Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

иїзм не є національною релігією іранців, що доводить приклад

іракських арабів. На увагу заслуговує факт, що аравійська династія Ма-

зіядидів (1012–1150) поєднала шиїзм з арабським націоналізмом, впрова-

ивши титул “цар арабів” [35, c. 32]. Бахрейнські, кувейтські і саудівські

арабські шиїти вирізняються більшою релігійністю і консервативністю,

ніж іранські одновірці [311, c. 291, 294, 296, 304]. Саме виступ тулабів те-

еранських медресе, очолений бахрейнським шейхом Ахметом ібн Зайн

ад-дін аль Ахса’ї, спричинив іранську революцію 1905 р. [11, c. 488], на

ідвалинах якої баз

валась ісламська революція 1979 р.

Салафіти на даном

етапі ставляться до шиїзм

з позитивною

ва-

ою [130, c. 105, 106]. Hа противагу сунізму, шиїтська формула заклику

о молитви вказує на перевагу молитви над джихадом. Співробітник

ослідного центру Jamestown Foundation С. Ульф у доповіді про по-

ирення ідеології ісламізму в Інтернеті стверджує, що кіберджихад

роти

аход

та Ізраїлю вед

ть с

ніти, а шиїти практично не пред-

ставлені [93].

На думку Алі Шаріаті, шиїзм, який протягом восьми століть боровся

з офіційним сунізмом, вирізняється добре організованою і інформованою

структурою [130, c. 24]. Шиїти зазвичай не очолювали держави, однак

тримували фіскальну податкову владу, були основними фінансистами

і банкірами [343, c. 134], що давало змогу забезпечувати власну інфор-

аційн

політик

. Вищезгаданий чинник не втрачає акт

альності і на

аному етапі — бюджет “Хизбалли” поповнюється не тільки Іраном, але

й за рахунок спонсорської допомоги приватних осіб-резидентів країн

Перської затоки [321].

Аятола

омейні вперше в мусульманському світі застосував потужну

інформаційну технологію у вигляді безплатних аудіокасет. Незважаючи

на еміграцію

ранції, його проповіді поширювались в

рані і стали

фективним засобом опор

шахськом

режим

[103, c. 152]. На протива-

у цьому касети з сирійськими сатиричними п’єсами щодо девальвації

арабської політичної системи, які продавались на арабських ринках,

спіху не мали. Дещо е

ективнішими виявились касети в Ємені, які

мі

стили не лише виступи на духовн

пол

тичн

теми, а також дискус

і діалоги [1350].

Наприкінці 1

990

-х рр. іранські аятоли інстр

кт

вали мечеті

еликобританії щодо підключення до Інтернету, створення локальних

ереж та реалізації проекту “Кафе Медина” у мусульманських школах.

200

5 р. шиїтський лідер Іраку аятола ас-

істані здійснив революцій-

ний в ісламі хід — закликав жінок голосувати через електронні

МІ,

незважаючи на реакц

ю чолов

в, що дало позитивний результат на

виборах [257, c. 204].

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

нутрішньошиїтська полеміка також здійснюється у Мережі —

аятола-дисидент Монтазері на сайті htt

://www.montazeri.соm опри-

юднив 600-сторінков

критик

політики д

ховного лідера Іран

аятоли

Хаменеї (2000

)

[1105].

той час, як сунітські інституції ігнорують шиїтські тексти, шиїтські

центри переводять в е-

ормат тисячі сунітських джерел для охоплення

лобальної мусульманської аудиторії. Директор комп’ютерного центру

аятоли Гюльпайбахан (Кум) Алі Корані наводить наступний аргумент

на користь с

часних Інтернет-технологій: “Ви можете використати ніж

на к

хні або для кримінал

. Багато речей мають подвійн

природ

, і ці

ехнології не є винятком.

оловна мета полягає у використанні їх для

обра” [1360]. На думку сунітського улема Абу Сулеймана, шиїти актив-

ніші в Інтернет-дискусіях, особливо на сайтах “Шиїтська енциклопедія”,

“

Тіджані”, “Пешаварські ночі”. Шиїтські пропагандистські матеріали, на

відмін

від с

нітських арабомовних джерел, здебільшого перекладені

англійською мовою [7]. Єдиною шиїтською спільнотою, не представле-

ною в Інтернеті, виступають зейдити. Шиїтський сайт AalimNetwork

висвітлював зейдитську тематику [1390], проте їх власної точки зору в

нтернеті немає.

иїтським ноу-хау стало онлайн-відвідання могил, на думку шиїт-

ького духовенства, цілком легітимне [33], однак прийняття ісламу через

нтернет, на відмін

від с

нітів, запереч

ється.

ін

ормаційно розвинених країнах Перської затоки шиїти станов-

ять значний відсоток населення: у Кувейті — 30%, Бахрейні — 60% [301,

. 62, 277, 387], Катарі — 28% [46, c. 148], в Омані і ОАЕ кількість шиїтів

незначна, проте вони досить впливові [52, c. 469, 477]. Інформаційним

еноменом Перської затоки вважається бахрейнський блогінг шиїтської

більшості, замовч

ваної державними с

нітськими ЗМІ [1160].

ілка шиїзм

— ісмаїлізм є родоначальником підпільної політичної

ереж

, принципи якої покладен

в основу

слам

стських груп та мереже-

вої зовнішньої пропаганди [89, c. 15–19, 56]. Єгипетський фатимідський

аліф ал-Муїз (953–75) відіграв вирішальну роль у перетворенні держави

з рег

онального л

дера у велику

мпер

ю, запровадивши прозел

тизм

ісмаїлізм

за межами держави. Да’ї (проповідник) переворився на нео-

іційного агента держави, таємно сприяючи поширенню фатимідської

ісії, зокрема, у Магрібі. Від зразкового да’ї вимагалось знання кількох

ов і положень основних релігій. Для да’ава (пропаганди) світ поділявся

на 12 джазіра (островів) — Рум (Візантія), Дайлам (Персія), Сінд і Хінд

(

Індія), Сін (Китай), регіони, населені арабами, нубійцями, слов’янами і

зінджами. Да’ї на джазіра зберігали контакти з центром у Каїрі, звідки

отрим

вали літерат

та інстр

кції [89, c. 85–89, 102, 108–110]. Том

не

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

ивно, що саме Єгипет на сучасному етапі здійснює потужну місіонерську

іяльність в Африці під прикриттям панарабізму.

Найбільш революційна гілка ісмаїлізм

— кармат

асн

вали п

о-

агандистський центр для Південного Іраку,

ирії і Бахрейну, завдяки

якому виникла держава Бахрейн (899). Да’ї концентрувались у великих

істах (Рей, Кум), причому здійснювали агітацію з врахуванням цільової

аудиторії — в Іраку серед плебсу, а в Ірані серед еліти [343, c. 185–186].

Нова епоха розвитку ісмаїлізму розпочалась в

ст. Нізаритський

імам Ага

ан ІІІ, відомий як засновник Індійської м

льманської ліги,

1937 р. обраний президентом сесії Ліги Націй

Женеві. Головна мета

його діяльності полягала у

ормуванні сучасної умми з високим рівнем

освіти [89, c. 202, 205, 207, 214], підвалиною якої став Мусульманський

англосхідний коледж

(

1877

)

[268, c. 160].

ого наступник Ага Хан IV вру-

чив у Берліні золоту Квадригу за видатні досягнення у с

ері політики

Президент

В. Ющенк

(2006

)

[334].

смаїліти складають спільнот

з високим рівнем використання

КТ. У 1994 р. виникли ісмаїлітські Інтернет-ресурси — ISN, Umma

-net,

lmnet, у 1995 р. задіяний перший ісмаїлітський сайт, пізніше відомий як

IELD. Ага Хан ІV розпочав публічну підтримку Інтернету з допомогою

ундації Aga Khan Development Network (1996), мережеві ресурси ви-

користовують англійську, фарсі і арабську мови, протягом останнього

еріод

— франц

зьк

рд

[859]. Фонд к

льт

ри Ага Хана запровадив

цільовий проект Arc

Net на факультеті архітектури Масачусетського

ехнологічного інституту (2002), метою діяльності якого є пропаганда

арх

тектури, м

ського дизайну, розвитку м

ст мусульманського св

ту

через е-бібліотеку [548].

смаїлітський чинник є досить вагомим в інформаційному бумі

країн Затоки.Oсновн

частк

шиїтського населення складають ісмаїліти

іранського і пакистанського походження

Бахрейні [49, c. 78], К

вейті

[128, c. 53], Катарі [47, c. 148, 155].

ариджизм (самоназва “мадхаліти”), що є першим відгалуженням

ісламу (657), зберігся, крім Оману, у Лівії і Алжирі [42, c. 245, 247], де до-

вший час існував хариджитський Септімаполіс як союз теократичних

респ

блік [313, c. 93]. На відмін

від решти Магріб

, більшість лівійських

берберів є ібадитами, проте не мають власних мечетей і шейхів.Том

окремі представники налагоджують зв’язки з ібадитським Оманом.

ариджитський клан Мокрані очолив антифранцузьке кабільське

овстання 1

57 р., а також антиколоніальний рух 1

54 р. Хариджити де-

онували ісламістський рух в Алжирі (1979) [285, c. 114], у якому, згідно

з традицією, беруть участь жінки [310, c. 252–254]. Сунітські ісламістські

гр

вання запозичили р

х шахідок саме

них. З алжирськими ха-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

иджитами був пов’язаний один з керівників арабського відродження

івійський бербер Сулейман аль-Баруні [282, c. 253–254]. Проте хариджити

відс

тні

ісламістських с

нітських р

хах. Член ісламістського

ор

laas аль-Сухайль зазначає, що джихадисти критикують КСА, Кувейт,

атар за співробітництво з США, але не згадують про відсутність оман-

ького джихаду [1066].

ідери сучасного хариджизму у Великобританії і Франції активно

використовують Інтернет для боротьби проти влади арабських країн.

Хариджитський р

актично молодіжний, що свідчить про е

ектив-

ність інформаційно-пропагандистської діяльності. У ісламі хариджити

вважаються віровідступниками, проте полемічну боротьбу з ними ведуть

ільки суніти [313, c. 93].

На сайті берберського лівійського тамазіг конгресу (A

raw a’Libi

n’Tmazight, ALT), що базується у Великобританії (2000), містяться ви-

оги щодо визнання мови тамазіг як національної і о

іційної. Низка

берберських сайтів проводить кампанію на захист ібадитського імама

і випускника Кембриджского університету Умру аль-Намі, ув’язненого

1981 р. До відміни лівійського закону про заборону берберських імен

(

2007) дані веб-сайти були ефективнішими щодо інформування про

берберське питання [467].

Незважаючи на домінуючу роль мусульманського чинника, необ-

ідно врахов

вати, що Близький Схід на всіх історичних етапах відзна-

чався полікон

есійністю населення. На сучасному етапі сприятливим

актором для здійснення мусульманської ін

ормаційної політики є те,

що корінне християнське населення Близького

ходу зменшилось від

6% (1914) до 5% (2007). У 1970-х рр. християни в Іраку становили 5,8%,

нині — 3

; у Сирії на початку ХХ ст. налічувалось понад 30

, тепер —

10%; в

орданії чисельність християн за 100 років зменшилась на 10%.

ійна в Ірак

завдала серйозного

дар

по регіональній християнській

пільноті, яка зазнала нових переслідувань у вересні 200

р. після анти-

ісламських висловлювань папи Бенедикта XVI

[

176

]

Одночасно у країнах Затоки набирає силу зворотна тенденція,

ов’язана з іммігрантським рухом та розміщенням військового контин-

ент

Заход

. Зокрема,

Катарі християнська спільнота наліч

є близько

100 тис. осіб,

всіх країнах Затоки відкриті храми християнських конфе-

ій [176]. Відкриття християнських храмів інтенсифікує антихристиянські

виступи і створює сильний ін

ормаційний привід для ісламістських

групувань рег

ону.

иявом зростання плюралізму близькосхідного телепростору можна

вважати започаткування першого коптського каналу в Єгипті (грудень

007 р.

)

. Серед коптів, які складають 10% населення країни, християни

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

становлять 85%. Оскільки єдиним виразником інтересів громади дотепер

виступав сайт Coptunited.com, канал CTV має переважно релігійну спря-

ованість [882]. У той же час коптський християнський блогінг (http:/

copts-united.com) переслідується, зокрема, після публікації матеріалів про

коптсько-мусульманську конфронтацію в Олександрії був заарештова-

ний чільний блогер Абделькарім Набіл Сулейман (2005

)

[

1324

]

Визначною для мусульманських ЗМІ Близького

ходу є візія місії

ристиянства на землях ісламу. Згідно з висловом М. Олбрайт, Близький

Схід — це місце, де рани рідко загоюються, а образи ніколи не заб

ва-

ються [257, c. 167]. М

льманська медіа-сфера доволі

переджена

висвітленні даного питання.

окрема, звинувачуючи Францію у най-

кривавішому придушенні мусульманського руху в Алжирі, мусульман-

ські медіа замовчують факт, що у французькій армії налічувалось 30%

усульман-добровольців. З іншого боку, антиколоніальний рух ФНВ

знищив вдев’ятеро більше м

льман, ніж європейців [231, c. 112].

Вист

паючи проти європейського колоніалізм

, м

льманські медіа

обходять мовчанкою факт, що трансатлантична работоргівля виникла

як масове явище в Африці під час ісламського Mіленіуму (1622) і тривала

сто років саме завдяки магрібському “Руху за джихад” [214]. Арабські ЗМІ,

крім “A l - Ja z e e r a”, яка підготувала документальний фільм “Вогонь”, ще

неготові публічно визнати факт, що мусульмани здійснюють у Дарфурі

акт геноцид

проти християн [718].

регіональних ЗМІ не знаходить відображення дисбаланс культо-

вих споруд на Заході і Близькому Сході — мусульмани давно побудували

ечеті у Римі, Лондоні і Вашингтоні, але перший храм у Катарі зведено

ільки у 2006 р., у КСА — у 2007 р. [1158]. Іншим видом міфологем є за-

овчування історичних

актів щодо ролі християн в уммі. Зокрема,

наверн

тий в іслам іспанець Умар Ібрагім Вадільо розробляє проекти

”

ісламської економіки”, його ідея “золотого динара” втілилась

план

ереходу на єдину ісламську валюту [130, c. 255].

Недостатня ефективність західної публічної дипломатії на Близь-

кому Сході спонукала провідних глобальних гравців переглянути осно-

вні засади її проведення. США, Великобританія, Франція, Німеччина,

врах

вавши етнол

нгв

стичний чинник, протягом останн

х рок

в запро-

вадили арабомовні і фарсі ЗМІ, однак релігійний фактор не взято до

ваги. Зокрема, у західних ЗМІ, орієнтованих на Близький

хід, відсутні

искусії щодо міжконфесійного діалогу. Західна публічна дипломатія

гнорує зростання к

лькост

сламських рад

о-

телеканал

в, а також

орталів, які часто ототожнюють з ісламістськими, не розроблено дифе-

ренційований підхід щодо сунітських і шиїтських громад.

а противагу

цьом

, м

льманська сп

льнота рег

он

тко артик

лює пол

тик

щодо

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

ристиянських спільнот, здійснюючи міжкон

есійний діалог переважно

з католицькою церквою.

2.3. Етнолінгвістична скла

ова

ін

маційної політик

На початку ісламської ери ін

ормаційна складова вирізнялась від-

центровим спрям

ванням, на с

часном

етапі

ікс

ються як відцентрові,

ак і доцентрові тенденції, що наочно демонстр

є Південно-

хідна Азія.

сламізацію Південно-Східної Азії (Нусантари) в основному здійснили

китайські мусульмани [134, c. 145], і на даний час арабський вплив на

егіон не надто значний.

онад те, в

ндонезії і

алайзії активно пропа-

ується думка, що володіння

еккою і

единою, аравійське походження

оран

не повинні вважатись підставою лідерства КСА в ісламськом

віті. Формою відход

від арабоцентризм

стало запровадження

мечетях

індонезійської мови [87].

Незважаючи на те, що в Індії живе більше мусульман, ніж в араб-

ькому світі, інтенсивного ін

ормаційного впливу, крім діаспорного теле-

бачення у країнах Затоки, дана спільнота на Близький Схід не здійснює,

оча індійський ІТ-експорт у регіон становить 1 млрд. дол. [1219].

Набирає обертів зворотній процес, коли телеком

нікаційні компа-

нії країн

атоки намагаються проникнути в Індостан, однак причиною

аного явища є не да’ава, а бізнес. Зокрема, телекомунікаційні компанії

atelco

(

Бахрейн

)

, Etisalat

(

ОАЕ

)

Saudi Telecom Company

запропонували

відзначати

ні незалежності

акистану,

ндії,

ндонезії, запровадивши

исконтні знижки

(

2007

)

[

1219]. Оман, як колишня метрополія, здійснює

інформаційний вплив на басейн Індійського океан

контексті чого

оманський оператор Omantel вик

пив контрольний пакет акцій пакис-

анської компанії Worldcall Telecom, що стало найбільшою оманською

інвестицією за кордоном. [1273].

Незважаючи на те, що в Африці мешкає більше арабів, ніж в Азії,

інформаційний вплив Магрібу на Близький Схід фактично відсутній. Як

твердж

є відомий дослідник Х. Амін, магрібські країни використов

ють

ало зроз

мілі діалекти, том

їх інформаційні рес

рси на Близьком

ході не присутні [479]. Проте, очевидно, причина цього явища є глиб-

ою. Незважаючи на вкорінену міфологему щодо єдності умми, бербери

приймаються мешканцями

ашрику як прихильники мусульманських

неканонічних течій [203, c. 32]. Антиберберські виступи у Лівії у грудні

008 р. схвально висвітлювались більшістю арабських сателітарних ка-

налів. Лівійський дослідник Фахмі аль-

шім на спеціальном

розділі

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

сайту “A l- J a z e e r a”, присвяченому амазиг (берберам), відкидає існування

берберів у Лівії [467].

Повстання Т

ніс

проти Османської імперії (1590) ослабило зв'язки

Магрібу з Стамбулом [56, c. 369], з цього часу

“

Машрик і Магріб відверта-

ються один від одного” [350, c. 291]. Магріб зблизився з єдиною країною на

лизькому

ході —

ирією, яка історично підтримує стосунки з цим регі-

оном [107, c. 205, 222]. У ХХ ст. Машрик виступав проти Османської імперії

рамках арабського націоналізму, а Магріб проголосив співробітництво

з нею

рамках антиєвропейського ісламського союз

[282, c. 253–254].

з введенням обов’язкової арабської мови в Алжирі (1998) загострилось

берберське питання, що стало додатковим подразником для Близького

Сходу [285, c. 445]. На даному етапі можна зауважити тісніші відносини

Магрібу з Африканським Союзом чи ЄС порівняно з РСАДПЗ. З іншо-

о боку, арабські ЗМІ з задоволенням згадують, що Тріполі отримував

анин

від Данії, Швеції, Голандії (1800-1810), а Юс

ф-паша Караманлі

вимагав збільшення податків від конс

лів Австрії та Іспанії [282, c. 45,

5, 91, 111, 148].

Країни Магрібу довший час ігнорувались арабськими телекомпа-

ніями, у регіоні були присутні тільки французькі телеканали “France-2”

і “France-5”. Щойно у 2006 р. арабські супутникові канали у порядку, в

якому почали мовлення на Захід (МВС, DTV, “Al-Jazeera”, LBC), вийшли

на а

диторію

Північній Африці. Проте лише “Аl-Ma

hreb аl-Аrаbі”,

заснований ліванським телеканалом LB

, став дійсно регіональним

каналом [402]. Аналогічно аравійський Інтернет-оператор MSN створив

ерший новинний портал Магрібу тільки у 2008 р. [1286]. Генеральний

секретар Національного союзу марокканських ЗМІ

. Муджахід зазна-

чив, що зацікавлення панарабських каналів Магрібом має політичний

ідтекст, особливо з

рах

ванням конк

ренції між “A l - Ja z e e r a ” і “A l -

Arabi

a”. Крім цього, близькосхідні ЗМІ відч

ли важливість Магріб

зв’язку із створенням Середземноморського Союзу [428].

інгвістична складова, що відіграє визначальну роль у здійсненні

ін

ормаційної політики на Близькому Сході, має вагоме підґрунтя.

Арабська мова в ісламському світі відіграла роль латини, а фарсі —

ранц

зької мови [35, c. 8, 34]. Однак, якщо сфера вжитк

арабської мови

остійно зростає, то фарсі з ХІХ ст. інтенсивно скороч

ється. В Африці

спостерігається розповсюдження арабської lin

ua franca, що просувається

на захід від узбережжя Індійського океану та на південь від Сахари. Якщо

ізичний натиск арабів в Африці було зупинено внаслідок європейської

кспансії на континент, то лінгвістичний наступ арабської мови, на

умку відомого дослідника ісламу Ф. Сурделя, дістав поштовх у процесі

вропейської колонізації. Арабська мова отримала офіційн

підтримк

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

колон

альних адм

страц

й, зац

кавлених у розвитку зм

шаних мов, як

виникли на культурних узбережжях арабської мови.

Франц

зький колоніалізм

верхів’ях Нігер

, британський на

ижньому Нігері, німецький у Східній А

риці посприяли успішному

озвитку і поширенню відповідно

улані, хауса та суахілі — лінгвістич-

них сплавів африканської основи з арабською домішкою [313, c. 459], які

виступають вагомим чинником поширення ісламу на континенті.

ротивагу цьому, у Магрібі арабська мова донедавна перебувала у не

найкращом

стані, пересічні магрібінці посл

гов

вались франц

зькою

овою. На с

часном

етапі арабська літерат

рна мова є панівною

ЗМІ

сіх без винятку арабських країн. На міжнародній арені її престижу

прияє застосування у якості однієї з п’яти офіційних мов ООН.

сламісти проповідують класичною арабською мовою, що знаходить

ідтримку аудиторії. Однак телепроповідник Амр Халід використо-

є розмовний д

алект для охоплення ширшої а

дитор

ї, що зм

сило

аль-Кардаві заявити в ефірі на “A l - Ja z e e r a” про “загроз

для арабської

ови.” Два кліпи на YouTube у кінці 2008 р. проілюстрували, що коли

овні засоби не адекватні, то месидж не доноситься. Під час військових

ій у секторі Газа (2009) “Брати-мусульмани” на єгипетському діалекті

критикували зацікавленість Єгипту футболом у такий критичний пе-

іод. Проте це послання не досягло мети, на відміну від сала

ітського

кліп

, де шейх Мохамед

ассан подав те ж повідомлення, але класичною

арабською мовою [663].

Перська мова виступала як lin

ua franca в басейні Індійського оке-

ану [11, c. 284], тому у цьому регіоні стала початковою мовою ісламу [37,

. 250]. В Індонезії і Малайзії перси до Х ст. контролювали торгівлю через

оловний порт Східної Аравії Сохар, однак з часом їх витіснили єменці

з Хадрама

. Згодом плацдармом для ісламізації Південно-Східної Азії

тав Коромандельський берег Індії з перевагою фарсі [51, c. 91], яка ви-

користовувалась від Стамбулу (до перських поетів належав турецький

ултан Селім ІІ) до Калькутти і Синьцзяну. До англійського завоювання

арсі вважалась державною мовою на Середньому Сході і в Південній

Азії (Белуджистан, Пенджаб, Афганістан), а офіційною мовою Сінду (Па-

кистан) залишалась до 1843 р. [352, c. 5, 25]. “Есперанто” м

льманського

ход

від час

Великих Моголів залишається

рд

, основою якої є араб-

ька графіка, лексика фарсі і граматична структура хінді [350, c. 120].

зв’язку з глобалізацією мовне питання в ісламському світі набуло

особливої актуальності. Один з чільних сунітських улемів, директор

іжнародного Інституту ісламської думки шейх аль-

азалі висунув

визначальну для мусульманського ін

ормаційного простору тезу, що

“

вивчення іноземних мов належить до числа с

нан (заохоч

ваних дій),

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап

а розуміння мов народів світу — до дарура (необхідного) в ісламі, адже

мі

сламу звернена до вс

х людей, яких звести до одної мови неможливо.

ідмінність мов — знамення

ллаха, том

передача ісламського вчення

овами народ

в св

ту доц

льн

ша

реальн

ша, н

ж звернення людства до

арабської мови. Мусульманин зобов’язаний відвідувати найвіддаленіші

країни для отримання знань з будь-яких рук, у будь-яких державах”

[

13, c. 58, 344

]

ндостанські маудудисти перетворили володіння англійською мо-

вою

важливий чинник пропаганди

дей

слам

зм

св

, отримавши

ереваг

над арабомовними “Братами-м

льманами”. За такого підход

англійська мова виступила як універсальний, а отже, корисний для да’ава

засіб, незважаючи на сприйняття як мови американського “Великого

сатани”. У ісламістському середовищі вона має нейтральний статус, а з

1990-х рр. стала мовою да'ава в Інтернеті. Цікавим

актом є те, що кожен

ень лідер “Аль-Каїди в Ірак

” аль-Заркаві починав з ранкового намаз

а британських газет “Dail

Tele

raph ” і “Guardian”. Один з лідерів

“

Аль-Каїди” Айман аз-Завахірі, який походить з родини першого гене-

рального секретаря ЛАД А. Р. Аззама, вільно володіє англійською мовою

[439]. У серпневому (2008) зверненні аз-Завахірі закликав до джихаду у

Пакистані не арабською, а англійською мовою. Використання англійської

ови належить до стратегії диверси

ікації ЗМІ, яку аз-Завахірі постійно

намагається здійснювати [1386].

При цьому ставлення до англомовних

МІ не надто прихильне. На-

риклад, британська ВВС — одна з найстаріших радіостанцій в регіоні

(1938), однак її традиційно не слухають в Ірані та Південній Аравії [640].

На думку відомого

ранцузького ісламознавця Ж. Кепеля,

ран-

цузька мова в

дзначається не надто позитивним

джем, оск

льки асоц

ю-

ться з відкин

тими ісламським с

спільством цінностями. Франко

онні

ісламістські автори не корист

ються особливою

вагою [152, c. 386]. Ви-

нятком є “Меморандум того, хто має право”, спрямований марокканським

ісламістським лідером А. Ясіном молодому монарху Мухамаду VІ (1999).

Написаний

ранцузькою мовою з застосуванням молодіжного сленгу,

окумент закликав монарха роздати награбоване батьком майно і від-

овитись від “і

деократії” [833].

ідер “Хизбалли” шейх Насралла рег

лярно читає на івриті ізраїль-

ську газету “Haeretz” [349], і на порядку денному стоїть запровадження

овлення “A l-M a n a r ” даною мовою. Слід зазначити, що в ліванських

азетах, зокрема, у виданнях “Хизбалли” подається багато статей ізра-

їльських авторів в арабському перекладі.

Очевидно, що у майбутньому використання інших мов зросте,

ричом

дедалі більша

вага надаватиметься мовам Східної, Південної

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

і Південно-Східної Азії, що пов’язано не тільки з релігійним, але й еко-

ном

чним чинником.

Для роз

міння процес

розвитк

ін

ормаційного пост

на

лизькому

ході важливим є етнонаціональний чинник. Формуван-

ня

дейно-духовного сегменту мусульманського св

ту притаманне

червономорському узбережжю — Єгипту та Ємену. Серед найвизна-

чніших ісламських ідеологів можна назвати єгиптян С. Кутба і шейха

аль-Кардаві. До найвідоміших єменців сучасності належать Усама бін

аден та ректор Університет

Іман шейх Абдель Маджид аз-Зіндані,

кий входить до п’ятірки найавторитетніших ісламських

лемів [306].

аме єменські улеми запропонували ув’язненим членам “Аль-Каїди”

взяти участь у дебатах з питань терористичної тактики боротьби (2002),

озглянувши її з позиції Корану, у результаті чого

терористів по-

одились співпрацювати з владою. Автор ідеї дебатів суддя Хаму аль-

Хітар вважає, що “в основі тероризм

лежить певна інтелект

альна

еорія, а б

дь-як

інтелект

альн

ідею можна перемогти з допомогою

інтелекту” [454].

одночас технологічний аспект ін

ормаційного поступу притаман-

ний узбережжю Перської затоки. Згідно досліджень дослідного центру

adar (ОАЕ), понад 40% користувачів Інтернету арабських країн скла-

ають мешканці держав Затоки, хоча тут мешкає тільки 11

населення

арабського світ

[714]. Показник інформаційної активності, очевидно,

зумовлений впливом неарабських іммігрантів — індійців, пакистанців,

іранців. Іноземці складають до 20

населення Оману, до 30

— КСА і

ахрейну, понад 50% — Кувейту, до 80% — Катару і ОАЕ. Підтверджен-

ням тези про етнолінгвістичну детермінованість ін

ормаційної с

ери

Затоці є підписаний між Іраном і Катаром меморандум (2008) щодо

кер

вання іранських спеціалістів

сфері ІКТ [116].

орені індійсько-пакистанського вплив

регіоні доволі глибокі.

озиції Індії на Близькому Сході зміцніли внаслідок бабідського руху в

рані (1848-52) та Кримської війни (1853–56) [46, c. 67]. У 1901 р. прокладено

ідводний кабель від Маскату до індійсько-європейської телеграфної

інії, у 1920-х рр. Великобританія передала Індії керівництво системою

зв’язк

Перської затоки [53, c. 20–21, 32]. Бомбей, який

кінці ХІХ ст. став

інансово-економічним центром К

вейт

і Перської затоки загалом, до

7 р. контролював територію Південної Аравії.

На сучасному етапі серед азійців, які становлять 65

іммігрантів

країн Затоки, переважають індійці

(

4,5-5,0 млн.

)

та пакистанці

(

2 млн.

)

[304]. У інформатизованому Дубаї еміратці становлять 16%, інші араби

а іранці — 23%, вихідці з Південної Азії — 50%. Кадрову основу Дубай

нтернет Сіті склали вихідці з Індостан

, а також йорданські палестинці

Міжна

одні ін

маційні відносини на Близьком

Сході

істо

ичній

ет

оспекти

і та на с

часном

етап