Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

чинності з 27 вересня 1991 р. Її виконання, як і інших міжнарод-

них договорів, контролюється статтею 9 Конституції України,

де визначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’яз–

ковість яких затверджено Верховною Радою України, є части-

ною національного законодавства України. Держави-сторони

не мають права змінювати законодавство або ухвалювати

нові закони, якщо це суперечитиме даній Конвенції.

Безперечно, Конституція України є основним гарантом прав

дітей у нашій державі. Відповідно до неї «діти рівні у своїх

правах незалежно від походження, а також від того, народ–

жені вони у шлюбі чи поза ним”. Засади державної політики

у сфері забезпечення реалізації прав дитини на життя, охоро-

ну здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток

закріплено Сімейним кодексом України, законами України

«Про охорону дитинства», «Про забезпечення організацій-

но-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування», «Про молодіжні

та дитячі громадські організації», «Про освіту», «Про соціаль-

ну роботу з дітьми та молоддю»; Положенням про прийомну

сім’ю, Положенням про дитячий будинок сімейного типу та

ін. Відображення проблеми захисту прав дітей в основних

нормативних документах країни засвідчує усвідомлення

соціальних вимог підвищеної уваги до дитинства загалом

і до кожної дитини зокрема.

В Україні найбільш вразливими категоріями дітей щодо

забезпечення своїх прав є безпритульні, діти-сироти та

діти, позбавлені батьківського піклування, діти з особливими

потребами, що виховуються в інтернатних закладах. Саме

тому забезпечення дітям права зростати і виховуватися

у сімейному середовищі – першочергове завдання держав–

ної політики стосовно дитинства в Україні.

Право дітей на сім’ю закріплюється і деталізується у низ-

ці нормативно-правових документів. Зокрема, у статті 5

Сімейного кодексу (CК) зазначено, що держава охороняє

сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови

для зміцнення сім’ї, материнства та батьківства, забезпечує

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

охорону прав матері та батька, матеріально і морально

заохочує й підтримує материнство та батьківство; забезпе–

чує пріоритет сімейного виховання дитини; бере під свою

охорону кожну дитину, позбавлену належного батьківсь–

кого піклування. СК також визначає підстави позбавлення

прав батьків або осіб, котрі їх замінюють, щодо їхніх дітей

(підопічних) у разі злісного невиконання своїх батьківських

обов’язків (стаття 164) та підстави відібрання дитини від

батьків без позбавлення їх батьківських прав (стаття 170).

Правила оформлення опіки та піклування над дітьми-

сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування,

а також права і обов’язки опікунів та піклувальників (Глава 6.

Опіка та піклування) закріплені в Цивільному кодексі Укра-

їни від 16 січня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 р.).

А в Кодексі України про адміністративні правопорушення (від

7 грудня 1984 р., зі змінами та доповненнями), визначаються

правові підстави притягнення батьків, опікунів та піклуваль-

ників до адміністративної відповідальності за невиконання

своїх обов’язків щодо забезпечення належних умов життя,

навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня

2001 р. проголошує охорону дитинства в Україні стратегіч-

ним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпе-

чення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я,

освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює

основні засади державної політики у цій сфері. Крім того,

в Законі вперше дається визначення понять «діти, позбав-

лені батьківського піклування», «безпритульні діти», «діти-

інваліди», «діти-біженці», «неповна, багатодітна, прийом-

на сім’я», «дитячі будинки сімейного типу», що дало змогу

планувати і здійснювати заходи щодо охорони дитинства

в Україні відповідно до міжнародних стандартів (а саме

Конвенції ООН про права дитини).

Зокрема у Законі України «Про забезпечення організацій-

но-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

№2342-ІV та Указі Президента від 11 травня 2005 р. №1086

«Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»

окреслено такі засади державної політики щодо соці–

ального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків–

ського піклування:

• створення умов для реалізації права кожної дитини

на виховання в сім’ї;

• забезпечення права дитини на розвиток;

• виховання та утримання дітей за принципом родинності;

• забезпечення пріоритету форм влаштування: усинов-

лення, встановлення опіки та піклування, передача

до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу,

до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-

ківського піклування (якщо немає можливості влашту-

вання в сім’ю);

• забезпечення державних мінімальних соціальних

стандартів і нормативів для кожної дитини;

• профілактика соціального сирітства.

Водночас сьогодні існують певні проблеми у сфері забезпе-

чення права дитини на виховання та розвиток у сімейному

середовищі. Серед них:

• відсутність цілісної державної сімейної політики

і політики в галузі дитинства;

• неузгодженість загального бачення процесу забезпе-

чення прав дитини як на державному, так і на ре–

гіональному рівнях;

• неефективна система управління процесами забезпе-

чення прав дітей;

• недостатня кількість відпрацьованих технологій соці–

альної роботи з сім’ями і дітьми;

• недостатнє усвідомлення суспільством ризиків

для розвитку дитини, пов’язаних із розлученням

дитини з батьками;

• інституалізація дітей із неблагополучних сімей;

• недосконалі механізми формування відповідального

й усвідомленого батьківства та ін.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

На часі розробка нової стратегії державної політики у сфері

захисту дітей – створення умов, за яких кожна дитина зрос-

тає і розвивається у безпечному середовищі сім’ї та громади.

Основними напрямами діяльності державних і недер-

жавних організацій щодо забезпечення прав дитини

на виховання та розвиток у сімейному оточенні є:

1. Забезпечення всебічного розвитку дітей, благополуччя

їхніх сімей, соціальної справедливості та участі в житті

суспільства.

2. Подолання сімейного неблагополуччя, стабілізація

та відновлення функцій сім’ї, запобігання вилученню

дитини із сім’ї, соціально-правовий захист дитини.

3. Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. Реформування інтернатних закладів для дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування.

5. Соціальна підтримка молоді із числа дітей-сиріт.

Сьогодні пріоритетність сімейних форм виховання дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визна-

чається таким чином:

Рис.2. Пріоритетність сімейних форм влаштування дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

У контексті соціально-економічних та політичних пере–

творень оновлюється підхід до соціально-правового

захисту дітей, його зміст набуває нових ознак. У сучасних

умовах під соціально-правовим захистом дітей доцільно

розуміти комплекс взаємодії державних заходів і зусиль

неурядових організацій щодо законодавчого і соціального

закріплення прав дітей, в основі яких лежить пріоритет

дитини, гарантування особистих і соціальних прав на

здоров’я, освіту, повноцінне харчування, першочергову увагу

до фізичного та духовного розвитку.

Завдання соціально-правового захисту дитинства:

• психолого-педагогічна і юридична допомога;

• консультування неповнолітніх і їхніх батьків;

• контроль за роботою установ та закладів різного типу,

де надаються соціальні послуги дітям;

• соціально-медична допомога;

• інформаційно-правова допомога неповнолітнім

з питань здобуття професії, працевлаштування, реа-

лізації культурних і дозвіллєвих потреб тощо.

Система соціально-правового захисту дітей охоплює різні

заходи, що проводяться у школі, позашкільних навчальних

закладах, закладах дозвілля, у громаді та ін. Основним

результатом цієї діяльності має стати формування

соціально-правової захищеності дітей, їхнього стійкого

психічного стану, розкриття інтересів, потреб, творчого

потенціалу, успішна соціалізація особистості.

Принципами соціально-правового захисту дітей є:

1. Пріоритет інтересів дитини над інтересами інших.

2. Рівність усіх дітей, незалежно від походження, раси,

національності, стану здоров’я; повага до права дітей

на свободу думки, об’єднань і мирних зборів.

3. Інтеграція зусиль усіх соціальних інститутів, поклика–

них захищати права дітей; колективний аналіз, моде–

лювання здійснення соціально-правового захисту дітей.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

4. Гуманність у ставленні до дитини, що передбачає

визнання людини: а) соціальною цінністю; б) метою

суспільного розвитку; в) вищим критерієм оцінки

всіх галузей суспільного життя: економіки, науки,

мистецтва тощо.

5. Системність, що охоплює: а) орієнтацію на між–

дисциплінарність у дослідженнях проблем захисту

прав дітей; б) різнобічну оцінку потреб особистості

з метою захисту її прав; в) координацію діяльності усіх

інституцій щодо забезпечення захисту прав дітей.

Разом із центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

роботу у сфері захисту прав дітей в Україні здійснюють:

служби у справах дітей; відділи та управління освіти, охорони

здоров’я, у справах сім’ї та молоді; кримінальна міліція

у справах неповнолітніх; управління праці та соціального

захисту; громадські організації та благодійні фонди; релігійні

організації.

Однією із функцій соціального працівника у сфері захисту

прав дітей є представництво інтересів дитини в різних

інституціях. Буквальний переклад цього слова з англ.

advocacy – представлення та відстоювання інтересів,

тобто комплекс заходів окремих осіб або організацій з ме–

тою впливу на зміну рішень

Представлення та відстоювання інтересів за своєю суттю

є процесом, орієнтованим на досягнення певних цілей,

а тому відіграє важливу роль у відновленні соціальної

справедливості, забезпеченні політичних і громадянських

свобод, наданні права голосу, врахуванні точки зору дітей

тощо. Цей процес виражає можливість окремих осіб, певної

організації або суспільства в цілому брати участь у форму–

ванні державної політики, проведенні змін політичного

курсу. Отже, залежно від цілей процес представлення та від-

На сьогодні немає усталеного перекладу терміну advocacy. Часто в літературі

цей термін перекладають як «захист прав», «адвокація», «представництво прав

та інтересів», «відстоювання інтересів» тощо. З нашої точки зору, advocacy слід

перекладати як «представлення та відстоювання інтересів», що найбільш повно

відображає зміст цього поняття.

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

стоювання інтересів може бути спрямований як на вирішення

окремих питань (наприклад, майнових прав випускників ін–

тернатів або вдосконалення системи оподаткування), так і на

широку проблему трансформації і зміцнення демократичних

інституцій у загальному значенні (наприклад, лобіювання

конституційних реформ або захист прав дітей).

Це – активна діяльність від імені іншої людини чи групи

людей для забезпечення необхідних послуг, гарантій

законних прав клієнтів або і те, й інше разом. Це послуга,

різноманітні методи і дії, за допомогою яких соціальні

працівники захищають права клієнтів (створюють умови

для отримання послуги, на яку клієнти мають право, але

не можуть отримати); це допомога людям у реалізації

їхніх інтересів у структурах влади; процес захисту прав

індивідів і груп населення вповноваженими представни–

ками; забезпечення доступу клієнта до послуг установ,

на які він має право, але неспроможний їх отримати.

У 60-х роках ХХ ст. одним із перших запропонував соціаль–

ним працівникам виступати у ролі захисника прав клієнтів

Ч. Гроссер (організатор соціальної роботи за місцем про–

живання – США). Відтоді представництво – це допомога

людям отримати щось від когось, наділеного владою.

Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України,

представництво – правовідношення, в якому одна сторона

(представник) зобов’язана або має право здійснювати

правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах,

але від власного імені, а також особа, уповноважена

на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому

правочинів. Представництво виникає на підставі угоди,

закону, акта чи з інших підстав, встановлених актами

цивільного законодавства.

Залежно від проблеми можна виділити такі рівні пред–

ставлення та відстоювання інтересів: міжнародний

(проблема зовнішнього боргу, парникового ефекту, тор–

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи

гівлі зброєю тощо), регіональний (наприклад, регіональні

конфлікти, торгівельна політика), національний (політика

у сфері охорони здоров’я і освіти, свободи слова і віро–

сповідання), рівень місцевої влади (якість надання освітніх

послуг, охорони здоров’я), громади (питання становища

жінок і дітей), сім’ї (розподіл ресурсів, роль жінки), між–

особистісний (щоденне ухвалення рішень, участь у виборах).

У практиці представлення та відстоювання інтересів

розрізняють три підходи: представлення та відстоювання

інтересів для тих, хто перебуває у складних життєвих об–

ставинах; представлення та відстоювання інтересів разом

із тими, хто перебуває у життєвій скруті; представлення

та відстоювання інтересів тими, хто перебуває у складних

життєвих обставинах. Характеристика цих підходів,

їх переваги та недоліки наведені в таблиці 1.

Виділяють такі типи представництва: професійне; гро–

мадське; самопредставництво; юридичне; представництво

рівних; колективне; посередництво; індивідуальне пред–

ставництво. Зокрема українська дослідниця Т. В. Семигіна

виділяє шість етапів індивідуального представництва інте-

ресів [10, c. 53]:

1. Представлення проблеми (з’ясування бачення

проблеми у ході початкової оцінки)

2. Збір інформації (отримання додаткової інформації,

комплексна оцінка)

3. Дослідження прав клієнта (вивчення законодавства

та нормативно-правових документів, відповідних

умов надання послуг, допомоги, уточнення компонен-

тів стану клієнта, що дають право на отримання

певних соціальних гарантій тощо)

4. Інтерпретація інформації та погодження з клієнтом

плану дій (обговорення з клієнтом зібраної інформації,

визначення стратегії і тактики дій, спільне планування)

5. Намагання досягти домовленостей (проведення

переговорів у ході зустрічі чи телефонної розмови

з іншою стороною)

Підхід до

представлення

та відстоювання

інтересів

Представлення

та відстоювання інтересів

для тих, хто перебуває

у складних життєвих

обставинах

Представлення

та відстоювання інтересів разом з

тими, хто перебуває

у складних життєвих

обставинах

Представлення та відстоювання

інтересів

тими, хто перебуває

у складних життєвих

обставинах

Ким

здійснюється

захист прав

Професіоналами,

неурядовими організаціями,

церковними діячами

Поєднанням професіоналів, неу-

рядових організацій

та місцевих представників

Місцевою

громадою,

окремими особами

Основні

завдання

втручання

Зміни

у законодавстві,

політиці

і практиці

Розширення доступу

до ухвалення рішень. Зміни

у законодавстві, політиці

і практиці. Розвиток навичок з

представлення та відстоювання

інтересів тими, для кого здійснюється

кампанія

Підвищення

усвідомлення

можливостей

відстоювання інтересів

і захисту прав, розвиток

здібностей до правозахисної

діяльності

Характеристики Проблемні питання

часто визначаються

сторонніми особами.

Зазвичай спрямований

на офіційних осіб,

котрі ухвалюють рішення

Проблемні питання визначаються

спільно з громадою.

Розподіл планування,

ресурсів та дій.

Організатори «зовні» мобілізують

наявні сили

Проблемні питання визначаються

громадою.

Навчання відбувається через

залучення.

На початку може мати значний

поштовх із зовні

Переваги Швидкий доступ до осіб,

котрі ухвалюють рішення.

Широкий доступ

до інформації

Полегшення доступу до осіб, котрі

ухвалюють рішення.

Розвиток умінь і навичок представ–

лення та відстоювання інтересів,

захисту прав

Підвищення впевненості.

Громада бачить себе

у якості носія змін. Стійкий,

стабільний. Може коригувати

баланс сил

Недоліки Може посилити існуючі

владні структури.

Може не посилити здатність

місцевих груп до дії

Неурядові організації часто зберіга-

ють контроль і визначають порядок

денний. Повільний через потребу дося-

гати згоди між усіма сторонами

Обмеженість доступу до ресурсів

та інформації. Ризик помсти.

Зміна політики може зайняти

більше часу

Таблиця1

Підходи до представлення і відстоювання інтересів

6. Застосування формальних механізмів (написання офі–

ційних звернень, листів, подання позовів до суду, забез–

печення клієнтові доступу до послуг професійного

юриста тощо).

Важливими навичками соціального працівника для успішно-

го представлення та відстоювання інтересів клієнта є:

• аналіз нормативно-правових актів;

• отримання чи оформлення необхідних документів;

• упевнене і тверде відстоювання власної думки;

• ведення переговорів;

• подолання конфліктів.

Програма представлення та відстоювання інтересів мо-

же вважатися ефективною, якщо завдяки їй вдалося

створити мережу з групи організацій або/і окремих

осіб, які співпрацюють над запровадженням змін у за-

конодавство, чи державні програми щодо вирішен-

ня певних проблем. Тому захисник та представник

інтересів дитини за характером своєї діяльності кон-

тактує з різними організаціями: встановлює зв’язок

з установами соціального, медичного обслуговування,

центрами працевлаштування тощо. З метою успішного

представництва інтересів дитини створюється міжвідомча

чи мультидисциплінарна команда.

Не існує універсальної моделі представлення та відстою–

вання інтересів: його стратегія формується відповідно

до обставин, проблем та потреб клієнта. Проте, у будь-

якому разі, ефективне представництво потребує чіткого

окреслення кола проблемних питань, визначення мети

і завдань, виявлення потенційних прихильних і супро–

тивників ситуації, що стосується дитини, проведення

аналізу добору й підготовки аргументів, мобілізації

людських та інших ресурсів.

Процес представлення і відстоювання інтересів може бути

конфронтаційним або договірним. Конфронтаційне пред–

Захистправдитиниякпріоритетнийнапрямсоціальноїроботи