Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

ються рівними правами, і термін “голова”, що використовується в

Арбітражному регламенті, застосовується до обох рівною мірою.

Порядок розгляду спорів у МАС визначається його Регламентом,

затвердженим МТП. У міжнародноправовому плані важливим є те,

що можливість звернення до Міжнародного комерційного арбітражу

МТП не обмежена умовою обов’язкової участі країни підприємця в

самій МТП.

Для порушення і подальшого розгляду справи в МАС відповідно до

його Регламенту необхідно, щоб сторони зазначили в арбітражному

застереженні, яке міститься у зовнішньоекономічному контракті або

в окремій арбітражній угоді, умову про передання спору до цього

арбітражу. Якщо є посилання в арбітражному застереженні або

арбітражній угоді на компетентність МАС вирішувати усі спори,

сторони мають право звертатися до нього незалежно від того, чи

представлені їхні країни в МТП

Арбітражний регламент не встановлює будьяких жорстких ви

мог до форми арбітражної угоди. Якщо немає документальних

підтверджень існування такої угоди, важливо, щоб посилання на

МТП було досить визначеним. Суд також прийме до розгляду спір

без наявності арбітражного застереження або арбітражної угоди,

розглядаючи звернення позивача і згоду відповідача як арбітражну

угоду, якщо відповідач недвозначно дасть згоду на розгляд. Але як

що між сторонами не існує арбітражної угоди або існує угода, що не

містить посилання на МАС, позивача, як правило, повідомляють про

те, що арбітражного провадження бути не може.

У разі використання арбітражного застереження МТП бажано

передбачити в ньому також право, яке застосовується до зовнішньо

економічного контракту, кількість арбітрів, місце і мову арбітражно

го розгляду. Свободу сторін у виборі права, яке застосовується до

контракту, місця і мови арбітражного розгляду, арбітражним регла

ментом не обмежено.

Арбітражний процес починається з подання заінтересованою сто

роною позовної заяви до секретаріату МАС. Датою подання вва

жається день її вручення Арбітражному суду. Позовну заяву можна

подати через національний комітет заявника або безпосередньо за

місцем знаходження МАС. В останньому випадку Секретаріат МАС

531

___________

Арбітражний регламент МТП, ст. 3.

повідомляє відповідний національний комітет про подану позовну

заяву.

За виняткових обставин відповідач може подати заяву до секре

таріату МАС про продовження часу для подання письмового запере

чення і документів до нього. За відсутності зазначених дій з боку

відповідача Секретаріат повідомляє про це МАС, який розпочинає

провадження у справі.

У Регламенті досить конкретно розроблено питання про склад

арбітражу, що є важливим, оскільки арбітрами виступають предс

тавники різних національних комітетів МТП. Як і в будьякому

міжнародному комерційному арбітражі, склад арбітрів (одно

осібний арбітр або колегія арбітрів) сформований для розгляду

конкретної справи, має право прийняти рішення про свою компе

тенцію. Але якщо одна із сторін оскаржує існування або дійсність

арбітражної угоди, то МАС передає цю угоду на розгляд арбітрів, якщо

пересвідчиться в наявності достатніх підстав для визнання її такою,

що існує. Остаточне рішення про компетенцію приймають арбітри

Усі необхідні документи і письмові заяви, що пред’являються сто

ронами до МАС, мають бути надані в достатній кількості, щоб вис

тачило по одному примірнику для кожної сторони, кожного арбітра

і для Секретаріату.

Спори можуть бути вирішені одноосібним арбітром або трьома

арбітрами. Арбітрів (одноосібного арбітра) призначають сторони,

причому не існує ніяких списків арбітрів. Будьякий фахівець, яко

му сторона довіряє, може бути арбітром без будьякого погодження

з МАС. Якщо сторони домовилися про вирішення спору одно

осібним арбітром, вони можуть за взаємною згодою висунути його

кандидатуру для подальшого затвердження МАС. Якщо сторони не

висувають одноосібного арбітра протягом 30 днів з дати, коли іншій

стороні було повідомлено про подання позивачем заяви до арбітра

жу, одноосібний арбітр призначається МАС (п. 3 ст. 2 Арбітражного

регламенту).

У разі розгляду спору трьома арбітрами кожна сторона у позовній

заяві й у відповіді на неї висуває по одному арбітру для затверджен

ня МАС. Якщо будьяка сторона або обидві сторони не висувають

своїх арбітрів, вони призначаються МАС. Стосовно третього арбітра

532

___________

Арбитражный регламент МАС МТП [85, п. 3, ст. 8].

(суперарбітра), який виконує функції голови арбітражу, сторони мо

жуть домовитися, що його кандидатуру в установлений термін ма

ють висунути призначені ними арбітри, і зафіксувати це в арбітраж

ному застереженні або арбітражній угоді. Якщо обидва арбітри про

тягом терміну, визначеного сторонами, не досягають домовленості

щодо третього арбітра, його призначає МАС. Одноосібний арбітр

або голова арбітражу обираються з країни, до якої сторони не нале

жать. Проте за певних обставин, якщо одна із сторін не висловить

своїх заперечень проти цього протягом терміну, встановленого

МАС, одноосібний арбітр або голова арбітражу можуть бути обрані

з країни, до якої належить одна із сторін.

У разі призначення арбітрів МАС він зазвичай не призначає

конкретних осіб, а лише вирішує, до якого національного комітету

МТП потрібно звернутися, і запитує його рекомендацію. Суд має

право самостійно призначити арбітрів (п. 6 ст. 2). Він може не пого

дитися з рекомендацією національного комітету, якщо вважає, що

запропонована кандидатура не має необхідних професійних якостей

і досвіду у сфері міжнародного комерційного арбітражу. У такому

разі процедура повторюється доти, поки не буде запропоновано

прийнятної кандидатури.

Арбітри, обрані сторонами, формально повинні бути схвалені

МАС, який вимагає від кандидатів в арбітри повідомити про всі відомі

їм обставини, які можуть вплинути на їхню незалежність (п. 7 ст. 2).

Для ефективного провадження арбітражного процесу має значен

ня місце здійснення арбітражного розгляду. Ці питання вирішено в

регламенті МАС МТП відповідно до загальноприйнятої міжнарод

ної арбітражної практики. Місце арбітражу визначається сторонами,

за відсутності такої домовленості — МАС. Арбітражний суд може

зібратися в будьякому місці, яке він вважає прийнятним для огляду

товарів, іншого майна або документів. Незважаючи на те що штаб

квартира МАС розташована в Парижі, понад 80 % усіх засідань

відбувається в інших державах. Рішення вважається винесеним у

місці здійснення арбітражного розгляду.

Процедура арбітражного розгляду передбачає правила про мову

розгляду. Якщо сторони не зазначили її в арбітражній угоді або в

арбітражному застереженні арбітражного розгляду, арбітр має право

визначити її, враховуючи усі обставини, що стосуються справи, особ

ливо мову контракту (п. 3 ст. 15).

533

Проект рішення, підготовлений арбітрами (або одноосібним

арбітром), до його остаточного підписання передається до МАС для

його перевірки (п. 6 ст. 2). Метою такої перевірки є забезпечення

можливості примусового виконання рішення у тій країні, де вико

нання буде затребуване. При цьому МАС не має права втручатися в

рішення за суттю, він перевіряє лише його “процесуальну відпо

відність”. Після затвердження МАС рішення остаточно підписуєть

ся арбітрами і видається сторонам.

Міжнародний арбітражний суд відіграє також вирішальну роль

під час вирішення питань, пов’язаних з продовженням процесуаль

них термінів. Так, він встановлює остаточні терміни для надання

сторонами своїх первинних доказів і зауважень щодо арбітражної

угоди або позовних вимог, визначає остаточні терміни для подання

до нього акта про компетенцію і проектів рішень, які можуть бути за

необхідності подовжені МАС.

Крім авансового платежу, що сплачується сторонами до початку

арбітражного розгляду у рівних частинах, сторони повинні оплатити

роботу арбітрів. Остаточний розрахунок здійснюється після винесення

рішення. Тобто арбітражне рішення разом з розглядом справи за

суттю встановлює суму арбітражних витрат і вирішує, яка із сторін

повинна нести витрати або як вони розподіляються між сторонами.

До арбітражних витрат належать: гонорари арбітрів та адміні

стративні витрати, визначені МАС; витрати арбітра, якщо такі є;

гонорари та витрати будьяких експертів, які залучаються арбітром;

звичайні юридичні витрати, яких зазнали сторони.

Після прийняття арбітражного рішення секретаріат повідомляє

про це сторони з переданням їм підписаного арбітром тексту за

обов’язкової умови, щоб арбітражні витрати були повністю сплачені

сторонами або однією з них. На запит будьякої сторони їй може

бути надано додаткову копію рішення МАС , засвідчену його гене

ральним секретарем.

Оригінал кожного рішення, винесеного відповідно до Регламенту

МАС, зберігається в його Секретаріаті.

Порівняльний аналіз міжнародних арбітражних судів та судів

державної системи. Перевагами розгляду спорів в порядку

арбітражного провадження є:

• нетривалий порівняно із звичайними судами термін розгляду

справи;

534

• відносна порівняно із судами дешевизна;

• компетентність арбітражних судів, оскільки арбітри вибираються

із числа спеціалістів;

• негласність розгляду справ;

• відсутність можливості оскарження рішень;

• спрощеність виконання арбітражних рішень.

До суттєвих недоліків міжнародного комерційного арбітражу на

лежать:

• відсутність можливості оскарження арбітражного рішення;

• обмежені повноваження арбітрів;

• неможливість поєднання позовних вимог;

• відсутність гарантії, що після розгляду спору в арбітражі не ви

никне розгляд справи в іншому суді.

Як свідчить наведений порівняльний аналіз переваг та не

доліків арбітражних судів, вони мають умовний характер. Так, за

різних обставин переваги можуть стати недоліками, а недоліки

перевагами. Наприклад, для позивача відсутність можливості ос

карження арбітражного рішення є недоліком, а для відповідача —

перевагою.

ПОРЯДОК ПРИВЕДЕННЯ У ВИКОНАННЯ

ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ.

ЕКЗЕКВАТУРА

У жодній державі іноземні арбітражні рішення не мають безпосе

редньої виконавчої сил. Для їх примусового виконання потрібне

відповідне розпорядження компетентного органа цієї країни — як

правило, суду. За загальним правилом для виконання арбітражні

рішення повинні бути представлені в компетентний суд, який у

певній формі приймає одне з двох рішень: визнати і привести

арбітражне рішення у виконання або відмовити у визнанні та приве

денні його у виконання.

У різних країнах діє різний порядок приведення у виконання

іноземних арбітражних рішень, але всі вони можуть бути зведені,

згідно із класифікацією Е. Брунцевої, до чотирьох основних мо

делей:

535

1) депонування чи реєстрація рішення в суді або іншому компе

тентному органі, після чого воно може бути виконане, як рішення

місцевого суду;

2) виконання арбітражного рішення безпосередньо, без його де

понування чи реєстрації (але для цього може бути потрібен дозвіл

суду на виконання);

3) звернення до суду із проханням про визнання та виконання

рішення (екзекватура);

4) пред’явлення в суд позову на підставі арбітражного рішення

як свідчення наявності боргового зобов’язання, що підлягає судово

му захисту. До цього способу вдаються тільки за відсутності можли

вості застосувати жоден інший спосіб [23].

Найчастіше на практиці застосовується третя модель. У широко

му значенні термін “екзекватурування” — це процедура, здебільшого

судова, що полягає у наданні арбітражному рішенню виконавчої си

ли, тобто здатності бути приведеним у виконання із застосуванням,

у разі потреби, примусових заходів з боку державних органів стосов

но зобов’язаної особи чи її майна. За системи екзекватурування ком

петентна інстанція після розгляду в спрощеному провадженні

дійсності рішення і без судового розгляду за участю сторін, як прави

ло, видає виконавчий документ — наказ про виконання на прохання

заінтересованої сторони [23].

Т. Яблочков дає таке визначення екзекватуруванню: “Exequatur є

ухвалою суду, якою державна влада наділяє іноземне судове рішен

ня виконавчою формулою, іншими словами, дає цьому рішенню на її

території сприяння закону та допомогу місцевої влади” [240].

Екзекватурування арбітражного рішення додає рішенню як вико

навчої сили, так і визнання; відмова в ньому виключає і можливість

визнання рішення. Постанова суду про визнання і виконання іно

земного арбітражного рішення в різних країнах має різні форми. Так,

в Україні та Росії суд виносить ухвалу, на підставі якої видається ви

конавчий лист, у США суд підтверджує арбітражне рішення, що

потім підлягає виконанню як судове рішення.

Умови визнання і приведення у виконання іноземних арбітраж4

них рішень. Ці умови та підстави, на яких у виконанні рішень може

бути відмовлено, передбачено у ст. 3–6 НьюЙоркської конвенції.

Умовою визнання і виконання іноземного арбітражного рішення є

надання в компетентний суд документів, передбачених у п. 1 ст. 4

536

цієї конвенції. Вони подаються стороною, яка просить виконання

арбітражного рішення, і містять:

1) належним чином засвідчені справжнє арбітражне рішення

або його копію;

2) справжню арбітражну угоду або належним чином засвідчену

її копію.

Поданням цих документів вичерпуються обов’язки кредитора

арбітражного рішення. Суд не вправі жадати від нього ніяких інших

документів. Подання до суду стороноюстягувачем відповідного

клопотання з необхідними документами та дотримання визнання і

приведення у виконання арбітражного рішення є підставою для за

доволення такого клопотання. Закон України “Про визнання і вико

нання в Україні рішень іноземних судів” у ст. 6 передбачає розшире

ний перелік документів, що повинні бути представлені в суд, але та

кий перелік є вичерпним, якщо в міжнародному договорі України не

визначено документи, що додаються до клопотання, а саме:

• засвідчена у встановленому порядку копія рішення іноземного

суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

• офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набуло

чинності (якщо це не зазначено в самому рішенні);

• документ, який підтверджує що сторона, стосовно якої ухвалено

рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі,

була вчасно і належним чином сповіщена про час і місце розгляду

справи;

• документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення

іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконува

лося раніше);

• документ, що підтверджує повноваження представника (якщо

клопотання подається представником);

• засвідчений відповідно до законодавства переклад наведених до

кументів українською мовою чи мовою, передбаченою міжнарод

ним договором України.

Наведені вище документи надаються не самі по собі. Вони по

винні супроводжувати письмове клопотання (“прохання”, за

термінологією НьюЙоркської конвенції) про визнання і виконан

ня арбітражного рішення, хоча Конвенція про нього і не згадує.

Замість цього вона вказує, що визнання і приведення у виконання

арбітражних рішень здійснюються “відповідно до процесуальних

537

норм тієї території, де запитується визнання і приведення у вико

нання цих рішень”. Типовий закон ЮНСІТРАЛ (п. 1 ст. 35) прямо

вимагає від заінтересованої сторони представлення в суд письмового

клопотання.

Документи, складені іноземною мовою, повинні бути надані суду

в перекладі на офіційну мову держави, де запитується визнання і ви

конання рішення. Згідно із п. 2 ст. 4 Конвенції переклад засвідчуєть

ся офіційним чи присяжним перекладачем, дипломатичною чи кон

сульською установою. НьюЙоркська конвенція була підготовлена і

набула чинності до підписання Гаазької конвенції 1961 р., що скасо

вує вимогу консульської легалізації іноземних офіційних доку

ментів. НьюЙоркська конвенція зазначає необхідність представ

лення суду арбітражного рішення й арбітражної угоди “при поданні

прохання про визнання і виконання арбітражного рішення”, тобто

обох документів одночасно.

Терміни пред’явлення іноземного арбітражного рішення до

виконання. Стаття 3 НьюЙоркської конвенції передбачає, що

прийнята у державі — учасниці Конвенції виконавча процедура

для іноземних рішень може бути обтяжливішою, ніж для внут

рішніх. Один з аспектів можливої процесуальної відмінності —

термін давності для виконання арбітражних рішень. У підходах

країнучасниць наявні розбіжності. Так, в одних країнах арбітраж

не рішення “діє” безстроково і може бути пред’явлене до виконан

ня в будьякий час, в інших законодавство встановлює для цього

спеціальні терміни.

В Україні (як і в багатьох колишніх республіках СРСР), згідно зі

ст. 3 Закону України “Про визнання і виконання в Україні рішень

іноземних судів”, за винятком деяких випадків, “рішення іноземного

суду, може бути пред’явлене до примусового виконання в Україні

протягом трьох років з моменту вступу рішення в законну силу”.

Іншими словами, кредитор рішення може звернутися до компетент

ного українського суду із клопотанням про визнання і виконання

цього рішення протягом трьох років з моменту набуття ним чин

ності. У свою чергу, ст. 84 Закону України “Про виконавче провад

ження” передбачає, що, “виконавчий документ, виданий у встановле

ному порядку на підставі рішення іноземного суду чи арбітражу, мо

же бути пред’явлений до примусового виконання протягом трьох

років з моменту вступу рішення в законну силу”.

538

Терміни для пред’явлення іноземних арбітражних рішень до ви

конання, крім внутрішнього законодавства можуть встановлюватися

багатосторонніми і двосторонніми міжнародними договорами.

Прикладом може бути Московська конвенція 1972 р. Пункт. 5 ст. 4

передбачає, що арбітражні рішення, винесені на підставі цієї Кон

венції і не виконані добровільно, можуть бути пред’явлені до приму

сового виконання протягом двох років. Цей термін обчислюється з

дня вручення арбітражного рішення стороні, що вимагає виконання,

а в разі надсилання рішення поштою — з дати штемпеля поштового

відомства про прийняття рекомендованого листа до відправлення.

Щодо мирової угоди зазначений термін обчислюється з дня ухвален

ня такої угоди.

Законодавство деяких держав передбачає різні терміни для

пред’явлення до виконання іноземних і внутрішніх арбітражних

рішень. До останніх можуть належати рішення міжнародних ко

мерційних арбітражів, винесені на території даної країни. Так, наприк

лад, у США іноземні арбітражні рішення можуть бути пред’явлені до

виконання протягом трьох років, внутрішні — протягом року.

Порядок виконання рішень відповідно до Угоди “Про порядок

вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяль4

ності” від 20 березня 1999 р. Угоду ратифіковано Постановою Вер

ховної Ради України № 288912 від 19 грудня 1992 р. Цією міжуря

довою угодою передбачається, що держави — учасниці СНД взаємно

визнають і виконують рішення компетентних судів що набули чин

ності. Це означає, що рішення, винесені компетентними судами

однієї державиучасниці, підлягають негайному виконанню на тери

торії інших державучасниць.

Проте у приведенні до виконання рішення може бути відмовлено

на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, за умови, що ця

сторона надасть компетентному суду за місцем, де запитується при

ведення у виконання, докази того, що:

• судом запитуваної держави — учасниці СНД раніше було винесе

но рішення, що набуло чинності, у справі між тими самими сторо

нами, щодо того самого предмета і на тій самій підставі;

• наявне визнане рішення компетентного суду третьої держави

учасниці або держави, що не є учасницею СНД, стосовно суперечки

між тими самими сторонами, щодо того самого предмета і на тих

самих підставах;

539

• суперечку відповідно до даної Угоди вирішено некомпетентним

судом;

• іншу сторону не було сповіщено належним чином про процес;

• минув трирічний термін давнини пред’явлення рішення до при

мусового виконання.

За сформованою практикою приведення у виконання судових

рішень на території держав — учасниць СНД здійснюється за клопо

танням заінтересованої сторони, що разом з належним чином оформ

леними документами спрямовується на ім’я Міністерства юстиції за

питуваної держави через Міністерство юстиції державистягувача.

До клопотання додаються:

1) належним чином засвідчена копія рішення, про примусове

виконання якого порушено клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення набуло чинності;

3) доказ повідомлення іншої сторони про процес;

4) виконавчий документ.

Відмова у визнанні та приведенні у виконання іноземних арбі4

тражних рішень. У разі надання заявником усіх передбачених у ст. 4

НьюЙоркської конвенції документів суд зобов’язаний визнати і ви

конати іноземне арбітражне рішення, якщо тільки сторона, проти

якої воно спрямоване, не доведе наявності однієї чи кількох підстав

для відмови у виконанні, наведених у п. 1 ст. 5 НьюЙоркської кон

венції, або якщо сам суд не визначить наявність однієї або двох

підстав, передбачених п. 2 цієї статті.

Згідно з п. 1 ст. 5 НьюЙоркської конвенції у визнанні та приве

денні у виконання рішення може бути відмовлено на прохання тієї

сторони, проти якої воно винесене, якщо ця сторона доведе, що:

• одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздат

ною чи ця угода недійсна за законом, якому сторони його підпо

рядкували;

• сторону не було належним чином сповіщено про призначення

арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших причин вона не

могла надати свої пояснення;

• рішення винесено за суперечкою, не передбаченою арбітражною

угодою, не підпадає під її умови або містить постанови з питань,

що виходять за межі цієї угоди. Проте, якщо постанови з питань,

які охоплюються і не охоплюються арбітражною угодою, можна

розмежувати, то може бути скасована тільки та частина арбітраж

540