Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-371-

образ, цинізму, нелюбові, байдужості, злочинності, по-

рушень прав людини з боку набридлої влади переросла

у якість ставлення народу як до самого себе, так і до владних

дій. Рівень фальсифікацій на виборах Президента (2004 р.)

став останньою краплею, що переповнила чашу терпіння

українців, які перетворилися і стали самими собою. Не ін-

шими, а

тотожними собі! Самість для будь-якого народу,

як і людини, є вищою життєвою метою, бо вона є, за слова-

ми К. Г. Юнга, завершеним виразом тієї доленосної комбі-

нації, яка називається індивідуальністю. У кожного народу

вона своя, і саме до неї він несвідомо прагне.

Ось що означає інтроверсія!

Виокремлення напередодні «

помаранчевої револю-

ції» показника «прагматичності» української соцієталь-

ної психіки супроводжувалося зростанням практик вико-

ристання в процесі вирішення життєвих проблем таких

критеріїв, як: «логічно / нелогічно», «правильно / непра-

вильно», «розумно / нерозумно», «вигідно / невигідно»,

тощо. Помітно зростало в суспільстві прагнення усі про-

блеми вирішувати власними силами, свою значущість i

правоту люди прагнули підтверджувати справами

, а не

розмовами про них, все рідше когось про щось просили.

У цілому зростало, так би мовити, відсторонене, дистан-

цiйоване ставлення до оточуючого світу, що безперечно

зміцнило імідж «самодостатності» українців. Усе частіше

викликали повагу такі чесноти, як надійність, сумлінне

ставлення до правди як до закону, за яким живуть люди.

У суспільстві визрівала нова доба відродження духовності!

Водночас нинішня «емоційність» українців поступо-

во переростає в оціночний простір, в якому колись панува-

-372-

ли такі головні критерії, як: «добре / погано», «потрібно / не

потрібно» людям, «гуманно / негуманно», «чесно / нечес-

но», тощо. Досвід минулих помилок починає вчити україн-

ців, а інстинкт самозахисту завдяки Майдану все ж проки-

нувся і починає впливати на якісно новому рівні. Страх та

iншi сильні емоції вже не здатні робити з

людьми те, що

вони робили нещодавно.

Попри тяжкі й історично тривалі випробування країни

а вичерпність її інтелектуальних ресурсів, дослідження

засвідчили, що Україна зберігає природну здатність до їх

відтворення. Так, напередодні «помаранчевої революції»

зросли значення бінарних опозицій «раціональність» і

«прагматичність», що характеризує соціум з точки зору

його здатності до організації, структурування, аналізу та

доведенню певної мети до певного результату. Є надія, що

владний

хаос, вплив якого журналісти намагаються (скорі-

ше несвідомо) поширювати на інші сфери життя, буде-

таки кому зупинити. Адже, як відомо, структура будь-якої

практичної дії людини чи соціуму перебуває у певний

залежності від структури й особливостей процесу спри-

йняття, який завжди передує дії. Характерна й прогресу-

юча в сучасній Україні «раціональність

» — це настанова

на детальне, точне, послідовне та завершене сприйнят-

тя будь-яких явищ, процесів, проблем, ідей, тощо. Тому

тільки на будь-який предмет (проблема, ідея) потрапляє

в поле уваги нашого раціонального соціуму, він піддається

ретельному поелементному аналізу. Водночас просто ідей

чи проблем у їх абстрактно цілісному виразі раціональний

соціум не

сприймає. Ідея має бути розкрита, технологічно

розщеплена, наділена чіткими характеристиками, забезпе-

-373-

чена засобами її реалізації, баченням шляхів i можливих

підходів її втілення у життя. Отже, нинішня українська

«раціональність» прагне до безперервного теоретичного i

практичного розгортання ідеї, процесу чи задуму. До того

ж, дії, пов’язані зі становленням національної ідеї-проекту,

також вимагають планомірності, послідовності та поступо-

вості. Звісно, що в Україні є політики,

здатні саме до таких

принципів структурування українського простору. І все ж

для такого підходу необхідні час і підтримка, розуміння

народу, роз’яснення на рівні засобів інформації.

Зростання рівня «сенсорності» напередодні «пома-

ранчевої революції» було рівноцінне зростанню того, що

дрімало в колективній психіці — підвищення рефлектив-

ності, яка обумовлює розвиток глибокої духовної

культури,

прагнень нових досягнень, що домінують над спокоєм. Ре-

форми та соціальні нововведення хоч і прямують у життя

методом «спроб i помилок», але все ж працюють. Момент

фундаментальної творчості успішно замінюється терпля-

чою роботою, розбудовою нових технологій життя (газова

епопея в Україні). Зросли практичність i настанова братися

за реальні справи, здатність i потреба

захищати ці справи i

всю культуру в цілому, взагалі захищати щось «своє».

Натомість якісна ознака «інтуїтивність», що лежала

в підгрунті побудови радянської фундаментальної нау-

кової школи і загальноосвітньої, середньої, політехнічної

школи, була спрямована на формування універсального

знання й універсальної (всебічно розвиненої) особистості.

До речі, це єдина ознака, за якою вже відрізняється

по-

ведінка українців і росіян в Україні.

-374-

Доречно додати, що радянському прототипу «екстер-

нального» соціуму були притаманні широкі соціальні

практики, коли у своїх невдачах i кризах люди звинувачу-

ють когось іншого і постійно шукають «ворогів», через пот-

ребу конформності перебувають у залежності від інших

культур i соціумів. Для них дуже важливий будь-який зов-

нішній авторитет, зовнішній імідж, ідеологема

, міфологе-

ма. Такі соціуми не обтяжені виявом толерантності в між-

національних відносинах і міждержавних конфліктах

(нинішні Україна, Росія, Білорусь). Бажання послабити та

перекласти на інших власну відповідальність обертається

для них потребою державно-владних структур у дирек-

тивно-авторитарних формах правління.

Натомість, «iнтернальнi» соціуми, до яких цілком пра-

вомірно відносити

Україну «помаранчевої» доби, можна

назвати сильними, адже домінуюча тут iнтернальна наста-

нова є своєрідною силою етосу, його глибинної соцієтальної

структури, що стає прихованим регулятором суспільного

життя. «Iнтернальнi» соціуми відрізняються більш актив-

ною, послідовною та соціально відповідальною поведін-

кою. У складних обставинах вони шукають не «ворогів»,

а об’єктивні чинники, у

тому числі історичну логіку сус-

пільних процесів. Таким соціумам притаманні висока задо-

воленість життям i працею, що пов’язується з розвиненим

почуттям активної суб’єктності, немає звичок перекладати

своє на чужу голову, звинувачувати когось у тому, що цілком

залежить тільки від нього. Такі соціуми самодостатні та нон-

конформнi, їх поведінку доповнюють емоційна

стабільність

(коли «емоційність» переходить у «прагматичність»), рі-

шучість і високий рівень самоконтролю (наприклад, ниніш-

-375-

ні Японія, Німеччина, Велика Британія, США). Україна ж,

будучи асимільованою в єдиний Радянський Союз, набула

так званого дистресового архетипу «екстернальності», яко-

го може позбутися шляхом суспільних реформ і ретельного

аналізу своїх історичних помилок.

У цілому ж показник «екстернальність / інтернальність»

— це один з найсуттєвіших показників, що віддзеркалює

особливості механізмів соціального контролю

: його орієнто-

ваності на зовнішні (суспільні) чи внутрішні (індивідуальні)

форми відповідальності, контролю чи самоконтролю.

Інтегральний портрет українського соціуму допов-

нюється такою бінарною опозицією, як «iнтенцiональ-

нiсть / екзекутивність» ( гендер або чоловіче / жіноче начало,

гендерні соціокультурні стереотипи). У давньокитайськiй

філософії цим якісним властивостям присвячено текст

«Хуайнаньцзи», в якому

чоловiче — це розумна родова суть,

а жіноче — начало, яке управляє генетичним циклом пір

року й знаряддєво-будiвничою діяльністю зі створення до-

мівки. Жiночi першопредки були цілковито підпорядковані

чоловічим. Саме це й визначає суть цієї опозиції: «iнтенцiо-

нальнiсть» — визначення мети, тоді як «екзекутивність» —

її виконання, реалізація.

Український суспільний загал

найбільше характеризується сьогодні «інтенціональністю»,

рівень якої виявляється удвічі вищим серед управлінців з

їх місією визначення мети суспільного розвитку. Щоправ-

да, низький рівень «екзекутивності» українського суспіль-

ства залишає менше можливостей для реалізації цієї мети.

Це одна з суттєвих проблем України сьогодні.

Нинішня котроверсійна зміна 4 якісних соцієтальних

ознак — «інтроверсії» (27,9 %) на «екстраверсію» (32,7 %) —

-376-

так само, як і корелюючих з цією якістю «прагматичності»

(20,8 %) на «емоційність» (21,5 %), «сенсорності» (12,9 %)

на «інтуїтивність» (23,2 %), «інтернальності» (22,5 %) на «ек-

стернальність» (22,2 %), що відбулася в «постпомаранчевий»

період в Україні, може свідчити про розлад (сподіваємось

— тимчасовий) психічного здоров’я українського соціуму.

Цю метаморфозу, як вважає професор Л. Бурлачук, можна

пояснити як посттравматичний синдром або реакцію соціу-

му на невиправдано високі очікування стосовно результатів

діяльності «помаранчевої влади». Ця хвороблива реакція при-

звела до послаблення віри українців у власні сили, у свою зірку,

у свою культуру, свій досвід і в свою еліту. Натомість нинішня

суспільна свідомість, як і в недалекому радянському минуло

му, знову (хоча й неприродно) вишикувалася під матеріаліс-

тичні гасла і притаманні радянській суспільно-історичній

епосі механізми соціально-класового протистояння. Власне,

саме цим, на нашу думку, й можна пояснити той феномен,

що чим активніше вів передвиборчу парламентську (2006 р.)

пропаганду політичний блок «Наша Україна», тим активні-

ше електоральні голоси від цього

блоку перекочовували до їх

політичних опонентів — Партії регіонів і БЮТ. Ці ж психосо-

ціальні зміни в характеристиках українського суспільства по-

силили його емоційну складову та налаштованість на пошук

причини (ворога і спасителя) не в собі, а зовні.

Такий у цілому неприродний масовий невротичний

суспільний стан (до того ж, активно поширюваний за до-

помогою ЗМІ), що отримав у психіатрії назву «вічного хлоп-

чика» — стан масової безвідповідальності й активного по-

шуку захисту ззовні («сильної руки»), власне, і є, на думку

авторів, тією історично небезпечною пасткою, в яку під час

-377-

трансформаційних змін тою чи іншою мірою закономір-

но потрапляє суспільство. Так, за даними порівняльного

соціально-історичного аналізу, Україна, схоже, перебуває

зараз у психосоціальному стані, що відповідає стану Ні-

меччини часів постваймарської республіки 1930-1933 років

[8]. На жаль, світова політологія і практична політика ще

не напрацювали адекватних рекомендацій, аби убезпечи-

ти суспільний рух

на цьому відтинку національної історії.

Хоча є підстави стверджувати, що авторитаризм, який

переживають країни під час перехідної доби, має не тіль-

ки негативні відтінки, а й позитивні. Зокрема, як доводить

проведений нами аналіз трансформаційних криз і авто-

ритарних режимів у США (Ф. Рузвельта), Чилі (А. Піноче-

та) та Німеччині (А. Гітлера

), цілком правомірно говорити

про загально історичну місію сучасного авторитаризму,

яка полягає у створенні середнього класу.

Стосовно якостей нинішньої української еліти, що її реп-

резентують у дослідженні новопризначені голови РДА, то пе-

редусім привертає увагу високий (порівняно з суспільним

загалом) рівень сформованості їх соцієтальної ідентичності,

який станом на травень 2005 року склав 60,3 % (проти 34 %

українського загалу — станом на жовтень 2002 року та 43 %

— станом на січень 2006 року). Власне, це й

забезпечило висо-

кий рівень сформованості соціальних інтересів і соціальної

активності цього владно-політичного прошарку суспільства.

Водночас із 6 найважливіших характеристик со-

ціально-психологічної сутності керівних кадрів України

Йдеться про цільову вибірку новопризначених голів райдержад-

міністрацій, N=439, реалізовану на потоках слухачів Інституту підви-

щення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного

управління при Президентові України.

-378-

сформованими і такими, що мають шанс на відтворення

в цьому суспільному прошарку, є такі характеристики, як

«раціональність» (64,9 %), «інтернальність» (47,6 %), «ін-

тенціональність» (78,8 %).

Нинішній результат, з одного боку, віддзеркалює пасіо-

нарність (за Л. Гумільовим) владно-політичної еліти, а з ін-

шого — віддзеркалює «перехідний» і недовершений стан

властивостей керівних кадрів держави, що

його репрезен-

тують такі риси, як:

• «екстраверсія» (41,5 %), яка блокує пагони демокра-

тичної свідомості керівників і налаштовує їх на застарілі

(суто матеріальні) ресурси творення державної політики;

також вона позбавляє змоги керівні кадри реалістично оці-

нити зміни в сучасному українському суспільстві, зокрема

нове місце і роль у ньому людини і

в цілому суб’єктивного

чинника як базового не тільки для реалізації, а й для тво-

рення державної політики та суспільно-політичних реформ.

Саме тому, ставши до керма управління, вони стереотипно

(як і за радянської доби) перестають «чути» голос «знизу»;

• «інтуїтивність» (72,7 %), яка «підсилює» колишній

(радянський) стереотипний психокомплекс керівних кад-

рів тим, що в контексті творення державної політики вони

все ще віддають перевагу «глобальним», «універсальним»,

«інваріантним», «абстрактним» способам мислення та дії.

Саме це віддаляє сучасну владно-політичну еліту від прак-

тичних аспектів реалізації суспільних реформ і проблем

сьогодення, від конкретики і динамічно змінних реалій,

чим подовжує в цілому «міфологічний» стан

свідомості

керівних кадрів. Здається, тут мало допомагає й українська

вікова традиція, і нова (ініційована пасіонарною частиною

-379-

населення) соціально-поведінкова практика, якій властиві

суто «сенсорні» способи мислення та дії за правилом: «Не

помацаю — не повірю!». Слід також зазначити, що саме

за цією соціально-психологічною якістю керівний склад

українства виявляє схожий на російський етнічний загал

(«інтуїтивний») спосіб мислення та дій;

• «прагматичність» (16,4 %), яка за своєю природою

налаштовує

людей на прийняття утилітарних цінностей,

що лежать у площині сучасних європейських орієнтацій,

поки що охоплює недостатню частку керівних кадрів.

Зокрема, ця соціально-психологічна обставина ставатиме

на заваді адекватного розуміння курсу на євроатлантичну

інтеграцію України.

Висновки

Результати здійснених досліджень виявили суттєві

метаморфози-ризики, що їх випробовує нині українське

суспільство. Чи витримає молода українська демократія

випробування нинішньою політичною, економічною і, як

виявляється, психологічною кризою?

На парламентських виборах 2006 року в Україні понад

чотири десятки партій жонглювали поняттями «нація»,

«народ», «демократія», «соціальна справедливість». Водно-

час більшість із них нагадує

своєрідні закриті акціонерні

товариства, позбавлені чіткої ідеології. Традиційні ідеології

не витримують випробування правдою власного народу.

Етикетки ідеологій часто вводять в оману не лише покуп-

ців, а й продавців. «Тіньова» економіка фінансує спорід-

нені їй політичні організації, які конкурують з частиною

державного апарату.

-380-

За цих обставин право голосу не гарантує доступу гро-

мадян до прийняття життєво важливих рішень. Це засвід-

чує й прірва, що останнім часом збільшилася, між обра-

ними народними депутатами та широкими соціальними

верствами.

Українські партії сьогодні ще неспроможні обрати чіт-

ку позицію. Загроза відповідальності провокує політику

компромісних рішень, які не мають

нічого спільного з гас-

лами щодо об’єднання країни.

Водночас вибори—2 00 6 все ж закріплюють новий де-

мократичний механізм політичної системи влади, хоча й з

усіма притаманними йому нині вадами. Підгрунтям цього

механізму стає свідомий (раціональний) вибір, уже власти-

вий, як свідчать наші дослідження, широким соціальним

верствам України.

І все ж

запитання до українських політиків лишаються

відкритими. Чого варті для українського політикуму уро-

ки Ваймарської республіки? Чи є сили приборкати горди-

ню та спертися на громадянське суспільство? Адже це і є

альтернативи-гарантії запобігання авторитаризму, що зні-

має симптоми суспільних хвороб, але не лікує їх!

Україна може уникнути ризиків, пов’язаних з

розвит-

ком демократії, якщо навчиться, не очікуючи допомоги Єв-

ропейського Союзу, допомагати сама собі!