Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

ЗШІ»,

МОРФОЛОГІЯ

ПРАВОп

Ип

За лексичним значенням загальні назви бувають:

а) одиничні — називають предмети, що піддаються лічбі-

хлопець, орел, олівець, телевізор, будинок, вулиця, ліс

день, ранок, дощ, вітер;

б) збірні — називають сукупність предметів як одне ціле і

виступають лише в однині: молодь, студентство, про-

фесура, інтелігенція, малеча, дітвора, братва, піхота,

мурашня, проміння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк

осичина;

в) речовинні — називають різні речовини, матеріали, про-

дукти і теж, як правило, виступають лише в однині:

залізо, пісок, граніт, вода, кисень, полотно, жито, пше-

ниця, смородина, капуста, борошно, цукор; але можуть

виступати й лише в множині: дріжджі, вершки, суниці,

чорнобривці;

г) абстрактні — називають узагальнені властивості, дії, оз-

наки, процеси, стани, наукові поняття, представлені як

предмети." скромність, доброта, хоробрість, краса, прав-

да, можливість, успіх, правило, спів, біг, здивування,

страх, час, година, кілограм, фізика, діалектика.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізни-

ти його від інших подібних: Григорій, Куценко, Київ, Дніпро,

«Вечірній Київ», Конгрес української інтелігенції, Юпітер, Чу-

мацький Шлях.

Серед власних назв розрізняються:

а) антропоніми — власні назви людей (імена, прізвища,

прізвиська): Олег, Лариса, Святослав, Григорович, Іванів-

на, Шевченко, Леся Українка, Шекспір;

б) топоніми — власні географічні назви (назви територій,

держав, населених пунктів, урочищ, місцевостей, гір,

вод тощо): Європа, Україна, Дніпро, Київ, Хрещатик,

Поділля, Карпати, Говерла, Світязь, Холодний Яр, Биків-

ня, Крим, Памір, Атлантика;

в) космоніми — назви космічних об'єктів: Чумацький

Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, туманність Ан-

дромеди;

г) міфоніми — найменування божеств, міфологічних пер-

сонажів: Перун, Дажбог, Юпітер, Зевс, Прометей, Ахіл-

лес, Вій, Перелесник, Берегиня, Ладо.

301

ч зооніми — клички тварин: Гнідий, Стріла, Лиска, Ряба,

Сірко, Пірат, Мурчик;

я) культуроніми — позначення предметів духовної і мате-

ріальної культури, зокрема творів літератури й мисте-

цтва, творчих колективів, установ, підприємств, орга-

нізацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія,

Євангелія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна», опера «За-

порожець за Дунаєм», товариство «Просвіта», видавниц-

тво «Либідь», газета «Україна молода», завод «Арсенал»,

комбайн «Нива», цукерки «Пташине молоко» тощо.

За граматичним значенням іменники поділя-

ються на назви істот і назви неістот.

Назви істот поділяються на:

а) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, на-

зви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець,

токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісо-

вик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп — відпо-

відають на питання хто?;

б) назви тварин (тобто назви всіх представників тварин-

ного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, ко-

рова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як, мікроб —

відповідають переважно на питання щ о?

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви

охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних

мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель,

ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок —

відповідають на питання щ о?;

б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тобто на-

зви предметів, що не охоплюються зором, не мають

чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ,

почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять

тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, за-

вод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, про-

Рес, Крим, Прикарпаття — відповідають на питання ш о?

ім

Значе

ння нерідко проявляються у відмінкових формах

нників. Так, у знахідному відмінку іменники, що означа-

ро/і

Назви

стот

> мають переважно таке саме закінчення, як у

овому, а ті, що означають назви неістот, — як у називно-

302

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВ0п

Иг

303

му: бачу (к о г о? щ о?) брата, коня, орла, братів, коней, о

Рлі

сестер, лошат; але: степ, сніг, завод, степи, сніги, заводи,

СО

с'

ни, коліщата. Часом є різниця й між назвами осіб та назвами

тварин в оформленні знахідного відмінка множини: догляда

хворих, але: доглядає коней і коні, овець і вівці. Докладніше мова!

про це піде під час характеристики відмінкових форм іменників І

Словотвір іменників

Префіксальний словотвір іменників. Іменникових

префіксів небагато. І вони переважно малопродуктивні.

В іменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вка-

зує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед- (вка-

зує на передування в часі: переддень, передісторія); па- і про-

(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, про-

синь, прозелень); су- і спів- (вказують на об'єднання чи су-

місність чогось: сузір 'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор,

співрозмовник, співпраця, співчуття); під- (позначає підпоряд

кованість: підвид, підстанція); без- і не- (позначають відсут-

ність чогось, надають основі протилежного значення: бегі.ад-

дя, безробіття, безодня, нещастя, недоля).

У сучасній українській мові використовуються також іншо-

мовні префікси, зокрема анти- (щось протилежне: антиречовина,

антициклон); віце- (другий: віце-консул); екс- (колишній: екс-чем-

піон); прото- (попередній, первинний: прототип, протоплазма);

супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре-

(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.

Щодо правопису префіксів, то певну проблему становить

написання не з іменниками.

Слід розрізняти префікс не-, який завжди пишеться ра-

зом, і заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо.

Тільки разом не пишеться тоді, коли іменник без не не

вживається: невдаха (немає слова «вдаха»), невіглас, негода,

недбальство, недокрів 'я, недоліт, недоторканність, недоук, не-

здара, ненависть, необхідність, неосудність, непосида, нероб-

ство, нестача, нехтування, нечисть.

в інших випадках при написанні не з іменниками треба

• туватися на зміст висловлювання:

) якшо в певному контексті слово з не можна замінити

іншим словом чи словосполученням, то не пишемо ра-

зом: враховуючи небезпеку {загрозу), відчувається неба-

жання (нехіть, відсутність бажання), підписка про не-

виїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання {ней-

тралітету), виявити недовір'я (сумнів, підозру), серйозні

незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення

плати, заборгованість), сталося нещастя (лихо);

б) якщо заперечується, відкидається щось (між не та імен-

ником тоді можна вставити означення), то не пишемо

окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробіт-

ник, випадкова людина, ворог); не слава цікавить мене

(не марна слава, а користь, вдячність людей, похвала,

заробіток, гроші); не згода панує між ними (не сердечна

згода, а кругова порука, розбрат); не вміння тут потрібне

(не досконале вміння, а бажання, охота, час, матеріал).

З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віце- і

екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-пре-

зидент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться ра-

зом: антивірус, протоісторія, супермаркет.

Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є

суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям,

діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ,

хоч і не завжди.

Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, кили-

мар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець);

-ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник,

-альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик,

мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шану-

вальник, кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спосте-

рігач, попихач, циркач); рідше вживаються суфікси -ич (підпа-

сич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель

(мислитель, вихователь) тощо.

с А ^

Ка В ЦЬОМ

У значенні використовуються й іншомовні

Уфікси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир,

ене

Р> візитер, рекетир, командир, диктор, кредитор);

^ -іст (таксист, шахіст) тощо.

ля позначення осіб за різними якісними ознаками вжива-

-, ,.^і ілі І ІІГЯВІЛІИС

ються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач

(вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень),

-ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тошо.

Назви осіб за місцем проживання й національністю утво-

рюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець,

іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець, кременчужець), а та-

кож -анин (росіянин, киянин, харків'янин, вінничанин, лучанин).

Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак

(подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між

твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс:

Ялта — ялтинець, Рівне — рівненець, Америка — американець,

Конго — конголезець.

Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до імен-

ників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому су-

фікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка,

черкаска, татарка, вінничанка, школярка, лікарка, учителька,

перекладачка), рідше —их(а) (кравчиха, ткачиха), замість су-

фікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця, провідниця, в я-

зальниця). Часом між твірною основою й словотвірним суфік-

сом з'являється інтерфікс: француз — француженка, грек —

гречанка, китаєць — китаянка, коломиєць — коломиянка, кре-

менчужець — кременчужанка.

Досить однотипно творяться чоловічі й жіночі імена по

батькові.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ

власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло —

Михайлович, Василь — Васильович, Юрій — Юрійович, Зіновій —

Зіновійович, Ігор — Ігорович, Анатоль — Анатольевич, Ана-

толій — Анатолійович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою

суфікса -ич: Лука — Лукич (і Лукович), Сава — Савич (і

Савович), Кузьма — Кузьмич (і Кузьмович), Хома — Хомич (і

Хомович), Яків — Якович, Ілля — Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по бать-

кові відпадає ій — Григорович, а до основи імені Микола

додається ай — Миколайович (рідко —- Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ

власних імен суфікса -івн(а): Михайло — Михайлівна, Василь —

Василівна, Юрій — Юріївна (Юрій + івна), Зіновій — Зіновїїв-

на (Зіновій + івна), Анатоль — Анатолівна, Анатолій — Ана-

толіївна (Анатолій + івна).

Іменник

305

З відхиленням від цього правила творяться лише такі іме-

на по батькові: Яків — Яківна (випадає одне ів), Григорій —

Григорівна, Микола — Миколаївна (рідко — Миколівна).

Для назв молодих осіб за ознакою батька використовують-

ся: ДЛЯ осіб чоловічого роду — суфікси -енк(о), -чук, -ич (ко-

валенко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич),

для осіб жіночого роду —івн(а) (ковалівна, королівна).

Суфіксальний словотвір назв тварин і неістот.

Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків

вживаються суфікси -к(а), який може входити також до скла-

ду суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка,

ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка); -ик, який мо-

же входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (ву-

лик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник,

лічильник); -ок (молоток, колосок, струмок); -ак (їжак, держак,

літак, вітряк); -ач (сікач, вимикач, винищувач); -ець (стілець,

олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвіниця, те-

лиця); -ин(а) (зернина, стеблина) тошо.

Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я)

(майстерня, лікарня, спальня, роздягальня), рідше —ищ(е) (схо-

вище, горище).

Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о),

-ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур,

стовбур), -ень (півень, зазубень).

Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів

-ств(о) (людство, міщанство, виробництво, вівчарство, співро-

бітництво, недбальство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина,

біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик

(молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубо-

та), -н(я) (комашня, брехня, гульня).

Суфікс -Й-, за допомогою якого утворено багато зокрема

збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безпра-

в'я Ібезправйа], довір'я [дов'ірйа]), в інших — уподібнився до

попереднього м'якого приголосного (безсоння [безсон'н'а], про-

валля [провал'л'а]), а ше в інших — зник, залишивши після

себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмерт'а]).

Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допо-

могою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядан-

ня, мислення, вдосконалення, терпіння, розуміння), рідше —б(а)

(лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка).

Від прикметників абстрактні назви творяться за допомо-

306

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

гою суфіксів -ість (молодість, радість, вихованість), -ощ(і)

{радощі, хитрощі), -інь (широчінь, теплінь), -ин(а) (глибина,

давнина), -изн(а) (новизна, білизна), -от(а) (теплота, чистота),

-неч(а) (холоднеча, порожнеча).

Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним спо-

собом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим

приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від

дієслів і рідше — від прикметників.

У твірній основі при цьому:

а) не стається змін: записати — запис, спадати — спад,

перегукуватися — перегук, заявити — заява, перемогти —

перемога;

б) кінцевий приголосний пом'якшується або зазнає чер-

гування (в обох випадках колись тут був суфікс -й-):

зав 'язатися — зав 'язь, гатити — гать, високий — вись,

кликати — клич, носити — ноша, загородити — загоро-

жа, ловити — ловля.

Іноді при цьому змінюється наголос: переписувати — пере-

пис, розтинати — розтин, дотикатися — дотик, розповідати —

розповідь, зелений — зелень, втекти — втеча.

Словотвір іменників із значенням суб'єктивної

оцінки. Іменникам за допомогою словотвірних засобів мож-

на надавати значення зменшеності (здрібнілості) і, як правило,

пестливості та збільшеності і, як правило, згрубілості.

Для позначення здрібнілості і, як правило, позитивного став-

лення до предмета використовуються суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників чоловічого роду —ок, -ик, -ець, -очок,

-ечок, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбо-

чок, вершечок, котичок;

б) для іменників жіночого роду к(а), -ц(я), -иц(я),

-очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця,

водиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донеч-

ка, сестричка;

в) для іменників середнього роду к(о), -ц(е), -ечк(о):

вушко, личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словеч-

ко; чоловічого роду: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько,

дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

Іменник

307

б) суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь, бабуся,

матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для позначення збільшеності і, як правило, негативного

ставлення до предмета найчастіше використовується суфікс

иш(е): вітрище, морозище, вовчище, комарище, дідище, бабище.

Переважно негативне, зневажливе ставлення виражається

іменниками із суфіксами -иськ(о) (хлопчисько, дідисько, бабись-

ко, вітрисько), -ак(а) (злодіяка, розбишака, здохляка, розумака),

-ук(а) (зміюка, скаженюка, злюка), -уг(а) (бандюга, катюга,

хапуга, хитрюга), -ур(а) (носюра, босяцюра) та ін.

Рід іменників

Рід має реальне значення тільки відносно назв осіб (робіт-

ник — робітниця) та якоюсь мірою — відносно назв тварин

(баран — вівця). Що ж до назв неістот, то рід має лише грама-

тичне значення.

Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього

роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займен-

никами він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ

(він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса

(вона), це листя (воно).

Слід пам'ятати, що в українській мові до чоловічого роду

належать, крім названих вище, такі іменники: цей насип, цей

підпис, цей літопис, цей ступінь, цей пил, цей ярмарок, цей про-

даж, цей кір, цей Сибір.

Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний

РІД — чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п 'я-

Ии

Чя і ця п 'яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і

Чя каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей

базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це

головище, ця хмарище і це хмарище. їх прийнято називати імен-

никами подвійного роду (вживана іноді назва «іменники спіль-

ного роду» не відповідає позначуваному явищу).

У деяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала,

" птах і ця птаха, цей дрож і ця дрож, цей харч і ця харч, це

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

309

свердло і цей свердел. Наприклад: Ясна зала вся світлом палає

(Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній (І. Кочерга)

Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або

жіночого роду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе

цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шим-

панзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але

якщо треба вказати на самку, назві надається значення

жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюні-

ке, це меню, це журі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної на-

зви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця

Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (міс-

то), це Онтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міс-

сурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений

Міссурі (штат у США);

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відпо-

відно до роду іменника, який входить до абревіатури в

називному відмінку: цей райвно {відділ), цей НБУ (банк),

ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністер-

ство), це МЛ (підприємство).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами

не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці

Черкаси.

Число іменників

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками

він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,

це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником

бо поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Кар-

Однина й множина іменників звичайно різняться між

^бою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, доро-

-дороги.

Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір я)

кінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників виз-

ачаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання

пиває — змагання тривають, далеке сузір 'я — далекі сузір 'я.

У давнину існувала ше третя форма числа іменників —

двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі,

вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми

на зразок дві відрі, дві нозі.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині.

Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, мор-

ква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільни-

цтво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;

г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, що-

правда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні

води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони

переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці,

сани, ворота, штани, челюсті, груди;

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі,

меблі, коноплі;

в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-):

лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні,

яструбині;

ч деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпа-

ти, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Множинні іменники реального значення однини або мно-

Ни

набувають за допомогою числівників: одні двері — двоє

ве

Реи, одні ножиці — троє ножиць.

310

МОРФОЛОГІЯ І ПРДВО

Пйс

311

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу

увагу звертати на число пов'язаних із ними слів. Якщо збірний

іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в

однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти в однині'

осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селян-

ство — воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).

Відмінки іменників

Іменник, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змі-

нюється за відмінками.

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відпо-

відає на певне питання:

називний — хто? ш о? {весна, явір);

родовий — кого? чого? (весни, явора);

давальний — кому? чому? (весні, явору);

знахідний — к о г о? що? (весну, явір);

орудний — ким? чим? (весною, явором);

місцевий — на кому? на чому? (на весні, на яворі);

кличний — хто? ш о? (весно, яворе).

Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі

інші — непрямими.

Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі

підмета, іноді — присудка. Наприклад, у реченні Вірний при-

ятель — то найбільший скарб (Нар. творчість) у називному

відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.

Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звер-

тання: Який ти, світе, теплий і широкий!(А. Малишко).

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати.

а) іменною частиною складеного присудка: Життя має

ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);

б) додатком: Навтішатися світом — що випити кухоль, У

якому ізверху мед, а насподі — гірчиця (Д. Чередниченко^

) означенням: Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадав-

нього Дніпра (В. Симоненко);

г) обставинами: В день такий на землі розцвітає весна і

тремтить од солодкої муки (В. Сосюра).

Називний і кличний відмінки вживаються завжди без

прийменника, місцевий — лише з прийменником. Інші мо-

жуть виступати як без прийменника, так і з ним.

Деякі іменники не змінюються, а саме:

а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім

-а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже,

ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгу-

ру, меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако,

Баку; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, паль-

том і т. д.; в усному мовленні нерідко змінюються та-

кож давно запозичені слова кіно, метро, бюро;

б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач,

з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголос-

ний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм

Костенком;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в

СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗі, до

ВАКу.

У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюють-

ся, де можна, обидві частини: музей-квартира — музею-квар-

тири, фабрика-кухня — на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельниць-

кий — з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця — у Пущі-

Водиці, Конча-Заспа — під Кончею-Заспою, Новосілка-на-Дні-

стрі — у Новосілці-на-Дністрі, Ростов-на-Дону — до Ростова-

на-Дону, під Ростовом-на-Дону; але: Кос-Анатольський — Кос-

Анатольського, Баден-Баден — у Баден-Бадені.

На якій підставі до назв предметів однаково зара-

ховуємо слова портфель, день, радість?

2. Яких назв у мові більше — загальних чи власних?

3. Від чого залежить написання не з іменниками ра-

зом і окремо?

312

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВО

Пиг

4. Які є специфічні суфікси для творення назв осіб по-

рівняно з тими, що вживаються для творення назв

тварин і неістот?

5. Що впливає на віднесення назв неістот до того

Чи

іншого роду?

6. Чи правомірно іменники на зразок сирота, каліка

називати іменниками спільного роду?

7. Чому не всі іменники вдається відмінювати?

Поділ іменників

на відміни і групи

§93

Поділ іменників на відміни

За тим, як вони змінюються, іменники поділяються на

чотири відміни. Проте до жодної відміни не належать іменни-

ки, які вживаються тільки в множині (двері, Чернівці), які

змінюються, як прикметники (вартовий, учительська), і які

не змінюються (шосе, кенгуру).

До першої відміни належать іменники жіночого й

чоловічого родів, які в називному відмінку однини мають за-

кінчення -а (-я): хмара, буря, мрія, сирота, лелека, Микола',

сюди також належать іменники жіночого роду із збільшуваль-

ним значенням на -ищ(е): бабище, бородище.

До другої відміни належать:

а) іменники чоловічого роду, які в називному відмінку

однини не мають закінчення -а (-я): вітер, дощ, день,

герой, батько;

б) іменники середнього роду, які при відмінюванні не

приймають жодних суфіксів: село — села, жито — жи-

та, поле — поля, сонце — сонця, подвір 'я — подвір 'я, гор-

нятко — горнятка.

До третьої відміни належать іменники жіночого

роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення

-а (-я): радість, сутінь, ніч, подорож, мати.

313

до четвертої відміни належать іменники середньо-

роду,

які П

відмінюванні приймають суфікси -ат- (-ят-),

° _. щ

ЄЛ

я — теляти, лоша — лошати, коліща — коліщати;

"мен'ників, шо приймають суфікс -єн-, залишилося всього

. і

— імені, плем'я — племені, сім'я — сімені (лише в

однині); іменники тім 'я і вим 'я набули ознак другої відміни.

Логічний хід міркувань під час визначення відміни імен-

ника можна зобразити так:

Якого роду іменник?

ЧОЛОВІЧОГО

ЖІНОЧОГО

середнього

Чи в називному відмінку однини має

закінчення -а?

так

Чи при

відмінюванні

приймає суфікс

-ат-, -єн-?

так

1 відм.

II відм. 1 відм.

III відм.

Н І

IV відм.

II відм.

Поділ іменників І і II відмін на групи

Іменники 1 та 11 відмін залежно від того, які голосні під

ча

с відмінювання з'являються в них безпосередньо після ос-

нови, та від позначення їх на письмі, поділяються на три гру-

™- тверду, мішану і м'яку (іменники 111 та IV відмін на тупи

не

ПОДІЛЯЮТЬСЯ).

ви

Рупу

менник

ів (крім іменників чоловічого роду з кінце-

кін

И а

)

' ""'*' ~

визначають

, орієнтуючись на характер

Цевого приголосного звука їхньої основи,

менники з основою на твердий нешиплячий належать до

314.

МОРФОЛОГІЯ І ПРдво

ПИг

твердої групи: берез-а, дорог-а, Дніпр-о, шлях, віз, сел-о

яблук-о.

Іменники з основою на твердий шиплячий належать д

мішаної групи: пожеж-а, пущ-а, тиш-а, алич-а, вуж

кущ, плющ, ключ, плеч-е, прізвищ-е.

Іменники з основою на будь-який м'який чи пом'якше-

ний належать до м'якої групи: земля |земл'а], зоря [зор'а]

армія [арм'ійа], сім 'я [с'імйа], серпень, фахівець, трамвай, су-

зір'я (суз'ірйа], насіння [насін'н'а], узвишшя [узвиш'ш'а].

До м'якої групи належать також іменники середнього роду

на -є з основою на нешиплячий: пол-е, сонц-е, мор-е, серц-е.

У непрямих відмінках основа в них закінчується на м'який

приголосний: поля [пол'а], сонця [сонц'а], моря [мор'а], серця

[серц'а].

Іменники II відміни чоловічого роду з кінцевим -ар, -ир

можуть належати до твердої або м'якої групи.

Іменники з постійно наголошеними -ар, -ир належать до

твердої групи: кулінар — кулінара, санітар — санітара, буксир —

буксира, касир — касира.

Як виняток, до твердої групи належать також іменники

комар, хабар, варвар, долар, панцир, пластир (хоч за характером

наголошування вони мали б належати до м'якої групи).

Усі інші іменники з -ар, -ир належать до м'якої групи:

токар, бібліотекар, лікар, Лазар, козир; кобзар — кобзаря, вівчар —

вівчаря, пустир — пустиря.

До м'якої групи, як виняток, належать також іменни-

ки Ігор, якір, лобур, кучер (про волосся), єгер (без кінцевих

-ар, -ир).

Іменники II відміни чоловічого роду з кінцевим -яр мо-

жуть належати до мішаної або твердої групи.

Іменники на -яр із наголосом на закінченні в непрямих

відмінках належать до мішаної групи: скляр — скляра, шко-

ляр —школяра, бетоняр — бетоняра, сміттяр — сміттяра.

Усі інші іменники на -яр належать до твердої групи: сто-

ляр — столяра, муляр — муляра, ювіляр — ювіляра, екземпляр —

екземпляра.

Іменник маляр залежно від наголосу може належати Д°

мішаної {маляр — маляра) або до твердої (маляр — маляре)

групи.

315

Вживання голосних у закінченнях

іменників різних груп

різниця між групами полягає в тому, що у вимові в закін-

ченнях іменників твердої групи безпосередньо після основи

виступають звуки и (це не стосується давального й місцевого

відмінків однини, де може виступати тільки звук і) та о (зими,

роки, зимою, роком), а в закінченнях іменників м'якої та міша-

ної груп — відповідно і та є (пісні, межі, дні, кущі, піснею,

П межею, днем, дневі, кущем). У кличному відмінку і в закінчен-

' нях іменників твердої групи може виступати є (командире,

\І студенте).

На письмі виникає різниця також між м'якою і мішаною

групами (у вимові різниці між ними немає): у закінченнях

іменників м'якої групи вживаються букви я, ю (пісня, піснями,

пісню, дня, дню), а в закінченнях іменників мішаної групи —

відповідно а, у (межа, межами, межу, куща, кущу).

Ці закономірності проявляються так.

1. У закінченнях орудного, давального й місцевого від-

мінків однини безпосередньо після основи:

а) в іменниках твердої групи виступає о: весною, думкою,

батьком, муляром, ювіляром, маляром, комаром, хабаром,

звіром, телятком; батькові, мулярові, ювілярові, молярові,

комарові, хабарові, звірові, теляткові;

б) в іменниках м'якої й мішаної груп виступає є: піснею,

площею, конем, плащем, лікарем, склярем, малярем, по-

лем, прізвищем; коневі, лікареві, скляреві, маляреві; якшо

основа іменника м'якої групи закінчується на й, то пи-

шеться буква є, яка водночас позначає і приголосний

звук основи й, і голосний закінчення є: сім 'єю, надією,

краєм, краєві.

*_• У закінченнях родового відмінка однини й називного та

ахідного відмінків множини безпосередньо після основи:

) в іменниках твердої групи виступає и: весни, думки, бать-

ки, муляри, ювіляри; але закінчення -і в називному мно-

жини, як виняток, мають іменники твердої групи комарі,

звірі, снігурі, друзі, а також пазурі (і пазури);

аи

Чєос/ор

—

пгойор

:Нґ 'э 'п 'Е

ЕІ

ВОЧХОІА.ІСІЗЬ

І-

КВННЗЬНГ

ІҐЗЙЗП і 'X 'М 'і ИНИНЇҐО УР-ЯШілгїЛст /«.о—.».- - '-

хв-

ИИІК-

ИІВ-

<*/<*«)

ен

оюаон

-эо

и Асі л

Н '

хв-

И1МВ-

оде

ИІВ-

(яі-)

(ВЭ-)

(имз/и)

ен эн

сиоаон

-зо є

ехв.іч

хв-

иив-

нв-

(ИЭ-)

і-

(ежэм)

еиЛо'и

ен

-втт

енижонм

хв-

ИИІВ-

ИІВ-

(яі-)

и-

(е»уис)

виАгіи

ЄН

-сіааі

Э-

(НЭ-

М-

I-

в-

(и/с/га)

ен

оіоаон

-эо

еиЛа'и

т- 'э-

"Г/

ШЭ-

(Н-

в-

(ьнош)

ен эн

ОІОВОН

-эо

ВЯВ.ІЛІ

ЄНИ

Э-

ШЭ-

і-

I-

в-

(ежэп)

ен

чУ О

ою-

і(-

И-

в-

(емиє)

є»

— ~-

•* —

'її

ИХН|М

-Н!Н

л х- '**, ^

0 Я0ЙП

//эмв

:ИНИЖОНМ ЛяншШа

б А тппшіивн 'ж 'КННЗЬНИВЕ заочен ОНЕЕВМОП

г17

Э/РР :ИНИЖОНМ

Лшштя Х^ояоіґосі X 'ігвюіийивн 'мк

я охвЕя и>іхкния мв вочхошітвсіх от 'вннэьнгавс чн-

Т^ ^^

:ИНИН1/О

^трчтя ХМОНЬИІҐХ А 'Пйгаигіїтен 'лк

ЕЭЙЗЬ

вочхошіґои иноя 'вннэьнгавЕ

ШЕЙ

чхогвиЛхэий

ии

-леи юнгвэ

ізіх

хвхиннзиг хиной

оптак

-ИНІИІҐІЯ

дгаиннэш

вннзьнімвЕ іяохншіґія гаэтаЛд онвюц тиидвх а эьжи

| аминнэип

96 §

вшннэщ ьннеаоїшінїїід

<! є и±инжо±ою чнанніхвє хшхі

ос

)діхвс1вх вє ииА(^^ ЮНЕГЛІ^ И»ИННЭ^1 внжом и^, *д

^ииУсІааа. иаон

о іочнхі иинэо^•о^исIи ииааПні» вьох 'ииЛ(^^ ІО>ІВ,ІЛІ

оУ окмиоонїГіа эдоич 'аі/ои яоєвсіє єн ихиннэ^! Лілюь 'р

^вннвоиивн ин {

ИНИВНАЙЄ ЗНХІ

—

ииЛсI^

АНВГПІІЛІ | ЛХЬ.ІЛІ

'АУйааі вн ні^

-і/іа п вх | а!»иннап! ііШои исіи и^ваА ой

вояіайад о^т] 'Є

-Уіа іонУож ой

вочівоонїїіа эн ихиннзілі! !>ваУ А^іок

іАУосІ о^очн^з'эсIэо аіхиннаїлі! — оюхв

вє в 'аіУосі о^оьон!ж ві О-іомаої/он аіхиннаїлії ИНІІЛІЇ/Ш

юнаэи оУ чюінжаї/вн оі^звнвнєиа оіохвнєо снояв В£ • і

'мжжідг 'минене 'тёющи 'шноя 'кжжідє 'кнноне '•кёпщи

'нно-я

'(ннзіи

:(и 'в

вэчхэшип

ииАіі

іохв^

ХВЛИННЗИІ

(д

\кп'птщ<Іи

-кто 'утнщв 'нюФэе 'игвсіодох 'кпсікиїіш

жо

тоіш '

-ЭЭ9

'ЮНХ19 'вфає 'вс/одох 'псіпшоя '•пйнщэт \£то\т 'Лн

'В ВЭЧХЭПТИИ ІіАіІІ ТОНВПТШ И ЮІГСІЗЙХ ХВХИННЗИІ Я (В

:инижони яргнтиїїТя іхооптчілд я

ининїґо ХВМНШЇҐІЙ АНОНЧІҐВЯВІГ 'АЮОНІҐІХВНЕ 'АнояоїґосІ д

пштои

пт)'тоіги '•пшкйпщи 'пктэш 'питнээд :и вочхзпт

ИТ/ЖЯВЕ ииїв- инижони ВМНІИІҐІЯ ОІОНЇЇАСІО шнэьнгавЕ л

вэчхэптии

ИІГЖЙВЕ

ЯІ-

ИНИЖОНК ВХНІМІҐІЙ ОІОЯОІҐ

"ОЙ ВХ 1ЯЭ- 'ІЯ0- ИНИНРО ВХНШІҐГЯ ОІОНЧІГВЯВЇЇ

ХВННЭЬНрГВЕ X

•тй-я

'гідон

'і, що :і

ВННЭЬНИВЕ

иинооїгох

• 'В ияонэо ЯАЯЕ иинооїгохисіи і ЭВЬВНЕОП ОВЬОНІҐОЯ ВХВ

і ЕвдА вэчхэптии ох 'и вн ВЭЧХЭАЬНГЯВЕ ииА<іі томв^м

вяонэо оішгв \ійтгяо 'гсіожі/ 'іїїют Чноя 'іїїіоіги

;і эвиАхэия пАсії тонвгттш и юхв^и хвяиннзиі я (д

9ІЄ

318

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОГО

дорозі; відпустка — відпустці, у відпустці; комаха — комасі, на

комасі; ґерлиґа — ґерлидзі, на ґерлидзі.

В орудному відмінку однини всі іменники 1 відміни в кінці

мають -ю: дорогою, межею, суддею.

У кличному відмінку однини іменники м'якої групи мають

звичайно закінчення -є, -є: пісне, земле, душе, Маріє. Лише

пестливі назви мають закінчення -ю: бабусю, Марусю, Галю.

У родовому відмінку множини іменники 1 відміни мають

звичайно нульове закінчення: трава — трав, груша — груш

земля — земель.

Якщо голосні о, є опиняються в закритому складі, то вони

нерідко чергуються з і: нога — ніг, корова — корів, підкова —

підків, череда — черід, береза — беріз; але: розмова — розмов,

загорода — загород, ворона — ворон, оселя — осель, лелека —

лелек, мережа — мереж:.

Якщо в кінці основи збігаються два приголосні, то між

ними може з'являтися вставний о або є: церква — церков, іскра —

іскор, сосна — сосон, миска — мисок, сестра — сестер, весна —

весен, сім'я — сімей, війна — воєн (але не завжди: вільха —

вільх, буква — букв, шахта — шахт, ковдра — ковдр). Причому

м'якість кінцевого приголосного основи зберігається: крапля —

крапель, постеля — постель, пісня — пісень, сотня — сотень,

гривня — гривень, їдальня — їдалень, вишня — вишень, череш-

ня — черешень, лазня — лазень, бойня — боєнь, робітниця —

робітниць; але: буря — бур, зоря — зір.

Кілька іменників у цьому відмінку мають:

а) закінчення -ів: суддів, гайдамаків, теслів, ніздрів, мамів

(і мам), бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень), ста-

ростів (у весільному обряді) і старост (керівників); а

також прізвища: Журба — Журбів, Чупринка — Чупринків,

Нудьга — Нудьгів, Чайка — Чайків, Майборода — Май-

бородів (і Майбород), Сорока — Сороків (і Сорок);

б) закінчення -ей: мишей, вошей (ці два іменники пере-

йшли з Ш відміни, у якій таке закінчення закономірне);

але в словоформах попадей (від попадя), свиней, статей

(без подвоєння т, хоч стаття, статтею і т. д.), породі-

лей (без подвоєння л, хоч породілля, породіллею і т. ін.)>

бадей (без подвоєння д, хоч баддя, баддею і т. д.)>

яК 1 в

словоформах сімей (сім 'я), ескадрилей (ескадрилья), №

319

тилей (мантилья), дуеней (дуенья), виступає нульове за-

кінчення з кінцевим приголосним основи й та встав-

ним голосним є (у давнину ці іменники мали звукову

форму відповідно Іпопад'йа], [свин'йа], [стат'йа], Іпо-

род'іл'йа], [бад'йа]).

Іменник вівця в родовому відмінку множини має форму

овець, іменники дошка, зморшка — дощок, зморщок.

у знахідному відмінку множини:

а) назви істот мають таку саму форму, як і в родовому

відмінку: бачу сестер, дочок, учениць, корів, овець, ка-

чок, бджіл, комах; але якщо йдеться про назви тварин

(не людей), то може вживатися й форма називного від-

мінка: бачу корови, вівці, бджоли;

б) назви неістот мають таку саму форму, як і в називному

відмінку: бачу книжки, дороги, вишні.

В орудному відмінку множини іменники свиня і сльоза,

крім типових форм свинями, сльозами, мають ще форми свинь-

ми і слізьми.

Іменник гра в множині має форми з початковим і-: ігри,

ігор і т. д.

Іменники людина, дитина, курка, гуска, дівчина вживають-

ся тільки в однині. Для вираження значення множини цих

понять використовуються множинні однокореневі форми лю-

ди, діти, кури, гуси, дівчата.

Відмінювання іменників

II відміни чоловічого роду

Нижче в таблиці наведено буквені відмінкові закінчення

енників 11 відміни чоловічого роду. Через кому подаються

пні закінчення в різних іменниках тієї самої групи, як, на-

ЛаД У родовом

У відмінку однини: дуба, лісу — -а, -у. Па-

зак

нчення в тих

самих іменниках подано через по-

кпні

Риску

як

> наприклад, у місцевому відмінку

•

рд, у ісцому

на

коневі, на коню - -і / -еві / -ю.

однини:на