Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 23

Пізньоримський період і початок доби переселення народів

ність типів жител та поховального обряду, що засвідчує присутність у складі

черняхівської спільноти різних етносів. У північній частині черняхівської тери-

торії поряд з іншими племенами мешкали слов 'яни. Очевидно, вони становили

більшість населення на пам'ятках північно-західної периферії типу Черепин.

Присутність готів, які великою мірою визначали політичну і воєнну ситуацію,

простежується майже в усьому черняхівському ареалі за поширенням ліпної

кераміки вельбарського типу та, певною мірою, тринефних великих жител.

Менш чітко простежуються етнокультурні елементи, залишені сарматським,

пізньоскіфським і фракійським населенням. Таким чином, феномен черняхівсь-

кої культури з її "цивілізованістю ", чисельністю і заможністю населення пояс-

нюється постійними контактами із Римом, а також владою готських королів.

Вони змогли створити своєрідну "імперію ", до складу якої входили представники

різних народів.

штяттттішшттіїш

Культура карпатських курганів

У Прикарпатті з черняхівською сусідила культура, що дістала свою назву

завдяки характерним поховальним пам'яткам. Вона охоплює передгірські

області Східних Карпат — вузьку смугу, що тягнеться уздовж гір, між Карпа-

тами і верхів'ями Дністра, Серета і Пруту (рис. 11). До цієї групи близькі одно-

типні могильники Східної Словаччини.

В окрему культуру виділена М. Ю. Смішком у 1960 p., хоча перші кургани

були розкопані ще наприкінці XIX ст. їх дослідження здійснювали М. Ю. Сміш-

ко, Б. О. Тимощук, В. М. Цигилик та ін. Пізніше поряд із курганами було ви-

явлено ряд поселень, розкопки яких вели Б. О. Тимощук, Л. В. Вакуленко та

В. Г. Котигорошко. В цілому досліджено 10 поселень і 30 могильників (близь-

ко 150 поховань).

Усі поселення не укріплені, розташовані на мисах чи похилих схилах.

Здебільшого їх площа не перевищує 2—3 га, хоча деякі з них тягнуться уздовж

гірських річок та струмків на відстань до 1 км. Інтенсивні розкопки велися на

поселеннях Глибока і Гореча II, тут досліджено відповідно 16 і 13 жител.

Житла представлені як наземними, так і заглибленими в землю будівлями.

Наземні будівлі мали прямокутну форму і каркасно-глинобитну конструкцію,

їхні розміри — 12—40 м

. Менш поширеними були напівземлянки, площа яких

становила 9—12 м

, глибина 0,5—0,9 м. Кількість таких будівель зростає на

заключному етапі існування культури, що зумовлювалося, очевидно, посилен-

ням контактів із черняхівським населенням Середнього Подністров'я.

На поселеннях виявлені також господарські споруди, ями-льохи та вогни-

ща просто неба. У Печеніжині та Голині відкриті двоярусні гончарські горни,

аналогічні черняхівським, а в Пилипах — комплекс ям-зерносховищ, де знай-

дено чимало обгорілих злаків.

Рис. 15. Датуючі речі з пам'яток другої чверті І тис. н. є.:

І — київська; II — черняхівська; III -карпатських курганів; IV — вельбарська культури

381

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Могильники розташовані на вершинах узгір'їв та високих берегах річок. Во-

ни налічують від 5—20 до 60—100 насипів. Кургани мають куполоподібну фор-

му, заввишки 1—1,5 м, діаметр — 10—12 м. Обряд поховання відрізняється від

культур "полів поховань". Як правило, це кремації, здійснені на місці. У біль-

шості випадків на горизонті під насипом виявлені рештки вогнища на площі

10—50 м

, а також численні уламки перепаленої кераміки.

Простежені залишки земляних, кам'яних та дерев'яних підкурганних кон-

струкцій, а також кільцеві рови діаметром 4—7 м. Кальциновані кістки най-

частіше складали в одну велику або кілька ямок. Приблизно у третині курганів

кістки залишалися на вогнищі чи були зібрані в окремі купки. Трапляються

також поховання в урнах, які інколи накривали кам'яною плиткою чи по-

кришкою. Поховальний інвентар складався з посудин-приставок, яких іноді

налічувалося близько десятка. У двох випадках зафіксовано поліхромні скляні

кухлі римської роботи. У більшості випадків у курганах знаходять одну-дві

речі. Це предмети убрання (фібули, пряжки, намиста) та особисті речі (знаряд-

дя праці, кістяні гребінці, монети).

Керамічний комплекс культури складається з гончарної та ліпної кераміки.

Ліпний посуд переважає на поселеннях, де, як правило, його частка сягає 90 %.

Він, своєю чергою, поділяється на груболіпний кухонний (опуклобокі горщи-

ки, інколи прикрашені наліпними шишечками, валиками тощо, та лійчасті

кухлі з масивною ручкою) і столовий (конічні миски, чаші на високій ніжці).

Гончарна кераміка здебільшого присутня на могильниках. Це, в основному,

миски і горщики на кільцевому піддоні, глеки, чаші на високій ніжці. Із гру-

бого керамічного тіста виготовлялися опуклобокі кухонні горщики та великі

корчаги (рис. 16). У курганах та на поселенні Глибока виявлено пізньоантичні

амфори.

Характерними ознаками культури є залізні та бронзові фібули, серед яких

переважають арбалетоподібні (одно- та двочленні), а також своєрідні двоплас-

тинчасті. Серед прикрас і деталей убрання — металеві пряжки, шийні гривні та

підвіски, скляні, бурштинові та сердолікові намистини. Поодинокі знахідки

зброї представлені наконечниками списів, стріл, деталями щитів та кількома

шпорами і вудилами. Знаряддя праці репрезентують залізні наральник, серпи,

ножі, кам'яні жорна та бруски, глиняні пряслиця, грузила та ін. Серед побу-

тових речей — ключі від замків та рогові багаточасні гребені.

Культура карпатських курганів, як і черняхівська, належить до "культур

римських впливів ". їй також властива велика кількість імпортних речей, харак-

терний набір прикрас і знарядь, місцеве виробництво гончарного посуду, хоча

останній відрізняється від черняхівського деякими специфічними рисами.

Хронологічні рамки культури за знахідками фібул, амфор, монет, скляних

кухлів досить чітко визначаються у межах III — початку V ст. н. є.

На думку більшості дослідників, носії культури карпатських курганів являли

собою змішану етнічну групу, в якій переважав фракійський (гето-дакійський)

компонент. На фінальній стадії черняхівської культури пам'ятки типу Черепин

поширюються з Дністра на правий берег Пруту, в область культури карпат-

Рис. 16. Культура карпатських курганів:

1, 5, 8, 12—14 — гончарний посуд; 2—4, 6, 7, 9—11 — ліпний посуд

382

383

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

ських курганів. Мабуть, карпатське населення було одним із останніх уламків

"вільних даків", котрі зберегли самобутність серед германських племен, але не

встояли перед слов'янською асиміляцією.

Вельбарська культура

Пам'ятки вельбарської культури поширені у Західній Волині (до Горині) та

у верхів'ях Південного Бугу, а її основний ареал охоплює Північно-Східну

Польщу.

Культура дістала свою назву, запропоновану польським дослідником Р. Во-

лонгевичем наприкінці 1970-х років, за могильником у Вельбарку, поблизу

гирла Вісли. Раніше її називали гото-гепідською або східнопоморсько-мазо-

вецькою, а в Україні та Білорусі — "тип Брест-Тришин-Дитиничі". На тери-

торії України старожитності цього кола почали вивчати з 1950-х років. Пер-

ший вельбарський могильник у Східній Європі, поблизу с. Дитиничі, був до-

сліджений І. К. Свєшниковим та М. Ю. Смішком. Згодом дослідження низки

поселень було здійснено М. Ю. Смішком, М. О. Тихановою, Л. І. Крушель-

ницькою, В. В. Кропоткіним, Д. Н. Козаком.

Вельбарська культура у своєму основному ареалі існувала з рубежу н. є., але

до Східної Європи її носії потрапили значно пізніше. Лише в останній чверті

II ст. на Волині з'являються поселення Лепесівка, Боратин, Линів, могильни-

ки Любомль, Могиляни-Хмельник та ін. У другій половині III ст. сюди про-

сувається нова хвиля переселенців; виникають вельбарські пам'ятки Дитиничі,

Дерев'яне, Ромош, Загаї II (рис. 11). Тут вони існують до кінця римського часу.

Для вельбарської культури на території України характерні поселення, пло-

ща яких не перевищує 2—3 га. Вони займають переважно берегові тераси

річок. Житла представлені прямокутними наземними будівлями та заглибле-

ними спорудами, як правило, невеликих розмірів. Наземна будівля з Лепесівки

мала більші розміри (12,5 х 6 м) і була поділена на дві частини — житлову і

хлів. Довга споруда з Великої Слободи (14,8x4,8 м), можливо, використову-

валася для громадських зборів. Конструкція цих будівель — каркасно-плотова,

стіни обмащувалися глиною.

Основним типом поховального ритуалу було спалення на стороні з подаль-

шим розміщенням решток кремації у ямці або в урні (горщики, інколи — мис-

ки та вази). Більшість поховань супроводжувалася кількома глиняними посу-

динами, прикрасами та деталями убрання, особистими речами (бронзовими

фібулами та пряжками, скляними і бурштиновими намистинами, роговими

гребнями, пряслицями). На Волині відомо також кілька вельбарських тілопок-

ладень. У могилах, як правило, відсутня зброя й узагалі вироби із заліза. По-

ховання із Рудки належало особі "князівського" рангу. Тілопокладення місти-

лося у глибокій (2,1 м) ямі й супроводжувалося багатим інвентарем: бронзови-

ми мискою й казаном, скляним келихом, глиняними посудинами, срібними

фібулою, шпорами й ножем, скляними жетонами для гри тощо.

Кераміка представлена ліпними горщиками, зокрема з увігнутим усереди-

ну краєм, різноманітними лискованими мисками, вазами, глечиками, келиха-

384

Тема 23

Рис. 17. Кераміка вельбарської культури (1—14); ліпний посуд вельбарсько-пшеворського

типу на черняхівських пам'ятках (15—22)

13 Археологія України 385

Розділ V

ми. Для кухонних горщиків характерні хроповата поверхня і загладжені вінця

та низ. Столовий посуд нерідко має малі "вушка", прикрашений заглиблени-

ми геометричними візерунками у вигляді трикутників або зигзагів (рис. 17). З

кінця III ст. на вельбарських пам'ятках з'являється невелика кількість гончар-

ної кераміки черняхівського походження.

Деталі одягу, прикраси, побутові речі належать до центральноєвропейських

типів. Специфічними для вельбару є деякі типи підв'язних арбалетоподібних

фібул, пряжок, наконечників ременя, одношарові багаточасні рогові гребені,

ритони для напоїв та ін. Крім того, у вельбарських комплексах із території

України досить часто трапляються черняхівські речі (фібули, тришарові гре-

бені, намиста тощо).

Потрапивши на територію України наприкінці II ст. н. є., носії вельбар-

ської культури займають місця проживання населення зубрецьких племен,

витісняючи їх на захід, у верхів'я Дністра і Західного Бугу. Друга хвиля мігран-

тів з'являється на Волині у III ст. Характерною рисою вельбарських пам'яток на

території України є наявність елементів іншої північно-західної культури —

пшеворської. Це явище пояснюється тим, що вельбарські групи населення,

рухаючись через Мазовію на південний схід, втягували у міграційний потік

пшеворські племена. Таким чином, на сході вельбарська культура була наси-

чена пшеворськими компонентами.

Носії вельбарської культури брали активну участь у процесах етнокультурної

інтеграції, що супроводжували формування черняхівської культури. Більша части-

на вельбарсько-пшеворських племен, просуваючись протягом III—IV ст. на

південь та схід, втрачають свої етнографічні риси і набувають черняхівських.

Такі черняхівські пам'ятки з вельбарською традицією, мешканцями яких мож-

на вважати східних германців, трапляються практично в усьому ареалі цієї

культури від Подунав'я до Дніпровського Лівобережжя.

Схожість рис вельбарської та пшеворської культур зі старожитностями гер-

манського кола Центральної Європи переконливо засвідчує, що їхніми носіями

були готи, досить чітко локалізовані у Нижньому Повісленні писемними джере-

лами. Присутність готів у Причорномор'ї відображена давніми авторами у

зв'язку зі Скіфськими війнами проти Риму у ЗО—60-ті роки III ст. Разом з

ними згадуються й інші племена германського походження — гепіди, тайфа-

ли, герули.

Господарство та соціальний устрій

Особливо високого рівня соціально-економічного розвитку досягло насе-

лення черняхівської культури. Сільське господарство зазнало сильного впливу

агрокультури римських провінцій. Землероби черняхівської культури застосо-

вували серпи та ручні млини, залізні наральники і чересла, коси, мотики тощо.

На відміну від інших осілих "варварів" черняхівці були дуже вимогливими

щодо природних умов, обираючи для своїх полів рівнинні чорноземи. Орне ви-

сокопродуктивне землеробство, хоча й було екстенсивним, створило передумови

для появи професійних ремісників.

386

Тема 23

Попри відсутність у черняхівській культурі металургійних центрів, рівень

використання заліза і сталі тут дуже високий. Як і у кельтських майстрів по-

переднього часу, асортимент виробів налічує близько 80 найменувань. При

цьому помітно збільшується питома вага знарядь праці, особливо землероб-

ських, а також зброї.

Високого рівня розвитку досягає також виробництво посуду. Оскільки на

території Південно-Східної Європи гончарний посуд з'являється у готовому,

досконалому вигляді, можна припустити, що техніка гончарного виробництва

була привнесена на нашу територію гончарами — вихідцями із римських приду-

найських провінцій. Поступово місцеві майстри освоїли нову для них техно-

логію гончарної справи разом із основними формами провінційно-римської

кераміки і за короткий строк повністю наситили ринок своєю продукцією.

На території України відомо близько 50 місцезнаходжень гончарних горнів.

Вони розміщені по всьому ареалу культури, не утворюючи значних скупчень,

на відміну від пшеворської культури, де поблизу сучасного Кракова функціо-

нував потужний центр виробництва гончарного посуду. Горни складалися із

двох ярусів: топки та камери, де відбувався випал. Діаметр споруди сягав

1,5 м. Верхній ярус мав куполоподібне перекриття. Яруси відокремлювалися

один від одного горизонтальним перекриттям із отворами-продухами.

Черняхівська культура значною мірою була продуктом ремесла та торгівлі. У

її носіїв як самостійні виробництва виокремилися металообробка, гончарство,

гребенярство й, почасти, каменярське ремесло та чинбарство. У носіїв інших

археологічних культур рівню ремесла відповідала лише металургія та метало-

обробка. Відомості про початки товарного виробництва, тобто виробництва

товарів не на замовлення, а на ринок, є тільки стосовно черняхівського гон-

чарного ремесла.

Активізувалися у другій чверті І тис. н. є. й економічні зв'язки із Римом.

Уламки амфор, у яких завозили вино та оливкову олію, відомі практично на

всіх досліджених черняхівських і карпатських пам'ятках. Важливими предме-

тами імпорту були керамічні посудини, скляні келихи, намиста зі скла,

напівдорогоцінних каменів, мушлі, а також срібні монети. Римські денарії,

очевидно, потрапляли до "варварів" і як контрибуція, викуп за полонених, по-

дарунки вождям. Монетний метал був головним джерелом надходження срібла,

тому основна його маса перетворювалася на скарби або йшла на ювелірні

вироби.

Протягом другої чверті І тис. н. є. ще більше посилюється нерівномірність

розвитку племен Східної Європи. Тенденція до виділення невеликих поселень

стає домінантною у пізньозарубинецькому та київському середовищі. Причи-

ною цього було зростання продуктивності землеробства, що підвищило рівень

господарської самостійності окремих сімей, а також вплив більш розвиненої

черняхівської культури.

Рівень розвитку черняхівської та вельбарської культур, а також культури

карпатських курганів був значно вищим. Соціальна структура черняхівського

суспільства характеризується поширенням великих поселень із різноманітни-

ми житлами, господарськими спорудами і загонами для худоби. Поселення

порівняно рідко утворюють групи ("гнізда"), які зазвичай пов'язують із

племінною структурою. Багаті поховання, грошові та речові скарби, розвине-

387

Розділ V

не товарне виробництво доповнюють картину. Все це вказує на панування у

черняхівському суспільстві сусідської, або територіальної общини. Прискорений

розвиток черняхівського (меншою мірою — карпатського та вельбарського)

населення, очевидно, пояснюється його включенням у систему соціально-

економічних відносин римських провінцій і політичною консолідацією, що

сприяла об'єднанню різноетнічних племен і призвела до руйнування моно-

етнічної племінної організації.

Разом з тим, на півночі черняхівського ареалу набули поширення поселен-

ня із житлами-напівземлянками, в яких переважав ліпний посуд київського чи

вельбарського типів. Найімовірніше, соціально-економічні відносини в цих

областях були доволі архаїчними порівняно з південно-західним регіоном чер-

няхівської культури, розташованим ближче до римського лімесу. Попри свою

надетнічність, черняхівська спільнота завдяки прогресивним процесам культурної

та економічної інтеграції мала ознаки ранньої держави.

Тема 24

Культури слов'ян (склавінів і антів)

V-VII ст.

еріод переселення народів характеризується значною зміною етнополі-

тичної ситуації в Європі. На території України практично безслідно зни-

кає ряд культур римського часу, носії яких були втягнуті в рух гунів, готів

та аланів на захід. Землі Лісостепу, що звільнилися на початку V ст., дедалі

активніше освоюють слов'янські племена — нащадки носіїв київської культу-

ри, а також населення північної частини черняхівського ареалу. На їх основі

формуються нові культури ранньосередньовічного періоду (V—VII ст.) — часу

появи слов'янства у писемних джерелах під власним ім'ям.

Візантійські автори VI ст. — Йордан, Прокопій Кесарійський, Менандр Про-

тиктор, Феофілакт Симокатта, Маврикій Стратег — відводять слов'янам у

своїх працях значне місце як численному народові, що бере активну участь у

подіях на Дунаї та Балканах. Особливо важливим є твердження Йордана що-

до венетів, які, "ставшися з одного кореня, породили три народи, тобто ве-

нетів, антів і склавінів". Із праці Йордана випливає, що венети, анти і склавіни

VI ст. є прямими нащадками венетів IV ст., з якими воював Германаріх.

У творі Йордана також є цілком конкретні географічні прив'язки, що

дають можливість локалізувати слов'янські угруповання в період експансії на

Балкани. Автор, зокрема, повідомляє, що анти жили "від Данастра до Данап-

ра, там, де Понтійське море утворює вигин", склавіни — на схід від Карпат,

від Нижнього Дунаю до Дністра, а на півночі — до верхів'їв Вісли. Ареал ве-

нетів (у "вузькому" значенні цього терміна) Йордан не вказує. Зауважимо, що

388

Тема 24

окрім Йордана, який написав свою працю на основі твору Кассіодора, інші

античні автори, у тому числі Прокопій Кесарійський, котрий уперше дав

слов'янам розгорнуту характеристику, про венетів не згадують. Для локалізації

слов'янських угруповань важливе значення має також повідомлення Прокопія

про мандрівку з Дунаю частини герулів, розбитих у війні з лангобардами, че-

рез "усі по черзі племена склавінів" і "велику пустельну землю", аж до варнів

і данів. Таким чином, склавіни заселяли землі на схід і північ від Карпат,

включаючи, можливо, верхів'я Вісли (рис. 18). Ця конкретна подія, що відбула-

ся у 512p., вперше фіксує історичне народження слов'янства.

Рис. 18. Склавіни і анти V—VII ст. за історичними та археологічними джерелами:

1—3 — напрями руху племен (за М. Парчевським)

Прокопій знає "незліченні племена антів" і на лівому березі Дніпра, на

північ від кутригурів. На відміну від склавінів (греко-римський варіант назви ти-

пу "слов'яни"), племінна назва яких поступово поширилася на все слов'янство,

ім 'я антів на початку VII ст. зникає зі сторінок історичних хронік.

Утім, переважна більшість історичних даних VI—VII ст. стосується подій не

на території Східної Європи, а на Дунаї та Балканах. Візантійські автори

отримували інформацію про звичаї та побут слов'ян від місцевих племен або

ж від склавінів та антів, що служили найманцями у військах Імперії. Північні

389

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

та східні межі землі склавінів й антів візантійцям були маловідомі, тому вони

не називали їхніх кордонів. Чіткіше визначити їх допомагають археологічні

дані.

Празька культура

Найвідомішою зі слов'янських культур раннього середньовіччя є празька.

Вона охоплює значний ареал: від басейну Прип'яті на півночі та Дніпра на

сході, до Дунаю на півдні та межиріччя Ельби і Заале на заході. Таким чином,

празька культура поширена на території не лише України та Білорусі, а й

Центральної Європи: у Польщі, Чехії, Німеччині (рис. 19).

Рис. 19. Археологічні культури слов'ян та їхніх сусідів у другій половині І тис. н. є.:

1 — празька; 2 — пеньківська; 3 — коломийська; 4 — райковецька; 5 — волинцевська і роменська;

6 — салтівська

Пам'ятки цього кола вперше були досліджені С. С. Гамченком поблизу

с. Корчак на Житомирщині близько ста років тому, пізніше такі старожит-

ності були виділені І. Борковським серед знахідок Празького музею. Цю куль-

турну групу інколи називають пам'ятками типу Прага-Корчак або празько-

корчацькою культурою. Найвідомішими пам'ятками на території України є

поселення Корчак на Східній Волині, Ріпнів і Зимне на Західному Бузі,

390