Яковлєв Ю.П. Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

Подождите немного. Документ загружается.

ИО

– сума постійних витрат обігу;

в.д

– рівень валових доходів;

и.о пер

– рівень перемінних витрат обігу.

Критичну величину валового доходу можна розрахувати

за формулою

де К

– коефіцієнт покриття, що характеризує співвідноC

шення між величиною валових доходів і перемінних витрат.

Обсяг валового доходу від реалізації товарів, що забезпеC

чує одержання запланованих величин, виходячи з цільових

орієнтирів прибутку, згідно з чинним законодавством, визнаC

чається за формулою

де БП – цільовий прибуток;

ИО – витрати обігу;

МЗ – матеріальні затрати.

Цифрові значення враховують діючі закони по прибутку.

У сучасних нестабільних умовах господарювання при розC

робленні прогнозів валового доходу доцільно йти не від заC

гального до часткового (від річних обсягів до квартального), а

від часткового до загального. Це дасть можливість підвищити

вірогідність розрахунків і оперативно врахувати особливості

ситуації, що складається у ході формування валового доходу, і

внести відповідні корективи в цільові настанови.

Досягнення запланованого розміру валового доходу залеC

жить від загального обсягу товарообігу і асортиментної струкC

тури. Тому в справі удосконалювання керування валовими доC

ходами велике значення має обґрунтування розміру торгових

надбавок. У зв’язку з тим, що торгова надбавка являє собою

різновид ціни, для її формування можна використовувати меC



100

ÇÌÎÈÏÁ6

ÂÄ





100

ÎÈ

ÂÄ

êð



161

2. ÂÀËÎÂ² ÄÎÕÎÄÈ

тоди по створенню калькуляції ціни з урахуванням логічних

виправлень на специфіку їхньої сутності.

Існує багато методів визначення базової торгової надбавC

ки (ціни), які можна використовувати незалежно одна від одC

ної або в комбінації. Основні з них:

• метод повних витрат;

• метод вартості реалізації;

• метод маржинальних (граничних) витрат;

• метод рентабельності інвестицій;

• методи маркетингових або ринкових оцінок;

• дослідноCекспертний метод;

• метод визначення на базі наявних публікацій;

• метод зіставлення цін;

• емпіричний метод (виходячи з ринкових умов);

• метод оптимізації торгових надбавок.

За методом повних індивідуальних витрат торгова надC

бавка розраховується як сума усіх валових витрат і норми приC

бутку (витрати + прибуток на вихідну ціну). Цей метод значно

поширений в універмагах США. Торгова надбавка по цьому

методу залежить від вартості одиниці товару (відпускної

ціни), обсягів продажу, оборотності товарних запасів, преC

стижності марки виробника і торгової марки. Цей метод забезC

печує повне покриття усіх витрат і одержання планованого

прибутку. Застосовується на підприємствах з чітко виражеC

ною товарною спеціалізацією, а також при визначенні торгоC

вих надбавок на зовсім нові товари, що не мають аналогів. Цей

метод найбільш ефективний при розрахунку цін (торгових

надбавок) на товари зі зниженою конкурентоспроможності,

його часто називають методом визначення нижньої межі цін.

Основні недоліки методу: не враховується еластичність попиC

ту, знижуються конкретні стимули до мінімізації витрат, виC

никають протиріччя при встановленні торгової надбавки

(ціни) у зв’язку з тим, що невідомий попит на товар і не

завжди чітко визначена оптимальність витрат.

162

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

Метод вартості реалізації. По цьому методу ціна (торгова

надбавка) обчислюється як сума витрат на одиницю товароC

обігу і сума (норма) прибутку, що відповідає власному внеску

підприємства у формування вартості торгових послуг. Цей меC

тод доповнює перший. Самостійно застосовується лише для ухC

валення рішення про нарощування маси прибутку за рахунок

зростання обсягу реалізації, про відмовлення або продовження

конкурентної боротьби, зміну спеціалізації підприємства.

Суть методу маржинальних (граничних) витрат характеC

ризується визначенням суми перемінних витрат на одиницю

товарообігу і суми (відсотка) прибутку, що дає можливість поC

крити витрати і забезпечити достатній прибуток. У нас поки

що застосовується мало у зв’язку з тим, що ще не цілком викоC

ристовуються ринкові механізми господарювання і не налагоC

джений відповідний облік.

У закордонній практиці найбільш поширений метод рен'

табельності інвестицій. Рентабельність по цьому методу поC

винна бути не нижча від вартості позикових засобів. Торгова

надбавка по ньому визначається як сума витрат на одиницю

товарообігу і суми відсотків за кредит.

Метод маркетингових або ринкових оцінювань включає

такі різновиди: метод оцінювання реакції покупців, метод

подібної ціни (орієнтація на конкурентів, метод установлення

ціни на підставі рівня цінності товару, враховуючи реакцію

покупця). При визначенні цін з урахуванням реакції покупців

продавець зобов’язаний налагодити гарний облік попиту насеC

лення і постаратися з’ясувати, яка ціна для покупця найбільш

прийнятна. Орієнтація в ціноутворенні на конкурентів ознаC

чає, що ціна установлюється виходячи не з витрат даного

підприємства, а з рівня цін конкурентів. Витрати ж у цьому виC

падку визначаються шляхом зворотної калькуляції. Метод

зворотної калькуляції застосовується тоді, коли продавець поC

чуває, що не в змозі впливати на ціну товару, коли частка ринC

ку, що належить продавцеві, незначна.

163

2. ÂÀËÎÂ² ÄÎÕÎÄÈ

Останніми роками усе більше закордонних фірм при розC

рахунку ціни (торгової надбавки) виходить з цінності своїх тоC

варів, з точки зору покупця і торгових послуг. Для формуванC

ня у свідомості споживачів уявлення про цінність товару (поC

слуги) використовують нецінові прийоми впливу. Ціна в цьоC

му випадку покликана відповідати значущості товару, що враC

ховує реакцію покупця. Фірми, що використовують цей метод

ціноутворення, повинні враховувати думку споживачів про

цінність товару (послуги), наданих конкурентами. Цей метод

грунтується не тільки на економічних, а й, насамперед, на псиC

хологічних факторах, що визначають рівень цін (надбавок).

Дослідно'експертний метод грунтується на розгляді і поC

ширенні на прогнозований період досвіду минулих років,

досвіду роботи інших підприємств (на основі аналізу

публікацій, що прямо або побічно характеризують рівень і

структуру витрат і доходів торгового підприємства), ексC

пертній оцінці по всьому ланцюжку руху товару від виробниC

ка до кінцевого споживача. Прямих публікацій про розмір торC

гових надбавок конкретних торгових підприємств у країнах з

розвинутою ринковою економікою немає, оскільки в багатьох

державах вони являють собою комерційну таємницю. НепряC

ма інформація про величину торгової маржі, оскільки вона

відноситься не до конкретної ціни, а до її рівня щодо обороту.

На кінець 90Cх років минулого століття у Франції середній

розмір торгової маржі для оптової торгівлі становив близько

23%, для роздрібної торгівлі – 31%. При цьому при реалізації

продовольчих товарів маржа становила приблизно 65%

порівняно з непродовольчими товарами (37–39% від обсягу

обороту компанії). Ця різниця пояснюється більш високим

розвитком ефективних прийомів реалізації продовольства і

зниження витрат, пов’язаних з його продажем. У цілому в

структурі надбавок основну частку займають витрати обігу

(близько 95%). Розмір чистого прибутку становить 1–2% від

товарообігу. Найбільшу частку в структурі витрат торгового

164

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

підприємства займають витрати на сировину, матеріали і заC

робітну плату (відповідно витрати на сировину і матеріали в

оптовій торгівлі близько 26%, у роздрібній – близько 37%, на

зарплату – 49 і 60%). За даними про динаміку торгових надбаC

вок в інших країнах далекого зарубіжжя, – торгова надбавка

20–30% від обсягу продажу. Основне місце у витратах торгоC

вого підприємства займають витрати на оплату праці (близько

58%), витрати на сировину і матеріали – 25–50%. Валовий

прибуток у величині торгових надбавок становить 6–10%, а у

величині обсягу продажу – 1,5–5%.

Розрахунок торгових надбавок методом зіставлення цін

грунтується на послідовному вирахуванні з ціни наступного

рівня обміну ціни попереднього (з величини ціни, по якій тоC

вар продає оптовий торговець, мінус ціна виробника або з

роздрібної – оптова).

Чистий розмір надбавки одержують шляхом очищення ваC

лового рівня від нашарувань, зумовлених податковим законоC

давством (мито, ПДВ, інші державні, місцеві, спеціальні поC

датки і збори). Як показує закордонний досвід, найвищі надC

бавки застосовуються на стадії роздрібної торгівлі. Різниця

між роздрібними і зовнішньоторговельними цінами становить

72–376% (залежно від товару). Найнижчі надбавки зафіксоC

вані при русі товару з зовнішнього ринку в сферу внутрішньої

оптової торгівлі (14–104% стосовно зовнішньоторговельної

ціни). При реалізації товарів внутрішнього виробництва

різниця між оптовою ціною і ціною виробника становить у сеC

редньому 11–112% ціни виробника, а між роздрібною й оптоC

вою – 41–335% оптової ціни.

В основі емпіричного методу визначення торгових надбаC

вок лежить аналіз факторного впливу на результативну ознаC

ку, урахування тенденцій і закономірностей формування надC

бавок. Розрахунок по цьому методу здійснюється в три етапи:

на першому етапі визначаються індивідуальні витрати обігу

даного підприємства, на другому – ринкові, на третьому –

165

2. ÂÀËÎÂ² ÄÎÕÎÄÈ

зіставляються індивідуальні витрати з ринковими витратами

і, виходячи з цілей і політики, що веде фірма на даному сегC

менті ринку, визначається розмір торгової надбавки. ФакC

тичні витрати торгового підприємства розраховуються з ураC

хуванням впливу основних факторів і елементів витрат; тобто

витрат на придбання товарів, знижок з цін, авансових плаC

тежів, податків, комісійних витрат, представницьких витрат,

витрат на зберігання, підсортування, упакування, витрат

адміністративноCгосподарських, складських, транспортних.

Метод оптимізації розміру торгових надбавок

грунтується на обліку ринкових умов, політики оптової фірми,

виду товару, практики роздрібної фірми. Відповідно до цього

фірма визначає, який прибуток вона хотіла б одержати при реC

алізації даного товару: максимальний, середній, мінімальний.

Торгова надбавка повинна врахувати прийняту орієнтацію на

визначений рівень рентабельності і витрати, які несе фірма по

організації процесу реалізації. При стабільних умовах роботи

торгового підприємства, стабільній кон’юнктурі ринку, зв’язC

ках з постачальниками розрахунок торгових надбавок виробC

ляється на основі не повних, а маржинальних витрат (витрати,

пов’язані зі збутом додаткової партії або одиниці товару). При

цьому завищений розмір надбавок допускається при реалізації

даного товару на інших сегментах ринку або при продажі нових

партій постачань.

Застосування кожної з викладених методик формування цін

і торгових надбавок повинно закінчуватися розрахунком можC

ливого ефекту, який матиме продавець від реалізації товару.

Додатковим джерелом валового доходу є додаткові платні

послуги, що робляться підприємством своєму партнеру або

покупцю. При розрахунку тарифів на роботу платних послуг

виходять з тих самих принципів, що й при визначенні торгоC

вих та оптовоCзбутових надбавок (цін), тобто розмір тарифу

повинен забезпечувати покриття витрат за надання таких поC

слуг і приносити прибуток.

166

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

Щоб керувати процесом формування валових доходів і

визначення торгової надбавки (націнки), доцільно керуватися

такими правилами. Необхідно знати свої витрати, постійно буC

ти конкурентів, “прощупувати”, як дорого покупці готові заC

платити за товар і торгові послуги, яка їхня реальна платосC

проможність, порівнювати ціни на нові товари з цінами тоC

варів, що вже знаходяться в продажу. Періодично, приблизно

не рідше одного разу на місяць, а в умовах нестабільності значC

но частіше, необхідно оцінювати правильність визначення

роздрібних цін і торгових надбавок. Якщо вони завищені, то

підприємство не може досягти запланованих торгових показC

ників, тому що кількість покупців зменшилася, реалізація йде

гірше, затоварюються склади, з’являються скарги покупців. У

випадку їхнього заниження виникає зовсім інша ситуація:

торгівля йде жваво, а прибутку мало, покупців більше, ніж

можна обслужити, тому завжди відчувається недолік товарів.

І перша, і друга ситуації потребують перегляду цін і тактики

їхнього формування.

167

2. ÂÀËÎÂ² ÄÎÕÎÄÈ

3. ÂÈÒÐÀÒÈ ÎÁ²ÃÓ

3.1. Âèòðàòè îá³ãó òîðãîâîãî ï³äïðèºìñòâà

Високий рівень оподатковування торгової діяльності скоC

вує підприємницьку ініціативу і не сприяє розвитку цієї сфеC

ри. За часткою тіньового обороту торгівля займає одне з

провідних місць у сфері економічної діяльності: у ній прихоC

вуються від оподатковування значні суми доходів. ВизначеC

ним індикатором цього є те, що, незважаючи на збитковість у

1998–1999 рр. більшості торгових підприємств, кількість реC

альних банкрутств у цій сфері протягом цих років була неC

значною.

Проте позитивні зрушення в економічному розвитку

внутрішньої торгівлі протягом 2000–2001 рр. мали місце,

уперше було досягнуто зростання фізичного обсягу товароC

обігу, про це, ще не дало можливості перебороти негативні

наслідки економічної кризи. Продовжує залишатися дефорC

мованим співвідношення продажу товарів по групах і каналах

в цілому, в сільській місцевості і міських поселеннях.

Потребує істотного нарощування інвестиційна активність торC

гових підприємств, насамперед за рахунок розширення інвесC

тування національного капіталу. Значною перешкодою на

шляху економічного розвитку торгової сфери залишається неC

приступність банківських кредитів, насамперед, через їхню

високу вартість. Щоб вирішити ці питання, потрібна ефективC

на державна підтримка.

І всеCтаки реальне зростання обсягу товарообігу за останні

роки зумовило і певні позитивні зрушення в розвитку маC

теріальноCтехнічної бази торгівлі, у впровадженні сучасних

торгових технологій. Якісні зміни в цій сфері супроводжуваC

лися виникненням роздрібних підприємств західноєвропейсьC

кого стандарту, великих оптовоCроздрібних утворень, торгоC

168

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

вих систем і корпоративної торгової мережі. Інтенсивно розC

вивалася фірмова торгова мережа товаровиробників, дискаC

унтна торгівля, електронна комерція.

Витрати обігу являють собою виражені в грошовій формі

витрати живої й упредметненої праці по доведенню товару від

виробника до споживача, перетворенню виробничого асортиC

менту в торговий асортимент, організацію процесу

купівлі–продажу і споживання, задоволення попиту спожиC

вачів. Витрати обігу є суспільно необхідними витратами праці,

що забезпечують виконання торгівлею своїх функцій і заC

вдань. Витрати обігу характеризуються сумою і рівнем. Рівень

визначається в роздрібній торгівлі у відсотках до роздрібного

товарообігу, в оптовій торгівлі – у відсотках до оптового товаC

рообігу за участю в розрахунках, у громадському харчуванні –

у відсотках до валового товарообігу громадського харчування.

За цим показником роблять висновок про величину витрат на

1 грошову одиницю товарообігу, частку торгових витрат у

роздрібній ціні, ефективність використання матеріальних,

трудових і фінансових ресурсів.

Витрати обігу умовно поділяють на чисті і додаткові.

Чисті витрати – це витрати на організацію процесу купівлі –

продажу, утримання адміністративноCуправлінського апарату,

витрати на облік і звітність. Додаткові витрати зумовлені проC

довженням процесу виробництва в торгівлі (фасування, упаC

кування) і перетворення виробничого асортименту в торговий

асортимент. Частка чистих витрат обігу в оптовій торгівлі

становить за даними експертів, близько 10–12%, у роздрібній

торгівлі продовольчими товарами – до 40%, у роздрібній

торгівлі непродовольчими товарами – 50%. З розвитком проC

мисловості з наближенням до споживача частка додаткових

витрат буде зменшуватись.

Поряд з показником витрат обігу в економіці використоC

вують і показник витрат споживання. Вони являють собою витC

рати на пошук товару, його купівлю, доставку додому, підготовC

169

3. ÂÈÒÐÀÒÈ ÎÁ²ÃÓ

ку до споживання. З розвитком процесу підготовки продовольC

чих товарів до споживання у виробничих умовах цей вид витрат

зменшиться. Нині в нас витрати споживання становлять приC

близно 50% усіх витрат сфери обігу і більш ніж у 1,5 разу переC

вищують величину поточних витрат торгівлі. Чим повніший

асортимент у торгівлі, краще підготовлений товар до продажу і

споживання, тим вища якість обслуговування, тим вищими буC

дуть витрати обігу і нижчими витрати споживання.

Витрати обігу безпосередньо пов’язані з функціонуванням

основного й оборотного капіталу, тобто матеріальними витраC

тами, витратами на оплату праці, відрахуваннями на соціальні

потреби.

Усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні.

Явні витрати – це альтернативні витрати, пов’язані з викорисC

танням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, що

цілком відбиваються в бухгалтерському обліку. Їх ще називаC

ють бухгалтерськими. Не всі витрати підприємства, включаC

ються в бухгалтерські витрати. Частина витрат, здійснюваних

підприємством, виробляється з прибутку. Бухгалтерські витC

рати – це явні витрати, які відносяться до реалізації продукції.

У розгорнутому вигляді вони являють собою:

1. Матеріальні явні витрати, до яких відносяться:

вартість товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, поC

купних матеріалів, використовуваних для упакування, збереC

ження, забезпечення нормального торговоCтехнологічного

процесу; сума зносу малоцінних і швидкозношуваних предC

метів, вартість робіт і послуг, що робляться іншими

підприємствами даному підприємству, паливо усіх видів і т. ін.

2. До витрат на оплату праці відносяться: виплати заC

робітної плати за фактично виконану роботу, вартість товарів,

виданих у порядку натуральної оплати, премії, надбавки, опC

лата відпусток і ін.

3. Відрахування на соціальні потреби й інші відрахуC

вання – це відрахування у фонд соціального захисту, фонд

сприяння зайнятості й ін.

170

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій