Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

і єгиптяни.

той же час в еміраті

мм-ель-

айван з автохтонним на-

селенням інформаційного буму немає [52, c. 671, 758]. Підтвердженням

вищенаведеної тези є

акт, що підрозділ ІТ-підтримки ісламського

сайту IslamOnline у Катарі складений індійськими програмістами-

усульманами [695]. Серед арабів найбільш інформаційно заангажовані

алестинці, що наочно демонструє інформаційний кластер

орданії,

який виник після депортації палестинців з

увейту.

Значення арабської мови збільшуватиметься не тільки у зв’язку із

зростанням чисельност

населення в рег

он

, але й застос

ванням як

робочої мови в організаціях на кшталт ООН чи Р

неприєднання. З

цієї причини арабські країни, переважно регіону Затоки, докладатимуть

значних зусиль для її популяризац

ї через мережу спец

альних видань,

а також перекладацької діяльності. Даний фактор потрібно враховувати

ри проведенні книжкових ярмарків, виставок. Для здійснення е

ек-

ивної мед

а-пол

тики

рег

он

також сл

д зверн

ти

ваг

на зростаюче

значення хінді і

рд

країнах

ерської затоки.

2.4. Історична традиція панарабізму

в ідеологічно-пропагандистськом

онтекст

Розширення регіональної електронної публічної сфери сприяло

зростанню панарабської єдності та інтенсифікації політичної мобілі-

зації.

ранснаціональні соціальні та політичні ідентичності станов-

ять потенц

йну загрозу

снуючим державоцентричним пол

тичним

структурам, однак істотно впливають на

ормування та реалізацію

концепцій м

льманської влади.

оряд з к

льт

рним детермінізмом

регіональними інформаційно-пропагандистськими факторами вист

ають арабський націоналізм (арабізм) та політизація ісламу (ісламізм).

той час, як арабський націоналізм переживає занепад, ісламізм може

становити ідеологічну альтернативу західним проектам “Розширеного

лизького Сходу”.

Панарабізм баз

вався на європейськом

націоналізмі, під впливом

якого

1870-х рр. відб

лось об'єднання розрізнених держав Італії, а потім

Німеччини. Зміст панарабізму полягав у тому, що люди, які розмовляють

однією мовою, повинні складати єдину націю.

одератором ідеї пана-

рабізму виступила англійська розвідниця у Месопотамії Г. Белл, проте

основну роль у проголошенні цих ідей відіграли араби-християни, як

чільники арабського світського націоналізму. На першому арабському

конгресі (1913)

Парижі сирійці становили 80% делегатів [195, c. 44, 52].

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

Панарабізм як форма культурного націоналізму та інформаційно-

культурної експансії вперше ін

ормаційно артикульований правителем

екки Х

сейном, який прагн

в створення незалежної арабської держа-

ви. Проте арабська інформаційна кампанія зазнала поразки через пакт

айса-Піко. Більш формалізований підхід до розробки інформаційної

тратегії панарабізму притаманний для сирійських ідеологів К. Зурейка,

З. аль-Арсузі та М. А

лека — засновника партії БААС у Сирії та Іраку.

асло цієї партії — ”Єдина арабська умма, яка має безсмертну місію”.

Арабські лідери бачили в єдності не стільки мет

, скільки засіб “наздо-

нати сек

лярний Захід”. Після др

гої світової війни панарабізм про-

вився у створенні ЛАД. Проте після проголошення Ізраїлю Близький

хід виявився розірваним, проект “Великої Сирії” (Сирія, Ліван, Ірак,

орданія) та спроба створення держави Курдистан зазнали невдачі [313,

. 137–139, 141]. Післявоєнний період відзначався зростанням ідеологічної

рагментації як наслідк

протистояння між Єгиптом і КСА та Хаши-

ітським блоком.

деологія панарабізму створила необхідні інформаційно-

ропагандистські передумови для об’єднання арабських націй-держав,

що унаочнює короткочасний союз

гипту та

ирії. Ідеологія насеризму

визначала інформаційно-пропагандистську стратегію панарабізму у

1960-х рр. На початку цього періоду палким прихильником насеризму

тав са

дівський принц Талал бін Абд

л Азіз, щоправда, по матері ві-

менин, який організував рух “Вільні принци” і виступив за радикальні

орми у мусульманському світі, зокрема, запропонувавши концепцію

одернізації Саудівської Аравії (1999)

[

319, c. 422

]

Панарабізм зазнав поразки, коли арабські країни усвідомили на-

ціональні інтереси і можливості.

е стало причиною невдач навіть у

випадках, коли

сн

вали перед

мови для позитивного розвитк

под

й,

зокрема, в Ірак

та Йорданії, на чолі яких знаходились королі єдиної ди-

настії Хашимітів (1958), чи об’єднання Сирії та Іраку з єдиною керівною

артією БААС (1963, 1979). Поразка в арабсько-ізраїльській війні (1967) і

встановлення дипломатичних відносин Ізраїлю з Єгиптом,

орданією і

арокко завдали вирішального удару по панарабізму [103, c. 139, 141].

Наприкінці ХХ ст. арабський світ прийняв кінцев

орієнтацію

на багатодержавність, том

прагнення до об’єднання арабської нації

вступило у колізію з реальністю — ліванські християни побоялись роз-

чинитись в ісламському морі, йорданці без тривалої політичної історії

не хотіли зведення до рівня племені, іракці потребували залагодження

тнорел

йного под

лу, курди вважали за г

рше знаходитись в єдин

арабській державі, ніж в Іраку, сирійці, вважаючи себе найбільшими

арабами, відкидали все, що нівелювало їх лідерство, а са

дити не бажали

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

розділити нафтовий добробут з бідними Єгиптом, Сирією та

орданією

[416, c. 195].

Дамаський саміт ЛАД (2008) довів, що палестинське і ліванське

итання не можуть розглядатись як фактор об’єднання арабського сві-

у. Коментуючи його підсумки, провідний оглядач “A s

arq Аl Аwsat”

А. Ар-Рашид зазначив, що арабський світ розколовся на два супротивних

абори — “табір прихильників більшості у Лівані і табір прибічників

еншості у цій країні, табір прихильників Абу Мазена і табір прибіч-

ників М

ш’аля, табір прибічників Іран

та табір його с

противників,

абір прибічників нового іракського режим

та табір його с

противників,

абір прибічників збереження ролі ЛАД та табір її супротивників” [179].

Дана тенденція знайшла відображення під час надзвичайного засідання

іністрів закордонних справ ЛАД щодо Лівану (травень 2008 р.), що на-

очно демонструється

нкорпорац

єю у делегац

ю з примирення країн,

алеких від епіцентр

подій (Джиб

ті, Марокко, Алжир).

Вищенаведені події засвідчили про виникнення двох центрів араб-

ської зовнішньополітичної активності — єгипетсько-саудівського блоку,

ідтриманого ОАЕ, Оманом, Бахрейном і

орданією, та сирійського, з

Алжиром,

меном і Катаром.

аудівсько-єгипетська позиція по Лівану

щодо усунення зовнішнього втручання отримала підтримку

унісу і

івії, яка, на думку Ємену, надає підтримку повстанцям-зейдитам [192].

Позиція Катар

чітко виражена на с

брегіональном

рівні

рамках

АДПЗ, де країна оспорює право К

А на провідну роль в організації.

Сирія на підставі тверджень про “історичну Сирію” торпедує саудівське

втручання у Ліван як зону її “природного життєвого простору”, хоча ви-

ступила гарантом проголошення ліванської незалежності (1861

)

[

186

]

На даному етапі в арабському світі відсутній харизматичний

вн

трішньосистемний лідер регіонального масштаб

, який зміг би

запропон

вати ендогенний загальноарабський проект розвитк

світ-

ського модернізаційного змісту [31]. Незважаючи на це, ЛАД торпедує

створення

ередземноморського

оюзу. Відповідь ЛАД на пропозицію

Німеччини інкорпорувати до

оюзу держави-члени

ЄС

, які не межують

з Середземномор’ям (липень 2008 р.), була стриманою. Генеральний

секретар ЛАД Амр М

са заявив про пріоритетність регіональних про-

блем, зокрема, ядерного роззброєння, над інтеграційними процесами

із залученням ЄС [1049] і запропонував трансформувати рамки діалогу,

створивши арабсько-європейський форум з 27 членів ЄС і 22 членів ЛАД.

оловне побоювання ЛАД полягає у тому, що Союз самотужки вирішу-

ватиме проблему арабсько-ізраїльського протистояння. Дану позицію

оділяє Лівія, яка вважає, що Середземноморський Союз відсуне на за-

ній план і ЛАД, і Африканський Союз [16].

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

На противагу західним проектам модернізації Близького Сходу,

АД надає особливого значення стосункам з Китаєм. Під час візиту до

аїр

Голови КНР Х

Цзиньтао (2004) генеральний секретар ЛАД Амр

уса ініціював створення Форуму китайсько-арабського співробітни-

цтва [90, c. 89]. У переддень Олімпійських ігор у Пекіні (2008) під егідою

екретаріату ЛАД і Управління ін

ормації Державної ради Китаю про-

ведено китайсько-арабський форум ЗМІ за участю представників усіх

країн-членів ЛАД. Під час обговорення основна увага зверталась на роль

нтернет

та значення ЗМІ в арабсько-китайських відносинах [582].

На відмін

від політики, панарабізм зберігає інформаційн

прис

т-

ність в арабських медіа, особливо у Леванті, де інтелектуальним бастіоном

анарабізму виступає Ліванський арабський університет [311, c. 225].

Арабські ЗМІ відіграли важливу роль у становленні незалежності араб-

ьких держав, виступаючи символом суверенітету поряд з о

іційними

атриб

тами влади та інстр

ментом сприйняття світовою спільнотою,

ов’язаним з локалізацією, історією і навіть легітимністю. У рез

льтаті

“

мобілізації” ЗМІ в Єгипті, Алжирі, Сирії, Іраку, Ємені і Лівіі “одер-

авлені” у соціально-політичному аспекті видання склали арабський

інформаційний ландшафт [1171, c. 122]. На фоні військово-політичних

конфліктів, а також “вірусної” передачі інформації як основного джерела

інформованості арабської аудиторії, арабські держави запроваджува-

и про

рядові медіа, які переважно підлягали

рядовій ценз

рі [1036,

. 46–47].

х дискурс обмежувався географічними і соціально-демо гра-

ічними кордонами відповідної держави, але намагався вплинути на

еребіг політичних подій в інших державах [551, c. 124–178]. Військові

конфлікти стали імпульсом для розвитку перших панарабських ЗМІ —

насерівського радіо “Голос арабів”

(

1950-і рр.

)

Після арабсько-ізраїльської війни

(

1973

)

арабські ЗМІ стали поши-

еним явищем [1137, c. 29], а панарабська преса ознамен

вала новий етап

озвитку панарабських ЗМІ.

х фінансування здійснювалось окремими

ержавами в умовах політичної поляризації між країнами

ерської

затоки та владою

ирії, Лівії і Іраку. Дані видання переважно локалі-

зувались у Бейруті, з цієї причини досупутникові

МІ іноді називають

“

ЗМІ “Palace”. Початок ліванської громадянської війни

(

1975

)

спричинив

имчасовий занепад панарабської періодики та еміграцію ж

рналістів на

іпр, до Парижу та Лондона [658]. Проте на сучасному етапі панарабська

реса досить впливова, прикладом чого є “Аl-Ha

at”, “As

arq Al Awsat”,

“

Аl-А

m”

ійськові конфлікти 1990-і рр. зумовили появу панарабських сателі-

арних ЗМІ, першочергово телеканалу “A l -Ja z e e ra”. Проте стрімкий розви-

ок медіа на Близьком

Сході перед

сім з

мовлений його геополітичним

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

значенням як нафтовидобувного центру і колиски ісламу. Внаслідок

сп

льност

мови, невеликих розм

в країн, пол

тичної напр

женост

ЗМІ вийшли за національні межі. З появою супутникового телебачення

більшість ЗМІ де-факто трансформувались у регіональні і навіть гло-

бальні, щоправда, глобальне охоплення не втілилось у глобальний вплив.

Сателітарне телебачення сприяло мотивації і розвитку націоналістичної

ін

ормаційно-комерційної діяльності і мовної стандартизації, глядацька

диторія отримала право вільного вибор

та відч

ла причетність до

одій всієї арабської нації. Цей чинник відіграв вирішальн

роль для

консолідації близькосхідної діаспори. Наприклад, з кінця 1980-х рр. орі-

нтація ліванської громади в

анаді зумовлюється впливом ліванського

каналу LBC, хоча арабська мережа Північної і Південної Америки (НАА)

контролюється просаудівським MBC.

Згідно з твердженням відомого дослідника арабського медіа-

ростор

М. Крайді, транснаціональні ЗМІ з

мовили регіональн

іден-

ифікацію — панарабську свідомість, якій сприяє програма “Manbar” на

каналі “Al-Jazeera” [815, c. 30–32]. Це спричинило відродження публічної

концепції панарабізму, яка базується на співпраці у сфері медіа та ІТ на

кшталт медіа-тренінг центру “A l - Ja z e er a”. Транснаціональність культур-

них потоків в арабському світі підтверджується відомим трюїзмом щодо

арабської літерат

ри — книги написані

Каїрі, оп

бліковані

Бейр

ті

і читаються

Багдаді [1143].

Ключовим інституалізованим гравцем на полі панарабізму виступає

іга арабських держав. ЛАД долучилася до створення Арабського пошто-

вого союзу (1954), Союзу бездротової комунікації та телекомунікації (1953)

[496, c. 128], а також Арабського союзу сателітарного зв’язку ARABSAT

[20]. У 1967 р. сформ

льовані принципи телевізійної мережі, метою якої

інтеграція соціок

льт

рної діяльності ЛАД, на підставі чого

1976 р.

створено ARABSAT, локалізований в Ер-Ріяді, Дубаї, Каїрі та Парижі. За-

ймаючи ІХ місце у рейтингу світових супутникових операторів, ARAB

ідтримує 340 телеканалів і 160 радіостанцій у 100 державах, зокрема,

володіючи аудиторією 164 млн. осіб у 21 арабській країні (IPSOS, 2007)

[396]. Супутник ARABSAT-3 (1999) охоплює всі арабські країни, більшу

частин

Європи і Африки, ARABSAT-3а здійснює глобальне покриття. У

2007 р. підписано контракт з компанією EADS-Astrium щодо будівництва

вох супутників п’ятого покоління, а також з французькою агенцією

“

Аrianspace” щодо їх запуску у 2009–2010 рр. [815, c. 34].

Арабська стратегія у сфері ІКТ затверджена в Аммані Радою мі-

ністрів інформації арабських держав (2001). Директор департаменту

інформаційно-ком

нікаційних технологій ЛАД Абд аль-Рахман Сабрі

ідкреслив важливість реалізації 19 проектів, передбачених рамковим до-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

кументом: розвитку арабської нормативної бази, цифрового архівування,

злів дост

для підключення арабських Інтернет-мереж, переклад

і арабізації ІКТ-термінології. Зважаючи на їх незначну реалізацію, ООН

задіяло ініціативу “Інформаційні технології і спільноти для розвитку в

арабському регіоні” (ICTDAR) для допомоги арабським країнам у запро-

вадженні ІКТ (2003), а Міжнародний союз електрозв’язку започаткував

анарабський Інтернет-проект [714].

лани щодо зап

ск

тникового англомовного телеканал

ід егідою ЛАД для Заход

і Ізраїлю “для створення належного імідж

арабів і мусульман” на даний час не реалізовані. Згідно з інформацією

віце-президента ЛАД по зв’язках з ЗМІ Махмуда Абдель Азіза, ініційо-

ваний у 2002 р. проект “надалі обговорюється” [389], хоча в Ізраїлі у той

е рік була задіяна станція супутникового телебачення для арабської

аудиторії [815, c. 36]. У 2007 р. у рамках інтеграції арабських ЗМІ і теле-

ком

нікаційних секторів за підтримки Л

Д прийнято рішення про

творення третьої, поряд з ARABSAT і NileSat, сателітарної платфор-

и — приватного оператора NoorSat (Бахрейн), що використовуватиме

ноземн

супутники.

На фоні відсутності власних медіа ЛАД підтримує перший араб-

ький медіа-холдинг МВС

(

1991

)

, виявом чого стало нагородження голови

равління МВС Валіда бін аль-Брахіма Щитом честі “лицаря арабських

ЗМІ” (2006). Варто зазначити, що ЛАД також нагородила віце-президента

АЕ Мохамеда бен Рашид аль-Мактума званням Першого патрона араб-

ьких мед

а за внесок в актив

зац

ю рол

ауд

ов

зуальних

друкованих

едіа арабських країн [953].

часники VIII Форуму Дохи (2008) засвідчили виняткове значення

ЗМІ в

мовах трансформації арабського світ

і Близького Сход

, взаємодії

арабських і світових ЗМІ. Фор

м підкреслив роль незалежних с

тни-

кових каналів у формуванні інформаційного простору у світі “без кордо-

нів” [219]. На XXXV сесії ЛАД прийнято Статут арабської інформаційної

іяльності, у статті 7 якого зазначено, що арабські держави повинні “ін-

енси

ікувати свої зусилля на міжнародній арені з метою донесення до

іжнародної громадськості інформації про арабський світ та його історію,

арабськ

цивілізацію… людський, д

ховний та матеріальний потенціал,

а також правов

аспекти, ч

льне м

сце серед яких займає палестинська

роблема та звільнення окупованих арабських земель” [829].

лютому 2008 р. ЛАД прийняла Статут арабських засобів сателі-

арного зв’язку, не підписаний тільки міністром інформації Лівану Газі

Аріді [415]. Згідно з даними єгипетського видання “Аl-Мasry Al-Youm”,

аторами запровадження правил для с

тникового мовлення вист

или

гипет і К

А, с

противником — Катар, з території якого транслю-

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

в історичній ретроспективі та на сучасному етап

ться “Al-Jazeera” [21]. При цьому варто зазначити, що саме “Al-Jazeera”

твердилась як лідер

відродженні панарабізм

, продовж

ючи традиції

росвітницької діяльності арабських культурних діячів аль-Хілала, аль-

Рісали, Умм Кульсум та Фаріда аль-Атраша [1156, c. 5].

Незважаючи на неоднозначне сприйняття Статуту у світі, він ба-

зується на арабських ментальних цінностях і спрямований на захист

засадничих інтересів арабських країн і арабського світу у цілому (ст. 5),

ідтримання релігійних і етичних цінностей арабського с

спільства,

його соціальної цілісності (ст. 6), збереження арабської самоб

тності в

мовах глобалізації та використання новітніх технологій для поширення

арабської культури і цивілізації (ст. 7). Арабські громадяни мають право

на безперешкодний доступ до телерадіопродукції будь-якої країни-члена

АД (ст. 5), що зміцнює інтеграційну платформу панарабізму. Позитив-

ним аспектом Статуту є засвідчення поваги до всіх релігій, кон

есій і

релігійних символів (ст. 6), національного с

веренітет

держав і їх на-

родів (ст. 7) [497].

Координацію зусиль арабських країн у подоланні “цифрового роз-

риву” здійснюють три регіональні організації у сфері ІКТ. Арабська мере-

жа Інтернету (ARNET) створена у квітні 2003 р., на даному етапі налічує

20 членів [380], зокрема, телекомунікаційні регулятори ОАЕ, Кувейту,

атар

, Оман

, Ємен

, Ліван

, Ірак

, Сирії, Мавританії.

ктивн

ими

часниками орган

зац

ї вист

пають

Єгипет, Йорданія,

ахрейн, Туніс, Алжир, К

А, Палестина і Марокко. У

200

5 р. в організації

оловував Єгипет, у 2006 р. — ОАЕ, у 2007 р. — Бахрейн [1335]. Основ ними

роектами, що реал

зуються в рамках орган

зац

ї, є наступн

—

переклад арабською мовою ІКТ-термінології

(Й

орданія

);

—

індексація показників інформаційного розвитк

арабських

кра

;

—

інвестиційні порт

елі у с

ері ІКТ;

—

стандартизація телекомунікаційного обладнання [513].

рупа операторів мереж Близького Сходу (MENOG) створена у

2006 р. у Бахрейні як форум обміну інформацією ІТ-спеціалістів. MENOG

заснована для сприяння діалогу з питань

нтернет-суспільства, співро-

бітництва і взаємодії

сфері ІР-мереж [1338]. Організація провела саміти

Бахрейні, Катарі та Кувейті [1006].

Арабська мережа регулювання телекомунікацій і інформаційних

ехнологій (AREGNET) заснована з метою розвитку ІКТ (2003) [1014], об-

іну досвідом у сфері регулювання телекомунікаційного сектору [509].

Важливу роль у координації діяльності арабських країн в інфор-

аційном

просторі відіграє Арабський союз інформації (Arabcin), за-

снований в Аммані (1998), який не лише видає Інтернет-ж

рнал Areen

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

арабською, англійською та французькою мовами, але й здійснює активну

олітичн

діяльність. Зокрема, Дамаська асамблея Arabcin (2001) поста-

новила повернути арабські і палестинські документи щодо Єрусалиму,

конфісковані Ізраїлем [397].

Окрім урядових організацій, у с

ері ін

ормаційних технологій

формовані арабські неурядові структури. У 2000 р. ЮНЕСКО підтри-

ала створення йорданського Інтернет-радіо AmmanNet

(

htt

://www.

ammannet.net

)

як рольової моделі електронних ЗМІ, яка допомагає

арабським не

рядовим організаціям

розробці веб-сайтів. Створений

ним Союз арабських Інтернет-ЗМІ (АМІN,

ttp://www.amin.or

) став

одним з провідних арабомовних джерел новин в Інтернеті, шлюзом у

ережу для арабської преси, а також форумом для обміну інформацією

[444, c. 98]

Сайти групи “Араби — інформація для інших країн” переважно

редставлені рес

рсами, присвяченими вн

трішньоарабським пробле-

ам і ролі арабської нації на світовій арені. Вони фінансуються арабськи-

и урядами і політичними партіями та викладають їх о

іційну точку

зору. Прикладом може бути відмінність у висвітленні палестинського

итання, викладена на сайтах www.al-a

ram.e

.or

(єгипетська газета

“

Al-Ahram”

)

, www.thawra.com

(

сирійська газета “A s - S aw ra”

)

та www.al-

aath.com

(

сирійська газета “Аl-Baath ”

)

[342, c. 249–252].

А. Шлайфер та Дж. Альтерман ствердж

ють, що поширення с

утникових технологій та регіоналізація арабомовних медіа задіяли

инкові механізми економіки та збільшили політичний плюралізм у

егіоні. На думку єгипетського дисидента С. Е. Ібрагіма, “арабські медіа

зробили для арабського світу більше, ніж будь-який організований по-

ітичний р

х” [743].

2.5. Роль концепції панісла-

ізму у

ормуванні осередків

ін

маційно-п

опагандистської

іяльності на Близьком

Сход

Панісламізм — це політичний рух, який закликає до об’єднання

усульман у світовій ісламській державі — халіфаті. Розпад Арабського

алі

ату у ХІІІ ст. звільнив ідею ісламу від державних кордонів і поклав

очаток мамлакат аль-іслам (імперії ісламу). До кінця ХІХ ст. мусульмани

ізних держав юридично залишались членами єдиної умми [11, c. 286].

1871 р. заснована національна партія панісламізм

і халі

ат

, що

вкор

нилась

льманськом

св

з допомогою рел

йних орден

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

в історичній ретроспективі та на сучасному етап

бекташі і мавлеві [135, c. 11]. Надалі ідея ісламізму була використана

лтаном Абд

л Гамідом ІІ (1878) для встановлення османського контр-

олю над Центральною

зією, що спричинило опір Ірану та Марокко. У

зв’язку з цим султан нагородив орденами і титулами панісламістів —

гиптянина М. Каміля та а

ганця Дж. аль-А

гані, який, виступаючи

за релігійно-політичну єдність Центральної Азії, прагнув примирити

сунітів та шиїтів. Аль-Афгані і М. Абдо були першими теоретиками

ан

слам

зм

, проте першими практиками стали їх непримиренн

опоненти — лівійські сен

сити [282, c. 237–240, 260]. Слід зазначити, що

рибічники аль-Афгані активно закликали імамів до розповсюдження

новин п

д час пропов

дей.

1908 р. після турецької революції сирієць аль-Кавакібі висунув

ідею халіфату з центром у Мецці, швидко підхоплену Магрібом [282,

c. 259]. На противагу їй “молодотурки” запропонували панісламізм на

антюркській основі, однак антит

рецьке повстання

Хіджазі (1916)

спричинило занепад цієї ідеї. Мусульмани перестали розглядати

сман-

ську імперію як захисницю ісламу, хоча на державному рівні

уреччина

залишалась єдиним активним ісламським суб’єктом міжнародних від-

носин

[

216, c. 94–96, 115, 263

]

Формальне анулювання Туреччиною халі

ату і відмова від па-

нісламської політики (1925) породили вак

уу

м, який невдало спроб

вали заповнити четверо арабських королів і засновник панісламського

ін

ормаційно-пропагандистського руху Великий му

тій Єрусалиму

Хадж Амін аль-Хусейні [201, c. 54, 231].

ершою ознакою ісламського відродження у післявоєнний період

стала заява лівійського лідера М. Кадда

і, що Лівія стане мусульманською

країною (1969), др

гою — іранська революція [24, c. 274]. Ріст ісламізм

спричинило безробіття м

льманської технічної інтелігенції, яка ісла-

ізувала модернізацію, що трансформувало мечеті у політичні клуби, а

олітехніки — з атеїстичних в ісламістські центри. Об’єднання ісламістів

980

–

-х рр. очолили люди з вищою технічною освітою і науковими

ступенями — Аббасі Мадані і Абделькадер Хашані (Алжир), Ербакан

(Туреччина), Набаві (Іран), Хекматіяр (Афганістан) [16, c. 195–196].

На початк

1990-х рр. відб

лась глобалізація радикального іслам

зумовлена змаганням Ірану та

аудівської Аравії. З 1

992

р. ісламісти по-

чали в

йну проти секулярних режим

в, але певних усп

в досягли т

льки

гипті і Алжирі. У 1

999

р. після спаду активності на Близькому

ході

ісламістський рух перенісся за межі регіону, зокрема, у Центральну Азію,

яку саудівський король Фахд назвав “важливим актором будівництва

нового ісламського світ

” (1992) [300, c. 614]. Са

дівський р

х опор

виник

завдяки емігрантам з

ирії та

гипт

, які імплемент

вали панісламізм,

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

олітично активніший, ніж вакхабізм. У мусульманському світі визна-

чились два харизматики загальноісламської місії — Хомейні і бін Ладен

[208, c. 77].

Панісламська ін

ормаційна активність започаткована після розпа-

у Османської імперії “Братами-мусульманами” (Єгипет). Інформаційна

ді

яльн

сть сусп

льно-пол

тичних та рел

йних рух

в детерм

нувалась

с-

оричними подіями, проте і офіційні особи арабських країн не уникали

ан

сламської пропаганди, що, зокрема, простеж

ється

вист

короля

бн Са

да щодо ідеї м

льманської солідарності (1930). Інстит

ційний

івень ін

ормаційної політики простежується у резолюціях чисельних

іжнародних кон

еренцій 1926-1966 рр. Після завершення другої світової

війни ісламісти програвали ін

ормаційну війну націоналістам, проте

іранська революція

(

1979

)

та військово-пропагандистська кампанія в

Афганістані забезпечили панісламізму не лише регіональну, але й гло-

бальн

підтримк

. Свідченням цього є розгортання діяльності “Братів-

усульман” на всій території Близького Сходу, а також ріст популярності

“

Хізб-ут-Тахрір” в арабському світі [726].

другій половині 1

990

-х рр. інтелектуали-ісламісти помітили озна-

ки стагнац

ї пол

тичної

деолог

ї руху, що спричинило налагодження

контактів зі світським середнім класом. Свідченням даного процесу ви-

пає “Хартія ісламістів” (1999), запропонована лондонським бюлетнем

“

Іslam ХХІ”, яка акцент

ваг

на ”необхідності освіченої інтерпретації

ісламу” [152, c. 344].

Особливість сучасної ісламської ідеології полягає у переплетенні ре-

ігійного та ідеологічного аспектів. Релігійний аспект містить догматику,

итання віри та моделі віросповідання, його мета зосереджена на збіль-

енні кількості адептів іслам

, що проявляється

ормі місіонерсько-

роповідницької діяльності.

деологічний аспект складається з політич-

них поглядів: ідеї панісламізму, концепції “ісламської держави”, вчення

ро джихад, ісламізації ЗМІ.

ого мета полягає у створенні політичних

нститут

в в

слам

, а зовн

шн

м проявом виступає

сламська пропаганда.

той час як панарабізм акцентує увагу на єдності арабів незалежно від

роспов

дання, пан

слам

зм прагне згуртувати ус

х мусульман неза-

ежно в

ід

на

ці

ональност

асновники панісламізму Дж. аль-Афгані та М. Абдо пропагували

одерн

зац

ю мусульманського св

ту за зах

дним зразком, а

слам роз-

лядали як інтегративний культурний бренд. Сучасні панісламісти

вважають

слам не

ндикатором цив

зац

йної

дентичност

, а рел

йно-

олітичною доктриною [130, c. 329, 330]. Серед ідеологів панісламізму кін-

ця ХХ ст. найяскравішими представниками вист

пають Ю. aль-Кардаві та

Абд аль-Азіз бен Бааз [208, c. 53, 54]. Шейх аль-Кардаві засн

вав Всесвітню

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

в історичній ретроспективі та на сучасному етап