Васьківська С.В. Основи психологічного консультування

Подождите немного. Документ загружается.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 31

Доберіть кілька вправ або ігор (можна скористатися відповідним посібником), які на вашу

думку могли б посприяти розвитку емпатії. (Див. тигр.: Макшанов С.И., Хрящова Н.Ю.,

Сидоренко Е.В. Психогимнастика в тренинге. - СПб., 1996. - Ч. 2.,; Игры - обучение,

тренинг, досуг... /Под ред. В.В.Петрусинского. -М.: Новая школа, 1994; та ін.)

Запропонуйте своїм колегам повправлятися разом з вами.

Рекомендована література

Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консультирование и

психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. -М, 2000. - С.

134-137.

Алешина Ю.Е. Процесс консультативной беседы. / Семейная психология и семейная

психотерапия. № - 3 , 2003. С. 3-27.

Кляйн М. Между психотерапевтом и клиентом: новые взаимоотношения. - СІЮ.: Б.С.К.,

1997.

Кочюнас Р. Основи психологического консультирования. —М., 1999.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М.: Класс, 1994.

Принципы консультативной помощи //Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика

психологического консультирования: Проблемный подход. -К.: Наук, думка, 1995. - С. 38-58.

Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М.: Прогресс; Универс,

1994.

Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. -СПб.: Питер, 2001.

Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учебник. - М., 2000.

Шнейдер Л.Б. Пособие по психологическому консультированию: Учебное пособие. - М., 2003.

Розділ 2. Організація консультативної взаємодії

Консультація закінчується не тому, що проблему

розв'язано, а через те, що вичерпано відведений час.

С.Петрушин

2.1. Структура та хронотоп консультації

Не варто проводити довготривалі сеанси... Годинна бесіда

є оптимальним варіантом для кожного сеансу.

Р.Мей

На перший погляд, консультативний діалог скоріше нагадує вільну бесіду, ніж

стандартизовану процедуру. Однак більшість консультантів вважають, що

психотерапевтична взаємодія має сувору внутрішню логіку і розгортається поетапно.

Кожний наступний етап базується на попередньому та просуває інтерв'ю вперед. Звичайно,

що і логіка переходу з одного етапу на Інший, і витрачений час будуть змінюватися в зв'язку

з унікальністю та неповторністю конкретного консультативного випадку, особливостями

психотерапевтичного підходу чи навіть уподобаннями консультанта.

Мистецтво консультативної роботи передбачає, що кожне інтерв'ю буде побудовано

нестандартно, по-новому. Так само як уроки в школі бувають присвячені засвоєнню нового

матеріалу, закріпленню чи перевірці знань, так і консультативна бесіда може бути цілком

присвячена збору інформації, закріпленню тих позицій, що стали надбанням попередніх

сесій, або набувати будь-якої іншої форми. Для досвідченого консультанта така

різноманітність цілком природна. Адже відомо, що застосовуючи пише рефлексивне

слухання, можна досягти досить відчутного результату.

Однак початківцям не завадить тримати процес перебігу консультативної бесіди під

контролем. Для початку варто умовно розділити консультативну бесіду хоча б на дві

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 32

частини: дослідницько-діагностичну та терапевтичну частину, в якій зважуються і

приймаються рішення з приводу можливих змін та формуються навички, необхідні для

відповідних трансформацій. Коли в першій частині консультант працює над створенням

рапорту, використовує активне слухання, збирає інформацію, то друга частина може бути

більш технічною (наприклад, використовуються відповідні техніки роботи з фобіями,

обмеженнями в переконаннях тощо) та містити елементи формування навичок, тренінгу,

корекції.

Більш детальна диференціація консультативного інтерв'ю дає можливість виділити у ньому

певні кроки, які відповідають конкретним завданням, і мають певну логіку розгортання.

Кількість таких кроків може варіюватися від трьох (Хемблі Г., 1992:

1) встановлення довіри (рапорт та близькість),

2) дослідження,

3) рішення і висновки)

до восьми кроків (Шостром 3., Браммер Л, 2002:

1) скарга, усвідомлення потреби;

2) формулювання потреби, подолання резистентності,

3) вираз почуттів, прояснення і розробка проблеми,

4) вивчення установок стосовно самого себе,

5) аналіз глибоких почуттів,

6) проробка почуттів,

7) інсайт,

8) активні дії, завершення).

Переважна більшість авторів пропонує п'ятикрокову модель інтерв'ю (А.АЙВІ 1998;

Н.Пезешкіан, 1993 та ін.). Однак інформативним для консультанта-початківця є не стільки

кількість етапів консультативного процесу, скільки конкретне наповнення кожного з них.

Наведемо орієнтовну модель структури консультативного інтерв'ю, виділену Р.Меєм (Мей

Р., 1994), А.Айві (Айві А.), Г.Абрамовою (Абрамова Г.С., 1993) та в проблемно-

орієнтованому консультуванні (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995).

Табл. 2. Структура консультативного процесу.

Етапи

Структура консультативного процесу Час

Р. Мей А.Айві Г.Абрамова Проблемно-

орієнтоване

консультування

Авторське

узагальнення

1 Встановлен

ня контакту

Контакт-

структурув

ання

"Привіт" Аналіз скарги Контакт, Рапорт.

Робочий альянс.

Контракт

Сповідь Визначення

проблеми

"В чому

проблема?"

Аналіз психол.

ситуації

Збір інформації.

Первинна

діагностика

проблеми

15-20

3 Тлумаченн

Визначення

теми

"Чого ви

хочете до-

сягти?"

Ідентифікація

психол. проблем

Дослідження

проблеми. Аналіз

гіпотез

10-

4 Трансформ

ація

особистості

Аналіз

альтерна-

тив

"Що ще

можна

зробити?"

Формулювання

консультативног

о завдання

Дослідження

можливостей.

Ресурси та

альтернативи

10-15

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 33

5 Узагаль-

нення для

життя

„А ви будете

це робити?"

(перехід до

дій)

Розв'язання

консультативног

о завдання

Психопрактична

допомога (навча-

ння, тренування

тощо)

В передостанньому стовпчику подано авторське узагальнення фаз консультативного

процесу. В таблиці вказані основні завдання та приблизний час, якого потребує робота на

певній стадії консультування. Якщо час, визначений в таблиці на кожну стадію бесіди, є до

деякої міри умовним, то дотримання перебіг етапів консультативного інтерв'ю вважається

обов'язковим. Ця вимога випливає з тих міркувань, що психологічна робота повинна мати

завершений вигляд або хоча б логіку, яку зумів зауважити не тільки консультант, але й

клієнт.

Як свідчить наведена схема, консультативна сесія загалом триває приблизно 50-80 хвилин.

Завдання перед консультантом стоять серйозні, а часу обмаль. Однак якщо раціонально ним

розпорядитися, встигнути можна багато. Перше, що потрібно запам'ятати: психологічна

допомога полягає не тільки в тому, щоб правильно вислухати та інтегрувати особистість,

надавши їй необхідну підтримку, але й в тому, щоб озброїти людину конкретними засобами

збереження або відновлення психологічної рівноваги. Тому в кожному, навіть зовсім

маленькому інтерв'ю, слід чітко визначити терапевтичне завдання і спланувати час на його

виконання.

На два останні етапи консультативної взаємодії - формулювання та розв'язання

терапевтичного завдання відводиться не менше третини від штильного часу. І хоча ці два

етапи виводяться в кінець списку, це зовсім не означає, що вони забезпечуються часом за

залишковим принципом. Друге-третє інтерв'ю взагалі може починатися з корекційної

роботи, адже терапевтичні завдання можуть бути визначені вже на першій зустрічі і

консультант в змозі передбачити приблизний арсенал технічних прийомів та методів, які

йому стануть у пригоді.

Друга настанова витікає з практичного досвіду: збільшення тривалості інтерв'ю „змазує"

його ефект, бо клієнт втомлюється і в потоці інформації не зауважує головного. Потрібно

зауважити, що час стає додатковим елементом психотерапевтичного виливу тоді, коли його

навчиться цінувати не стільки консультант, скільки клієнт. Вважають, що залучення клієнта

до обговорення питання про розподіл часу як на конкретній сесії, так і протягом всієї

взаємодії є однією з форм передачі відповідальності.

Секрети ефективного консультанта

Щоб стимулювати активність клієнта та опосередковано

апелювати до відповідальності, доцільно повідомляти йому

про те, скільки часу він має у своєму розпорядженні.

Неабияке значення має й завершення інтерв'ю. В кінці бесіди потрібно виділити хоча б

кілька хвилин, щоб підбити підсумки зробленого та узгодити спільні плани на майбутнє,

отримати зворотний зв'язок та попрощатися.

Насамкінець хочеться зауважити: дотримуватися формальностей в організації

консультативного процесу зовсім не обов'язково, особливо тоді, коли працюєш творчо і

відчуваєш, що саме так потрібно розпорядитися кожним конкретним інтерв'ю. Те ж саме

стосується і консультативних завдань, виведених на тому чи іншому етапі, адже

консультування не лінійний, а системний процес, і більшість задач вирішуються одночасно,

протягом кожної хвилини інтерв'ю.

Запитання для самоперевірки

1.Що таке хронотоп консультативної зустрічі?

2.В чому сенс поетапного проведення консультативної взаємодії?

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 34

3.Скільки і яких етапів виділяють у консультативному процесі? Які завдання

розв'язуються на кожному стані консультативної бесіди?

4. Як найдоцільніше розпорядитися часом консультативного сеансу?

Практикум

Завдання І. Етапи консультативної взаємодії

Узагальніть ваші знання про етапне протікання консультативного процесу. Скільки і яких

етапів ви б у ньому виділили? Продумайте психотерапевтичне завдання кожного вказаного

вами етапу та зобразіть його піктограмою. Проаналізуйте піктограми, виберіть найбільш

вдалі та створіть своєрідну „ вулицю "розгортання консультативного процесу.

Рекомендована література

Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. -К„ 1998.

Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993.

Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:

Проблемный подход. -К: Наук, думка, 1995.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М., 1994.

Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия. - М.: Смысл, 1993.

Хэмбли Г. Телефонное консультирование. - Одесса, 1992.

Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и

психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2002.

2.2. Початок консультативної взаємодії

Труднощі людей, які звертаються за консультацією з

приводу своїх особистих проблем, полягають у тому, що

вони не вміють бути самими собою,... не можуть виразити

свою індивідуальність.

Р. Мей

Знайомство

Перше знайомство з клієнтом починається ще па етапі угоди про консультативну зустріч.

Клієнт називає себе, домовляється про зустріч, визначає, скільки це коштуватиме. Інколи

коротко говорить про суть проблем, або про те, чого він очікує від психолога. Цей контакт

зазвичай відбувається заочно, по телефону. Досвід показує, то телефонні переговори мають

бути короткими, лаконічними, діловими, без особливого вникання в те, про що йтиметься під

час очного знайомства.

Основне завдання, яке розв'язується під час зустрічі на першому етапі консультативної

взаємодії - це налагодження контакту. Насамперед потрібно комфортно облаштуватися в

помешканні, де проводитиметься Інтерв'ю, докласти зусиль для створення відповідного

настрою на роботу; Бажано, щоб клієнт, користуючись ініціативою, яку йому гарантує з

перших слів психолог, назвав себе сам. Тоді консультант, називаючи себе, підлаштується до

нього (наприклад, Світлана, якщо Іван, і, відповідно, Світлана Василівна, якщо Іван

Іванович),,

У консультуванні діє неписане правило: про зустріч з психологом домовляється той, кому

безпосередньо потрібна допомога. Це, по-перше, дає змогу уникнути немотивованого

клієнта, а по-друге, такі питання, наприклад, як формування реальних установок на

психологічне обслуговування, оплата консультації, деякою мірою будуть вже узгоджені.

Попередня інформація про клієнта може бути стандартною, як при реєстрації у будь-якій

іншій соціальній установі: ім'я, вік, професія, освіта, сімейний статус, як потрапив на

консультацію, чи звертався раніше до психолога, та якщо людина приходить на зустріч

анонімно, всі ці відомості будуть зібрані по ходу інтерв'ю.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 35

Секрети ефективного консультанта

Краще не перевантажуватися завчасно інформацією про

клієнта та його життя, особливо якщо ця інформація надходить

від третіх осіб, що стали ініціаторами звернення клієнта до

психолога.

Більшість психологів-дослідників консультативного процесу вважають, що за перші 5-7

хвилин взаємодії вирішується доля всього майбутнього співробітництва. Взаємодія буде

успішною, якщо стосунки склалися, тобто зникає напруження першого знайомства, виникає

довіра, і вже через кілька хвилин вимальовуються спільні орієнтири, налагоджуються містки

порозуміння. Якщо ж перші миті зустрічі наповнені страхами, тривожним чеканням,

зніяковінням та недоречностями (хтось когось не розуміє, не чує, перебиває тощо), то

результативність консультації буде невисокою.

Технічна сторона налагодження взаємодії

Хоча перший етап консультативної взаємодії триває недовго, він є дуже важливим і

передбачає, крім знайомства та встановлення довірчих стосунків, ще кілька окремих блоків.

Умовно їх можна назвати так: 1) Блок професійного орієнтування; 2) Етика психологічного

обслуговування; 3) Укладання терапевтичного контракту,

Якщо людина вперше на прийомі у психолога, то у блоці професійного орієнтування вона

знайомиться із семантикою психологічною консультування, сутністю психологічних

трудових функцій, які існують у суспільстві з перших фаз його існування, з тим, у чому

конкретно полягає психологічна допомога, чим вона відрізняється від аналогічних практик.

Людина має зрозуміти хоча б у загальних рисах, чого очікувати від відвідин психолога. У неї

має скластися враження про те, хто перед нею. Вона повинна дізнатися про все, що її

цікавить стосовно діяльності конкретного професіонала (освіта, професійний досвід,

напрям), хоча б приблизно визначитись, як відбуватимуться зустрічі. Упродовж цих кількох

хвилин формується професійна позиція консультанта вданому конкретному випадку,

узгоджуються методи роботи. Водночас нівелюються стереотипи, безпідставні очікування

чудодійних перетворень, які й досі в паролі приписують психологам.

Блок етичних норм має ознайомити клієнта з основними правами та обов'язками як його, так

і психотерапевта (див.: 1.7). Клієнтові гарантуються анонімність і конфіденційність

консультування. Проте є сенс одразу попередити його про випадки можливого переривання

конфіденційності. Важливо зробити це з самого початку контактування, щоб не потрапити в

пастку моральної відповідальності та докорів сумління, які можуть виникнути у процесі

роботи через складні життєві обставини та гарантію нерозголошення конфіденційної

інформації.

Особливо треба підкреслювати добровільність продовження або переривання роботи,

право погоджуватися чи не погоджуватися із психологом, міняти консультанта, самостійно

пропонувати теми й нормувати глибину їх розкриття тощо. До речі, як клієнт, так і

психотерапевт мають рівні права переживати й висловлювати свої переживання, бути

відвертими і відкритими щодо можливості подальшого співробітництва. Тобто можливі

ситуації, коли саме психолог буде ініціатором закінчення роботи з клієнтом через те, що той

не виконує умови контракту.

Якщо в процесі консультативної взаємодії передбачений аудіо- чи відеозапис, клієнта

слід попередити про це заздалегідь. З огляду на етику взаємодії консультант повинен

отримати дозвіл не тільки на технічний запис консультативної зустрічі, але й на те, щоб

дещо занотувати в присутності клієнта. Добре, якщо протягом консультації клієнт отримає

зворотний зв'язок і матиме уявлення про те, що і як записує консультант.

Контракт

Основним моментом блоку „Укладання терапевтичного контракту" є розподіл

відповідальності. Проблема відповідальності є ключовою для консультативної взаємодії і

виникає ще при введенні в семантику консультативної взаємодії. Починаючи з першої фрази

на зразок: „Психолог допомагає проаналізувати ситуацію, але тільки вам робити висновки,

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 36

бо лише ви знаєте своє життя якнайдетальніше", далі: „Я занадто поважаю вас і ваш досвід,

щоб брати на себе відповідальність щось вам радити", врешті-решт на прощання: „За час

нашої роботи ви багато зрозуміли і побачили в новому світлі. Що тепер ви з цим будете

робити", психолог принагідно нагадує людині про те, що її життя повністю В її руках, вона

завжди має право вчиняти по-своєму. Делегування відповідальності є лакмусовим папірцем

для перевірки виваженості, інтегрованості особистості самого консультанта, його

професійності, адже будь-якій людині у зв'язку із своїми внутрішніми психологічними

реаліями (цінності, установки, смисли, світогляд) не так просто визначити ту міру, в якій

вона відповідальна „за тих, кого приручила".

Терапевтична угода зосереджує увагу обох - і клієнта, і консультанта - на головному завданні

консультативного процесу. В процесі обговорення угоди клієнт чітко визначає, що

конкретно йому необхідно змінити в собі заради досягнення поставлених перед собою цілей.

Секрети ефективного консультанта

Над формулюванням контракту клієнт працює разом з

консультантом, а укладає його з самим собою. Консультант є

фасилітатором та свідком цього процесу.

Очевидно, що перед тим, як укладати таку угоду (як правило, це усна домовленість і тільки в

окремих випадках є необхідність фіксувати її на папері), потрібно дещо знати про життя

клієнта. Контракт матиме сумнівну цінність, якщо його укладено без прояснення життєвої

ситуацій та почуттів клієнта. Тому контракт доцільно укладати або в кінці першого сеансу,

або і впродовж кількох наступних зустрічей.

Важливим для контракту є врахування ієрархії змін, тобто послідовності досягнення

бажаного. Наприклад, до потреби насолоджуватися життям черга може дійти лише після

того, як людина перестане відчувати себе нікчемною, перестане думати про самогубство. До

речі, психотерапевти вважають, що контракти проти самогубства взагалі мають укладатися

першочергово (Гулдинг Р., Гулдинг М., 1997, с. 52-92).

Наступне неписане правило консультування таке: консультація має реальні перспективи,

коли контракт укладено вже на першій зустрічі. Не гак важливо зроблено це усно чи

письмово, про що саме домовилися сторони, головне - спертися на доросле „Я" клієнта, який

запланував реальні зміни і публічно пообіцяв їх виконати.

Кілька ознак хорошого контракту:

1. В процесі укладення контракту варто заручитися підтримкою найбільш здорової

частини особистості клієнта

2. Хоча контракт укладають "Дорослий" консультанта - „Дорослий" клієнта, він повинен

бути "прописаний" так, щоб бути зрозумілим і школяреві, тобто визначати речі, які

мають конкретний вимір, які доступні для перевірки або відчуття.

3. Всі формулювання угоди повинні бути подані позитивно (що бажає, а не чого не

бажає)

4. Мова контракту максимально виражає ситуацію "тут і тепер", має дієслівну форму

теперішнього часу, і не містить обіцянок схожих на: "буду намагатися..., пробувати...,

поглиблювати..., підвищувати тощо"

5. Майбутній результат мас бути підтверджений почуттєвим досвідом як клієнта, так і

консультанта (є відчуття реальності, можливості).

6. Вказані в контракті зміни не повинні залежати від третіх осіб.

Отже, в контракті можна виділити дві частини: в першій, змістовній, йдеться про ті зміни,

заради яких людина прийшла па консультацію, в другій - узгоджуються питання організації

консультативних зустрічей (кількість зустрічей, коли й де вони будуть відбуватися, їх

вартість). Саме укладання контракту гарантує консультативному діалогу статус

професійності. Таким чином, стосунки, в яких сторони не приймають одна перед одною

певних зобов'язань, не можуть вважатися професійними. До психологічної допомоги за таких

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 37

обставин можна ставитись як до хобі, благодійництва тощо. Не беручи зобов'язань, і

консультанту, і клієнту важко бути до кінця послідовними. Між іншим, неможливість

укладання контракту з рідними людьми ставить їх консультування під сумнів, і поряд з

іншими чинниками унеможливлює досягнення необхідного результату.

Плата

Суттєвим для укладання контракту є питання сплати за консультації. Ще З.Фрейд відмічав,

що плата за роботу є елементом терапії. Отже, як би не складалися обставини, питання плати

слід обговорити. Психологу-початківцю важко визначитись не тільки з вартістю

консультативної сесії, але й з тим, як і коли про це говорити. З одного боку, заважає

гуманістичне спрямування самої діяльності (як брати гроші при такому характері взаємин!),

з іншого - установка на те, що платню можна брати тоді, коли є конкретний результат, а про

нього в консультуванні судити складно не тільки консультантові, але й клієнту.

Однак, плату потрібно встановити, тому що за законом збереження енергії в нашому житті

все має свою вартість, і якщо не платить клієнт, тоді заплатить консультант своїм часом,

здоров'ям, настроєм тощо, та й для клієнта розмова не набуде тієї ваги, яку вона повинна

мати. Образно кажучи, те, що відбулося, не стане „матеріальним". Адже народна мудрість

попереджає: „Поради, що дістаються нам дарма, цінуються відповідно".

Якщо проаналізувати інші сфери суспільного життя, то скрізь де існує пряме або й

приховане наставництво, йдеться про сплату за послуги фахівця, що має відповідні знання.

Наприклад, в установах юридичного, наукового, аудиторського характеру ні на мить не

виникає сумніву, що за консультацію та компетентність консультанта потрібно платити.

Проблема сплати за психологічні послуги виникає скоріше за все тоді, коли консультант до

кінця не усвідомлює сутності професійних відносин при наданні психологічної підтримки.

Щоб прояснити проблему варто ще раз звернутися до визначення термінів. У статуті

Британської асоціації консультантів вказано, що консультування - це процес, під час якого

людина, яка регулярно або тимчасово бере на себе обов'язки консультанта, відкрито

пропонує і погоджується присвятити свій час, увагу і повагу іншим людям, що тимчасово

будуть в ролі його клієнтів. Тобто, психологічне консультування стає професійним саме тоді,

коли є домовленість, угода, усний або письмовий контракт про психологічні послуги.

Інше питання: якою повинна бути вартість психологічних послуг. Тут не можна говорити

про усталені норми. Порада від З.Фрейда така: плата має бути носильною, але відчутною.

Зловживати немає сенсу. Найкраще, коли платня призначається відповідно до сукупного

прибутку людини, який має свій конкретний вимір. Професійний консультант однаково

кваліфіковано працює як за суто символічну плату (до речі, випадки благодійницької праці

не такі вже й рідкісні в роботі консультанта, і це цілком нормально), так і за кругленьку

суму, розуміючи, що все це умовності конкретного психотерапевтичного процесу.

Правильно вказана вартість послуг може стати додатковим чинником ефективності

консультативного процесу, і навпаки.

Розмір оплати обов'язково входить до кола питань, які висвітлюються в контракті. Не варто

цього боятися, краще вчасно роз'яснити всі необхідні нюанси. Призначена сума може

змінюватися і в залежності від того, скільки триватиме терапія, і в зв'язку з умовами, що

змінилися. Наприклад, консультації дружини на початку терапії оплачував чоловік, однак,

коли вона прийняла рішення піти від нього, він припинив це робити, а терапевтичний процес

ще не закінчився. За таких умов є сенс переглянути попередню домовленість і призначити

плату, яка б дозволила жінці завершити процес.

Встановити приблизний рівень сплати допомагає знання про те, до яких верств населення

належить клієнт. Однак, щоб мати більш тривку опору, слід спочатку вислухати людину. На

початку роботи краще визначати не конкретну суму, а межі, в яких вона може змінюватися.

Запитання для самоперевірки:

1. Які завдання повинні бути розв'язані на етапі знайомства?

1. Як би ви пояснили іншим людям специфіку роботи психолога-консультанта, аби

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 38

сформувати у них реальні очікуваний?

2. З якими етичними установками варто ознайомити клієнта вже на першій зустрічі?

3. Що таке контракт на консультативну роботу? Яким має бути його зміст?

4. З яких міркувань випливає необхідність оплачувати роботу психолога-консультанта?

Практикум

Завдання 1. „Знайомство".

А) Складіть короткий план того, що б ви бажали сказати клієнтові з приводу

семантики психологічної консультативної допомоги та етичних норм взаємодії. Додайте

кілька фраз, що спонукали б до розподілу відповідальності.

Б) В „четвірках" (клієнт і трос консультантів) провести невелику рольову гру: „Перша

зустріч з консультантом". „Консультанти" ділять між: собою завдання, які вони будуть

розв'язувати в розмові з клієнтом. Хтось почне взаємодію, маючи на меті вплести в

розмову кілька фраз з приводу корекції очікувань клієнта (блок введення в психосемантику

консультативної взаємодії), другий продовжить напрацьоване першим і пояснить права та

обов'язки сторін (блок етичних норм), третій торкнеться питання контрактних стосунків

та розподілу відповідальності (блок укладання контракту). Час підготовки до гри - 3-5 хв.,

тривалість гри - не більше 7-10 хв. До клієнта потрібно підстроїтись так, щоб він міг

вільно висловлюватися, вести розмову так, як йому захочеться.

В) Розмовляючи зі своїми знайомими, спробуйте звернутися до них як до потенційних

клієнтів, використовуючи емоційну підтримку та фрази з мовного етикету консультанта.

Рекомендована література:

Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. -Брест, 1993.

Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения. Теория и практика. - М.:

Независимая фирма „Класс", 1997.

Файн С.Ф., Глассер П.Г. Первичная консультация: Установление контакта и завоевание

доверия. - М., 2003.

2.3. Термінологічна „кухня" консультування

Якщо клієнт правильно розуміє, то він правильно й діє.

Р.Мей

Розгортання консультативного інтерв'ю вимагає від консультанта чіткого розуміння того, що

відбувається. Тому є сенс визначитися щодо термінології, за допомогою якої можна крок за

кроком формалізувати це складне і багатогранне явище.

Скарга

Ще на етапі знайомства клієнт починає розповідати свою історію. Скарга - адресоване та

висловлене консультанту невдоволення людини з приводу певних психологічних труднощів,

з якими вона самостійно не може справитися. Кожна скарга має сюжет - послідовність, в якій

клієнт розповідає про свої життєві колізії, та зміст, тобто взаємозв'язок цих колізій. Зміст

скарги відрізняється від її аналізу суб'єктивним та досить вільним поєднанням фактів і

роздумів, їх довільним трактуванням, надлишковою емоційною насиченістю. Сприймати

ситуацію більш об'єктивно людині заважає асоційована позиція, адже, дивлячись на все

зсередини, вона не в змозі відсторонитися, вийти за коло звичних емоційних кліше.

Слухаючи скаргу, можна легко виділити її суб'єктний (на кого: на себе, когось з рідних, чи

знайомих людей) або об'єктний (на що: обстановку, психологічні особливості, перепони

тощо) локуси. Клієнт може прямо і відкрито вказувати на того, на кого скаржиться, а може

висловлювати невдоволення одним, а невербальні реакції будуть вказувати на інше. З огляду

на зміст і локус скарги, можна визначити ступінь її обґрунтованості. Адже трапляється, що за

зверненням до психолога не стоїть нічого, крім хвилинного настрою, особистісного вміння

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 39

„згущувати фарби", тривожності, навіюваності тощо.

В змісті скарги можна виділити явний і прихований зміст. Не варто вважати, що

прихований зміст скарги завжди є чимось неусвідомленим; це скоріше щось недомовлене

або не зауважене людиною. Тактично правильно уже на першій зустрічі так побудувати

розмову (поставити запитання), щоб перевести прихований зміст в явний. Реакція клієнтів у

такому випадку, як правило, позитивна: вони починають більше поважати консультанта за

його уважність та проникливість.

Секрети ефективного консультанта

Досвідчені консультанти вважають, що перша консультація

має бути екстенсивною, досить поверховою. Не слід чимдуж

йти в „глибину", адже судячи з того, що людина не змогла

впоратися з проблемою сама, її корені містяться глибоко в

несвідомому, для дослідження якого потрібна певна

психологічна підготовка клієнта.

Неусвідомленим або витісненим може стати й підтекст скарги. Його зміст стає очевидним

при аналізі двох моментів. Перший стосується ставлення клієнта до тієї людини, про яку він

говорить, причому може декларуватися одне ставлення, а емоційно виражатися - інше. Так,

декларація любові й турботи до дитини може супроводжуватися емоційними проявами

симпатії, відчуттям близькості і поваги або емоціями антипатії, дистанційованості та

неповаги. Другий момент, який може дещо прояснити, полягає в тій мотиваційній орієнтації,

яка супроводжує консультативні стосунки, тобто у ставленні клієнта до психолога. Це

ставлення до практично незнайомої людини відображає деяку загальну тенденцію у

відносинах клієнта з іншими людьми. (Семья в психологической консультации..., 1989, с.

47). Інформація, що витікає з підтексту сказаного клієнтом, є досить ризикованою, і її

виявлення на першій зустрічі може порушити формування довірчих стосунків.

Самодіагноз

Зазвичай, клієнт намагається відразу ж пояснити характер того, що відбувається, тобто

пропонує самодіагноз. Самодіагноз - це власне пояснення клієнтом природи тих чи інших

психологічних труднощів, пов'язане з його уявленнями про самого себе, навколишній світ та

людські стосунки. Самодіагноз демонструє ставлення клієнта до життя і деякою мірою -

готовність до змін. Інколи самодіагноз може бути настільки логічним, що заганяє

початківця-консультанта в глухий кут. Однак не варто впадати в паніку, бо яким би

правдоподібним і науково зваженим не було пояснення клієнта, воно ніколи не буде повним.

Завжди знайдуться аспекти, яких він не помічає або не хоче помічати, інакше зі своїми

труднощами він впорався б самостійно.

Секрети ефективного консультанта

Не варто панікувати, яким би якісним не був би самодіагноз

клієнта. Психологічні глибини людини, як і Всесвіт, безмежні

- там є що відкривати, тим більше, що метою психологічної

допомоги є не стільки визначення того „що є що", скільки те,

що з цим можна зробити.

Проблема

Розповідаючи про те, що відбувається, людина окреслює свої проблеми та формулює запит

до психолога. Проблема - це сукупність психологічних труднощів клієнта, що

переживаються як дискомфорт, дисгармонія, дезадаптація. В психології такі переживання

описуються як стрес, конфлікт, фрустрація, криза (Василюк Ф.Е., 1984). Та як би не

класифікувався подібний стан, в його основі майже завжди лежить внутрішній конфлікт:

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 40

дуже сильне бажання чи потреба і неможливість їх задовольнити, тобто відчуття перепони,

яку не можна подолати.

Секрети ефективного консультанти

Більшість випадків розв'язання психологічних проблем має

одну спільну рису: потрібно послабити рух до чогось (або від

чогось), що тримає людину в рабській залежності, тобто

повернути їй здатність діяти самостійно і творчо. Лише в

такий спосіб можна знайти нові варіанти поведінки, що

принесуть успіх.

Здебільшого формулювання проблеми дається в дієслівній формі: „не знаю - хочу знати",

„не можу - хочу навчитися", „не розумію - хочу зрозуміти" і т.д. (Семья в психологической

консультации, 1989). На перший погляд, усе досить просто. Та навіть так, по-діловому,

трактуючи свій конфлікт, людина до кінця не усвідомлює його, бо 1) внутрішнє

протистояння не береться до уваги, 2) воно засноване на травматичному досвіді, котрий

витіснився, 3) відбулося психологічне заміщення почуттів, і тепер клієнт може свідомо

бажати зовсім не того, чого прагне його єство. Як правило, внутрішній конфлікт вимагає

інтеграції кількох субособистостей, ЩО. протистоять одна одній. Виявити їх, вичленувати і

налагодити конструктивний діалог між ними - ось завдання консультанта (Петрушин С.В.,

2003; с, 138-139).

Blanchard і Johnson („Однохвилинний менеджер", 1981) писали: "Якщо ви не можете

сказати мені, чого б ви хотіли, щоб воно відбулося... у пас ще немає проблеми. Ви тільки

скаржитесь. Проблема існує лише тоді, коли є відмінність між тим, що відбувається

фактично, і тим, що ви хотіли б, щоб відбулося". В формулюванні проблеми, як правило,

з'являється „бажане майбутнє", що як дороговказ спрямовує і забезпечує енергією. Без

усвідомлення наявного і бажаного консультативний процес зависає.

Те, про що говорить людина, не завжди повинно сприйматися як істина і бути в центрі

обговорення.' Проблеми нерідко теж мають приховану форму і визначаються з контексту

розмови. Наприклад, жінка, боячись розлучення, звертається до психолога і формулює свої

труднощі приблизно так: „Хочу втримати чоловіка, але не знаю як". Психолог, знаючи, що

„людина завжди діє в найкращий для себе спосіб, який на даний час засвоїла", трохи згодом

виявляє, що клієнтка буквально „витискує" чоловіка з сімейної ситуації: велика кількість

наведених нею фактів спільного життя засвідчує, що саме розлучення з коханою людиною є

несвідомою метою клієнтки. Чому жінка так сама собі шкодить? Відповідь приходить

завдяки психоаналітичному аналізу образів активної уяви, в яких основною причиною

дисгармонійності стосунків стала вікова інверсія. Жінка не витримує психологічної напруги

своєї життєвої ситуації: вона набагато старша від свого чоловіка і, вступаючи в пору

„бабиного літа", не може змиритися з цим фактом, тому несвідомо доводить ситуацію до

розладу, аби "залишитися в його пам'яті молодою".

Звичайно, в процесі консультування до тих проблем, які визначив для себе клієнт,

додасться ще кілька, що проступили під час роботи. Однак не варто проблематизувати

клієнта даремно та ставити на розгляд те, що не піддається поки що трансформації. Потрібно

прагнути збільшувати, а не зменшувати його свободу вибору і виносити на обговорення

лише ті проблеми, котрі можна розв'язати.

Запит

Запит - це певним чином мотивоване звернення до психолога з проханням надати

конкретну форму психологічної допомоги. Переважно саме проблема визначає

психологічний запит клієнта, але непоодинокими є випадки, коли запит стосується проблеми

лише опосередковано. Кожна людина формулюватиме запит до психолога згідно своєї

психологічної компетентності, освіченості та рівня усвідомлення своїх труднощів. Так, з

наведеного вище прикладу може витікати безліч запитів: „навчіть як зробити так, щоб він