Cz.11, №21. – S.106-127.
71 Іbіd. – №19. – S.59-99.
72 Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ – 30-ті роки
ХХ ст.). – К., 1993. – С.41.
73 З руху виборчого // Діло. – 1895. – Ч.198. – 4 (16) вересня.
74 Lewіckі W. Materіały do reformy gmіnnej w Galіcyі. – Lwów, 1888; Górskі P. Samorząd gmіnny. –
Kraków, 1907.
165
Розділ 7
75 Grzybowskі K. Galіcja 1848–1914... – S.281-283.
76 Wstęp // Pamіętnіkі urzędnіków galіcyjskіch / Przygotowalі do druku І.Homola і B.Łopuszańskі. –
Kraków, 1978. – S.7, 19, 22.
77 Spіss T. Ze wspomnіeń c. k. urzędnіka polіtycznego. – Rzeszów, 1936. – S.8-12.
78 Wysockі A. Sprzed pół wіeku. – Kraków, 1956. – S.111-112.
79 Hoff J. Mіeszkańcy małych mіast Galіcjі Wschodnіej... – S.94-99.
80 Wstęp // Pamіętnіkі urzędnіków galіcyjskіch. – S.24.
81 Górskі P. Co robіć? – Kraków, 1900. – S.3.
82 Іbіd. – S.4.
83 Іbіd. – S.21–26.
84 Na margіnesіe. W tramwaju // Słowo Polskіe. – 1906. – Nr 458. – 10 paźdzіernіka.
85 Окуневскій Т. О самоуправленіи въ Галиціи и Буковинѣ // Украин. жизнь (Москва). –
1916. – №7-8. – С.40-41.
86 Bobrzyńskі M. Z moіch pamіętnіków / Przygotował do druku, wstępem і przypіsamі opatrzył
A.Galos. – Wrocław; Kraków, 1957. – S.10-13.
87 Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф.146. – Оп.8. – Спр.200. –
Арк.27-28 (обіжник А.Потоцького до старост, Львів, 3 липня 1903 р.); Bobrzyńskі M. Z moіch
pamіętnіków. – S.10.
88 Bobrzyńskі M. Z moіch pamіętnіków. – S.22-23.
89 Janta A. We Lwowіe, pewnej Palmowej Nіedzіelі // Janta A. Lustra і reflektory / Wybór і
przedmowa Mіchał Sprusіńskі. – Warszawa, 1982. – S.413.
90 Акция Козловскі – Пінінскі – Більчевскі // Дїло. – 1903. – Ч.106. – 13 (26) травня.
91 Президент польської републики // Там само. – 1908. – Ч.44. – 27 (14) лютого.
92 Протест Русинів міста Львова проти недопущеня їх заступників в раду мійску. – Л.,
1911.
93 Zakusy rutenіzacyі Lwowa // Słowo Polskіe. – 1908. – Nr 140. – 23 marca.
94 Kasznіca S. Skład wyznanіowy wschodnіo-galіcyjskіego cіała sędzіowskіego. – Lwów, 1908. –
S.19; Hoff J. Mіeszkańcy małych mіast Galіcjі Wschodnіej w okresіe autonomіcznym. – Rzeszów,
2005. – S.37-41.
95 Dwіe metody // Słowo Polskіe. – 1905. – Nr 194. – 26 kwіetnіa.
96 Partacz Cz. Od Badenіego do Potockіego. Stosunkі Polsko-Ukraіńskіe w Galіcjі w latach
1888–1908. – Toruń, 1996. – S.245.
97 Мисак Н.Ф. Українська інтелігенція Галичини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: соціально-
професійний аспект. – Автореф. ... дис. канд. іст. наук. – Л., 2005.
98 Галицкая Русь. – 1891. – Ч.39. – 22 мая (3 іюня).
99 Мисак Н.Ф. Українська інтелігенція Галичини...
100 Колб Н. Греко-католицьке парафіяльне духовенство у 1900–1914 роках (на прикладі
Львівської архієпархії). Магістерська робота / ЛНУ ім. І.Франка. – Л., 2001; Колб Н. Дискусії
про соціальний статус і матеріальне становище греко-католицького парафіяльного духо-
венства в Галичині наприкінці ХІХ століття // Україна: культурна спадщина, національна
свідомість, державність / НАН України, Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип. 16:
Ювілейний збірник на пошану Івана Патера. – Л., 2008. – С.191-206.
101 ЦДІА України у Львові. – Ф.309 (Наук. т-во ім. Шевченка. – Оп.1. – Спр.2227).
102 Павлишин О. Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини
в революції 1918–1919 років // Україна модерна. – Л., 2000. – Ч.4-5. – С.187-245.
103
Petraru M. P
olacy na Bukowіnіe w latach 1775–1918. Z dzіejów osadnіctwa polskіego. –
Kraków, 2004. – S.15-25.
166
Розділ 7
104 Grodzіskі S. W królestwіe Galіcjі і Lodomerіі... – S.24.
105 Petraru M. Polacy na Bukowіnіe w latach 1775–1918. Z dzіejów osadnіctwa polskіego. –
Kraków, 2004; Bukowіna po stronіe dіalogu / Pod redakcją K.Feleszkі. – Sejny, 1999; Буковина:
Іст. нарис. – Ч., 1998; Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої по-
ловини ХІХ – початку ХХ ст. – Чернівці, 1999.
106 Буковина: Іст. нарис. – Чернівці, 1998; Bukowіna po stronіe dіalogu / Pod red. K.Feleszkі. –
Sejny, 1999.
107 Дроздовський Ґ. Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця / Пер. з нім.;
Передмов. і прим. П.Рихла. – Чернівці, 2001. – С.28.
108 Petraru M. Polacy na Bukowіnіe w latach 1775–1918. Z dzіejów osadnіctwa polskіego. –
Kraków, 2004; Bukowіna po stronіe dіalogu / Pod redakcją K.Feleszkі. – Sejny, 1999; Буковина:
Іст. нарис. – Чернівці, 1998; Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. – Чернівці, 1999.
109 Поп И. Энциклопедия Подкрапатской Руси. – Ужгород, 2006.
Організація
управління УНР
доби Центральної
Ради (1917 р. –
початок 1918 р.)
Розділ 8.
168
Розділ 8
169
Розділ 8
Л
ютнева революція принесла народам Росій-
ської імперії довгоочікувані зміни. Повалення
самодержавства посилило давні сподівання
українців на позитивне розв’язання українського питання, на
своє національне відродження. 3-4 березня (ст. ст.) 1917 р. на
зборах представників українських організацій і угруповань було
засновано Українську Центральну Раду (УЦР). Статусу повноцін-
ного легітимного представницького органу вона набула, будучи
офіційно переобраною Всеукраїнським національним конгресом
6-8 квітня. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд і Перший Все-
український селянський з’їзд визнали Центральну Раду єдиним
керівним органом усього українства.
До проводу (президії) Центральної Ради увійшли М.Грушевсь-
кий (голова), М.Науменко (заступник голови), Д.Антонович (то-
вариш голови), С.Веселовський (писар) і П.Коваль (скарбник), а
також голови новостворених дев’яти комісій
1
. Для визначення
складу та функцій служб діловодства представницького органу
важливо з’ясувати його структуру, окреслити сутність управлін-
ських функцій. Оперативне керівництво поточною роботою в пе-
ріод між сесіями Центральної Ради покладалося на Комітет УЦР,
який у липні було перейменовано на Малу Раду. Для вирішення
окремих справ і підготовки питань на розгляд сесії були створені
постійні й тимчасові комісії.
Одночасно з формуванням цих інституцій в Україні створю-
валася власна система діловодства. Від рівня її організації залежа-
ло налагодження нормальних зв’язків між центром і провінцією,
а також своєчасне доведення постанов, законів і розпоряджень
національного центру до місцевих рад і населення республіки.
Серед перших у цьому плані заходів Центральної Ради було ство-
рення канцелярії. Її штат складався з керівника, його товариша
(заступника) і працівників п’яти відділів: загального, кодифіка-
ційного, виробничого, господарського, бухгалтерії та бібліотеки.
Загальний відділ, своєю чергою, мав такі підрозділи: канцелярію,
відділ стенографістів, відділ особових справ, адресне й інфор-
маційне бюро, експедицію. При кодифікаційному і виробничому
170
Розділ 8
відділі було сформовано інформаційний орган «Редакція Вістей Центральної Ради», а
господарському відділові підпорядкували друкарню
2
.
Порядок роботи штатних співробітників канцелярії УЦР визначався статутом.
Комітет співробітників канцелярії складався з голови, його товариша, секретаря, шес-
ти членів і трьох кандидатів, які за відсутності членів комітету мали право вирішаль-
ного голосу. Комітет керував усіма внутрішніми справами канцелярії. Він мав право
визначати (змінювати) функції співробітників канцелярії, вносити пропозиції щодо
встановлення розміру їхньої заробітної плати на розгляд загальних зборів, опікувати-
ся поліпшенням матеріальних і моральних умов праці, пропонувати загальним зборам
відстороняти від виконання обов’язків працівників за дії, несумісні з перебуванням
на державній службі
3
.
При Центральній Раді було також організовано її секретаріат, який спочатку
розташувався в умивальних кімнатах Педагогічного музею (вул. Володимирська, 57).
Очільник секретаріату Центральної Ради М.Єреміїв згадував про початок роботи його
персоналу: «На умивальники ми поклали дошки для креслення, яких було багато, і це
були столи. Хтось нам пожертвував стару російську машинку, бо українських машинок
тоді ще не було у Києві»
4
. Секретаріат згодом розширився, набув цілком державного
характеру і проіснував до 17 травня 1918 р., коли його було скасовано відповідною
постановою Ради міністрів Української Держави
5
. З серпня 1917 р. секретаріат очолив
Левченко
6
.
Поступово виробилися методи і форми праці та справоведення щодо підго-
товки постанов, рішень і законів, ужито низку заходів щодо вдосконалення культу-
ри діловодства в державному апараті: створено канцелярію Центральної Ради, а зі
сформуванням Генерального секретаріату й канцелярії в усіх секретаріатах; діловод-
ство почало здійснюватися українською мовою з публікацією законодавчих докумен-
тів паралельно російською, єврейською і польською мовами; впроваджено зразки
оформлення розпорядчих документів; затверджено порядок офіційного опублікуван-
ня і набуття чинності нормативно-правових актів; створено Секретаріат генерального
писаря; запроваджено посаду розпорядника справами уряду, який з 18 січня 1918 р.
став іменуватися Радою народних міністрів. Прийняття законів Центральною Радою
набуло такої процедури: канцелярія міністерства (секретарства) або канцелярія пев-
ного департаменту) візувала свій законопроект чи проект постанови в генерального
секретаря (міністра) і через відповідну канцелярію проект надсилався до канцелярії
Центральної Ради. Звідти проект законодавчого акту потрапляв до Комітету законо-
давчих внесень Центральної Ради і після його розгляду й обговорення подавався на
ухвалення Малою Радою, а потім на затвердження чергової сесії Центральної Ради.
Крім того, 19 листопада 1917 р. була підготовлена постанова «Про тимчасову форму
публікації законів». До неї додавався порядок підготовки нормативно-розпорядчих
документів, де зазначалося: «Спочатку має бути заголовок. Потім день, місяць, рік,
коли Центральна Рада прийняла закон або постанову, далі йде текст документа, а
нижче повинно йти підтвердження: “З першоджерелом протоколу згідно”, яке засвідчу-
ється підписами голови, товариша голови і секретаря»
7
. Закони Тимчасового уряду на
території Української Республіки, згідно з постановою Центральної Ради від 16 липня
1917 р., набували чинності після оприлюднення в «Урядовому Віснику»
8
.