Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ББК 67.9(4УКР)

П68

При оформленні обкладинки використано

скульптуру Олександра Савранського «Свобода на марші»

Художник-оформлювач

Борис Захаров

Загальне редагування

Євген Захаров, Ірина Рапп, Володимир Яворський

Цей проект здійснено

за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

та Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні

Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Права людини в Україні – 2005. Доповідь правозахисних організацій. /

За ред. Є.Захарова, І.Рапп, В.Яворського. Худож.-оформлювач Б.Захаров /

Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група. –

Харків: Права людини, 2006. – 320 с.

П68

ISBN 966-8919-03-3.

У книзі розглядається стан з правами людини в Україні у 2005 р., досліджений різними

правозахисними неурядовими організаціями та фахівцями у цій сфері. У першій частині

подається загальна оцінка державної політики в сфері прав людини в 2005 році. Кожен

розділ другої частини книги містить перелік та аналіз порушень того чи іншого права у 2005

році

. У доповіді також аналізується чинне законодавство, що сприяє порушенням прав і

свобод, а також законопроекти, що можуть змінити ситуацію. За підсумками дослідження

надаються рекомендації для усунення порушень прав людини та основних свобод та

покращення ситуації в цілому.

ББК 67.9(4УКР)

ISBN 966-8919-03-3

2006

подяки

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група висловлюють

щиру подяку за всебічну допомогу у створенні цієї Доповіді правозахисних організацій:

Організаціям, матеріали яких були використані:

– Вінницька правозахисна група (ВПГ)

– Громадська організація „Всесвіт” (Харків)

– Громадська організація „Донецький Меморіал”

– Громадська організація „Корені трави” (Київ)

– Громадська організація М’АРТ («Молодіжна АльтеРнаТива»)

– Громадська організація «Екологічно–гуманітарне об’єднання Зелений

світ»

– Громадська організація „Телекритика” (Київ)

– Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м.

Луганськ)

– Інститут економіко-соціальних проблем „Республіка” (Київ)

– Інститут масової інформації (Київ)

– Інститут Медіа Права (Київ)

– Луганське відділення Комітету виборців України

– Міжнародна організація „Екологія-Право-Людини” (Львів)

– Міжнародне товариство прав людини – Українська секція

– Одеська правозахисна група „Верітас”

– Проект UCAN

– Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ, Львів)

– Українська асоціація „Зелений світ”

– Херсонська міська Асоціація журналістів „Південь”

– Херсонська обласна організація Комітету виборців України

– Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Amnesty International

– Human Rights Watch

Авторам і співавторам окремих розділів та дослідникам

, матеріали яких були

використані:

Андрій Толопіло Аркадій Бущенко Вадим Пивоваров Валентина Бадира

Володимир Чемерис Всеволод Речицький Дмитро Гройсман Ігор Бондарчук

Ірина Саранча Катерина Шмагло Леся Коваленко Максим

Щербатюк

Микола Козирєв Микола Коробко Оксана Нестеренко Олександр Букалов

Олександр Вінніков Олександр Костенко Олександр Северин Олександр Степаненко

Олексій Свєтіков Олена Грабовська Роман Романов

Руслана Бурова

Сергій Буров Сергій Федоринчик Таїсія Шкрюм Тарас Антошевський

Ця доповідь була б неможливою без сприяння та допомоги Галини Койнаш, Олександра

Савранського, Сергія Удалова, Володимира Уривая, Віталія Свяцького, Іраїди Фесенко,

Віктора Кочуріна.

Окрему подяку висловлюємо організаціям, котрі надали фінансову допомогу для

підготовки цієї Доповіді:

– Програма „Демократичні гранти” Відділу преси, освіти та культури Посольства

США в Україні;

– Міжнародний Фонд „

Відродження”.

У звіті також використані матеріали,

підготовлені в рамках проекту „Регіональні аспекти прав людини в Україні”,

що здійснюється за фінансової підтримки

Швейцарського агентства розвитку та співпраці Посольства Швейцарії в Україні.

Книга надрукована на обладнанні, яке

надане Національним фондом підтримки демократії (США).

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА

ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

Загальний огляд

На початку 2005 року в Україні склалася принципово нова ситуація. Народ у

відкритому протистоянні з владою мирним ненасильницьким шляхом відстояв свій вибір.

У той же час було очевидним, що демократично обраний Президент Віктор Ющенко і

його команда одержали важку спадщину систематичних і масових порушень прав

людини, зіпсовану систему суспільних відносин, розколоту на

„біло-сині” та

„помаранчеві” регіони країну, корумпований і розбещений державний апарат,

розкрадений бюджет та відсутність демократичних механізмів функціонування влади. А

очікування суспільства щодо швидких реформ і покращання життя були явно

завищеними. Були потрібні неординарні кроки для здійснення очікуваного прориву –

оздоровлення суспільних відносин.

Ще 22 січня члени Всеукраїнської асоціації правозахисних організацій „Українська

Гельсінська спілка з прав людини” привітали Президента зі вступом на посаду і

запропонували ряд конкретних кроків, спрямованих на утвердження і реалізацію прав

людини й основоположних свобод. Ми пропонували ініціювати перегляд конституційної

реформи, введення інституту індивідуальної конституційної скарги, розробку нових

проектів Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів, нового

інформаційного законодавства, запровадження

законодавчих механізмів, які зроблять,

нарешті, судову владу незалежною й сильною, які будуть створювати інституціональні

механізми громадського контролю, парламентського та позапарламентського,

започаткують реформу місцевого самоврядування, створення громадського

телерадіомовлення.

Проте ми добре розуміли, що самі лише нові закони не працюватимуть, якщо вціліє

огидна напівфеодальна соціальна система, коли тільки близькість до влади забезпечує

преференції

та гаразди і внаслідок фіскального тиску ніхто не може працювати, не

крадучи, тобто кожен є вразливим для всієї державної потуги, а наймані працівники

часто повністю безправні і залежні від роботодавця, особливо в сільській місцевості.

Вважаючи, що саме моральний занепад став однією з головних причин суспільної кризи,

що спричинилася до Помаранчевої

революції, ми одночасно говорили про першочергові

кроки, спрямовані на очищення, скасування аморальної системи суспільних відносин,

посталої за режиму Кучми, але закоріненої ще в комуністичному соціумі. Ми

пропонували негайно розпочати розслідування фактів порушень прав людини, які мали

місце у минулому, особливо переслідувань журналістів, зникнень та політичних вбивств,

переслідувань людей у зв’язку

з їхніми політичними поглядами чи громадською

діяльністю, фальсифікації виборів 2004 року; публічно оголосити про результати таких

розслідувань та відновити справедливість щодо постраждалих осіб; терміново

розсекретити незаконно утаємничені правові акти Президента України, Кабінету

Міністрів України, Генеральної прокуратури та інших органів влади, що приховані під

незаконними грифами „Не для друку”, „Опублікуванню не підлягає”

та ДСК; розділити

бізнес і владу; перервати ганебну практику масового стеження, зокрема,

прослуховування телефонів та контроль інших комунікацій; почати оновлення і

Підготовлено Євгеном Захаровим, співголовою ХПГ та головою правління УГСПЛ

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

реформування державного апарату, зокрема, правоохоронних органів; започаткувати

реальний громадський контроль за діяльністю правоохоронних органів України та

громадський моніторинг місць позбавлення волі. Запропонований проект навздогінної

декомунізації суспільства отримав назву „декучмізація”.

Сьогодні мусимо констатувати, що, на превеликий жаль, „декучмізація” не відбулася.

Помаранчева революція поки що не отримала нового імпульсу. Зауважимо, що її можна

було б вважати саме революцією, якби вона мала продовження у революційних змінах.

Революція, за Ханною Арендт, означає заміну політичних еліт, появу нових лідерів і

збільшення доступу народу до влади. Нові лідери не з’явилися, еліти лишилися

незмінними, доступ народу до влади, навпаки, зменшився з набуттям чинності змін до

Конституції 1 січня 2006

року та призначенням національних та місцевих виборів

виключно за партійними списками. Залишилася нерозкритою справа Ґонгадзе, оскільки

не обвинувачені і не піддані правосуддю замовники та організатори цього вбивства. Не

підтверджена автентичність записів Мельниченка, які можуть бути найважливішим

доказом у справах Ґонгадзе, Єльяшкевича і багатьох інших резонансних справах епохи

Кучми. Не розслідувані справи

про отруєння Ющенка, про побиття „Беркутом”

прихильників Ющенка в ніч на 23 жовтня 2004 р. біля ЦВК, хоча увесь напад повністю

задокументований на відеоплівку, про проникнення до серверу ЦВК і маніпуляції під час

підрахунку голосів 21 листопада та інші серйозні обвинувачення в фальсифікації

результатів виборів. Кількаразові обіцянки висунути такі обвинувачення проти декількох

членів

ЦВК так і не здійснилися. До відповідальності притягалися та були засуджені

переважно тільки виконавці незаконних наказів, а не ті, хто організовував масові

фальсифікації, провокував насильство або підкуповував виборців. У відомому

Меморандумі, підписаному Ющенком, Януковичем та Єхануровим йдеться про амністію

щодо тих, хто скоїв правопорушення за статтями 157, 158 КК. Зауважимо, що амністію

можна

застосувати тільки відносно тих, хто вже засуджений. Левова більшість

організаторів махінацій лишилися безкарними. Така безкарність є запорукою

подальшого порушення прав людини.

Усі гілки влади грішать порушенням принципів верховенства права на догоду

політичній доцільності. Багаторазово порушувалася Конституція, але українські політики

не вбачають у цьому нічого поганого.

Політичне життя стало значно більш

прозорим, і ця прозорість висвітлила наївність

та непрофесійність українського політикуму. Проте прозорість є дуже обмеженою.

Генеральна прокуратура й надалі не публікує свої нормативні рішення і не реєструє їх у

Міністерстві юстиції України. Відверто розчаровує невиконання обіцянки розкрити існуючі

нормативно-правові акти з незаконними грифами обмеження доступу „не для друку” та

„

опублікуванню не підлягає”, за якими раніше ховалися кулуарні політичні угоди,

корупційні дії та пільги вищим посадовим особам. Нормативні акти з цими грифами часів

Кучми могли би багато розповісти про корупцію в вищих ешелонах влади. ЗМІ

повідомляли, що саме документами з такими грифами суттєво підвищили в 2005 році

заробітну платню міністрам, Президенту, іншим

вищим посадовим особам та депутатам

парламенту. Що це, як не прояв кучмізму і рудимент радянського мислення? Цей факт

свідчить про те, що подолання корупції не стало пріоритетом помаранчевої команди.

Розділити бізнес та владу їй не вдалося. Навпаки, взаємні обвинувачення в корупції

розкололи колись єдину команду і призвели до політичної кризи,

втрати довіри виборців і

неясних перспектив на майбутнє.

Протягом першої половини 2005 року можна було часто спостерігати відверту

неповагу виконавчої влади до права власності, що тільки підсилювало недовіру до

держави як з боку українців, так і міжнародної спільноти.

Вочевидь неадекватними і

неправовими були заяви вищих посадових осіб держави про повернення майна у

державну власність без відповідних рішень суду, що набрали чинності, а тим більше –

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

обнародування списків підприємств для реприватизації, що порушувало презумпцію

невинуватості.

Порушення свободи мирних зібрань були навіть більшими, ніж у 2004 році. Грубі

порушення вчинялися владою у столиці країни. Напади на наметове містечко,

адміністративне затримання громадських активістів не лишилися лише хронікою

незаконних дій старої влади, а здійснювалися в Києві в травні 2005 року. Негативні

приклади

можна наводити ще й ще.

Представлена картина може здаватися досить похмурою. Але важливим фактором є

відсутність колишнього тиску влади на суспільство. В країні стало значно легше дихати.

Суспільна атмосфера істотно змінилася: у багатьох людей зник страх перед владою.

Революція таки сталася – в душах багатьох українців. Десятки тисяч людей готові

відстоювати

свої права, різко збільшилася кількість скарг на незаконні дії чи

бездіяльність органів влади і місцевого самоврядування. Останні, в свою чергу,

намагаються знайти канали взаємодії з громадськістю і враховувати її вимоги. Крім того,

порівняння стану з правами людини у 2005 році та за часів Кучми показує певний

прогрес. Продемонструємо цю тезу аналізом розвитку

у 2005 році розглянутих у Доповіді

правозахисних організацій „Права людини в Україні – 2004” тенденцій, які визначали усе

більші порушення прав людини та основних свобод під час 10-річного панування режиму

Кучми

(порівняльна таблиця щодо стану виконання рекомендацій, включених до цієї

Доповіді, наведена нижче).

1. Адміністративний тиск держави, який істотно обмежував свободу особи,

послабився. Якщо раніше був можливий тільки бізнес, підтримуючий владу, то зараз

такий тісний зв’язок не є обов’язково необхідним. Але зв’язок із владою й надалі є

механізмом захисту власного бізнесу. У той же час фіскальна політика держави не

змінюється. Податкова міліція, як один

з основних порушників прав людини та символ

політичних переслідувань у минулому, мала б припинити своє існування, про що й

обіцяли багато високих посадовців, але вона продовжує здійснювати широкий спектр

діяльності, у тому числі оперативно-розшукові заходи, що часто призводить до

необґрунтованого втручання в приватне життя та обмеження інших свобод у країні

. В

основному зберігся старий державний апарат, корумпований і розбещений за часів

Кучми, який звик працювати переважно за корупційними схемами. Тому загроза

посилення цієї тенденції залишається. Головними завданнями тут стають кардинальні

реформи в економіці та державному управлінні, які повинні мати наслідком детінізацію

економіки та реальну боротьбу з корупцією. Або будуть справжні

реформи, або все

повернеться на старе.

2. Зростання бідності та соціальної нерівності припинилося. Але рівень життя

великої частини населення країни є низьким. Режим Кучми залишив у спадок прірву між

величезною кількістю бідних і незначним числом заможних. Мізерні доходи частини

населення, не реформована медицина створюють загрозу праву на життя. Те, що значна

частина українців перебуває в позавчора, а частина – в післязавтра, є значним

викликом для держави. Боротьба з бідністю стала одним з головних її пріоритетів.

Вперше мінімальна пенсія зрівнялася з прожитковим мінімумом для непрацюючих, її

підвищення було особливо відчутним на селі. Стали значно більшими й інші соціальні

виплати. Шкода, що ріст цін внаслідок великою мірою рукотворної інфляції частково „з’їв”

ці підвищення. Становище значної

частини населення в цьому сенсі залишається

нетривким, тим більше, що йому загрожують плани місцевих влад суттєво підвищити

платню за житло та комунальні послуги. Ці плани мають враховувати реальний рівень

доходів населення і не випереджати його. Загалом успіх держави в боротьбі з бідністю

напряму залежить від успішної детінізації бізнесу.

3. Придушення політичних опонентів, використання правоохоронних органів як

інструменти політичної боротьби припинилося, і, сподіваємось, назавжди. Детальний

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

розгляд цієї проблеми поданий у статті Олександра Костенка „Чи може справедливе

покарання злочинця вважатися політичною репресією?” (див. нижче). Волання про

„політичні переслідування”, які лунають з боку колишніх можновладців, є суцільною

демагогією. Жертви політичних репресій не виступають на центральних каналах

телебачення, не створюють нові партії і не відкривають нові газети. Навпаки,

народилася реальна політична конкуренція, коли політичні сили вже не бояться, що їх

розчавлять усією силою державної потуги. Це, зокрема, продемонстрували й

парламентські вибори в березні 2006 року.

4. Жорстокість кримінально-правової політики залишається великою проблемою.

Відсутні якісні ініціативи із системного реформування правоохоронних органів. Кадрове

оновлення не здатне їх демократизувати за відсутності змін функцій та повноважень

МВС, СБУ, прокуратури. На жаль, таке „оновлення” призводило до призначення новою

владою на відповідальні посади осіб, що брали участь протягом 2004 року у

переслідуванні представників опозиції. Комітетом Верховної

Ради України з питань

законодавчого забезпечення правоохоронних органів і надалі вперто „проштовхувався”

розроблений урядом проект Кримінально-процесуального кодексу, побудований на

основі моделі радянського інквізиційного кримінального судочинства, хоча він був

підданий жорсткій критиці правозахисними організаціями та отримав негативну оцінку

Ради Європи. Остання спроба була в березні 2006 року. Широко розповсюджене

затримання без санкції

, яке за Конституцією має бути винятком. Навпаки, винятком є

затримання за санкцією суду. Правоохоронні органи й надалі надто широко

застосовують запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Правозахисні організації

продовжують отримувати скарги на застосування катувань та жорстоке поводження під

час дізнання та попереднього слідства. Допоки не запроваджені ефективні заходи із

протидії катуванням у міліції. Скарги на дії правоохоронних органів, як правило,

розглядаються поверхово та упереджено. Показовим є те, що найбільша кількість

звернень громадян до Міністерства внутрішніх справ України надходить у формі скарг на

дії органів МВС і значно перевищує кількість заяв про злочини. Практично немає змін на

краще в кримінально-виконавчій

системі, прокуратурі та СБУ.

Слід зауважити, що МВС стало більш відкритим і більше співпрацює з

правозахисними організаціями. Були проведені серйозні спільні дослідження

насильства, що вчиняється особовим складом МВС, зокрема, катувань. Представники

правозахисних організацій були запрошені до спільних інспекцій райвідділів разом з

викладачами інститутів системи МВС та працівниками Управління внутрішньої безпеки

МВС. Цей експеримент, розпочатий на

початку 2005 року в трьох областях – Харківській,

Сумській і Полтавській, виявився цілком успішним і з липня був розповсюджений на всю

країну. На початку 2006 року почала працювати Громадська рада при МВС з питань

забезпечення прав людини.

Про справжню реформу кримінальної юстиції та правоохоронних органів почали

говорити лише наприкінці 2005 року. Спочатку під егідою РНБОУ була створена

відповідна комісія, котра насправді так нічого і не розробила. А пізніше реформу почали

розробляти під егідою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження

верховенства права, що була утворена Президентом у серпні 2005 року

, проте реально

запрацювала лише в грудні. У складі комісії утворена робоча група, котра готує

Концепцію реформування кримінальної юстиції та правоохоронних органів, проте робота

над її створенням ще не завершена. Очевидно, що така робота повинна була

розпочатися ще на початку 2005 року.

5. Незалежність і належне функціонування судової системи та повага до

верховенства права в цілому також залишається великою проблемою. Фактів прямого

тиску на суди було значно менше, ніж за часів Кучми, але бракує розуміння важливості

незалежності судової системи, а її фінансування лишається незадовільним. Хоч

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.