Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

сійні знання, вміння та навички, а насамперед особистісні

якості спеціаліста значною мірою визначають ефективність

та успішність його роботи, в т. ч. із сім’ями, що опинилися

у складних життєвих обставинах.

собистісні моральні якості соціального працівника:

• чесність (якщо з огляду на об’єктивні причини соціаль-

ний працівник не впевнений у позитивному кінцевому

результаті, він повинен попередити про це клієнта,

щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку);

• совість (як моральна відповідальність за свою пове–

дінку, вчинки, що виконує функцію регулятора як

у професійному плані так, і в особистих вчинках: своє–

рідна пересторога від формального підходу до профе-

сійних дій);

• об’єктивність соціального працівника полягає у без–

емоційному ставленні до клієнта та його індивідуаль-

них якостей;

• справедливість (оцінка діяльності колег має враховувати

об’єктивні та суб’єктивні фактори і ні в якому разі не пере-

більшувати або применшувати заслуги й недоліки колег);

• тактовність (уміння соціального працівника додержу-

ватись міри, визначених моральних норм, врахувати

обставини, наслідки своїх вчинків тощо);

• уважність і спостережливість (ці якості дають змогу

враховувати найменші зміни у настрої, самопочутті клі-

єнта, що значною мірою позитивно вплине на подаль-

шу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій);

• терпимість (прийняття клієнта таким, яким він є:

з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими

сторонами, певним способом життя);

• витримка і стриманість (уміння розважливо реагу–

вати на подібні емоційні прояви з метою надання клі–

єнту ефективної допомоги);

• любов до людей (спілкуючись із клієнтом, соціальний

працівник мусить розгледіти у нього позитивні якості, на–

магатися змінити думку клієнта про самого себе і таким

чином сприяти позитивній трансформації особистості);

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

• самокритичність (уміння аналізувати власні вчинки,

професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх

подолання допомагає соціальному працівникові само-

вдосконалюватись у своїй професійній діяльності);

• терпіння (уміння коригувати свої негативні емоції

та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з ме-

тою позитивної мотивації на подальшу співпрацю);

• комунікабельність (спілкуючись із клієнтом, соціаль-

ний працівник має змогу дізнатися про його проблеми,

очікування та надії;

• завдяки спілкуванню можна виробити план спільних

дій, вчасно скоригувати можливі шляхи роз’язання

проблеми, спрогнозувати очікувані результати);

• оптимізм (джерело впевненості у соціальній справед-

ливості, здатності людини до постійного саморозвитку

і самовдосконалення);

• сила волі (свідома вольова спрямованість на виконан-

ня об’єктивно необхідних дій, здатність адекватно

оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до

логічного завершення);

• емпатія (здатність соціального працівника розуміти

свого клієнта і співчувати йому, дивитись на ситуацію

його очима);

• прагнення до самовдосконалення (постійне бажання

до професійного зростання, вдосконалення практич–

них умінь і навичок, здобуття нових теоретичних

знань, духовного та морального розвитку);

• творче мислення (соціальна робота не має цілком одна-

кових ситуацій та ідентичних випадків, кожне звернен-

ня – це унікальний випадок) [6, с. 84-93].

Виходячи з положень Етичного кодексу спеціалістів із соці–

альної роботи України, можна визначити такі норми етичної

поведінки соціального працівника, наприклад, з сім’єю,

що опинилася в життєвій скруті:

• завжди пам’ятати про інтереси сім’ї в цілому

і окремих її членів, зберігати цілісність родини;

• захищати права сім’ї та її членів, надавати необхідну

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

підтримку й допомогу, сприяти розвитку сім’ї

та її стабілізації;

• спонукати сім’ю до самостійного і спільного

ухвалення рішень;

• сприяти благу сім’ї;

• запобігати нерівності, дискримінації, негуманності

дій у сім’ї та щодо неї, боротися з ними, постаючи

захисником сім’ї;

• пам’ятати про максимальний соціальний результат

у роботі, справедливий розподіл зиску і витрат

при збереженні пріоритету інтересів дитини

у важких ситуаціях;

• спонукати сім’ю та її членів до самовизначення

(а не бути для неї «спонсором»), активізувати

і стимулювати її потенціал;

• зберігати професійні межі при виявленні почуттів

та емоцій, виявляти емпатію в розв’язанні проблем сім’ї;

• бути доброзичливим, уважним у роботі, вміти вислухо-

вувати, передавати інформацію, здійснювати вплив

на сім’ю в цілому та на окремих її членів;

• враховувати структуру сім’ї, розподіл влади, гендерні,

вікові, індивідуальні особливості членів сім’ї;

• будувати стосунки з сім’єю на основі діалогу;

• дотримуватись ідей рівності у роботі з сім’єю,

захищати рівноправність жінок і чоловіків у сім’ї;

• не обманювати, бути чесним;

• ставити службовий обов’язок над усе, бути відданим

своїй професії;

• бути зразком етичної поведінки, носієм високих

моральних якостей;

• виявляти довіру до сім’ї, водночас враховувати всі

позиції, погляди, думки;

• вміти не піддаватися впливам, залишатися

об’єктивним, діючи в межах своєї компетентності;

• не давати обіцянок від імені інших працівників;

• виходити з позиції милосердя, виконуючи різні ролі;

• виконувати свої обов’язки якнайкраще;

• прагнути до самовдосконалення, підвищення своєї

професійної майстерності;

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

• нести персональну відповідальність за свої дії;

• інформувати сім’ю про мету, зміст, методи, засоби, ре-

зультати своїх досліджень, здійснювати їх за згодою сім’ї;

• не брати платню за дії, які є функціональними

обов’язками;

• зберігати і захищати гідність, честь і права своїх колег;

• мати бадьорий настрій, уміти зацікавлювати перспек-

тивами, переконувати;

• нагадувати сім’ї про її можливості, потенціал, а не

про її недоліки;

• працювати з опорою на позитивне в сім’ї та в людині;

• схвалювати і попереджати, застосовувати якомога

менше осуду і критики, переконувати, а не забороняти;

• активно співпрацювати з іншими особами, організація-

ми, від яких залежить добробут сім’ї.

Відповідно до зазначеного, соціальна робота базується

на засадах: конфіденційності; індивідуального підходу

до кожної сім’ї та кожного її члена з урахуванням їхніх потреб

та особливостей; важливості відновлення та розвитку сімей-

них зв’язків; урахування результатів наукових досліджень,

досвіду та кращої практики соціального супроводу сімей,

що перебувають у життєвій скруті; системності, комплекс–

ності, безоплатності соціальних послуг; постійному підвищен–

ні професійної компетентності соціальних працівників тощо.

На етичних нормах та принципах базуються переконання

соціального працівника. Переконання – це тверда, міцно уста-

лена думка про що-небудь, погляд на щось. У Великому тлу–

мачному словнику української мови під редакцією В. Т. Бусе-

ла це поняття визначається як «система, сукупність поглядів,

світогляд». Переконання соціального працівника формуються

на основі особистих моральних якостей і життєвого досві-

ду, досвіду і знань попередніх поколінь, етичних принципів,

цінностей, стандартів соціальної роботи, наукових досягнень,

практики дії нормативно-правових актів.

Наприклад, вислів «сім’я – найкраще середовище для вихован-

ня дитини» фактично є аксіомою для кожного пересічного гро-

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

мадянина. Коли ж мова йде про сім’ю, яка перебуває у складних

життєвих обставинах, то переважає інша думка: «кра-

ще інтернат, ніж така сім’я». Проте опитування вихо-

ванців інтернатних закладів свідчать, що більшість ді-

тей, незважаючи на всі негаразди їхнього перебування

в біологічній сім’ї, мріють і бажають жити з рідними батьками.

Такі переконання значної частини українських громадян зумов–

лені тривалим досвідом інституалізації дітей із проблемних

сімей, нерозвинутою системою соціальних послуг для них,

браком сімейних форм виховання дітей-сиріт, недосконалим

законодавчо–нормативним забезпеченням превентивної ро–

боти із сім’ями.

Соціальний працівник, який дотримується переконання «ін-

тернат – краще, ніж такі батьки», не зможе надати ефективну,

результативну допомогу сім’ї, зберегти залишки домашнього

тепла, а потім і відновити сімейне благополуччя, покращити

умови виховання дитини. Переконання у професійній діяль-

ності соціального працівника є не менш важливими, ніж «клят–

ва Гіппократа» в діяльності медичного працівника [14].

Тому людина, яка планує обрати чи вже обрала професію

соціального працівника, повинна відверто звірити свої етич-

ні принципи з етичними принципами соціального працівни-

ка, дати відповідь на запитання, чи готова вона діяти відпо-

відно, наприклад, до визначених переконань: у сім’ї завжди

є позитивні резерви; кожна сім’я має право на допомогу; сім’я

має можливість вибору виду потрібної їй допомоги; робота

соціального працівника спрямована на захист дитини, збере-

ження сімейного благополуччя; ніякі обставини не можуть

стати причиною жорстокого поводження з дитиною; кожна

дитина має право на свій дім і своїх батьків; розвиток дитини в

домашніх умовах є найкращим; дитина потребує стабільнос–

ті стосунків; робота з сім’єю по можливості має здійснюва–

тись у домашніх умовах; роботу з сім’єю слід розпочинати,

коли повністю впевнений, що знаєш її достеменно; не можна

формувати негативне ставлення дітей до батьків; вилучати

дитину із сім’ї можна тільки тоді, коли до сім’ї застосовані

всі інші можливі профілактичні методи роботи; вилучена

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

із сім’ї дитина має можливість підтримувати контакти

з біологічними батьками (якщо ці контакти не загрожують

її життю і здоров’ю), має право бути повернутою до біоло–

гічної сім’ї, родичів, бути усиновленою чи виховуватися

у прийомній сім’ї тощо [14].

На основі змісту з урахування принципів соціальної роботи

та її етичних норм розрізняють функції соціальної роботи.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі, присвяченій

проблематиці соціальної роботи, спостерігається їх різночи-

тання, більшість учених і практиків визначають такі функції

[12, c. 8-9; c. 223-225]:

Комунікативна – забезпечує налагодження взаємодії між

суб’єктами та об’єктами соціальної роботи. Вона полягає

у встановленні, продовженні чи припиненні необхідних про-

фесійних контактів, обміні інформацією, сприйманні та розу-

мінні іншої людини, формуванні у всіх взаємодіючих сторін

позитивної перцепції одне до одного.

Організаторська – характеризує соціальну роботу з пози-

ції соціального менеджменту, що полягає у структуруванні,

плануванні, розподілі різновидів професійної діяльності

та координації роботи з різними соціальними інститутами

і представниками споріднених професій; також у тому, щоб

сприяти організації соціальних служб на підприємствах і за

місцем проживання, залученню до соціальної роботи волон-

терських організацій, громадських об’єднань соціального

і соціально-педагогічного спрямування, груп самодопомоги,

помічників соціальних працівників і направляти їхню діяль-

ність на надання різноманітних видів допомоги та соціаль-

них послуг населенню; а також в узгодженні взаємодії всіх

учасників і установ, залучених до обслуговування конкрет-

ного клієнта, групи чи спільноти при вирішенні соціальної

ситуації чи проблеми.

Прогностична – виконує змістовно-цільові (стратегічні)

та організаційно-методичні (тактичні) завдання; полягає

у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій,

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

процесів, які відбуваються у сім’ї, групі людей, суспільстві,

і розробці певної моделі соціальної поведінки. Здійснення

прогностичної функції зумовлює визначення пріоритетів

у напрямах, формах, методах, «програвання» варіантів різно-

манітних технологій соціальної роботи та вибір серед них

таких, що можуть забезпечити максимальну результатив-

ність за розумних витрат зусиль і часу.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні

аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему

клієнта та виявляти його індивідуальні особливості.

Правозахисна функція спрямована на відстоювання прав

та інтересів клієнтів на основі державних і міжнародних пра-

вових документів; передбачає вміння соціального працівни-

ка використовувати весь комплекс законів та арсенал пра-

вових актів для захисту прав та інтересів клієнтів, надання

їм допомоги і підтримки, а також «сприяння у застосуванні

заходів державного примусу і реалізації юридичної відпові–

дальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані про-

типравні впливи на клієнта» [6, с. 16].

Інформаційна (рекламно-пропагандистська) функція вияв–

ляється у поширенні ідей соціального захисту людини,

а також у наданні об’єктивної інформації про види соціаль-

них послуг із метою формування попиту на них.

Профілактична має на меті виявлення та обмеження нега-

тивних явищ і запобігання їм, з’ясування причин соціальної

дезадаптації серед різних груп населення та окремих осіб,

забезпечення умов для соціально-позитивної спрямованос-

ті особистості; передбачає своєчасні дії соціального праців-

ника, спрямовані на запобігання і виникнення можливих

життєвих колізій чи проблем у окремих індивідів, спільнот,

груп ризику; до превентивної функції соціального працівни-

ка належать збереження, підтримка й захист нормального

рівня життя і здоров’я людей; створення оптимальних умов

для саморозвитку і самореалізації кожного громадянина

суспільства.

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

Соціально-педагогічна функція у широкому трактуванні пе-

редбачає діяльність соціального працівника і соціального

педагога з формування пріоритету цілеспрямованого вихов-

ного впливу соціуму на поведінку і діяльність клієнтів. У вузь-

кому трактуванні завдання соціально-педагогічної функції –

«виявляти інтереси і потреби людей щодо різних видів діяль-

ності (культурного дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної

і художньої творчості, туризму) і залучати до роботи з ними різні

установи, заклади, товариства, творчі спілки» [15, с. 122].

Корекційно-реабілітаційна функція полягає в роботі, спря-

мованій на зміну та вдосконалення особистісних, фізичних

якостей клієнта, особливостей його життєдіяльності та ство-

рення умов для розвитку потенційних можливостей. Аналіз

практики соціальної роботи свідчить про два рівні реалізації

корекційної функції: конкретний і програмний. Конкретний рі-

вень передбачає задоволення потреб індивідів, груп, спільнот

за спеціально розробленою моделлю. Корекційна робота на

програмному рівні здійснюється шляхом залучення певних

груп, спільнот чи прошарків населення до цільових соціальних

проектів регіонального, державного або міждержавного змісту.

Соціально-економічна функція спрямована на задоволення

матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених верств

населення. Реалізується вона шляхом надання натуральної

та грошової допомоги; визначення пільг, одноразових компен-

сацій, здійснення соціально-побутового патронажу.

Слід зауважити, що соціальний працівник зможе реалізову–

вати охарактеризовані вище функції тільки за умови, якщо

він володітиме необхідними знаннями, вміннями і відповідни-

ми особистісними якостями, буде професійно компетентною

особистістю.

Досі немає однозначного підходу щодо визначення поняття

«компетентність». У зарубіжних джерелах під компетентніс-

тю розуміють «поглиблені знання», «адекватного виконання

завдання», «здатність до актуального виконання діяльності»

тощо. У вітчизняній літературі компетентність визначаєть-

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

ся як: певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно

і відповідально; здатність і вміння виконувати певні трудо-

ві функції; наявність спеціальної освіти, широкої загальної

та спеціальної ерудиції, постійне підвищення професійної

підготовки; професійну підготовленість і здатність суб’єкта

праці до виконання завдань та обов’язків повсякденної діяль-

ності; потенційну готовність розв’язувати завдання «зі знан-

ням справи». Таким чином, компетентність може визначати-

ся як рівень досягнень індивіда у сфері певної компетенції.

Під компетенцією розуміють галузь діяльності, важливої

для ефективної роботи закладу (організації, підприємства),

де індивід має виявити певні знання, уміння, поведінкові

навички, здібності та професійні якості. Компетенція – це

сфера відповідальності і визначених повноважень. У термі-

нах тестології «компетенцію» інтерпретують назвою шкали,

а «компетентність» – рівнем на шкалі. Тому досить часто тра-

пляються визначення компетентності за належністю до сфер

вияву (комунікативна, емоційна), за рівнем усвідомленості

(усвідомлена, неусвідомлена), за функціями (батьківська,

материнська, викладацька, управлінська) тощо.

Компетентність соціального працівника розглядається

з точки зору такого феномена, як «компетентність спеціа–

ліста» або «професіональна компетентність». У сфері соціаль-

ної роботи компетенцію вважають знаннями та навичками,

необхідними для виконання спеціалістом специфічної ролі

в межах організації або агенції, що допомагають виконува-

ти свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний,

комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компе-

тенції соціального працівника [14].

У рамках професійної компетентності соціальний праців-

ник має володіти широким колом відповідних професій-

них знань і умінь:

• мати належну професійну підготовку, володіти гли-

бокими знаннями з теорії і практики соціальної робо-

ти, технології її здійснення, із психології, педагогіки,

фізіології, економіки і організації виробництва, законо-

Характеристикасоціальноїроботиякпрофесійноїдіяльності

давства, сучасних інформаційних технологій, методів

математичної статистики та ін.;

• володіти високою загальною культурою, бути ерудова-

ною людиною у сфері культури, музики, живопису;

• володіти інформацією про сучасні політичні, соціально-

економічні процеси в суспільстві, бути досить

поінформованим про різні соціальні групи населення,

їх потреби та особливості;

• уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілю–

вати у життя цінності професії;

• володіти навичками комунікативного спілкування,

наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими

підлітками, інвалідами, людьми похилого віку;

• дотримуватися етики професійної поведінки, професій-

ної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосують-

ся інтимних аспектів життя клієнтів;

• бути емоційно врівноваженим, готовим до психологіч–

них навантажень, сумліно виконувати свій професій-

ний обов’язок, не втрачаючи самовладання, доброзич-

ливості та уваги до клієнта;

• уміти ухвалювати рішення у складних, несподіваних си-

туаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати

свої думки [12, c. 213].

До специфічних сфер компетенції соціального працівника від-

носять: задоволення потреб у повноцінному розвитку дити-

ни, захист і виховання дитини; підтримка стабільності в жит-

ті дитини; представлення інтересів дитини; робота в команді

тощо. Фактично компетенції соціального працівника реалізу-

ються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проб–

леми, потреби, інтереси, особливості віку тощо.

Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується

не тільки завдяки набутим знанням та апробованим навич-

кам і вмінням, а й на основі позиції фахівця, аналізу свого

досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціаль-

ної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досві-

ду на рівні структурованих, узагальнених знань, що стають

засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою яко-