Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 4

420

Важливо зазначити, що обробка рулонів сіна і тюків аміаком не

дає позитивних результатів. Сіно при цьому дуже зігрівається. В

результаті екзотермічної реакції його температура досягає 90 °С.

Але при обробці сіна такими консервантами, як мурашина кислота,

форміат амонію, КВС-1, КВС-2, у процесі заготівлі його в рулонах

результати є позитивними (В.І. Сироткін, В.Р. Торопов). Обробка

сіна підвищеної вологості (35 – 38 %) пропіоновою кислотою під час

заготівлі ефективна при дозі її 2,0 % від маси сіна. Це запобігає його

самозігріванню, появі плісняви і гнилі (Є.Ф. Борисенко, П.А. Де-

нисевич, Н. К. Капустін та ін.).

У цілому консерванти під час заготівлі сіна слід застосовувати

насамперед у районах, де через опади й загальну підвищену воло-

гість у період заготівлі неможливо просушити рівномірно увесь ва-

лок сіна до необхідної вологості.

6. МАЛОПОШИРЕНІ І НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ

ЗАГОТІВЛІ КОРМІВ

До нетрадиційних або малопоширених методів заготівлі кормів

належать, наприклад, приготування білково-вітамінних концентра-

тів із соку зелених рослин, заготівля листкової маси трав, яка містить

білки вищої фізіологічної цінності, приготування кормів штучного

сушіння безпосередньо в полі з валків, сінажу з кукурудзи, консерву-

вання кормів холодом. Усі ці та інші прийоми не мають вирішально-

го значення, не завжди вигідні, але можуть помітно впливати на по-

ліпшення зберігання і якості виготовлюваних кормів.

Приготування білково-вітамінного концентрату із зелених

рослин. Суть методу полягає в коагуляції клітинного соку зелених

рослин, насамперед багаторічних бобових трав (люцерни, конюши-

ни тощо). Кормами у вигляді пасти і сухого концентрату можна за-

мінити частину дорогих білків тваринного походження. Технологія

приготування таких білкових концентратів ґрунтується на механіч-

ному фракціонуванні зеленої маси трав на сік і жом. З попередньо

процідженого соку виходить паста в натуральному або сухому ви-

гляді. Жом використовують свіжим, сушать його або силосують.

Концентрат згодовують свиням і птиці.

Пасту, БВК, трав’яно-протеїновий концентрат (ТПК) зберігають

консервуванням суміші органічних кислот, формаліну, мурашиної

кислоти з формаліном; сухий порошок — у паперових мішках

(крафт-мішках) або в інертному середовищі (в азоті) в герметичних

місткостях, а частину — на повітрі. Найкраще зберігається сухий

концентрат в інертному газі. Суха речовина ТПК або БВК містить

50 – 67 % білка, що приблизно втричі рази більше, ніж у сухій речо-

вині рослин.

Сучасні технології заготівлі кормів

421

Ще в 1941 р. у зв’язку з нестачею каротину в період війни

А.А. Зубрилін і С.Я. Зафрен запропонували спосіб одержання його

із листя не тільки моркви, а й трав. Рослинні білково-вітамінні кон-

центрати потім широко використовувались як лікувально-харчовий

продукт у госпіталях та лікарнях. Пізніше БВК почали застосовува-

ти як білково-вітамінну добавку у тваринництві. Нині БВК вироб-

ляють на промисловій основі. Для цього створено сировинні конвеє-

ри на зразок конвеєра для заготівлі кормів штучного сушіння. У

США виробництво білково-вітамінного концентрату, або ПЗК (про-

теїново-зеленого концентрату) під назвою Про-Ксан-1 і Про-Ксан-3,

почали з 1970 р. За даними зарубіжних досліджень, білково-

вітамінні концентрати забезпечують такі самі результати, як і ви-

користання висушеного збираного молока в раціонах птиці.

Використання зелених кормів таким способом все-таки пов’язане з

великими витратами. За нашими розрахунками, 1 кг протеїну у ви-

гляді пасти БВК обходиться набагато дорожче (в 1,5 – 2 рази), ніж

заготівля кормів штучного сушіння і високоякісного сіна (в 6 – 10

разів). Тому технологію приготування трав’яної пасти слід вдоскона-

лювати, щоб зменшити витрати сукупної енергії на її виготовлення.

Приготування сінажу з нетрадиційних видів сировини.

Сінаж готують переважно з багато- і однорічних трав. Економічно

вигідне приготування його з кукурудзи, а також із сорго на зелений

корм, які вирощували в загущених звичайних рядкових посівах на

високому агрофоні. При такій сівбі за короткий вегетаційний період

(до 60 днів) формується високий урожай зеленої маси, збільшується

вихід сухої речовини і перетравного протеїну з 1 га (табл. 101).

Таблиця 101. Вихід зеленої маси, протеїну, каротину і сухої речовини

з 1 га посіву кукурудзи залежно від технології вирощування і фази

збирання

(за Л.Г. Боярським, 1988)

Посів, фаза збирання кукурудзи

Показник

широкоряд-

ний, молоч-

но-воскова

стиглість

звичайний ря-

довий, початок

викидання во-

лоті

Урожайність маси, ц/га 310,0 367,0

+ % – 18,4

Вихід сухої речовини, ц/га 77,2 88,9

+ % – 15,1

Вихід протеїну, г/га 8,67 12,70

+ % – 46,5

Вихід каротину, ц/га 663,92 871,22

+ % – 31,2

1 кг сухої речовини містить сирого

протеїну, г 112,30 142,85

каротину, мг 86 98

Частина 4

422

Велике значення має якість пров’яленої зеленої маси. В кожному

районі залежно від погодних умов слід уточнювати строки її зби-

рання, пров’ялювання, ступінь подрібнення при закладанні. Проте

можна вирішувати питання і по-іншому. За даними спостережень

автора, у колишньому колгоспі «Новий світ» Уманського району

Черкаської області на початку 70-х років ХХ ст. з кукурудзи на зе-

лений корм, посіяної загущено, й кукурудзи, зібраної у молочній

стиглості, готували високоякісний, зелений на колір силос, але при

додаванні до кукурудзяної маси січки горохової соломи (у співвідно-

шенні приблизно 5 : 1 за об’ємом). Це слід мати на увазі, особливо

коли за річним прогнозом у другій половині літа буває мало опадів. У

такому разі треба максимально використати зимово-весняний і

червневий дебіти вологи для заготівлі якомога більшої кількості кор-

мів у першій половині літа. Кукурудза, зокрема на звичайних рядко-

вих посівах із міжряддями 15 – 18 см і густотою стеблостою 350 – 400

рослин на 1 га, за високого фону живлення (N

120–140

60–80

) упро-

довж 55 – 60 днів вегетації нарощує в Лісостепу і на Поліссі

600 – 700 ц/га легкоперетравної зеленої маси. Для заготівлі сінажу

із зеленої маси кукурудзи її можна висівати ще густіше — по 450 –

500 тис. рослин на 1 га.

Консервування кормів зниженими температурами. Крім

сушіння кормів на агрегатах АВМ, що дає змогу зберегти пожив-

ність і вітамінну повноцінність зеленої маси на певний період

(3 – 4 міс), заслуговує на увагу консервування трав зниженими тем-

пературами (понад мінус 20 °С). При цьому, на відміну від сушіння

на агрегатах, зберігається або майже зберігається збиральна воло-

гість і поживна цінність зеленого корму. Технологія заморожування

кормових трав ще недостатньо відпрацьована, немає для цього і

спеціальних установок. Для розв’язання цього питання слід вико-

ристовувати великий досвід заморожування фруктів у харчовій

промисловості. В результаті консервування холодом у зеленій масі

кормових трав припиняються ферментативні процеси і розвиток

мікроорганізмів.

Заготівля листкової маси. Листя бобових трав (люцерни, ко-

нюшини, еспарцету, лядвенцю, козлятнику) містить велику кіль-

кість білків (до 30 %), які, за даними Інституту кормів УААН, прирів-

нюються за повноцінністю до яєчного білка. Для приготування та-

кого протеїнового концентрату спеціальними машинами (ЖОН-4,

ЖОН-6 та ін.) листя знімають із вегетуючих рослин або під час ско-

шування трав. У вітчизняній практиці і в інших країнах, зокрема в

США, проводять обчісування листя люцерни. Вдале технічне вирі-

шення цього питання ще в 70-ті роки ХХ ст. було запропоновано Ін-

ститутом механізації та електрифікації сільського господарства

(В.Є. Поєдинок). Із листкової маси роблять борошно, яке потім гра-

Сучасні технології заготівлі кормів

423

нулюють, або додають листя до інших кормів. Стебла рослин сушать

і брикетують. Вони містять 14 – 16 % протеїну. Замість обчісування

листя можна здійснювати двоярусне скошування бобових трав. Із

верхньої більш облистненої частини мають білковий концентрат

або, що дешевше, готують високоякісне білкове сіно і сінне борошно.

Можна поділити це трав’яне борошно на фракції і згодовувати його

різним видам тварин і птиці. Дрібні фракції з листя містять більше

протеїну, їх можна згодовувати птиці і свиням, а більш грубі — мо-

лодняку великої рогатої худоби.

Попри перспективність приготування білкового концентрату з

листя трав, цей метод поки що малопоширений. Одним із його не-

доліків є енергоємність виготовлення.

Виробництво кормів штучного сушіння у полі з валків. Іс-

тотною вадою стаціонарних сушильно-брикетувальних установок є

необхідність транспортування до них сировини, що здорожчує корм.

Доцільніше ці корми заготовляти прямо в полі з валків. Такий спо-

сіб їх виробництва застосовували у США і європейських країнах ще

в 50-х роках минулого століття.

Пересувну установку у разі потреби можна використовувати ці-

лодобово. До її складу входять косарка, сушильний агрегат, підби-

рач-подрібнювач, дизельна установка, електрогенератор, брикетний

прес, контейнер для брикетів. За годину на такому агрегаті можна

висушити 2 – 3 т і більше зеленої маси (краще прив’яленої) і мати

500 – 700 кг брикетів вологістю 14 %.

Можна здійснювати брикетування попроцесно, наприклад

трав’яну масу сушити на краю поля. Такий принцип роботи су-

шильно-брикетувальних установок розроблено у Великій Британії.

Основу їх становлять два причіпні барабани і косарка-підбирач.

Брикетують також траву, пров’ялену до вологості 65 %. При цьо-

му можливі втрати травою вітамінів, каротину. Проте при тривало-

му зберіганні (більш як 3 міс) зменшується вміст вітамінів і в

трав’яному борошні, виготовленому із свіжої трави. Вітаміни можна

добавляти в раціон. Головне — мінімізуються втрати натуральної

поживності кормів за такого способу приготування. Необхідне пода-

льше технічне і технологічне його удосконалення.

Практикується і брикетування сіна з валків, але в незначній кі-

лькості через широке застосування пресування і заготівлю подріб-

неного сіна, необхідність охолодження брикетних кубиків у сховищі.

Загальна вада цього способу приготування кормів — його велика

енергоємність, пов’язана насамперед із витратами пального, що і

гальмує їх виробництво. В подальшому потрібно вдосконалювати

технологію у напрямі здешевлення такого виробництва кормів

Використання мікроскопічних водоростей. Вищі рослини у

сільськогосподарському виробництв людина вирощує тисячоліття-

Частина 4

424

ми. Морські водорості — макрофіти, як природні, так і ті, що куль-

тивуються на морських шельфах, також порівняно давно викорис-

товуються як джерело кормів і продовольства. Але хлорофіловмісні

організми гідросфери, ґрунтів та аерофітна флора зацікавили вче-

них і практиків в аспекті промислового використання цього джере-

ла фотосинтезу по суті лише у другій половині минулого століття.

Установки промислового вирощування одноклітинної водорості хло-

рели на фермах України у 60 – 70-х роках ХХ ст. були досить поши-

рені, проте через недосконалість технологічного процесу і деяке,

можливо, упереджене ставлення до цього високобілкового корму

подальшого розвитку не набули.

Нині визначено найбільш продуктивні, стійкі до несприятливих

умов організми, які почали використовувати в різних галузях гос-

подарства. За даними Л.Я. Сіренка і Т.В. Паршикової (2003), вже в

90-ті роки минулого століття із мікроскопічних водоростей, вирощу-

ваних у фітобіореакторах різного типу, одержували не менш як 5 %

всього світового виробництва білка. Ця цифра невпинно зростає.

Важливе значення має велика пластичність мікроскопічних водоро-

стей у процесі адаптації до екологічних умов: здатність до фотосин-

тезу вони зберігають у широкому діапазоні температур — від 0 до

45 – 50 °С.

З великого різноманіття мікроскопічних водоростей використову-

ються близько 20 видів. Їх кількість постійно збільшується. Матеріа-

ли видань «Phicolodicae Sociеty of Amerika» та видання в Німеччині

«European Workshop Biotechnoloqi of Microalqae» за 1982 – 2003 рр.

свідчать про те, що, крім різнобічного наукового дослідження мак-

ро- й мікроводоростей, велика увага приділяється практичним тех-

нологіям їх вирощування. Найчастіше використовують зелені водо-

рості родів хлорела (Chlorella Beiger; Chl. Pyrenoidosa; Chl. Vulqaris;

Chl. sp. f. marina; Сhl. reqularis та ін.), скенедесмус (Scenedesmus

Meyen; S. obliqnus; S. quadricauda; S. acutus; S. spinosus та ін.),

Anlgistrodesmus Corda (A. obliqnus, A. finqustus). Із інших водорос-

тей використовують Clamydomonas reinhardtii Danq., Coelastrum

proboscideum Bohe та ін. Проводяться дослідження із синьозелени-

ми водоростями — спіруліною (Spirylina platensis Turр.; S. mayor

Turp.; S. maxina Turp. та ін.). Із хризолітових водоростей досліджу-

ють роди Monochrysis lutheri Skuja, Jsochysis qalbana Parke та ін., з

червоних — Porphyridium cruentum Naq. Продуктивність водоросте-

вої маси різна. У найпростіших установках (басейнах, лотках та ін.)

13 – 18, максимум 40 г/м

сухої речовини за добу. Але за рік із роз-

рахунку на 1 га одержують у 2 – 3 рази більше продукції, ніж із по-

сівів польових культур (до 70 т/га сухої речовини). Набагато більша

продуктивність цих водоростей у закритих керованих автоматизо-

ваних системах: 100 – 140 г/м

за добу у хлорели; 50 – 60 г/м

АСР

Сучасні технології заготівлі кормів

425

(абсолютно сухої речовини) у спіруліни і платимонасу (Л.А. Сіренко,

Т.В. Паршикова). За даними цих авторів, у Дортмунді (Німеччина)

при культивуванні Scenedesmus за 220 діб одержували фітомасу

220 ц/га сухої речовини і 120 ц/га сирого протеїну. На цих же уста-

новках в Африці, Південній Америці, на Тайвані і в інших країнах

продуктивність їх становила 440 ц/га с.р. і 240 ц/га білка. Це наба-

гато перевищує продуктивність кормових культур.

Високоефективне виробництво кормової, високобілкової, екологіч-

но чистої і повноцінної біомаси ґрунтується на новітніх технологіях.

Великі успіхи в індустріалізації фотосинтезу на основі мікроводоро-

стей має Німеччина. Найбільший тут у Європі завод, збудований

досить швидкими темпами (за 10 міс) у 2000 р., виробляє 370 т/га

сухої речовини. Фотоактивний об’єм скляних трубчастих біореакто-

рів 700 000 л, площа поверхні їх 12 000 м

, довжина труб 500 000 м,

вартість будівництва — близько 8,4 млн євро. Окупність витрат

2 – 4 роки. Рівень використання ФАР на таких підприємствах на-

ближається до теоретично можливих 18 – 20 %. Можна також відмі-

тити, що вказане підприємство сприяє поліпшенню екології навко-

лишнього середовища шляхом утилізації викидів СО

із найближ-

чих промислових підприємств. Вуглекислий газ, очищений від до-

мішок, у рідкому стані доставляється на завод спеціальними газго-

льдерами (Л.В. Сіренко, Т.В. Паршикова, 2003). Суха маса

корму із мікроводоростей містить від 35 – 43 (Haеmatococсuc) до

40 – 64 % сирого протеїну (Chlorella, Spirulina, Scenedesmus). Ці во-

дорості містять ліпіди (від 2 – 5 до 12 – 14 %), вуглеводи (10 – 39 %),

каратиноїди (від 2 – 6 до 8 – 12 % і навіть більше). Слід зазначити,

що водорості, зокрема спіруліна, містять (мг/кг): кальцію — понад

1000, фосфору — близько 8000, заліза — понад 500, натрію — понад

300, хлору — близько 4000, магнію — 1600, калію — 14 300, марган-

цю — близько 20 – 22, цинку — 30 – 33, селену — 0,4. Все це свід-

чить про велику перспективу культури мікроскопічних водоростей

як могутнього джерела виробництва кормів, харчової продукції, си-

ровини для косметичної і парфумерної продукції.

Заготівля кормів з побічної продукції рослинництва. Свого

часу ще В.Р. Вільямс зазначав, що до 75 % валової продукції рос-

линництва припадає на побічну продукцію, яку з найбільшою виго-

дою можна використати у тваринництві. Господарства одержують

продукцію тваринництва і велику кількість органічних добрив, тоб-

то побічна продукція рослинництва, крім її великої кормової цінно-

сті, є й основною сировиною для біологічних фабрик органічних доб-

рив. Побічна продукція рослинництва — це солома зернових (пше-

ниці, ячменю, гороху, сої, проса, вівса, гречки), стебла кукурудзи,

кошики соняшнику, солома насінників трав, гичка і жом цукрових

буряків, яблучний і виноградний, відходи овочівництва тощо. Її з

Частина 4

426

великою ефективністю використовують у тваринництві. Щоправда,

у зв’язку з розвитком селекції кількість побічної продукції зернових

дещо зменшилася за рахунок перерозподілу вегетативної маси уро-

жаю: зменшилась кількість листостеблової маси і збільшилась маса

зерна. Нині співвідношення їх в урожаї пшениці приблизно 1 : 1.

У районах бурякосіяння джерелом кормів є гичка цукрових бу-

ряків, жом і меляса.

Збирання соломи озимих і ярих. Кращий спосіб заготівлі соло-

ми — подрібнення на січку під час обмолочування валків або пря-

мого збирання. Січку скиртують, укривають соломою (доцільніше на

кормовому дворі). У Степу України застосовують установку для по-

дрібнення соломи з одночасним формуванням скирти заповненням

спеціального сітчастого каркасу. Це дуже продуктивний метод, який

ще не дістав відповідного поширення. Поки що поширене і звичай-

не скиртування неподрібненої соломи. Правда, при застосовуваному

нині способі формування скирт скиртокладами вони виходять неви-

сокими (до 6 м) і солома в таких скиртах зберігається гірше. Раніше

формували високі (8 – 10 м) скирти, в яких солома добре ущільню-

валась і зберігалася протягом 2 – 3 років. Тому і тепер неподрібнену

солому треба складати у більш високі скирти. Не можна скиртувати

її після дощів — вона чорніє, в ній розмножуються гриби і пліснява.

Така солома практично непридатна для годівлі тварин. Таку солому

у подрібненому вигляді слід використовувати для приготування

компостів у полі.

Стебла кукурудзи. За поживною цінністю стебла кукурудзи мож-

на прирівняти до сіна середньої якості. В селянських господарствах

їх слід зберігати під навісами і згодовувати тваринам подрібнени-

ми. Кукурудза, зібрана у фазі вологого зерна, має наполовину зеле-

не листя, містить достатньо цукру, добре силосується після подріб-

нення. До неї можна додати гичку буряків, а якщо треба (після ви-

значення вологості) — воду, довівши загальну вологість маси до

65 – 67 %.

При врожайності зерна кукурудзи 60 – 80 ц/га сухої листостебло-

вої маси збирають приблизно стільки ж і навіть більше (70 –

90 ц/га). Це означає, що додатково можна мати 35 – 45 ц/га корм. од.

Гичка цукрових буряків. Кілограм сухої речовини гички містить

160 – 180 г протеїну, тобто стільки ж, як і 1 кг бобових багаторічних

трав. Цю високобілкову сировину використовують переважно для

заготівлі силосу. Інститут кормів УААН розробив спосіб силосуван-

ня гички без додавання наповнювачів. Перед укладанням гички

слід зробити солом’яну підстилку 40 – 60 см завтовшки, на якій по-

тім шарами закладають гичку із солом’яною січкою або подрібнени-

ми кукурудзяними стеблами у співвідношенні їх і гички приблизно

1 : 5. Гичку силосують без трамбування і подрібнення. Силос із неї

Сучасні технології заготівлі кормів

427

слід згодовувати разом із грубими кормами (соломою, січкою) і ку-

курудзяним силосом.

Кошики соняшнику. В подрібненому вигляді їх можна додавати

до силосу з гички цукрових буряків, післяукісної та післяжнивної

кукурудзи. Не слід використовувати кошики для приготування бо-

рошна на АВМ, як це робили раніше. Енергоємність приготування

кормів способом штучного сушіння дуже висока, і ефективним воно

може бути тільки тоді, коли для цього використовують цінну сиро-

вину — багато- і однорічні бобові трави та травосуміші із них.

Жом. З розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків господарства

одержують 180 – 200 ц/га жому. Щоб у ньому містилося більше сухої

речовини, його треба віджимати і доводити вміст сухої речовини до

12 – 14 %. Зберігають жом у спеціальних облицьованих траншеях.

Цінним кормом є також сухий жом.

7. ВИРОЩУВАННЯ КОРМОВИХ КУЛЬТУР

НА НАСІННЯ

7.1. Загальні питання виробництва насіння

Виробництво насіння кормових культур — невід’ємна ланка доб-

ре організованої системи кормовиробництва. Ці питання стосовно

багатьох кормових культур (кукурудзи, сорго, жита, коренеплодів,

суданської трави) з метою забезпечення кормовиробництва високо-

якісним насінням успішно вирішуються. Немає проблеми і із забез-

печенням господарств насінням ярої вики, гороху, буркуну дворіч-

ного, пажитниці однорічної, щириці та ін. Поряд з цим постійно

відчувається нестача насіння бобових багаторічних трав насамперед

через незначні порівняно з іншими кормовими культурами урожаї

насіння та коефіцієнти розмноження. Наприклад, насінням куку-

рудзи, суданської трави, сорго, зібраним з 1 га, можна засіяти 60 –

100 га, щириці — 500 – 600 га, злакових багаторічних трав — 30 –

40, а конюшини, люцерни, еспарцету — лише 10 – 15 га.

Враховуючи винятково високу цінність багаторічних бобових

трав, слід підвищити їх насінну продуктивність. При цьому також

можна і потрібно значно зменшити норми висіву цих трав на корм,

створюючи для них кращі умови вегетації (своєчасне збирання по-

кривних культур, безпокривні посіви тощо). Це сприятиме збіль-

шенню коефіцієнта розмноження до 25 – 30 і більше.

У Росії й Україні здавна розвивалося виробництво насіння бага-

торічних трав і настільки успішно, що насіння їх, зокрема конюши-

ни, тимофіївки, буркуну та ін., експортували ще у XIX ст.

В Україні не бракувало насіння багаторічних трав і в до- і в піс-

лявоєнний періоди аж до кінця 50-х років ХХ ст. Потім через орієн-

Частина 4

428

тацію кормовиробництва на кукурудзу й однорічні зернобобові —

горох і боби (1957 – 1964 рр.) травосіянню було завдано великої

шкоди. Багаторічні трави практично було вилучено із кормової

площі. Цей період довго позначався на системі виробництва насіння

кормових трав. Про вплив його тепер свідчить хоча б непомірно ви-

сока вартість 1 ц насіння багаторічних трав.

Нині виробництвом високоякісного сортового насіння кормових

культур займаються спеціальні інститути, дослідні станції, насін-

ницькі господарства, які, застосовуючи найновіші методи генетики і

селекції, виробляють насіння трав, коренеплодів та інших культур

супереліти, еліти і першої репродукції.

Кожне господарство має вирощувати насіння багаторічних трав,

а також тих культур, насінництво яких у спецгосподарствах розви-

нене недостатньо або зовсім не ведеться. Це сорти укісного (кормо-

вого) гороху, кормовий овес, кормові сорти жита і пшениці, яре жи-

то, щириця, однорічні види конюшини, нерідко суданська трава,

малопоширені силосні культури — сильфія пронизанолиста, мара-

лячий корінь, борщівник Сосновського та ін.

Насіння кормових культур для господарств мають постачати

спеціальні насіннєві господарства, які розмножують насіння еліти й

супереліти, одержане з дослідно-селекційних станцій та інститутів.

Насіння деяких видів і сортів кормових культур доцільно завозити з

інших регіонів.

Не завжди виправданим є придбання насіння в інших країнах за

валюту, оскільки українські сорти кормових і зернокормових куль-

тур не поступаються перед зарубіжними, багато які місцеві види і

сорти були вихідним матеріалом для виведення в європейських кра-

їнах, США, Канаді, Австралії сортів люцерни, конюшини лучної,

підземної, еспарцету, буркуну, багатьох злакових трав тощо.

Певне значення має збирання і розмноження насіння місцевих

дикорослих кормових рослин, наприклад пажитниці багаторічної,

тонконога лучного, конюшини рожевої і альпійської, чини лісової,

костриці червоної, лучної, тимофіївки лучної, люцерни жовтої (сер-

поподібної) і хмелеподібної, конюшини підземної, лядвенцю рогато-

го, житняку, стоколосу безостого і прямого, буркуну дворічного і од-

норічного тощо.

Слід зазначити, що при вирощуванні на високих агрофонах наба-

гато підвищується продуктивність представників дикої флори і вони

часто перевершують селекційні сорти трав. На півдні України дико-

рослі трави можна збирати в заповіднику Асканія-Нова, в Лісостепу,

на Поліссі — на заплавних і вододільних луках. Існують також сорти

кормових культур народної селекції. Це, зокрема, сорти столового і

кормового гарбузів, кормового гороху (наприклад, Гадяцький місце-

вий), виткої квасолі, яка росте у суміші з кукурудзою та ін.

Сучасні технології заготівлі кормів

429

Для залуження схилів і в кормових сівозмінах заслуговує на ува-

гу пирій повзучий. Цей цінний високопродуктивний кореневищний

злак, подібно до стоколосу безостого, можна вирощувати у сумішах з

бобовими травами у кормових сівозмінах і на схилах.

7.2. Технологія вирощування кормових культур

на насіння

Місце посівів кормових культур на насіння у сівозмінах.

Виробництво насіння багаторічних трав у спеціальних насінниць-

ких господарствах зосереджене переважно в польових сівозмінах, у

багатогалузевих господарствах — на полях, де їх вирощують на

корм, — у кормових, ґрунтозахисних і польових сівозмінах. Те саме

стосується однорічних трав та інших кормових культур. Малопоши-

рені (нетрадиційні) культури (мальва, сильфія пронизанолиста,

щириця та ін.) доцільніше вирощувати поза сівозміною. Ділянки

для цього можна знайти в кожному господарстві. У південних сте-

пових районах насінники люцерни й еспарцету доцільно закладати

на чистому пару з літнім висіванням трав.

Насіння багато- і однорічних трав можна мати і з фуражних по-

сівів. Так, насіння конюшини лучної можна зібрати з її посівів дру-

гого року використання, люцерни — 3-го, 4 – 6-го, коли посіви ста-

нуть зрідженими. Це сприяє відбору кращих багаторічних рослин.

Водночас збирання насіння люцерни з насінників протягом 4 – 5

років не завжди виправдане. Вже на 3-му році, за даними І.В. Ба-

дуліна, люцерники стають розсадником багатьох шкідників. Отже,

на відміну від використання люцерни на корм, тривалість якого ви-

значається рівнем продуктивності травостою, на насінниках 3 – 5-го

року виникає проблема боротьби з шкідниками, яка обходиться до-

рого і є економічно невиправданою. Крім того, за даними дослі-

джень, найбільшим є врожай насіння люцерни на 1 – 2-й рік вико-

ристання. Проте цю проблему слід вивчати і вирішувати на місці.

Підготовка насінного матеріалу. Насінники закладати висо-

коякісним насінням супереліти, еліти або першої репродукції з

першокласною господарською придатністю. Партії насіння люцер-

ни, конюшини, лядвенцю рогатого, буркуну, вики озимої, люпину

дрібнонасінного із вмістом твердого насіння не менш як 15 % слід

обов’язково скарифікувати. Дообробляють також насіння остистих

злакових, наприклад райграсу високого, костриці червоної, пажит-

ниці багатоукісної, пропускаючи його через комбайни. Це поліпшує

його сипкість.

Для кращого росту насіння бобових слід інокулювати відповід-

ними штамами бульбочкових бактерій. Для цього його перед сівбою

обробляють ризоторфіном, що містить ці штами.