Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Проведення аграрної реформи налагодило сто-

сунки селян з непопулярною раніше владою ко-

муністів У 1923 р , коли основні роботи по пере-

розподілу земельних ресурсів завершилися, основ-

ною фігурою на селі утвердився селянин-власник

Землекористування бідняцько-середняцьких гос-

подарств збільшилося в півтора раза за рахунок пе-

редачі їм поміщицьких земель, а також вилучення

тієї частини селянських земель, яка перевищувала

трудову норму Трудовою нормою вважалася зе-

мельна ділянка, яку селянин мав змогу обробити

силами власної родини, без залучення наймитів

У травні 1923 р всі податки з селянського дво-

ру були зведені до єдиного сільськогосподарського

податку в грошовій формі На гроші, одержані бюд-

жетом за цим податком, державні хлібозаготівельні

організації купували зерно на ринку Чим

успішніше йшли справи у сільському господарстві,

тим більше податкових коштів одержувала держа-

ва Однак тенденція до розвитку ринкових відно-

син була несталою

З року в рік дедалі більша частина незамож-

ників звільнялася від сплати податків У 1925/26 р

податок не сплачувала п'ята частина селянських

господарств, тобто практично всі незаможники

Натомість заможні господарства переоподаткова-

лися і втрачали здатність нарощувати виробництво

продукції на продаж Після зникнення високото-

варних поміщицьких і селянських підприємницьких

господарств село вже не могло забезпечувати всі

потреби держави у зерні на експорт Обмеженими

залишалися і його можливості насичувати

внутрішній ринок продовольством Це стало

помітно, коли у промисловості почало розгортатися

капітальне будівництво, яке призводило до

збільшення споживачів селянської продукції Зар-

плата будівельників отоварювалася перш за все

продовольчими продуктами

Радянський уряд розумів, що податкове пере-

обтяження господарств фермерського типу негатив-

но позначиться на товарній прдукцп сільського гос-

подарства Але він бажав розвивати радгоспи і кол-

госпи, а не пов язані з ринком фермерські господар-

ства В основі переоподаткування були не еко-

номічні, а суто політичні розрахунки Звільнивши

від податків господарства незаможників, партія

вирощувала собі соціальну опору для майбутніх пе-

ретворень на селі, яких вимагала її програма

У січні 1923 р Ленін зробив спробу ревізії

партійної програми в її найбільш вразливій частині

— перетвореннях у сільському господарстві Але

запрограмований на комуністичну доктрину парт-

апарат навіть не помітив цієї спроби Історія з його

статтею "Про кооперацію" надзвичайно повчальна

під кутом зору подій, що розгорнулися пізніше

Цей документ входить у число восьми статей 1

листів, продиктованих напівпаралізованим вождем

з грудня 1922 до початку березня 1923 р Він був

опублікований у двох номерах газети "Правда" в

травні 1923 р Незважаючи на уривчастість тексту,

туманність ключових формулювань і звичні пропа-

гандистські кліше, закладені в цій статті ідеї ревізу-

вали, по суті, економічні засади ленінського вчення

про комунізм

Як уже підкреслювалося, у перші роки непу

Ленін ототожнював торгівлю і ринок тільки з

капіталізмом Тому кооперацію розглядав як

капіталістичну, а не соціалістичну форму господар-

ства Адже кооперація нездатна існувати без ринку

і товарно-грошових відносин Колективістський

ефект виявляється в ній переважно у позавироб-

ничій сфері, наприклад, під час спільної закупівлі

сировини і матеріалів або спільного продажу готової

продукції Кожний товаровиробник-кооператор є

власником і може працювати самостійно

Аналізуючи півторарічний досвід реальної

політики державної парти, коли вона повернулася

обличчям до ринку, Ленін у статті "Про коопе-

рацію" почав стверджувати протилежне тому, що

казав раніше, а саме ця форма організації вироб-

ництва дає ту міру поєднання приватного торгового

інтересу з інтересами держави, ту міру підпорядку-

вання його загальним інтересам, яка раніше була

каменем спотикання для марксистів Формулював-

ся фундаментальний висновок лад цивілізованих

кооператорів при суспільній власності на засоби ви-

робництва — це є лад соціалізму Тут же Ленін ро-

бив побіжну ремарку "Ми змушені визнати до-

корінну зміну всієї нашої точки зору на соціалізм"

Ототожнення невіддільного від ринку "ладу

цивілізованих кооператорів" із соціалізмом могло

означати тільки одне Ленін перестав розглядати

його як першу фазу комунізму 3 цього для парти,

яка збиралася будувати соціалізм, випливав висно-

вок величезної практичної ваги замість того, щоб

колективізувати селян-власників, тобто, заганяти їх

у комуни, артілі або товариства спільного обробітку

землі (ці типи колгоспів відрізнялися тільки ступе-

нем відчуження власності), треба було створювати

умови для розгортання кооперативного руху Ко-

оперативи не потребували відчуження власності, і

селяни з охотою йшли до них Розв'язувалася ситу-

273

Історія України

ащя з селянином, яка в комуністичній програмі бу-

ла безвихідною усі розуміли, що власники ніколи

не дадуть згоди на колективізацію

Ми не знаємо і вже не дізнаємося, яким мав

стати кооперативний соціалізм Ця альтернатива у

закладеній в партійну програму комуністичній док-

трині не була реалізована Нове керівництво

проігнорувало останні поради засновника і вождя

парти Замість того, щоб далі просуватися

непівським курсом, воно незабаром повернулося до

політики, якої вимагала партійна програма

Українізація: форма і зміст

І об визволення від денікінців не вигляда-

1 ло в очах українського народу черговою

.1 окупацією, керівництво РКП(б) у лис

* "*-< топаді 1919 р прийняло документ "Про

радянську владу на Україні", затверджений як ре-

золюція VIII Всеросійської партконференцп У

ньому містився пункт, з якого пізніше почалася

політика українізації "Члени РКП на території Ук-

раїни повинні на ділі проводити право трудящих мас

учитися і розмовляти в усіх радянських установах

рідною мовою"

Проте керівний склад КП(б)У не виявляв ба-

жання торувати дорогу українізації Адже вона

змушувала б прикладати й особисті зусилля в ово-

лодінні українською мовою За даними 1923 р ,

тільки 797 з 11826 відповідальних працівників

партійно-державного апарату республіки заявили,

що знають й

Д Лебідь зробив спробу обгрунтувати відразу

комуністичної еліти до української культури і мови

теоретично і заявив про неминучість "боротьби

двох культур" Мовляв, російська культура і мова в

Україні пов'язані з містом і "найпрогресивнішим" у

суспільстві робітничим класом, а українська куль-

тура та мова — з селом і "відсталим" селянством

Звідси обов'язком комуністів, на думку Лебедя,

було сприяння "природному процесу перемоги

російської культури та мови

Раковський піддав ці відверто шовіністичні ви-

словлювання нищівній критиці Однак, тишком-

нишком російськомовна більшість у ЦК КП(б)У і

губкомах парти гнула свою лінію Для цього досить

було не виявляти спеціальної уваги до української

культури Пригнічувана століттями, вона занепада-

ла без державної підтримки

Національний склад апарату республіки теж

був переважно неукраїнським У 1923 р питома ва-

га українців не перевищувала у ньому 35% Особ-

ливо незначною вона виявилася у керівних структу-

рах державного апарату Так, у колегіях наркоматів

налічувалося 47% росіян, 26% євреїв і 12% ук-

раїнців

У квітні 1923 р відбувся XIII з'їзд РКП(б), у

порядок денний якого було включено розгляд

національного питання З'їзд проголосив політику

коренізацп, український різновид якої дістав назву

українізації Декларувалося, що основною метою

цієї політики є сприяння розвиткові культур і мов

національностей Та на першому плані у державної

парти були інші завдання укоренитися в національ-

них республіках (звідси й назва політичного курсу

— коренізація) Щоб зміцнити свій вплив у рес-

публіках, патрія повинна була розмовляти з насе-

ленням його мовою і створити власних апаратників

з місцевих кадрів Безсумнівно, що коренізація ма-

ла побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку

пригнічених до того національних культур

З квітня 1925 по липень 1928 р генеральним

секретарем ЦК КП(б)У працював один з найб-

лижчих співробітників Сталіна Л Каганович, який

пізніше відіграв в історії радянської України особ-

ливо зловісну роль Якраз при ньому політика ук-

раїнізації набула найбільшого розмаху Каганович

по-чиновницькому ретельно втілював у життя

офіційний курс Він навіть вивчив українську мову і

намагався розмовляти нею

Результати українізації 20-х рр були вагомі

Кількість українців серед службовців державного

апарату в 1923 — 1927 рр зросла з 35 до 54% На

українську мову перейшло понад чверть інститутів і

більше половини технікумів Більша частина кни-

жок, журналів і газет стала видаватися українською

мовою 3 ініціативи М Скрипника, який видавлю-

вав усе можливе з курсу на українізацію,

національна мова впроваджувалася навіть у школах

командного складу і в деяких червоноармійських

частинах На Кубані відкрилися українські школи,

видавалися українські газети, працювало ук-

раїнське радіомовлення

З 1924 р почалися масові набори у державну

партію, які докорінно змінили й обличчя, остаточно

розколовши партійні лави на еліту (апаратних

працівників) і рядових Членська маса і —

неспівставно меншою мірою — еліта почали швид-

ко поповнюватися за рахунок місцевих національ-

ностей, передусім українців За перереєстрацією,

проведеною наприкінці 1920 р , в Україні налічува-

лося 37958 членів парти, у тому числі 61,1%

274

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

росіян, 20,1% українців, 11,4% євреїв, 2,6% по-

ляків У 1927 р питома вага українців серед членів

і кандидатів у члени КП(б)У вже дійшла до 52%

Однак в ЦК КП(б)У представництво українців не

перевищувало чверті Першими (у 1925 — 1934

рр — генеральними) секретарями ЦК КП(б)У

обиралися з санкції центрального партійного

керівництва тільки неукраінці — німець Е Квірінг,

єврей Л Каганович, а після відкликання останньо-

го у Москву — поляк С Косюр

Культурне будівництво

олітика українізації найбільш ефективно

позначилася на сфері культурного будів-

ництва Це — не випадково Культура

без-

посередньо не була пов'язана з політичним режи-

мом За винятком ідеологи, вона була здатна розви-

ватися в рамках будь-якого ладу Тому державна

партія без ризику для своєї диктатури могла дозво-

лити більш-менш вільний розвиток національної

культури радянських республік Зрештою,

підтримка культурницьких форм національного ру-

ху під час нещадної боротьби з його державницьки-

ми формами була найбільш природним курсом для

тих політичних режимів у багатонаціональних

країнах, які залежали від підтримки населення

Тільки самодержавство могло собі дозволити гноб-

лення, що поширювалося на культуру і мову ук-

раїнського народу, саме існування якого заперечу-

валося царськими властями

Накреслювані більшовиками плани настільки

перевищували висхідний культурний рівень насе-

лення, що дістали назву культурної революції Що-

правда, основний наголос у роботі щодо піднесення

культури ставився на ідеологію Вимагалося вихо-

вувати маси в дусі комуністичних ідей і при цьому

нещадно придушувати ідеологічний вплив на них з

боку некомуністичних, а тим більше антико-

муністичних сил

Отже, найпершим завданням культурної рево-

люції було формування у суспільній свідомості пев-

них стереотипів, які робили б поведінку населення

прогнозованою Головне призначення діячів культу-

ри В Ленін вбачав у служінні інтересам боротьби

пролетаріату "за успішне здійснення цілей його

диктатури" Здатність більшовиків обходитися пе-

реважно пропагандою, а не насильством пояснюва-

лася насамперед підвищеною увагою до сфери ідео-

логи

Підхід парти до культурних надбань був

утилітарним Культура цікавила партійну номенк-

латуру не сама по собі, а тільки під кутом зору

зміцненя будованого ладу

У сфері культури більшою мірою, ніж В ІНШИХ,

партія залежала від чужого їй прошарку людей з

дореволюційними дипломами — так званих "бур-

жуазних спеціалістів" Деякі гарячі голови, особли-

во в лавах створеного партійними функціонерами

Пролеткульту, мали намір ослабити цю залежність

відмовою від культурних надбань минулого Ленін

різко виступив проти подібних планів Він підкрес-

лював, що партія повинна скористатися всією куль-

турою, яку нагромадило людство, і з цією метою по-

ставити "буржуазних спеціалістів" собі на службу.

Важливим напрямом культурного будівництва в

роки непу була ліквідація неписьменності населен-

ня В грудні 1919 р в Роси з'явився декрет про

ліквідацію неписьменності, в якому підкреслювало-

ся, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не

вміє читати і писати, зобов'язане навчатися грамоті

російською або рідною мовою — за бажанням У

травні 1921 р аналогічну постанову ухвалив Рад-

нарком УСРР

В галузі народної освіти у 1924 р було постав-

лено завдання розпочати підготовку до запровад-

ження чотирирічного обов'язкового початкового

навчання дітей У містах це завдання було викона-

не,

в основному, за кілька років Проте в цілому по

Україні у 1927/28 навчальному році поза школою

ще залишалося близько 35% дітей шкільного віку

Шкільний перепис, проведений у грудні 1927

р , показав, що серед учителів 22,9% мали вищу

або середню спеціальну освіту Решта закінчила

тільки середню або навіть початкову школу Отже,

проблема вчительських кадрів була найгостршюю

Вона розв'язувалася шляхом істотного збільшення

кількості педагогічних інститутів і технікумів, ско-

рочення строків навчання в них, зростання системи

курсового навчання

Радянська держава, як і кожна інша, потребу-

вала мільйонів спеціалістів Будучи класовою за

своєю природою, вона з підозрою ставилася до

"буржуазних спеціалістів", але мирилася з ними в

силу необхідності Разом з тим, своїм найго-

ловнішим у сфері культури завданням державна

партія ставила прискорену підготовку спеціалістів

робітничого походження

Для вихідців з робітничого класу було відкрито

"зелену вулицю" при вступі до вищих навчальних

закладів Від абітурієнтів відповідного соціального

походження не вимагалося ні свідоцтва про

275

Історія України

закінчення середньої школи, ні вступних іспитів

Але полегшені правила прийому не розв'язували

проблему оробітничення вищої школи від студентів

вимагалися знання Тому при вузах стали виникати

робітничі факультети На робітфаки відряджалися

комсомольці і комуністи, члени комнезамів, черво-

ноармійці Робітфаківці забезпечувалися гуртожит-

ками, їм виплачувалися стипендії

Після ліквідації (з 1920 р ) університетів нау-

кові дослідження в УСРР зосередилися переважно

в установах Української Академії наук Установчі

збори УАН відбулися у листопаді 1918 р Очолив

Українську Академію наук великий вчений, осново-

положник геохімії, біогеохімії та радіогеології

В Вернадський

У зв'язку з відмовою у квітні 1921 р В Вер-

надського від своїх обов'язків президентом УАН

було обрано колишнього міністра науки і культури в

уряді гетьмана П Скоропадського, одного з

провідних організаторів української академічної

науки М Василенка У червні 1921 р уряд УСРР

схвалив положення, згідно з яким Академія визна-

валася найвищою науковою державною установою

республіки Після укладення Ризького миру з

Польщею стало ясно, що Україну, як і до революції

1917 — 1918 рр , перетинатиме державний кордон

Тому УАН назвали Всеукраїнською Академією на-

ук Такою назвою декларувався намір об'єднати в

рамках однієї організації наукову інтелігенцію всієї

України

Відносини ВУАН з керівництвом радянської

України були напруженими, оскільки вчені не бажа-

ли коритися диктату Зв'язки зі західноукраїнськи-

ми вченими швидко зійшли нанівець, тому що

СРСР відгородився від оточуючого світу

"залізною завісою" Власті не визнали повнова-

жень М Василенка, і в березні 1922 р вченим до-

велося провести перевибори Президентом обрали

найстаршого серед академіків О Левицького Не-

забаром, однак, його смерть знову поставила ака-

деміків перед необхідністю виборів У травні 1922

р президентом став В Липський На цій посаді він

залишався до 1928 р

20-і рр характеризувалися бурхливим розвит-

ком української літератури та мистецтва Великою

популярністю користувалися твори прозаїків І Ми-

китенка, М Хвильового, А Шияна, Ю Яновсько-

го,

поетів М Бажана, В Сосюри, М Рильського,

П Тичини, драматургів І Кочерги, М Куліша та ш

У галузі образотворчого мистецтва плідно працю-

вали М Бойчук, Ф Кричевський, М Нарбут,

А Петрицький, М Самокиш, в музичному мис-

тецтві — ГВерьовка, М Вериківський, П Козиць-

кий, Б Лятошинський, Л Ревуцький Здобули виз-

нання театральні колективи "Березіль" на чолі з

0 Курбасом, їм І Франка під керівництвом ГЮри

тощо Творчість українських митців мала великий

вплив на піднесення національної самосвідомості

народу

У середині 20-х рр інтелігенція республіки при-

близно на третину складалася з нових людей Інте-

лектуальний і навіть освітній рівень нового попов-

нення істотно поступався дорадянській інтелігенції

Серед нових кадрів було багато так званих "вису-

ванців" пролетарського походження без спеціальної

підготовки В своїй управлінській діяльності вони

змушені були спиратися на консультації дипломова-

них спеціалістів

Росіяни переважали серед висококваліфікованої

технічної, наукової і викладацької інтелігенції, а

євреї — у медицині та мистецтві Ці співвідношен-

ня були властиві національній структурі інтелігенції

в попередній період Разом з тим завдяки політиці

українізації відбулися істотні зрушення в бік підви-

щення питомої ваги українців у складі керівного

персоналу, особливо в сільській місцевості Перева-

га українців у складі представників культури й

освіти пояснювалася великим їх відсотком серед

найбільш масової категорії спеціалістів цієї галузі

— вчителів, особливо сільських По групі

технічних спеціалістів українці переважали серед

агрономів, лісничих, у нижчих технічних спеціаль-

ностях В цілому питома вага українців ще не

відповідала їх частці у складі всього населення

Відмова від

нової

економічної політики

моменту першої публікації в газеті "Прав

да" стаття В Леніна "Про кооперацію" пе

ребувала в центрі пропагандистських зусиль

партійного апарату Про колективізацію, тобто

відчуження селянської власності у колективні гос-

подарства, на XII і XIII з'їздах РКП(б) навіть і не

згадувалося Зате на кожному партійному з'їзді, на

всіх конференціях і пленумах ЦК КП(б)У стави-

лося питання про розвиток кооперації 3 бюджет-

них ресурсів на кооперативне будівництво виділя-

лися великі кошти

Не дивно, що швидко розвивалися всі види коо-

перації, зокрема сільськогосподарської — машин-

276

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

но-тракторні, тваринницькі, цукробурякові та інші

товариства До кінця 20-х рр у сільгоспкооперацію

було залучено понад половину селянських госпо-

дарств України Всіма видами кооперації, включаю-

чи споживчу, охоплювалося 85% господарств Од-

нак партапарат.який поступово прибирав до рук

Сталін, не прагнув будувати незнаний йому коопе-

ративний соціалізм У квітні 1925 р відбулася XIV

конференція РКП(б) На ній з доповіддю про коо-

перацію виступив О Риков, до якого перейшла по-

сада голови Раднаркому після смерті В Леніна у

січні 1924 р Та хоча він наполегливо пропагував ос-

новну ідею ленінської статті про тотожність зро-

стання кооперації зростанню соціалізму, у відреда-

говану генсеком резолюцію вона не увійшла Однак

забуте гасло колективізації у резолюції по доповіді

Рикова знову з'явилося у вигляді такої обережної

ремарки "Колективізації сільського господарства

необхідно приділяти більше уваги, ніж це робилося

досі"

Сталін міг замовчувати або спотворювати про-

позиції та

ідеї,

висловленні в останніх листах і стат-

тях засновника парти, але ніколи прямо не виступав

проти них Такої потреби й не було Варто лише бу-

ло пропагувати попередні, повні ентузіазму вислов-

лювання Леніна про колективізацію, механічно

пов'язуючи їх з кооперативним планом, тобто, ігно-

рувати якісну відмінність колгоспів як ланки нето-

варної комуністичної економіки і кооперативів, що

не могли існувати поза ринковою економікою Саме

в цей час з'явилося словосполучення "колгоспно-

кооперативна форма власності", яке об'єднувало в

собі несумісні одна з одною форми власності

1926 р з ініціативи Сталіна в ЦК парти було

утворено комісію, яка вивчала становище існуючих

колгоспів і радгоспів Комісія рекомендувала поси-

лити сприяння держави розвиткові "соціалістично-

го землеробства" у формі податкових пільг і прямої

матеріальної допомоги Запроваджені заходи

справді стимулювали появу нових колгоспів В Ук-

раїні їх кількість збільшилася з 5454 у жовтні 1925

р до 12042 на початку жовтня 1928 р Однак ос-

новна частина бідноти, не кажучи вже про серед-

няків,

не поспішала змінювати свій життєвий уклад

Восени 1928 р бу\о колективізовано менш як 4%

площі селянського землекористування

У дискусії, що передува\а XV з'їзду ВКП(б),

опозиціонери виступа\и на захист гасла

"надшдустріалізаци" Засудивши це гасло,

помтбюро ЦК не збиралося відмов \ятися від вико-

ристання монопольного становища держави як ви-

робника промтоварів і споживача сільгосптоварів

У директиви з'їзду для складання першого

п'ятирічного плану розвитку народного господарст-

ва на 1928/29 — 1932/33 рр було закладено

принципове рішення про використання "ножниць

цін"

Оскільки заготівельні ціни були занижені, селя-

ни не повезли хліб на ринок Держава негайно

відчула гостру нестачу хліба для постачання міст,

новобудов і армії Різко зменшилося вивезення зер-

на, яке давало валюту для закупівлі імпортної

техніки

У попередні роки з хлібозаготівельної кризи ви-

ходили ринковим шляхом підвищували ціни на хліб

і тим самим — платоспроможний попит селянства

на фабрично-заводські товари Ринок підправляв у

бік зниження директивно встановлювані державою

темпи індустріалізації Проте Сталін та його одно-

думці вирішили скористатися шляхом, який більшо-

вики торували у 1918 — 1920 рр примусити селян

здавати хліб за невигідними їм цінами під загрозою

штрафних санкцій аж до конфіскації майна Ще в

грудні 1927 р на XV з'їзді ВКП(б) генсек гостро

критикував ідею "надшдустріалізаци , з якою вис-

тупали його політичні опоненти Як тільки опо-

зиціонери опинилися поза лавами парти, він одразу

перестав захищати селян і сам став найзавзятішим

" надіндустріалізатором

Пропагандистську кампанію на користь кол-

госпів партія зустріла з цілковитим схваленням На

підтримку селян пролунало кілька голосів, зокрема

бухарінський Будучи з 1918 р прибічником швид-

кої реалізації комуністичної доктрини, М Бухарін

після 1921 р зрозумів небезпеку боротьби з ринком

і прагнув поглиблювати нову економічну політику

Він заявляв про воєнно-комуністичну переоцінку

ролі колгоспів, про те, що забувають ленінську кон-

цепцію кооперування, коли визнають колгоспи сто-

вповою дорогою до соціалізму

Коли спалахнула заготівельна криза, в сільську

місцевість поїхали "вибивати хліб тисячі партійних

працівників, у тому числі члени політбюро ЦК

ВКП(б) Сталін виїхав у січні 1928 р в Сибір Там

він показав, як треба боротися за хліб Цілком при-

родна поведінка товаровиробників на ринку була

оголошена "хлібним страйком", тобто свідомим са-

ботажем політики індустріалізації Проти "кур-

кумв"

вживалися надзвичайні заходи — тюремне

ув'язнення, депортація у віддалені райони частко-

ва або повна конфіскація майна ("розкуркулення")

Усі перелічені методи були використані в Ук-

277

Історія України

раїні. Завдяки цьому з українських селян за січень

— лютий 1928 р. вдалося вичавити 70 млн. пудів

хліба. Однак тверезо мислячі працівники розуміли,

що надзвичайні заходи не врятують справи.

Прагнучи стабілізувати становище, О.Риков

поставив питання про імпорт хліба. На політбюро

ЦК ВКП(б) йому заявили, що валюта потрібна

для індустріалізації. Коли голова -Раднаркому до-

мовився про закупівлю хліба в кредит на пільгових

умовах, йому не дозволили й цього. Противники

непу розраховували на те, що чим гірше стане про-

довольче постачання, тим простіше буде відмовити-

ся від ринкових закупівель хліба і перейти до

реквізиційного принципу у взаємовідносинах із се-

лянами.

Сталін розумів, що надзвичайні заходи, за до-

помогою яких подолали хлібозаготівельну кризу,

придатні тільки як короткотривалий захід для вилу-

чення готової продукції. Ніхто не зміг би змусити

селян-власників постійно, з року в рік вирощувати

товарне зерно не на продаж, а для держави. Щоб

відсікти селян від ринку і змусити їх сіяти стільки,

скільки потребувала держава, їх спочатку треба бу-

ло позбавити власності, тобто колективізувати.

Агресивна по відношенню до селянства соціаль-

но-економічна політика державної партії визнача-

лася, звичайно, більш глибинними причинами, ніж

погляди тих або інших керівників. Справа в тому,

що комплекс заходів, який окреслюється поняттям

"нова економічна політика", не ніс у собі ме-

ханізмів, здатних підтримувати господарську

"змичку" міста і села. Розвиток непу міг благотвор-

но вплинути на сільське господарство, але був не-

здатний забезпечити матеріальну базу для

індустріалізації країни. Будучи відірваною від рин-

ку, націоналізована промисловість не могла стати

ефективною. Так званий "госпрозрахунок" не

заміняв їй вільного розвитку в умовах ринку. Як

тільки склалися об'єктивні умови для

індустріалізації, треба було змінювати економічну

політику: або приватизувати промисловість,

відмовляючись від самої ідеї "командних висот та

економічної влади, або одержавити сільське госпо-

дарство шляхом колективізації селянських засобів

виробництва.

У державній партії перемогли сили, які стояли

за збереження диктатури в економічному і політич-

ному житті. В нових історичних умовах вони поча-

ли готуватися до повторної спроби побудувати по-

заринкову економіку.

Концепція

планової економіки

е підлягало сумніву, що управління "ко-

мандними висотами" економіки могло

здійснюватися за наявності певного плану.

Однак щодо його характеру єдності думок не існу-

вало.

Так звані "генетики" вважали, що планові

завдання повинні бути прогнозними і виходити з

об'єктивних реальностей ринку. Навпаки, "телео-

логи" бачили у плануванні постановку директивної

мети, до якої треба було йти, незважаючи на будь-

які перешкоди.

Поки тривав неп, державна партія не перешкод-

жала "генетикам". Розглядаючи, наприклад, пром-

план УСРР на 1924/25 р., політбюро ЦК

КП(б)У в лютому 1925 р. прийняло таку резо-

люцію: "Вважати, що промплан, після того як він

буде затверджений вищими державними органами,

повинен розглядатися не як строго закінчена дирек-

тива, яка не допускає жодних змін, а як загальна

вказівка напряму і форм здорового розвитку про-

мисловості, яка може і повинна корегуватися

відповідно до змін загальної господарської кон'юк-

тури".

Однак у грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) про-

голосив пріоритет державного плану над ринком. У

доповіді Сталіна з'явилася повторювана потім во-

люнтаристська формула: наші плани — це не пла-

ни-прогнози, а плани-директиви. У з'їздівських ди-

рективах для складання першого п'ятирічного пла-

ну передбачалося знищити товарно^грошові відно-

сини у найближчому майбутньому. Йшлося про те,

що товарообіг поступово перетворюватиметься на

продуктообмін, а торговельний апарат поступиться

місцем апарату "соціалістичного розподілу про-

дуктів".

У директивах для розробки першого п'ятирічно-

го плану XV з'їзд накреслював надзвичайно висо-

кий, 19% щорічний приріст промислової продукції.

Під час розробки п'ятирічки директивні темпи зро-

стали ще більше, посилюючи розбалансованість на-

родного господарства. Було створено два варіанти

плану — відправний із середньорічним темпом

промислового зростання у 18% і більш напруже-

ний, який назвали "оптимальним", — до 22%. У

квітні 1929 р. XVI конференція ВКП(б) схвалила

оптимальний варіант.

Дифірамби на честь перспективного планування

розійшлися з практикою. Фактично перша

п'ятирічка виконувалася за сумою річних планів, які

278

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

мали небагато спільних рис із затвердженим

п'ятирічним планом. Як директивний документ

п ятирічний план у його остаточній формі виявився

непотрібним. Поки його розробляли, в щорічні кон-

трольні цифри розвитку народного господарства

вносилися все нові й нові корективи в бік підвищен-

ня темпів.

Надзвичайні заходи та їх переростання в

політику комуністичного штурму зустріли опір з бо-

ку М.Бухаріна, О.Рикова і М.Томського. Два ос-

танні були членами політбюро ЦК РКП(б) з 1922

р.,

Бухарін — з 1924 р. Позиція цих авторитетних

політиків розглядалася як ухил вправо. Завдавши

поразки групі Бухаріна, сталінці розпочали з трав-

ня 1929 р. чистку партії, яка тривала рік. Вичища-

лися усі, хто солідаризувався з "правим ухилом".

Влітку 1928 р. Сталін забрав Кагановича з Ук-

раїни в центральний партійний апарат. Українським

генсеком став С.Косіор. Як Петровський і Чубар,

Косіор із шкіри пнувся, аби догодити Сталіну.

Індустріальна гонка

\ ерший рік першої п'ятирічки розпочався з

жовтня 1928 р. Країна вступала в

п'ятирічку непомітно. 1928/29 госпо-

дарський рік мало відрізнявся від попередніх. Та

наприкінці 1929 р. керівництво ВКП(б) круто по-

вернуло кермо державного корабля. Поворот в еко-

номічній політиці характеризувався примусовою

продрозкладкою, забороною торгівлі, запровад-

женням карткової системи постачання міського на-

селення, інфляційним випуском паперових грошей,

експропріацією ("розкуркуленням') найза-

можніших селянських господарств і примусовим

об єднанням власності усіх інших категорій селян-

ства у колективних господарствах. Політика в га-

лузі промисловості характеризувалася поверненням

до системи главкізму, тобто, гіпертрофованою цен-

тралізацією управління.

Трестівський госпрозрахунок, який охоплював

головним чином сферу управління, замінили гос-

прозрахунком підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК

ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію

управління промисловістю", якій судилося відіграти

ключову роль в утвердженні економіки командного

типу. Підприємства, а не трести, як раніше, оголо-

шувалися основною ланкою управління.

Самостійні підприємства не дістали прав, якими

користувалися колишні госпрозрахункові трести.

Велика промисловість перейшла у розпорядження

загальносоюзних наркоматів, наділених не менши-

ми повноваженнями, ніж главки ВРНГ і УРНГ

періоду грамадянської війни. Вони здійснювали

управління бюрократичними методами. Сама Вища

Рада народного господарства та її український

філіал перетворилися в січні 1932 р. в народний

комісаріат важкої промисловості (наркомваж-

пром).

Підприємства харчової промисловості ще в

1930 р. були підпорядковані наркомату постачання.

Підприємства легкої та лісової промисловості

виділилися в окремі наркомати.

Продиктований генсеком темп зростання про-

мислового виробництва був величезним — 37,7% (

у середньому за три роки, починаючи з другого ро-

ку п'ятирічки). Та ці темпи залишилися на папері,

хоча промисловість безперебійно одержувала

потрібне фінансування. Навіть офіційні статистичні

дані показують, що середньорічний темп промисло-

вого зростання за роки п'ятирічки (крім першого)

становив тільки 15,7%, тобто, менше передбачува-

ного директивами XV з'їзду ВКП(б). Слід взяти

до уваги, що офіційні дані внаслідок інфляції і по-

вторного обрахунку валової продукції завищені.

Індустріальна гонка призводила до істотного

обмеження добробуту трудящих. Економічні труд-

нощі (завжди підкреслювалося: тимчасові) оголо-

шувалися органами пропаганди неминучими й

цілком природними. Опір лівацькому насиллю над

економікою розглядався як небезпечний опор-

тунізм. В офіційних документах державної партії

положення про необхідність нещадного викорін-

ення "опортунізму" стало загальновживаним. Це

безпосередньо свідчить про те, що крутий поворот

в економічній політиці далеко не всі зустріли з ен-

тузіазмом.

Вже з 1928 р. Сталін розпочав штучно відрод-

жувати властиве громадянській війні протистояння

соціальних сил. Щоб прокласти дорогу непопу-

лярній політиці, ДПУ стало розкручувати маховик

репресій. Політична термінологія доби другого ко-

муністичного штурму збагатилася новим містким

поняттям: "шкідник". Після "шахтинської справи"

в Донбасі, яка пройшла у 1928 р. і започаткувала

по-державному організоване цькування спеціалістів

з дореволюційними дипломами, в суспільстві свідо-

мо створювалася атмосфера масового психозу щодо

"шкідництва".

Запровадження карткової системи постачання

робітників і службовців не дозволяло використати

зароблені гроші на придбання товарів понад гаран-

тований картками мінімум. У кваліфікованих

279

Історія Украї ни

робітників "отоварювалося" за картками не більше

чверті заробітної плати Отже, економічні можли-

вості стимулювати зростання продуктивності праці

дорівнювали нулю Натомість величезні зусилля

вживалися з метою налагодити моральне стимулю-

вання праці, головним чином через організацію ма-

сового виробничого змагання

В останні дні 1917 р В Ленін написав статтю

"Як організувати змагання

" Очевидно, вона не

задовольнила автора, бо залишалася неопублікова-

ною 20 січня 1929 р газета "Правда" вмістила іі,

а партійні організації дістали завдання "підняти ма-

си" Ініціативу в розгортанні "соціалістичного зма-

гання" віддали в руки донецьким шахтарям 31

січня шахти "Центральна" і "Північна" тресту

"Артемвуплля" уклали перший договір 9 травня

того ж року ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про

соціалістичне змагання фабрик і заводів" У ній за-

значалося, що змагання, яке почалося, повинно ста-

ти не епізодичною кампанією, а постійним методом

роботи Організація його покладалася на

профспілки, а загальне керівництво — на партію

Цій постанові судилося довге життя Майже до

кінця свого перебування при владі партапарат на-

давав великого значення зашкарублим ритуальним

процедурам, чекаючи від них виробничої віддачі Та

в першій п'ятирічці робітничі маси зустріли ідею

змагання з ентузіазмом

Навесні і влітку 1929 р голова ВРНГ СРСР

В Куйбишев підготував нові поправки до гранично

напруженого за всіма параметрами річного плану

Йшлося про додаткові завдання ряду галузей важ-

кої промисловості Нові поправки були запровад-

жені в життя спеціальними постановами парти, яка

вже безпосередньо, а не через радянські або госпо-

дарські органи почала втручатися у розв'язання

економічних, технічних і технологічних проблем

Капіталовкладення в основні промислово-ви-

робничі фонди України зросли з 438 млн крб у

1929 до 743 млн у 1930, 997 млн у 1931 р і до

1229 млн крб у 1932 р (у порівняних цінах 1928

р ) 3 1930 р у промисловості освоювалося не мен-

ше коштів, ніж за всі попередні роки мирного

будівництва разом узяті (в 1921—1928 рр — 761

млн крб ) Така фінансова злива дала можливість за

чотири роки (1929—1932) подвоїти виробничі по-

тужності великої промисловості

Однією з перших в Україні почала будуватися

Штершська ДРЕС Перша іі черга потужністю 20

тис квт стала до ладу восени 1926

У 1931

найбільша електростанція Донбасу досягла потуж-

ності 157 тис квт Тоді ж почав працювати перший

турбогенератор Зуївської ДРЕС потужністю 50

тис квт Через рік будівельники ввели до ладу ще

два агрегати, в результаті чого потужність електро-

станції зросла до 150 тис квт

Символом радянської індустріалізації був

Дншрогес Його почали будувати навесні 1927 р

Кожний з п'яти турбогенераторів першої черги, які

поставляла американська фірма "Дженерал елек-

трик", мав потужність 62 тис квт Фірма заявила,

що турбіни та генератори для Днщрогесу є іі найви-

щим виробничим досягненням, яке перевищує най-

досконаліші здобутки світової техніки У жовтні

1932 р , коли перша черга електростанції стала до

ладу, будівельники почали монтаж шостого генера-

тора

Питома вага капіталовкладень у вуглевидобуток

Донбасу скоротилася за п'ятирічку вдвоє порівняно

з 20-ми рр Однак в абсолютному вимірі кошти

вдвоє зросли Це дало можливість здати в експлуа-

тацію 53 великі шахти У вуглевидобутку відбувся

перехід до нових знарядь праці кайло й обушок по-

ступилися місцем врубовим машинам і відбійним

молоткам Менш вагомими виявилися успіхи в ме-

ханізації транспортування вугілля До кінця 1932 р

в Донбасі було видобуто 156 млн т вугілля проти

передбачуваних п'ятирічним планом 204 млн т

Дефіцит вугілля болісно позначався на промисло-

вості і залізничному транспорті Різко скоротилося

використання вугілля для побутових потреб

У металургію пішла чверть капіталовкладень

які були в розпорядженні промисловості Майже

половину цих величезних коштів поглинуло

будівництво трьох заводів повного циклу — "За-

поріжсталі", "Криворіжсталі" і "Азовсталі" Завод

інструментальних сталей, який перебував спочатку

у складі Запорізького металурпйного комбінату,

пізніше став самостійним підприємством під на-

звою "Дншроспецсталь" 3 його побудовою восени

1932 р в Україні з'явилася електрометалургія

Нові потужності в металурги вводилися до ладу

і освоювалися з великими труднощами Проблема

металу виявилася ще гострішою, ніж вугілля Ви-

плавку чавуну в Україні треба було збільшити з 2,4

млн т у 1923 р до 6,6 млн у 1932/33 р Фактич-

но виплавили у 1932 р 3,9 млн т (тобто 59% від

плану)

Обсяг виробництва у машинобудуванні і мета-

лообробці за першу п'ятирічку зріс у 4,5 раза За

освоєними капіталовкладеннями машинобудування

поступалося металурги, але за кількістю створених

280

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

робочих місць перевищило інші галузі Серед ново-

збудованих або докорінно реконструйованих

підприємств виділялися Харківський тракторний

завод, комбайновий завод "Комунар" у Запоріжжі,

Луганський паровозобудівний завод, кіровоградсь-

кий завод "Червона зірка", київський завод

"Ленінська кузня", Харківський електромеханіч-

ний завод

У хімічній промисловості України були збудо-

вані Донсода, Рубіжанський комбінат, Горлівський

азотнотуковий завод, ряд коксохімзаводів Менш

інтенсивно розвивалися легка і харчова проми-

словість

Форсована індустріалізація призвела до карди-

нальних змін у складі робітничого класу У великій

промисловості України на початку 1929 р працю-

вало 690 тис робітників, а наприкінці 1932 р —

1275 тис , тобто майже вдвоє більше Більше поло-

вини приросту робітників забезпечило село У

складі працюючих на виробництві майже вдвоє

зросла питома вага жінок Нове поповнення робіт-

ників складалося, в основному, з молоді

Технічні зрушення, якими супроводжувався

розвиток промисловості, вимагали прискореної

підготовки кваліфікованих робітників Щоб не

уповільнити темпів, було прийнято рішення готува-

ти кадри безпосередньо на виробництві Це при-

зводило до поламок устаткування Почастішали

авари, різко попршилася якість продукції Щоб

зменшити масштаби втрат, було вирішено до нав-

чання новачків підключити найбільш кваліфікова-

них ветеранів

Робітники повірили урядові, який вимагав

"підтягнути пояси" на певний час, щоб побудувати

фундамент соціалістичної економіки На відміну від

епохи громадянської війни, коли мобілізаційні мож-

ливості командної економіки були спрямовані на ви-

живання політичного режиму (зокрема, на створен-

ня п'ятимільйонної регулярної армії), у новій ситу-

ації вони успішно використовувалися для потреб

технічного переозброєння важкої індустрії

Та якщо співставляти результати індустріальної

гонки із затвердженими завданнями, доводиться

констатувати провал багатьох проектів і п'ятирічно-

го плану в цілому На початку 1933 р Сталін ого-

лосив про дострокове виконання п'ятирічки за 4 ро-

ки і 3 місяці (тобто до кінця 1932 р ) 1933 р став

розглядатися як перший рік другої п'ятирічки

Підтримувана державною статистикою легенда про

дострокове виконання п'ятирічки міцно трималася в

історичній літературі При співставленні натураль-

них показників першого п ятирічного плану з обся-

гом виробництва у 1932 р виявляється, однак, що

виконати п ятирічку не вдалося по переважній

більшості позицій 3 деяких видів продукції, особ-

ливо легкої, харчової і хімічної промисловості, за-

твердженого обсягу виробництва взагалі не досягли

у довоєнний час І все-таки слід взяти до уваги, що

невиконання поставлених завдань було ніби запро-

грамоване самим підходом до планування Цей

підхід — ставити неможливі для виконання цілі

(добиваючись все-таки виконання під загрозою

найжорстокіших кар) Сталін називав "підхльосту-

ванням" країни

Чудові мобілізаційні властивості директивного

планування були єдиною перевагою економіки ко-

мандного типу порівняно з ринковою Друга після

Леніна спроба вийти за рамки "стихії ринку" і по-

будувати народногосподарську систему без товар-

но-грошових відносин закінчилася так само, як і

перша економічною катастрофою Постраждали не

структури тоталітарної держави, а суспільство І

найбільше — неорганізована й політично безпорад-

на частина суспільства багатомільйонне селянство

Знищення класу

селян-власників

"' "%

елянин-власник, або, як стали казати в ті ча-

си, одноосібник, був незручною і небажаною

Ч*,

" фігурою для партійно-державного апарату,

який від імені народу розпоряджався проми-

словістю Держава не могла забезпечити приско-

рені темпи індустріалізації, коли мала справу з

мільйонами власників-одноосібників Коли почи-

нався сильний податковий або ціновий тиск, селя-

нин, ніби равлик, ховався у власному господарстві

Маючи певний мінімум засобів виробництва, він

мало залежав від державних структур Доки селя-

нин сам вирішував, що йому сіяти і що відвозити на

ринок, від нього залежала держава, якій треба було

нагодувати міста й армію Ось чому під машкарою

турботи про піднесення добробуту сільського насе-

лення державна партія хотіла створити на селі

замість неконтрольованих індивідуальних госпо-

дарств велике виробництво Причому обов'язково у

формі комуни, в гіршому разі — артілі Тобто, у ви-

гляді колективного господарства з повним або част-

ковим відчуженням селянської власності Саме за

цими формами великого виробництва закріпилося

скорочення "колгосп" Колективне господарство у

формі кооперативу ринкового типу, в якому селянин

281

Історія України

залишався власником засобів виробництва, не ціка-

вило апарат

Апаратник бажав мати справу з селянином-кол-

госпником, соціальна природа якого, як підкреслю-

валося у партійних документах, переставала бути

"дрібнобуржуазною" Справді, колгоспник — це

вже не селянин у традиційному значенні слова Він

був зобов'язаний підкорятися безпосередньому на-

чальству — бригадиру і голові колгоспу, від яких

залежав у всьому Ці посадові особи в свою чергу

перебували у цілковитій персональній залежності

від районної "трійки' — секретаря райкому парти,

голови райвиконкому і начальника ДПУ Ця всемо-

гутня ' трійка просувала колгоспних і сільських

функціонерів, якщо вони добре виконували свої

функції, по ієрархічно побудованій апаратній дра-

бині Коли ж вона мала претензії до апаратників, то

оголошувала їм догани, виключала з парти, запро-

торювала в концтабори і тюрми, розстрілювала

Маючи таку систему "виробничих відносин", дер-

жава позбувалася попередніх проблем з хлібоза-

готівлями Вже 1929 р обмолочений хліб прямо з

колгоспних ланів почали безперебійно вивозити на

державні зсипні пункти та елеватори

Задовго до прийняття офіційних постанов про

"всеосяжну колективізацію", вже під час подолан-

ня силовими засобами хлібозаготівельної кризи

1927/28 р , Сталін почав готуватися до акції, яку

потім назвав "революцією зверху", — відчуження

селян від власності Генсек розраховував здійснити

цю акцію по-воєнному, в стислі строки В Україні

органи ДПУ і міліція звертали особливу увагу на

те,

щоб вилучити у сільській місцевості вогнепаль-

ну зброю, сховану з часів світової, національно-

визвольної і громадянської воєн Поодинокі спроби

утворення селянських спілок та інших неконтрольо-

ваних організацій нещадно придушувалися Партія

знову на повний голос заговорила про "куркульсь-

ку небезпеку і відверто поставила в центрі аграр-

ної політики нацьковування пролетарських і нагав-

пролетарських елементів села на селян-власників

Напередодні "всеосяжної колективізації" селяни

мали залишатися роз'єднаними й беззбройними

В листопаді 1929 р зібрався пленум ЦК

ВКП(б),

присвячений "соціалістичним перетво-

ренням" у сільському господарстві Пленум визнав

недостатніми накреслені XV з їздом парти темпи

колективізації (до 20% селянських посівів по

СРСР, до 24% — по Україні наприкінці

п'ятирічки) і проголосив перехід до суцільної ко-

лективізації

Пленум спеціально заслухав і обговорив до-

повідь Косюра "Про сільське господарство України

і про роботу на селі" У прийнятій постанові

підкреслювалося, що республіка порівняно з інши-

ми репонами має більш розвинуту матеріально-

технічну базу для перетворень у сільському госпо-

дарстві, бо на п ланах працює близько третини

тракторного парку країни

На пленумі було вирішено утворити загальносо-

юзний наркомат землеробства Під керівництвом

новопризначеного наркома Я Яковлєва відразу по-

чалося визначення практичних підходів до суцільної

колективізації Так з'явилася постанова ЦК

ВКП(б) від 5 січня 1930 р "Про темп колек-

тивізації і заходи допомоги держави колгоспному

будівництву" Україну віднесли до регіонів, де ко-

лективізацію планувалося закінчити восени 1931 р

або навесні 1932р, тобто на півтора-два роки

раніше кінця п'ятирічки

27 грудня 1929 р Сталін виступив з промовою,

в якій поставив неіснуючу проблему "ліквідації кур-

кульства як класу" Історик може визначити своє

ставлення до цієї проблеми взяттям у лапки самого

виразу Однак проблема була не тільки поставлена,

але й розв'язана Протягом кількох років величезні

зусилля й засоби радянської держави спрямовува-

лися на те, щоб економічно, а то й фізично нищити

мільйони "куркулів"

У середині 20-х рр слово "куркуль" майже

зникло з офіційного словника, а партійний теоретик

М Бухарш навіть сформулював адресоване селянам

гасло "Збагачуйтесь

" У цей дуже короткий період

партійно-державне керівництво всупереч вимогам

небагатьох опозиціонерів налагоджувало ринкову

змичку міста і села і сприяло зростанню продуктив-

них сил у приватновласницькому секторі сільського

господарства Як тільки згуртовані навколо генсека

партапаратники прийняли рішення відмовитися від

непу, "куркульська небезпека знову з'явилася в їх

лексиконі

Поворот до термінології часів громадянської

війни, так само як і перші процеси, організовані

ДПУ проти інтелігенції ("Промпартія", "Шах-

тинська справа" тощо), свідчив про заплановану

вже зміну політичного курсу Справа була зовсім не

в тому, що власті зненацька згадали про не-

обхідність співчувати біднякам, які визискувалися

більш багатими односельцями Під час зрівняльно-

го поділу землі і засобів виробництва у 1920—1923

рр власті винищили усіх глитаїв, які будували свій

добробут на експлуатації бідняків В заможну

282