Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-341-

числі за рахунок населення інших країн

384

. При цьому дуже

повільно відбувається процес формування масових потреб

у постматеріальних цінностях. Вже зараз починає прояв-

лятись тенденція виникнення нових потреб масового спо-

живацького суспільства, які мають змінити, насамперед,

мотивацію його функціонування. Йдеться про виникнен-

ня системи задоволення перш за все психологічних потреб.

Нові проблеми вийдуть за політичні або економічні

межі.

Вони будуть пов’язані зі спроможністю людини відрізняти

ілюзію від реальності

385

Надання процесу глобалізації «людського обличчя»

пов’язане з виникненням масового соціального руху ан-

тиглобалістів. Його характеристика залежить від відповіді

на принципові питання, чи є опозиція глобалізації єдиним

соціальним рухом, і чи можна його розглядати як симптом

першої глобальної революції. Перш за все, розвиток руху

антиглобалістів залежить від пошуку відповіді на

виклики

неоліберальної моделі глобалізації, яка пропагує віру у ви-

живання найбільш адаптованих до жорстких умов конку-

ренції у глобальній ринковій економіці. На протилежному

політичному полюсі традиційні ліві виступають за уповіль-

нення процесу глобалізації, який руйнує соціальну сферу.

Проте єдиної відповіді на методи полегшення стану біль-

шості ліві не дають.

Наприклад, соціал

-демократичний Інтернаціонал

пропонує реформістський шлях збереження соціальних

гарантій за нових обставин, а троцькісти виступають за ре-

384

Неклесса А. Реквием ХХ веку // Мировая экономика и международ-

ные отношения. — 2000. — № 2. — С.5.

385

Хевеши М. А. Массовое общество в ХХ веке // Социологические ис-

следования. — 2001. — № 7. — С.10.

-342-

волюційні методи боротьби за соціальну справедливість.

Ультраправі, захищаючи традиційні засади національної

державності, поступово схиляються до расистських та ксе-

нофобських позицій. З огляду на сучасну демографічну

кризу в Європі, де скорочується чисельність громадян со-

ціально активного віку, це загрожує привести всю еконо-

мічну систему до краху.

Прихильники так званої «нової парадигми» антигло

балізму виступають за «глобалізацію з низу», адже най-

більш адаптованими виявляться спроможні до колектив-

них дій. Вони пропагують ідею створення нових форм

локальних і транснаціональних структур, покликаних

протидіяти неоліберальним силам глобалізації

386

. Тим

паче, що підстав для цього буде достатньо. Доповідь «Гло-

бальні тенденції — 2015», розроблена в США, наголошує

на конфліктності процесу глобалізації, поглибленні еконо-

мічної нерівності

387

. Водночас після 11 вересня деякі засо-

би масової інформації ототожнили рух антиглобалістів з

«п’ятою колоною» всередині західної цивілізації, яка грає

на користь глобальному тероризму.

Професор соціології Паризького університету Жан

Бодрійяр визнає, що в процесі глобалізації відхід від де-

мократії та нерівність будуть наростати в міру загострен-

ня демографічних проблем. Досі

традиційні протиріч-

чя вирішувались через світові кризи. Нинішня ситуація

в перспективі може створити ідеальні умови для світової

революції, якщо не буде створено іншого механізму пере-

386

А. Вебер. Что стоит за так называемым антиглобализмом? // Мировая

экономика и международные отношения — 2001. — № 12. — С.50-56.

387

Сохань Л. В., Сохань І. П. Час Нового Світу і Людина: Глобальні ри-

зики цивілізації і пошук шляху. Соціологічні нариси. — К. — 2001.

— С.82.

-343-

розподілу ресурсів між глобальним гетто та привілейова-

ною абсолютною меншістю населення

388

. Прогноз таких

радикальних соціальних змін ставить питання щодо но-

вої історичної антропології. Зазначимо, що самосвідомість

епохи модерну спиралась на досягнення економіки та

класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного

універсального прогресу для всього людства. Натомість са-

мосвідомість постмодерну ідентифікується на принципах

культурної антропології й етнології, тобто наук, які наголо-

шують на

неоднорідності соціокультурного поля людства.

Подібні методологічні засади дають підстави заперечува-

ти ідею суспільного прогресу як плоду діяльності всього

людства. Тим самим руйнуються засади соціокультурного

проекту Просвітництва, пов’язані зі створенням єдиного

Великого простору та єдиного вектору Великого історич-

ного часу. Навпаки, акцент робиться на різноманітності

соціокультурних просторів, чий розвиток позбавлений

спільного

сенсу. Тепер прогресивний історичний процес

оголошується монопольною прерогативою західної цивілі-

зації, шлях якої ідеолог атлантизму С. Хантінгтон називає

не універсальним, а унікальним. Фактично визнається, що

глобальна цивілізація не може виникнути шляхом плю-

ралістичного розвитку, спрямованого до спільного майбут-

нього різних локальних цивілізацій. Робиться висновок, що

цей шлях можна пройти лише

користуючись цінностями

західної цивілізації. У 2002 р. автор відомого есе «Кінець

історії» Ф. Фукуяма видав нову працю під досить сумною

назвою «Кінець людини». Зокрема, він наголошує, якою

сумною є доля людства, яке опинилось під владою техні-

388

Факты — 2002. — 12 июня. — С.8.

-344-

ки. Внаслідок цього арістотелівський ідеал: «дотримувати-

ся середнього, досягати можливого й прагнути пристойно-

го»

389

опинився на узбіччі історичного процесу.

На межі ХХІ ст., після того як було розшифровано одну

з найбільших таємниць Творця — геном людини, тенден-

ція панування технократичного підходу до людини стала

найбільш небезпечною. Врешті, цілком можлива ситуація,

коли комп’ютери вирішуватимуть кого клонувати

390

. Прав-

да, при цьому відкритим лишається питання, чи матимуть

ці клони безсмертну Душу як іскру Вищого Розуму. Інакше

може сам собою справдитись прогноз щодо гіпотетичного

бунту клонів-біороботів проти решти біологічних людей.

Втім, можна погодитися з думкою британського істори-

ка Д. Лейна, який зазначає, що «Фукуяма був правий, бача-

чи

в дезінтеграції комуністичного режиму велику лакуну

в критиці капіталізму. Але це не означає кінця історії в сенсі

провідних форм людських конфліктів»

391

. Взаємозалежність

між соціальною глобалізацією та зміною антропологічної

парадигми проявляється у формуванні засад постіндуст-

ріальної цивілізації. При чому йдеться не про суто нові тех-

нології, знання, а про трансформацію самої людини, набут-

тя нею якісно нової постматеріальної мотивації

392

Інший аспект трансформації антропологічної карти-

ни сучасного людства пов’язаний із поступовою ціннісною

389

Арістотель. Політика. — К., 2003. — С.226

390

Francis Fukuyama. Das Ende des Menschen. Aus dem Englischen. —

München. — 2002. — s.32.

391

Лейн Д. Подъем и упадок государственного социализма. — К., 2006.

— С.227.

392

Иноземцев В. Л. Постиндустриальное хозяйство и «постиндустри-

альное общество». (К проблеме социальных тенденций ХХ1 века) // Об-

щественные науки и современность — 2001. — № 3. — С.151.

-345-

конвергенцією між різними локальними цивілізаціями.

Цей процес іманентно породжено пануючим станом су-

часної західної цивілізації та створеної нею масової культу-

ри. Це явище можна розглядати як вірусну матрицю щодо

інформаційної складової соціокультурних архетипів неза-

хідних локальних цивілізацій. Завдяки поширенню масо-

вої культури, поступово порушується соціальний механізм

взаєморозуміння між різними поколіннями всередині

пев-

них країн, які належать до окремих соціально-культурних

типів. Наприклад, молодь, як свідчить іранський досвід,

найбільш активно вестернізується. За цих обставин конф-

лікт поколінь як рушій соціально-історичного процесу має

шанс стати внутрішнім конфліктом різних цивілізаційних

цінностей. Такий варіант розвитку подій може виключи-

ти гіпотетичну можливість зіткнення цивілізацій. Напри-

клад, на думку Ю. Яковця, поки що казати про зіткнення

цивілізацій зарано, зважаючи на надто різні можливості

західної та східних цивілізацій

393

Але альтернативу все ж репрезентує інтенсивний

розвиток ліберальної моделі глобалізації, яка стимулює

процес розмивання колективістських засад колишніх тра-

диційних аграрних цивілізацій. При цьому реально фор-

мується образ тотального ворога — західної атлантичної

цивілізації, яка поступово «завойовує» інші цивілізації

через підпорядкування собі їхнього інформаційно-соціо-

культурного простору.

З точки зору структурно-функціонального

аналізу

світ-система після подій 11 вересня 2001 р. наблизилась

до трансформації своєї структури. Це засвідчують симп-

393

Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М.,

2001. — С.33.

-346-

томи багатьох проблем світ-системи, яка опинилась в стані

боротьби з власною іманентною кризою. Одним з проявів

цієї внутрішньої катастрофи, її, так би мовити, «девіант-

ним оператором», який формує варіанти біфуркацій, і

є релігійно вмотивований тероризм. Його зло дає мотив

для діяльності різних соціальних агентів. Водночас недо-

речно ставити тероризм на

есхатологічний рівень, на яко-

му розв’язуються соціально-історичні проблеми вищого

порядку, зокрема, детермінанти розвитку людства.

Бачення сучасного тією ж мірою залежить від сприй-

няття минулого, як і від прогнозування майбутнього. Нап-

риклад, з’являється інформація, що певний банк поганий.

Люди в паніці забирають внески, і некризовий банк стає

кризовим.

У таких випадках говорити про первинність ін-

формації або реальності слід з уточненнями. У перехідних

стадіях соціального циклу зворотній зв’язок між інформа-

цією та соціальною реальністю стає визначальним. Але і

надлишок інформації небезпечний, оскільки втрачається

цілісне бачення ситуації.

Крім того, ідею «кінця історії» можна розглядати

не лише в парадигмі суто

лінійного соціального часу, а й

на засадах циклічної концепції як початок нового глобаль-

ного соціального циклу. При цьому постмодерн не стіль-

ки виявляться новою історичною епохою, скільки часом

інтенсивного прояву суспільних та природних проблем

нової якості. Поступово вичерпується потенціал модерної

історичної епохи, яка вирішувала соціальні завдання, пос-

тавлені за доби

Великої французької революції 1789-1794

рр. При цьому після трансформаційний період, який на-

стане приблизно з другої половини ХХІ ст., головним чи-

-347-

ном буде спрямований на соціально-психологічне проду-

кування нових сенсів різних видів діяльності. При цьому

розкриється сенс диференціації людства на різні локальні

цивілізації, кожна з яких зробить свій внесок до спільних

зусиль, спрямованих на виведення глобальної цивіліза-

ції на новий щабель розвитку, який відкриє революційну

добу розгортання нового соціального циклу.

Втім

, слід пам’ятати про стохастичність, тобто не-

прогнозованість зовнішніх впливів на розвиток системи.

Особливо слід звертати увагу на нестабільність перехід-

них форм. Взагалі, до класичного європейського періоду

розвитку науки та цивілізації пануючим було цілісне (сак-

ральне) знання. Починаючи з часів єгипетських жерців,

таємне знання передавалось лише втаємниченим (ініційо-

ваним) особам.

Така традиція взаємин між Вчителем та Уч-

нем, принаймні до винайдення книгодрукування, а нині

й інших носіїв інформації, була переважаючою. Водночас,

починаючи з часів розподілу інтелектуальної та фізичної

праці, спостерігається процес постійної диференціації та

спеціалізації наукового знання. Головною стає тенденція

відмови від цілісної (сакральної) картини світу, його «роз-

чаклування» та накопичення

все більших обсягів знань

про все менші об’єкти досліджень.

Відомий український філософ С. Б. Кримський слуш-

но наголошує, що «наука має свою «малу батьківщину»

в Європі…(наука є результатом розвитку тих цивілізацій,

які переходять від культу природного до культу штучно-

го…), але з самого початку заявляє про себе як

про універ-

сальну силу, ареною якої може бути весь світ. […] У часи

глобалізації наука і перетворюється на свого роду «нервову

-348-

систему» планетарної цивілізації, на її керуючий підроз-

діл»

394

. У зв’язку з цим підвищується значення експертних

наукових оцінок. Проте в умовах соціальної трансформації

експертне співтовариство опиняється в ситуації посилення

інверсійних (зворотних до мейнстріму «революційного»

розвитку) тенденцій. Суто раціональні уявлення, які скла-

дають інтелектуальне підґрунтя класичної науки, входять

у протиріччя з потребою включення інтуїтивного знання,

відродження традиційних дослідницьких практик.

Особ-

ливо актуальною зазначена проблематика стає в умовах

перехідних соціальних процесів, коли втрачають свою

силу суто раціональні каузальні зв’язки, натомість зростає

значення ірраціональних мотивів.

На початку ХХ ст. австрійський психолог З. Фрейд своїми

дослідженнями суттєво розширив уявлення про закономір-

ності творчої, в тому числі й наукової діяльності. Було виз-

нано

, що справжнє розуміння життя та творчої діяльності

дається не лише розумом, а й інтуїцією. Врешті, кінетична

теорія газів, ейнштенівська механіка, квантова теорія, ген-

на інженерія, нанотехнології радикальним чином змінили

традиційне уявлення про класичну науку. Замість абсо-

лютної істини як логічного втілення ідей закономірності та

причинності приходить принцип відносності, ймовірності.

Врешті,

інтуїція певним чином примиряє протиріччя між

вірою і знанням. Ця проблематика виокремлює декілька

ключових проблем, пов’язаних з природою творчого науко-

вого процесу, місцем у ньому інтуїції та пошуків відповіді

на фаустівське питання про співвідношенням між вартістю

наукового відкриття та його етичною ціною.

394

Кримський С. Б. Наука як феномен цивілізації // Запити філософсь-

ких смислів. — К., 2003. — С.148, С.152.

-349-

«Кінець історії» є своєрідним архетипом, який має свої

характеристики у кожній локальній цивілізації. Як єдиний

лінійний глобальний процес планетарного рівня, історичні

події відбуваються ексклюзивно, що ускладнює доведення

тези про те, що однакові причини можуть викликати різні

наслідки. «Ніхто не може передбачити, — пише Ж. Баш-

лер, — чи збудеться той, чи той

сценарій, який саме, коли,

як і з якими наслідками»

395

Треба чітко розрізняти все «меню» наявних і можливих

альтернатив та доступні суб’єкту історичного процесу аль-

тернативи. Людина не може знати, які ситуації вибору ви-

никнуть у майбутньому після прийняття певного рішен-

ня. Проте, рішення, які приймаються в сучасності, можуть

вплинути на майбутні рішення. Майбутнє впливає на су-

часне, як

колись сучасне впливало на минуле. Сучасне за-

кладає головні характеристики майбутнього, хоча, звичай-

но, не обмежує його самостійність. Не меншу небезпеку

становить абсолютизація майбутнього, або ідея суспільно-

го прогресу. Адже фактично прогрес означає ідеалізацію

майбутнього за рахунок сучасного і минулого. Внаслідок

цього діяльність попередніх поколінь об’єктивно спри-

ймається як така

, що не має автономної цінності, а була

лише засобом для майбутнього.

«Прискорення історичного процесу, — зазначає

С. П. Капіца, — приводить до того, що практичні норми

життя і цінності не встигають сформуватися відповідно

до вимог часу»

396

. Зрештою, кінцем антропогенезу буде

клонувальна та кібер-цивілізація. Від мускульної, техніч-

395

Башлер Ж. Нарис загальної історії. — К., 2005. — С.371.

396

Капица С. П. Об ускорении исторического времени // Новая и но-

вейшая история. — 2004. — № 6. v С.15.

-350-

но-енергетичної до інформаційної цивілізації. Головна

проблема Європи бачиться в тому, що ліберали тут вирі-

шили всі проблеми лібералізму. У середньостроковій перс-

пективі стандарти життя будуть погіршуватись.

Історик В. Мак-Ніл завершує свою працю «Піднесення

Заходу» справедливими словами: «Життя Афін в епоху Де-

мосфена, Китаю в епоху Конфуція та Аравії в

епоху Му-

хаммеда було жорстоким, ризикованим і неоднозначним

— надії боролися зі страхами, великі справи робилися

на межі біди. Ми належимо до цього високого суспільства і

маємо вважати себе щасливими, що живемо в одне з вели-

ких століть світової історії»

397

Як слушно зазначає П. Кутуєв, «… драма ідей та драма

подій — продовжують розгортатися на наших очах, що ро-

бить тезу про кінець історії так само недоречною, як, умов-

но кажучи, поява персонажу комедії дель арте у трагедії

Крістофера Марло»

398

. Тому важливо «… користуватися

знанням про ймовірне заради посилення шансів можливо-

го»

399

. Зрештою, завжди слід пам’ятати, що сенс історії існує

тільки в людській свідомості. Тому ми не володіємо кінце-

вою істиною.

397

Мак-Нил У. Восхождение Запада. — К., 2004. — С.1032.

398

Кутуєв П. В. Концепції розвитку та модернізації в соціологічному

дискурсі: еволюція дослідницьких програм. — К., 2005. — С. 27.

399

Бурдье П. Социолог под вопросом // Социс. — 2003. —№ 8. — С.113.