Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

450

Первинний луб з довгими волоконцями формується переважно в

середній частині, вторинний з короткими волоконцями — в нижній

третині стебла.

Ріст і розвиток конопель, їх продуктивність значною мірою зале-

жать від забезпеченості рослин у період вегетації потрібними факто-

рами урожайності — теплом, вологою, елементами живлення та ін.

Насіння конопель починає проростати при температурі посівного

шару ґрунту 1 – 3 °С, а сходи здатні витримувати весняні заморозки

до мінус 5 – 6 °С. Тому нерідко сіяти коноплі починають у ранні

строки при прогріванні ґрунту до 5 – 7 °С, що сприяє формуванню

більш високорослих рослин. Проте максимального виходу насіння і

волокна досягають при сівбі конопель у ґрунт, прогрітий на глибині

загортання насіння до 8 – 10 °С. Найсприятливіша температура під

час вегетації конопель 18 – 20 °С з підвищенням до 25 °С у фазі бу-

тонізації, коли рослини інтенсивно ростуть у висоту з добовим при-

ростом до 5 – 10 см. Зниження температури повітря в цей час при-

гнічує ріст і розвиток конопель.

Коноплі виявляють підвищені вимоги до вологи, про що свідчить

їх досить високий транспіраційний коефіцієнт — у середньому 600 –

800 – 1200, а при підвищених температурах досягає 1000 – 1200. Більш

економно витрачають вологу на утворення сухої речовини південні

коноплі.

Найвищої якості волокно (довге, міцне) утворюється в стеблах

конопель при вирощуванні їх в умовах достатнього зволоження і

забезпеченості елементами живлення протягом усієї вегетації, особ-

Рис. 73. Коноплі:

— частина суцвіття чоловічої рослини;

— частина суцвіття жіночої рослини

451

ливо в період інтенсивного формування волокнистих пучків з дов-

гими волоконцями, що спостерігається у період від початку бутоні-

зації до цвітіння рослин. При недостатній вологості ґрунту в цей час

процеси утворення волокна сповільнюються, волокнисті пучки фор-

муються рихлими, з низькою якістю волокна. Слід, проте, врахову-

вати, що надмірна вологість ґрунту, яка особливо часто спостеріга-

ється при вирощуванні конопель на ґрунтах з близьким заляганням

ґрунтових вод, негативно впливає на їх ріст і розвиток. Найсприят-

ливіший водний режим для конопель складається при вологості

ґрунту протягом вегетації у межах 70 – 80 % НВ.

Коноплі, маючи недостатньо розвинену кореневу систему, вибаг-

ливі до родючості ґрунту — наявності в них протягом вегетації до-

статньої кількості рухомих форм елементів живлення, особливо азо-

ту й калію. Встановлено, що середньоруські коноплі при утворенні

10 ц волокна виносять з ґрунту 120 – 150 кг азоту, 35 – 40 кг фосфо-

ру та 80 – 90 кг калію. Краще засвоюються елементи живлення та

інші фактори врожайності при вирощуванні конопель на ґрунтах з

нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 7,1 – 7,4).

Найбільш придатні для конопель низинні чорноземні й темно-

сірі опідзолені ґрунти, а також осушені торфові із заляганням ґрун-

тових вод глибше 75 – 100 см від поверхні. Не рекомендується ви-

рощувати коноплі на дерново-підзолистих, важких глинистих і лег-

ких піщаних ґрунтах.

У перший період вегетації, який триває до початку бутонізації

рослин, коноплі ростуть повільно, досягаючи максимального приро-

сту загальної маси і виходу волокна у період від бутонізації до цві-

тіння. У дводомних конопель до цвітіння швидше ростуть чоловічі

рослини (плоскінь), після цвітіння — жіночі (матірка).

Коноплі — рослини короткого світлового дня. При тривалому світ-

ловому дні розвиток репродуктивних органів затримується. Вегета-

ційний період у скоростиглих сортів дводомних конопель становить

116 – 123 дні, середньостиглих 132 – 140, пізньостиглих 152 – 160

днів (П. П. Вавилов та ін., 1986).

Районовані сорти конопель в Україні: Глухівські 33, Глухівські

46, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15, Золотоніські однодом-

ні 11 та ін.

Технологія вирощування. Коноплі в головних коноплярських ра-

йонах вирощують в основних коноплярських сівозмінах, під які від-

водять родючіші землі. Кращими

попередниками

для них вважа-

ються найбільш удобрені озимі зернові культури, цукрові буряки,

картопля, кукурудза, зернові бобові культури на зерно або на зеле-

не добриво. У районах достатнього зволоження або при вирощуван-

ні конопель на зрошуваних землях рекомендованими попередни-

ками є також багаторічні бобові трави.

452

Спеціальні сівозміни бувають 4 – 7-пільними з таким, напри-

клад, чергуванням культур: 1 — кукурудза на силос, 2 — коноплі,

3 — картопля, 4 — коноплі; 1 — картопля (або цукрові буряки), 2 —

коноплі, 3 — зернові бобові культури, 4 — коноплі; 1 — кукурудза

на силос, 2 — коноплі, 3 — коноплі, 4 — озима пшениця, 5 — коноп-

лі, 6 — цукрові буряки (або картопля), 7 — коноплі.

Обробіток ґрунту.

Основний обробіток ґрунту після стерньових

попередників полягає в глибокій зяблевій оранці (25 – 27 см) з по-

переднім одноразовим лущенням стерні на глибину 6 – 8 та 10 –12

см при наявності коренепаросткових багаторічних бур’янів та на

10 – 12 см у двох напрямках — на полях, засмічених кореневищни-

ми бур’янами. Поля після кукурудзи дискують важкими дисковими

боронами на глибину 10 – 12 см і орють на 27 – 30 см; після картоп-

лі, цукрових буряків часто обмежуються лише дискуванням на

10 – 12 см. На дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром

орють на повну його глибину з одночасним ґрунтопоглибленням,

яке поліпшує фізичні властивості ґрунту та його поживний режим.

Навесні, з настанням фізичної стиглості ґрунту, закривають

шлейф-боронами вологу та проводять 1 – 2 передпосівні культивації

з боронуванням, а коли вносять гній (добре перепрілий), то зяб пе-

реорюють на 14 – 16 см і ущільнюють кільчасто-шпоровими котка-

ми. Щоб забезпечити рівномірну глибину загортання насіння, пе-

редпосівну культивацію треба проводити одночасно з коткуванням

легкими котками.

При вирощуванні конопель на заплавах, осушених торфовищах

зяблеву оранку замінюють весняним дискуванням на 10 – 12 см з

одночасним боронуванням і ущільненням котками.

Удобрення.

Урожайність конопель великою мірою залежить від

достатнього забезпечення органічними та мінеральними добривами.

З органічних добрив під коноплі вносять гній, компости — на бідних

ґрунтах і після неудобрених попередників в районах достатнього зво-

ложення не менше 60 т/га, а на більш родючих ґрунтах та після удоб-

рених попередників 30 – 40 т/га, у південних районах 20 – 25 т/га. На

дерново-підзолистих ґрунтах Полісся також вирощують і заорюють

під коноплі як зелене добриво післяжнивний посів люпину. Дерно-

во-підзолисті ґрунти, крім того, вапнують за гідролітичною кислот-

ністю. Мінеральну добрива вносять з урахуванням попередника ко-

нопель та ґрунтової відміни. При розміщенні конопель після зерно-

бобових культур мінеральні добрива вносять так, щоб на одну час-

тину азоту припадало 1,5 – 2 частини фосфору, 2 – 3 частини калію,

наприклад, на родючих ґрунтах (чорноземах) N

45–60

, на

менш родючих (сірих, темно-сірих опідзолених) N

90–120

Висіваючи коноплі після просапних культур (картопля, цукрові

буряки, кукурудза) або після озимих, норму азоту на середньородю-

чих ґрунтах збільшують до 90 – 120 кг/га при нормі фосфору і калію

453

по 60 – 90 кг/га. При вирощуванні конопель після озимої пшениці,

кукурудзи на південних чорноземах норми калію зменшують до

30 – 45 кг/га. У зв’язку із здатністю конопель засвоювати важкороз-

чинні сполуки фосфору, на дерново-підзолистих ґрунтах їх доцільно

удобрювати фосфоритним борошном. Калійні й основну частину фос-

форних добрив вносять під зяб, азотні — під передпосівну культи-

вацію й частину фосфорних (Р

10–15

) — в рядки під час сівби.

Досить високою є ефективність сумісного застосування органіч-

них і мінеральних добрив, тому при вирощуванні конопель після

неугноєних попередників, особливо на малородючих ґрунтах, реко-

мендується вносити 30 – 40 т/га гною або компостів і повне мінера-

льне добриво N

60–90

На окультурених торфових ґрунтах застосовують мідь у вигляді

мідного купоросу (20 – 25 т/га) або піритних недогарків (3 – 5 кг/га)

один раз за 4 – 5 років та фосфорно-калійні добрива з підвищеними

нормами калію — Р

150–180

Широкорядні посіви конопель, які відстають у рості, у фазі 2 – 3

пар листків підживлюють азотними добривами з розрахунку на 1 га

30–45

або вносять 5 – 6 т/га гноївки чи 7 – 10 ц/га пташиного посліду.

Сівба.

Для сівби використовують відсортоване крупне насіння, яке

за посівними якостями належить за стандартом до 1 – 3 репродукцій із

схожістю не менше 70 %, чистотою не менше 96 %. Перед сівбою його

протруюють меркураном або ТМТД по 2 – 3 кг/т. Сіють коноплі, коли

ґрунт на глибині 10 см прогріється до 8 – 10 С.

При вирощуванні конопель на волокно (зеленець) та їх викорис-

танні на волокно й насіння їх сіють, як правило, звичайним рядко-

вим способом (15 см), насінницькі посіви — широкорядним з міжряд-

дям 45 – 60 см або двострічковим з шириною міжрядь 45 – 60 см,

між рядками у стрічці 15 см. У південних районах коноплі вирощу-

ють на волокно й насіння широкорядним способом з міжряддями

60 см. Норма висіву при звичайній рядковій сівбі однодомних коно-

пель 80 – 90 кг/га, дводомних 100 – 110 кг/га, при широкорядній —

відповідно 10 – 15 і 15 – 20 кг/га, при двострічковій 20 та 25 – 30 кг/га.

Насіння загортають на глибину 3 – 4 см, у посушливу погоду 5 – 6 см.

Якщо весна суха й швидко пересихає верхній шар ґрунту, відразу

після сівби його коткують.

Догляд

за посівами починається з досходового боронування,

яким руйнують ґрунтову кірку і знищують до 60 % пророслих одно-

річних бур’янів. На широкорядних і стрічкових посівах 2 – 3 рази

розпушують ґрунт у міжряддях: перший раз на глибину 5 – 6 см, на

більш важких ґрунтах — на 6 – 8 см; другий — на 8 – 10 см, третій —

на 5 – 6 см.

Для знищення бур’янів використовують гербіцид тилам, який

вносять під передпосівну культивацію у дозі 3 – 4 кг/га д. р. Проти

конопляної блохи, стеблового метелика посіви обробляють 20 %-м

454

метафосом (1,2 – 2,5 кг/га) або 50 %-м метатіоном (1 – 1,5 кг/га).

Проти стеблового метелика використовують також трихограму.

Збирання.

При висіванні конопель на волокно й насіння виро-

щують однодомні, на зеленець (волокно) — одно- й дводомні сорти.

Збирати починають при достиганні на рослинах 60 – 76 % насіння.

Застосовують спочатку роздільний спосіб збирання з використанням

жаток-снопов’язалок ЖСК-2,1 з наступним обмолотом насіння в

стаціонарних умовах або безпосередньо в полі коноплемолотарками

МЛК-4,5 пересувним способом і закінчують однофазним збиранням

коноплезбиральним комбайном ККП-1,8. Для поліпшення комбай-

нового збирання рекомендується провести десикацію (підсушуван-

ня) конопель, обприскуючи їх за 5 – 6 днів до збирання розчином

хлорату магнію до 25 кг/га. Коноплі на зеленець починають збирати

на початку масового цвітіння чоловічих квіток і закінчують з від-

цвітанням їх. Використовують на збиранні коноплежатки, жатки-

снопов’язалки та коноплемолотарки для обчісування рослин. При

збиранні конопель на насіння треба відразу після обмолоту старан-

но очистити його на зерноочисних машинах та при потребі досуши-

ти в зерносушарках з доведенням вологості до 11 – 13 %.

Коноплі, зібрані на зеленець, відразу після скошування сортують

за довжиною, товщиною та кольором і окремо відправляють для за-

мочування у спеціальних водоймах для отримання трести. Трива-

лість мочіння залежить від температури води. При літньому мочін-

ні у воді температурою 18 – 20 °С його закінчують за 7 – 8, при осін-

ньому у прохолодній воді (10 – 12 °С) — за 15 – 18 днів. Наприкінці

мочіння волокнисті пучки легко відокремлюються від костриці. Не

слід затягувати мочіння, бо це призводить до розкладання пучків

на окремі волоконця й різкого погіршення якості довгого волокна.

Кострицю після висушування переробляють на волокно безпосе-

редньо в господарствах або на переробних заводах.

2.5.4. БАВОВНИК

Господарське значення. Основною продукцією, заради якої ви-

рощують бавовник, є волокно — найважливіший вид рослинної си-

ровини для текстильної промисловості. Незважаючи на великомас-

штабне виробництво штучного волокна, бавовникове волокно, як і

раніше, має першорядне значення. Йому притаманні виключні вла-

стивості: тонке, легке, але досить міцне на розрив і вигин, легко за-

барвлюється, має добрі теплоізоляційні властивості. Його викорис-

товують для виробництва ситцю, сатину, трикотажу, бумазеї, фла-

нелі, батисту й багатьох інших видів тканин, а також для виготов-

лення ниток, корду тощо.

З короткого волокна (підпушку, або лінту) виготовляють вату,

штучний фетр, особливо міцні сорти паперу, кінофотоплівку, пласт-

масу, нітролаки, штучну шкіру і багато інших матеріалів.

455

З 1 т бавовни-сирцю отримують 330 – 360 кг волокна, 560 – 650 кг

насіння, яке містить 20 – 30 % технічної олії. З цієї кількості волок-

на можна виробити 3,5 – 4 тис. м

тканини, а з насіння 110 – 112 кг

олії та 240 – 270 кг макухи. Бавовникова макуха — добрий концен-

трований корм для тварин, який містить до 40 % білка. Проте згодо-

вувати макуху треба у невеликій кількості, бо в ній міститься от-

руйна речовина госипол.

Бавовникові лушпайки після відокремлення від ядра насіння є

сировиною для виробництва етилового й метилового спирту, глюкози,

фурфуролу, лігніну, смоли, кормових білків. Стебла бавовнику (гуза-

пая) і стулки коробочок використовують для отримання оцтової кис-

лоти, виготовлення паперу, будівельних матеріалів, як паливо.

Бавовник є добрим медоносом. Як просапна культура він має ве-

лике агротехнічне значення.

Бавовник — давня культура. Його вирощували й виготовляли з

волокна прядиво вже за 3 тис. років до н. е. в Індії, Китаї, звідки

близько 500 років до н. е. він проник у Єгипет, а в IV – V ст. бавов-

ництво почало розвиватись у Середній Азії, Ірані. В Америці (Мек-

сика, Перу) культура бавовнику виникла самостійно кілька тисячо-

літь тому. Однак культурні види бавовнику, які походять з Амери-

ки, істотно відрізняються від поширених в Азії: в соматичних кліти-

нах американських видів 52 хромосоми, а в азіатських — 26. Різ-

няться вони також довжиною волокна: в американських видів вона

сягає 30 – 55 мм і більше, а в азіатських до 20 мм.

В Україні бавовник почали вирощувати недавно, в 1929 р.; пів-

денні області держави стали найбільш північною у світі базою бавов-

ництва. Проте в 1954 р. сіяти бавовник в Україні припинили через

високу його вартість, низькі врожайність та якість волокна. Еконо-

мічно вигідніше стало завозити сировину з республік Закавказзя та

Середньої Азії.

Бавовник — основна прядивна культура світу. Світова площа

його посівів становить близько 35 млн га, а валовий збір бавовни-

сирцю 42 – 45 млн т.

Основними бавовникосіючими країнами світу є: США, Китай, Ін-

дія, Пакистан, Бразилія, Мексика, Єгипет і Туреччина. Вони дають

близько 80 % усієї вироблюваної у світі бавовни-сирцю. Світова

урожайність бавовни-сирцю в середньому становить близько 15 ц/га,

в Україні 6 – 8 ц/га, а в кращих господарствах Голопристанського та

Скадовського районів Херсонської області на богарі 11,6 – 13,6 ц/га.

В умовах зрошення врожайність бавовнику зростає в 2 – 3 рази і

більше.

Поновлення вирощування бавовнику в Україні зумовлене тим,

що найбільший у Європі Херсонський бавовняний комбінат після

розпаду Радянського Союзу залишився без сировини. Проте перспек-

тива українського бавовництва залишається поки проблематичною

456

через відсутність обґрунтованої державної програми його розвитку.

Все ж обнадійливим є факт планового розміщення з 1996 р. на

Херсонщині близько 2 тис. га дослідно-виробничих посівів бавовнику.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Бавовник належить до

родини мальвових (Malvaceae), роду Gossypium. Це багаторічна ро-

слина, але в більшості країн світу його вирощують як однорічну

(рис. 74).

Рід Gossypium представлений 37 видами, з яких у нашій країні

мають промислове значення два види.

Бавовник звичайний,

або

мексиканський

(G. hirsutum) дає волокно завдовжки 30 – 35 мм, а

його вихід досягає 32 – 38 %. До цього виду належить більшість сор-

тів, які вирощують у республіках Середньої Азії і Закавказзя.

Бавов-

ник перуанський

(

єгипетський

)

тонковолокнистий

(G. barbadense)

утворює волокно найвищої якості завдовжки 40 – 50 мм, шовковис-

те, кремове (вихід 35 – 40 %). Сорти цього виду бавовнику пізньо-

стиглі, вирощують їх у найбільш теплих країнах.

Усі культурні види бавовнику дуже вимогливі до тепла. Мінімаль-

на температура проростання його насіння становить 10 – 12 °С, оп-

тимальна 25 – 30 °С. Він не витримує заморозків до мінус 1 – 2 °С

як на початку вегетації, так і восени.

Бавовник — відносно посухостійка рослина, оскільки має добре

розвинену кореневу систему. Проте високі врожаї його вирощують

лише при достатній забезпеченості рослин вологою, чого досягають

поливами. При недостатній вологості ґрунту обсипаються коробочки.

Бавовник — світло-

любна культура корот-

кого дня. Він добре росте

на сіроземних та лучно-

болотних ґрунтах Серед-

ньої Азії, а також на за-

солених.

До поживних речовин

бавовник має підвищені

вимоги. З урожаєм 30 –

35 ц/га на кожну тонну

сирцю бавовник вино-

сить з ґрунту 46 кг азоту,

16 фосфору і 18 кг калію.

У країнах Середньої

Азії вегетаційний період

районованих сортів ба-

вовнику при ранніх

строках сівби триває у

середньому 140 днів.

Рис. 74. Бавовник:

— загальний вигляд рослини;

— квітка;

— коро-

бочка

457

Період достигання коробочок на кожній рослині розтягнутий до 50 і

більше днів.

В умовах України успішно можна вирощувати тільки ранньо- й

середньостиглі сорти. Досліди із сортовипробування в 1993 – 1995 рр.

показали, що при розміщенні бавовнику в Херсонській області кра-

ще орієнтуватись на сорти болгарської селекції та вітчизняний

Дніпровський 5.

Технологія вирощування. Найкращим

попередником

бавовнику

є люцерна. За даними державних сортодільниць, урожай в перші

2 – 3 роки підвищується на 50 – 60 % і більше порівняно з урожаєм

на незмінних посівах. Цінність люцерни як попередника бавовнику

полягає в тому, що вона виносить з ґрунту багато солей, збагачує

його на азот, знижує рівень залягання ґрунтових вод, чим запобігає

повторному засоленню ґрунту. Добрим попередником бавовнику є

також кукурудза на зелений корм і силос.

Обробіток ґрунту.

Якщо бавовник висівають після люцерни, зяб-

леву оранку проводять на глибину 27 – 30 см наприкінці жовтня — на

початку листопада, а після бавовнику — в міру звільнення площ на

таку саму глибину. Зимова й весняна оранки менш ефективні.

Рано навесні площу боронують і культивують на глибину 8 – 10 см,

а на важких ґрунтах обробляють чизель-культиваторами на 18 – 20 см

і боронують у 2 – 4 сліди. Услід за боронуванням вирівнюють поверх-

ню ґрунту.

Удобрення.

Бавовник потребує багато поживних речовин, тому

при вирощуванні його на одному полі кілька років підряд вносять

повне мінеральне добриво з розрахунку азотних 140 – 160 кг/га, фо-

сфорних 80 – 100 кг/га, калійних 30 – 50 кг/га д. р. При сівбі бавов-

нику після люцерни в перші два роки дози азоту зменшують до 50 –

70 кг/га. Ефективне одночасне внесення органічних і мінеральних

добрив, а також післяжнивні посіви на зелене добриво сидеральних

культур (гороху, вігни тощо). За даними Інституту бавовництва,

урожайність бавовнику після них підвищується на 6 – 7 ц/га. Значні

прирости врожаю дає передпосівне внесення гранульованого супер-

фосфату або нітрофоски з розрахунку 100 кг/га.

Сіяти

бавовник починають, коли ґрунт на глибині 10 см прогрі-

ється до 12 – 15 °С, широкорядним способом з шириною міжрядь

90 см. Норма висіву насіння 80 – 90 кг/га, глибина загортання 4 – 5 см.

Догляд

за посівами починається із знищення кірки до з’явлення

сходів ротаційними мотиками. Проривають сходи у період утворен-

ня двох справжніх листків, залишаючи по 7 – 9 рослин на 1 м дов-

жини рядка, або по 80 – 100 тис. рослин на 1 га. Міжряддя культи-

вують у міру ущільнення ґрунту та з’явлення бур’янів, а також піс-

ля кожного поливу, як тільки просохне ґрунт.

У період вегетації рекомендується весь час підтримувати воло-

гість ґрунту на рівні 65 – 80 % ПВ. Залежно від особливостей ґрунту

458

і погодних умов проводять 2 – 4 вегетаційних поливи з поливною

нормою 500 – 600 м

/га.

Кращий спосіб зрошення бавовнику — дощування.

Важливим агрозаходом підвищення врожайності бавовнику є

зрізування верхівок рослин при утворенні 14 – 16 плодових гілок.

Збирають

бавовник у міру достигання коробочок. Проводять 2 – 3

збори до настання і 1 – 2 після настання морозів. Збирають урожай

збиральними комбайнами та вручну.

Для поліпшення умов роботи збиральних машин, підвищення їх

продуктивності і якості робіт проводять дефоліацію. Встановлено,

що після дефоліації швидше достигають і розкриваються коробочки,

зменшується засмічення сирцю під час збирання. Для дефоліації

використовують реглон (2 кг/га) та хлорат магнію (10 – 12 кг/га).

Обприскують посіви при розкриванні 2 – 3 коробочок.

2.6. НАРКОТИЧНІ РОСЛИНИ

До групи наркотичних рослин належать багато культурних і ди-

ких видів, але з тих, що вирощуються в Україні, найбільше значен-

ня мають тютюн і махорка, які містять нікотин — один з найотруй-

ніших алкалоїдів. При окисленні хромовою кислотою нікотин пере-

творюється на нікотинову кислоту, яку застосовують для синтезу фар-

мацевтичних препаратів. Обидві ці рослини належать до роду Nico-

tiana L. родини пасльонових (Solanaceae), яка об’єднує більше 100

ботанічних видів. На тютюнові вироби існує величезний внутрішній

попит, крім того, тютюнова сировина є цінним товаром для експор-

ту.

2.6.1. ТЮТЮН

Господарське значення. Тютюн вирощують заради листя, з якого

виготовляють цигарки, сигарети, сигари, люльковий і курильний

тютюн. Зелене листя тютюну є сировиною для одержання харчового

білка. Із суцвіття тютюну добувають ефірну олію, яку використову-

ють у парфумерній та хімічній галузях промисловості.

У відферментованому листі тютюну міститься: нікотину 1 – 3, рід-

ше 5 %, вуглеводів 4 – 15 %, білків 7 – 12 %, поліфенолів 3 – 5 %, мі-

неральних речовин 12 – 17 %, ефірних олій 0,3 – 0,5 %, смоли 4 – 7 %.

Смоли й ефірні масла зумовлюють запах і ароматичність тютюну.

Листя тютюну містить також багато органічних кислот (лимонна,

яблучна, щавлева тощо).

Походить тютюн з Америки, де його вирощували туземці для па-

ління. В Європу насіння тютюну було завезено в першій чверті

XVI ст. На початку XVII ст. він став відомим на всіх континентах

земної кулі. В Україні його вирощували в цей час уже на значних

459

площах навколо м. Мени Чернігівської та м. Ромни Сумської облас-

тей. Нині тютюн вирощують у 155 країнах світу. Світова площа по-

сівів тютюну становить понад 5 млн га. Більше половини світового

виробництва тютюну припадає на Китай, США, Індію та Бразилію.

В Україні тютюн вирощують майже на 30 тис. га. Найбільші його

площі у Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій, Закарпатській,

Івано-Франківській областях та в АР Крим. Середня світова вро-

жайність тютюну становить 12 – 13 ц/га, в Україні 16 – 17 ц/га.

Урожайність і якість сировини великою мірою залежать від ґрунто-

во-кліматичних умов району, рівня агротехніки, технології сушіння.

Найціннішу сировину виробляють у Криму, зокрема дрібнолистих

сортів типу Дюбек, Самсун тощо. У кращих господарствах вирощу-

ють крупнолисті сорти тютюну, збирають по 25 – 20 ц/га сухого листя.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Тютюн (Nicotiana ta-

bacum L.) звичайний (жовтий) — однорічна рослина з прямостоя-

чим, звичайно округлим або ребристим опушеним стеблом зав-

вишки 0,8 – 0,2 м (рис. 75).

Корінь

його стрижневий, добре розгалу-

жений, проникає у ґрунт на глибину 1,5 – 2 м. Основна маса корін-

ня розміщується в шарі ґрунту 0 – 40 см. В кореневих волосках син-

тезується нікотин, який потім акумулюється в листі.

Листки

великі, черешкові або сидячі, цільнокраї, овальної, яйце-

подібної або еліптичної форми, загострені, гладенькі або із зморш-

куватою поверхнею. На одній рослині буває 25 – 50 листків. Довжи-

на листків середнього яру-

су від 12 до 70 см. Кіль-

кість і розміри їх дуже за-

лежать від сорту й умов

вирощування. Листки по-

криті короткими волоска-

ми. Забарвлення їх від

темно-зеленого до зелену-

вато-жовтого.

Квітки

двостатеві, на

ніжках, п’ятірного типу, з

приквітниками. Трубка ві-

ночка біла, відгин роже-

вий або червоний.

Тютюн — самозапиль-

на рослина, але можливе

й перехресне запилення.

Суцвіття

— волоть,

плід

— коробочка овальної

форми, коричнева, при

достиганні розтріскується.

Насіння дрібне, овальне,

Рис. 75. Тютюн:

— загальний вигляд (

І – V

— умовні збиральні яру-

си листків);

— окремий листок;

— квітки