"Цуценя привезли вдосвіта. Марта не бачила й не чула. Вона ще
спала. А сон літнього світанку солодкий. Дівчинка зійшла з веранди
— із-за гори Городище над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике,
яскраве, купалося у синьому ставку, відбивалося і блищало в рясних
росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом.
Небо палало, земля прокидалася.
Дівчинка зняла вгору руки, постояла. Ступила, й руки опустилися: вона мляво, якось непевно збочила на сивий зарошений спориш, залишивши на ньому свої сліди. В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?
Бабуся несла курям і сказала:
— А в нас цуценя.
— Де? — спитала-крикнула дівчинка."
Дівчинка зняла вгору руки, постояла. Ступила, й руки опустилися: вона мляво, якось непевно збочила на сивий зарошений спориш, залишивши на ньому свої сліди. В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?
Бабуся несла курям і сказала:
— А в нас цуценя.
— Де? — спитала-крикнула дівчинка."