Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-351-

ВИСНОВКИ

Будь-яке структуроване знання веде до розширення

обрію невідомого. Закони природного та суспільного роз-

витку діють незалежно від того, чи відомі вони широкому

загалу. В умовах ускладнення форм організації соціальної

матерії набуває особливого значення відповідне удоскона-

лення наукового інструментарію, який використовується з

метою дослідження феноменів розвитку.

Характерною ознакою перехідного коеволюційного

стану

, в якому опинилася сучасна цивілізація, є втрата

уявлення про цілісність соціальної реальності. Водночас

динамічні соціальні зміни вимагають розробки нових кон-

цепцій розвитку. Застосування циклічної теорії в історич-

ній соціології має евристичний потенціал пояснення змін

соціальної структури, соціальних відносин, існування фе-

номенів культури та влади як функціональних інтегра-

торів суспільства, трансформації

соціальної ідентифікації,

тощо.

Циклічність є найбільш поширеним природним часо-

вим ритмом. Більшість природних процесів є циклічними.

Закони розгортання циклів властиві лише природним на-

укам. Але уявлення про природні цикли вплинули на істо-

ричні циклічні теорії, відповідно до яких суспільство в ці-

лому та його окремі структури розвиваються зачарованим

колом з постійним

повернення до висхідного стану та но-

вими циклами відродження та занепаду. Цикли існують

на рівні повсякденного життя та пов’язані з періодами пра-

ці та відпочинку.

Соціальні науки дають підстави казати про законо-

мірності, які встановлюють гнучку взаємозалежність між

-352-

соціальними процесами. Визнаючи об’єктивні відмінності

у способах та методах пізнання природних та соціальних

наук, не можна заперечувати факт самоорганізованої єд-

ності Всесвіту. Відповідно до теорії О. Чижевського, земні

катаклізми пов’язуються з універсальними циклами кос-

мосу. Циклічність сонячних процесів акумулює загальні

космічні фактори. Концепція О. Чижевського дає підстави

для використання

здобутків природничих наук з метою

дослідження соціального розвитку. Зв’язки давніх куль-

тур з уявленнями про космічні цикли довів вітчизняний

вчений М. Чмихов. У традиційних аграрних суспільствах

соціальний час функціонує відповідно до річного колово-

роту Землі навколо Сонця. Звичайно, Сонце безпосеред-

ньо не змушує людей будь-що робити, до цього

індивідів

спонукають конкретні соціальні обставини, але космічні

цикли та впливи стають каталізатором ланцюгової реакції

змін. Сонячні цикли виводять соціальну систему зі стабіль-

ного стану, стають каталізатором її переключення в новий

стан. Закономірно, що не кожен максимум сонячної актив-

ності безумовно стимулює відповідний максимум соціаль-

но-історичної активності. Для реалізації цієї можливості

потрібна наявність іманентних щодо стану соціальної сис-

теми соціально-економічних, соціально-політичних, со-

ціально-психологічних передумов.

Циклічним є психологічний розвиток людини. У пси-

хологічній структурі діяльності навперемінно змінюють-

ся комунікативний (формування завдань, мотивів, норм

діяльності, розвиток емоційної сфери) та предметний (фор-

мування механізмів операціоналізації можливостей). Жо-

ден стародавній мислитель, вказуючи

на неминучість фаз

-353-

деградації, не намагався створити концепцію незворотного

поступу розвитку. Тільки християнський час став лінійним

та незворотнім. Це уявлення визначальним чином вплину-

ло на формування прогресистської парадигми соціально-іс-

торичного розвитку, властивої для західної цивілізації.

У перехідних стадіях розвитку західної цивілізації

відроджуються циклічні уявлення про розвиток. П. Со-

рокін, адаптуючи циклічну парадигму до

вивчення соціо-

культурних феноменів, подав типологізацію циклів. Він

виділив періодичні цикли, які формуються на підгрунті

календарних циклів. Натомість, цикли розвитку соціаль-

них інститутів, ідеологій він вважав неперіодичними. Рит-

мічні цикли мають рівні інтервали між фазами.

П. Штомпка каже про повний цикл, в якому кінцева

фаза перетворюється на початкову, та незавершені

цикли.

Тривалість циклу залежить від типу процесів, які розгля-

даються. Втім, загалом існуючі традиційні та навіть удоско-

налені уявлення про цикли не відповідають завданням,

які стоять перед соціальними науками. Уточнення потре-

бує уявлення про структуру циклу. Соціальним циклам,

на відміну від природних, є притаманною асиметричність.

Соціальні та природні цикли внаслідок цієї

відмінності

мають неоднакові зворотні процеси. Принцип асиметрич-

ності соціальних циклів недостатньо враховувався в попе-

редніх концепціях циклічного розвитку.

Асиметрична модель універсального соціального цик-

лу дає можливість враховувати зміну парадигм науково-

го осмислення світу. Адже уявлення про «симетричний»

цикл, пошуки різних хронологічних закономірностей змі-

ни циклів і тому подібні інтелектуальні вправи

залиша-

-354-

ють рівень знань про цикли історії та соціальний розвиток

на традиціях лапласівського сприйняття всесвіту. Відповід-

но до цієї парадигми минуле так чи інакше детермінує

майбутнє. Але в умовах настання епохи «після сучасності»

соціальні суб’єкти опинилися в стохастичному всесвіті. Тут

відсутня лінійна залежність між минулими та майбутні-

ми станами соціальних систем

. Здається, самі наші думки

про майбутнє впливають на осмислення минулого і су-

часного. Тому соціально-історичне прогнозування може

стати інструментом аналізу найбільш суттєвих тенденцій

минулого, які зберігають свій вплив на сучасний розвиток,

і, скоріше за все, діятимуть у той проміжок часу, до яко-

го стосується певний прогноз. Адже будь-який

науковий

прогноз обмежується апріорними характеристиками, які

лімітовані певним місцем і часом, до яких зазначений про-

гноз відноситься.

З науковими пошуками авторів монографії у цьому

сенсі зацікавлений читач може познайомитися в додатках.

-355-

Додаток 1

ПСИХОКУЛЬТУРА УКРАЇНИ:

«ПОМАРАНЧЕВИЙ ПЕРЕХІД»

Загальна гіпотеза авторського дослідження полягає у тому,

що трансформаційна криза — в її сучасному форматі, за-

кладеному «Великою депресією» 30-40-х рр. ХХ ст. та під-

хопленому наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. ст. іншими

країнами світу, в тому числі країнами колишнього СРСР

— закономірно (ніби спланований Творцем і здійснюваний

Ним метапроект) відкриває для політико-управлінської

еліти, так би мовити, «рамкові формати» (часово-просто-

рові можливості) для реалізації цілком певних складників

суспільно-реформаторських перетворень.

Доведенню цієї гіпотези автори присвячують дослідження і

статтю, у якій позначаються головні ідеї підходу та отри-

мані ними результати.

Постановка дослідницької програми

Аналіз даних моніторингу соцієтальних

змін ук-

раїнського суспільства за період з 1992 року [2; 3] дає нам

змогу виявити хвилеподібну кон’юнктуру змін соцієталь-

ного фактора та домінуючих в суспільстві тенденцій його

розвитку (див.: діаграму). Ця «соцієтальна кон’юнктура»

суспільного розвитку, за нашими спостереженнями,

об’єктивно сприяє або протистоїть державним перетво-

Друкується з незначними змінами по публікації: Афонін Е., Донченко О.,

Антонечко В. Психокультура України: «помаранчевий перехід» //

Соціальна психологія. — 2006. — № 4. — С. 77-93.

Соцієтальний (від лат. societas — спільність) — термін, що використо-

вується в соціології для позначення відносин і процесів у найскладні-

ших соціальних системах з розвиненим управлінням, соціально-класо-

вими структурами й інститутами. Термін уведений в обіг німецьким

соціологом А. Келлером (1903 р.) і віднесений ним до організаційних ас-

пектів соціального життя. Нині найчастіше використовується для

опи-

су відносин і процесів на рівні суспільства в цілому [див.: 1, C. 333-334].

-356-

ренням. Першою такою соцієтальною тенденцією, що до-

мінувала в українському суспільстві протягом 1994-1998

років, була ліберальна тенденція, яка надихала політиків

на реформування центральних органів державної влади й

державно-владних відносин. Власне, ця тенденція спричи-

нила перше суттєве загострення системної суспільної кри-

зи в Україні, що закріпилася в її новітній історії як консти

туційна криза 1995-1996 років. Вичерпавши її протиріччя

шляхом розподілу колись єдиної центральної державної

влади на законодавчу, виконавчу й судову та закріпивши

28 червня 1996 року ці реформаторські здобутки в Консти-

туції України, державно-владна еліта здійснила у наступ-

ному (1999-2003 рр.) періоді, якому була властива автори-

тарна тенденція, своєрідну апробацію на життєздатність

політичних нововведень

Новий період розвитку українського суспільного про-

екту реформ (з 2004 р.) певною мірою повторює в межах

нового соціально-політичного циклу реформаторський

період 1994-1998 років і водночас набуває якісно інших —

людських ознак. Відповідно, нова психосоціальна куль-

тура українського суспільства, яка постає і закріплює

себе в політичній культурі «помаранчевої революції»,

перетворюється на джерело (і

водночас — на запобіж-

ник незворотності) подальших суспільних реформ.

-357-

ДІАГРАМА. Соцієтальні зміни в українському суспільстві

(1992-2007)

ɅȱȻȿɊȺɅɖɇȺ ɌȿɇȾȿɇɐȱə ȺȼɌɈɊɂɌȺɊɇȺ ɌȿɇȾȿɇɐȱə

0% 20% 40% 60% 80% 100%

06 1992

06 1993

10 1994

02 1995

05 1995

06 1995

10 1995

01 1996

04 1996

09 1996

11 1996

06 1997

09 1997

12 1997

02 1998

10 1998

01 1999

02 1999

03 1999

04 1999

06 1999

07 1999

08 1999

09 1999

10 1999

11 1999

12 1999

02 2000

04 2000

06 2000

08 2000

10 2000

12 2000

02 2001

04 2001

06 2001

10 2001

12 2001

02 2002

10 2002

04 2004

06 2005

01 2006

09 2006

12 2006

03 2007

06 2007

PROGNO

-358-

Для перевірки цієї наукової гіпотези було використано

експрес — варіант авторської проективної психодіагностич-

ної методики, розробленої на підгрунті шести психосоціаль-

них за своєю природою бінарних шкал-опозицій [4] викла-

дачами кафедри психодіагностики та медичної психології

Національного університету ім. Тараса Шевченка Кариною

Малишевою й Ольгою Морозовою під керівництвом завіду-

ючого цією кафедрою доктора психологічних

наук, професо-

ра, члена-кореспондента АПН України Леоніда Бурлачука.

Спеціальний метод опису міфологічних i соціаль-

них структур у термінах бінарних опозицій був широко

представлений на початку ХІХ століття у працях фран-

цузьких етнологів Р. Ерца i М. Гранса, розвинутий в ра-

дянський період О. Золотарьовим і М. Бахтiним, але най-

більш пов’язаний з ім’ям французького соціолога Клода

Левi-Строса

(Levi-Strauss), у творах якого ми зустрічаємося

з людиною «зими» і людиною «літа», з «холодними» та

«гарячими» суспільствами, тощо. Бінарні шкали-опозиції,

за допомогою яких автори цієї статті вже протягом багатьох

років спостерігають й аналізують зміни психосоціальної

культури України, спроможні відобразити як стійку,

історично незмінну складову психології українського

соціуму, так і складову

мінливу (динамічну). Зокрема,

йдеться про такі 6 бінарних шкал-опозицій, як

«Екстраверсія / Інтроверсія»,

«Емоційність / Прагматичність»,

«Ірраціональність / Раціональність»,

«Інтуїтивність / Сенсорність»,

«Екстернальність / Інтернальність»,

«Екзекутивність / Інтенціональність».

-359-

Кожна з цих психосоціальних характеристик є наслід-

ком, своєрідним історичним результатом того, що не раз пов-

торювалося в поведінці окремих людей і долі цілого народу,

а, отже, цілком може слугувати інструментом вимірювання

самобутності України (або відхилень від неї). Самобутність

або національний характер, менталітет, тощо — це те най-

сильніше та найприродніше в

життєпроявах народу, що

історично забезпечувало йому змогу виживати й розвивати-

ся. Це — своєрідна налаштованість, завдяки якій українське

суспільство зберігає енергетичний зв’язок із своїм Творцем.

Вона допомагає суспільству, цілим його верствам і окремій

людині здійснювати за різних соціально-історичних випро-

бувань життєво важливі вибори та налаштовувати на них

кожного члена

суспільства, аби зберегти здатність соціуму

в цілому повернутися, зрештою, до самого себе, особливо

у найкритичніші моменти історії.

Іншими словами, йдеться про соцієтальну ідентич-

ність як багатовимірну психосоціальну реальність, що

визнається багатьма вченими як надійний засіб гармоніза-

ції внутрішнього життя соціуму, запорукою його самоприй-

няття та подальшого розвитку. І все ж традиційна

логіка до-

слідника не припиняє спроб запитувати: з ким або з чим,

з якими якостями, портретом, профілем, з якою природою

пов’язана соцієтальна ідентичність? Звісно, що з соціально-

психологічною (психосоціальною) природою. Адже немає

більш сталого і відносно незмінного, аніж психіка соціаль-

ного суб’єкта — особистості, суспільства, цивілізації. Ані

політика, ані

економіка, ані технологія чи будь-який тех-

нологічний бік цивілізації, її культури не можуть змагати-

ся з рівнем фундаментальності та відносної сталості, що

-360-

нею характеризуються психіка та психологія соціального

суб’єкта.

У ширшому суспільно-історичному контексті також

справедливо буде зазначити, що саме психосоціальний або

соцієтальний фактор ніби у фокусі зосереджує та віддзерка-

лює всі складнощі й перипетії сучасних суспільно-історич-

них змін. Так, російський психолог Андрій Брушлінський,

підкреслюючи головний висновок, що його робить на

під-

ставі аналізу «постмодернової» (постіндустріальної, пос-

ттрансформаційної) повоєнної доби західноєвропейської

історії Серж Московічі, говорить: «1) психічне та соціальне

неподільні; 2) психічне (вірування, пристрасті, тощо) часті-

ше, ніж це прийнято вважати, лежить у підгрунті соціаль-

ного (суспільних структур, продуктів, інституцій, тощо) і

тому 3) психологія складає підвалини соціології» [5, c. 6-7].

Іншими словами, успіх нинішніх суспільних реформ

лежить у площині відносин, що складаються між ма-

теріальним та ідеальним, зовнішнім і внутрішнім, психіч-

ним і соціальним у людській природі, а конфлікти, що

супроводжують суспільні перетворення та реалізацію дер-

жавно-політичних рішень, зосереджені переважно у психо-

культурі політико-управлінської еліти та українського загалу.

У цьому контексті цілком можна погодитись із думкою

Віктора Степаненка, що «посткомуністичні трансформа-

ції є не процесом зміни …владних режимів, як масовим

рухом щодо трансформацій багатовимірних соцієталь-

них ідентичностей широких верств населення Цент-

ральної та Східної Європи» [6, c. 76].

На нашу думку, вищезазначені бінарні шкали-опози-

ції є інструментом, цілком спроможним адекватно

віддзер-