Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

500

жовті. В культурі переважають буркун білий та його гібриди з жов-

тим відтінком (у травостої частина квіток жовта або з жовтим відтін-

ком).

Боби

одно-, двонасінні з коротким загостреним носиком, сітча-

сто-зморшкуваті. Оболонка бобу, на відміну від еспарцету, в культу-

рних сортів легко відділяється від насінини. Тому посівний мате-

ріал — це переважно або повністю голе насіння, за формою воно

кутасто-округле яйцеподібне, світло-жовте. Маса 1000 насінин (бо-

бів) 1,9 – 2 г.

У Європу і США завезений із Сибіру.

Буркун як бобова рослина поліпшує родючість ґрунту, оскільки

інтенсивно засвоює азот з повітря, має розгалужену стрижневу ко-

реневу систему, котра проникає в ґрунт на глибину до 3 – 4 м. Він

залишає в ґрунті 120 ц/га за сухою масою кореневих і стерньових

решток. Висота рослин від 80 см до 2 м, залежно від вологості ґрун-

ту. В посушливих умовах буркун більш низькорослий. Стебла прямі,

іноді розлогі, зелені, знизу червонуваті, добре гілкуються.

Буркун — дуже пластична рослина, росте на багатьох типах ґрун-

тів. Кращим для нього є ґрунт добре дренований, не кислий (рН > 6).

Але і на зв’язних важкосуглинистих ґрунтах, а також на ґрунтах, де

материнською породою є маловодопроникні суглинки, він непогано

росте. Після буркуну на таких полях краще розміщувати інші

польові культури. Буркун добре росте на солонцюватих ґрунтах і

солонцях, виконуючи роль фітомеліоратора.

Дворічний буркун, як і конюшину, в перший рік вирощують під

покривом кукурудзи на зелений корм, однорічних ярих сумішей.

Після збирання їх восени він нарощує отаву до 90 – 100 ц/га. В чис-

тому безпокривному посіві в рік сівби буркун дає досить високий

урожай (200 – 250 ц/га). Його можна зібрати для приготування сі-

нажу, частково для годівлі худоби зеленою масою. Дворічний бур-

кун у рік висівання не цвіте і не утворює насіння, це відбувається

на другий рік, після чого рослини випадають.

У зеленій масі буркуну в період бутонізації міститься 18 – 22 % си-

рого протеїну за сухою речовиною (160 – 190 г на 1 корм. од.) і 19 – 22 %

сирої клітковини. У фазі повного цвітіння рослини грубіють, вміст

клітковини у них збільшується до 32 – 34 %.

У фазі збирання буркун набуває солодкуватого аромату, який

зумовлюється вмістом кумарину. Останній може відновлюватися до

дикумаролу — речовини, яка стримує зсідання крові і може викли-

кати у домашніх тварин «хворобу кровотечі».

При заготівлі кормів потрібно враховувати, що дикумарол утво-

рюється із нешкідливого кумарину при приготуванні сіна, сінажу

або силосу внаслідок перегрівання або псування сировини.

У насінні буркуну багато твердих насінин (60 – 80 %), тому перед

сівбою його треба скарифікувати. Насінники буркуну краще розмі-

щувати на запільних площах, за межами сівозміни, оскільки насін-

501

ня буркуну достигає повільно, неодночасно і, легко висипаючись,

засмічує ґрунт.

Буркун на корм доцільно висівати в чистому вигляді і в суміші з

іншими культурами (еспарцетом), підсівати навесні вівсом або одно-

річним райграсом, використовувати як сидерат. У такому разі бур-

кун у перший рік у безпокривному посіві використовують на корм, а

в другий — приорюють або збирають на високому зрізі, а стерню

приорюють Можна також на другий рік навесні скосити зелену масу

на корм, а відростаючу отаву приорати на зелене добриво.

Буркун використовують і як медоносну культуру. Сама його наз-

ва меліолус означає медоносна культура (грецьк. meli — мед).

У господарствах України районовано сорти буркуну білого, зок-

рема Верховинський. За останні роки в Інституті кормів УААН ви-

ведено кілька сортів буркуну білого з низьким вмістом кумарину,

наприклад сорт Антей.

Технологія вирощування. Однорічний буркун висівають перева-

жно в сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм. Дворічний

буркун краще росте як парозаймаюча культура. Він є добрим попе-

редником для озимої пшениці. Його сіють переважно під покрив

інших культур — ячменю, ранніх ярих сумішей, кукурудзи на зеле-

ний корм. Буркун позитивно реагує на осіннє фосфорно-калійне

(Р

) і весняне (N

) підживлення.

Біоенергетична й економічна ефективність вирощування дво-

річного буркуну навіть перевищує ефективність люцерни, коню-

шини й еспарцету. За один укіс одержують 360 – 440 ц/га зеленої

маси, тобто стільки ж, як люцерни і конюшини, тільки за 2 – 3

укоси. Це дає змогу економити сукупні витрати енергії на скошу-

вання, подрібнення, зачищення площ, післяукісні підживлення

та боронування.

3.2.6. ЛЯДВЕНЕЦЬ РОГАТИЙ

Лядвенець рогатий (Lotus corniculatus) — це сінокісно-пасовищ-

на кормова бобова трава переважно лучного ареалу. На помірно

зволожених луках вона здатна інтенсивно кущитись і розмножува-

тись. Пагони в неї значно ніжніші, ніж у люцерни, і здатні стелити-

ся. Характерною особливістю лядвенцю рогатого є добре розвинені

прилистники

біля трійчастого листка. С. І. Дмитрієв, В. Г. Ігловіков,

Н. С. Конюшков, В. М. Раменська вважають, що листки лядвенцю

п’ятірні (три листочки на черешку, два нижніх біля основи заміню-

ють прилистники).

Суцвіття

складається з 5 – 6 квіток типу простого

зонтика і виходять з пазух листків на довгих квітконіжках. Віночок

квіток жовтий, інколи оранжевий.

Боби

прямі, тонкі, бурі, 2,5 – 3 см

завдовжки, радіально відходять від спільної осі, схожі на слід пта-

шиної лапки (гусячі лапки).

Стебла

виткі, в природних травостоях

502

30 – 40, у посівах 60 – 80 см заввишки.

Коренева система

менш роз-

винена, ніж у люцерни, проте він досить посухостійкий, окремі сор-

ти зимостійкі.

Насіння

дуже дрібне, овальне, злегка сплющене, те-

мно-коричневе, рідше темно-мармурово-плямисте. Маса 1000 насі-

нин 1,4 – 1,6 до 2 г залежно від екотипу. Порівняно з люцерною ля-

двенець краще витримує кислотність ґрунту і може рости на погано

дренованих ґрунтах. Його можна скошувати на сіно, проте викорис-

товують переважно для випасання тварин на пасовищах як компо-

нент злаково-бобових сумішей. Оскільки насіння лядвенцю пророс-

тає повільно і пагінці також розвиваються повільно, то для одер-

жання доброго травостою потрібно два роки. Але після того як ця

культура приживеться, пасовище стає багаторічним. Це пов’язано з

тим, що при періодичному скошуванні в повній стиглості дозрілі

боби розкриваються і самопідсіваються.

Зелену масу (до цвітіння) добре поїдають тварини, і вона не ви-

кликає у них тимпанії. Вітамінне сіно з лядвенцю вважається діє-

тичним кормом для всіх сільськогосподарських тварин.

В Україні районовано такі сорти лядвенцю рогатого: Дединівсь-

кий, Московський 25, Московський 287. В Івано-Франківській області

вирощують сорти Монастирецький, у Полтавській — Смоленський.

Лядвенець рогатий, як і всі багаторічні трави, можна вирощува-

ти за екологічно чистою, енергозберігаючою технологією. Основні

прийоми вирощування аналогічні тим, що застосовуються на посі-

вах конюшини лучної або еспарцету.

3.2.7. КОЗЛЯТНИК СХІДНИЙ, АБО ГАЛЕГА СХІДНА

Галега східна (Galega oritntalis L., від грец. «гала» — молоко,

«агенін» — діяти) — багаторічна рослина. В чистих посівах росте до

14 років, у травостоях із злаковими 7 – 8 років. У дикому вигляді

зустрічається на Кавказі, інколи на полях Криму. Її можна висівати

повсюди в Степу, Лісостепу, на Поліссі, в Нечорноземній зоні на си-

лос, сіно, сінаж і зелений корм з бобовими і злаковими.

Висота рослин 80 – 100 см і більше.

Листя

непарнопірчасте, з 5 – 6

великими листковими пластинками на вкорочених черешках. Об-

листненість висока (60 – 70 %), листя при підсиханні не обпадає.

Квітки

білі або фіолетові в рідких китицях.

Боби

шилоподібні, заго-

стрені, лінійні.

Насіння

за формою і кольором нагадує люцернове,

але більше за розміром (2,5 – 3 мм). Маса 1000 насінин 6,5 – 9 г.

Урожайність насіння 6 – 8 ц/га. Чашечки квіток, квітконіжки вкриті

залозистими волосками.

Козлятник — добрий медонос. Укісна стиглість його настає рано —

наприкінці травня — на початку червня, в південних районах ще

раніше. У чистому вигляді худоба поїдає його задовільно, в суміші із

злаковими — добре. Має могутню розгалужену кореневу систему, яка

проникає в ґрунт на глибину 3 – 4 м. На коріннях багато бульбочок.

503

Технологія вирощування. Козлятник вирощують поза сівозміною

в зв’язку з тривалим періодом використання. Сіють без покривної

культури або під кукурудзу на зелений корм. Норма висіву звичай-

ним рядковим способом на корм 25 – 30 кг/га, широкорядним 10 –

12 кг/га.

Насіння інокулюють штамами бульбочкових бактерій або змішу-

ють з ґрунтом, взятим з ділянки, де козлятник вирощують тривалий

час. Після сівби ділянку коткують. При появі рядків на широкоряд-

ному посіві розпушують міжряддя. Якщо широкорядний посів на

корм (з метою економії насіння) проведено під покрив, міжрядний

обробіток проводять, починаючи з початку відростання. На широко-

рядних посівах рядки змикаються уже на перший–другий рік кори-

стування.

З другого року козлятник успішно протистоїть бур’янам, утворю-

ючи щільний травостій. Якщо в травостої є частина пирію повзучо-

го, то він не погіршить якостей корму. Крім чистих посівів козлят-

ник можна вирощувати в суміші із стоколосом безостим, вівсяницею

тростинною, райграсом високим. Їх висівають у суміші 16 – 18 кг

козлятнику і 6 – 8 кг/га злакових трав.

Підживлюють посіви восени (Р

45–60

)

і навесні перед борону-

ванням (N

). Скошують масу на корм у фазі бутонізації, на

початку цвітіння.

3.3. БАГАТОРІЧНІ ЗЛАКОВІ ТРАВИ

3.3.1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ

Багаторічні злакові трави поширені на сіножатях і пасовищах, їх

також висівають для поліпшення кормових угідь. З багаторічних

кормових трав польового травосіяння більш поширені тимофіївка

лучна, вівсяниця лучна, стоколос безостий, житняк, райграс висо-

кий, грястиця збірна, пирій безкореневищний. Всі вони мають добре

розвинену мичкувату кореневу систему, яка розміщується переваж-

но у верхньому шарі ґрунту — до 20 см. Найбільш вологолюбною

рослиною серед названих злакових трав є тимофіївка лучна, менш

вимогливий до вологи житняк. За типом кущення багаторічні зла-

кові трави поділяють на кореневищні, нещільно- і щільнокущові, а

за висотою стебла і розташуванням листків на ньому — на верхові

(з рівномірним розташуванням листків по всій висоті стебла) і низо-

ві (з розміщенням листків у нижній частині стебла у формі розетки).

Низові й перехідні форми використовують здебільшого у лучному

травосіянні.

Польові злакові трави відносять переважно до групи нещільно-

кущових. До кореневищних трав польового травосіяння належить

стоколос безостий. За даними досліджень О. І. Зінченка, перспектив-

ною травою є пирій повзучий, особливо в суміші з люцерною.

504

Хімічний склад цих трав значною мірою залежить від фази роз-

витку рослин. Наприклад, у сухій речовині стоколосу безостого при

скошуванні в період викидання волотей містилося 16,4 % протеїну,

на початку цвітіння — 14,2 %; вівсяниці лучної — відповідно 17,2 і

14,6; грястиці збірної — 16,2 і 13,8 %. Вміст протеїну та інших речо-

вин залежить також від укосу трави. У трав другого і третього укосів

міститься більше протеїну, ніж першого укосу. Наприклад, у дослі-

дах Українського інституту кормів вміст протеїну в травосуміші ко-

нюшини з тимофіївкою першого укосу становив 14,4, другого 18,5 %,

а третього 22,6 %.

Вміст клітковини в наступних укосах зменшується. Під дією доб-

рив, особливо азотних, вміст протеїну в сіні злакових трав значно

підвищується.

3.3.2. ВІВСЯНИЦЯ (КОСТРИЦЯ) ЛУЧНА

Вівсяниця (костриця) лучна (Festuca pratensis Huds.) — цінна

кормова культура лісостепових, поліських та західних районів

України. Трава й сіно її добре поїдаються тваринами. В СНД трап-

ляються близько 20 її видів. Найбільше господарське значення ма-

ють 3 види: лучна, тростинна й червона. В культурі використовують

передусім вівсяницю лучну.

Вівсяниця лучна — багаторічна нещільнокущова верхова злако-

ва трава із

стеблом

до 120 см заввишки. Від інших злакових відріз-

няється вузькими, блискучими, знизу світло-зеленими листками.

Кущ

має багато сильно облистнених вегетативних пагонів.

Корене-

ва система

добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160 – 180

см. Але основна маса коріння (більше 90 %) розміщена в шарі ґрунту

40 см (рис. 81).

Суцвіття

— розлога волоть (при достиганні стиснута).

Насіння

світло-зелене, швидко обсипається при достиганні.

Найпридатніші для вівсяниці помірно вологі родючі суглинкові

ґрунти. Вона добре росте також у заплавах річок, на осушених тор-

ф’яниках, витримує тривале затоплення (до 30 днів), холодостійка.

Фаза кущення настає через 30 днів після появи сходів. У рік посіву

генеративні стебла не утворюються, повного розвитку рослина на-

буває на другий–третій рік життя. Швидко відростає після спасу-

вання. За сприятливих умов вегетації може рости на одному місці

7 – 8 років, а при внесенні добрив — до 15 років. Вихід сіна 50 – 60 ц/га.

На Сарненській науково-дослідній станції (Рівненська область)

вихід сіна вівсяниці лучної з двох укосів становив 100 ц/га. За

даними Золотоніської сортодільниці (Черкаська область), врожай-

ність зеленої маси вівсяниці була 193 – 261 ц/га, сіна 78 – 96, насіння

3 – 5 ц/га.

505

Із селекційних сортів вівсяниці в Україні вирощують Люлинець-

ку 3, Сарненську 134, Веселоподолянську 1883, Козаровицьку, Ви-

сокогірну та ін.

3.3.3. ГРЯСТИЦЯ ЗБІРНА

Грястиця збірна (Dactulis glomerаtа L.) — верховий нещільноку-

щовий злак озимого типу. Має велику кількість вегетативних паго-

нів і прикореневих листків. Розвинена мичкувата

коренева система

проникає в ґрунт на глибину 1 – 1,5 м. Облистненість дуже висока,

листя велике, шорстке, язичок довгастий. Маса листя в першому

укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається

з видовжених вегетативних стебел, маса листя в 2 – 3 рази більша

за масу стебел.

Суцвіття

грястиці — лапчаста волоть (рис. 82).

На-

Рис. 81. Вівсяниця лучна:

— кущ;

— волоть;

— піхва;

— язичок;

— насіння;

— колосок

506

сіння

злегка зігнуте, має короткий (1,5 – 2 мм) остюк, довжина насі-

нини 4,5 – 6 мм, маса 1000 насінин 1,2 – 1,4 г. Високоврожайна рос-

лина: 50 – 70 ц/га сіна, 350 – 400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лі-

состепу, на Поліссі, в Нечорноземній зоні, в гірських районах, на

заплавних, низинних, суходільних луках. Добре росте при задові-

льному зволоженні. Погано витримує затоплення талими водами,

підтоплення. Добрий компонент люцерни, еспарцету в кормових

сівозмінах і на схилах.

3.3.4. ЖИТНЯК ГРЕБІНЧАСТИЙ

Житняк ширококолосий (пирій гребінчастий) (Agropyrum pectini-

forme Schult.) — ксерофітний, ярий, напівверховий нещільнокущо-

вий багаторічний злак. Як і інші житняки, введений в культуру

В. С. Богданом. Широко використовується в США й Канаді. Всі види

житняку посухостійкі. Добре ростуть на солонцюватих ґрунтах, ма-

ють високу кормову цінність. Житняк добре витримує зміни темпе-

ратури в зимовий період та безсніжні зими, льодяну кірку. Це цін-

ний злак для степових районів країни. Коренева система житняку

мичкувата, добре розвинена, проникає у ґрунт на 1,5 – 2 м. Основна

маса коріння розміщується в шарі ґрунту 0 – 30 см. Житняк гребін-

Рис. 82. Грястиця збірна:

— кущ;

— волоть;

— колоски;

— насіння

507

частий, а також вузькоколосий (пустельний) (A. desertorum Fisch.

Schult.) доцільно використовувати для залуження степових схилів,

у суміші з люцерною. Його насіння висівають восени, а люцерни й

еспарцету — рано навесні. Норма висіву житняку 7 – 8, люцерни й

еспарцету 8 – 10 кг/га. Глибина загортання насіння 2 – 3 см. Вищі

врожаї отримують на другий–третій рік вегетації. В Україні виро-

щують сорт житняку Дніпровський вузькоколосий.

3.3.5. ПИРІЙ БЕЗКОРЕНЕВИЩНИЙ

Пирій безкореневищний (Agropyrum tenerum Vascy.) — багато-

річний нещільнокущовий верховий, колосовий, мезофітний, серед-

ньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Поширений здебіль-

шого в Степу й Лісостепу, Західному Сибіру, Казахстані. На відміну

від пирію повзучого, зернівка його має опушений стрижень. Колос

нещільний. Насіння велике (9 – 12 мм), маса 1000 насінин 2,6 – 3 г

(рис. 83).

Рослина добре й се-

редньо облистнена. При-

датна для вирощування у

травосумішах з люцерною

й еспарцетом, менше, ніж

інші злаки, витісняє бо-

бові в травостої. Дикі ви-

ди у нас не трапляються.

Введений в культуру в

1913 р. Досить посухо-

стійкий. У травостоях

утримується до 5 років,

потім потрібне самообсі-

меніння; морозостійкий.

Його можна вирощувати

на солончаках. Дуже доб-

ре росте на родючих чор-

ноземних ґрунтах, реагує

на удобрення й поливи.

Продуктивність середня

20 – 30, а при зрошенні

40 – 50 ц/га сіна. Отав-

ність задовільна. Кормова

цінність висока. Проте

внаслідок меншої облист-

неності та деякої грубо-

стеблості тварини поїда-

ють пирій гірше.

Рис. 83. Пирій безкореневищний:

— загальний вигляд рослини;

— окремий колос

508

3.3.6. РАЙГРАС ВИСОКИЙ

Райграс високий (Arrenatherum elatius (L.) M. et K.) — багато-

річна верхова злакова культура. Швидко росте, скоростигла, висо-

коврожайна. Найбільші врожаї зеленої маси й насіння дає на дру-

гий–четвертий рік вегетації. У травосумішах зберігається кілька

років. У разі самовисівання травостій зберігається 10 – 15 і більше

років.

Коренева система

добре розвинена.

Стебло

до 170 см заввиш-

ки. Рослина райграсу високого утворює великий кущ з багатьма ве-

гетативними стеблами.

Суцвіття

— остиста волоть (рис. 84).

Райграс має невисокі посухо- і зимостійкість. Він є цінним ком-

понентом сумішей з люцерною, еспарцетом і конюшиною. За сприят-

ливих погодних умов у Лісостепу на другий рік життя з двох укосів

збирають 60 – 80 ц/га сіна. Врожайність насіння 4 – 6 до 8 ц/га.

В Україні вирощують сорти райграсу Моршанський 23 і Полтав-

ський 521.

Рис. 84. Райграс високий:

— кущ;

— волоть до цвітіння;

— волоть під час цвітіння;

— частина стебла і піхва;

— язичок;

— колосок;

— насіння

509

3.3.7. РАЙГРАС БАГАТОУКІСНИЙ

Райграс багатоукісний (Lolium multoflorum Lam. (L.), italicum A.

Braun) — верховий нещільнокущовий злак ярого типу. Рослина доб-

ре облистнена,

суцвіття

— видовжений колос з великими щільно

розміщеними на стрижні колосками.

Листя

стебла

жорсткі. Цінною

біологічною особливістю райграсу є висока врожайність і швидке

відростання після скошування. В чистих посівах уже на першому

році життя отримують високі врожаї. Однорічну форму використо-

вують як компонент травосумішей з однорічними бобовими культу-

рами. В травосумішах зберігається не більше 2 – 3 років. Зимостій-

кість низька.

Райграс багатоукісний — вологолюбний злак. Його доцільно ви-

рощувати в травосумішах у центральному й північному Лісостепу,

на Поліссі, а в Степу — в умовах зрошення. Висівають його з люцер-

ною при нормі висіву 6 – 10 кг/га насіння. В чистих посівах норму

висіву збільшують до 12 – 12 кг/га.

3.3.8. СТОКОЛОС БЕЗОСТИЙ

Стоколос безостий (Bromopsis inermis) — поширена багаторічна

кореневищна верхова злакова рослина. Введена в культуру в 1860 р.

селянами Воронезької губернії (с. Студений Колодязь). Використо-

вують переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ

із сумішей з нещільнокущових трав. Росте в заплавах річок і на на-

носних ґрунтах, схилах балок.

Розрізняють 4 типи стоколосу безостого: степовий, лісостепо-

вий, лучний північної нечорноземної смуги, лучний південної

нечорноземної смуги. Стоколос безостий — рослина озимо-ярого

типу.

Високі

стебла

за сприятливих умов вирощування досягають ви-

соти 120 – 150 см.

Листя

шорсткувате або голе, піхва листка на біль-

шій частині замкнена коротким тупим язичком. Завдяки високій

врожайності (300 – 400 ц/га) і облистненості, що пояснюється наяв-

ністю в травостої вегетативних пагонів, стоколос безостий займає

одне з перших місць серед сінокісних злакових (рис. 85). Характери-

зується підвищеною посухостійкістю. Більшість

коренів

розміщена в

шарі ґрунту 0 – 30 см, а окремі корені проникають углиб його на

1,5 – 2 м і більше.

Суцвіття

— розкидиста волоть.

Насіння

крупне,

має високу схожість.

Повного розвитку досягає на другому році життя, за сприятливих

умов дає високі врожаї протягом 10 – 12 років і більше. Відростає

рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній во-

логості вихід сіна становить 60 – 70 ц/га, насіння 7 – 10 ц/га.