Васьківська С.В. Основи психологічного консультування

Подождите немного. Документ загружается.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 21

- С. 140-156.

Этические стандарты для психолога. Мадрид. Испания. 1987. / Вопроси психологии. - 1990.

—№5. — С. 158-162.

Этические принципы и правила работы практического психолога образования. Об

утверждении Положений о службе практической психологии образования и статуса

практического психолога России ІІ Вестник образования. — 1995. —№7.

1.2. Методичні настанови консультування

1.2.1. Предмет роботи психолога-консультанта

Якщо я володію засобами роботи з суб'єктивною

реальністю, значить, я повинен переконати людину

шукати „головну" причину там. Не тому, що це істина, а

тому, що тільки там я можу йому допомогти!

С. Петрушин

Щоб не обговорював консультант з клієнтами, з точки зору психолога діалог будується

приблизно однаково в кожному індивідуальному випадку. Спочатку людина говорить про те,

що сталося, тобто описує поведінку свою чи чужу, потім - про те, які почуття викликає у неї

така поведінка, далі - про свої переживання та ставлення до всього, що відбувається.

Проблемна ситуація прояснюється, коли за допомогою консультанта клієнт формує її нове

бачення, краще осмислює та усвідомлює свої почуття та вчинки. Таким чином, предметом

"роботи" консультанта є пізнання та рефлексія: а) поведінки, б) почуттів, в) переживань

людини, г) особливостей її самоусвідомлення.

Більш чітке визначення предмету консультативної роботи випливає з концептуальної основи

та логіки консультативного діалогу. Працюючи в рамках того чи іншого

психотерапевтичного підходу, як вважає В.Є.Василюк, ми можемо конкретніше окреслити

не лише „предмет психотехнічної увага і дії", але й "контекст осмислення свідомості і

поведінки клієнта", а також "процес, що відповідає за трансформацію свідомості" (Василюк

В.Е., 1988). Розроблена В.Є. Василюком класифікація психотехнічних одиниць і типів

взаємодії психотерапевта і клієнта може бути застосована і в консультативній роботі (див.:

табл.1). При цьому консультанту потрібно тонко відчувати, які рівні свідомості задіяні в

конкретному переживанні, і вміло керувати процесом їх функціональної зміни. Як бачимо з

таблиці, зміна предмета психотехнічної уваги автоматично зумовлює зміну рольової позиції

психолога.

Підсумовуючи викладене вище, хочеться підкреслити, що для відновлення цілісності і

гармонійності душевного життя потрібно працювати одночасно у всіх трьох площинах -

„тіло-душа-дух". Важливо „вистежувати" емоційну сферу через тілесні прояви та

скрупульозно плекати дух, бо саме з його висот створюються інтенції творення та руйнації в

будь-якому конкретному житті. Робота в площині ментальних побудов, що продукують

уявлення про „те, як потрібно", не приводить до появи значущого ефекту, бо мисленнєва

діяльність, подібно до комп'ютера, гарантує лише формальну обробку „програмного

забезпеченая", а воно консолідується могутнім поєднанням свідомого і несвідомого аспектів

психіки. Працювати в площині думок - неначе ще раз прожовувати уже пережоване: ні

користі, ні смаку, ні задоволення.

Табл. 1. Класифікація психотехнічних одиниць і типів взаємодії психотерапевта і клієнта (за

В.Є. Василюком).

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 22

Параметри

характеристик

Психотехнічні одиниці

інтерпретація -

несвідоме

Емпатія -

переживання

Розуміння —

усвідомлення

Маєвтика —

рефлексія

Характеристики

безпосередній

предмет

психотехнічної

уваги та дії

Розриви в

розумінні

Актуальне

переживання

Неадекватність

суб'єктивного

образу ситуації

Внутрішня

неузгодженість

У самосвідомості

Ставлення до

суб'єктності клієнта

Недовіра та

аналіз

Довіра та

прийняття

Припущення і

корекція

Діалектичне

Контекст

осмислення

психологом

свідомості та

поведінки клієнта

Несвідомі

динамічні сили

Внутрішній

аспект життєвого

простору

Зовнішній

аспект

життєвого

світу

Самосвідомість

Процес

відповідальності за

вирішальні пере-

творення

свідомості

Усвідомлення Переживання Пізнання Самопізнання

Провідний модус

психотехнічного

спілкування

Монолог

психолога

Монолог клієнта Діалог

психолог-

клієнт

Внутрішній

діалог клієнта

Рольова позиція

психолога(образ)

„Всезнаючий

Експерт"

„Дзеркало

співпережи-

вання"

„Методолог

здорового

глузду"

„Діалектик"

З огляду на те, що перетікання інформації з несвідомого до свідомого стає можливим лише

завдяки модуляції емоційних процесів, основними феноменами, з котрими доводиться

працювати консультанту, є почуття та переживання клієнта. Саме їх аналіз дає багатющий

матеріал для розуміння того, що відбувається в цілісній особистості. Завдяки емоційному

напруженню, що супроводжується могутнім сплеском активізації кори головного мозку,

уможливлюються особисті сні трансформації. Образно кажучи, достатній підйом енергії є

„паливом" для формування інсайтів, тобто необхідною умовою зняття фіксацій, нівелювання

блоків та комплексів тощо.

Питання про пріоритетність принципу „внутрішнє через зовнішнє" чи „зовнішнє через

внутрішнє" в індивідуальному житті в сучасній психології все частіше вирішується на

користь другого. Психотерапевтичний досвід підказує, що зміни внутрішнього простору,

внутрішньої картини світу людини обов'язково щось трансформують в її реальному житті.

Однак, підкреслимо, для перетворень потрібне одночасне напруження і в афективній, і в

пізнавальній і у вольовій (дія-намір) діяльності людини. Тобто нема сенсу день у день

твердити афірмації (позитивні твердження, що використовуються для самонавіювання) чи

формувати візуалізації успішного майбутнього, потрібно ще намагатися поводитися так, як

підказують формули чи образи уяви, тобто діяти. Щоб перестати боятися відповідати на

уроці, учню не достатньо тільки налаштовувати себе на те, що все буде добре, - потрібно ще

й готуватися, опанувати навчальний матеріал, проявити вольове зусилля і подолати свої

страхи, йдучи їм назустріч.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 23

Отже, завдяки консультативному процесу людина повністю свідомо може: 1) пережити всі

свої реакції, включаючи почуття й емоції, бо отримує ретроспективний (до першовитоків) і

проспективний погляд на своє життя; 2) усвідомити себе як цілісність (єдність свідомої і

несвідомої сутності) і самоцінність; 3) навчитися відчувати свою суб'єктність і повірити у

власні можливості опанувати життєву ситуацію, розпоряджатися собою та своїм життям; 4)

сприймані себе такою, якою вона є, а відтак поважати суб'єктність іншої людини; 5) набути

нового досвіду у розвитку і самоудосконаленні. (З уст клієнтки після року співпраці: „Я сама

відчуваю, як суттєво я змінилася за час роботи і психологом. Змінилися мої емоційні реакції,

мої погляди, думки, поведінка. Це недавно відмітив навіть мій чотирнадцятирічний син").

Запитання для самоперевірки

1. Що є предметом психотехнічної уваги психолога в різних психотерапевтичних

підходах?

2. Чому в консультативній практиці не варто робити акцент на ментальне

структурування досвіду людини?

3. Яка площина на вертикалі „тіло-душа-дух" мас пріоритетне значення і лежить в

основі життєтворення?

4. Яка роль відводиться аналізу емоційного життя в процесі консультативної

взаємодії?

5.Які компоненти психіки повинні бути приведені в дію, щоб досягти трансформацій?

6.Як обраню можна описати ,,розстановку сил" у консультативному процесі?

Рекомендована література

Абрамова Г.С. Психологическое консультирование: Теория и опит: Учеб. пособие. —М.:

Изд. центр „Академия", 2000.

Василюк Ф.Е. Уровни построения переживания и методы психологической помощи

//Вопросы психологии. - 1988. - N 5. — С. 27-37.

Ковалев С.В. Перепрограммирование собственной судьбы. —М., 2002.

Психологическая консультация /В. Уоллес, Д.Холл. - СПб., 2003.

1.2.2. Клієнт психолога-консультанта

Різні люди по-різному конструюють світ, внаслідок

неповторності своєї історії.

Д. Келлі

Зважаючи на те, що клієнтом психологічної консультації може стати будь-яка здорова

людина, котра звертається за допомогою переважно тоді, коли відчуває психологічну скруту,

говорити про типового клієнта чи типовий запит не доводиться. Кожна людина -

індивідуальність, кожна проблемна ситуація навіть при зовнішній схожості з іншими -

унікальна.

Психологічні запити можна поділити за рівнем необхідного проникнення в душевне життя

клієнта. Потреба в допомозі може відчуватися лише в одній або одночасно в кількох сферах

життя клієнта. Наприклад, він може прагнути розв'язати локальний конфлікт на роботі або ж

потребувати більш серйозних трансформацій душевного життя з необхідним глибинним

аналізом, переосмисленням стосунків та цінностей. В другому випадку виникає потреба в

довготривалому психотерапевтичному впливі, який забезпечить скоріше психотерапевт, ніж

консультант.

Хоча природа і нагородила людину могутнім інтелектом, здатністю психологічно

зцілюватися та радіти життю, та навіть найбільш здорова психіка може зазнавати її

руйнівного впливу. Людина потерпає від психологічних негараздів, реальних чи ілюзорних

труднощів, і не може поквитатися з ними здебільшого через те, що їй заважає ригідність

(негнучкість) в структуруванні суб'єктивної реальності. На щастя, психологічні порушення і

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 24

втрати, поки вони не закарбувалися в тілі, є зворотними. Зцілення можна досягнути,

враховуючи певні закономірності та умови функціонування психіки.

Так, переживання актуального конфлікту не було б таким болісним, а відновлення йшло б

інтенсивніше, якби за ним не стояло базове порушення, отримане часто на ранніх етапах

соціалізації. Дитина народжується з мінімальною кількістю страхів, тому арсенал по-

справжньому стресових ситуацій у неї невеликий, та й гнучкість дитячої психіки настільки

висока, що дозволяє їй асимілювати їх з мінімальною шкодою для себе. Дистрес в життя

дитини здебільшого вноситься дорослими, які керуючись травматичними стереотипами,

накопиченими впродовж власного життя, страждають та нервуються під гнітом своїх страхів

набагато частіше від дитини. Будучи емоційно залежною від дорослого, дитина замість того,

щоб навчатися у нього ефективних способів відреагування травм, навпаки, травматизується

ще більше з-за його неврівноваженості та наляканості. Ризик закріплення дистресів у пам'яті

дитини з віком зменшується, бо з набуттям досвіду зростає кількість психологічних засобів

їх нейтралізації. Однак чим меншою є дитина, тим більш вона уразлива, зим глибшою стає

фіксація неконструктивного емоційного досвіду. Рання травматизація, для переживання якої

дитина ще не має ресурсів, серйозно ускладнює подолання суб'єктивних деформацій. Навіть

диференційованим та досить рефлексивним людям важко самостійно виправляти психічні

порушення.

Для того, щоб відбулося внутрішнє переструктурування, людина потребує додаткових

стимулів, нової схеми взаємодії із своїм досвідом. Такі умови забезпечує зацікавлена

присутність іншої людини. Чому це так? По-перше, присутній при відреагуванні свідок

відіграє в цьому процесі роль гаранта безпеки та фасилітатора співпереживання.

Колективний ритуал переживання формується, скоріше за все, на основі глибинних

інстинктивних програм, бо він притаманний не лише людині: тварини теж краще

переживають стресові ситуації в компанії, особливо це має значення для молодих тварин

(Джекинс X., 1999, с 423). По-друге, щоб започаткувати зміни, потрібна точка відліку,

іншими словами, дзеркало, яке відобразить ситуацію. Функції такого дзеркала і бере на себе

свідок (краще, щоб це був психолог). По-третє, саме присутність іншого дає ефект

відсторонення, а тому - об'єктивації переживань. І взагалі природа людських переживань

влаштована так, що для зняття напруження після травми людині потрібне достатнє

відреагування у вигляді тілесних реакцій, плачу, сміху тощо, а ці реакції успадковуються від

інших (часто несвідомо, шляхом імітації) та й стимулюються найчастіше присутністю іншої

людини. Згадайте відому бувальщину про маленьку дитину, яка плаче через забитий пальчик

не тоді, коли вдарилась, а тоді, коли всі вдома, бо навіщо плакати, коли нікого немає.

У своєму чудовому посібнику з консультування А.Айві часто нагадує, що консультування

існує для клієнта, а не для консультанта, тому дуже важливо враховувати, на якому рівні

розвитку перебуває клієнт. Якщо ви відчули його, як людину дезорієнтовану з

преопераційним мисленням (магічним, ірраціональним), то в інтерв'ю переважатимуть

директиви, бо людина має обмежені можливості, їй часто бракує навичок життя. Такий стиль

інтерв'ю носить назву „екзогенного структурування". Маючи конкретно-операційний рівень

мислення, клієнт може розуміти, в чому полягають його проблеми, але не спроможний

безпосередньо впливати на них. В цьому випадку краще вдатися до наставницького

(конкретно-операційного) стилю. Людині з самокерованим операціональним рівнем

мислення імпонуватиме психотерапевтична робота, скерована на клієнтові. Зрілість та

високий рівень розвитку людини вирівнюють позиції консультанта та клієнта, формуючи

модель взаємодіючого, або діалектичного інтерв'ю. (Айві А., 1998, с. 181-191).

Запитання для самоперевірки

1. Які причини змушують людину звертатися за психологічною допомогою? Чому

психології мають оптимістичні прогнози щодо підновлення психічної рівноваги

людини?

2. Яким чином рання дитяча травматизація впливає на переживання актуальних

конфліктів людини?

3. Що сприяє нівелюванню психологічних порушень?

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 25

4. Чому віддзеркалення є основною умовою відреагування психологічної

травматизації? Чому саме зацікавлена присутність іншої людини є

каталізатором терапевтичних змін?

5. Як рівень розвитку клієнта визначає вибір стилю консультативного інтерв'ю?

Рекомендована література

Айві Ален. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. -К., 1998.

Джекинс X. Человеческое в человеке / Методы эффективной психокоррекции. - Минск:

Харвест, 1999.

Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного консультирования: Учеб пособие. -М.:

Ось-89, 2003. - С. 73-86.

Психологическая помощь и консультирование в практической психологии. / Под ред.

М.К.Тутушкиной. - СПб., 2001.

Файн С.Ф., Глассер П.Г. Первичная консультация: Установление контакта и завоевание

доверия. —М., ,2003. - С. 22-32.

1.2.3. Особистість консультанта як інструмент впливу

Вплив терапевта полягає не стільки в його порівняно

малозначущих словах, скільки в його особистості: „Те, що

ти собою являєш, звучить так голосно, що я не можу

розчути твоїх слів".

Р.Мей

Більшість досліджень в галузі консультативної та терапевтичної роботи свідчать, що

методичний інструментарій, який використовують різні психотерапевтичні школи, має

приблизно однакову ефективність. Однак результативність консультації, як вказують

більшість авторів, переважно визначається гармонійністю стосунків консультанта і клієнта

та особистістю самого консультанта. Немає різниці, в якій парадигмі працювати, - психо-

аналітичній чи психодраматичній, - варто мати авторитет, бути ефективним настільки, щоб

створити необхідні умови для трансформації душевного життя іншої людини. Недаремно в

одному з відомих американських підручників з психологічного консультування зазначено:

„Якби психологічна допомога зводилась тільки до прийомів, то необхідність в самих

консультантах була б нікчемною" (Belkin G.).

Таким чином, коли основним "робочим інструментом" психолога виступає його власна

особистість, то неабиякий терапевтичний ефект швидше за все матимуть ті особистісні

властивості, котрі є необхідними при організації психотерапевтичного процесу. Серед цих

властивостей можна назвати вміння співпереживати та співчувати, викликати довіру

щирістю та відкритістю, автентичність (самодостатність), силу „Я", відкритість власному

досвіду (як не парадоксально звучить, потрібно вміти вчитись навіть у клієнта),

толерантність до невизначеності, вміння нести особистісну відповідальність, ставити

реалістичні цілі, емпатію та сміливість будувати глибокі стосунки з іншими людьми,

особисту зрілість консультанта тощо. Карл Роджерс у книзі „Про те, як стають особистістю"

навів перелік питань, які висвітлюють саме людський „вимір" у практиці психологічної

допомоги. Серед них такі: „Чи можу я сприйматися як такий, що заслуговує па довіру?", „Чи

здатний я бути настільки сильною особистістю, щоб відділити себе від іншої людини?", „Чи

достатньо я внутрішньо захищений, щоб дозволити собі це роз'єднання?" тощо.

Комітет з підготовки в галузі клінічної психології при Американській психологічній

асоціації кілька років тому склав перелік якостей ефективного консультанта:

1.Непересічні інтелектуальні здібності і розсудливість.

2.Оригінальність, винахідливість і різнобічність.

3.„Вічно юна і невичерпна" цікавість; здатність до самостійного навчання.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 26

4.Інтерес до людей як особистостей, а не як до матеріалу, яким можна маніпулювати.

Повага до чужої особистості.

5.Розуміння власних особистісних особливостей; почуття гумору.

6.Чутливість.

7.Терплячість, відсутність зарозумілості.

8.Здатність засвоювати терапевтичні позиції, вміння підтримувати добрі й ефективні

стосунки з людьми.

9.Продуктивність; навички методичної праці; здатність витримувати тиск.

10.Усвідомленість і відповідальність.

11.Готовність до співробітництва.

12.Чесність, самоконтроль, стійкість.

13.Прогресивні уявлення про етичні цінності.

14.Широкий культурний світогляд.

15.Глибокий інтерес до психології, особливо до її клінічних аспектів (цит. за: Шостром

3., Браммер Л., 2002, с. 229).

Крім якостей, які наводяться в різних посібниках під грифом „для ефективного

консультанта", консультанту потрібна ще одна якість, яку А. Адлер визначив як „мужність

недосконалості", тобто вміння стійко і приймати невдачу, відчувати рамки реалій світу та

своїх обмежень. Маючи більш гармонійний погляд на життя, зрілий консультант готовий

сприймати його спонтанність та непередбачуваність, складність та утаємниченість. Він вміє

розслабитися не тільки фізично, але інтелектуально й духовно, має готовність ввійти в

душевний світ іншої людини і самому змінитися в цьому процесі (Мей Р., 1994).

Перелік потрібних якостей можна було б продовжувати, однак не виключено, що кожен, хто

вирішив обрати психологічну допомогу людині справою власного життя, знайде свій

самобутній набір якостей, що забезпечать йому авторитет і ефективність.

Запитання для самоперевірки

1. Які особистісні риси відіграють важливу роль в організації консультативної

взаємодії?

2. Спробуйте пояснити, в якому сенсі та чи інша риса зайняла своє місце в переліку

ефективного консультанта.

3.Що таке „людський вимір" в розумінні К. Роджерса?

Рекомендована література

Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. - СПб.: Питер, 2001.

Гледдинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. - СПб., 2002.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования. —М.: Класс, 1994.

Роджерс К. Р. Подготовка консультантов и психотерапевтов // Клиенто-

центрированная терапия. -М.: Ваклер, 1997. - С. 42 - 82.

Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и

психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Изд-во Эксмо, 2002.

1.2.4. Консультативні взаємини: правило трьох

Клієнт пізнає себе через психолога, він використовує

психолога як інструмент для рішення своїх проблем.

С. Петрушин

Налагодження психотерапевтичних або, точніше, консультативних стосунків з клієнтом -

один з основних атрибутів будь-якої терапевтичної системи. На основі тієї чи іншої

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 27

психотерапевтичної метафори з'являються деталі стосовно того, яка роль відводиться

консультанту чи психотерапевту, які обов'язки добровільно бере на себе клієнт, який

матеріал чи інструментарій потрібен для роботи, як регламентується час зустрічі та кількість

сесій.

Для пересічної людини предметом консультативної взаємодії виступають її життєві

проблеми. Вона ставить завдання так: психолог повинен допомогти розв'язати ці проблеми.

Однак професіонали-практики застерігають: психологу слід уникати прямих порад чи

підказок щодо того, що має вчинити людина. Щоб максимально задовольнити в такій

ситуації і першу, і другу умову, дуже важливо структурувати поле взаємодії і бути

незалежним як відносно проблеми, так і відносно людини та її очікувань. Образно кажучи, і

клієнт, і консультант повинні знаходитися по один бік "барикади", а проблеми - перед ними,

„за лінією фронту". Такий позиційний розклад дозволяє правильне розподілити

відповідальність: консультанту - не брати зайвого на себе, а клієнту - втримати контроль за

ситуацією, відсторонитись від пережитого, щоб не бути похованим під уламками своїх же

деформацій.

Рис 3. Позиційна схема консультативного альянсу.

В цьому протистоянні „ми - негаразди" клієнт і консультант - союзники. Вони рівноправні як

суб'єкти пізнання, хоча предметом пізнання є внутрішній світ одного з них. Розщеплене „Я"

клієнта розгортається як „театр бойових дій". З одного боку субособистості - „вороги", які

створюють проблеми і не дають розслабитися, з другого рішуче настроєна армія союзників -

здорова частина „Я" та консультант, який допомагає дослідити кожну деталь „ворожих

позицій". Тобто консультант відповідає скоріше за „дані розвідки", ніж за керівництво

бойовими діями

„Один у полі не воїн", - попереджає народна мудрість. Часто, зустрічаючи серйозне

випробування, сама людина справді не може впоратись, бо повинна контролювати одночасно

і стратегію, і тактику, а ще свого внутрішнього „ворога" - примхи своєї непізнаної або мало

усвідомленої частини. Щоб зважитись на рішучий поєдинок, потрібна достовірна

інформація. Для цього обом (консультанту теж) доводиться досліджувати не тільки

ситуацію, але й себе, активно накопичувати та узагальнювати отриманий досвід. "

Зазвичай клієнту для того, щоб пізнати себе, свою суперечливу сутність, доводиться пильно

дивитися як на поле проблем, так і в „дзеркало" - в свого консультанта. Багаторазова

відрефлексованість та відстороненість, дозволяє знову опанувати ситуацію, взяти її під

контроль. Тверезість та поміркованість, точна карта „ворожих позицій" допомагають

асимілювати складну ситуацію, досягти внутрішньої згоди (перетворити „ворога" на

союзника) і здобути перемогу - нівелювати проблеми.

Консультативні взаємини, в яких психологічним негараздам надається самостійний статус,

умовно можна назвати „правилом трьох". Це правило дає можливість навіть просторово

орієнтуватися в тому, як розподіляється відповідальність, наскільки правильно формуються

психотерапевтичні та контрактні відносини. Воно декларує незалежність кожної сторони. За

цим правилом навіть проблемній ситуації повертається статус реального прояву буття, яке

волюнтаристськи творити не можна, бо воно - „несотворима характеристика сущого" і має

реальну властивість чинити опір направленому впливові.

Дотримуючись цього правила, консультант убезпечує себе від багатьох помилок та

прорахунків, наприклад, від того, щоб виявитись не союзником, а співучасником в

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 28

коаліції проти тих, хто ще, крім клієнта, задіяний в ситуації, або налагодити занадто

близькі стосунки чи стати емоційним донором, котрий професійну діяльність підміняє

розтратою почуттів. Сповідуючи „правило трьох", консультант чітко відмежовує свою

частку відповідальності, йому легше втриматись в ролі посередника, третейського судді,

котрий буде корисним як одній (клієнт), так і іншій (його опоненти) стороні (Гришина Н.В.,

1992).

В цьому зв'язку цікавою є наукова дискусія про те, чи можна вважати психотерапевтичні та

консультативні стосунки видом міжособистісних стосунків. В рамках гуманістичного і

клієнт-центрованого підходу загально прийнятою є думка, що психотерапія „не є

специфічним видом стосунків, що відрізняються від стосунків, в які вступають люди у

повсякденному житті" (Роджерс К.). Більшість теоретиків і практиків вважають за потрібне

здійснити „демістифікацію" психологічної допомоги й консультування, підкреслюючи, що

консультування є лише взірцем переконань, цінностей і стратегій поведінки, котрі повинні

бути притаманні суспільству взагалі.

Однак, поділяючи загалом приведену вище установку, наведемо кілька застережень. Не

варто скидати з рахунків те, що дуже близьке особисте знайомство може завадити роботі.

Консультанту потрібно підтримувати деяку особисту невизначеність, щоб клієнт міг йому

приписати ту роль, яку захоче. Більшість аналітиків вважають, що чим менше клієнт знає

про особисте життя консультанта, тим легше тому виконувати свою терапевтичну функцію.

Приятельські стосунки призводять до того, що клієнт в терапевтичному процесі прагне

чинити певний тиск на консультанта, змушуючи його „бути самим собою". Шостром Е. та

Браммер Л. вважають, що терапія від цього тільки програє (Шостром 3., Браммер Л, 2002, с.

226). Резюме дискусії можна трактувати так: не слід змішувати соціальну дистанцію з"

проблемами емоційної дистанції, котра встановлюється в процесі взаємодії.

В професії консультанта існує чимало фахових настанов щодо налагодження так званого

робочого альянсу та регламентації взаємодії, як наприклад: „Психологічна робота з клієнтом

обов'язково повинна мати контрактну (договірну) основу"; „Результат консультативної

взаємодії визначає емпатійне вислуховування"; „Психолог-консультант не повинен займати

активну позицію"; „Тривалість консультації не повинна перевищувати 1,5-2 години" і т.д. Ці

норми та настанови, у своїй основі безумовно правильні та раціональні, як обов'язкові істини

можуть прислужитися хіба що початківцю. Включаючись у практичну роботу консультант

часто інтуїтивно відчуває, що і як потрібно чи не потрібно робити, і з часом починає

порушувати всі відомі і невідомі йому установки і це цілком природно для консультативної

діяльності. Кожен сеанс, як і людина, неповторний та унікальний, і хоча підручники

регламентують, радять, дають вказівки, проте життя завжди вносить свої корективи.

Запитання для самоперевірки:

1.Чому в консультуванні так важливо обрати правильну тактику взаємодії з клієнтом?

2.Що таке „правило трьох" та яким чином краще вибудовувати внутрішній простір

консультативної взаємодії?

3. Які помилки можуть випливати з неправильного розподілу відповідальності між:

консультантом та клієнтом?

4. Чому в консультуванні не варто покладатися лише на хороший робочий альянс?

Домашнє завдання

Ознайомтеся з сутністю посередницьких функцій та спробуйте в конфліктах, які

відбуваються навколо вас, втриматись в нейтральній позиції, зняти зайве емоційне

напруження, згладити „гострі кути" у спілкуванні, зекономити час і нерви собі та іншим.

Рекомендована література

Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического

консультирования: Проблемный подход. - К.: Наук, думка, 1995. - С. 49-50.

Гришина Н.В. Обучение психологическому посредничеству в разрешении конфликтов.

Московский психотерапевтический журнал. - 1992. ~№2. — С. 145 160.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 29

Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного консультирования: Учеб пособ. —

М.: Ось-89, 2003.

Самоукина Н.В. О проблемах практического психолога. // Журнал практического

психолога. - 2002. - № 6. - С. 3-15.

Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и

психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2002.

1.2.5. Принципи надання психологічної допомоги особистості

Легше пізнати людей в нічому, ніж одну людину зокрема

Б.Паскаль

Все, про що йшлося вище, так чи інакше вже стосувалося певних проблем в організації

консультативної взаємодії. Подані далі психологічні принципи або основні правила надання

психологічної допомоги узагальнюють сказане та розкривають певні нюанси, на які

потрібно звернути увагу в практиці роботи з клієнтом. Серед них у першу чергу слід

назвати:

1.Принцип активності особистості. Девіз: інтерес, партнерство, співробітництво.

Консультативний процес - арена емоційно, а відтак енергетично насиченої взаємодії, яка

уможливлює відреагування та інсайти. Залишаючись у пасиві, жодна сторона не виконає

свого завдання.

2.Принцип діалогічності. Тільки присутність значущого іншого в сакраментальному

діалозі особистості з життям може стати відправною точкою для подальшого розвитку.

Можливості для цього відкриваються завдяки діалогу та процесу віддзеркалення. В

консультуванні не принципово, кому, коли, що і як говорити, як сидіти, в якій обстановці

проводити бесіду. Однак дуже важливо створити якісні стосунки, для яких обов'язковим

за Карлом Роджерсом є:

3.Принцип безумовного прийняття. Кожна людина є безумовною цінністю і заслуговує

на увагу й повагу до себе. Цей принцип передбачає вмінням консультанта

концентруватися на позитивних моментах досвіду клієнта, приймати людину такою,

якою вона є; бути конгруентним, тобто послідовним у самовираженні і використанні

своїх почуттів (відповідність, узгодженість, рапорт із самим собою та з іншим); бути

автентичним, до всього підходити чесно і не ховатися „за фасад"; проявляти емпатію -

відчувати людину, розуміти її думки і почуття та вміти продемонструвати це; вміти

випромінювати теплоту, щирість та безпосередність.

Емпатія може набувати різних відтінків, (див.: 3.2.2.3). Консультанту варто добре розрізняти

тонкі нюанси свого емоційного переживання з приводу переживань клієнта. Це може бути:

співпереживання (відчуття тієї ж самої емоції, яку зараз переживає співрозмовник, що є

конструктивним, бо багато чого прояснює в ситуації) або співчуття (трохи інше почуття, ніж

у співрозмовника, бо до нього додається бажання допомогти). У словнику слово „співчуття"

пояснюється дієсловами „турбуватися", „непокоїтись", „виступати співучасником". Симпатія

та співчуття провокують на жалісливість та поблажливість до клієнта якому відводиться

роль смиренної жертви, котрою раніше керувала "сліпа" доля, а тепер консультант. З огляду

на це вважається, що консультантові слід співпереживати, але не варто співчувати клієнтові,

щоб не принижувати його як потенційно сильну особистість та не втратити свою рівновагу,

бажаючи зробити надможливе.

4. Принцип відповідальності. Кожна людина потенційно готова відповідати за себе.

Ніхто не в змозі допомогти іншому психологічно, адже це зміни у внутрішньому просторі

особистості. Лише в найбільш серйозних випадках, як вважає Ролло Мей, консультанту

варто тимчасово взяти на себе частину відповідальності за порятунок клієнта з тим, щоб в

кінцевому рахунку допомогти йому усвідомити свою відповідальність повною мірою (Мей

Р., 1994, с. 98).

Людина зможе допомогти собі тоді, коли зрозуміє, яка їй допомога потрібна, а ще навчиться

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 30

її отримувати. Завдання консультанта - спочатку замкнути проблему на самій людині, тобто

знайти ту її субособистість, яка не може прийняти все так, як воно є, потім - сформувати

установку самодопомоги, відповідальності за себе і свої проблеми. Тільки за таких обставин

є можливість створити умови для формування у клієнта життєвих навичок самоусвідо-

млення, самопідсилення та співволодіння труднощами (копінг-стратегії)..

5. Принцип технічності психологічної допомоги, тобто трактування психологічної

проблематики як психотехнічної за предметом і методом.

Керуючись натхненням, консультант не має права забувати про вимогу щодо технічності

своєї роботи. Н.В.Самоукіна порівнює роботу консультанта з мистецтвом музиканта-

виконавця. У музичній школі досить довго „грають по нотах", аж до тих пір, поки музикант

отримає відповідну технічну підготовку, і лише після цього він починає фати не просто ноти,

а музику. З одного боку, технічність в консультуванні визначається тим, як консультант ,

навчиться триматися „на плаву" комунікативного діалогу завдяки базовим

психотерапевтичним навичкам (див.: 3), з іншого - як зуміє осягнути проблему клієнта,

підібрати та використати спеціальні техніки психотерапевтичної роботи, максимально

ефективні для цього випадку.

В багатьох підручниках з консультування можна знайти аргументи на користь хорошого

робочого альянсу, який є достатнім для проведення ефективної консультації. Ця ідея була

висунута К. Роджерсом ще в 50-і роки й активно підтримувалася його послідовниками.

Справді, інколи терапевтичні стосунки самі по собі можуть забезпечити успіх, але в

більшості випадків хороший робочий альянс є необхідним, однак не достатнім. А. Лацарус

вважає, що „терапевтичні відносини - це лише грунт, який дозволяє технікам пустити

коріння". По суті, ефективна терапія вимагає відповідних, правильно використаних

технік, застосованих в контексті довірчих і уважних стосунків. Консультативні взаємини

служать радше тому, щоб навчати, мотивувати клієнта, ідентифікувати, узагальнювати,

формулювати проблеми та технічно впроваджувати в життя їх рішення.

6.Принцип системності, що полягає в системному аналізі будь-якого явища, та в

системному підході до будь-якого симптому в усіх площинах: через тіло, душу і духовне

життя особистості.

7.Принцип позитивного переосмислення того, що відбувається, та імітація

гуманістичних цінностей. Слово „позитивний" тут, як і в назві позитивної психотерапії,

не означає противагу негативному, а походить від латинського кореня „posit" - дещо

реальне, даність. В слов'янських мовах аналогом виступає скоріше слово „позиція". В

процесі позитивного переосмислення сприймається все (і позитивне, і негативне), тобто

існує те, що існує, і саме воно з якихось міркувань доцільне, своєчасне і необхідне. Тому

не варто „бути розумнішим" за клієнта в його ситуаціях, пропонувати рішення, яким

нема альтернативи, нехтувати реаліями буття.

9. Принцип компетентності. Правило: „Не зашкодь". Наступним завданням після

встановлення бездоганного консультативного „теле" (Я.Морено) є забезпечення вимоги

щодо компетентності психолога. Консультант має право братися за розв'язання лише тих

завдань, на яких він розуміється, і використовувати лише ті методики та техніки, які

відповідають вимогам професійності та адекватності. Організація роботи консультанта

повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результат не зашкодили здоров'ю, стану чи

соціальному становищу людини.

Запитання для самоперевірки

1. Що необхідно мати на увазі при встановленні якісних психотерапевтичних

стосунків?

2. В чому сутність емпатичного ставлення до клієнта?

3. Продумайте, які вимоги щодо професійної компетентності консультанта ви ще

додали б до списку.

Домашнє завдання