Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 25

Східні слов'яни (літописні племена) у VIII—X ст.

411

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

західних областях України, відомий Збруцький ідол та його дерев'яні аналоги,

вражаючі поховальні споруди, зокрема курган Чорна Могила у Чернігові. Вва-

жається, що городища-святилища (Ржавинці, Горбовськ, Богіт, Крутилів та

ін.) виникали всередині гнізд поселень як сакральні центри племені або сою-

зу племен. Усі зазначені риси відбивають ускладнення міфологічної структури

язичництва в період його найвищого розквіту напередодні прийняття Руссю

християнства.

У VIII—X ст. розміри поселень збільшуються. Зафіксовані на деяких посе-

леннях житлово-господарські комплекси свідчать, що провідним виробничим

осередком стає мала сім 'я. Прогрес орного землеробства, розвиток ремесла і

торгівлі сприяли формуванню територіально-сусідської общини, перетворенню її

на селянську. Проте не всі слов'янські суспільства розвивалися так інтенсивно.

У Молдові, на Буковині, Південному Побужжі, Дніпровському Лівобережжі в

соціальних відносинах зберігаються архаїчні форми аж до X—XI ст. — момен-

ту входження цих земель до складу Давньоруської держави.

В ареалі східнослов'янських племінних союзів-вождівств виникають нові

адміністративні, ремісничі й торговельні центри. Деякі з них (Київ, Чернігів,

Полоцьк, Ладога, Ізборськ та ін.) згодом стають першими давньоруськими

містами. Інші (Хотомель, Зимне, Пастирське, Битиця) залишаються міжпле-

мінними центрами та прикордонними фортецями.

Посиленню впливу князів та жерців у житті суспільства сприяло зростання

ролі військової знаті за умов постійного тиску з боку хозар та інших кочовиків.

За літописом, у середині IX ст. навколо Києва виникає перше ранньодержавне

утворення східних слов 'ян — Київська Русь.

Ранньосередньовічні пам'ятки

півдня України

аслідком великого переселення народів стала зміна етнокультурної та

воєнно-політичної ситуації у Східній Європі, насамперед у Лісостепу. На

історичну арену тут замість готів виходять слов'яни. Водночас не менш

суттєві зміни відбуваються й на півдні. Потужні міграції гунської доби втяг-

нули у свій потік кістяк "імперії Германаріха" — аланів і готів, які стрімко

рушили на захід. На півдні України замість германських та іраномовних племен

з'являються нові групи кочового і напівкочового населення тюркського й угорсько-

го походження.

Грандіозні події, що змінили долі народів та Імперії, справили неабиякий

вплив на римських істориків, письменників, поетів. Амміан Марцеллін доклад-

но описав поразку остроготів Подніпров'я, очолюваних королем Герма-

412

Тема 26

Ранньосередньовічні пам'ятки півдня України

наріхом, від гунів близько 376 р. За Йорданом, у 412 р. до гунського вождя

Донати, ставка якого розміщувалася у степах Північного Причорномор'я, було

направлено посольство Східної Римської імперії. Після завоювання Паннонії

на чолі гунського об'єднання став Аттіла (445 p.). Широко відомий опис став-

ки Аттіли (448 p.), зроблений римським послом Приском Латиським. Крім

власне гунів, Приск і Йордан називають чимало інших племен, що входили до

гунського союзу. Більшість із них, судячи з назв, були тюркського походжен-

ня. Відомості про смерть Аттіли, поразки гунських племен та їхніх союзників

на Каталаунських полях і на річці Недао, що спричинили розпад гунського

союзу в 450-х роках, наводить Йордан.

Автори доби Юстиніана І (527—565 pp.) Прокопій Кесарійський та Агафій

Мірішйський вважали нащадками гунів кочовиків Приазов'я та передкавказь-

кого степу. Серед них Агафій і Захарій Ритор згадують болгар, авар, хозар,

сабірів та ін.

У середині V ст. під тиском тюрків через Північне Причорномор'я на По-

дунав'я пройшли авари. В Степу утвердилася гегемонія Тюркського каганату.

Згодом виникає нове об'єднання — Велика Болгарія першої половини VII ст.,

яку за Феофаном і Никифором зазвичай локалізують у Західному Передкавказзі.

Після 630 р. правитель Великої Болгарії Куврат підняв повстання проти аварів

і переміг, установивши в причорноморському степу свою владу. Протягом

620—670-х років відбувався процес становлення нової держави — Хозарського

каганату, що завершився після смерті Куврата і переселення болгар Аспаруха

за Дунай наприкінці VII ст.

Деякі відомості про хозар, угорців та печенігів середини X ст. містяться у

праці Константина Багрянородного, а також у початкових розділах " Повісті ми-

нулих літ", про що йтиметься у наступному розділі.

Історичні події, пов'язані з Кримським півостровом, описані докладніше,

аніж ті, що відбувалися в інших регіонах України чи й усієї Східної Європи,

оскільки Крим завжди перебував у сфері інтересів римської, а потім візантій-

ської політики. Зокрема, цим подіям присвячено ряд розділів у працях Йорда-

на і Прокопія Кесарійського. Пересування готських дружин протягом Скіф-

ських воєн, експансія гунів та розгром ними готського союзу наприкінці IV ст.

детально аналізуються Йорданом. Будівництво фортець і міст за часів

Юстиніана І на південному узбережжі Таврики, якій належало значне місце у

системі оборони Візантійської імперії, описане Прокопієм. Він же оповідає

про кримських готів і аланів, що були федератами Імперії.

Римські автори приділяли увагу також хозаро-болгарським війнам і хозаро-

візантійським стосункам у Криму VII—IX ст., процесам християнізації крим-

ського населення, подіям, пов'язаним із появою на півострові нових кочових

і осілих прибульців.

Салтівська культура

Салтівська культура була поширена у степах та лісостеповій смузі При-

каспію, Нижнього Поволжя, Подоння та Східного Криму. На території

413

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

України її пам'ятки охоплюють переважно басейн Сіверського Дінця у межах

Харківської, Донецької та Луганської областей (рис. 19).

Салтівська, або салтівсько-маяцька, культура стала об'єктом дослідження

на початку XX ст., коли у басейнах Дона і Сіверського Дінця почали досліджу-

вати Маяцьке городище, Салтівський катакомбний та Зливкинський ямний

могильники (розкопки В. О. Бабенка, В. О. Городцова, М. О. Макаренка).

Великий внесок у дослідження цих пам'яток зробили також Д. І. Багалій,

О. С. Федоровський та ін. У передвоєнний та повоєнний періоди були прове-

дені розкопки на городищах: Правобережному і Лівобережному Цимлянських,

Саркельському, Маяцькому, Верхньосалтівському (М. І. Артамонов, І. І. Ля-

пушкін, С. О. Плєтньова, Д. Т. Березовець); могильниках: Волоконівському,

Нетайлівському, Дмитрієвському, Сухогомольшанському та інших пам'ятках у

Подонні та Криму (С. О. Плєтньова, В. К. Міхєєв, І. А. Баранов, К. І. Кра-

сильников та ін.). На сьогодні відомо близько 1000 пам'яток. Серед них кочові

та сезонні стійбища, постійні поселення, городища, оточені земляними валами і

ровами, замки з кам'яними стінами, міста, а також підкурганні поховання,

ямні та катакомбні могильники з інгумаціями та кремаціями.

Прикладом потужної фортеці є Верхньосалтівське городище, розташоване

поруч із могильником площею 120 га і великим неукріпленим посадом. Воно

поділялось на дві частини й було обнесене земляним валом та ровом. Цита-

дель у південній частині городища мала прямокутну форму. її розміри —

140 х 100 м. Очевидно, стіни цитаделі з кам'яними баштами сягали 10—12 м у

висоту і 4 м у ширину. З обох сторін вони були облицьовані прямокутними

плитами вапняку.

Своєрідним салтівським форпостом на слов'янській території було Битиць-

ке городище, про що йшлося вище. Значна кількість знарядь, прикрас і зброї

представлена речами волинцевських і салтівських типів. Городище було також

центром гончарного виробництва: саме тут виготовлялися горщики "волин-

цевського типу" з високими вертикальними вінцями, прикрашені пролощени-

ми і врізними лініями.

Салтівські житла поділяються на три групи: юрти, напівземлянки та на-

земні. Юрти, характерні для степових районів Приазов'я та Подоння, мають

круглу основу діаметром 3—4 м, заглиблену в землю на 0,2—0,5 м. Уздовж стін

простежуються ямки від каркаса, у центрі — сліди вогнища. Напівземлянки,

поширені у Лісостепу та на Нижньому Дону, мають прямокутну форму, їх пло-

ща не перевищувала 20 м

, стіни зводилися з плоту чи дощок на стовпах.

Обігрівалися вони печами або вогнищами. Стіни наземних прямокутних

будівель обмащувалися товстим шаром глини, всередині влаштовані одне-два

вогнища. У Криму, Приазов'ї та Дагестані відомі також споруди з сирцевої

цегли на кам'яних цоколях.

Безкурганні могильники нерідко сягають значних розмірів. Серед них най-

краще вивчені Салтівський і Дмитрієвський. Зокрема, у Верхньому Салтові

досліджено близько 300 катакомб (всього у могильнику налічується не менш

як ЗО 000 поховань). Салтівські поховання поділяються на два основні типи.

Катакомбні мають довгий дромос і купольну поховальну камеру. У кожній ка-

такомбі ховали від одного до шести небіжчиків. Супроводжувальний інвентар —

прикраси, деталі одягу, інколи зброя або знаряддя праці. Від ритуальної їжі

414

Тема 26

Ранньосередньовічні пам'ятки півдня України

залишилися кістки тварин, глиняний посуд. Трапляються й поховання коня,

нерідко зі збруєю.

На грунтових могильниках, на відміну від катакомбних, поховано більше

вершників із кінською збруєю, прикрашеною срібними бляшками. Прикмет-

ною рисою Нетайлівського могильника є так звані вторинні поховання, в яких

спостерігається відсутність скелетів в анатомічному порядку. Можливо, риту-

альна руйнація скелетів зумовлювалася страхом перед покійником. Відомі та-

кож підкурганні поховання та тілоспалення. Останні досить широко представ-

лені на могильнику у Сухій Гомольші.

Більшість салтівської кераміки виготовлена на гончарному крузі, проте ви-

користовувався і ліпний посуд. Опуклобокі кухонні горщики прикрашені

лінійним та хвильовим орнаментом, рифлінням, відбитками штампу. Столову

кераміку представляють різноманітні глечики, кухлі, миски, кубушки з червоно-

або сіролощеною поверхнею, прикрашеною пролощеними лініями (рис. 28),

тарну — великі піфоси і глеки, а також імпортні амфори кримського або ма-

лоазійського виробництва.

Добре відомі осередки гончарства з двоярусними випалювальними печами і

металургії із залізоробними колбоподібними горнами так званого ютанівсько-

го типу, а також майстерні з ковальськими горнами, інструментами та напів-

фабрикатами. Вироби із заліза представлені широким асортиментом знарядь

землеробства і обробки дерева (лемехами, череслами, серпами, косами, мотиж-

ками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї, кінського

спорядження. Серед останніх категорій слід згадати шаблі, бойові сокири, на-

конечники списів та дротиків, вудила і стремена, пряжки. Використовувалися

також кам'яні жорна і бруски, пряслиця із глини, черепків, кістки та каменю.

З кістки та рогу виготовлялися яйцеподібні обушки, пряжки, проколки,

руків'я ножів, футляри для голок, горла для бурдюків.

Із бронзи та срібла виготовлені салтівські прикраси, що походять переваж-

но з поховань: каблучки, персні, сережки, браслети, підвіски, пряжки, бубон-

ці, бляшки для поясів та кінської збруї, намиста. Поширеними були амулети

з кісток та зубів лисиці, зайця, вовка, а також підвіски, пов'язані з солярним

культом. Можливо, функції останніх виконували також круглі металеві

люстерка з різноманітною рельєфною орнаментацією, що досить часто супро-

воджували небіжчиків.

В усьому ареалі культури трапляються написи, виконані рунічним письмом і

сотні тамгоподібних знаків, малюнків-графіті на цеглі, обробленому камені,

кераміці, кістці.

У похованнях Нетайлівського, Дмитрієвського та Верхньосалтівського

могильника знайдено арабські дирхеми, причому з останнього походить близь-

ко 100 монет. Ці знахідки, а також речові аналогії дають можливість визначи-

ти період існування салтівської культури у межах середини VIII — початку X cm.

(рис. 29). Інколи окремо виділяють період формування культури — від середи-

ни VII до середини VIII ст. Питання походження салтівської культури ще не

вирішене остаточно, хоча більшість фахівців вважає, що районом формування

культури був Північний Кавказ.

Чимало дослідників звертали увагу на неоднорідність салтівських пам'яток

різних регіонів, виділяючи різні локальні варіанти. Для України, зокрема,

415

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Рис. 28. Кераміка салтівської культури

характерні верхньодонськии, приазовський і кримський варіанти. Найбільш вив-

ченим є верхньодонськии, в межах якого широко досліджено такі відомі

пам'ятки, як Салтів, Маяки, Мохнач, Дмитріївка, Волчанськ, Нетайлівка, Суха

Гомольша та ін. Для лісостепових пам'яток Подоння характерні городища із

земляними і кам'яними стінами, чотирикутні напівземлянки з печами, ката-

комбні та ямні інгумації, поховання з тілоспаленнями. Кочів'я набули поши-

416

Тема 26

Ранньосередньовічні пам'ятки півдня України

Рис. 29. Прикраси салтівської культури. Хронологічні позиції

14 Археологія України 417

Розділ V

рення у Приазов'ї, крім того, салтівські шари фіксуються у приморських містах

(Таматарха, Фанагорія). Для цього варіанта типовими є житла на кам'яних

фундаментах із кам'яними стінами, підбійні підкурганні поховання, оточені ро-

виками. Окремий варіант салтівської культури був поширений у степах Подон-

ня. Для нього характерні великі відкриті поселення зі слідами виноградарства,

зокрема численними уламками тарного посуду. Саме тут поселення захищали

кілька потужних фортець-містечок, у тому числі відомий Саркел-Біла Вежа.

Можна припустити, що відмінності між локальними варіантами пов'язані

з поліетнічним характером салтівської культури. Це підтверджується також

антропологічними даними. Вважається, що основним населенням верхньо-

донського варіанта були переважно алани північнокавказького походження,

котрі користувалися катакомбними могильниками. Ймовірно, до них у другій

половині IX ст. приєдналися деякі угорські групи. Ямні поховання на півдні та

в Лісостепу належали тюркам-болгарам.

Окрім кочового тваринництва, типового для болгар, значна частина салтів-

ського населення (передусім аланського) займалася орним землеробством, що

засвідчено численними знахідками землеробських знарядь. Активні торго-

вельні зв'язки підтримувалися між групами населення салтівської культури,

що спеціалізувалися на різних галузях господарства, а також із сусідніми сло-

в'янськими племенами, Візантією і Сходом.

Вважається, що салтівська культура існувала у рамках однієї політичної ор-

ганізації — Хозарського каганату.

Поховання ранньосередньовічних кочовиків і скарби

Пам'ятки кочовиків IV—VIII ст. (гунів, аварів, болгар та ін.) поширені на

величезній території від Центральної Азії до Західної Європи. На теренах Украї-

ни старожитності степовиків гунської доби (кінця IV—V ст.) представлені

порівняно невеликою кількістю знахідок, оскільки центр "держави Аттіли"

містився у Паннонії. Протягом останніх десятиліть їх вивчали І. П. Засецька і

А. К. Амброз. На думку І. П. Засецької, гунські поховання за обрядом поділя-

ються на три групи: поховальні пам'ятки зі спаленням або з культом вогню,

трупопокладення під курганним насипом з конем або без нього, трупопокла-

дення без насипу з конем або без нього. Найчисленнішими є поховання пер-

шої групи. У вогнищах знаходять кістки жертовних тварин, посуд. Найвідо-

мішим є спалення поблизу с. Новогригор'ївка на території сучасного Запоріж-

жя, досліджене Д. Я. Самоквасовим у 1884 р. Під кам'яними викладками були

виявлені зброя, палені кістки людей і тварин, прикраси, посуд для тризни тощо.

Обряд трупопокладення у прямокутних ямах із досить багатим інвентарем

походить від кам'яних склепів римського часу в Криму. Новацією у поховаль-

ному обряді є тюркський звичай уміщення у могилу шкури коня з кінцівками

та черепом (рис. 30).

Різноманітна зброя гунів представлена довгими двосічними мечами, часто

прикрашеними поліхромною інкрустацією. Панівною формою лука стає склад-

418

Рис. 30. Культура кочовиків IV—VII ст. Головні етапи розвитку

носкладена, про що свідчать кістяні обкладки середніх та кінцевих частин

лука. Такій потужній зброї відповідали важкі трилопатеві наконечники стріл.

Типовими для кінського спорядження є вуздечкові набори з накладок, бляшок,

419

Розділ V

ромбоподібних блях, наконечники. До гунської доби належить і поширення

сідла жорсткої конструкції, про що свідчать різноманітні пластинчасті обкладки.

Основною рисою мистецтва цього періоду є ювелірні вироби поліхромного

стилю, виготовлені з бронзи, обтягнутої тонкою золотою бляхою з кольорови-

ми вставками зі скла та напівдорогоцінних каменів. Серед них прикраси

головного убору — діадеми-вінці, колти, кулони, сережки, персні, наконечни-

ки гривен і поясів. Прикметними рисами убрання гунської доби є також пряж-

ки з довгим язичком, масивні браслети та люстерка з центральною петлею. На

території гунського союзу племен також набули поширення своєрідні каза-

ни — клепані, з тонкої бляхи, чи масивні литі, з рельєфним орнаментом і гри-

боподібними закінченнями ручок.

Після розпаду об'єднання Аттіли в середині V ст. основна частина гунської

орди повернулася в Північне Причорномор'я, де писемні джерела згадують

утигурів, кутригурів, болгар та ін. Вважається, що ці племена були частково або

повністю тюркизованими уграми.

Пам'ятки кочівників VI—VII cm. представлені похованнями так званого си-

вашівського типу, яких налічується близько ЗО. Більшість пам'яток виявлено у

Миколаївській, Херсонській та Запорізькій областях. Матеріали систематизу-

вав та частково увів до наукового обігу P. C. Орлов.

Використовувалися переважно дві конструкції поховальних споруджень:

грунтові ями овальної чи прямокутної форми з перекриттям на заплечиках та

підбій, дно якого розміщувалося нижче, аніж дно вхідної ями овальної форми

(рис. ЗО). Перекриття виготовлялося з кам'яних плит (Нова Одеса) або з дере-

ва (Сивашівка). Вхід до могили закривався деревом чи кам'яним закладом.

Орієнтація похованих — найчастіше головою на північний схід. Під небіжчи-

ком на дні ями зрідка трапляються каркасні носилки або ложе. Майже завж-

ди до могил за тюркським звичаєм клали чучело (шкура) коня, від якого зали-

шали череп та кінцівки. Його розміщували на дерев'яному перекритті могили

або у вхідній ямі перед підбоєм. Зрідка трапляються поховання цілого коня. У

деяких похованнях зафіксовано тільки горщик (кухоль, глечик) поблизу голо-

ви, одну-дві пряжки, поясний наконечник, ніж, зрідка намисто, зброю (лук та

стріли).

Такі пам'ятки зафіксовано не лише на півдні, а й на лісостеповому Ліво-

бережжі. Вони представлені кількома поодинокими похованнями і невеликим

кочівницьким могильником Рябівка 3 на Ворсклиці, що складався із п'яти по-

ховань і перекривав більш раннє поселення пеньківської культури. Поховання

Рябівки належали простим кочовикам (за антропологічними даними, тюрк-

ського походження). Вони майже безінвентарні, лише на двох скелетах вияв-

лено бронзові браслети. Над чоловічими похованнями покладено кістки коня

або частину кінської туші.

Інша група кочівницьких поховань вирізняється багатством інвентаря

(Сиваське, Портове, Виноградне, Костогризове). Тут присутні зброя (палаші з

Р-подібними петлями на піхвах так званого перещепинського типу, трилопа-

теві наконечники стріл, кістяні обкладки луків, берестяні колчани) та кінська

збруя. Значно ширше представлено деталі костюма: "геральдичний" поясний

набір із срібла, прикраси, взуття. Наявність у похованнях високохудожніх речей,

420