Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
31
Лекція 2. Історія політичної думки: західна традиція
існування і знайшли вихід з хаосу — суспільний договір. Вони зголо
сились передати всі свої природні права монарху й підкоритись в
обмін на закон. Єдина функція монарха полягала в тому, щоб обері
гати закон. До тих пір, доки монарх виконував її, піддані були зобов’я
зані підкорятися йому. Якщо королю не вдавалось зберегти мир, люди
могли виступити проти нього. Цілком очевидно, що Гоббс за сучас
ними мірками більше консерватор, ніж ліберал, тому що навіть лібе
ральну ідею про суспільний договір він інтерпретував таким чином,
що висновки виявились консервативними: свобода, до того ж обме
жена, можлива лише в тому випадку, якщо люди передають розпо
рядження нею монарху.
Політична теорія видатного англійського філософа Джона Лок
ка (1632 1704 рр.) — це ще одне мудре переконливе викладання
громадянської концепції політики. Вчення Локка було, мабуть, най
реалістичнішим і впливовим зі всіх інших вчень цього періоду. Якщо
Гоббс своїм вченням намагався виправдати реставрацію династії
Стюартів, то Локк у «Другому трактаті про державу» дає філософське
обгрунтування «Славної революції» і встановленню обмеженої мо
нархії. Локка правомірно називають основоположником лібера
лізму. Він уперше чітко розділив такі поняття, як «особистість»,
«суспільство», «держава», поставивши особистість вище суспільства
й держави. На думку Локка, людина від народження володіє при
родними, невід’ємними правами. Такими правами він вважає пра
ва на «життя, свободу і власність». Слід підкреслити, що у Локка
був особливий погляд на приватну власність як природне право
людини. Високий статус приватної власності він пояснював двома
положеннями. Поперше, накопичення приватної власності дозво
ляло людині забезпечити себе і свою сім’ю всім необхідним для
життя. А маючи все необхідне, людина могла більше уваги приділя
ти власному розвитку. Для Локка приватна власність не абсолютна
цінність, а засіб досягнення вільного суспільства. Люди повинні
бути вільними в накопиченні власності, але в той же час людина
«має право перетворити свою працю у власність стільки, скільки
вона може вжити на якінебудь потреби свого життя»
1
. Подруге,
володіння власністю впливає на формування індивідуальності.
Подібно до Гоббса, Локк вважав, що державі передує природне ста
новище. Але на відміну від Гоббса, він бачив його доситьтаки упо
рядкованим і благополучним. Хоча час від часу люди могли завда
вати один одному шкоди, захищаючи, як їм здавалося, справедливі
вимоги. Механізму, здатного забезпечити справедливе користуван
ня своїми природними правами, не було. Наділені розумом, писав
_______________
1
Локк Д. Соч. В 3х т. — М.,1988.Т.3. — С.269.
32
М.Ф. Юрій. Основи політології
Локк, люди дійшли висновку про необхідність мати орган, який би
вирішив правосуддя. Це привело їх до укладення суспільного дого
вору. І Гоббс, і Локк підкреслювали, що король не має відношення
до суспільного договору, який уклало суспільство. Але, якщо Гоббс
стверджував, що в результаті цього влада короля не може бути об
межена суспільством, і ставив короля над особистістю та державою,
то Локк робив абсолютно протилежний висновок: держава підко
ряється суспільству, яке, в свою чергу, підкоряється особистості.
Оскільки держава і суспільство — це не одне й те саме, то падіння
державної влади не означає кінця суспільства. Суспільство може
створити нову державну владу, якщо дана його не влаштовує. Згідно
з Локком, держава діє тільки з метою захисту прав людини. Вона не
повинна бути сильнішою від особистості, тому що особистості ство
рюють суспільство, а суспільство створює державу. Локк виступає
за розподіл законодавчої і виконавчої влади. Найбільш значною він
вважав законодавчу владу, яка визначає політику держави. Вико
навча влада покликана виконувати рішення парламенту.
Одне із двох основних досягнень, завдяки яким французький
просвітник Шарль Луї Монтеск’є (1689 1755 рр.) відомий в історії
політичної думки, — це розробка ним проблеми сукупності факторів,
що визначають «дух законів», або «спосіб правління» в праці «Дух
законів». «Багато речей, — відзначав він, — керують людьми: клімат,
релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, звичаї; як
результат всього цього утворюється спільна душа народу»
1
. Завдяки
своїй вірі в соціальний і історичний детермінізм Монтеск’є передба
чив основні тенденції розвитку політичної думки майбутнього.
Теорія розподілу влади — друге досягнення Монтеск’є. Цілком
очевидно, що ця теорія походить від старої ідеї «змішаного правлін
ня», яку спочатку розробляли Арістотель і Ціцерон, а потім Аквінат і
Локк. Уперше ця ідея знайшла своє законодавче втілення в Англії в
період правління Кромвеля. Аналізуючи британську політичну систе
му, де в результаті стихійного розвитку був створений механізм роз
поділу влади, Монтеск’є теоретично осмислив його. На його думку,
політичною владою завжди зловживають; зловживання таке витікає з
природи людини: «...Відомо уже з досвіду, що будьяка людина, яка
володіє владою, схильна зловживати нею»
2
. Верховенство права може
бути забезпечено лише поділом влади на законодавчу, виконавчу й
судову для того, щоб різні гілки влади могли взаємно стримувати одна
одну.
Розвиток громадянської концепції політики супроводжувався
_______________
1
Монтескье Ш.Избранные произведения. — М., 1995. — С.412.
2
Там же. — М., 1995. — С.289
33
Лекція 2. Історія політичної думки: західна традиція
процесом створення сучасних європейських держав. Осмислюючи
цей процес, мислителі зосередили головну увагу на проблемі держав
ної влади. В період створення Сполучених Штатів Америки в Європі
уже стали дуже помітними недоліки унітарної незалежної держави.
У зв’язку з цим «батьки» американської конституції об’єднали по
літичну теорію і практику. Їх республіка була створена одразу ж як
держава з обмеженою владою.
«Батькизасновники» Сполучених Штатів пішли далеко вперед
у розробці проблем політичної рівноваги й демократії порівняно з їх
попередниками. Найбільш видатним з теоретиків республіканізму
був Джеймс Медісон (17511836 рр.). Він дотримувався думки про
те, що народ — єдине джерело політичної влади, і вибори — харак
терна риса республіканського правління. Але в Медісона викликала
тривогу фракція більшості, тому що вона, на його думку, перебува
ючи при владі, буде, безумовно, придушувати інтереси меншості. Він
вважав, що позбавити від згубних наслідків фракції більшості може
тільки республіка, яку від демократії в її ортодоксальному розумінні
(пряма демократія) відрізняє, поперше, делегування повноважень
державного правління в республіці невеликій кількості громадян, що
вибираються меншістю; подруге, велика кількість громадян і вели
ка територія країни, на якій розташована республіка. Переконливе
обгрунтування Медісоном представницької форми влади — один з
основних вкладів політичної науки в мистецтво ліберального правл
іння. Одна представницька форма, на думку Медісона, не в змозі
ефективно протистояти злу фракції більшості. При даній системі
представники можуть діяти на благо суспільства, а можуть і зрадити
інтереси народу. Тому для розумного вибору наглядачів суспільного
блага необхідна республіка з великою територією і великою кількістю
громадян, тобто режим соціального плюралізму.
Авторитет Медісона до цих пір великий і в зв’язку з реалізацією
ним принципу «розподілу влади» Монтеск’є. Але Медісон творчо
підійшов до теорії розподілу влади французького просвітителя. Як
відомо, в теорії Монтеск’є немає рівноваги гілок влади, тому що він
підкреслював верховенство законодавчої влади. Медісон винайшов
таку систему стримування і противаг, згідно з якою кожна з трьох
гілок влади є відносно рівною.
4. Соціальна концепція: політична думка
Нового часу
Соціальна концепція політики, яка приходить на зміну грома
дянській, — це реакція на достатню зрілість суверенної держави. В
34
М.Ф. Юрій. Основи політології
соціальній концепції змінюються акценти: поперше, відправною
точкою є уже не індивід, а групи: нація, клас, людство; індивідуми
розглядаються як продукти своєї групи або асоціації. Подруге, у ви
ясненні характеру держави увага переключається з закону, як інте
лектуального принципу дослідження («природний закон», «права»,
«договір») на історію: держава розглядається з точки зору розвитку.
Потретє, певна увага приділяється економічним проблемам, до яких
у Новий час стає причетна держава.
Аналіз світової концепції політики й держави розумно почати
з розгляду політичного вчення французького просвітника Жан
Жака Руссо (17121778 рр.), яке є радикальним вираженням гро
мадянської концепції і в той же час її першою критикою. У пол
ітичній теорії Руссо, перш за все, слід звернути увагу на два суттєві
положення. Поперше, Руссо, на відміну від інших теоретиків при
родного права, розглядає асоціацію, яка виникає через укладення
суспільного договору, як «моральне й сукупне тіло». Це тіло має
свою власну волю, яку не можна ідентифікувати з емпіричною во
лею окремого індивіда. Передаючи в загальне надбання свою осо
бистість, «кожен член перетворюється в нероздільну частину ціло
го»
1
.
Друге положення у вченні Руссо, яке проливає додаткове світло на
проблему спільної волі, полягає в тому, що створення «морального й
сукупного тіла» держави є одночасно трансформацією «природних»
індивідів у «моральних» громадян, що володіють не тільки законними
правами і обов’язками, а й відповідними моральними поняттями і по
чуттями. Таким чином, у одному розумінні, індивідуми створюють дер
жаву, а в іншому (більш важливому), індивідуми самі є продуктами дер
жави: їх мораль, їх людське буття пов’язані з їх громадянством. Тому
для Руссо закономірно було стверджувати, що тих, хто протидіє спільній
волі, все суспільство повинно примусити підкоритися їй. Як відомо, цей
висновок Руссо, але вже без акценту на мораль, реалізували на практиці
лідери Французької революції і більшовики.
Для ефективної дії спільної волі, крім готовності індивідів до
ідентифікації з суспільством, Руссо вважав необхідними також три
зовнішні умови. Поперше, він наполягав на соціальній рівності. Не
підтримуючи ідею ліквідації приватної власності, Руссо в той же час
протестував проти нерівномірного розподілу власності серед членів
суспільства. Подруге, він відстоював ідею фундаментальної єдності.
І, нарешті, потретє, з його погляду, представницька влада — це раб
ство. Руссо підтримував пряму форму демократії.
Політична думка англійського консерватора Едмунда Берка
_______________
1
Руссо Ж. Трактаты. — М.,1969. — С.161.
35
Лекція 2. Історія політичної думки: західна традиція
(1729—1797 рр.) не мала нічого спільного з класичною грандіозніс
тю Руссо, разом з тим вона мала в собі велику частку мудрості. Берк
різко критично ставився до ідеї природних прав. Для нього держава і
суспільство — результати природної еволюції, а не витвір людини.
Головне завдання держави — оберігати порядок і закон. Він напо
легливо захищав представницьку форму влади, вважав, що парламент
— справжня форма влади в Англії, і його діяльність не повинна кон
тролюватись народом. Це інститут, з допомогою якого , на думку
Берка, меншість управляє більшістю в прийнятній для неї формі. За
конодавці вибираються, щоб здійснювати політику для виборців, але
вони не повинні бути «посланцями», які діють тільки згідно з інструк
цією своїх виборців.
Берк вважав, що інститути будьякої держави — продукти муд
рості людей, накопиченої століттями. В зв’язку з цим він стверд
жує, що не можна приступати до реформ держави з її повалення.
Берк дивився на цивілізацію, як на крихку річ, яку можна було б
легко знищити, якби вона не була захищена від людського безум
ства органічною цілісністю суспільства і приматом структур, що
склалися.
Відомо, що консервативне політичне вчення Берка з’явилось у
результаті дослідження ним Французької революції 1789 р., против
ником якої він був.
Інший противник і дослідник Французької революції створив
зовсім іншу, ліберальну політичну теорію. Ним був відомий фран
цузький мислитель Алексіс Токвіль (18051858 рр.). Вихідне посилан
ня роздумів Токвіля в книзі «Демократія в Америці» — ствердження,
що демократичні ідеї («рівність») безупинно пробивають собі шлях у
багатьох країнах. Але його турбувала проблема можливого конфлік
ту між політичною рівністю і політичною свободою в демократично
му суспільстві. Для егалітарного суспільства, стверджував Токвіль,
характерна тенденція перетворювати корпоративні структури арис
тократичного суспільства в масу розрізнених, ізольованих один від
одного людей. Це приведе до того, що політичним наслідком демок
ратичного індивідуалізму може бути не рівність у свободі демокра
тичного республіканізму, а рівність у рабстві демократичного деспо
тизму. На думку Токвіля, демократії притаманні два небажані на
слідки: « демократія не дає народу найдостойнішого уряду»
1
і
політична тиранія більшості. Він пояснював це тим, що буржуазний
індивідуалізм спричинює такий негативний факт, як відмова грома
дян від участі в суспільному житті. З погляду Токвіля, політична апа
тія означає початок процесу політичної централізації і соціального
_______________
1
Токвиль А. О демократии в Америке. — М.,1897. — С.199.
36
М.Ф. Юрій. Основи політології
підпорядкування.
Подібно до Медісона, Токвіль вважав, що представницька вла
да багато в чому коригує негативні тенденції демократії, і водночас
зазначав, що однієї представницької форми влади недостатньо для
протистояння негативним наслідкам демократії. І все ж, завдяки
своїм унікальним перевагам, демократія в змозі нейтралізувати їх.
Токвіль виділяв дві основні переваги демократії над іншими форма
ми правління: вона сприяє благополуччю найбільшого числа грома
дян, забезпечує політичні свободи або широку участь мас у політич
ному житті. В інтересах попередження деспотизму люди, стверджує
Токвіль, повинні свідомо культивувати мистецтво добровільної по
літики й соціальної кооперації, створювати вільні установи місцево
го самоврядування, а також добровільні політичні й громадянські асо
ціації. З їх допомогою, вважав він, люди можуть безпосередньо бра
ти участь в управлінні суспільством, генерувати політичну культуру і
громадянський дух.
У середині ХІХ ст. розвиток демократії в Західній Європі супро
воджувався зростанням промислового капіталізму. Стало очевидим те,
що людьми правлять економічні сили, як колись правила держава. Ка
піталізм, який підтримували ліберали, оскільки він сприяв розширен
ню свободи й досягненню рівності, став підозрілим в зв’язку з своєю
здатністю екслуатувати людей. Поступово перед лівими силами сусп
ільства постало питання: чому б державі, якщо вона демократична, не
регулювати економіку? Ліберальна думка стала більше орієнтуватись
на соціальні проблеми. Цьому також сприяло впровадження утиліта
ризму в демократичну теорію. Як відомо, утилітаристи зруйнували той
п’єдестал, на який помістили закон ранні ліберали, заявляючи, що за
кон — не напівсвятий, якому люди повинні поклонятися і ніколи його
не змінювати. Згідно з Бентамом, основоположником утилітаризму,
закон — це інструмент, за допомогою якого суспільство може змінити
свої соціальні умови з метою досягнення щастя.
Ліберальні ідеї Нового часу досить повно сконцентровані в пол
ітичному вченні Джона Стюарта Мілля (1806 1873 рр.), англійсь
кого утилітариста і прибічника рівноправ’я. Він досяг успіху в об’єд
нанні індивідуалістичних цінностей, які проповідували його поперед
ники, з реаліями середини ХІХ ст. Підтримуючи ідею «суверенітету
індивідума», він також відводив позитивну роль державі і сподівався
на кінець індивідуалістичного громадянського суспільства. Заявля
ючи, що індивідум у сучасному суспільстві загублений в натовпі і
світом править суспільна думка, Мілль, подібно до Токвіля, шукав
шлях подолання тиранії більшості. Щоб позбутися більшості, яка
придушує меншість, Мілль у своїй праці «Роздуми про представниць
37
Лекція 2. Історія політичної думки: західна традиція
ке правління» пропонує систему пропорційного представництва.
Мілля переслідувала ідея захисту індивідуальної свободи. Він
підкреслюював, що щастя — принципова мета суспільства. На відміну
від ранніх утилітаристів, які відводили свободі велике, але не голов
не місце, Мілль заявляв, що основний внесок у щастя — це вдоско
налена особистість, головною потребою якої є свобода: свобода —
частина щастя, вона необхідна для пошуку нових форм щастя.
Соціальний характер політичних поглядів Мілля найбільше по
мітний в його роздумах про мету держави. Мілль, на відміну від та
ких мислителів, як Локк, Монтеск’є, Медісон, не був задоволений
пасивною «захисною» роллю держави в суспільстві. Доброчинність
держави, відзначав він, полягає в намаганні зробити своїх підданих
добрими й освіченими. Держава повинна, з одного боку, сприяти
загальному центральному розвитку суспільства, а з іншого — вона
повинна «організувати» уже існуюче моральне й інтелектуальне ба
гатство. Цю позитивну роль, вказує Мілль, краще за всіх може ви
конати представницька система, тому що, поперше, вона засно
вана на індивідуальному егоїзмі і, подруге, в змозі заручитися
підтримкою своїх громадян. Очевидно, пише Мілль, що єдине прав
ління, яке може повністю задовольнити всі гострі потреби соціаль
ної держави — це правління, в якому беруть участь усі люди; що
будьяка участь, навіть найменша суспільна функція, корисна; що
участь повинна бути збільшена настільки, наскільки це дозволяє
суспільство.
Відомі симпатії Мілля до соціалізму. Капіталізм він заперечував,
тому що робітники не мали доступу до управління, а також тому, що
поділ суспільства на власників і найманих не сприяв політичній де
мократії. Майбутнє він уявляв як суспільство кооперативіввироб
ників, яке зберігало приватну власність, але без поганих якостей. Під
впливом ідей Мілля ліберальні демократи почали рух вліво, в резуль
таті чого багато з них віддали перевагу соціалізму, а не капіталізму.
У ХХ ст. суттєвий внесок у політичну думку був зроблений Мак
сом Вебером (1864 1920 рр.), німецьким політичним економістом і
теоретикомсоціологом. Щоб зрозуміти історію модернізації, писав
Вебер, треба розглядати напрямок складених і взаємозалежних змін
від «традиційних» утворень до «раціональних» у всіх сферах соціаль
ного життя. У політичній сфері він виділяє три типи легітимного па
нування, тобто такого панування, яке визнане з боку індивідів, яки
ми управляють. Перший тип панування він іменує легальним — так
він називає правову державу, в якій підкоряються не особистості, а
законам. Другий тип легітимного панування — традиційне — засно
ване на вірі не тільки в законність, але навіть у святість здавна існую
38
М.Ф. Юрій. Основи політології
чих порядків і влади. Третім типом панування є патріархальне пану
вання, яке являє собою пряму протилежність традиційному, тому що
опирається не на звичаї і традиції, а на дещо незвичне — силу обда
рованості хоризматика. Вебер звернув увагу на бюрократизацію сус
пільного життя, яка посилювалася в правових державах у ХХ ст., що,
на його думку, могло призвести до можливого конфлікту між бюрок
ратією і демократією. Він одним із перших відзначив парадокс де
мократизації: результатом втягнення мас у соціальнополітичне жит
тя є виникнення великої кількості організацій, які потім стають дес
труктивними для демократичного політичного функціонування. Щоб
уникнути тиранії бюрократів, Вебер пропонує теорію плебісцитар
ної демократії, згідно з якою харизматичний лідер, вибраний плебі
сцитарним шляхом (пряме голосування всього народу), повинен до
повнити недостатню легітимуючу силу парламентарної демократії (а
саме хоризматичний лідер, на думку Вебера, в багатьох випадках може
вирішити питання взаємовідношення особистості, суспільства і дер
жави в ХХ ст.).
Проблема примирення держави й суспільства, як її окреслили
видатні мислителі минулого, залишається актуальною і сьогодні, на
початку ХХІ ст.
Теми доповідей і рефератів
• Розвиток політичної думки у Стародавній Греції.
• Політична думка та світоглядні ідеї Стародавнього Риму.
• Епоха Відродження як етап у розвитку політичної думки.
• Н.Макіавеллі – засновник світської політичної науки.
• Просвітництво: суть та причини виникнення.
• Основні школи та течії сучасної зарубіжної політології.
Література:
Азаркин Н.Н., Левченко В.Н., Мартышин О.В. История полити
ческих учений. — М.,1994.
Бергеев А.А. Политическая мысль древнегреческой демократии.
— М.,1966.
История политических и правовых учений /Под ред. В.С. Нер
сесянца. — М.,1995.
Локк Д. Соч. в 3х т.М.,1988. — Т.3.
Монтескье М. Избранные произведения. — М.,1995.
Политология вчера и сегодня. Тематический сборник. — Вып.
1,2,3. — М.,1990.
39
Лекція 2. Історія політичної думки: західна традиція
Руссо Ж. Трактаты. — М.,1969.
Токвиль А. О демократии в Америке. — М.,1987.
Утченко С.Л. Политические учения Древнего Рима. — М.,1977.
Хто є хто в європейській та американській політології? /Кухта
Б., Романюк А., Поліщук М. — Львів,1995.
40
ЛЕКЦІЯ 3. СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНА
ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА УКРАЇНИ
1. Політична думка Київської Русі та періоду панування Велико
го князівства Литовського і Польщі на українських землях.
2. Українська політична думка періоду формування гуманістич
них і реформаторських ідей (XVI — XVIII ст.).
3. Українська політична думка ХІХ — першої половини ХХ ст.
4. Українська політична думка в міжвоєнний період (20 — 30ті
роки ХХ ст.).
1. Політична думка Київської Русі та періоду
панування Великого князівства Литовського і
Польщі на українських землях
ІХ століття стало початком феодальної формації, що проіснува
ла на Русі тисячу років, аж до середини ХІХ ст., і з того часу всі со
ціальні, політичні та ідеологічні процеси відбувалися в рамках цієї
формації і нею визначалися.
Протягом певного часу не було відповідної феодальної ідеології.
Іншої ж форми, крім релігійної, ідеологія того часу не знала. Тому
феодальна верхівка Київської Русі відчула гостру потребу нової релігії.
Ця релігія повинна була адекватно відповідати феодальній формації.
Введення Київською Руссю східної гілки християнства як офі
ційної релігії санкціонувало її зближення з Візантією; релігійна
спільність — досить ефективний фактор єдності в середині століття.
Прийняття християнства зміцнило становище феодальних верхів,
підняло міжнародний престиж держави, дало змогу Київській Русі
приєднатися до візантійської культури.
Безпосереднім наслідком християнізації було суттєве зміцнен