Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

480

рештках бобових культур азот після їх розкладання в ґрунті добре

засвоюється іншими культурами сівозміни.

Бобові багаторічні трави позитивно впливають на окультурення

орного і підорного шарів ґрунту. За даними Інституту землеробства і

тваринництва західних районів України, під впливом багаторічних

трав кількість гумусу за ротацію сівозміни збільшилась на 0,3 – 0,4 %.

У верхніх шарах ґрунту збільшується також вміст кальцію й інших

речовин, які сприяють скріпленню структурних ґрунтових агрегатів.

Академік В. Р. Вільямс писав, що після трирічної культури багато-

річних трав у ґрунті зникає його шкідлива мікрофауна й розпочи-

нається посилений розвиток корисної мікрофлори, що підвищує ро-

дючість ґрунту.

В умовах зрошення багаторічні трави запобігають засоленню

ґрунтів і вимиванню елементів живлення за межі розміщення основ-

ної маси кореневої системи.

У структурі посівних площ кормових культур багаторічні трави

мають становити 40 – 60 %. Основний критерій — умови зволожен-

ня. Чим вони кращі, тим більша площа багаторічних трав.

3.2.2. ЛЮЦЕРНА

Походження. Люцерна — одна з найдавніших кормових культур.

Дикі форми люцерни посівної поширені в Азії, Китаї, на Тибеті, Ка-

вказі. Жовта люцерна в дикому вигляді росте повсюдно в Європі, в

Україні, в Росії, Азії. Синя люцерна та її природні гібриди з жовтою

у Європі з’явилися давно: спершу в античній Греції, куди вона була

завезена з Мідії (Іран) персами під час воєн, які вони вели проти

Греції (середина першого тисячоліття до н. е.). Тому у Греції її нази-

вали «медікай» — мідійська трава, а в античному Римі, куди вона

потрапила з Греції, — герба медіка.

Назва «люцерна» вперше наведена в книзі Далишампа «Історія

розвитку рослинництва» (1587). Паралельно вже араби (маври) за-

везли люцерну в Іспанію під арабською назвою «альфальфа» (так

вона і називається в арабській і англійській мовах). В Україну й Ро-

сію люцерна потрапила з Азії, зокрема з Тибету, в першій половині

ХІХ ст. Одну із форм тибетської (китайської) люцерни під назвою

«му-сю» через Росію завезено в Європу. Із Франції, за даними

С. М. Усова (1837), граф О. Г. Бобринський завіз насіння люцерни

синьої на початку ХІХ ст. у Смілянський повіт Київщини (нині Чер-

каська область). Тут висіяна люцерна перезапилилася з місцевою

люцерною жовтою і далі розмножувалася як гібрид. Обмін насінням

люцерни, як і інших культур, тривав і триває. Так, із США на почат-

ку ХХ ст. до нас завезено люцерну сорту Грім, поліпшену потім Зай-

кевичем на Полтавській дослідній станції. У США цей сорт був ви-

тіснений двома сортами російської люцерни, які професору Ганзену

481

передав В. Р. Вільямс у 1912 р. Там

вона називалася чорна і козацька

люцерна.

Морфобіологічні та екологічні

особливості. Люцерна — високо-

врожайна, зимостійка й посу-

хостійка багаторічна кормова куль-

тура. Світова площа посівів люцер-

ни становить понад 30 млн га, в

тому числі в США більше 10, Аргентині 7 млн га. Посівна площа

люцерни в СНД сягає 8 – 9 млн га, з них в Україні 1,8 млн га, 48 %

у структурі посівів багаторічних трав (табл. 35).

Основні площі люцерни сконцентровані в степовій зоні і Лісосте-

пу, на Поліссі її посіви розширюються дещо повільніше.

Серед кормових трав люцерна — найдешевший корм і багате

джерело повноцінного за амінокислотним складом протеїну, каро-

тину. В її листі містяться ксантофіл, вітаміни, мікроелементи, без-

азотисні екстрактивні речовини (глюкоза, фруктоза, сахароза, кро-

хмаль — близько 10 – 12 %).

Люцерна належить до роду Мedicago L., родини бобові (Fabaceae).

З 50 різних видів (в СНД 36 видів) люцерни Medicago виробниче зна-

чення мають чотири:

люцерна синя посівна

(M. sativa L.),

люцерна

жовта серпоподібна

(M. falcata L.),

голуба

(M. coerulea L.) й

гібридна

(середня) (M. media Hoes.). Особливо високу цінність має білок люце-

рни, зібраної у фазі закінчення стеблування та початку бутонізації.

Найбільше білка в листі, бутонах і квітках, найменше — у стеблах.

Усі названі види люцерни мають спільні морфологічні особливо-

сті будови різних частин рослин.

Люцерна синя —

рослина верхова (висота стебла 80 – 150 см)

нещільнокущового типу. Розрізняють укісний, пасовищно-укісний і

пасовищний екотипи.

Укісний екотип

має напіврозлогу розетку вес-

няного відростання і прямостоячий кущ;

пасовищно-укісний

— роз-

логу розетку весняного відростання і напіврозлогий кущ;

пасовищний

екотип

— сланку розетку і напівсланку форму куща (рис. 78).

У люцерни добре розвинена коренева система, яка в перший рік

життя проникає в ґрунт на глибину 2 – 3, а в 5 – 10-річному віці 9 –

11 м і глибше. Листки трійчасті, квітки сині або фіолетові. Суцвіт-

тя — китиця, плід — багатонасінний спіральний біб. Насіння нир-

коподібне. Маса 1000 насінин 1,5 – 2 г.

Люцерна жовта

— багатостебловий кущ з лежачими або прямо-

стоячими стеблами і добре розвиненою кореневою системою. Більш

посухо- і морозостійка, ніж синя. Листя опушене, квітки жовті, зі-

брані в китицю. Плоди серпоподібні. Насіння світло-коричневе. Ма-

са 1000 насінин 0,9 – 1,2 г. Має велику кількість екотипів, тому рос-

те повсюдно — на луках, водороздільних плато, в Степу, Лісостепу,

35. Укісна площа люцерни

в господарствах України (1986 –

1990 рр.)

Зона

Площа,

тис. га

Відсоток

у структурі

багаторіч-

них трав

Степ 1229 76

Лісостеп 453 38

Полісся 86 10

Разом 1768 48

482

на Поліссі. За сприятливих умов на зрошуваних ділянках дає 2 – 3

укоси. Врожайністю набагато поступається люцерні синій, тому не

дуже поширена.

Люцерна жовта має високу посухостійкість. Транспіраційний ко-

ефіцієнт її, залежно від місця вегетації, коливається від 280 – 300 до

700 – 900 і вище, що зумовлюється також її невисокою врожайністю.

Посухостійкість пов’язана із здатністю використовувати воду з гли-

боких горизонтів ґрунту.

Незважаючи на високу посухостійкість, люцерна синя й жовта

дуже чутлива до поливів. На зрошуваній ділянці Херсонського сіль-

ськогосподарського інституту врожайність зеленої маси люцерни за

4 укоси становила 703 ц/га, а в дослідах УНДІЗЗ врожайність сіна

люцерни посівної в середньому за 6 років без зрошення становила

24,8, а при зрошенні — 119 ц/га. У Середній Азії на зрошуваних ді-

лянках люцерна дає до 5 – 6 укосів за рік з валовим виходом сіна

160 – 180 ц/га і протеїну 22 – 26 ц/га.

Насіння люцерни починає проростати при температурі 5 – 6 °С, а

ріст рослин навесні — при температурі 7 – 9 °С. Люцерна — холодо-

Рис. 78. Люцерна синя:

— загальний вигляд;

— суцвіття;

—

біб

483

стійка культура, сходи якої добре витримують заморозки до мінус

5 – 6 °С, дорослі рослини в безсніжні зими витримують морози до

мінус 25 °С і нижче. За частих потеплінь посіви можуть загинути

навіть від невеликих морозів. Сильно пошкоджуються рослини при-

тертою льодяною кіркою.

Процес формування органів рослин люцерни, як і інших бобових

трав, включає дванадцять етапів органогенезу.

І етап

— формується

конус наростання, з’являються зародкові листочки;

ІІ

— справжні

трійчасті листки, стебла з наближеними міжвузлями, тобто розпо-

чинається фаза стеблування і утворюється кущ у вигляді розетки.

На стеблі першого року життя в цей період з’являються бічні веге-

тативні бруньки. ІІ етап органогенезу збігається з періодом збиран-

ня покривної культури. Від стану рослин у цей час залежить інтен-

сивність паросткоутворення, ріст і розвиток рослин у наступному

році. На

ІІІ етапі

збільшується в об’ємі конус наростання і утворю-

ється приквіткове листя. В пазухах приквітників закладаються ко-

нуси наростання другого порядку, з яких на

IV етапі

утворюються

квітки. Для

етапу

характерна диференціація частин квітки. Тре-

ба враховувати, що при утворенні на рослині першого року життя

пагонів з конусами наростання, що знаходяться на

ІІІ – V етапі

може знижуватись зимостійкість рослини. Зимують переважно па-

гони ІІ етапу органогенезу. Правда, це експериментально недостат-

ньо обґрунтовано, оскільки в практиці насінники люцерни нерідко

входять у зиму у фазі гілкування й досить добре перезимовують.

Головне, щоб перед зимівлею в органах було достатньо запасних

пластичних речовин. Протягом

VI етапу

ростуть тичинки і в пиля-

ках утворюється одноядерний пилок. На

VII етапі

формуються чо-

ловічі гаметофіли, квітка вже повністю сформована.

VIII етап

—

фаза повної бутонізації, а

ІХ

— фази цвітіння й запилення (пере-

хресне чи самозапилення);

Х етап

— запліднення, формування бобу

й диференціація зародка в насінні;

ІХ

— наливання насіння;

ХІІ

—

достигання бобів і насіння.

Для проростання насіння люцерни потрібно води в 1,3 – 1,4 раза

більше за його масу. Глибина загортання насіння — не більше 4 см.

Цей шар ґрунту потрібно підтримувати у вологому стані. Насіння

проростає при температурі 2 – 3 °С, масові сходи з’являються при

18 – 20 °С на 9 – 12-й день навесні і на 5 – 6-й день улітку. Сходи

витримують заморозки до мінус 6 °С. Люцерна дуже чутлива до під-

вищеної кислотності ґрунту, оптимальні умови її розвитку створю-

ються при рН 6 – 7,5.

Значний приріст вегетативної маси люцерни спостерігається че-

рез 14 – 20 днів після появи сходів. Бічні пагони з’являються після

утворення 6 – 8 трійчастих листків. За два місяці вегетації коренева

система заглиблюється в середньому на 90 – 100 см.

Розвивається люцерна посівна за ярим типом. За сприятливого

поєднання температурного і світлового факторів, достатніх водного і

484

поживного режимів у рік сівби рослини проходять фази гілкування,

бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця влас-

тивість люцерни дає змогу одержувати в рік її висівання повноцін-

ний врожай зеленої маси, а в південних і південно-східних облас-

тях — і насіння.

У наступні роки життя люцерна відновлює вегетацію при пере-

ході середньодобової температури через + 5 °С. Відростають нові па-

гони з бруньок зони кущення і пагонів розетки. На зиму рослини

повинні максимально накопичити поживні речовини, оскільки нові

пагони використовують їх доти, поки на пагоні не сформується листя.

Укісна стиглість (фаза бутонізації — початок цвітіння) настає

через 50 – 60 днів. Досліди Інституту кормів УААН свідчать, що пер-

ший укіс першого року використання люцерни треба проводити у

фазі цвітіння, що дає змогу накопичитись у кореневій системі рос-

лин достатньої кількості поживних речовин для формування висо-

кого врожаю наступних укосів. Вважається доцільним збирання од-

ного з 3 – 4 укосів у період цвітіння рослин.

Після скошування рослини відростають переважно за рахунок

гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували

в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні

укоси збирають через 30 – 35 днів, а на півдні — навіть раніше (че-

рез 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніш

як за 25 – 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони

встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інак-

ше можлива масова загибель рослин узимку. Ігнорування цього

фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щоро-

ку до того, що в Україні гине 150 – 350 тис. га їх посівів. У перера-

хунку на сіно це становить 600 – 1400 тис. т його, або 8 – 19 % від

загального обсягу виробництва.

В організації насінництва люцерни треба зважати на те, що пе-

ріод від відростання до достигання насіння першого укосу становить

125 – 145, другого 105 – 120 днів. Тривалість періоду відростання —

цвітіння першого укосу 55 – 65, другого 30 – 35 днів. Масове цвітін-

ня збігається з початком формування бобів у частини стебел у траво-

стої, а в цілому період утворення бобів розтягується на 40 – 55 днів.

Для вирощування люцерни сприятливі практично всі ґрунтово-

кліматичні умови України. При вапнуванні ґрунту її можна успіш-

но вирощувати до широти Санкт-Петербург — Вологда. Проте най-

більша продуктивність її при поєднанні оптимальних умов вирощу-

вання (достатку світла, тепла, вологи й поживних речовин).

Найсприятливіша тривалість сонячного освітлення для люцерни

в межах 16 год при інтенсивності 30 – 60 тис. люкс. При формуванні

врожаю зеленої маси, а також насіннєвого травостою важлива не

тільки кількість світла, а й глибина його проникнення в різні яруси

посівів. Це якраз і визначає загальну продуктивність фотосинтезу

485

асиміляційної поверхні листкового апарату. Тому в підпокривних

посівах покривна культура повинна мінімально затіняти рослини

люцерни, а її насінники мають бути зріджені, чого досягають за ра-

хунок широкорядної сівби (від 60 – 70 до 90 см).

Рослини достатньо зимо- й морозостійкі — при відсутності сніго-

вого покриву витримують морози до 20 – 25 °С, а якщо є постійний

сніговий покрив — до мінус 40 °С. Гинуть посіви люцерни переваж-

но внаслідок різкого коливання температури наприкінці зими, при

утворенні притертої льодяної кірки, тривалому затопленні.

Незважаючи на те, що люцерна посухостійка рослина, вона добре

реагує на зволоження. Вологість ґрунту при її вирощуванні треба

підтримувати на рівні 70 – 80 % НВ протягом вегетації. За цих умов

основна маса коріння концентрується в шарі 0 – 70 см, формується

високий врожай зеленої маси. При нестачі вологи в шарі ґрунту

0 – 100 см корені інтенсивніше ростуть углиб, внаслідок чого зни-

жуються ріст рослин і врожайність зеленої маси.

Надмірне зволоження і близьке залягання ґрунтових вод (менше

1,5 м) від поверхні ґрунту негативно впливають на продуктивність і

зумовлюють зрідження травостою.

Рослини люцерни формують велику надземну масу і кореневу

систему, а також величезну листкову поверхню (100 – 125 тис. м

/га).

У спекотні дні поверхня листків випаровує величезну кількість во-

логи. Сумарне витрачання вологи з одиниці площі посіву люцерни

більше, ніж у багатьох польових культур. Однак це компенсується

могутньою кореневою системою люцерни, яка дає змогу використо-

вувати вологу з глибини 3 – 4 м і більше.

Люцерна добре росте на чорноземах, каштанових, бурих, темно-

сірих лісових ґрунтах. Малопридатні для неї торф’яники, неполіп-

шені солончаки й солонці, глинисті, кислі, болотні ґрунти з високим

рівнем ґрунтових вод.

За підвищеної кислотності ґрунту (рН < 5,5) люцерна росте пога-

но, бульбочкові бактерії не оселяються на її корінні. Тому такі ґрун-

ти вапнують, щоб одержати реакцію ґрунтового розчину, близьку до

нейтральної. Для вапнування використовують доломітове борошно,

мергель, подрібнений вапняк,

дефекат, пил цементних заводів,

мартенівські шлаки (табл. 36).

Слабке засолення ґрунту

істотно не впливає на врожай-

ність люцерни. Сильносолонцю-

ваті ґрунти попередньо розсолю-

ють (концентрація солей ґрунто-

вого розчину має бути менше 1 %).

Залежно від ґрунтово-кліма-

тичних умов, спеціалізації гос-

36. Орієнтовні норми внесення вапна в

перерахунку на СаСО

залежно від

кислотності ґрунту та його механі-

чного складу, т/га

Механічний склад ґрунту

Кислотність

(рН соляної

витяжки)

супіщаний

легкосу-

глинистий

суглинис-

тий, важко-

суглинис-

тий

Менше 4,5 5,5 – 5 7 – 8

4,5 – 5,0 4 6 – 6,5

5,1 – 5,5 2,5 – 3 5 – 5,5

5,6 – 6,0 1 – 1,5 3 – 4

486

подарств, структури посівних площ люцерну в чистому вигляді або в

сумішах з іншими багаторічними травами вирощують переважно в

кормових і ґрунтозахисних сівозмінах. У посушливих районах на

суходільних землях під неї відводять запільні ділянки, вивідні

клини в понижених місцях рельєфу з кращим природним зволо-

женням, а також поля, прилеглі до зрошувальних систем або водойм,

де можна організувати зрошення.

Ділянки інтенсивної культури люцерни можна закладати на

польових землях, відведених під кормові сівозміни поблизу тварин-

ницьких ферм.

Післядія люцерни на продуктивність наступних культур

залеж-

но від району вирощування, типу ґрунту й вологозабезпечення спо-

стерігається упродовж 2 – 4 років.

Сорти, районовані в Україні: Веселоподолянська 11, один з висо-

коврожайних сортів — Зайкевича, Надія, Херсонська 7, Херсон-

ська 9, Райдуга, Ярославна, Полтавчанка. Сорти люцерни жовтої

мають ще незначне поширення.

Технологія вирощування. Люцерну розміщують у сівозмінах піс-

ля різних попередників — ярих і озимих зернових, кукурудзи на

зерно, технічних та інших культур. Сіють люцерну під покрив і чис-

тими посівами. Тому система обробітку ґрунту спрямована на ство-

рення оптимальних умов росту не тільки трав, а й покривної куль-

тури. Це, в свою чергу, зменшує енергозатрати на вирощування лю-

церни, оскільки при цьому одержують додатковий урожай. Правда,

і без покриву люцерна в рік сівби нарощує значну зелену масу. То-

му питання сіяти люцерну під покрив чи без покриву слід вирішу-

вати в кожному конкретному випадку.

Обробіток ґрунту

розпочинають негайно після збирання попере-

дника. Він включає одно-, дворазове лущення стерні й наступну зя-

блеву оранку на глибину 30 – 32 см звичайними або двоярусними

плугами (ПЯ-3-35, ПД-4-35 та ін.). У кормових сівозмінах після оде-

ржання двох–трьох урожаїв зеленої маси кормових культур оранку

проводять безпосередньо після збирання врожаю. Це буває у верес-

ні–жовтні, навіть у листопаді. Тому дискують посіви тоді, коли по-

трібно попередньо подрібнити стерньові рештки для кращого їх за-

робляння під час оранки (стебла кукурудзи, сорго, їх сумішей).

На солонцях проводять пошаровий обробіток. Верхній гумусовий

шар дискують бороною або обробляють фрезерним культиватором

на глибину 6 –8 до 10 – 12 см, а глибоке розпушування проводять

плугами без полиць. Якщо люцерну сіють як післяукісну культуру

після збирання озимих проміжних культур і ранніх ярих сумішей,

тоді після дискування стерні проводять неглибоку полицеву оранку

(на 16 – 18 см) з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровим котком.

Удобрення.

При врожаї близько 450 ц/га зеленої маси люцерна

споживає 300 – 320 кг/га азоту, 60 – 80 кг фосфору, 180 – 200 кг/га

487

калію. Близько 40 % кількості азоту рослина виробляє сама за ра-

хунок фіксації його з повітря бульбочковими бактеріями, а решту

бере з ґрунту, якщо додатково не вносити добрив. При внесенні доб-

рив частка вилученого азоту з ґрунту і добрив при цьому може ста-

новити: 80 – 100 кг/га з ґрунту і 46 – 60 до 80 кг/га — за рахунок мі-

неральних або органічних добрив. Ефективність добрив посилюєть-

ся при достатньому зволоженні. При цьому поліпшується також фік-

сація атмосферного азоту. Досліди кафедр агрохімії і рослинництва

Уманської ДАА показали, що на глинистих опідзолених і звичайних

чорноземах та сірих лісових ґрунтах при частковому зрошенні (близь-

ко 600 – 800 м

/га води) в умовах Лісостепу й Полісся норма азоту

може становити 100 – 120 кг/га. Врожай зеленої маси на фоні вне-

сення 80 – 100 кг/га фосфору і калію становив 600 – 700 ц/га за

3 – 3,5 укоса.

У Степу люцерну удобрюють лише на зрошуваних площах з ура-

хуванням запланованого врожаю та родючості ґрунту. Внесені доб-

рива сприяють підвищенню врожайності і поліпшенню якості кор-

му. Зокрема, в рослинах підвищується вміст протеїну і каротину.

Люцерна добре реагує на органічні добрива. Їх вносять як під

попередники та передпопередники, так і безпосередньо під культу-

ру восени, перед оранкою на зяб. У зволожених районах Лісостепу й

Полісся вносять 40 – 60 т/га, а в засушливих (Степу) 30 – 35 т/га. Ці

норми є орієнтовними, їх треба диференціювати з урахуванням типу

ґрунту, попередників, районів вирощування та ін.

При рН < 7 зменшується азотфіксуюча властивість бульбочкових

бактерій, зростає споживання рослинами азоту з ґрунту. На кислих і

слабкокислих ґрунтах ефективне внесення щороку 80 – 90 до 100 –

120 кг/га мінерального азоту. На нейтральних і лужних ґрунтах йо-

го краще вносити перед сівбою від 30 – 40 до 60 кг/га.

Позитивно впливають на продуктивність люцерни мікродобрива —

молібденові, борні, марганцеві та ін. Так, внесення молібденових

добрив на дерново-підзолистих, дерново-лучних, сірих лісових ґрун-

тах, опідзолених і реградованих чорноземах підвищує врожайність

трав у перерахунку на сіно до 10 – 12 ц/га. Крім того, під впливом

молібдену у вегетативній масі рослин на 15 – 20 % збільшується

вміст протеїну. Позитивна дія марганцю виявляється при внесенні

його на чорноземах і каштанових ґрунтах. Кальцієві добрива реко-

мендується вносити або використовувати для вапнування, коли

верхній шар ґрунту містить менше 0,02 % кальцію. Борні добрива

широко застосовують на насінницьких посівах.

Сівба.

Сіють насінням районованих сортів не нижче другого кла-

су, чистим від насіння бур’ янів, особливо карантинних. При наяв-

ності в насінній партії 20 % і більше твердого насіння його треба

скарифікувати на спеціальних машинах СС-0,5, СКС-1, СКС-2 за

10 – 12 днів до сівби або безпосередньо перед сівбою.

488

Перед висіванням насіння провітрюють, прогрівають, інокулю-

ють, збагачують на мікроелементи (молібден, бор, марганець).

На корм люцерну сіють під покрив, без покриву, в чистому ви-

гляді або в травосумішах звичайним рядковим способом з міжряд-

дям 15 і 30 – 45 см (в посушливих умовах) зерно-трав’яними сівал-

ками СЗТН-47, СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СУТК-47 та ін. Глибина загортан-

ня насіння залежно від його типу — від 1 – 2 см (важкі запливаючі

ґрунти) до 3 – 4 см (чорноземи, каштанові, швидковисихаючі ґрунти).

У всіх зонах оптимальна норма висіву люцерни 8 – 10 млн схо-

жих насінин на 1 га, або 16 – 20 кг/га при 100 %-й господарській

придатності. При висіванні люцерни під покрив норму висіву по-

кривної культури зменшують на 20 %.

У сумішах із злаковими (стоколосом безостим, пирієм безкорене-

вищним, вівсяницею лучною та ін.) на схилах і в кормових сівозмі-

нах висівають 12 – 14 кг люцерни, або 60 – 80 % від норми висіву в

чистому посіві. Насіння злакових трав у суміші може бути не більше

30 – 40 % їх повної норми висіву. Це пояснюється тим, що вони інтен-

сивно кущаться і при висіванні більшої кількості насіння можуть

витісняти люцерну з травостою вже на другому році користування

травосумішшю.

Догляд

полягає переважно у проведенні осінніх (фосфором і ка-

лієм) та весняних підживлень (азотом). Важливими є боронування

зубовими, голчастими або дисковими боронами (залежно від щіль-

ності ґрунту і густоти посіву) навесні та після першого й другого

укосів. На травах другого і наступних років користування важливо

застосовувати долотування (на 12 – 14 до 20 см) і щілювання. На

півдні України люцерну слід поливати (300 – 400 м

/га під 2-й і на-

ступні укоси).

Вирощування люцерни на насіння.

Потенціал насіннєвої проду-

ктивності люцерни сягає 10 – 12 ц/га і навіть більше. Нині реальна

врожайність 3 – 4 до 6 ц/га. Основна складові цієї технології:

y мала норма висіву насіння — 1,5 – 2 кг/га;

y широкорядний посів — 60 – 70 до 90 см;

y строки сівби: навесні — 3-тя декада квітня — перша декада

травня або в червні після озимих проміжних культур, відповідно під

покрив ранніх ярих кормосумішей і кукурудзи на зелений корм,

висіяних зниженими нормами висіву;

y безпокривна сівба з використання гербіцидів або підкошуванням;

y бджолозапилення переважно одиничними дикими бджолами

(наприклад, метахіла ротундата) та іншими комахами; для цього

посіви треба розміщувати поблизу природних угідь;

y фосфорне підживлення. Збирання на насіння пряме (вичісу-

ванням) або роздільне з першого (недостатнє зволоження) або з дру-

гого укосу (достаток вологи, зрошення). Тоді перший укіс у фазі по-

чатку бутонізації;

489

y при дворічному використанні на насіння посіви не обробляють,

посіви 3 – 4-го років до цвітіння обробляють відповідними препара-

тами. Особливої шкоди завдає люцернова совка;

y використання на насіння зріджених посівів 3 – 5 років, достатньо

навіть 8 – 12 кущів.

Нерідко доводиться обробляти посіви гербіцидами. Це небажано з

відомих причин — шкідливо впливає на середовище і корм, дорого об-

ходиться, значно і навіть різко збільшує енергозатрати (на 15 – 20 %).

Альтернативні заходи боротьби з бур’ янами — формування густого

травостою, підкошування, в тому числі в рік сівби.

Збирання.

Застосовують самохідні косарки, іноді при скошуванні

люцерни на сіно плющення трави, щоб прискорити її висихання у

валках. Використовувати роторні косарки-подрібнювачі не слід, бо

вони розщеплюють нижні частини стебел, на яких містяться брунь-

ки, що погіршує і затримує відростання, знижує врожайність зеле-

ної маси.

Біоенергетична ефективність вирощування люцерни на корм

при мінімізації прийомів технології висока. За даними О. І. Зінчен-

ка і В. А. Малого (1994), енергетичний коефіцієнт вирощування лю-

церни підпокривного й безпокривного весняного та післяукісного

посівів за два роки користування з урахуванням року сівби становив

5,6 – 6,7, що є досить високим показником.

Люцерна економічно дуже вигідна кормова культура. Затрати

праці на одиницю продукції при врожайності 350 – 400 ц/га зеленої

маси в 2 – 3 рази нижчі, ніж при вирощуванні зернових. При врожаї

зеленої маси 500 – 600 ц/га собівартість 1 ц корм. од. знижується в

3 – 4 рази проти зернових, а умовний рівень рентабельності стано-

вить 280 – 320 %.

3.2.3. КОНЮШИНА

У забезпеченні худоби високопоживними кормами важливу роль

відіграє конюшина, яку вирощують у польових і кормових сівозмі-

нах, а також для поліпшення природних кормових угідь, створення

культурних сіножатей і пасовищ.

Конюшина — давня культура, в Україні й Росії відома з середи-

ни XVIII ст. В наш час основні райони вирощування конюшини —

Україна, Центральна Нечорноземна зона Росії, Білорусь, країни

Балтії. Вирощують конюшину також на Уралі, в Західному Сибіру,

Приморському краї та інших районах.

Висока протеїнова поживність конюшинового корму полягає в

тому, що з розрахунку на 1 корм. од. в ньому міститься в 1,5 раза

більше перетравного протеїну проти норми. Тому використання ко-

нюшини, як і люцерни, дає змогу балансувати вуглеводисті корми

за вмістом протеїну.