Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

Цей дуалізм у правовій охороні результатів інтелектуальної діяль

ності відображено і в законодавстві України про інтелектуальну

власність. Так, Закон України “Про авторське право і суміжні права”

визнає за творцями творів та їх правонаступниками лише виключне

право на використання. Закони про промислову власність України за

творцями та їх правонаступниками визнають право власності з усіма

наслідками, що з цього випливають. Визнання права власності на ре

зультати інтелектуальної діяльності закріплено також Законом Ук

раїни “Про власність” від 7 лютого 1991 р. У новому Цивільному

кодексі України визнається лише право інтелектуальної власності.

Таким чином, ми маємо правовий інститут інтелектуальної влас

ності як права власності на нематеріальні результати діяльності: ідеї,

думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються або

втілюються в певних матеріальних носіях. Це та специфічна ознака

продукту інтелектуальної діяльності, що є об’єктом цієї власності.

Результати інтелектуальної діяльності визнаються товаром. То

вар є об’єктом як господарського, так і цивільноправового обороту.

У цивільному законодавстві передбачено можливість укладати будь

які угоди стосовно об’єктів інтелектуальної власності. Право інте

лектуальної власності є складовою інституту власності.

Об’єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися

відповідно до їх характеру так само, як об’єкти звичайного права; ви

користання об’єктів інтелектуальної власності зазвичай здійснюєть

ся на платній основі. Користувач має сплатити власнику за право ко

ристування об’єктом інтелектуальної власності, що є звичайним і

для об’єктів власності. Отже, такі правомочності суб’єкта власності,

як право використання об’єкта власності та право інтелектуальної

власності, не мають принципової відмінності. Право розпорядження

притаманне як праву власності, так і праву інтелектуальної влас

ності, оскільки їх суб’єкт має право визначати долю власності та

інтелектуальної власності, що йому належить. Такі дії, як користу

вання і розпорядження, можуть передаватися власником іншим осо

бам, які здійснюють їх від імені власника. Законодавство майже всіх

країн передбачає можливість передання права розпорядження

власністю, в тому числі інтелектуальною, іншим особам. Власник

може вчиняти будьякі цивільноправові дії, спрямовані як на вико

ристання об’єкта права власності, так і на розпорядження, у тому

числі інтелектуальною власністю.

181

Правовий захист інтелектуальної власності є строковим і має на

меті передати її результати у загальне надбання відразу після закін

чення дії прав на них. Це є загальним, остаточним і непорушним

статусом результатів інтелектуальної діяльності та комерційних

позначень, які не мають спеціальної форми правового захисту інте

лектуальної власності. Об’єкти прав інтелектуальної власності, які є

загальним надбанням, не можуть використовуватись тільки для

приватних цілей і є доступними для вільного копіювання та вико

ристання будьким.

Однією із цілей правового захисту винаходів шляхом надання па

тентів на них є впровадження нових технологій до загального вико

ристання через їх інформативні функції. Наприклад, умовою надан

ня патенту на винахід є розкриття сутності винаходу шляхом публі

кування його опису як компенсації (“quid pro quo”), що позбавляє цей

винахід конфіденційності. Публікування патентним відомством да

них щодо винаходу забезпечує його доступність для громадськості й

дає можливість іншим зрозуміти сутність винаходу, щоб використа

ти його для досліджень або експериментів (залежно від норм націо

нального патентного законодавства), що є основою для подальшого

розвитку техніки і технологій. Проте відразу після закінчення

терміну дії патенту на винахід громадськості дозволяється викорис

товувати цей винахід, який стає суспільним надбанням.

Авторські права надають їх власникам можливість використання

твору, виключне право дозволити використовувати твір, право пе

решкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі за

боронити таке використання, та інші майнові права, встановлені за

коном. До права використання твору належать:

• опублікування, відтворення будьяким способом та у будьякій

формі;

• перекладання, перероблення, адаптація;

• аранжування та інші подібні зміни;

• внесення складовою частиною до збірників баз даних, антомо

логій, енциклопедій тощо;

• публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо;

• імпортування його примірників, примірників його перекладів;

• перероблення тощо та інші дії, встановлені законом.

Патент надає його власнику право на використання винаходу, ко

рисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти їх

182

використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати

неправовому використанню винаходу, корисної моделі, промислово

го зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові

права інтелектуальної власності, регламентовані законом.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

• виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через

Інтернет, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в

господарський оборот у зазначених цілях продукту, виготовлено

го із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);

• застосування способу, що охороняється патентом, або пропону

вання його для використання в Україні, якщо особа, яка пропо

нує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється

без згоди власника патенту, або, виходячи з обставин, що це і так

є очевидним;

• пропонування для продажу, введення в господарський оборот,

застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях про

дукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється

патентом.

Власник патенту може використовувати попереджувальне мар

кування із зазначенням номера патенту на продукті чи на упаковці

продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого вина

ходу.

Патент надає його власникові право забороняти іншим особам

використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за ви

нятком випадків, коли таке використання не визнається порушен

ням прав, що надаються патентом.

Власник патенту може передавати на підставі договору право

власності на винахід (корисну модель) будьякій особі, яка стає його

правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) —

тільки за погодженням із державним експертом. Власник патенту

надає будьякій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання вина

ходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо

секретного винаходу (секретної моделі) такий дозвіл надається тіль

ки за погодженням із державним експертом.

183

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ

У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямова

на на формування єдиних підходів до забезпечення її прав. Комплекс

заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня ор

ганізація інтелектуальної власності, що є однією із 16 спеціалізованих

організацій в системі ООН.

ВОІВ у її сучасному вигляді було започатковано у 1883 і 1886 рр.

укладенням відповідно Паризької конвенції з охорони промислової

власності та Бернської конвенції з охороні літературних і художніх

творів. Кожна з цих конвенцій передбачала створення секретаріату —

Міжнародного бюро.

14 липня 1967 р. у Стокгольмі було укладено Конвенцією про зас

нування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка набу

ла чинності у 1970 р. Конвенція визначає об’єкти інтелектуальної

власності, права на які мають охоронятись державамиучасницями.

Відповідно до ст. 2 Конвенції інтелектуальна власність — це права на

літературні, художні та наукові твори, на виконавчу діяльність ар

тистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, права на винаходи

у всіх сферах людської діяльності, наукові відкриття, промислові

зразки, знаки для товарів, знаки обслуговування, комерційні

(фірмові) найменування і комерційні позначення, захист проти не

добросовісної конкуренції, а також всі інші права, що належать до

інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій і художній галу

зях. На 1 січня 2004 р. 179 держав є учасницями Конвенції.

Основними цілями ВОІВ є:

• сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шля

хом співробітництва між державами і, у відповідних випадках,

взаємодії із будьякою іншою міжнародною організацією;

• забезпечення адміністративного співробітництва Союзів, тобто

тих, що створені у межах Паризької та Бернської конвенцій, а та

кож інших договорів, адміністративні функції стосовно яких ви

конує ВОІВ.

З метою сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому

світі ВОІВ заохочує розроблення та укладання нових міжнародних

договорів, спрямованих на уніфікацію національних законодавств у

184

сфері охорони інтелектуальної власності; надає технічну допомогу

країнам, що розвиваються; збирає і поширює інформацію; забезпечує

роботу служб, спрямовану на одержання охорони винаходів, знаків

для товарів, послуг і промислових зразків; сприяє розвитку інших

видів адміністративного співробітництва між державамичленами.

ВОІВ має три керівних органи:

1) Генеральна Асамблея, членами якої є держави — учасниці

ВОІВ, а також Паризького і/або Бернського союзів;

2) Конференція, членами якої є всі держави — учасниці ВОІВ;

3) Координаційний комітет, члени якого обираються із членів

ВОІВ, Паризького і Бернського комітетів; Швейцарія є членом “ex

officio”.

ВОІВ виконує адміністративні функції 23 міжнародних дого

ворів щодо різних аспектів охорони інтелектуальної власності.

Вирізняють три групи таких договорів :

1. Договори з охорони інтелектуальної власності, що визначають

міжнародні стандарти з цього питання. До них належать, зокрема,:

• Паризька конвенція з охорони промислової власності;

• Бернська конвенція з охорони літературних та художніх

творів;

• Всесвітня конвенція про авторське право;

• Найробський договір про охорону Олімпійського символу;

• Вашингтонський договір про інтелектуальну власність сто

совно інтегральних мікросхем;

• Договір про закони щодо товарних знаків (TLT);

• Договір про патентні закони (PLT)

• Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин;

• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворювання їхніх фонограм;

• Договір ВОІВ про авторське прав;

• Договір ВОІВ про виконання і фонограми;

• Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців,

виробників фонограм і організацій мовлення.

2. Договори, що забезпечують правову охорону різних об’єктів

інтелектуальної власності в різних державах. Вони визначають

спеціальні процедури, що надають можливість заявникам зручно і

значно дешевше набувати права інтелектуальної власності на вина

ходи, промислові зразки, торговельні марки:

185

• Договір про патентну кооперацію (PCT);

• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстра

цію знаків;

• Будапештський договір про міжнародне визнання депону

вання мікроорганізмів з метою патентної процедури;

• Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових

зразків.

3. Договори, що встановлюють міжнародні класифікації для

різних об’єктів інтелектуальної власності:

• Страсбурзька угода про Міжнародну патентну кла

сифікацію;

• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і пос

луг для реєстрації знаків;

• Локарнська угода про Міжнародну класифікацію промис

лових зразків;

• Віденська угода про Міжнародну класифікацію зображу

вальних елементів торговельних марок.

Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р.

(Паризька конвенція)

. Забезпечує правову охорону результатів

інтелектуальної діяльності, спрямованих на підвищення суттєвої

якості товарів; в інших країнах можлива на базі її принципів. Кон

венція застосовується для об’єктів прав промислової власності в її

якнайширшому розумінні, у тому числі винаходів, торговельних ма

рок, промислових зразків, корисних моделей, фірмових наймену

вань, географічних зазначень та захисту від недобросовісної конку

ренції. Головні положення Конвенції поділено на три основні кате

горії: національний режим, право пріоритету, загальні норми щодо

матеріальних прав.

Національний режим. Відповідно до положень національного ре

жиму Конвенція передбачає, що стосовно правової охорони об’єктів

прав промислової власності кожна країнаучасниця повинна надава

ти громадянам інших країнучасниць такий самий режим правової

охорони, як і для власних громадян. Це положення поширюється та

кож на громадян країн, які не є її учасницями, якщо вони мають

постійне місце проживання, або діюче промислове чи комерційне

186

___________

Для України Конвенція чинна з 25 грудня 1991 р.

підприємство у країніучасниці. Конвенція дозволяє країнамучас

ницям вимагати обов’язкового представництва іноземних осіб про

фесійними національними патентними повіреними, зареєстрованими

у патентному відомстві країни.

Право пріоритету. Конвенція передбачає право пріоритету на ви

находи (а також корисні моделі, де вони набувають правової охоро

ни), торговельні марки і промислові зразки. Це право означає, що на

підставі правильно оформленої першої заявки, поданої в одній з

країнучасниць, заявник може протягом певного періоду (12 місяців

для винаходів і корисних моделей та 6 місяців для промислових

зразків і торговельних марок) подати заявку на надання охоронного

документа в будьякій іншій країніучасниці. Ці пізніші заявки роз

глядаються як такі, що подані в той самий день, що і перша заявка.

Іншими словами, пізніші заявки мають пріоритет (звідси термін

“право пріоритету”) стосовно заявок, які протягом того самого пері

оду можуть бути подані іншими особами на ті самі винахід, корисну

модель, торговельну марку або промисловий зразок. Крім того, на ці

пізніші заявки, що базуються на першій, не впливатиме будьяка

подія, що може статися у зазначений проміжок часу, зокрема роз

криття сутності винаходу шляхом його публікування або продаж то

варів, маркованих торговельною маркою, чи виробів, виготовлених

із застосуванням промислового зразка.

Однією з головних практичних переваг цього положення є те, що

у разі бажання заявника одержати правову охорону в кількох кра

їнах йому не потрібно подавати всі заявки одночасно, оскільки він

має у своєму розпорядженні 6 або 12 місяців для того, щоб виріши

ти, в яких саме країнах він бажає одержати правову охорону, і ор

ганізувати належні заходи для її забезпечення. Переважно обирають

країни, в яких заявник бажає використовувати і продавати свій ви

нахід або захищати його від можливих конкурентів.

Загальні норми щодо матеріальних прав. Конвенція встановлює

декілька загальних правил, яких повинні дотримуватися всі країни

учасниці. Найважливішими з них є:

1) патенти, видані в різних країнахучасницях на один і той са

мий винахід, не залежать один від одного, тобто видача патенту на

винахід в одній країніучасниці не зобов’язує інші країниучасниці

видавати патент на саме цей винахід. У наданні патенту на винахід

не може бути відмовлено, цей патент не може бути відхилений чи

187

анульований або його дія не може бути припинена у будьякій

країніучасниці на підставі того, що у наданні патенту на цей винахід

було відмовлено або він був відхилений, анульований чи припинив

свою дію у будьякій іншій країніучасниці;

2) винахідник має право бути названий як такий у патенті на ви

нахід;

3) у наданні патенту на винахід не може бути відмовлено і він не

може бути визнаний недійсним на підставі того, що продаж прист

рою, виробу чи речовини, які є об’єктами запатентованого винаходу,

або пристрою, виробу, речовини, виготовлених способом, що стано

вить об’єкт запатентованого винаходу, підпадає під заборону чи об

меження, що випливають із національного законодавства (оскільки

патентування і використання винаходу — різні питання);

4) кожна країнаучасниця, норми національного законодавства

якої передбачають надання примусових ліцензій, для запобігання

зловживанням, що можуть виникнути внаслідок здійснення прав

на запатентований винахід, має право на це лише з певними обме

женнями. Так, примусова ліцензія (надана не власником патенту

на винахід, а державним органом відповідної країниучасниці), яка

базується на невикористанні запатентованого винаходу, може бути

надана лише відповідно до клопотання, поданого після того, як

протягом трьох або чотирьох років запатентований винахід не ви

користовувався або використовувався недостатньо. У наданні при

мусової ліцензії може бути відмовлено, якщо власник патенту

обґрунтує законні причини, що виправдовують його бездіяльність;

5) анулювання патенту на винахід може бути передбачене тіль

ки у разі недостатності надання примусової ліцензії для запобігання

зловживанням. Тоді процедура анулювання патенту на винахід може

бути розпочата лише після закінчення двох років з дати надання пер

шої примусової ліцензії.

Конвенція містить також інші положення стосовно регулювання

правовідносин, пов’язаних з охороною прав інших об’єктів промис

лової власності зокрема промислових зразків, торговельних марок,

комерційних (фірмових) найменувань, географічних зазначень, назв

місця походження.

Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів

1886 р. Складається з матеріальноправових норм щодо витворів, які

охороняються, та їх авторів (ст. 2), термінів охорони (ст. 7), правил

188

охорони лекцій, збірників, творів фольклору, кінофільмів, фотог

рафій, звукозапису, радіо, телепередач та інших предметів охорони

(ст. 3–6), зворотної сили її норм (ст. 18) та ін. Деякі норми регулю

ють діяльність органів управління Бернським союзом.

Країни — учасниці Конвенції становлять своєрідне міжнародне

співтовариство із взаємної охорони авторських прав, яке не має кор

донів. При визначенні суб’єктів охорони тут використовується тери

торіальний принцип, відповідно до якого перевага віддається країні

походження твору (країні першого опублікування). Автори з країн —

членів Союзу користуються в інших країнах Союзу, крім країни по

ходження твору, стосовно своїх витворів “правами, що надаються в

даний час або надаватимуться надалі відповідними законами цих

країн своїм громадянам, тобто національним режимом, а також пра

вами, особливо наданими даною Конвенцією” (ст. 5). Така сама охо

рона надається авторам — громадянам держав, що не є членами Со

юзу, якщо їхні твори були опубліковані в одній із країн Союзу або

одночасно в країнах, одна з яких належить, а інша не належить до

Союзу. Охорона неопублікованих творів надається тільки авторам —

громадянам держав, які є членами Союзу.

Максимальний термін охорони авторських прав охоплює увесь

період життя автора і 50 років після його смерті. На переклади, фо

тографії, кінофільми та інші об’єкти терміни охорони знижені. Про

те країниучасниці вправі встановлювати триваліші терміни. У разі

суперечки щодо термінів охорони застосовується право країни, де

вперше опубліковано спірний витвір.

Авторські права в Конвенції поділяються на дві групи:

1) особисті майнові та немайнові права, встановлені національ

ним законодавством держави, у якій запитуються вимоги щодо охо

рони;

2) спеціальні права, встановлені в нормах Конвенції: виключне

право автора на переклад свого твору, на відтворення, публічне ви

конання драматичного або музичного твору, передача їх по радіо або те

лебаченню, а також публічне читання, перероблення, магнітний за

пис та ін.

Відмінними рисами Бернської конвенції є істотні обмеження

вільного використання творів, наявність деяких формальностей з їх

реєстрації, надання її нормам зворотної сили, тривалі терміни охорони

авторських прав тощо.

189

Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин

1961 р. (Конвенція UPOV)

. Головна мета її — визнання за се

лекціонером, який вивів новий сорт рослин, або за його правонас

тупником права, зміст та умови здійснення якого встановлюються

Конвенцією. Вона не лише вимагає, щоб країниучасниці забезпечи

ли правову охорону нових сортів рослин, а й містить чіткі детальні

норми щодо критеріїв їх охорони і порядку її надання. Крім того, рег

ламентує норми щодо обсягу правової охорони, можливих її обме

жень, винятків та анулювання. Конвенція встановлює, за умови дот

римання певних обмежень, принцип національного режиму для се

лекціонерів з інших країнучасниць. Це означає, що в будьякій

країніучасниці громадянам або резидентам інших країнучасниць

UPOV надається такий самий правовий режим, що і своїм громадя

нам або резидентам.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування

мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 р. (Будапешт4

ський договір)

. Розкриття сутності винаходу є необхідною умо

вою для надання патенту на нього. Як правило, сутність винаходу

розкривається шляхом публікування його опису в письмовій формі.

Проте, якщо об’єктом винаходу є новий штам мікроорганізмів

(інший біологічний матеріал) або спосіб використання штаму

мікроорганізмів, у більшості випадків це неможливо і може бути

здійснено лише шляхом депонування штаму мікроорганізмів у

спеціальній установі.

Для уникнення необхідності такого депонування у кожній

країні, де подано заявку на надання патенту на винахід, Договір

передбачає, що одне депонування штаму мікроорганізмів у будь

якому міжнародному органі з депонування є достатнім для

здійснення процедур з одержання патенту на винахід у національ

них патентних відомствах всіх країн — учасниць Договору, а також

у будьякому регіональному патентному відомстві (якщо така

регіональна організація заявляє про визнання дії Будапештського

договору).

190

___________

Україна приєдналася до Конвенції відповідно до Закону України від 2 червня

1995 р. № 209/95ВР.

Україна приєдналася до договору відповідно до Закону України від 1 листопада

1996 р. № 474/96ВР. Договір набув чинності для України 2 липня 1997 р.