Васьківська С.В. Основи психологічного консультування

Подождите немного. Документ загружается.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 51

-вважає, що кожна людина має в житті те, що заслужила;

-вважає, що люди ніколи не зрозуміють його;

-вважає, що особи протилежної статі ним не цікавляться, він ними не цікавиться;

-вважає, що потрібно поспішати жити, щоб взяти від життя все;

-вважає, що вчитися необов'язково, головне - знайти своє місце в житті.

Психологічна інформація про дорослого:

-постійно знижений фон настрою;

-часто говорить про своє невезіння;

-прагне одягати одяг протилежної статі;

-п'є спиртне на самоті;

-часто говорить про себе в третій особі

-ніколи не буває серйозним, постійно жартує;

-при розмові з іншою людиною, уникає дивитися їй в очі;

-ніколи не визнає своїх помилок;

-нерозбірливий до їжі, може їсти все, навіть те, що неїстівне;

-приймаючи серйозне рішення, обов'язково обговорює його з іншими людьми;'

-дуже боїться, що про нього погано подумають;

-завжди незадоволений, все бачить в чорному світлі;

-схильний моралізувати з будь-якого приводу.

1. Б) Продемонструйте роботу з симптоматикою, що визначає хід

консультативної допомоги, на прикладі кількох консультативних ситуацій (на вибір) з

підручника: Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:

Ситуационные задачи. -К, 1996.

Завдання 2. Опис синдрому.

Запропонуйте ваш набір симптомів, які б описували: „синдром дитячого

неблагополуччя дитини 1-2 років", „синдром, неблагополучного підлітка", „синдром

нелюблячого батька", „синдром невпевненого батька ", „ синдром побитої жінки " та ін.

Рекомендована література:

Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:

Ситуационные задачи. -К.: Вища школа, 1996.

Семья в психологической консультации: Опит и проблеми психологического

консультирования - М.: Педагогика, 1989.

Хамитова И.Ю. Теория семейных систем Мюррея Боуэна // Журнал практической

психологии и психоанализа. -№ З, сентябрь, 2001.

2.6. Ідентифікація проблеми

Один з законів психологічної допомоги: якщо людина

прийшла до психолога - значить, вона своєї проблеми не

знає.

С.Петрушин

Ідентифікувати проблему - значить встановити, „що є що", ототожнити основні ознаки,

визначити чіткі межі, розкрити деталі, прослідкувати їх послідовність та закономірності

зв'язку. Для того щоб почати „зводити кінці з кінцями", потрібна неабияка аналітична

робота. Проблемна ситуація клієнта розкладається як математична задача з багатьма

невідомими, котрі консультанту потрібно знайти та упорядкувати. Процес аналогічний

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 52

роботі вправного детектива, який вміє бути одночасно і чутливим, і розсудливим, щоб, з

одного боку, не втратити жодної деталі („не затоптати місце злочину"), з іншого - зрозуміти

психологію життя настільки, щоб найбільш достовірно визначити проблему, з якою до нього

звернулися. Озброєний технологією ведення бесіди та чіткою концептуальною базою,

психолог - консультант внутрішньо готовий і до першого, і до другого.

Секрети ефективного консультанта

Розв'язання життєвої задачі починається з висування

психологічних гіпотез.

Під гіпотезою ми будемо розуміти тимчасове припущення про причини феноменів чи явищ

або зв'язку між ними. Хороша гіпотеза узгоджується з явищем, яке спостерігається; не

суперечить законам природи, які усталилися в певній науці; сформульована в найбільш

простих термінах; підлягає операціям дедукції, які можуть бути мати експериментальне

підтвердження. Зазвичай гіпотези логічно витікають з концептуальної рамки, яку мас

консультант.

В консультуванні є необхідність використовувати кілька типів припущень. Перший тип

припущень реалізується тоді, коли консультант заповнює прогалини в мозаїчному тлі

розповіді клієнта. Вони стимулюються відчуттям недомовленості, невизначеності, „білих

плям" та невідповідностей, якими насичена розповідь. Це, скоріше, відновлення очевидного.

Другий тип припущень охоплює психологічні гіпотези відносно змісту психологічних

проблем клієнта, з якими потрібно працювати на цьому сеансі чи в консультативному

процесі взагалі. Цей тип припущень провокується чіткістю аналітичної роботи та

професійною інтуїцією. Третій тип гіпотез з'являється тоді, коли виникає необхідність

пояснити причини труднощів клієнта, механізми їх виникнення та подальшого розвитку. їх

якість визначається психологічною компетентністю консультанта, та його розумінням

предмету дослідження - закономірностей функціонування психіки у всіх її проявах.

Як правило, перевірка висунутих гіпотез вимагає додаткової інформації, збору анамнезу,

виходу за межі актуальної ситуації як у минуле (особистісна історія), так і в майбутнє

(необхідність передбачити екологічність змін). Перегляд та відкидання гіпотез відбувається

швидко й непомітно для клієнта, який відчуває лише зацікавленість та досить плавний плин

розмови. Згодом потік гіпотез міліє, вони підтверджуються або відкидаються, створюючи

більш-менш завершену картину. Психолог приймає напрацьоване за основу, робить

необхідні висновки та припущення щодо психологічного діагнозу та прогнозів.

Секрети ефективного консультанта

Перевірка гіпотез консолідує багатющий матеріал, котрий

консультант не зобов'язаний достеменно повертати клієнту. Це

інформація для службового вжитку. Вона допомагає

просуватися далі, в глибину розуміння проблематики

особистості.

Постановка психологічного діагнозу, тобто формулювання висновків про індивідуальні

особливості особистості клієнта та характерні ознаки ситуації, є досить суттєвим моментом

психотерапевтичного процесу. Можливість зробити певні висновки забезпечується тим, що

опис багатьох психологічних феноменів передбачає наявність стійких особливостей та

закономірностей. Психологічний діагноз веде до підвищення рівня зроблених узагальнень,

бо накопичений за час вивчення проблеми матеріал проектується на досвід психологічних

та психотерапевтичних досліджень, в яких вже є підказки щодо засобів впливу на подібні

явища.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 53

Постановка діагнозів - це також інформація для внутрішнього вжитку, хоча частково її

можна передати клієнтові. На основі діагнозу консультанту легше сформувати специфічні

стратегії допомоги при тих чи інших порушеннях, співробітничати з колегами при

обговоренні конкретних випадків. Здатність правильно продіагностувати ситуацію виявляє

рівень усвідомлення консультантом того, що відбувається, а відтак - дає змогу краще

контролювати процес. Однак не поодинокими є випадки, коли діагноз ще не сформовано, а

консультант досить послідовно розвиває інтерв'ю, бо саме інтуїція як форма

індивідуального діагностичного узагальнення допомагає йому передбачати майбутній

психотерапевтичний результат. На основі цього частина дослідників психотерапевтичного

процесу піддає діагностичний підхід радикальній критиці, обстоює думку, що надмірне

захоплення постановкою психологічних діагнозів („наклеювання ярликів") має певні

недоліки. (Р. Кочюнас, 1999, с. 94).

Секрети ефективного консультанта

Головною вимогою щодо надання клієнтові зворотної

психологічної інформації є її конструктивність. Тобто

„віддзеркалити" потрібно лише те, що, як відчуває

консультант, „буде працювати" на розвиток особистості.

Узагальнюючи свої інсайти, консультант фільтрує інформацію так, щоб найкращим чином

підвести клієнта до нового бачення ситуації. Момент формування нового погляду А. Айві

називає концентруванням. В цей період консультант переходить від базових навичок

уважного вислуховування до активного використання навичок впливу ( див.: 4, 5). Тепер він

говорить частіше і найсильніше скеровує інтерв'ю. Більш відчутними стають директивність

та конфронтація. Визначальним вмінням цього етапу є вміння інтерпретувати проблеми та

труднощі клієнта на основі психології як науки та сократичний стиль ведення бесіди. Навіть

передаючи своє бачення, консультант не має права перетворювати консультацію в

інструктаж чи повчання. Конфронтація, яка може виникнути в ньому місці інтерв'ю, повинна

стосуватися суперечностей поглядів (ідей), В не людей.

Психологічна інтерпретація необхідна для роз'яснення і корекції неконструктивної позиції

клієнта відносно його проблем і труднощів. Часто інтерпретація використовується для

реалізації інших робочих цілей консультації, наприклад, змінити локус скарги, створити

необхідний настрій, добути той чи інший ресурс тощо. Вдала інтерпретація може стати

квінтесенцією всієї консультативної бесіди, адже вона є поштовхом до внутрішньої роботи

клієнта зі своїми проблемами. Але навіть блискучої інтерпретації буває замало для

стимулювання змін на краще, тому консультант разом з клієнтом формулюють терапевтичне

завдання і негайно приступають до його розв'язання.

Запитання для самоперевірки

1. Які завдання розв'язуються у ході ідентифікації проблеми?

2. Як формулюються та перевіряються консультативні гіпотези? Наведіть

конкретні приклади

3. Що таке психологічний діагноз? Чому питання встановлення і психологічного

діагнозу є дискурсивним саме для консультативної практики?

4. Чому концентрування та інтерпретація є переломними моментами

консультативного процесу?

5. З якими формами психологічного інтерпретування ви зустрічалися в практиці та

на сторінках психологічної літератури?

Практикум

Завдання 1." Формування психологічних гіпотез".

А) Перечитайте список симптомів з завдання ,,Аналіз симптомів", наведений вище, та

побудуйте там, де це для вас здається можливим, кілька робочих гіпотез. Продумайте,

як ви їх будете реалізувати в актуальній ситуації.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 54

Б) Наведіть усно або прочитайте будь-який опис консультативної ситуації до

моменту початку психотерапевтичної роботи. Проаналізуйте його за наведеною нижче

схемою. Сформулюйте гіпотези, які можна було б перевірити в кожному конкретному

випадку.

Приклад консультативної розгортки:

Скарга: дівчина 25 років скаржиться на те, що ніяк не наважиться перейти жити до

свого бойфренда, хоча є всі умови для цього.

Самодіагноз: брак волі, страхи, самоїдство.

Проблема: хочу сказати батьку, але боюсь, що він не схвалить мого наміру

Запит явний: як побудувати розмову з батьком?

Запит прихований: як вгодити батьку? Як зберегти увагу значущої людини (батька)?

Теми: взаємини з батьком, в сім'ї, з бойфрендом, історії: її життя останніх 3-5 років,

травматичні переживання дитинства та юності, комплекси.

Симптоми: проблематичні стосунки дівчини з батьком, хоча батько дуже значуща

фігура (з ним найбільш тісні стосунки в сім "і, однакові захоплення та форми проведення

вільного часу); дівчина часто ображається на нього, вважаючи, що він недооцінює та

принижує її, прагне досягти його визнання будь-якою ціною, всі вчинки оцінює з його точки

зору; часті вияви агресії у стосунках з близькими людьми, істерики, слабкі і оманливі

соціальні контакти з іншими людьми, сильне розчарування в інших людях; не може знайти

роботи „ до душі".

Основна гіпотеза: дівчина не усвідомлює, що вона не стільки прагне нових взаємин зі

своїм партнером, скільки не може розв'язати стосунки з батьком („ Справді, коли ми разом

з батьком, для мене не існує інших чоловіків, я прагну тільки його уваги і весь час думаю, як

зробити щось так, щоб це його задовольнило, я не маю своєї волі, сліпо дотримуюсь того,

що він вважає правильним і потрібним ")

Синдром непережитого комплексу Електри.

Діагноз: Труднощі юнацької сепарації.

Терапевтична робота: Техніка формування добре сформульованої цілі, психодраматична

підготовка до наступної розмови з батьком, транзакційний аналіз та ін.

Рекомендована література

Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993. - С. 35-43

Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:

Ситуационные задачи. -К.: Вища школа, 1996.

Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:

Проблемний подход. - К, 1995. - С. 31-33

2.7. Постановка та розв'язання терапевтичного завдання

Розв'язання проблеми за глибиною і обсягом опрацювання

завжди повинно співвідноситись з рівнем замовлення

клієнта.

С. Петрушин

Консультативну зустріч можна умовно поділити на 2 частини - діагностичну та

терапевтичну, яка в свою чергу ділиться на етап постановки та етап розв'язання

терапевтичного завдання. Якщо під час першої частини переважно збирається інформація,

активно застосовуються методи ведення та структурування інтерв'ю, то в другій частині

зустрічі отримана інформація аналізується, використовуються методи та прийоми впливу,

вироблення плану дій. Цілі терапевтичної частини інтерв'ю переважно стосуються

коригування та конструктивних трансформації, а це підвищує вимоги до роботи як

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 55

консультанта, так і клієнта.

Чітке усвідомлення завдання визначає успішність його розв'язання. Ця істина, справедлива у

всіх випадках, у психології набуває особливої ваги, зазвичай психолог має справу з

неоднозначними варіантами трактування поведінки людини та механізмів її психіки.

Лоцманом в безкрайньому морі варіантів є сам клієнт. Терапевтичні завдання в

консультуванні можуть бути розв'язані лише за його активної участі. Від того, наскільки він

зуміє стати суб'єктом вирішення власних психологічних проблем, залежить результативність

допомоги. Це ніяк не применшує доробку консультанта: йому належить ініціатива у виборі і

формулюванні консультативного завдання, роль активного помічника і фасилітатора в його

розв'язанні.

Першим варіантом терапевтичного завдання є запит клієнта. Однак об'єктивно для людини

не завжди необхідно саме те, з чим вона звернулася в консультацію. Тому завдання в процесі

консультування поступово уточнюється і змінюється. Остаточна зміна обов'язково

узгоджується з клієнтом. Протягом консультації може бути кілька моментів уточнення та

переформулювання терапевтичного завдання. Остаточна крапка у його виборі ставиться, як

правило, після моменту інтерпретації, що символічно поділяє консультацію на діагностичну

і терапевтичну частини. Решта завдань, сформульованих упродовж зустрічі, беруться до

уваги як основа для наступних консультативних сесій.

Секрети ефективного консультанта

Консультативне завдання вважається сформульованим лише

тоді, коли воно визнано клієнтом.

Сформулювати терапевтичну задачу - це визначити, яку допомогу і в який спосіб варто

надати в конкретному випадку, щоб досягти бажаного результату. Вона обумовлюється

психологічними проблемами людини, точніше їхньою деструктивною дією. В найбільш

загальному вигляді завдання формулюється так: «Які практичні чи психологічні дії варто

здійснити людині, щоб усунути, зменшити або компенсувати деструктивний вплив

психологічних проблем?»

Це не означає, що існують якісь стандартні формулювання, доречні для багатьох випадків. У

кожній конкретній ситуації формулювання терапевтичного завдання буде індивідуальним.

По суті, це найбільш творчий момент діяльності психолога-консультанта. Хоча й тут є певні

стратегічні підказки, з урахуванням яких можна уникнути типових помилок.

По-перше, терапевтичне завдання повинно бути спрямовано не на усунення психологічних

проблем клієнта, а на їх прийняття, підтвердження права на існування, тобто скоріше на

гармонійну асиміляцію, ніж на волюнтаристське протистояння реальності. Краще покластися

на принцип позитивного ставлення до того, що відбувається: „якщо щось має місце, значить,

у цьому є сенс" - і розширити свідомість людини до того, щоб віднайти цей сенс та узгодити

внутрішні когнітивні дисонанси. Таким чином, розв'язання терапевтичного завдання повинно

бути зорієнтовано на зміну ставлення до проблеми.

По-друге, формулювання завдання здійснюється з урахуванням причин виникнення

психологічних проблем, тому що па причини явищ можна вплинути більш ефективно, ніж на

їх наслідки. Пошук причин суттєво ускладнює перебіг консультації, бо часто вони, як

підводна частина айсберга, знаходяться за межею доступного. Наприклад, ранній досвід

об'єктних стосунків,, на думку багатьох психоаналітично зорієнтованих психологів, є сталим

протягом усього життя. Однак навіть у цьому випадку психологія має достатній арсенал

засобів, щоб розв'язати більшість проблем. Так, деякі техніки психотерапії дозволяють

мандрувати в особисту історію клієнта, щоб по-новому відредагувати найбільш травматичні

її епізоди (Ф. Перлз, НЛП). Існує можливість матичного «повернення в часі» — ігрове

відтворення значущих подій минулого життя клієнта з їх наступною корекцією, що сприяє

зменшенню травматичного впливу чи руйнуванню патогенних причинно-наслідкових

зв'язків (Я.Морено, 3. Морено, Д. Кіппер та ін). Цікавим є досвід вистежування проявів

проблем через тілесні м'язові затиски (В.Райх, А.Лоуен та ін.), роботи з трасовим наведенням

(М.Еріксон та ін.), експериментів зі зміненими станами свідомості людини (психоделічна

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 56

терапія, техніка холодинаміки, холотропне дихання С.Грофа та ін.).

По-третє, не варто мати ілюзій щодо кардинальних змін особистості. Природу людини

суттєво змінити не можна, навіть якщо вона — джерело серйозних проблем. Варто

сприймати реалії буття і не планувати неможливого: наприклад, примирити подружжя,

серйозно налаштоване на розлучення; „вселити" віру, любов і т. ін. Спроби розв'язувати

задачу, що не має розв'язку, не просто марні, але й шкідливі, тому що клієнт, не одержуючи

реальної допомоги, зневіриться в можливостях практичної психології. Час і зусилля

консультанта буде витрачено даремно, а терапевтичне завдання, що має рішення, навіть не

буде сформульовано.

Секрети ефективного консультанта

Визначаючи способи досягнення терапевтичного ефекту,

бажано пропонувати клієнтові не один, а, по можливості,

одразу кілька варіантів практичних дій чи рекомендацій.

Приступаючи до розв'язання терапевтичного завдання, доцільно зробити прогноз щодо

результативності психологічного впливу, передбачити його ефект і стійкість наслідків.

Психологічний прогноз може бути сприятливим (тобто свідчити про високу імовірність

досягнення мети консультування) і несприятливим (свідчити про протилежне).

Сприятливість прогнозу залежить не тільки від характеру психологічних проблем та їхніх

причин, але й від того, чого ми хочемо досягти, яке завдання ми ставимо перед собою.

Іншими словами, в одній і тій же ситуації є можливість поставити як реальні, так і нереальні

задачі. Так, наприклад, при роботі з акценту антами формулювання завдання: «подолати або

скоригувати акцентуацію характеру» - є неграмотним. Прогноз виявиться несприятливим, бо

акцентуація є вродженою і коригуванню не піддається, таким чином задача не матиме

розв'язку. Якщо ж сформулювати завдання по-іншому, наприклад, «навчити клієнта

визначати ситуації, що призводять до соціальної дезадаптації, щоб нівелювати або уникати

їх» - прогноз буде значно сприятливішим, і терапевтичний ефект, імовірно, буде надійнішим.

Якщо сформульоване терапевтичне завдання має несприятливий прогноз (а це може

з'ясуватися після перших терапевтичних дій), є сенс переформулювати або скоригувати його

умову таким чином, щоб воно не виходило за межі можливостей психолога-консультанта і

не орієнтувало на нереальні цілі.

Останнім етапом консультативної взаємодії є етап розв'язання терапевтичного завдання. Він

має дещо інший темп та характер взаємодії, бо як правило йде з використання певних

психотерапевтичних методів та технік. Хоча основним інструментом консультанта і надалі

залишається консультативна бесіда та саме цей час найчастіше відводиться на застосування

специфічних прийомів і технік психотерапії. Взагалі технології коригуючого впливу в

консультуванні можуть запозичуватись з будь-якого психотерапевтичного напряму. Однак

важливо, щоб консультант мав відповідні вміння та навички кваліфікованої реалізації

підібраного інструментарію.

Звичайно, за час першого прийому консультативна взаємодія може й не просунутися

настільки, щоб визріло рішення про залучення спеціальних технік. Первинний прийом, як

правило, закінчується підбиттям підсумків та виділенням основних напрямків, що

потребують обговорення та опрацювання, укладанням остаточного контракту про

консультативну взаємодію. З огляду на те, що пріоритетне право вирішити, чи буде

продовжуватися психологічна робота належить клієнтові, на завершення першого прийому

консультант окреслює можливості співпраці та ще раз наголошує на її добровільності.

Наприклад, прощаючись, він може сказати щось на зразок: „Ми сьогодні окреслили

проблемні моменти вашого життя, які можна прояснити в ході психологічної роботи, але

лише ви маєте вирішити, будемо ми працювати чи ні", або „Якщо ви приймете рішення про

нашу подальшу співпрацю, зателефонуйте мені на початку наступного тижня, я передбачу

консультацію для вас у графіку своєї роботи".

Закінчення процесу консультування не менш важливе, ніж його початок: як відзначає

Т.N.Gilmore (1989), завершення консультаційної програми означає початок критичного

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 57

періоду життя клієнта, який тепер залишається наодинці зі своїми проблемами, має

застосувати на практиці набуті навички самостійного розв'язання проблем без підтримки

консультанта, що стала вже звичною. Щоб підтримати „бойовий дух" клієнта, консультант,

як правило, на останньому сеансі ще раз резюмує основні фрагменти набутого досвіду,

визначає їх місце у реальному житті клієнта, апелює до його відповідальності за

результативність майбутніх змін.

Далеко не завжди можна говорити про повне вирішення клієнтом своїх психологічних

проблем. Іноді знадобиться тривале співробітництво або повторна допомога консультанта. У

всякому разі, необхідно домагатися того, щоб клієнт знав про свої психологічні труднощі,

розумів їх сутність, відчував потребу їх розв'язати і вірив у можливість цього.

Якщо після закінчення консультативної роботи клієнт увесь час потребує уваги

консультанта, телефонуючи йому, то терапевтичне завдання, скоріше за все, розв'язано не

було. Консультативні стосунки через деякий час можуть бути поновлені, але не повинні

тривати нескінченно, бо інакше є сенс думати про існування так званих донорських зв'язків,

які свідчать про некваліфіковану роботу консультанта.

Запитання для самоперевірки

1. В чому сутність терапевтичного етапу консультативної взаємодії?

2.Яку специфіку має формулювання терапевтичних завдань у консультативній

практиці?

3.Що допомагає психологу-консультанту забезпечити розв'язання терапевтичного

завдання?

4.Які реалії потрібно враховувати при постановці та розв'язанні терапевтичних

завдань?

5.Як формується консультативна взаємодія на етапі завершення психологічної роботи?

Практикум

Завдання: „Формулювання психотерапевтичного завдання".

А) Проведіть спостереження за роботою досвідченого психолога-консультанта,

визначте, які з відомих вам технік він застосовує в спілкуванні з клієнтом. Опишіть їх

якомога детальніше.

Б) В режимі групової роботи проаналізуйте кілька психологічних запитів, сформулюйте

терапевтичні завдання та визначте техніки, які доцільно застосувати для їх розв'язання.

Рекомендована література

Елизаров А.Н. Основи индивидуального и семейного консульти-рования. - Учеб. пособ. -

М.: Ось-89, 2003.

КочюнасР. Основи психологического консультирования. -М., 1999.

Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. - К., 1994.

Меновщиков В.Ю. Психологическое консультирование: робота с Кризисньши и

проблемними ситуациями. -М.: Смисл, 2002.

Немов Р.С. Психологическое консультирование. - Учеб. -М.. 2000.

Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. - СПб., 2000.

Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. -М., 2003.

Сахакиан У.С. Техники консультирования и психотерапии. Тексти. -М.: Апрель-Пресс,

ЖСМО-Пресс, 2000.

2.8. Результативність консультативної роботи

Перерозподіл напруження всередині особи-стісної моделі -

просвітлення - справа не одного тижня і не одного місяця.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 58

Р.Мей

Висновок про ефективність впливу на людину є досить складним для будь-якої сфери

діяльності, тим більше для психологічної чи психотерапевтичної практики. Нема жодного

психотерапевтичного напряму, який би не звертався до питань оцінки власної

результативності. Різні психологічні школи розробляють різні критерії ефективності.

Наприклад, в гуманістичній психології результатом роботи з клієнтом є якомога повніша

самореалізація людиною власних потенцій, в екзистенційній - пошук життєвих смислів, в

біхевіоризмі - адаптація, в психоаналізі - усвідомлення і т.д.

В консультативній практиці питання результативності постає ще гостріше, адже на

консультацію здорова людина приходить добровільно, вона сама вирішує чи слухати їй

консультанта, змінювати щось у своєму житті чи ні. Вплив консультанта здебільшого є

нетривалим і не директивним, тому, позбувшись вузьких рамок заданого підходу, котрі

визначають очікуваний результат, консультант сам повинен вирішувати питання про те,

наскільки успішною була його робота.

Результат консультативної взаємодії вважається позитивним, якщо і клієнт, і психолог-

консультант задовольнять свої очікування і виконають поставлені перед собою завдання.

Однак може трапитися так, що консультація набуде несподіваного розвитку, не матиме

запланованого результату, і взагалі призведе до наслідків, що здаються на перший погляд

негативними. Але і в такому разі отримані враження можуть започаткувати подальшу

душевну роботу і здорова людина ладна з нею справитись. В І цьому їй допомагає саме

життя.

Секрети ефективного консультанта

Практика показує, що нові відчуття щодо себе, які людина

одержала в процесі роботи з психологом, тримаються кілька

місяців, а потім або стають звичними, або стираються з пам'яті.

Обговорюючи проблему результативності психотерапевтичного впливу на клієнта, ми в

основному виходимо з того, що при достатній професійності консультанта наслідки

консультації так чи інакше проявлять себе, і клієнтові не обов'язково почувати себе

щасливим після конкретної психологічної роботи, адже душевний біль, як і тілесний,

загострюється і при хірургічному втручанні і вщухає не одразу.

Дослідники психотерапевтичного процесу часто відзначають, що більшість клієнтів нічого

не робить для реалізації змін у своєму житті (Абрамова Г.С., 1993, с. 89). Так, наприклад, за

даними польських дослідників, 75% жінок з „синдромом побитої жінки" після проведеної

високопрофесійної консультативної роботи все одно повертається у звичну для них життєву

ситуацію. Різниця, звичайно ж, є: якщо раніше жінка мало розуміла, чому так складається її

життя, то тепер вона робить свідомий вибір і вирізняє свою вторинну вигоду. Отже,

консультативне завдання виконано, а особистість вільна в тому, як розпорядитися новими

психологічними знаннями та навичками. Залишається лише сподіватися, що досягнутої

трансформації достатньо для подальшого життя людини.

Р.С.Немов зазначає, що результати психологічного консультування можуть проявлятися:

об'єктивно (достовірні факти про зміни), суб'єктивно (позитивні зрушення в переживаннях),

зовнішньо (спостерігається в проявах) і внутрішньо (відчуваються зміни в психології

клієнта) (Немов Р.С, 2000, с. 428). Вважається, що оцінювати наслідки психологічної роботи

можна за самовідчуттями клієнта, результатами психологічного тестування,

спостереженнями збоку. Однак знову постає питання, коли і в який час це треба робити,

адже зміни можуть проявитися не відразу, мати відчутний ефект лише через деякий час, бути

нетривкими чи залишитись на все життя.

Спроба отримати підтвердження результативності свого впливу чи контролювати виконання

клієнтом своїх зобов'язань є не тільки марною, але й суперечить гуманній філософії

добровільності психологічного обслуговування. Делегуючи відповідальність за

результативність психологічних трансформацій клієнтові, консультант має право попередити

його про те, що розраховувати на позитивні наслідки консультування можна тільки при

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 59

суттєвій особистій віддачі, чіткій реалізації отриманих знань та рекомендацій,

Відмовляючись від контролю за особистістю та її життям, варто обмежити поняття про

ефективність психологічної інтервенції рамками безпосередньої консультативної

взаємодії. Тобто можна оцінювати свою роботу по тому, як розгортається сам

консультативний процес. Критеріями ефективності у цьому випадку виступають:

− якість довірчого контакту - чи долається комунікативний бар'єр, чи існує

психологічний резонанс та порозуміння;

− кількість інсайтів - нових думок та переживань, які отримує клієнт у процесі розмови;

− конструктивна стимуляція: чи відчувається психологічна напруга серйозної

психологічної роботи.

А.Айві, М.Айві, Л. Саймен-Даунінг виділяють кілька основних ознак ефективності

інтерв'ю:

1.Інтенціональність. Скільки напрямків для розвитку клієнта може запропонувати

консультант? Скільки можливостей з'явилося у клієнта в процесі співробітництва?

2.Творчість в прийнятті рішень. Хто визначає хід інтерв'ю - клієнт чи консультант? Чи є

позитивне бачення проблем? Чи є хоча б кілька (2-3) альтернатив для дій? Наскільки

легко/важко клієнт приймає рішення? Чи може консультант реалізувати цілеспрямований

вплив на клієнта? Як проявляється індивідуальна та культурна емпатія? Чи став клієнт у

процесі взаємодії більш лояльним до себе та до інших?

3.Навички спостереження за клієнтом, конгруентність із клієнтом. Чи вміє консультант

виділити суперечності та нівелювати їх у ході інтерв'ю? Чи помічає ключові слова та

продуктивні моменти взаємодії? Чи присутній синтез нових конструкцій та нового

світогляду?

6. Взаємодія „особистість" - „оточення". Чи створює консультант відповідні умови для

зростання і розвитку клієнта?

7.Інтеграція. Чи вміє консультант інтегрувати методи, техніки, якості, концепції у

взаємодію, що здатна викликати позитивні зрушення у клієнта?

Оцінка результату за наведеними характеристиками процесу консультативної взаємодії є чи

не надійнішою, хоча й не свідчить про те, що консультування внесло в життя особистості.

Причиною недостатньої результативності психологічного консультування можуть стати:

психологічна некомпетентність консультанта, який не розуміє основних закономірностей

формування психологічних феноменів, відсутність достатньої практичної та технічної

підготовки спеціаліста, помилки в процесі консультативної взаємодії, відсутність необхідних

умов як для роботи з клієнтом, так і для реалізації отриманих ним знань та настанов,

недостатня тривалість психологічної роботи, певна психологічна незрілість та мала

мотивованість людини, що звернулася за допомогою.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке результативність психологічного консультування?

2. Яким чином простежуються результати консультативної взаємодії?

3. Які об'єктивні та суб'єктивні причини невисокої результативності

психологічного консультування?

4. Що таке внутрішні та зовнішні ознаки результативності консультування ?

5. Які критерії дають змогу оцінити ефективність процесу консультативного

інтерв'ю?

6. Яким чином можна підвищити результативність психологічного

консультування?

Практикум

Завдання 1. „Аналіз результативності психологічного консультування ",

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 60

А) Подивіться навчальний фільм про роботу психолога-консультанта. Виділіть вдалі та

менш вдалі фрагменти роботи, вкажіть на основні помилки, які ви помітили в його роботі.

Б) Спостерігаючи навчальні етюди своїх колег та роботу психолога-консультанта,

виділіть та проаналізуйте конструктивні фрагменти їх взаємодії з клієнтом.

В) Виявіть основні причини недостатньої результативності проведених вами або іншими

людьми психологічних консультацій.

Рекомендована література:

Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993.

Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консуль-тирование и

психотерапия. Методи, теории и техники: практическое руководство. -М.:, 2000.

Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. - М, 2000. - С. 427-432.

Психологическая консультация / В.Уоллес, Д.Холл. - СПб.Питер, 2003. - С.49-90.

Елизаров А.И. Основи индивидуального и семейного психологического консультирования:

Ученое пособие. -М., 2003.

Розділ 3. Технологія консультативної взаємодії

Тільки той, хто допоміг собі, знає як допомогти іншим.

Б. Шоу

Наступна площина аналізу консультативної взаємодії - специфічна психотерапевтична

комунікація консультанта і клієнта, що як своєрідна ,,іноземна" мова виділяє спілкування в

особливий вид інтеракції. Навички такого мовлення визначаються як базові

психотерапевтичні навички, що охоплюють велику кількість різноманітних мікронавичок -

починаючи від уміння підтримувати контакт очей, сигналізувати про підтримку не тільки

словом, але й тілом, емоцією, до здатності встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та

виділяти суперечності, які демонструє клієнт у своїй мові та поведінці.

З погляду стороннього спостерігача, в тактиці ведення терапевтичного діалогу немає нічого

складного. Здається навіть, що маючи деякий комунікативний талант, доброзичливо

ставлячись до людей, можна суто інтуїтивно опанувати мистецтво психологічної бесіди.

Однак досвід свідчить, що ймовірність стати фахівцем в цій сфері діяльності без відповідної

підготовки зовсім мізерна. Так звана "терапевтична мова", як і будь-яка іноземна, вимагає не

тільки знання правил та закономірностей, .те й невтомного тренування. Тому спробуємо хоча

б в загальних рисах ознайомити читача з основами конструктивного ведення

консультативної бесіди. Почнемо з особливостей початкового етапу бесіди.

3.1. Налагодження ефективного контакту

3.1.1. Поняття про рапорт

Встановлення рапорту - передумова того, щоб клієнти

повірили, що ви можете допомогти їм здійснити такі

зміни, які покращують якість їх життя.

Л. Кемерон-Бендлер

Глибоке почуття взаємної довіри і легкості, яке сприяє хорошому контакту та досягненню

спільно визначеної мети, називають рапортом. По суті це динамічне утворення, яке виникає

в процесі комунікації і характеризується підвищенням рівня взаєморозуміння людей,

узгодженням їх взаємодії. Рапорт можна порівняти з ефектом резонансу: так само, як

амплітуда коливань двох незалежних джерел різко зростає тоді, коли їх частоти починають

збігатися, ефективність комунікації суттєво підвищується, якщо «параметри" певних реакцій

комунікаторів починають співпадати, корелюють між собою. Тобто рапорт розвивається у

випадку, коли внутрішні світи двох особистостей співзвучні один одному, або, принаймні,