Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно

інтегральних мікросхем 1989 р. За станом на 1 січня 2004 р. цей До

говір не набув чинності. Незважаючи на це, його було внесено до

Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

(ТРІПС) у межах СОТ з такими змінами:

• термін охорони становить 10 (а не 8) років;

• виключне право власника поширюється також на вироби, які

містять інтегральні мікросхеми з топографією, що охороняється;

• обставини, за яких топографії можуть використовуватися без зго

ди правовласника, обмеженіші.

Відповідно до Договору кожна договірна сторона зобов’язана

забезпечити на усій своїй території охорону інтелектуальної влас

ності стосовно оригіналів топографій інтегральних мікросхем, неза

лежно від факту вміщення інтегральної мікросхеми у виріб. Кожна

договірна сторона повинна надавати фізичним і юридичним особам

інших договірних сторін такий самий режим, як і своїм громадянам

(національний режим). Договірні сторони повинні визнавати непра

вомірними такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу правовлас

ника: відтворення топографії, ввезення, продаж та інші види поши

рення у комерційних цілях топографій чи інтегральних мікросхем,

що містять топографію.

Проте деякі дії можуть вільно чинитися в приватних цілях або

винятково з метою оцінки, аналізу, досліджень та навчання. Більш

того, передбачається можливість надання примусової ліцензії з вип

латою справедливої винагороди правовласнику після безуспішних

спроб з боку третіх осіб одержати у нього дозвіл. Аналогічним чином

будьяка договірна сторона може застосовувати заходи, у тому числі

надання примусової ліцензії, здійснювані виконавчим чи судовим

органом цієї сторони після виконання встановленої процедури

відповідно до її законів, що забезпечують вільну конкуренцію і за

побігання зловживанням з боку правовласника. Договірні сторони

можуть здійснювати охорону топографій за умови їх використання в

комерційних цілях або подання заявки на їх реєстрацію.

Найробский договір про охорону Олімпійського символу 1981 р.

Усі держави — учасниці цього Договору зобов’язані охороняти

Олімпійський символ (п’ять переплетених кілець) від використання в

комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак то

що) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договір також

191

передбачає, що в усіх випадках, коли Міжнародному олімпійському

комітету надходять ліцензійні платежі за дозвіл на використання

олімпійського символу в комерційних цілях, частина доходів повинна

відраховуватися на користь заінтересованих олімпійських комітетів.

Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. (Договір

ТLТ). Метою його є гармонізація вимог до процедури набуття прав

на торговельні марки. Більшість положень ТLТ пов’язана з цією про

цедурою, що може бути поділена на три основні фази: заявка на

реєстрацію, зміни після реєстрації і продовження реєстрації. Прави

ла щодо кожної з фаз складені таким чином, щоб чітко визначити

максимальні вимоги, які компетентне відомство може ставити до за

явника чи власника знака.

Подання заявки на реєстрацію. За максимальними вимогами

відповідно до Договору заявка повинна містити:

• заяву, ім’я та адресу, а також інші відомості щодо заявника або

його представника;

• вказівки щодо знака (стандартні або нестандартні символи, опис

знака, колір, об’ємність тощо);

• назви товарів і/або послуг із зазначенням класів, згрупованих

відповідно до Ніццької класифікації.

Кожна державаучасниця повинна також дозволяти, щоб заявка

стосувалася товарів і/чи послуг, які належать до кількох класів

міжнародної (Ніццької) класифікації. Жодна із державучасниць не

може вимагати від заявника виписки з торгового чи іншого реєстру,

зазначення сфери його діяльності або надання доказів, що знак за

реєстровано в інших державах.

Зміни після реєстрації. Можуть стосуватися найменування або

імені заявника чи власника реєстрації знака, його адреси. Формальні

вимоги щодо цього чітко визначені. Висування інших вимог заборо

нено. Навіть якщо зміна стосується декількох заявок або реєстрацій,

досить однієї заяви про внесення змін.

Продовження реєстрації. У Договорі зазначено стандартну три

валість первісного терміну реєстрації, а також тривалість кожного

наступного терміну продовження, що становить 10 років. Крім того,

передбачено, що доручення може стосуватися кількох заявок і реєс

трацій того самого власника. За винятком випадків відмови від

реєстрації, заборонено також вимагати нотаріального засвідчення,

завірення або легалізації будьякого підпису.

192

Договір про патентні закони (Договір PLT). Призначений

для розроблення єдиної міжнародностандартизованої низки

формальних вимог, гармонізованих з Договором РСТ, для

національних і регіональних патентних відомств, а в національній

фазі, відповідно до Договору РСТ, — для подання та експертизи

національних і регіональних заявок на надання патенту на ви

нахід, підтримання чинності патентів і деяких додаткових вимог,

пов’язаних з патентами або заявками (наприклад, вимоги стосов

но електронного подання заявки, патентних повірених і реє

страції прав на винаходи в патентних відомствах, зменшення ри

зику втрати прав у разі невиконання формальних вимог, послаб

лення і поновлення прав за порушення деяких граничних

термінів).

Договір PLT регламентує максимальний набір вимог, які можуть

застосовуватися патентним відомством країниучасниці. Патентне

відомство може передбачати будьякі інші формальні вимоги щодо

питань, які розглядає Договір PLT. Іншими словами, цей договір не

визначає єдиної процедури для всіх країнучасниць, але країнаучас

ниця може встановити менше обмежень або зручніші вимоги для ко

ристувача, ніж передбачено Договором PLT.

Мадридська угода про запобігання поширенню неправдивих

або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах

1891 р. Була переглянута 1911 р. у Вашингтоні, 1925 р. — у Гаазі,

1934 р. — у Лондоні, 1958 р. — у Лісабоні, 1967 р. — у Стокгольмі.

Згідно з Угодою усі товари, які мають такі географічні зазначення, за

умови, що вони прямо чи опосередковано вказують на одну з країн —

учасниць Угоди чи на регіон на території цієї країни, підлягають

конфіскації під час імпорту, або імпорт таких товарів повинен бути

забороненим, або щодо такого імпорту товарів повинні вживатися

інші заходи і санкції.

Угода визначає випадки і способи вимоги та здійснення такої

конфіскації товарів. При цьому для продажу, показу чи пропозиції

для продажу товарів заборонено використовувати географічні зазна

чення, які можуть ввести споживачів в оману щодо походження цих

товарів. Суди кожної країни — учасниці Угоди мають право вирішу

вати, які географічні зазначення не відповідають її положенням че

рез їх загальний характер (за винятком регіональних географічних

зазначень щодо спиртних напоїв).

193

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію прав на торго4

вельні марки 1891 р. (Мадридська угода) і Протокол до Мадрид4

ської угоди 28 грудня 1989 р.

Передбачають міжнародну реєстра

цію прав на торговельні марки для товарів і послуг у Міжнародному

бюро ВОІВ у Женеві. Реєстрація прав на торговельну марку,

здійснена в межах цієї угоди, називається міжнародною, тому що

зазначені права набувають чинності у кількох країнах і потенційно —

в усіх країнах — учасницях Паризької конвенції (за винятком країни

походження даної торговельної марки).

Для можливості користування перевагами Угоди заявник пови

нен бути громадянином однієї з країн — учасниць Паризької кон

венції або постійно мешкати, перебувати чи володіти майном і

діючим промисловим або комерційним підприємством на території

однієї з таких країн. Спершу заявник повинен зареєструвати права

на свою торговельну марку в національному патентному відомстві

країни її походження або в регіональному відомстві з торговельних

марок і лише після цього подавати заявку на міжнародну реєстрацію

прав щодо цієї торговельної марки через вказане національне чи

регіональне патентне відомство.

Відомості щодо здійснення міжнародної реєстрації прав на заяв

лену торговельну марку публікуються Міжнародним бюро ВОІВ, і

про це повідомляється країнам — учасницям Паризької конвенції

або регіональному відомству країн Бенілюксу, де заявник здійснює

процедуру реєстрації прав. Кожне патентне відомство такої країни

чи регіональне відомство країн Бенілюксу може протягом одного ро

ку заявити, вказавши підстави, що реєстрація прав на дану торго

вельну марку не може бути здійснена на території цієї країни. Після

такої заяви процедура, пов’язана з реєстрацією прав на цю торго

вельну марку, продовжується у зазначених національному чи

регіональному патентному відомстві або в судах відповідних країн —

194

___________

Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла

Закон “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про

міжнародну реєстрацію знаків” від 1 червня 2000 р. № 1763ІІІ. Закон містить засте

реження: “Строк про повідомлення про відмову в охороні становитиме 18 місяців, а у

випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання

охорони, то про таку відмову може бути повідомлено після закінчення 18 місяців”

(Офіційний вісник України. — 2000. — №. 23).

учасниць Паризької конвенції. Якщо таку заяву не було зроблено

протягом одного року, міжнародна реєстрація прав на торговельну

марку набуває чинності національної або регіональної (країни

Бенілюксу) реєстрації прав.

Міжнародна реєстрація прав на торговельну марку надає деякі

переваги її власнику. Після реєстрації таких прав у країні — учасниці

Паризької конвенції чи регіональному відомстві країн Бенілюксу,

що є країною походження цієї марки, власник прав на неї повинен

подати лише одну заявку однією мовою і сплатити збори одному

компетентному органу (Міжнародному бюро ВОІВ) замість подан

ня окремих заявок різними мовами у національні (або регіональні)

патентні відомства різних країн — учасниць Паризької конвенції,

сплачуючи збори окремо кожному відомству.

Подібні переваги існують також у разі подовження дії реєс

трації прав (через кожні 20 років) чи внесення змін до цієї реєстрації.

З дати міжнародної реєстрації прав на торговельні марки зазна

чені права у кожній вибраній країні — учасниці Паризької кон

венції захищаються аналогічно тому, якщо б права на цю марку

було зареєстровано безпосередньо в патентному відомстві цієї

країни. Дію міжнародної реєстрації прав можна поширювати на

країну — учасницю Паризької конвенції, яка не була зазначена у

міжнародній заявці, шляхом подання відповідного клопотання.

Протягом 5 років з дати міжнародної реєстрації прав на торго

вельну марку дія цієї реєстрації залежить від торговельної марки,

права на яку зареєстровано чи заявлено на реєстрацію в патентному

відомстві країни походження. Міжнародна реєстрація прав на тор

говельну марку вигідна національним та регіональним патентним

відомствам (наприклад, відомству країн Бенілюксу), оскільки вона

зменшує обсяг роботи, яку вони повинні були б виконувати в про

тивному разі. Наприклад, їм не потрібно публікувати відомості що

до зареєстрованих прав на торговельні марки. Частина зборів, що

сплачуються Міжнародному бюро ВОІВ, передається країнам —

учасницям Паризької конвенції, зазначеним для одержання право

вої охорони.

Протокол до Мадридської угоди прийнято з метою запровад

ження певних нових елементів до системи міжнародної реєстрації

прав на торговельні марки, існуючої згідно з Мадридською угодою.

Ці нові елементи усувають перешкоди, що заважали певним

195

країнам приєднатися до Мадридської угоди. Протокол діє як до

повнення до неї.

Порівняно з Мадридською угодою Протокол до неї запроваджує

такі основі нововведення:

• заявник може обґрунтувати свою заявку на міжнародну реєстра

цію прав на торговельну марку не лише на підставі реєстрації

прав на неї у національному (чи регіональному) патентному

відомстві країни походження, а й на підставі заявки на національ

ну (чи регіональну) реєстрацію прав на цю марку, подану до

даного патентного відомства;

• кожна країна — учасниця Паризької конвенції, на території якої

заявник просить правової охорони на свою торговельну марку,

може протягом 18 місяців (замість одного року), і навіть протя

гом тривалішого періоду у разі оспорювання, заявити, що

реєстрація прав на цю марку не може бути здійснена на її тери

торії;

• патентне відомство кожної країни — учасниці Паризької кон

венції може отримати більші суми зборів порівняно з одержани

ми за Мадридською угодою;

• міжнародна реєстрація прав на торговельну марку, що анулюєть

ся на вимогу патентного відомства країни походження цієї мар

ки (наприклад, через те, що базову заявку було відхилено чи ба

зову реєстрацію прав визнано недійсною протягом 5 років з дати

міжнародної реєстрації прав), може бути перетворена на націо

нальні (чи регіональні) заявки на реєстрацію прав на цю торго

вельну марку із збереженням дати подання міжнародної заявки

і, у відповідних випадках, набуває пріоритету (можливість, не

передбачена Мадридською угодою). Крім того, заявки на реєс

трацію прав на торговельні марки відповідно до Протоколу до

Мадридської угоди можна подавати не лише французькою, а й

англійською мовою.

Гаазька угода про міжнародну реєстрацію прав на промислові

зразки 1925 р. (Гаазька угода). Є багатостороннім договором, який

спрощує набуття прав на промисловий зразок у країнахучасницях.

Вона дає змогу громадянам і особам, які мають постійне місце про

живання чи місцезнаходження у країні — учасниці Угоди, одержати

правову охорону промислового зразка в усіх інших країнахучасни

цях шляхом простої та недорогої процедури, а саме подання безпосе

196

редньо до Міжнародного бюро ВОІВ єдиної міжнародної заявки

однією мовою (англійською або французькою) і документа щодо

сплати збору в однаковій валюті.

Основні положення Угоди:

1) міжнародна реєстрація прав на промислові зразки може

бути здійснена безпосередньо через Міжнародне бюро ВОІВ або

через національне патентне відомство країни — учасниці Гаазь

кої угоди, яка є країною чи місцезнаходженням заявника, якщо

законодавством цієї держави таке передбачено. При цьому

національне законодавство будьякої країниучасниці може

містити вимогу щодо здійснення міжнародної реєстрації прав на

промислові зразки через посередництво свого національного пате

нтного відомства;

2) у кожній країніучасниці, зазначеній заявником, міжнародна

реєстрація прав на промислові зразки має такі наслідки, як нібито всі

формальності, потрібні для набуття прав на цей промисловий зразок

відповідно до національного законодавства, було виконано заявни

ком і всі адміністративні заходи, необхідні для цього, вжито патент

ним відомством цієї країниучасниці;

3) дія міжнародної реєстрації прав на промислові зразки може

бути поширена на країну — учасницю Угоди, що є країною його по

ходження (у разі зазначення її заявником), якщо законодавство цієї

держави не передбачає іншого;

4) Міжнародне бюро ВОІВ публікує в офіційному бюлетені чор

нобілі репродукції або, за клопотанням заявника, кольорові репро

дукції фотографій чи інших графічних зображень стосовно кожного

промислового зразка, щодо якого здійснено міжнародну реєстрацію

прав. Заявник може подати клопотання про те, щоб публікацію було

відкладено на термін, який не перевищує 12 місяців з дати міжнарод

ної реєстрації прав на промисловий зразок, або, якщо заявлено пріо

ритет, — з дати пріоритету;

5) кожна країнаучасниця, зазначена заявником, може відмови

ти в наданні правової охорони заявленому на міжнародну реє

страцію промисловому зразку протягом 6 місяців з дати отримання

публікації про міжнародну реєстрацію прав на нього. Відмова в на

данні правової охорони може ґрунтуватися лише на вимогах норм

національного законодавства, що не стосуються формальностей і

адміністративних дій, які мають бути вчинені відповідно до

197

національного законодавства патентним відомством країниучас

ниці, що відмовляє в наданні правової охорони;

6) термін дії правової охорони промислового зразка, щодо якого

здійснено міжнародну реєстрацію прав, становить 5 років або, у разі

її подовження, — 10 років з дати міжнародної реєстрації прав на про

мисловий зразок;

7) Женевський акт (1999 р.) Гаазької угоди запроваджує низку

важливих змін до Гаазької системи міжнародної реєстрації прав на

промислові зразки. До цього часу система регулювалась Гаазьким

актом (1960 р.) і Лондонським актом (1934 р.). Женевський акт

поліпшив існуючу систему міжнародної реєстрації прав на промис

лові зразки, підвищивши її сумісність із системами реєстрації прав

на промислові зразки в Японії, Великобританії та США, де правова

охорона промисловим зразкам надається залежно від експертизи за

явки шляхом дослідження такого критерію їх охороноспроможності,

як новизна. Женевський акт спрямований на розширення геогра

фічних меж міжнародної реєстрації прав на промислові зразки.

Регіональні організації, які мають патентне відомство, що реєструє

права на промислові зразки, можуть стати учасницями Женевського

акта Гаазької угоди;

8) Женевський акт Гаазької угоди вимагає, щоб країниучасниці

здійснювали міжнародну реєстрацію прав на промислові зразки

відповідно до свого національного законодавства протягом шес

тимісячного терміну, який може бути продовжений ще на 6 місяців

для тих країн, законодавство яких вимагає здійснення експертизи за

явки на відповідність такому критерію охороноспроможності про

мислового зразка, як новизна. Він також запроваджує модифіковану

систему сплати зборів, можливу відстрочку публікування відомостей

щодо реєстрації прав на промисловий зразок на термін до 30 місяців і

можливість, у разі відкладення публікації, подати екземпляри заявле

ного промислового зразка замість фотографій або інших графічних

зображень. Останні положення становлять особливий інтерес для

текстильної промисловості.

Гаазька угода є чинною для України з 29 серпня 2002 р. Це озна

чає, що українські заявники можуть подавати заявки на міжнарод

ну реєстрацію прав на промислові зразки і одержувати правову охо

рону на них в іноземних країнах відповідно до зазначеної вище про

цедури.

198

Лісабонська угода про правову охорону географічних зазна4

чень і міжнародну реєстрацію прав на них 1958 р. Забезпечує пра

вову охорону географічних зазначень шляхом міжнародної реєстра

ції прав на них. Права на такі зазначення реєструються Міжнарод

ним бюро ВОІВ у Женеві на підставі заявки, поданої компетентним

органом заінтересованої країни — учасниці Угоди. Міжнародне бю

ро ВОІВ повідомляє про здійснення такої міжнародної реєстрації

прав інші країниучасниці. За винятком випадків, коли якась

країнаучасниця заявила протягом одного року, що вона не може за

безпечити правову охорону географічного зазначення, права на яке

мають міжнародну реєстрацію відповідно до цієї Угоди, усі країни

учасниці повинні забезпечувати правову охорону цього геогра

фічного зазначення до того часу, доки воно має правову охорону в

країні походження.

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію 1971 р.

(Страсбурзька угода). Засновує Міжнародну патентну класифікацію,

що розподіляє всі галузі техніки і технологій на вісім розділів, які

містять приблизно 71 тис. рубрик. Кожна рубрика має індекс, який

складається з арабських цифр і літер латинської абетки. Відповідні

індекси зазначено на кожному патентному документі опублікованої

заявки та виданого патенту на винахід.

Міжнародна патентна класифікація необхідна для пошуку патент

них документів з метою дослідження рівня техніки. Такий пошук

потрібен як патентним відомствам, що видають патенти на винаходи,

так і потенційним винахідникам, науководослідним організаціям та

іншим, причетним до нових розробок та їх використання.

На даний час Міжнародну патентну класифікацію використову

ють патентні відомства понад 90 країн, чотири регіональні патентні

відомства і Міжнародне бюро ВОІВ. З метою підтримання Міжна

родної патентної класифікації на рівні сучасних вимог вона

постійно переглядається, і кожні 5 років публікується нова її ре

дакція.

Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації

промислових зразків 1968 р. Відповідно до Угоди патентні відом

ства країнучасниць повинні зазначати в кожній публікації і в

офіційних документах стосовно реєстрації прав на промислові зраз

ки відповідні індекси Міжнародної класифікації промислових

зразків.

199

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів та послуг

для реєстрації прав на торговельні марки 1957 р.

Встановлює кла

сифікацію товарів і послуг з метою реєстрації прав на торговельні

марки. Патентні відомства країн — учасниць Паризької конвенції по

винні вказувати ці класи у разі кожної реєстрації прав на торговель

ну марку.

Віденська угода про Міжнародну класифікацію зображуваль4

них елементів торговельних марок 1973 р. Визначає класифікацію

для здійснення експертизи заявок на реєстрацію прав на торговельні

марки, які складаються із зображувальних елементів чи містять їх.

Патентні відомства країн — учасниць Паризької конвенції повинні

зазначати в офіційних документах і публікаціях, пов’язаних з

реєстрацією прав на торговельні марки і подовженням дії реєстрації

прав, відповідні позначення цієї класифікації.

ФОРМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Права на твори науки і мистецтва (авторське право). В резуль

таті створення витвору науки, літератури і мистецтва його автор

набуває суб’єктивних прав як особистого немайнового, так і майно

вого характеру. Ці права традиційно іменують монопольними, тоб

то такими, що належать тільки визначеній законом особі й виклю

чають можливість розпоряджатися ними будьякій іншій. Таким

чином, монопольний характер авторських прав на твори полягає у

визнанні того, що тільки сам власник прав (тобто автор або його

правонаступник) може вирішувати питання про здійснення ав

торських правомочностей, насамперед пов’язаних з використанням

твору. Звичайно, тут враховується те, що окремі авторські право

мочності, наприклад право авторства і право на ім’я, невіддільні від

особи автора, а також те, що закон встановлює певні обмеження

щодо здійснення авторських прав. Але попри все, саме власнику ав

торських прав на твір надається право на використання його та

200

___________

Україна приєдналася до Угоди відповідно до закону України від 1 червня

2000 р. № 1782ІІІ.