Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

ставлення інтересів спирається на дії, що виражають проти-

лежну думку, незгоду. Договірне передбачає залучення всіх

зацікавлених сторін і надає особливого значення консенсусу,

переговорам та управлінню конфліктами.

Соціальний працівник може представляти інтереси дитини

безпосередньо або навчити відповідних умінь та навичок

волонтерів чи залучити до роботи фахівців. І хоча в Україні

на законодавчому рівні не визначено методи, форми та пов-

новаження фахівця із соціальної роботи, котрий представ-

ляє та захищає інтереси клієнта, певний досвід зазначеного

напрацьовується неурядовими організаціями.

Діяльність соціального працівника з представлення та від-

стоювання інтересів дитини залежить від специфіки пробле-

ми (наприклад, захист інтересів дітей-сиріт та дітей, позбав-

лених батьківського піклування), а також від можливостей

організації, служби, яку він представляє.

Представником інтересів дитини може виступати і фахівець,

який не є працівником центру соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді. У такому разі його дії спрямовуються на:

• подання звернення до центру соціальних служб для

сім’ї, дітей та молоді;

• проведення переговорів (бесіди) з представником центру;

• оскарження дій центру соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді (написання звернення до вищої

інстанції, уповноваженому з прав людини, депута–

ту тощо);

• звернення до суду з вимогою забезпечити виконання

відповідного законодавства [10, c. 55].

Потреба у представленні і відстоюванні інтересів часто

виникає тоді, коли має місце конфлікт між клієнтом (дити-

ною чи дорослим) та іншою стороною (державною організаці-

єю чи конкретним її працівником, представником найближ–

чого оточення дитини тощо). Тому насамперед потрібно

визначити, об’єктивним чи суб’єктивним є цей конфлікт.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

Соціальний працівник має зрозуміти сам і допомогти усвідо-

мити клієнтові природу конфлікту і, можливо, запропону-

вати швидше психолого-педагогічне консультування, аніж

представництво інтересів.

Зазначене підкреслює, наскільки важливо для соціального

працівника знати етапи циклу конфлікту: зростання напру-

ження, дилема ролей, накопичення несправедливості, кон-

фронтація, прилаштування, корекція. Обізнаність щодо цьо-

го допоможе соціальному працівникові успішно втрутитися

у конфліктну ситуацію з метою її подолання.

Поширена форма представлення та відстоювання інтересів –

проведення переговорів. При цьому важливою передумовою

їх проведення є: взаємозалежність сторін, що беруть участь

у переговорах; наявність у позиціях сторін суттєвих момен-

тів порозуміння; участь у переговорах тих людей, які реально

можуть вплинути на ситуацію [10, с. 65].

Переговори проходять у декілька етапів:

1. З’ясовується стан справи, визначаються сильні

і слабкі сторони опонентів, формулюється мета

участі в переговорах.

2. Попередній вибір позиції та офіційне висловлення

своїх інтересів, побажань.

3. Пошук взаємоприйнятного рішення.

4. Вихід із конфлікту або завершення переговорів.

Різновидом представлення та відстоювання інтересів дитини

можна вважати й донесення соціальним працівником думок

та побажань дитини (клієнта) до членів міжвідомчої чи муль-

тидисциплінарної команди під час проведення комплексної

оцінки її потреб, планування чи надання послуг, матеріальної

допомоги сім’ї. Виконуючи роль представника інтересів ді-

тей, соціальний працівник має бути обізнаним із законодав–

чими актами та нормативними документами, щоб за потре-

би оскаржити рішення інституцій, які відмовляють клієнтові

у послугах чи надають їх неналежним чином.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

Дедалі більшого поширення набуває колективне представ–

ництво інтересів клієнтів, основними стратегіями якого

є співпраця, кампанія і конфронтація. Особливий інтерес

для нас становлять такі форми, як співпраця та кампанія.

Співпраця передбачає робочі стосунки, коли дві системи

домовляються про те, що зміни мають відбутися, і спи–

рається на провадження змін та розвиток потенціалу.

Кампанію використовують у разі, коли тих, на кого

спрямовані дії, потрібно переконувати у важливості змін.

Вона охоплює навчання, переконання та лобіювання,

звернення до ЗМІ.

При виборі стратегії колективного представництва потріб-

но визначити фокус змін, яких хотілося б досягти. Ним може

бути: політика, програма, проект, персонал, практика соціаль-

ної роботи тощо.

Проведення кампанії з представлення та відстоювання інтере-

сів вразливих груп дітей потребує мобілізації та координації

зусиль, залучення різних людей до участі в її заходах, регуляр–

ного перегляду досягнутого й при потребі – корекції планів.

Особливо важливого значення набуває проведення кампа-

нії з представлення і відстоювання інтересів дітей. У зв’язку

з економічною залежністю дітей, їхнім надзвичайно пасив-

ним правовим статусом представлення та відстоювання інте-

ресів дітей надає їм доступ до можливостей, послуг і захисту,

на які діти мають право як громадяни.

Основні кроки стратегічного планування кампанії з представ-

лення та відстоювання інтересів зображено на рисунку нижче

(див. Рис. 3).

Соціальні працівники мають усіма способами заохочу–

вати дитину, особливо підліткового і юнацького віку,

до самопредставництва. Необхідно допомогти клієнтові

навчитися ухвалювати рішення, повірити у власні сили,

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

брати активну участь у житті суспільства і вирішенні

власних проблем. Тут доцільно зробити наголос на забезпе–

ченні права дітей брати участь в ухваленні рішень.

Уасть – це виконання разом із ким-небудь якоїсь роботи,

здійснення якоїсь справи; спільна дія, діяльність когось,

чогось; співучасть, співпраця [4].

Уасть дітей – залучення осіб до 18 років згідно з їхньою

зрілістю до ухвалення рішень із питань, що стосуються

підростаючого покоління.

Положення про те, що дорослі мають враховувати думку

і погляди дітей, якщо ухвалюються певні рішення в їхніх

інтересах, уперше з’явилося в Конвенції ООН про права ди–

тини. Відповідно до зазначеного міжнародного документа,

участь є моральним і юридичним правом для всіх дітей, вона

свідома, добровільна і не може бути примусовою. Положен-

ня Конвенції стали основою для розвитку участі дітей у різ-

них країнах світу: «Держави-учасники забезпечують дитині,

здатній сформувати власні погляди, право вільно виражати

ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому,

її поглядам приділяється належна увага відповідно до віку

і зрілості» (стаття 12); «Дитина має право вільно висловлю–

вати свою думку; це право охоплює свободу шукати,

Рис.3.Етапи стратегічного планування кампанії з представлення

та відстоювання інтересів

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого

роду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або

друкованих формах, у формі витворів мистецтва або за

допомогою засобів на вибір дитини» (стаття 13).

Участь – показник активної позиції дитини, молодої людини,

розвитку особистості. Це основа для кожної демократичної

системи, невід’ємна ознака принципів демократії. Суспільство

може вважатися розвиненим тією мірою, якою воно забезпе–

чує можливості людей, в т.ч. дітей, брати участь у його житті.

Оскільки діти та молодь можуть зробити вагомий внесок

у розвиток соціуму, участь сприяє ефективності соціальних

проектів і стабілізації соціальних процесів.

Участь сама собою вже є розвитком, мета якого – бути

вільним і здатним зробити вибір. Водночас участь є засобом

розвитку. У процесі співпраці, діалогу з дорослими розвива-

ється комунікабельність дітей, молодих людей, уміння орі-

єнтуватися в інформаційному просторі, планувати свої дії,

прогнозувати результати, брати на себе відповідальність

за ухвалене рішення. Це фундамент набуття життєвого дос-

віду. Залучення дітей до ухвалення рішень має відбуватися

поступово, відповідно до того, наскільки молода людина

готова прийняти відповідальність. Отже, міра участі може

бути різною. Водночас це циклічний процес: чим значні-

шою є чиясь участь, тим більш досвідченою, компетентною

і упевненою стає людина, тим ефективнішою буде її подаль–

ша участь.

Участь дітей та молоді слід розглядати як процес, що має три

взаємопов’язаних ступені. Перший – це усвідомлення дітьми

власних проблем, бажання і можливість ухвалювати рішен-

ня стосовно свого життя; другий – участь дітей та молоді

у вирішенні проблем інших, здатність надати відповідну

допомогу; третій – можливість брати участь в ухваленні

рішень на державному рівні.

Сфери участі дітей: сім’я; школа; громада; неурядові

організації; держава; міжнародне життя. Дорослим доціль–

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

но залучати дітей до вирішення проблем у різних сферах

відповідно до їхнього віку, знань, досвіду і бажання.

Роджер Харт розглядає вісім сходинок «Драбини участі»

дітей [12]:

При цьому 1-3 сходинки Р. Харт вважає «неучастю», 4-5 –

«формальною участю», 6-8 – «реальною участю».

Плануючи проекти дитячої та молодіжної участі, не слід

очікувати швидких результатів. Для набуття навичок участі

потрібний досвід. Усі форми участі, у т. ч. і пасивної,

дають відповідні навички; у різному віці здобувається

різний соціальний досвід, що стає основою для ухвалення

подальших рішень.

Участь може бути прямою і непрямою (А. Річардсон). На–

приклад, непряма – обрання представників класу до ради

самоврядування школи; пряма – безпосередня робота

в раді самоврядування школи і спільне з дорослими

ухвалення рішень.

Для ефективного застосування принципу «участі» необхідні:

• ініціатива дітей та бажання здійснити зміни;

• наполегливість;

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

• обізнаність стосовно своїх прав та обов’язків;

• налагоджена співпраця усіх зацікавлених сторін;

• планування та впровадження запланованого;

• прозорість у процесі діяльності й ухваленні рішень;

• гнучкість, можливість зміни обраного шляху;

• залучення експертів, досвідчених фахівців, які можуть

надати професійну допомогу дітям.

Існують різні форми залуення дітей до ухвалення рішень,

активної діяльності, захисту власних прав:

• бесіди з метою обговорення актуального питання

класу, групи;

• «мозкові штурми»;

• рольові ігри;

• робота у малих групах;

• освітні ігри та моделювання ситуації;

• вивчення ситуації;

• круглі столи-семінари для дітей-лідерів чи за їхньою участю;

• дебати;

• аудіовізуальна діяльність: малювання, музика, театр,

танець;

• створення карти рішення або дерева проблеми;

• листи дітей до організації-друга;

• тренінги «Права дитини», «Участь дітей»;

• фокус-групи із дітьми-лідерами з питань обговорення –

документів, соціальної реклами тощо;

• волонтерські групи з числа випускників інтернатних

закладів;

• рубрика у місцевій пресі, журналі «Говорять наші діти»;

• тематична зміна у таборі оздоровлення та відпочинку;

• скринька пропозицій;

• статті дітей у місцевій пресі, виступи на місцевому радіо;

• анкетування дітей;

• конкурс творів дітей;

• створення груп дітей, що працюють за методикою

«рівний–рівному»;

• різні спільні заходи з органами шкільного

самоврядування тощо.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

Ціла низка із зазначених вище форм мала місце у практиці

соціальної роботи в рамках проекту ЄС «Розвиток інтегрова-

них соціальних служб для вразливих дітей і сімей». Принци–

пами стосунків між дорослими і дітьми під час планування

і проведення зазначених заходів стали:

• рівноправність і партнерство;

• самостійність формулювання дітьми проблеми

і самостійність дій;

• допомога дітям у прогнозах результатів,

а не в ухваленні рішень за них;

• спонукання дітей до створенню об’єднань та груп,

бо спільні дії мають більше впливу і можливостей;

• прийняття дитини такою, якою вона є.

Водночас у процесі залучення дітей до самопредставництва,

до ухвалення рішень можуть з’явитися об’єктивні ризи-

ки та перешкоди, а саме: брак довіри дітей до дорослих;

недостатня співпраця між зацікавленими сторонами; обме-

жений доступ дітей до інформації; невпевненість у власних

силах; брак навичок, культури участі та досвіду; обмаль

ресурсів; нереалістичні очікування дітей від своєї діяль–

ності; недостатнє усвідомлення необхідності професійної

допомоги від спеціалістів–дорослих; зосередження на дріб-

ницях тощо.

Долаючи зазначене, соціальним працівникам варто па–

м’ятати: брак умов для залучення дітей до ухвалення

рішень призводить до порушення процесу їх соціаліза–

ції, соціальної пасивності, підвищення ймовірності проявів

девіантної поведінки, збільшення негативних проявів

у дитячому та в молодіжному середовищах.

Таким чином, захист прав дитини – важливий пріоритетний

напрям соціальної роботи, у межах якого успішність

діяльності залежить від низки факторів. Серед них надзви-

чайно важливими є: законодавче закріплення механізмів

дотримання прав дітей, відповідний рівень професійної ком-

петентності фахівців щодо представлення та відстоювання

інтересів дітей, забезпечення участі дітей у процесі ухвален-

ня рішень, що стосуються підростаючого покоління тощо.

Література

1. Агаркова Н. І. «Педагогічні умови забезпечення соціально-

правового захисту старшокласників»: Дисерт. канд. пед.

наук, 13.00.05. – К., 2005. – 185 с.

2. Вы и права детей. Краткое введение в Конвенцию

о правах ребенка. – NGO Group for the Convention,

Geneva, st. 1.

3. Изучаем права ребенка: метод. пособ. для педагогов,

представителей социальных служб и общественных

организаций, которые работают с детьми и для детей /

Автор-сост. Н. А. Кузнецова. – Симферополь, 2002.

4. Конвенція ООН про права дитини.

5. Лосн М. Мнение Климента // За пределами ухода

в сообществе. Опыт нормализации и интеграции

/ Под ред. Ш. Рамон. – Амстердам – Киев, 1996. –

С. 78–104.

6. Новий тлумачний словник української мови у 3 т.

Т.3. – К., 2001. – 652 с.

7. Права дитини: від витоків до сьогодення: Зб. текстів,

метод. та інформ. матеріалів / Автори-упоряд.

Г. М. Лактіонова, Л. В. Пироженко, О. В. Сухомлинська. – К.:

Либідь, 2002. – 280 с.

8. Права дитини: посібник для журналістів / Автор. кол.

З. О’Доннелл, Д. Коник, Л. Логінова та ін. – К., 2002.

9. Права дитини: сучасний досвід та інновації:

Зб. інформ. і метод. матеріалів / Автори-упоряд.:

Г. М. Лактіонова, О. Калібаба, Т. Цюман та ін.; За заг. ред.

Г. М. Лактіонової. – К.: Либідь, 2005. – 256 с.

10. Представництво інтересів соціально вразливих

дітей та сімей: Навч. посіб. / За ред. Т. В. Семигіної. –

К.: Четверта хвиля, 2004. – 216 с.

11. Участие детей и молодежи в процесах принятия решений:

Сб. ресурсных материалов. Сб. реализации проектов. – К.:

ЮНИСЕФ, 2002. – 33 с.

12. Hart P. Children’s participation. Joseph Rowntree Foundation.

York, 1991.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

Гейткіпінг

(від англ. gatekeeping – контроль за воротами) –

складна категорія соціальної роботи, що може розглядатися

як нова філософія, концепція та механізм захисту й забез–

печення прав дітей, який визначає засади ухвалення рішень

стосовно дітей на вищому рівні професійної компетентності.

Геткпнг – це філософія, політика, концепція й водночас механізм,

що відобража нові підходи до реформування системи опіки над діть-

ми взагалі і запобігання розміщення їх в інтернатних закладах зокре-

ма. Складовими гейткіпінгу : оцінка потреб та умов життя дити-

ни; планування і надання послуг у громаді, що переду направленню

дитини в систему інтернатних закладів; сприяння поверненню

дитини-вихованця інтернатного закладу у біологічну сім’ю чи

влаштування її у сімейну форму виховання (опіка й піклування,

усиновлення, прийомна сім’я, ДБСТ); надання допомоги дитині

у організації її самостійного життя.

Якою є історія гейткіпінгу в європейському регіоні? У Регіо-

нальному звіті з моніторингу ЮНІСЕФ (2001) «Декада пере-

хідного періоду» говориться про необхідність розуміння

та впровадження у країнах Європи протягом останнього

десятиріччя нових тенденцій державної опіки, спрямованих

на посилення роботи щодо зменшення залежності від інтер-

натів. В основних висновках звіту зазначалося:

• за останнє десятиріччя в інтернати стала потрапляти

більша кількість дітей, особливо дітей раннього віку;

1.3 Гейткіпінгякновафілософія,

концепціятамеханізмухвалення

рішеньвінтересахдітей

На сьогодні не має усталеного перекладу терміну gatekeeping. Часто в літерату-

рі цей термін перекладають як «кураторство», «контроль за наданням послуг»,

«механізм запобігання чомусь (у залежності від контексту)» тощо. З нашої точки

зору усі спроби перекладу не відповідають змісту цього англійського словосполу-

чення, а тому за відсутністю українського слова відповідника пропонується вжива-

ти термін «гейткіпінг» (Прим. автора).