Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Понад 80% дітей навчалося в українських школах

З 1938 р почалося згортання мережі шкіл, орієнто-

ваних на національні меншини

Культурний процес здійснювався силами

інтелігенції Та вона з кінця 20-х рр зазнавала

постійних і жорстоких переслідувань з боку вла-

стей Не дивно, що розвиток культури був поверхо-

вого характеру

Спочатку власті майже не усвідомовели, що за-

довільне функціонування державних структур не-

можливе без спеціалістів Вони спробували заміни-

ти тих, хто емігрував або був позбавлений роботи за

спеціальністю через політичну недовіру "висуван-

цям" з робітничого класу і селянства Зрозуміло,

що серед "висуванців" знаходилося не так багато

самородків, які без спеціальної підготовки за-

довільно справлялися з покладеними на них

функціями Тому з початку 30-х рр зросли масшта-

би підготовки фахівців робітничо-селянського по-

ходження через робгтфаки, технікуми і вузи

Кількість вищих учбових закладів в Україні

підвищилася з 19 у 1914/15 навчальному році до

129 у 1938/39 р , а чисельність студентів у них —

відповідно з 27 тис до 124 тис Отже, радянська

Україна випередила за кількістю студентів Вели-

кобританію (50 тис ), Німеччину (70 тис ),

Францію (72 тис ), Італію (75 тис ) чи будь-яку

іншу країну Західної Європи Вперше вузівськими

центрами стали 28 міст республіки По чотири ву-

зи з'явилося у Вінниці, Полтаві, Сталшо (колишня

Юзівка, тепер — Донецьк), по три — у Вороши-

ловграді (Луганську), Запоріжжі (Олек-

сандрівську),

Житомирі, Кривому Розі, Мико-

лаєві, Херсоні

У підготовці спеціалістів почали більше

приділяти уваги занедбаним раніше якісним показ-

никам Строки навчання в учбових установах по-

довжилися Система короткострокової підготовки

була скасована Знову почала розвиватися універ-

ситетська освіта, яка давала засади наукової підго-

товки У вересні 1933 р відновилася діяльність

університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі 1

Харкові Різко зросли можливості для науково-

дослідної роботи професорсько-викладацького

складу вузів, що благотворно позначилося на якості

підготовки спеціалістів

У січні 1934 р було встановлено наукові ступені

кандидатів і докторів наук, а також наукові звання

доцентів і професорів Наприкінці 1935 р скасовані

обмеження, пов'язані з соціальним походженням

абітурієнтів

У роки першої п'ятирічки (1929—1932) вузи 1

технікуми України підготували 110 тис , у роки дру-

гої (1933—1937) — близько 196 тис спеціалістів

Це майже дорівнювало кількості спеціалістів, що

були в усій дореволюційній Роси

Головним осередком наукової діяльності про-

довжувала залишатися ВУАН Під час затверд-

ження в лютому 1936 р нового статуту іі було пе-

рейменовано на Академію наук УСРР Президен-

том ВУАН у 1928—1929 рр працював Д Забо-

лотний, з 1930 р ним став О Богомолець

У 1929 р партійно-державне керівництво Ук-

раїни наважилося здійснити давно плановані заходи

щодо оновлення складу ВУАН шляхом істотного

збільшення кількості дійсних членів за рахунок кан-

дидатур, визначених безпосередньо в ЦК КП(б)У

Для забезпечення бажаних результатів вибори

здійснювалися, як виняток, відкритим голосуван-

ням Щоправда, в цековському списку переважали

науковці, які ма\и всі об'єктивні дані для того, щоб

стати дійсними членами ВУАН Разом з тим не по-

соромилися висунути свої кандидатури і були об-

рані такі представники партійно-державної верхів-

ки, як В Затонський, ГКржижанівський, М Скри-

пник, О Шліхтер

З 1930 р у ВУАН було взято курс на інститут

як основний осередок науково-дослідної роботи В

діяльність Академії почала запроваджуватися пла-

новість Цілком фінансуючи її, держава намагалась

контролювати виконання планових завдань

В 1931 р поза рамками ВУАН було утворено

Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських

інститутів, президентом якої став О Шліхтер

Власті розраховували на те, що таке угруповання

наукових установ більш успішно розроблятиме про-

блеми суспільних наук, ніж "консервативна" ВУ-

АН Однак після 1933 р , коли посилилися репресії

науковців, від них найбільше постраждали "свої"

— вчені-марксисти У 1936 р в АН УРСР утво-

рився ряд суспільствознавчих інститутів — еко-

номіки, історії України, українського фольклору,

української літератури Установи ВУАМ-ЛІНу

формально були злиті з ними, але фактично в них

уже майже не залишалося співробітників

Літературу та мистецтво державна партія по-

воєнному розглядала як одну з ділянок "культурно-

го фронту" Тут, як і на інших ділянках власті до-

бивалися зміни складу інтелігенції шляхом сприян-

ня припливу митців робітничо-селянського поход-

ження Психологія і політика "великого перелому'

глибоко вплинула навіть на цю галузь у вересні

293

Історія України

1930 р профспілки проголосили всесоюзний при-

зов робітників-ударників у літературу Через рік

виявилося, що в Україні до літературних гуртків бу-

ло "призвано" близько 2 тис робітників

Нове поповнення письменників і поетів разом з

тими, хто працював у літературі раніше, надіслали

делегатів на І з'їзд письменників України З'їзд

розпочався у червні 1934 р в Харкові, а після пе-

ренесення столиці продовжився у липні в Києві На

ньому була оформлена Спілка письменників Ук-

раїни Слідом за письменниками об'єдналися у

творчі спілки працівники мистецтва

За допомогою спілок письменників, худож-

ників,

композиторів ідеологічні відділи державної

парта придушували в зародку будь-яке відхилення

від регламентованого мислення і лінії поведінки

При зовнішній повазі до національних форм куль-

тури власті виявили неабияку вправність в

уніфікації глибинного змісту культурного процесу

за ідеологічними стандартами, так званого

"соціалістичного реалізму"

Істотну частку духовної культури народу стано-

вило релігійне життя Державна партія поставила

собі за мету контролювати або зовсім винищити

релігійні установи — єдиний елемент дореволюцій-

них організаційних структур суспільства, що зберіг-

ся Йшлося про те, щоб виховати нове покоління

радянських людей з атеїстичною свідо-містю

Перший удар по церкві було завдано в добу

Леніна Тоді влада відібрала у неї не тільки землі та

іншу власність під час загальної націоналізації за-

собів виробництва, але й, скориставшись голодом

1921 р , — предмети культу, виготовлені з доро-

гоцінних металів або оздоблені коштовним камінням

З початком сталінського штурму наступ на

церкву відновився У квітні 1929 р були заборонені

всі види діяльності релігійних установ, крім бого-

служіння Розпочалося масове винищення ма-

теріальної основи релігійних громад У приміщен-

нях храмів влаштовувалися сільбуди, школи, клуби,

гаражі, склади тощо В 1930 р була поставлена по-

за законом Українська автокефальна православна

церква

Перепис 1939 р показав істотне зростання

кількості інтелігенції Порівняно з переписом

1926 р чисельність сільської інтелігенції зросла в

5,5 раза, а міської — в 6,4 раза Індустріальні та

аграрно-технічні кадри працівників розумової праці

збільшилися у 8,2 раза За темпами зростання

до цієї групи наближалася наукова і науково-викла-

дацька інтелігенція (у 6,2 раза)

Порівняно із серединою 20-х рр національний

склад інтелігенції істотно змінився Майже в усіх

видах розумової праці (за винятком нечисленних

"елітних" категорій — працівників мистецтва і

юридичних працівників) питома вага українців ста-

ла переважаючою В цілому частка українців серед

інтелігенції наблизилася до їх питомої ваги у складі

всього населення

Трагічний фінал

соціально-економічних

перетворень:

масові репресії

"І Сучасниками злочинної групи, в яку перерод-

§ жувалася партійно-державна владна структу-

ра після того, як Сталін досяг диктаторської

влади, вони почали шукати шляхів, щоб виправити

становище Проба сил відбулася в січні 1934 р на

XVII з'їзді ВКП(б)

Прямо проти Сталіна на з'їзді не виступив

ніхто,

бо це було смертельно небезпечно Єдину

можливість усунути його з керівництва давала про-

цедура виборів у Центральний комітет парти Як і

раніше, вибори в ЦК відбувалися шляхом таємного

голосування Однак спроба забалотувати генсека

провалилася Сталін все-таки дістав менше голосів,

ніж багато інших кандидатів Найбільшу підтримку

депутатів завоював С Кіров

1 грудня 1934 р Кірова було вбито Причет-

ність Сталіна до цієї акції не доведена документа-

льно Ця смерть, однак, була для нього надзвичай-

но випдною Генсек не тільки позбавлявся суперни-

ка але й дістав підставу для розгортання терору,

спрямованого проти міфічних "ворогів народу"

5 грудня в газеті "Правда" з'явилася датована

днем убивства Кірова постанова ВЦВК про вне-

сення змін до діючих кримінально-процесуальних

кодексів союзних республік Розслідування справ

про "терористичні акти" проти представників ра-

дянської влади тепер вимагалося закінчувати в

строк не більше десяти днів, слухати ці справи без

участі сторін, не допускати подачі клопотань про

помилування й касаційного розгляду справ, викону-

вати негайно вирок про вищу міру покарання, якою

був розстріл

Репресії переросли в масові після пленуму ЦК

ВКП(б) у лютому—березні 1937 р Сталін заявив,

що країна в небезпечному становищі через підступи

саботажників, шпигунів і диверсантів Він накинув-

ся на "безтурботних, добросердних і наївних керів-

294

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

них товаришів", які втратили здатність розпізнава-

ти ворога

31 липня 1937 р ЦК ВКП(б) затвердив наказ

М Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким

за чотири місяці треба було репресувати 268950

чоловік, з них негайно знищити 75950 Репресії

здійснювалися позасудовими трійками у складі пер-

шого секретаря обкому, начальника обласного

управління НКВС і прокурора області

Репресувалися не тільки керівні особи, але й ря-

дові робітники, колгоспники, інтелігенти Суспіль-

ство все глибше опускалося у прірву страху, відчаю,

моральної деградації Заарештованих піддавали

тортурам за особистою вказівкою Сталіна від імені

ЦК ВКП(б) Не витримуючи фізичних мук, вони

давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих Так

забезпечувався черговий приплив арештів

Україна постраждала від цього "полювання на

відьом" більше, ніж інші регіони Служіння Сталіну

вірою і правдою впродовж багатьох років не вряту-

вало партійно-державне керівництво республіки З

62 членів ЦК КП(б)У, обраного XIII з'їздом рес-

публіканської партійної організації в червні 1937 р ,

були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік З

11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано

10,

з 5 кандидатів у члени політбюро — 4 Загину-

ли всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи

Косюра

11 червня 1937 р газети повідомили, що війсь-

ковий трибунал виніс смертний вирок звинувачено-

му у шпигунстві і зрадництві заступнику наркома

оборони маршалу М Тухачевському Разом з ним

смертний вирок було винесено командуючому

військами Київського військового округу И Якіру,

а також іншим відомим військовим діячам У війсь-

ках відбулося масове винищення кадрів Більшість

командних посад довелося заміщувати людьми, які

не встигли закінчити навіть середніх військових

навчальних закладів

З Москви відряджалися уповноважені в супро-

воді підрозділів НКВС, щоб за виразом з передо-

виці газети "Правда", "викурити і поруйнувати

гнізда троцькістсько-фашистських блошиць" В

Україну були направлені М Єжов і М Хрущов

Незабаром після цього розгорнулася суцільна

заміна складу керівних органів республіки У січні

1938 р Хрущов приїхав до Києва вже на постійну

роботу як виконуючий обов язки першого секрета-

ря ЦК КП(б)У

В 1938 р хвиля масових репресій, яка дістала

назву 'єжовщини", почала спадати В грудні цього

року з'явилася коротка інформація про звільнення

Єжова від виконання обов'язків наркома внутрі-

шніх справ На цій посаді його замінив Л Берія

XVIII з'їзд ВКП(б), який відбувся у березні 1939

р , зареєстрував істотне зміцнення становища

Сталіна в парти і державі Старі кадри парти були

винищені майже повністю 3 1966 делегатів попе-

реднього з'їзду на цьому були присутні тільки 35

Ставати в опозицію Сталіну ніхто більше не нава-

жувався

Сталінська конституція

ЛЮТОМУ 1935 р Відбувся Черговий VII 313Д

| ^ рад СРСР Напередодні пленум ЦК

- ВКП(б) запропонував внести на його поря-

док денний питання про зміни в конституції СРСР

Вказувалося на необхідність демократизації вибор-

чої системи заміни нерівних виборів рівними, бага-

тоступеневих — прямими, відкритих — закрити-

ми VII з'їзд рад прийняв таке рішення, а ВЦВК

нового складу затвердив комісію під головуванням

Сдалша для підготовки конституційного проекту

Йшлося вже не про окремі зміни, а про підготовку

тексту нової конституції До складу конституційної

комісії ввійшли представники УСРР — П Люб-

ченко, ГПетровський, О Стаханов, В Чубар таш

У червні 1936 р проект конституції було

опубліковано Почалося тривале, майже піврічне

обговорення на партійних зборах, зборах трудових

колективів, за місцем проживання В Україні в об-

говоренні взяло участь 13 млн чоловік Партапарат

поставив черговий рекорд в організаційно-масовій

роботі

Надзвичайний VIII з'їзд рад 5 грудня 1936 р

затвердив нову конституцію СРСР В ній проголо-

шувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне

суспільство Багатоступеневі вибори до органів

влади замінювалися прямими при таємному голосу-

ванні Категорія "позбавленців", тобто осіб, які ви-

лучалися з політичного життя через їх належність

до "експлуататорських верств", ліквідовувалася

Селяни одержували рівні з робітниками права оби-

рати й бути обраними в усі органи влади Виборчі

округи в містах треба було формувати не за вироб-

ничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі,

за місцем проживання виборців Система

функціонування влади теж ставала іншою з'їзди

рад різного рівня змінювалися інститутом сесійних

засідань місцевих і Верховних (республіки та Сою-

зу) рад Нові ради набули зовнішніх рис парла-

ментської влади

295

Історія України

Принципові зміни конституційних положень

аніскільки не позначалися на системі влади Ради

не були самостійною владою у своїй традиційній

формі і не могли стати такою владою у парла-

ментській формі

До конституції 1936 р вперше увійшло поло-

ження про Комуністичну партію як керівне ядро

всіх громадських і державних організацій Це пов-

ною мірою відповідало дійсності Партапарат являв

собою нервовий вузол тоталітарної держави, і в ру-

ках генерального секретаря зосередилася небачена

в історії повнота влади

І все ж формально, за буквою конституції вла-

дою залишалися ради Скасування колишньої,

цілком контрольованої партапаратом системи ви-

борів створювало теоретичну можливість для пере-

творення влади з формальної на справжню Щоб

виборцям не спало на думку використати можли-

вості таємного голосування й висувати альтерна-

тивні кандидатури (на що вони теж мали право),

суспільство потрібно було розколоти й деморалізу-

вати

Зміцнюючи своє становище, Сталін готовий

був винищити мільйони людей Але він не зміг би

стати диктатором, спираючись тільки на ДПУ—

НКВС Він потребував підтримки з боку партап-

арату, який контролював державу, і здобув іі, тому

що партапарат так само був зацікавлений у демо-

ралізації суспільства масовими репресіями Причи-

ною небаченого за масштабами нищення "ворогів

народу" в 1937—1938 рр була саме потреба

зміцнити сталінську диктатуру в умовах нових ви-

борчих процедур

Виліпком із загальносоюзної конституції стали

конституції союзних республік Коли їх приймали,

то було визнано за доцільне зберегти вже апробова-

ний ритуал обговорення, хоч у менших розмірах 1

січня 1937 р було опубліковано проект нової кон-

ституції УРСР* В кінці цього місяця надзвичай-

ний XIV з'їзд рад України затвердив іі

Вибори у Верховну Раду СРСР відбулися 12

грудня 1937 р В Україні у голосуванні взяли участь

97,8%

виборців про масовість потурбувалася

мобілізована партапаратом громадськість За ви-

значений у партійних комітетах "блок комуністів і

безпартійних" було подано 99% голосів у Раду

Союзу і 98% — у Раду Національностей Будь-

яку самодіяльність під час висування кандидатів у

* За конституцією 1936 р порядок слів у назві радянських республік

змінився спочатку — «радянська» а потім — «соціалістична»

Відповідно змінилася абревіатура — з УСРР на УРСР

депутати, а тим більше — пропозиції про альтерна-

тивні кандидатури партапарат кваліфікував як

контрреволюційні вихватки Такі спроби були зроб-

лені, тому що населення ще пам'ятало вільні вибори

в Установчі збори в 1917 р

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26

червня 1938 р Було обрано 304 депутати, серед

них — 153 робітники, 76 селян, 75 службовців, за

партійним складом — 222 комуністи, 36 комсо-

мольців, 46 безпартійних, за національним складом

186 українців, 111 росіян і 7 представників інших

національностей Соціальний, національний,

партійний і демографічний склад депутатів ретель-

но дозувався на етапі висування кандидатур Звер-

тає на себе увагу винятково висока частка служ-

бовців (24,7%) і росіян (36,5%) у складі депу-

татів

Текст виборчого бюлетеня під час виборів

1937—1938 рр лицемірно не відповідав залізній

практиці висування тільки одного кандидата — від

"блоку комуністів і безпартійних" У примітці на

бюлетені містилася така рекомендація "залишіть

прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте,

решту викресліть" Під час вільних виборів голо-

суючий зобов'язаний був визначити своє ставлення

до нього у письмовій формі, тобто викресленням

одного слова з альтернативної пари слів

("згоден

— не згоден) Організуючи вибори за

сталінською конституцією, цю процедуру "спро-

стили" В разі наявності у бюлетені тільки одного

прізвища досить було без письмових позначок

опустити його в урну Вважалося, що це й є пози-

тивним рішенням виборця В обстановці репресій

майже не виявлялося сміливців, які б наважилися

зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити

прізвище офіційно схваленого єдиного кандидата

від блоку "комуністів і безпартійних" Люди брали

бюлетень і йшли повз кабіну під поглядами членів

комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опус-

тити в урну незайманий папірець

Конституція СРСР 1936 р мала статті, які га-

рантували права особи і громадянські свободи.

Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів,

недоторканість особи, житла й листування, вводив-

ся принцип відкритості судових процесів, підтверд-

жувалися права звинувачуваних на захист тощо

Вражаюча невідповідність демократичних норм ру-

тинній практиці державного терору аніскільки не

турбувала тих, хто розробляв і затверджував кон-

ституцію Адже в суспільстві справді відбувся "ве-

ликий перелом"

Західноукраїнські

землі між

двома війнами

Нова чужа влада

¥ ісля визвольних змагань початку XX ст

І прагнення українського народу до воз-

ії з'єднання ще два — два з половиною деся-

тиліття залишалось нездійсненим Більше того, до

земель, котрі перед 1-ю світовою війною вия-вили-

ся відірваними від основної території України, дода-

лися Західна Волинь, Хотинщина, Ізма-ільщина

Поза межами радянської України, яка володіла бо-

дай формальними ознаками держа-вності, на тери-

торії у 146 тис км

проживали 6,6 млн українців

Не лише кількісно, а й якісно західноукраїнське

населення становило могутній потенціал, що

відігравав вагому роль у багатовіковій історії ук-

раїнської нації, її визвольних змаганнях, роз-витку

культури та громадської свідомості 3 протипри-

родним поділом великої нації не могли примиритися

українці на різних берегах Збруча й Дністра

Держави, яким дісталися українські землі, не

розуміючи глибинних реалій XX ст , не бажали ра-

хуватися із національно-визвольними вимогами

Найтяжчим становище українців під чужою владою

було в Румуни, легшим — в Чехословаччині Най-

повчальніший урок неможливості втримання укра-

їнців у чужому ярмі отримала Польща, до складу

якої ввійшла більша частина західно-украшських

територій

Наявність значної української етнічної групи в

Польщі не дозволяла її властям постійно вдаватись

до тих же насильницьких методів, що практикувала

Румунія Жорсткий терор, яким супроводжувалося

загарбання Буковини в листопаді 1918 р , був „уза-

конений" введенням у січні 1919 р воєнного стану,

що протримався до 1928 р та був запро-ваджений

знову наприкінці 30-х рр Утім і його оголошення, і

скасування мало змінювало життя українців Зух-

валий курс на їх винародовлення та румунізацію

фактично залишався тим самим Політика Бухаре-

ста ще більшою мірою, ніж по-літика Варшави, ба-

зувалася на нехтуванні украш-ськості не тільки на-

бутих територій, а й місцевого автохтонного насе-

лення В той час як польські власті не заперечували

спільне слов янське минуле колонізаторів і ко-

лонізованих, румунські власті діяли інакше Втім

вони особливо не мудрували Прого-лосивши

півмільйона українців Буковини „зукрашізованими

румунами", Бухарест не гребу-вав нічим, щоб на-

вернути їх у румунське „першородство" Спеціаль-

ний декрет міністерства освіти від 24 липня 1924 р

передбачав „Громадяни румунського походження,

які втратили свою, материнську мову, повинні

віддавати своїх дітей лише до державних або при-

ватних шкіл з румун-ською мовою навчання"

Та він лише оформляв наслідки тотальної ру-

мунізації, яка проводилася в Буковині (станови-ще

українського населення Бессарабп було ще не-

стерпнішим) з першого дня загарбання 3 168 на-

родних шкіл, які існували в Буковині у 1918 р ,

майже дві третини стали румунськими в перші два

роки окупації, а в 1924 р вже не залишилося жод-

ної чисто української 3 такою ж невблаган-ністю

проводилася румунізація українських середніх шкіл

та гімназій, ліквідовувалися украін-ські ремісничі

школи Було цілком румунізовано й Чернівецький

університет, хоча серед його сту-дентів на початку

20-х рр \ише 20% були руму-нами На румунсь-

кий взірець змінювалися украін-ські прізвища

Польща також починала своє правління на

західноукраїнських землях в умовах воєнного стану

Але ситуація з ним виглядала й простіше, й

складніше Його запровадження виправдовувалося

польсько-украінською війною 3 одного боку,

воєнний стан означав ніби природний крок до миру,

з другого ж — ставав брутальним порушенням

проголошеної цивілізаторської міси Варшави на

Сході не лише останньою, а й західними демо-

кратіями, які санкціонували окупацію Східної Гали-

чини та Волині 3 огляду на це Польща прагнула

створити враження, ніби вона діє не виключно

силовими методами, а так чи інакше готується до

введення автономного статусу західноукраїнських

земель та дотримання прав національних меншин

Та справа обмежувалась загальниками В 109

ст конституції (17 березня 1921 р ) Польщі про-

297

Історія України

голошувалося „Окремі державні закони забезпе-

чать меншинам

Польській державі повний

та

вільний розвиток

їх

національних властивостей

шляхом (діяльності) автономних органів меншин

публічно-правового характеру, зокрема органів за-

гального самоврядування" Та це зобов'язання було

негайно перекреслено шляхом насильства

докона-

них фактів

вересні 1921 р територію Східної Га-

личини було включено до складу Польщі як

її

інте-

гральну частину

цією метою ліквідовано посаду

намісника

та

його апарат

Львові, утворено три

воєводства, котрі безпосередньо підлягали Вар-

шаві, здійснено спробу включити західноукраїнські

землі до загальнодержавного польського перепису

Українці гідно відреагували на останній хитромуд-

рий план Станіславський воєвода повідомляв, що

більшість українців

далі вважає польську владу

тимчасовою

та

окупаційною Через саботаж насе-

лення переписом вдалося охопити

від 40 до

60%

господарств Східної Галичини

Польські власті відповіли дальшим посиленням

репресій

жовтня 1922

р ,

напередодні виборів

президента

та

депутатів сейму політичний комітет

Ради міністрів зобов'язав військове міністерство

збільшити чисельність армії

Східній Галичині

Бу-

ло вирішено також призначити намісника, якому

передавалась вся повнота влади

цьому краї

„Де причина того завзятого спротиву, тої різкої

самооборони галицьких українців перед сеймовими

виборами

Де причина озброєних нападів, підпалів

та актів саботажу

—

запитував РРоздольський

Аналіз авторитетного громадського діяча та вчено-

го

був

чітким

глибоким „Для польської

імперіалістичної буржуазії,

—

зазначав він,

—

ви-

бори

не тільки боротьбою

за

розділ добичі, але,

передусім, за здобуття

її, за

саму добичу

для га-

лицьких українців неучасть

виборах

боротьбою

за останки неприналежності

Сх

Галичини

до

Польщі,

за

своє „право самовизначення" (котре

на ділі „правом" бути вкинутим

пащеку іншого

імперіалістичного хижака „єдиної, нєдєлімої")

То-

му

приводу виборів розгоряється серйозна

національна боротьба, котра, захоплюючи

свій

круговорот

усі

верстви

та

класи галицького

суспільства, розливається

широке русло масово-

демократичного руху, проти імперіалізму польської

буржуазії, руху

якому побіч головного нацюналь-

но-політичного моменту спливаються теж моменти

соціальної натури боротьба проти дідичів та коло-

нізації, загальне соціальне невдоволення галицько-

го люду

і т

Одночасно

широким застосуванням військо-

вої сили польський уряд всіма засобами намагався

паралізувати активність східногалицького суспіль-

ства

Варшаві дійшли висновку, що найбільшим

авторитетом серед українців користується митро-

полит

Шептицький Особливу стурбованість

викликала його зарубіжна поїздка, виступи на ко-

Західна Україна

у міжвоєнний

Угорщина

період

ПпоиІ. ікіма міідлаа*

Р У\ М\

У<\Н^І я

Сучасм Україм

ЧОТНЕ

МОРІ

298

Західноукраїнські землі

між

двома війнами

ристь справедливого розв'язання західноукра-

їнської проблеми, зустрічі з діаспорою та керівни-

ками держав Європи й Америки Після повернення

(серпень 1923 р ) глава української греко-като-

лицької церкви був не допущений до Львова і пере-

везений до Познані, де його ізолювали, понад

місяць піддаючи жорстокому моральному тиску

В політичних колах і владних структурах ро-

зуміли потребу прогресу на шляху автономії

західноукраїнських земель, про що говорилось в

усіх рішеннях союзників, які санкціонували просу-

вання польських військ до Збруча Та ступінь го-

товності до цього був різним у

ПОЛІТИЧНИХ

сил

Польщі Найрадикальніше настроєні комуністи,

дотримуючись курсу на світову революцію, до сво-

го II з'їзду (вересень — жовтень 1923 р ), який

рішуче виступив за самовизначення українців та

білорусів, нехтували національними проблемами,

розцінювали вимоги автономії для українських зе-

мель як щось на зразок „буржуазних пережитків"

Не було єдності й у лавах Польської парта

соціалістичної (ППС) М Недзялковський висту-

пав за територіальну автономію західноукраїнських

земель, 3 Жулавський вимагав виключення з неї

районів Львова, Борислава й Дрогобича, а галиць-

ка організація ППС взагалі не погоджувалась на

українську автономію Ще рішучіше заперечували

проти неї праві парти Та незважаючи на їх гучні

протести, 26 вересня 1922 р сейм схвалив „закон

про основи загального воєводського самоврядуван-

ня, зокрема стосовно воєводств львівського, тер-

нопільського й станіславського" Сейм працював у

цьому випадку на зовнішній імідж Польщі

На території Волині, Холмщини й Підляшшя

цей закон практично не вплинув Там продовжував-

ся курс насильницького включення українських зе-

мель у політико-адміністративний устрій Польщі

Одвічна зброя експлуататорів

крашці складали вагому частку населення

Польщі (навіть за безсумнівно упереджени-

%У

ми даними перепису 1931 р — 15

—16%),

польські власті не наважувалися оголосити всіх їх

„неукрашцями" Тим настирливішими й хитро-

мудрішими виглядали спроби всіма засобами

розділити українську громаду й територію, де вона

становила виразну більшість, — адміністративними

кордонами, вдаючись до сумнівних етнонаукових

маніпуляцій, намаганням внести розбрат у церковне

життя, міжконфесійні стосунки тощо

Адміністративні кордони встановлювалися й

утримувалися зовсім не в інтересах українського

населення Довільне приєднання шести повітів

Західної Галичини до Східної було здійснене, щоб

послабити позиції українського електорату на вибо-

рах Одночасно Варшава вперто й послідовно не

бажала зносити штучні перепони між Східною Га-

личиною та Волинню — так званий „сокальський

кордон", який відповідав колишньому державному

між Австро-Угорщиною та Росією Адміністратив-

не розмежування українських земель мало виправ-

дати проведення стосовно них різної політики, курс

на їх протиставлення і роз'єднання

В цьому вбачались підвалини для продовження

попередньої „федерацюністської політики" щодо

всієї України Східна Галичина деукрашізовувалася

і назавжди відривалася від неї На Волині проводи-

лася більш завуальована національна політика з ме-

тою зробити її центром тяжіння для українців з-за

Збруча з перспективою створення там маріонетко-

вої пропольської держави в дусі положень Вар-

шавської угоди від 21 квітня 1920 р

Та основний удар скеровувався проти націо-

нально-визвольного руху українців Після невдалої

спроби викреслити з офіційного вжитку етнонім

„український", замовчати саме існування частини

роз'єднаної української нації на території Польщі,

Варшава вдалася до намагань подрібнити її Запе-

речувалась належність до неї лемків, заохочувалося

навіть повернення їх до православ'я, а для тих, хто

залишився греко-католиками, було спеціально

створено окреме представництво в Романові

Наступ на національні права українців був все-

охоплюючим Від них вичищали урядові установи,

включаючи повітові Для їх послаблення викори-

стовували аграрну реформу На західноукраїнських

землях розміщувались польські колоністи їм пере-

давались найкращі землі, майже чверть усіх, що

підлягали розподілу Близько 200 тис господарств

таких „осадників" мали зміцнити польське пану-

вання на кресах Особлива увага приділялась при-

кордонній смузі шириною від ЗО до 50 миль

Під спеціальний приціл було взято українську

інтелігенцію Одразу ж розгорнулось масове пере-

селення вчителів із Східної Галичини до Західної, а

то й у центральні райони Польщі Та особливо за-

пеклі зусилля спрямовувались на те, щоб не допус-

тити народження нових інтелігентських кадрів Ад-

же їх джерело становила молодь, загартована у ре-

волюційно-визвольній боротьбі Захопивши голов-

не місто Східної Галичини, поляки ліквідували всі

299

Історія України

українські кафедри Львівського університету, який

за австрійської влади мав утраквістичний, тобто

двомовний і відповідно двонацюнальний (польсь-

ко-украінський) статус Після загарбання всієї

Східної Галичини було заявлено, що студентами

університету можуть бути лише ті, хто присягнув на

вірність Польщі Це залишало за його стінами ук-

раїнську молодь

Вона прагнула навчатись в університеті І не

стільки заради власного,самовдосконалення та про-

фесійної кваліфікації Йшлося про далеко більше

— про витривалість українців, про їх здатність на-

бути структуру сучасної нації, про їх рішучість ста-

ти такою Тому боротьба за український універси-

тет у Львові стала справою всього західноу-

країнського населення її забезпечив патріотичний

чин професорів та вчених, об'єднаних у Науковому

товаристві їм Т Шевченка Активну участь в ор-

ганізації систематичних університетських курсів

взяло львівське Ставропігійське братство, в будин-

ку якого вони почали свою роботу 7 березня 1920 р

Негайна заборона примусила курси працювати

таємно

Наступний академічний рік провадився за виз-

наними університетськими вимогами Працювали

три відділи — філософський, правничий та медич-

ний з 54 кафедрами, навчалося 1258 студентів

Збентежені власті відповідали посиленням ре-

пресій, заарештовано було понад 100 студентів, ок-

ремі з них відсиділи у в язниці більше року Ректо-

ра університету В Щурата протримали під арештом

три місяці Але університет вистояв у глибокому

підпіллі, за що й отримав від сучасників назву , ка

такомбного"

Вистояв тому, що народився на гребені загаль-

ного опору окупації як закономірне породження й

продовження революційно-визвольного зриву

1918—1919 рр Студентами було молоде покоління

різних, непримиренних з часом політичних на-

прямів Та в університеті панувала атмосфера

патріотичного піднесення, яка об єднувала їх

Активний учасник створення ОУН та один із

керівників іі ідеологічної діяльності В Марганець,

згадуючи вже після 2-і світової війни про своїх ко-

лег у навчанні, так передає тодішню атмосферу та її

примітні особливості „Хоч вони були в різних,

навіть цілком протилежних таборах, хоч заступали

різні ідеї та світогляди, але вони були одержимі од-

ною спільною ідеєю України, України державної й

вільної Хоч сьогодні часи не ті, наступило багато-

багато змін, хоч смерть, тюрми й розстріли дуже

прорідили ряди оцих представників періоду „насту-

пу й натиску", все ж — що найбільш замітне — во-

ни не тільки не зійшли з кону історії, але видно їх

повсюди там, де треба ініціативи, творчості й жер-

товності Хай вони належать до протилежних та-

борів і груп, але вони зв'язані колишніми спільними

воєнними трудами чи таборовими, або тюремними

переживаннями, знаходять часто скоріше між со-

бою спільну мову, ніж партійні „однодумці"

Проіснувавши майже 4 роки, „катакомбний"

університет явив світові приклад самовідданого

відстоювання національної ідентичності українців,

їх прагнення до вершин знань і науки Безприклад-

на боротьба за Український університет у Львові

набрала широкого розголосу, ставши відомою

міжнародній громадськості та діставши підтримку

окремих її кіл Вищі учбові заклади централь-

ноєвропейських держав — Чехословаччини, Ав-

стрії, Німеччини та „вільного міста Гданська" зара-

ховували студентам Українського університету у

Львові роки навчання в підпіллі

Розбудова вищої освіти, як одна із складових

прагнення набути сучасну структуру повноправної

нації, переросла межі окупованої Галичини Ук-

раїнське високе шкільництво в еміграції набуло

помітного розвитку в Чехословаччині Сюди восени

1921 р було перенесено Український вільний^уні-

верситет, який пропрацював семестр у Відні Його

робота проводилася за зразком славнозвісного

Карлова університету й користувалася підтримкою

офіційних властей УВУ отримував субсидію прези-

дента ЧСР Його бюджет значною мірою поповню-

вався міністерством закордонних справ, а з 1928 р

— шкіл та народної освіти Ця матеріальна

підтримка з бігом часу зменшувалася, але продов-

жувала надходити Прага виявляла сприятливе

ставлення й до Української сільськогосподарської

академії в Подебрадах, яка розпочала свою дія-

льність 1922 р,

Прихильне ставлення до українських вищих

шкіл у центрі країни помітно контрастувало з

політикою уряду ЧСР щодо закарпатських ук-

раїнців У першому випадку підтримували скривд-

жених суперницею — Польщею, в другому — по-

рядкували на „власній території" Пропозиція

сощал-демократичного депутата празького парла-

менту від Закарпаття перевести сюди із столиці та

Подебрад українські навчальні заклади зустріла

різку й роздратовану реакцію місцевої чеської вла-

ди її орган — газета „Подкарпатске гласи" —

дорікала депутатові, що він „не гідний називатись

300

Західноукраїнські землі між двома війнами

сином подкарпаторуського народу, оскільки хоче

нав язати йому цілковито чужу освіту", що соціал-

демократи, домагаючись прав для малих народів

поза межами Чехословаччини, „у своїй країні пра-

цюють над тим, аби подкарпатський народ був по-

глинутий Великою Україною" В той час як Т Ма-

сарик та Е Бенеш охоче приймали діячів УНР і

ЗУНР, вступали в офіційні відносини з представ-

никами УСРР, підпорядкована ними адміністрація

Закарпаття воліла заперечувати національні інтере-

си українців, саме їх існування

„Подвійний стандарт" у ставленні до „чужих" і

„своїх" українців був притаманний навіть лібераль-

но-демократичній Чехословаччині Почавшись

військовою окупацією, політика щодо Закарпаття

набрала з часом більш поміркованого, порівняно з

іншими західноукраїнськими землями, характеру

Та вона була підпорядкована єдиній меті — втри-

манню Чехословаччиною цієї прадавньої ук-

раїнської землі Чужа влада несла місцевим жите-

лям ті ж лиха, що й їх побратимам у Польщі та Ру-

муни, — соціальне гноблення, загрозу винародов-

лення й увічнення іноземного панування

Основне українське населення Закарпаття —

селяни —були одурені земельною реформою Дер-

жаві належало тут 362197 га землі Понад дві тре-

тини — 260116 га призначалися чеським військо-

вим колоністам Натомість 29 тис га було розділе-

но між 32 тис дрібних господарств їх зубожіння

тривало Не страждали хіба що великі поміщики У

1936 р володіння 703 магнатських маєтків (землі,

пасовиська, ліси) більш ніж утричі переважали

наділи 103 тис селянських господарств

У Чехословаччині, найбільш розвинутій у про-

мисловому відношенні країні Центральної і Східної

Європи, Закарпаттю відводилась роль економічно

найзанедбаюшої провінції

Борючись за краще життя, трудящі Закарпаття

піднімались на страйки й демонстрації, підтримува-

ли найрадикальншії ліві парти На виборах 1924 р

комуністи отримали 40% всіх голосів У 1935 р

кількість поданих за них голосів зменшилась до

чверті, але лишалась більшою, ніж за будь-яку іншу

партію

Аж ніяк не рятувало становища й „визнання"

мови місцевого населення офіційною мовою „Под-

карпатської Русі" Адже в „Генеральному статуті"

йшлося не про українську, а про „русинську мову,

тобто говірку підкарпатських русинів" Місцеві

чиновники одвертане пояснювали суть „русино-

фікацп" Обережна Прага з тактичних мотивів не

облишала спроб використовувати „українські сю-

жети" у взаємовідносинах із сусідами — Польщею

та Румунією Водночас чеське керівництво не

поспішало відмовитись від лінії на співробітництво

з „великою та неділимою Росією" В стратегічному

плані Закарпаття розглядалось міжвоєнною Чехо-

словаччиною як міст на Схід, найкоротший шлях

для вивозу капіталу та продукції промисловості,

котра досить успішно розвивалась в країні І все ж

дії держави, яка привласнила частину західноу-

країнських земель, не мали одверто агресивного для

всієї України характеру, не були спрямовані на нові

загарбання її територій

„Мальовнича слов'янка", як любовно називав

0 Довженко Буковину, і в період 1-і світової війни

в міжвоєнний період зазнавала найтяжчих страж-

дань „Аграрна реформа" спрямовувалась на

зміцнення влади загарбників, наділяла землею но-

воприбулих колоністів і руйнувала господарства

місцевих українських селян Загальний занепад

призвів до зниження врожайності, падіння по-

голів'я худоби, до зубожіння села, політичного

без-

прав'я Щоб знекровити українців, їх намагались

порізнити Знавець Буковини письменник

РАндріяшик пише „Після перепису тих гірняків,

котрі поселилися перед самою війною, стали нази-

вати українцями Такі родини, як от, приміром, Ма-

риничі.Петраші, Тораки, зареєстрували гуцулами,

бо є села з такими назвами А переселенці з Гали-

чини стали русинами Вийшло, що ріжок у ріжок

живуть три народи І між тими народами зайшли

чвари, бо хто в гори дістався скоріше, тому більше

права Гуцули зганяли з землі русинів, українці

швиденько переписалися румунами

Поневолювачі західноукраїнських земель

змагалися у фізичному знищенні українців Зверне-

мося знову до письменника „Ночами буковинські

гуцули втікали на Галичину Стріляли їх на Чере-

моші і румуни і поляки, які вартували кордон Га-

личан теж стріляли і поляки, і румуни і поніс Че-

ремош трупи на червоній хвилі"

Не краще жилося буковинським робітникам

Зазнаючи економічних ускладнень, румунський

уряд прагнув розв'язувати їх за рахунок Буковини

та Бессарабп Значні й важливі для Чернівців про-

мислові об'єкти закривалися, а їх обладнання виво-

зилося до Бухареста В стані облоги українські вчи-

телі у наказному порядку відривались від свого на-

роду, переводились до центральних районів В умо-

вах викорінення всього українського жорстоко пе-

реслідувались й невеликі загони інтелігенції

301

Історія України

Гонінням і переслідуванням піддавалась й ук-

раїнська церква

З українцями Бессарабп, становище яких у

міжвоєнні роки було найтяжчим, говорили

здебільшого мовою гармат Так було під час Хо-

тинського (1919) і Татарбунарського (1924) пов-

стань Судовий процес 1925 р над учасниками ос-

таннього дістав широкого міжнародного розголосу,

проливши світло на нестерпні умови існування

українців та представників інших націй краю Про-

тягом усього періоду румунської окупації так і не

вдалося налагодити бодай елементарні форми ор-

ганізованого національного життя Та роз'єднані

громади українців вистояли Цьому сприяли незга-

симе прагнення до возз'єднання з матірною зем-

лею,

безкомпромісне неприйняття загарбання,

активна участь українців у соціальних виступах

всього населення Бессарабп

Рецидиви „федераціонізму"

в політиці Варшави

1 ротягом усього міжвоєнного періоду

1 (1921—1939) Східна Галичина й Волинь,

' які перебували у складі Польщі, залиша-

лись не тільки найбільшими за територією й насе-

ленням західноукраїнськими землями, а й

справжнім вогнищем і центром визвольних зма-

гань,

що істотно впливало на громадську думку й

міжнародні відносини

Після травневого (1926) державного переворо-

ту, який повернув до влади Ю Пілсудського, в „ук-

раїнській політиці" Варшави були проголошені

певні зміни Та їх суть виявлялася далекою від

справжніх потреб західноукраїнського населення

Курс на „інкорпорацію" Східної Галичини, перей-

менованої ще у 1920 р на „Східну Малу Польщу",

продовжувався До трьох швденно-східних

провінцій, де українці складали більшість населен-

ня ставилися як до цілком асимільованих

„Мінімальна програма" П Дунш-Борковського (з

липня 1927 р львівського воєводи) стосувалась

лише окремих практичних потреб життя південно-

східних кресів — ліквідації наслідків повені та пе-

реходу до більш цивілізованих взаємин з окремими

українськими політичними й церковними колами

Ди воєводи ніби почали давати сприятливі для

панівного режиму наслідки На виборах 1928 р ви-

разних успіхів домігся урядовий блок, а з ук-

раїнських партій — найбільш лояльне до Варшави

національно-демократичне об'єднання (УНДО) І

все ж воєвода протримався у Львові тільки трохи

більше 9 місяців — Варшава не бажала пом'якшу-

вати свою політику в Східній Галичині

За часів ЗУНР вживались енергійні заходи для

налагодження мережі шкільництва Було створено

приблизно 3 тис початкових шкіл з українською

мовою навчання у Східній Галичині й дещо більше

ніж 500 — на Волині У 1929/30 навчальному ро-

ці їхня кількість скоротилася відповідно до 716 та 7

Розгорнулося загальне запровадження білінгві-

лізму двомовними стали 1794 школи у Східній Га-

личині та 523 — на Волині Майже суцільна лікві-

дація початкового навчання рідною мовою окрес-

лювала напрями політики „польсько-украінського"

співробітництва, яку Варшава здійснювала на Во-

лині

її було обрано головним об'єктом змін, запро-

ваджених новим урядом Необхідність проведення

окремого курсу щодо Волині відстоювали близькі

Ю Пілсудському „федерацюністи" Л Василевсь-

кий і Т Голувко Його практичне здійснення

пов'язане з ім'ям волинського воєводи ГЮзефсь-

кого Останній пробув тут до 1938 р Він був

відряджений на Волинь у зв'язку із наростанням

опозиції польській владі На виборах до місцевих

органів (літо 1927 р ) найбільшу кількість голосів

отримало укараінське селянсько-робітниче соціа-

лістичне об'єдання „Сельроб"

Метою дій ГЮзефського стало перетворення

Волині на „колиску польсько-украінскього поро-

зуміння" „Сокальський кордон", що відділяв іі від

східногалицьких провінцій, наочно розмежовував

двоїстий підхід Варшави до українського питання

Щодо останніх послідовно проводилася політика

національної асиміляції, щодо Волині — „лише"

державної

Досить обмежені просування в галузі економіки

й культури не могли врегулювати складні і болючі

проблеми міжнаціонального співжиття Та вони й

не були спрямовані до цього Задовольнялися інші,

передусім зовнішньополітичні амбіції „Українська

політика" Варшави якнайтісніше зв язувалася з

концепціями „прометеїзму", який мав забезпечити

Польщі місце лідера визвольної боротьби народів

від Прибалтики до Кавказу Відповідно у Волині

хотіли бачити „анклав", привабливий для всієї Ук-

раїни та українців, приклад польсько-украшського

співробітництва, підтримуваний Річчю Посполи-

тою „П'ємонт українського руху" Якими примар-

ними не видавалися б ці хитромудрі калькуляції, во-

ни живилися розрахунками на поглиблення розход-

302