Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів) V—VII ст.

Рашків 3, Теремці, Лука Каветчинська і Бернашівка на Дністрі, Кодин на

Пруті (розкопки В. В. Ауліха, І. П. Русанової, Б. О. Тимощука, В. Д. Барана,

І. С. Винокура та ін.), а також низка пам'яток на території Центральної Європи.

Неукріплені поселення здебільшого мають невеликі розміри (0,5—1 га) і

розміщуються по краях першої тераси, на підвищеннях у заплаві, інколи — на

корінному березі. Зокрема, на території Києва відомі два празьких поселення:

Луг 4 (Оболонь) на великій дюні у заплаві Дніпра, та на схилах Старокиївсь-

кої Гори. У Подністров'ї зафіксована також низка великих поселень. Зокрема,

у Рашкові 3 досліджено 92 житла і 53 господарські ями, по кілька десятків спо-

руд — у Бернашівці, Луці Каветчинській та Теремцях. Селища нерідко розта-

шовані групами на відстані 0,5—3 км одне від одного. Відомі також поодинокі

празькі городища, передусім Зимне у басейні Західного Бугу, що загинуло у

вогні. Воно розміщене на останці, схили якого були подекуди підсипані чи

підрізані. Майданчик оточений частоколом, а з південно-західного боку — ще

й земляним валом. Уздовж стін стояла довга дерев'яна споруда, поділена на

окремі камери.

На території України між Дніпром і Західним Бугом досліджено приблиз-

но 350 жител. Серед них переважають невеликі напівземлянки зрубної або стов-

пової конструкції з піччю-кам'янкою в одному із кутків. Лише на кількох

поселеннях у Західному Побужжі та Поліссі печі споруджувалися із глини

(Ріпнів, Підріжжя, Городок та ін.). Глиняними були й печі жител на Старо-

київській Горі у Києві. їхня основа вирізалася у материковому останці, а

склепіння зводилося із глиняних яйцеподібних блоків (вальків). Між Віслою і

Одером житлобудівництво празької культури дещо відрізнялося від східних

регіонів. Тут зруби не вставлялись у квадратний котлован, а зводилися на по-

верхні грунту навколо овального заглиблення. Окрім печей, на заході набули

поширення вогнища з кам'яними чи глиняними черенями.

Окрім жител і господарських ям, на празьких поселеннях виявлено кілька

виробничих споруд. Зокрема, в одному із жител поселення Ріпнів досліджено

три металургійні чи ковальські горни, вирізані у материковій стінці.

Могильники празької культури на території України вивчені недостатньо —

відомі лише 12 невеликих могильників і окремих поховань. Зате в Чехії та

Румунії досліджені великі поля поховань, що налічують сотні й тисячі похо-

вань (Пржитлуки, Серата Монтеору). Поховальний обряд — тілоспалення на

стороні з уміщенням решток кремації у горщик-урну або неглибоку яму. По-

ховання здійснювалися на ґрунтових або курганних могильниках під насипом

заввишки до 1 м діаметром 4—10 м. В останньому випадку урни стоять на ри-

туальних кострищах на рівні давнього горизонту. Відомі також безурнові по-

ховання у насипу, на горизонті чи в ямках. Кремації іноді супроводжувалися

уламками кераміки або окремими посудинами.

Провідним типом празької кераміки є ліпний горщик більш-менш витягну-

тих пропорцій з опуклим плечем у верхній частині посудини й короткими

прямими вінцями. Горщики лише в поодиноких випадках орнаментовано

горизонтальним валиком під вінцями, насічками чи зигзагами. Керамічний

комплекс доповнюється сковорідками з невисоким бортиком і одиничними

мисками (рис. 20). На ранніх пам'ятках празької культури на Дністрі та Пруті

трапляються уламки гончарної кераміки черняхівського типу. На заході зони

391

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Рис. 20. Кераміка празької культури

свого поширення, між Віслою і Одером, празький посуд часто має нижчі про-

порції, наближаючись до високих мисок.

Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані виключно з поселеннями, причо-

му найширший асортимент демонструє городище Зимне. Серед них — залізні

наральники, серпи, коси, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми,

глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки тощо. Менш поширеними були

сокири, ковальські молотки, зубила, ковадла, токарні різці. Предмети озбро-

392

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів) V—VII ст.

єння — залізні наконечники списів, дротиків і стріл. Останні представлені

кількома типами: двокрильчасті, ромбо- та листоподібні.

Основні прикраси і предмети убрання також походять із Зимна. Це — брас-

лети з потовщеними кінцями, різноманітні пряжки, кільця, пластинчасті

підвіски і накладки, невеликі пальчасті фібули, різнокольорові скляні намис-

тини. Принаймні частина цих прикрас виготовлялася місцевими майстрами,

про що свідчить знахідка 64 різноманітних ливарних форм в одному із жител

поселення Бернашівка, а також напівфабрикати браслетів із Зимна.

Найбільш архаїчні празькі пам 'ятки датуються серединою V cm. за двома

знахідками залізних двочленних фібул типу Прага (Кодин), ранньої пальчастої

фібули з Теремців та підв'язної застібки із Луки Каветчинської. На поселенні

Острів у Поліссі та Пархомівка на Південному Бузі виявлено дві пізньочер-

няхівські фібули, проте спроба І. О. Гавритухіна продатувати найраніші празькі

комплекси IV ст. не дістала підтримки. Більшість датувальних знахідок, за

центральноєвропейськими аналогіями, належить до VI чи, переважно, VII ст.

Значну кількість знахідок цього періоду виявлено на городищі Зимне (паль-

часті фібули, пряжки візантійських типів, браслети та ін.).

Походження празької культури найбільш загадкове порівняно з іншими

ранньосередньовічними культурами півдня Східної Європи. На думку В. Д. Ба-

рана, вона виникла на основі слов'янських пам'яток північно-західної части-

ни черняхівської культури. Припускають також, що центр її формування ле-

жить не на черняхівській периферії, а в глибині лісової зони, у середовищі

північних пам'яток київської культури або подібних їм (К. Годловський).

Подальша доля празької культури у східній частині її ареалу зрозуміліша — нап-

рикінці VII ст. вона переростає в раиковецьку культуру. Територія поширення

празької культури досить чітко збігається із визначеним Йорданом і Прокопієм

ареалом склавінів, тому вважається, що носіями празької культури були саме

вони.

ШІШІШШ

тгшшштт

Пеньківська культура

Пеньківська культура охоплювала приграничні райони Лісостепу і Степу. її

ареал простягається відносно вузькою смугою від Сіверського Дінця до Пруту

і далі до Нижнього Подунав'я, тобто від Білгородської області Росії до Мол-

дови і Румунії (рис. 19). О. М. Приходнюк виділяє чотири локальні варіанти

пеньківської культури: лівобережний, надпорізький, дніпро-дністровський і

дністро-прутський. У пониззі Дунаю пеньківські пам'ятки співіснують із

празькими та гето-дакійськими старожитностями, утворюючи своєрідну куль-

туру Іпотешть-Киндешть-Чурел.

Пеньківські пам'ятки уперше стали відомі наприкінці 1950-х років після

розкопок на берегах майбутнього Кременчуцького водоймища. Експедиція під

керівництвом Д. Т. Березовця дослідила кілька поселень поблизу с. Пеньківка

на Тясмині. Тоді ж на Південному Бузі П. І. Хавлюком були розкопані сели-

ща Скибинці, Семенки, Самчинці та ін. На сьогодні всебічно досліджені

393

Розділ V

також поселення Кочубіївка і Вільховчик на Дніпрі, Хитці, Рябівка, Занки на

Дніпровському Лівобережжі та ін. (розкопки О. М. Приходнкжа, Є. О. Горю-

нова, А. М. Обломського та ін.). Відомі також металургійний центр поблизу

с. Гайворон у Південному Побужжі, могильники неподалік Великої Андрусівки

у Середньому Подніпров'ї (розкопки В. І. Бідзілі та Д. Т. Березовця). У Будищі

в Середньому Подніпров'ї та Селіште в Молдові зафіксовано городища.

Нині на території України відомо близько 300 пеньківських пам'яток, серед

яких основну масу становлять поселення відкритого типу. Майже всі вони зай-

мають низькі ділянки перших терас або підвищення у заплаві, поблизу води та

заплавних лук, на легких для обробітку грунтах. Площа більшості селищ не

перевищує 1,5—2 га, а кількість жител на них — 30, причому одночасно існу-

вало, найімовірніше, не більше 10—15 споруд.

Основні риси житлобудівництва пеньківської культури можна простежити

за матеріалами приблизно 160 жител. Воно порівняно різноманітне і представ-

лене будівлями кількох типів. Провідне місце серед них займає квадратна

напівземлянка зі стінами зрубної чи каркасно-стовпової конструкції, причому

на ранньому етапі поширені житла із вогнищем, нерідко — із центральним

стовпом, що нагадують споруди київської культури. Дещо пізніше на Право-

бережжі у житлах з'являються печі-кам'янки, що, очевидно, пов'язано із впли-

вом сусідньої празької культури. У Надпоріжжі та на Орелі під впливом кочо-

виків виникають юртоподібні напівземлянки овальних обрисів, а також житла

на кам'яних цоколях.

Поблизу розташовувалися господарські споруди, численні ями-льохи та

вогнища просто неба з глиняними чи кам'яними черенями. Неподалік с. Гай-

ворон, на острові Південного Бугу, розкопано металургійний центр, де вияв-

лено більш як 20 залізоробних горнів.

Поховальний обряд вивчений недостатньо. Він представлений тілоспалення-

ми на стороні з уміщенням решток кремації в горщик-урну або неглибоку яму.

Поховання здійснено на ґрунтових могильниках, проте на кожному з них

досліджено лише по кілька кремацій. Ямні поховання здебільшого безінвен-

тарні, тоді як урнові часто супроводжуються посудинами-приставками і брон-

зовими прикрасами. Зрідка трапляються інгумації (Мохнач, Олексіївка,

Селіште, Данчени), які підтверджують тісні взаємозв'язки слов'ян із тюрками-

степовиками. Зокрема, у Мохначі на Харківщині у глибокій могилі з підбоєм

було поховано жінку в повному вбранні типу "старожитностей антів". Похо-

вання супроводжувалося типовим пеньківським ліпним горщиком.

Про близькі стосунки носіїв пеньківської культури з кочовим населенням

свідчать також гончарні центри на кордоні слов'янського і степового світів,

де виготовляли кераміку в північнокавказькому стилі, у балці Канцирка і

Мачухах.

Весь посуд пеньківського типу ліпний. Керамічний комплекс включає на-

самперед горщики біконічних та опуклобоких форм із максимальним розши-

ренням корпусу на середині висоти, зрідка трапляються слабопрофільовані

посудини. Великі біконічні корчаги нерідко орнаментовано горизонтальним

валиком під вінцями, на горщиках у поодиноких випадках трапляються наліпи

у вигляді "підковок" чи "вух". Інші категорії посуду представлено дисками,

сковорідками з низьким бортиком і одиничними мисками (рис. 21). На ранніх

394

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів) V—VII ст.

Рис. 21. Кераміка пеньківської (1) і колочинської (2) культур

пам'ятках зафіксовано уламки гончарної черняхівської кераміки, а на пізніх —

фрагменти посудин канцирського типу.

Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані лише з поселеннями. Серед них —

залізні наральники, серпи, мотижки, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні

форми, глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки, голки та ін. Предмети

озброєння представлені залізними наконечниками списів і стріл, а також

кістяними обкладками від лука тюркського типу з Хитців.

395

Розділ V

Набір прикрас із бронзи і срібла містив пальчасті та литі дунайські фібули,

браслети з потовщеними кінцями, поясні набори "геральдичного" стилю, зоо-

і антропоморфні фібули тощо (рис. 22). З пеньківською культурою пов'язана

південна зона поширення скарбів типу "старожитностей антів", серед яких

найвідомішими є Мартинівський, Вільховчицький, Козієвський та ін. Особли-

вий інтерес у дослідників викликав скарб срібних поясних прикрас у горщи-

ку, виявлений на поселенні пеньківської культури у Вільховчику.

Рис. 22. Срібні та бронзові прикраси зі слов'янських пам'яток V—VII (1) та VIII—IX ст. (2)

Найбільш архаїчні пеньківські пам 'ятки датуються серединою V cm. за кіль-

кома знахідками залізних двочленних фібул (Куня, Звонецьке, Осокорівка) та

пряжки з могильника Велика Андрусівка 3. Спроба О. М. Приходнюка прода-

тувати найраніші пеньківські комплекси IV ст., залучивши до них пізньо-

київське поселення Роїще на Чернігівщині, не дістала підтримки більшості

фахівців. Основна маса речей кола "старожитностей антів " може бути прода-

тована VI, а головним чином VII ст. на підставі численних дунайських та крим-

ських аналогій.

За сучасними уявленнями, пеньківська культура склалася у Лісостепу вна-

слідок просування на південь носіїв київської культури та їхніх наступників.

396

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів) V—VII ст.

На це вказує певна близькість пеньківської та сусідньої коломийської культур,

особливо помітна на їх ранньому етапі. У формуванні пеньківки також,

мабуть, брали участь слов'янські племена, які мешкали у Лісостепу ще за часів

черняхівської культури і залишилися там у гунський період. На Правобережжі

пеньківська культура зазнала значного впливу празької, ставши надалі суб-

стратом нової, райковецької, культури. На Лівобережжі вона є одним із ком-

понентів наступної волинцевської культури.

Територія поширення пеньківської культури доволі чітко збігається з визначе-

ним Йорданом і Прокопієм ареалом антів, тому вважається, що носіями

пеньківської культури були саме ці племена. Низка кочових елементів у пеньків-

ській культурі, очевидно, свідчить про перебування серед її носіїв не лише слов'ян,

а й якоїсь частини степовиків.

Коломийська культура

На північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобе-

режжі, поширювалася колочинська культура. Вона охоплювала Північно-

Східну Україну і сусідні області Росії та Білорусі, тобто південь лісової зони й

північ Лісостепу (рис. 19).

Перші колочинські пам'ятки виявлено ще на початку XX ст. Зокрема,

М. О. Макаренко 1909 р. дослідив поховання з кремацією у ребристій посу-

дині-урні в с. Артюхівка поблизу Ромен, однак тривалий час ця знахідка вва-

жалася унікальною. Ці старожитності були виділені в окрему культурну групу

Е. О. Симоновичем після розкопок у 1955—1960 pp. городища Колочин на

Дніпрі поблизу Гомеля. В наступні роки найцікавіші матеріали отримано під

час розкопок могильників Новий Бихов, Тайманово і Тощиця поблизу

Могилева, Лебяжого, Княжого, Картамишевого на Курщині, а також на посе-

леннях Великі Будки на Сумщині, Дегтярівка, Роїще та Олександрівка на Чер-

нігівщині (розкопки Л. Д. Поболя, Ю. А. Ліпкинга, Є. О. Горюнова, Р. В. Тер-

пиловського та ін.). Нині відомо більш як 100 поселень. На 20 із них проведе-

но розкопки, в ході яких виявлено понад 50 споруд, а також 12 могильників,

на яких досліджено близько 400 поховань.

Поселення здебільшого мають невеликі розміри й розташовуються на краю

першої тераси, інколи — на дюнах у заплаві. В північній частині колочинсь-

кого ареалу відомо кілька городищ (Колочин, Мощонка та ін.), які слугували

сховищами для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ.

Основний тип житла — квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним

стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури. Стіни — зрубної чи каркас-

но-стовпової конструкції. Відомо також кілька наземних жител (Деснянка) та

напівземлянок з піччю-кам'янкою у кутку. Останні, очевидно, з'являються у

колочинських племен під впливом правобережного населення празької культу-

ри. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами.

Поховальний обряд коломийської культури порівняно з іншими ранньосе-

редньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі грунтовно.

397

Розділ V

Найхарактернішими є грунтові могильники, що інколи налічують більш як 100

трупоспалень (Тайманово, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах

зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові

поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних

поховань здебільшого перемішаними з попелом і вуглем, а до урн клали очи-

щені кістки. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одно-

му випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім

посуду, трапляються металеві прикраси кола "старожитностей антів" і нако-

нечники списів.

Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах ко-

лочинського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик

поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного

посуду і бронзових прикрас, глиняними пряслицями, кістками домашніх

тварин.

Кераміка — ліпна, неорнаментована. Як виняток трапляється рельєфний

орнамент у вигляді горизонтальних наліпних валиків під вінцями чи "вух".

Асортимент кераміки поступається попередній київській культурі — майже

відсутні миски і підлощений столовий посуд. Керамічний комплекс представ-

лений переважно горщиками та корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і

банкоподібних), опуклобоких і циліндро-конічних форм, а також дисками і

сковорідками (рис. 21). Для ранніх фаз культури доволі типовими є ребристі

посудини, тоді як на пізніх домінують опуклобокі та слабопрофільовані

горщики.

Знаряддя праці виготовлено головним чином із заліза і сталі: це ножі, сер-

пи, риболовецькі гачки та ін. Використовувалися також кістяні кочедики і

проколки, глиняні пряслиця, кам'яні зернотерки і бруски. Зброя походить зі

спаленого городища Колочин 1 або ж є інвентарем окремих поховань (Лебя-

же, Княжий). Відомо кілька наконечників списів та стріл, великий (можливо,

бойовий) ніж.

Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед

бронзових і срібних прикрас поширені так звані "старожитності антів"(ве-

ликі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривни тощо).

Великі скарби таких речей виявлено останнім часом на колочинських посе-

леннях у Трубчевську на Десні та в Гапоновому на Сеймі. На поселенні Ве-

ликі Будки знайдено скарб речей, що належав ювелірові. До його складу вхо-

дило кілька залізних знарядь, поламані срібні прикраси, а також дві невеликі

пальчасті фібули і численні нашивки на одяг різних типів, виготовлені зі свин-

цево-олов'яного сплаву.

Найбільш архаїчні колочинські пам'ятки датуються серединою Vcm. за кіль-

кома знахідками залізних фібул типу Прага (Ходосівка, Колодязний Бугор,

Яловщина). Більшість датувальних знахідок належить до VI, переважно VII ст.

Зокрема, серединою — другою половиною VII ст. датуються речі зі скарбів,

знайдених на колочинських поселеннях у Гапоновому і Великих Будках.

Колочинська культура є прямим наступником київської. На півночі, у

верхів'ях Дніпра, вона межує з пам 'ятками типу верхніх шарів Банцеровщини й

Тушемлі, що склалися на місцевому балтському субстраті під впливом київ-

ської культури. На Лівобережжі колочин, нарівні з пеньківкою, є одним із

398

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів) V-—VII ст.

компонентів наступної волинцевської культури. Колочинська культура, найімо-

вірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян —

північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на

півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.

Господарство та соціальний устрій

Рівень соціально-економічного розвитку склавінів і антів періоду експансії

на Балкани та в Центральну Європу був близьким до племен київської куль-

тури, але суттєво нижчим, аніж у черняхівців. Під поля, як і раніше, викорис-

товувалися переважно ділянки, розміщені поблизу річок, що засвідчує топог-

рафія поселень. Виснаження полів, мабуть, було однією із основних причин

слов 'янської колонізації. Заселивши Лісостеп, землероби починають ширше зас-

тосовувати залізні насадки на рала, використовувати серпи досконаліших типів

і ротаційні жорна.

Рівень металургії та ковальства залишався невисоким. Утім, на думку

більшості дослідників, у цей час відбувається відокремлення металургії від ко-

вальської справи. Виникають невеликі виробничі центри типу залізоробної

майстерні у Гайвороні, що складалася з чотирьох агломераційних печей та 21

сиродутного горна. Центром металообробки було, зокрема, городище Зимне,

де знайдено залізні та бронзові напівфабрикати, ковальський інструмент.

Ливарні формочки з Бернашівки, а також скарби прикрас, до яких входили й

поламані речі, свідчать про появу спеціалістів-ювелірів.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри тощо,

за умов слов'янського натурального способу життя залишалися в межах родин-

ного промислу. Рівень торгівлі під час стрімкого розселення склавінів і антів

також був невисоким. Поодинокі пряжки візантійського походження могли

бути й воєнною здобиччю.

Слід згадати повідомлення Прокопія Кесарійського про те, що склавіни й

анти VI ст. "живуть у народоправстві, й тому у них доля і недоля у житті вва-

жаються справою спільною". Невеликі слов'янські поселення, найімовірніше,

належали патріархальним родинам. У більших селищах, таких як Рашків 3, мог-

ло проживати по кілька таких родин. Визначальна роль великих сімей у житті

общини підтверджується матеріалами колочинських могильників Лебяже і

Картамишево 2. Групи трупоспалень, на яких постійно повторюються однакові

деталі поховального обряду, являють собою "мікронекрополі" патріархальних

сімей.

Групи поселень у басейні тієї чи іншої річки можна співвіднести з повідом-

ленням Йордана про те, що венети поділяються на окремі племена, назви яких

відповідають родам та місцям проживання. Візантійські автори наводять чима-

ло назв таких початкових племен для слов'ян Подунав'я. Племена доби

первісної сусідської общини вже втратили основні економічні функції, але набу-

ли значення як військово-політичні об'єднання одноплемінників. Столицями

таких племен могли бути деякі городища, як, скажімо, Зимне, Київ, Колочин.

399

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Скупі рядки повідомлень авторів VI—VII ст. переконують, що під час по-

ходів на Візантію склавіни й анти мали могутні військові союзи. Слов'янське

суспільство вступило у так звану добу "воєнної демократії". У цей час поши-

рюється патріархальне рабство для полонених. Незважаючи на посилення ролі

військових вождів, більшість важливих справ вирішувалися на народних збо-

рах вільних общинників, де кожний дорослий чоловік був воїном.

Східні слов'яни (літописні племена)

у VIII-X ст.

ідомості про східнослов'янські племена містяться на перших сторінках

"Повісті минулих літ", складеної Нестором-літописцем у XII ст.: "...Ті ж

слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інщі — де-

ревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назива-

лися дреговичами; а інші сіли по Двіні і називалися полочанами — од річки,

яка впадає у Двіну і має назву Полота; од сеї річки вони прозвалися полоча-

нами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем —

словенами: і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли

на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся

слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські племена".

Далі автор літопису згадує також кривичів з містом Смоленськом у верхів'ях

Волги, Двіни і Дніпра, бужан (волинян, дулібів) на Бузі, радимичів на Сожі, вя-

тичів на Оці, хорватів, уличів і тіверців по Дністру.

Традиційно, з літописними племенами пов'язують культури східних слов'ян

останньої чверті І тис. н. є., що сформувалися на основі слов'янських старо-

житностей попереднього часу (V—VII ст.). Ці племена або племінні князівства

можна вважати етнополітичними і територіальними утвореннями періоду

"вождівства ", з яких бере свої витоки Київська Русь. На території України во-

ни представлені пам'ятками райковецької, волинцевської та роменської культур,

причому роль кожної з них в етнокультурних та державотворчих процесах

кінця І тис. н. є. була різною.

Райковецька культура

Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з

ареалом попередньої, празької культури: Правобережну Україну і Закарпаття,

а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на

південному заході (рис. 19).

400