Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики 2010

Подождите немного. Документ загружается.

1

на інформацію правоохоронних органів, недержавних організацій [6], в тому

числі організацій захисту прав споживачів, спеціальних підрозділів бізнес-

структур, органів стандартизації (trading standards authorities), а також

власних розслідувань IP Group [7]. Окрім характеристики економічних втрат,

у Доповіді показується загроза від підробленої продукції (ліки, продукти

харчування, алкоголь, електротовари і інше) для здоров’я і життя людей.

Новим моментом є встановлення зв’язків між ІР злочинністю і іншими ви-

дами злочинів, у тому числі з тероризмом [8]. У документі показуються

методи дистрибуції контрафакції, як виробленої в країні, так і ввезеної

з інших країн. Підкреслена новітня тенденція розповсюдження контрафак-

тних товарів через мережу Інтернет. Змістовна інформація надається щодо

найбільш успішних поліцейських операцій і визначаються перспективні на-

прямки боротьби, зокрема пов’язані з більш ефективним використанням

можливостей, які надає Закон про доходи від злочинної діяльності (Proceeds

of Crime Act 2002).

IPGroup створює також низку інформаційних продуктів для правовлас-

ників і споживачів, які дозволяють розширити інформованість громадськості

про прояви, суспільну небезпеку злочинів проти прав інтелектуальної влас-

ності і запобігти ризиків стати жертвою таких злочинів. До них належать

«The Supply Chain Toolkit» — видання для підприємців про захист інтелек-

туальної власності від злочинних посягань, збереженні нематеріальних ак-

тивів підприємств і застереження проти залучення у злочинну діяльність [9].

Інший приклад — видання під назвою «Захистити інтелектуальну власність

на робочому місті» ( друга назва — «IP Crime in the Working Place»), де

розглядаються варіанти неумисного порушення прав інтелектуальної влас-

ності працівниками офісів, навчальних закладів, власниками розважальних

закладів.

Цієї ж меті — профілактиці правопорушень — слугують інформаційні ма-

теріали з характеристикою окремих видів злочинів [10] і база даних судових

рішень по карних справах, пов’язаних з інтелектуальною власністю [11].

Наведені факти свідчать, що у світовій практиці протидії злочинності у

сфері інтелектуальної власності визначився комплексний підхід, заснований

на співпраці правоохоронних органів з іншими державними інституціями, не-

державними організаціями і громадськістю. Правове регулювання боротьби

зі злочинністю доповнюється системою організаційних і пропагандистських

заходів, які допомагають у виявленні і викритті даного виду злочинів. Кримі-

нологічне прогнозування і планування базується на більш широкій інфор-

маційній базі. Превенція правопорушень тісно пов’язана з інформуванням

громадськості на державному і недержавному рівнях. Це сприяє вихованню

активної громадянської позиції населення, налаштовує його на співпрацю з

правоохоронними органами.

2

ЛІТЕРАТУРА:

1. http://www.ipo.gov.uk/ipcrimestrategy.pdf

2. Див. про це: Бочарова Н.В. Становлення сучасної стратегії Євро-

пейського Союзу у боротьбі з інтелектуальним піратством і контрафакцією

(1998-2006 рр.)// Теорія і практика інтелектуальної власності. — 2010. —

№ 2. — С.47-56.

3. Це цивільна урядова установа, яку зазвичай називають Патентним

відомством.

4. http://www.ipo.gov.uk/crime/crime-role/crime-group.htm

5. http://www.ipo.gov.uk/ipcreport09.pdf

6. До таких організацій належать: Federation Against Copyright Theft,

The Anti-Counterfeiting Group, The MCPS-PRS Alliance, Alliance Against IP

Theft , The British Recorded Music Industry

7. Раніше основне джерело інформації становила митна статистика.

8. У цьому напрямку матеріали Доповіді доповнюють загальну картину

інших досліджень, таких, як «Intellectual Property Theft and Organized Crime

— IPTOC», RAND Research «Film Piracy, Organized Crime and Terrorism»,

«Fake Nations».

9. http://www.ipo.gov.uk/ipctoolkit.pdf

10. Guide to offences //http://www.ipo.gov.uk/crime/crime-resources/

crime-offenceguide.htm

11. IpCass database //http://www.ipo.gov.uk/crime/crime-resources/

crime-ipcass.htm



кримінАльно-ПрАвовА ЮрисДикціЯ

укрАЇни ЗгіДно ПринциПу Пріоритету

міЖнАроДниХ Договорів

На виконання вимог Віденської конвенції про право міжнародних дого-

ворів (ст. 26) в Законі України «Про міжнародні договори України» (ст. 15)

закріплено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному

дотриманню відповідно до норм міжнародного права.

На підставі зазначених норм міжнародного і національного права зако-

нодавець у Кримінальному кодексі України (далі КК України) у ч.5 ст. 3

закріпив, що Закони України про кримінальну відповідальність повинні від-

повідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду

на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Таким чином,

поширення кримінальної юрисдикції на злочини відповідно до положень між-



народних договорів України є обов’язком Української держави, який вона

повинна сумлінно виконувати.

За слушним зауваженням Г. Ігнатенка, всі міжнародні договори у сфері

боротьби зі злочинністю можна поділити на дві групи: спеціальні міжнародні

конвенції, безпосередньо присвячені боротьбі з певними злочинами, та інші

міжнародні договори, окремі норми яких встановлюють обов’язок держав

щодо попередження і покарання певних злочинів або містять положення,

прямо чи опосередковано пов’язані з приписами кримінальних законів.

Через це у деяких випадках встановлення юрисдикції взагалі, а тим

більше юрисдикції кримінально-правової, щодо визначених у міжнародному

договорі діянь, встановити доволі важко, оскільки вони взагалі можуть бути

не визначені у тексті міжнародного договору або визначені лише схема-

тично.

Деякі договори, закріплюючи правила кримінально-правової юрис-

дикції щодо визначених у міжнародному договорі діянь, в одних випадках

зобов’язують державу-учасницю встановлювати свою юрисдикцію над зло-

чином, а в інших надають таке право державі, тобто держава на свій розсуд

може встановити свою юрисдикцію або відмовитись від її встановлення.

Чисельна група договорів при закріпленні правил кримінально-правової

юрисдикції містить посилання, що положення цього міжнародного договору

не виключають здійснення кримінально-правової юрисдикції держави-учас-

ниці на підставі національних законів. Отже, навіть у випадку, коли поши-

рення юрисдикції на певний злочин відбулося за національним кримінальним

законом держави-учасниці, хоча міжнародний договір не містив відповід-

ного правила, встановлення такої юрисдикції не суперечить міжнародному

праву.

Вирішуючи питання про кримінально-правову юрисдикцію держав-учас-

ниць щодо злочинів, визначених у міжнародних договорах, між ними спос-

терігається значна відмінність. Тому, слушним уявляється запропонований

О. Бойцовим та Б. Волженкіним поділ всіх міжнародних договорів на три

групи:

1. Міжнародні договори, що не містять юрисдикційних положень.

2. Міжнародні договори, що містять норми кримінально-правової юрис-

дикції, але не передбачають здійснення її державою, за межами якої вчинено

злочин іноземним громадянином.

3. Міжнародні договори, що передбачають встановлення кримінально-

правової юрисдикції державою-учасником над іноземними громадянами, що

вчинили зазначені у цих актах діяння за межами держави. При чому у цих

договорах закріплені різні варіанти здійснення кримінально-правової юрис-

дикції.

У вітчизняній науці кримінального права положення про поширення

кримінально-правової юрисдикції держави на іноземних громадян та осіб

без громадянства, що вчинили злочини за її межами, отримало назву універ-

сального або космополітичного принципу кримінально-правової юрисдикції.



Б. Житнигор вважає, що сутність космополітичного принципу кримінально-

правової юрисдикції України полягає в тому, що злочини, вчинені за ме-

жами України іноземними громадянами, та їх кримінально-правова оцінка

належать до юрисдикції тих держав, на території яких були вчинені ці

діяння. І притягнення винних до кримінальної відповідальності на підставі

міжнародних договорів є винятком з цього правила. Проте, погодитись із

цим твердженням не можна.

Принципом кримінально-правової юрисдикції держави є сукупність вста-

новлених кримінальним законом і згрупованих за певним критерієм правил,

за допомогою яких встановлюється її кримінально-правова юрисдикція. Тому

не можуть вважатись принципом кримінально-правової юрисдикції певної

держави положення про кримінально-правову юрисдикцію іншої держави, що

пропонує Б. Житнигор. Отже, принципом кримінально-правової юрисдикції

України можуть бути лише положення про поширення на певні злочини чи

певних осіб саме кримінально-правової юрисдикції України, які, на думку

автора, є виключенням з цього правила.

Зазвичай, розглядаючи зміст кримінально-правової юрисдикції держави,

вітчизняні вчені вважають, що законодавчо універсальний принцип кримі-

нально-правової юрисдикції держави закріплюється вказівкою закону на те,

що «іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в

Україні, у випадках вчинення злочину за її межами, підлягають кримінальній

відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними

договорами» (ст. 8 КК України). Тобто він: а) поширюється на іноземців

та осіб без громадянства, що постійно не проживають в Україні; б) які

вчинили злочини за межами України; в) поширення кримінально-правової

юрисдикції України на ці злочини передбачено міжнародним договором, учас-

ником якого є Україна. Зрозуміло, що настільки широке тлумачення цього

принципу фактично робить його єдиним принципом кримінально-правової

юрисдикції держави, оскільки в усіх інших принципах кримінально-правової

юрисдикції потреба відпадає. Навряд чи з таким станом речей можна пого-

дитись, оскільки це означатиме, що певна держава може поширювати дію

своїх кримінальних законів на весь світ. А це суперечить природі суспільства

і взаємовідносинам між державами.

Отже, зміст терміну «універсальний» у кримінальному праві стосовно

однойменного принципу кримінально-правової юрисдикції держави має певну

специфіку. Переважна більшість міжнародних договорів, присвячених бо-

ротьбі зі злочинністю, містять положення, що встановлюють кримінально-

правову юрисдикцію держави стосовно діянь, боротьбі з якими цей міжна-

родний договір присвячено. Як слушно зазначає І. Лукашук, універсальними

є лише такі з них, у яких поширення кримінально-правової юрисдикції де-

ржави на особу, що вчинила визначений у міжнародному договорі злочин,

можливе незалежно від місця вчинення злочину і громадянства злочинця.

Таким чином, можна прийти до висновку, що найменування відповідного

принципу кримінально-правової юрисдикції України «універсальним» є пору-



шенням правил формулювання визначень у логіці, відповідно до яких обсяг

того, що визначається, повинен дорівнювати обсягу того, за допомогою чого

визначають.

В. Степаненко вважає, що у такому випадку мова йде не про «універ-

сальний принцип» кримінально-правової юрисдикції держави, а про кримі-

нально-правову юрисдикцію відповідно до міжнародного права. О. Моісеєв

пропонує назвати відповідний принцип кримінально-правової юрисдикції Ук-

раїни «принципом міжнародних договорів».

Отже, міст терміну «універсальний» у кримінальному праві стосовно

однойменного принципу кримінально-правової юрисдикції держави має певну

специфіку. Однак, ми з впевненістю можемо сказати, що всі випадки по-

ширення кримінально-правової юрисдикції держави-учасниці на злочини, пе-

редбачені відповідним міжнародним договором, назвати універсальними не

можна, а варто назвати «принципом міжнародних договорів». Таким чином,

єдиним висновком, до якого можна прийти, аналізуючи міжнародні договори

у сфері боротьби зі злочинністю, учасником яких є Україна, є висновок про

те, що встановивши, що іноземець або особа без громадянства, що постійно

не проживає в Україні, вчинили злочин за її межами, питання про встанов-

лення кримінально-правової юрисдикції України над цією особою потрібно

вирішувати, звертаючись до конкретного міжнародного договору, у якому

передбачено обов’язок або право України як держави-учасниці здійснювати

кримінальне переслідування осіб, що вчинили діяння, визначені у цьому

міжнародному договорі.

инФормАционнЫе ПрестуПлениЯ

в сФере реЙДерствА

1 июля 2010 года был принят Федеральный закон Российской Феде-

рации № 147-ФЗ «О внесении изменений в Уголовный кодекс Российской

Федерации и в статью 151 Уголовно-процессуального кодекса Российской

Федерации»

. Нормы, хотя и направлены на противодействие рейдерству,

однако, как мы прогнозируем, потенциально не достаточно эффективны.

Рейдерство сложное и очень опасное преступление, которое, по сути,

«душит экономику», как указал Президент РФ Д. Медведев

. Далее

«РГ» — Федеральный выпуск №5224 от 5 июля 2010 г.

ПетровВ.Дмитрий Медведев поручил силовикам следить за «рейдерами в

погонах»»Российская газета» — Федеральный выпуск № 5223 (144) от 2 июля

2010 г.



он отметил, что не припоминает, чтобы за него кого-то посадили в

тюрьму

Как известно, прибыль рейдеров измеряется миллиардами долларов, на-

нося огромный ущерб промышленным предприятиям и экономическому росту

России. В настоящее время называются цифры, согласно которым в России

ежегодно фиксируется свыше 60 тысяч рейдерских атак, в результате ко-

торых разрушаются стратегические предприятия, банкротятся производства,

снижается инвестиционная привлекательность целых отраслей

. По оценке

Торгово-промышленной палаты, на конец 2007 г. стоимость конфликтных

активов достигала $7 млрд.

Несмотря на то, что в 2009 году в производстве следственных подраз-

делений находилось около 400 уголовных дел о рейдерских захватах

, итоги

года оказались следующими — всего около 50 дел были направлены в суд,

а к реальным срокам лишения свободы приговорены только 37 обвиняемых

в совершении рейдерских захватов

Различного рода информационные преступления, несомненно, способс-

твуют совершению рейдерства. Председатель СКП РФ А. Бастрыкин за-

свидетельствовал, что практика расследования рейдерства показывает, что

почти во всех случаях помощь рейдерам оказывают чиновники органов

госвласти и местного самоуправления. По многим уголовным делам следо-

ватели видят по сути своей неправосудные судебные решения, в которых

право собственности на захваченное имущество признается за рейдерами.

Нередко сотрудники правоохранительных органов тоже оказывают «помощь»

захватчикам — изымают носители информации с реестрами акционеров, а в

них потом вносят изменения. В помощь рейдерам возбуждаются заказные

уголовные дела. Не гнушаются участием в рейдерских захватах и предста-

вители выборных органов. Они инициируют депутатские запросы, искажают

освещение событий в СМИ, выполняют другие заказы рейдеров

В целом, хотя официальная статистика не свидетельствует о массовом

совершении служебных подлогов и иных информационных преступлений,

изученные уголовные дела позволяют сделать вывод о наличии разновид-

ностей незаконного оборота охраняемой государством официальной ин-

формации практически в каждом должностном преступлении

. Достаточно

http://www.s-pravdoy.ru/vlast/3244-2009-11-05-16-03-52.html.

http://www.advokatum.ru/rejderstvo-i-pogloschenie.html.

http://www.vedomosti.ru/newspaper/article.shtml?2008/08/28/159253.

Интервью заместителя начальника Следственного комитета при МВД Рос-

сии генерал-майор юстиции Ю.Алексеева газете «Московская правда». http://www.

svuvdt.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=267&Itemid=1.

Козлова Н. Александр Бастрыкин — о новых способах рейдерства и том,

как надо изменить закон.// «РБГ»http://www.rg.ru/2009/10/13/reyderstvo.html.

Букалерова Л.А. Информационные преступления в сфере порядка управле-

ния: учеб.пособие / Л.А. Букалерова ; под. ред. В.А. Авдийского; РПА Минюста

России. — М. : РПА Минюста России, 2009.С. 359.



давно И.Л. Бачило выделяла в качестве проблем в сфере информационного

законодательства помимо общих вопросов информации, правового режима

информационных ресурсов, сложности регулирования такихвидов инфор-

мационных ресурсов как архивы, архивные фонды; библиотечные фонды;

реестры, кадастры, классификаторы; научно-техническая информация; пра-

вовая информация; служебная информация, официальная информация; мас-

совая информация; деловая информация и другое

Приведем примеры незаконного информационного оборота, способствую-

щего рейдерству. Так, следственными органами г. Москвы было возбуждено

уголовное дело по признакам состава преступления, предусмотренного ч. 4

ст. 159 УК РФ, в отношении двух граждан, которые, представив поддельные

документы, внесли в ЕГРЮЛ (единый государственный реестр юридических

лиц) изменения в сведения о некой коммерческой фирме. После этого пол-

номочия единственного акционера указанной организации перешли к другой

компании, а обязанности генерального директора были переданы одному

из этих злоумышленников. В дальнейшем недвижимое имущество (здания)

указанной фирмы были проданы. Ущерб, нанесенный собственникам, пре-

вышает 212, 5 млн. рублей.

Далее, правоохранительными органами г. Москвы был пресечен рейдер-

ский захват имущества ЗАО «Бизнес-центр». В начале под руководством

некоего Бирюкова были сфабрикованы документы от имени единственного

акционера указанного ЗАО — компании «Maightyliontradinglimited» (Респуб-

лика Кипр) о прекращении полномочий законного генерального директора и

назначении на эту должность Тимофеева. После регистрации недостоверных

сведений в ЕГРЮЛ Тимофеев от имени ЗАО «Бизнес-центр» заключил сделку

купли-продажи фиктивному юридическому лицу ООО «НПФ «Тиква» двух

принадлежащих ЗАО зданий, расположенных по улице Садово-Самотечная

и в 1-м Волконском переулке, общая стоимость которых превышает 210

млн. рублей

Другие лица путем подделки десятков различных документов, в том

числе доказательств по гражданским делам, пытались завладеть целым

комплексом зданий и сооружений со всем дорогостоящим специальным

оборудованием, принадлежащим НИИ специальных материалов. Виновные

присвоили 173 тысячи 37 обыкновенных акций, составляющих контрольный

пакет, в целом — имущество, рыночная стоимость которого превышает один

миллиард рублей

См.: Бачило И.Л. Информационное право: основы практической информати-

ки : учеб.пособие. — М., 2003. — С. 26.

11 декабря 2008 года Тверским районным судом г. Москвы Бирюков и Ти-

мофеев признаны виновными в совершении преступления, предусмотренного ч. 4

ст. 159 УК РФ, и приговорены к 7 и 5,5 годам лишения свободы соответственно //

http://www.mvd.ru/press/interview/7316.

http://www.rg.ru/2007/05/05/reyder.html



В целом, практике известны ряд рейдерских схем рейдерского захвата

предприятий. Первая начинается с подготовки фиктивного пакета доку-

ментов о смене генерального директора для представления их в налоговую

инспекцию, затем следует непосредственно совершение регистрационных

действий в налоговой инспекции. Законодательство даёт беспрепятственную

возможность регистрации сведений о юридическом лице в Едином государс-

твенном реестре юридических лиц. Однако, в подавляющем большинстве

случаев рейдеры не пускают реализацию этого этапа «на самотёк», а пред-

почитают использовать коррупционные связи в налоговых органах. Так, по

уголовному делу о покушении на захват одного из предприятий г. Москвы

регистрация сведений о назначении «подставного» генерального директора

была совершена в обеденный перерыв специалистом налоговой инспекции

1-й категории, молодым человеком, 1988 года рождения. В это время был

свободен компьютер, через который вносятся изменения в ЕГРЮЛ, а также

были доступны штампы, фиксирующие внесение этих изменений.

Получив свидетельство о регистрации сведений в ЕГРЮЛ, рейдеры

приступают к завершающему этапу — совершению неоднократных сделок

с активами (недвижимостью) с целью создания добросовестного приобре-

тателя.

Второй самый распространённый способ рейдерского захвата — регист-

рация фиктивной сделки. Так, в орган регистрации недвижимости и прав на

неё представляются документы о фиктивной купле-продаже недвижимости

компании-«мишени». После регистрации сделки имущество выбывает из вла-

дения законного собственника, и рейдеры проводят цепь сделок, как выше

упомянуто, для создания добросовестного приобретателя

В приведенных примерах, предметом подделки были следующие виды

информационных ресурсов: учредительные документы; договор купли-про-

дажи; свидетельства о регистрации права на недвижимость; единый госу-

дарственный реестр юридических лиц и другие.

Определенную сложность вызывает тот факт, что правовой статус госу-

дарственных реестров точно не определен. Основной Федеральный закон от

27.07.2006 № 149-ФЗ в сфере информации — «Об информации, информаци-

онных технологиях и о защите информации»

о реестрах не упоминает. Хотя

в России действуют достаточное количество единых государственных реес-

тров. Так, «Градостроительный кодекс Российской Федерации» от 29.12.2004

№ 190-ФЗ говорит о едином государственном реестре объектов культурного

наследия (памятников истории и культуры) народов Российской Федерации

;

Федеральный закон от 08.08.2001 № 129-ФЗ «О государственной регист-

рации юридических лиц и индивидуальных предпринимателей» — о едином

http://sartraccc.ru/i.php?oper=read_file&filename=Press/mvdraiderpress.htm.

Собрание законодательства РФ», 31.07.2006, N 31 (1 ч.), ст. 3448.

Собрание законодательства РФ», 01.07.2002, N 26, ст. 2519.



государственном реестре юридических лиц

; Федеральный закон от 08.11.2007

№ 257-ФЗ «Об автомобильных дорогах и о дорожной деятельности в Рос-

сийской Федерации и о внесении изменений в отдельные законодательные

акты Российской Федерации» — о едином государственном реестре авто-

мобильных дорог

; Федеральный закон от 14.03.2009 № 31-ФЗ «О государс-

твенной регистрации прав на воздушные суда и сделок с ними» — о едином

государственном реестре прав на воздушные суда

; Федеральный закон от

21.07.1997 № 122-ФЗ «О государственной регистрации прав на недвижимое

имущество и сделок с ним» — о едином государственном реестре прав на

недвижимое имущество и сделок с ним

; Постановление Правительства РФ

от 26.02.2004 № 110

«О совершенствовании процедур государственной регистрации и пос-

тановки на учет юридических лиц и индивидуальных предпринимателей»

(вместе с «Правилами ведения Единого государственного реестра налогоп-

лательщиков», «Правилами взаимодействия регистрирующих органов при

государственной регистрации юридических лиц в случае их реорганизации»)

— о едином государственном реестре налогоплательщиков

и многие другие.

Все существующие единые государственные реестры имеют разное назна-

чение, круг регулируемых вопросов, выписки из них влекут не одинаковые

правовые последствия.

В ст. 4 Федерального закона от 08.08.2001 № 129-ФЗ «О государственной

регистрации юридических лиц и индивидуальных предпринимателей» только

указано, что государственные реестры являются федеральными информаци-

онными ресурсами, ведутся на бумажных и электронных носителях

Постановление Правительства РФ от 16.10.2003 № 630 «О Едином госу-

дарственном реестре индивидуальных предпринимателей, Правилах хранения

в единых государственных реестрах юридических лиц и индивидуальных пред-

принимателей документов (сведений) и передачи их на постоянное хранение

в государственные архивы, а также о внесении изменений и дополнений в

Постановления Правительства Российской Федерации от 19 июня 2002 г.

№ 438 и 439» (вместе с «Правилами ведения Единого государственного ре-

естра индивидуальных предпринимателей и предоставления содержащихся в

нем сведений») говорит, что государственный реестр является федеральным

информационным ресурсом и находится в федеральной собственности

Федеральный закон от 22.04.1996 № 39-ФЗ «О рынке ценных бумаг»

определяет систему ведения реестра владельцев ценных бумаг понимается

Собрание законодательства РФ», 13.08.2001, N 33 (часть I), ст. 3431.

Собрание законодательства РФ», 12.11.2007, N 46, ст. 5553.

Собрание законодательства РФ», 16.03.2009, N 11, ст. 1260.

Собрание законодательства РФ», 28.07.1997, N 30, ст. 3594.

Собрание законодательства РФ», 08.03.2004, N 10, ст. 864.

Собрание законодательства РФ», 13.08.2001, N 33 (часть I), ст. 3431.

Собрание законодательства РФ», 27.10.2003, N 43, ст. 4238.

0

совокупность данных, зафиксированных на бумажном носителе и/или с ис-

пользованием электронной базы данных, обеспечивающая идентификацию

зарегистрированных в системе ведения реестра владельцев ценных бумаг

номинальных держателей и владельцев ценных бумаг и учет их прав в отно-

шении ценных бумаг, зарегистрированных на их имя, позволяющая получать

и направлять информацию указанным лицам и составлять реестр владельцев

ценных бумаг

В. Плескачевский справедливо отметил, что понятие «реестр» по ны-

нешнему законодательству это то ли набор информации, то ли вещь. Но

это, согласитесь, не одно и то же. Автор предлагает определять реестр как

базу данных, отвечающую определенным требованиям, при этом владельцем

такой информации должен быть исключительно эмитент. Кроме того, не-

обходимо ограничить доступ к этому документу, в том числе со стороны

правоохранительных и контролирующих органов. Следует согласиться с

В. Плескачевским, что реестр не должен изыматься целиком, за ис-

ключением определенных случаев, и только с санкции суда или

прокурора

Новый Федеральный закон Российской Федерации № 147-ФЗ «О вне-

сении изменений в Уголовный кодекс Российской Федерации и в статью 151

Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации»

продолжил, на

наш взгляд, революционное, не всегда последовательное, расширение видов

охраняемой государством официальной информации. Заметим, что начато оно

было, Федеральным законом от 08.04.2008 № 43-ФЗ «О внесении изменений

в Уголовный кодекс Российской Федерации», которым введена статья 292.1

Законом от 1 июля в уголовный кодекс введены 9 составов преступлений

— три новых статьи: «Фальсификация единого государственного реестра

юридических лиц, реестра владельцев ценных бумаг или системы депозитар-

ного учета» (ст. 1701); «Фальсификация решения общего собрания акцио-

неров (участников) хозяйственного общества или решения совета директоров

(наблюдательного совета) хозяйственного общества» (ст. 1855); «Внесение

в единые государственные реестры заведомо недостоверных сведений»

(ст. 2853) и статья 1852 дополнена частью третьей.

В целях унификации оборота указных информационных ресурсов, на

наш взгляд, необходимо издать самостоятельный закон о единых государс-

твенных реестрах, так как реестры существуют, уголовная ответственность

за их незаконный оборот установлена, а правовой режим не установлен.

В целом, рассмотренные составы преступлений, в определенной степени

способны противостоять отдельным проявлениям рейдерства. Вместе с тем

уголовным законодательством по-прежнему не охватывают все существу-

Собрание законодательства РФ», N 17, 22.04.1996, ст. 1918.

http://www.vz.ru/economy/2010/4/6/390328.html

«РГ» — Федеральный выпуск №5224 от 5 июля 2010 г.

СЗ РФ. 2008. № 15. Ст. 1444.