Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

251

якнайповніше характеризують основні напрями соціального та економічного розвитку.

На рис. 2.4.4 наведено алгоритм побудови інтегральних індикаторів для

здійснення моніторингової оцінки СЕР і визначення рейтингів регіонів. Вибір

основних напрямів розвитку зумовлює джерела інформації і набір показників, які

використовуються для побудови групових інтегральних індикаторів. Основним

джерелом інформації є інформаційний банк даних моніторингу СЕР.

Рис. 2.4.4 – Процес побудови інтегральних індикаторів

Частинні індикатори, що формують відповідні групові інтегральні індикатори,

повинні досить повно відображати досліджуваний напрям СЕР Складність

формування частинних індикаторів полягає в тому, що офіційна статистична

інформація є неповною і часто неоперативною. Наприклад, у статистичних

збірниках Харківської області відсутня низка важливих показників, необхідних для

оцінки того або іншого напряму соціального або економічного розвитку в районах

регіону. Керівництву Головного управління статистики Харківської області

Визначення джерел і методів збору інформації

Відбір показників, що характеризують вибрані напрями СЕР

Формування наборів частинних індикаторів

Побудова моделі інтегрального індикатора на основі методу головних компонент

Інформаційне забезпечення, тестування моделі, порівняння із результатами

існуючих методик, коректування індикаторів

Обчислення групових інтегральних індикаторів ранжування

Здійснення комплексної моніторингової оцінки СЕР

Рекомендації щодо використанню результатів комплексної оцінки для вирішення

завдань управління і програмування розвитком

Вибір основних напрямів СЕР регіонівдля здійснення моніторингових оцінок

252

запропоновано удосконалити перелік показників, що відображають основні

напрями СЕР.

Ще одна проблема при побудові частинних індикаторів – відбір

найважливіших показників, які б досить повно відображали стан соціально-

економічного розвитку регіону. Огляд робіт показав, що для оцінки якого-небудь

явища бездумно збирають воєдино різні статистичні показники, які часом

дублюються і, що саме головне, не є визначальними. У результаті автори таких

робіт приходять до неправильних висновків. Наприклад, до теперішнього часу в

більшості робіт як і раніше присутній досить спірний показник − забезпеченість

населення телефонами, забезпеченість власними автомобілями. Поява мобільного

зв'язку практично забезпечила населення телефонним зв'язком, тому відповідний

показник тепер не є значущим.

Нераціонально вибирати як частинні індикатори показники, що характеризують

кількість економічних або соціальних об'єктів. Так, при побудові рейтингу, що

характеризує рівень розвитку малого бізнесу, більшість авторів пропонують

використовувати такі показники, як кількість малих підприємств, кількість магазинів і

т. ін. У результаті такого вибору може «перемогти» район, що має, наприклад,

найбільшу кількість магазинів. Але магазини бувають різними. У районному центрі

можна відкрити один супермаркет, загальний обсяг товарообігу якого значно

перевищить сумарний товарообіг усіх магазинів цього району. Тому головним

частинним індикатором, що характеризує розвиток МП, має бути обсяг реалізованої

продукції малих підприємств.

Важливою є проблема надмірності показників. Практичне використання

моделі інтегрального індикатора показало, що кількість частинних індикаторів не

повинна перевищувати п'яти-шести. Інакше, рейтингова оцінка може виявитися

неправдоподібною. Необхідно проводити ретельне дослідження впливу того або

іншого частинного індикатора на підсумковий результат, що дозволить

встановити зайві індикатори і спростити дослідницьке завдання. Наприклад,

рівень економічно активного населення безпосередньо пов'язаний з рівнем

зайнятості, тобто досить вибрати останній показник як значущий.

Наступний етап побудови інтегрального індикатора – розробка економіко-

математичної моделі, за допомогою якої здійснюється моніторингова оцінка розвитку

адміністративних районів. Прикладом найбільш поширеної моделі є інтегральний

індикатор, описаний рівнянням. Це лінійна функція відносно групових і частинних

показників-індикаторів, причому постійні вагові коефіцієнти найчастіше

встановлюються розробниками методики.

Соціально-економічна система, як правило, характеризується досить

великою кількістю параметрів, які створюють багатовимірні вектори. Особливого

значення в економічних і соціальних дослідженнях набувають задачі вивчення

взаємозв'язків між компонентами цих векторів, причому ці взаємозв'язки

необхідно виявляти на підставі обмеженої кількості багатовимірних

253

спостережень. У моделі, що базується на методах багатовимірного статистичного

аналізу, враховуються внутрішні кореляційні залежності між показниками, що

істотно ускладнює алгоритм розрахунку інтегрального індикатора, але підвищує

достовірність моніторингових оцінок. Основними етапами економіко-

математичного моделювання є такі.

1. Постановка економіко-математичної проблеми і її якісний аналіз.

2. Побудова економіко-математичної моделі.

3. Вибір методів для реалізації моделі.

4. Аналітичний аналіз адекватності моделі.

5. Підготовка початкової інформації до чисельного вирішення.

6. Чисельне рішення.

7. Аналіз отриманих результатів.

Розвиток інформаційних технологій сприяє широкому впровадженню

методів багатовимірного статистичного аналізу в практику. Пакети прикладних

програм зі зручним, призначеним для користувача, інтерфейсом, такі як SPSS,

Statistica, SAS та ін., повністю усувають основний недолік методу головних

компонент − складність математичного апарату і громіздкість обчислень.

Для побудови моделі інтегрального індикатора автор запропонувала

використовувати метод головних компонент. Головні компоненти є укрупненими

показниками, які відображають об'єктивно існуючі, але безпосередньо не

спостережувані закономірності між частинними індикаторами. За певних умов

першу головну компоненту можна прийняти як інтегральний індикатор.

Проведено моніторингові оцінки за такими напрямами економічного і соціального

розвитку адміністративних районів Харківського регіону [17-19]

Результати моніторингу СЕР необхідно ефективно використовувати при

розробці стратегій і планів розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Важливого значення набуває процес формування інтегральних індикаторів, який

характеризує стан і розвиток економіки та рівень життя населення. Цей процес

безпосередньо пов'язаний з індикативним плануванням. Важливість

індикативного планування на законодавчому рівні відмічена ще в 1999 р. Згідно з

Законом «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація

розробляє та вносить пропозиції до проектів державних програм соціального та

економічного розвитку України, а також довгострокових прогнозів та проектів

індикативних планів розвитку відповідних галузей промислового та сільського

господарства, їх фінансово-економічного забезпечення.

Регіональний моніторинг СЕР є основою для формування системи

індикаторів при індикативному плануванні. Реалізація методики побудови

інтегральних групових індикаторів, що характеризують пріоритетні напрями

розвитку адміністративних районів, дозволяє оцінити фактичний стан розвитку

територій. Використання в рамках моніторингу сучасних методів прогнозування

дає можливість намітити індикатори мети, тобто визначити очікувані значення

254

індикаторів після реалізації індикативного плану. До основних методів

регулювання можна віднести економічні, нормативно-правові, організаційні,

адміністративні методи, реалізацію цільових програм.

Оскільки моніторинг вимагає застосування сучасних наукових

соціологічних, економічних, математичних методів аналізу і прогнозування, то

необхідне залучення до його формування вчених і наукових колективів НДІ,

університетів та академій. Тільки в цьому випадку можна побудувати ефективну

систему індикаторів, а у рамках моніторингу СЕР здійснювати прогнозування

динаміки індикаторів та проводити оцінку збалансованості траєкторій розвитку і

порогових значень індикаторів цілей впродовж всього періоду розробки та

реалізації індикативного плану.

Таким чином, ефективність управління, бюджетного і соціально-

економічного планування залежить від повноти і якості результатів моніторингу

СЕР. Моніторинг СЕР є основою для формування системи індикаторів у процесі

індикативного планування. Відповідно до основних пріоритетів державної

регіональної політики країни при формуванні індикативних планів необхідно

вибирати індикатори мети, що характеризують рівень і якість життя населення

регіонів, а також врахувати специфіку регіональних інтересів, яка визначає

умови та можливості до досягнення цілей соціально-економічного розвитку

адміністративного району при партнерських відносинах між центром та

регіонами.

255

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про затвердження Порядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів,

районів, міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення для визнання

територій депресивними [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України: від

24.06.2006 р., № 860 // Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?

nreg=860-2006% EF&zahyst=dCCMfOm7xBWM42fEZiFa6SHuHI4hAs80msh8Ie6.

2. Концепція державної регіональної політики України [Електронний ресурс]:

затверджена Кабінетом Міністрів України 02.07.2008 р., протокол № 32 // Урядовий портал.

Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/news_article?art_id=142764669&cat_id=35884.

3. Про моніторинг соціально-економічного розвитку малих міст і селищ

[Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України: від 2.04.2009 р., № 288. —

Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=288-2009-%EF.

4. Регіональний менеджмент і моніторинг / М. В. Гладій, М. І. Долішній,

С. М. Писаренко, М. Д. Янків. — Львів: ІРД НАНУ, 1998. — 68 с.

5. Людський розвиток регіонів України : аналіз та прогноз / [Е. М. Лібанова, О. А.

Грішнова, Л. О. Григор'єва та ін.]; НАН України, Ін-т демографії та соц. дослідж. — К. :

Ін-т демографії та соц. дослідж., 2007. — 327 с.

6. Моніторингові оцінювання складних соціально-економічних явищ розвитку регіону :

монографія / за наук. ред. Я. О. Побурка. — Львів : Ін-т регіон. дослідж., 2006. — 306 с.

7. Моніторингові оцінювання соціального захисту населення / [Я. О. Побурко, Л.

В. Слободян, О. І. Лиса та ін.] ; НАН України, Ін-т регіон. дослідж. — Львів : Ін-т

регіон. дослідж., 2006. — 138 с.

8. Новікова О.Ф. Соціальна орієнтація економіки: механізми державного

регулювання: монографія / О. Ф. Новікова, С. М. Гріневська, Л. Л. Шамілева ; НАН

України, Ін-т економіки пром-сті. — Донецьк: Ін-т економіки пром-сті, 2009. — 220 с.

9. Саричева Л. В. Комп’ютерний еколого-соціально-економічний моніторинг

регіонів. Математичне забезпечення: монографія / Л. В. Саричева. — Дніпропетровськ :

Нац. гірн. ун-т, 2003. — 222 с.

256

10. Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до

2015 року: монографія / [Аваков А. Б., Пономаренко В. С., Бабаєв В. М. та ін.]. — Х.:

ІНЖЕК, 2008. — 352 с.

11. Бородкин Ф. М. Социальные индикаторы / Ф. М. Бородкин, С. А. Айвазян. —

М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2006. — 607 с.

12. Зайцева Ю. С. Городской барометр: система мониторинга социально-

экономического развития муниципальных образований / Ю. С. Зайцева. — М: Ин-т

экономики города, 2007. — 103 с.

13. Когут А. Е. Информационные основы регионального социально-экономического

мониторинга / А. Е. Когут, В. С. Рохчин. — СПб. : ИСЭП РАН, 1995. — 141 с.

14. Мониторинг развития муниципальных образований / [Т. В. Ускова, А.Н. Зуев,

А. А. Смирнов]; Рос. акад. наук, Центр. экон.-мат. ин-т, Волог. науч.-координац. центр

ЦЭМИ РАН. — Вологда: Волог. науч.-координац. центр ЦЭМИ РАН, 2002. — 125c.

15. Научные основы регионального социально-экономического мониторинга :

монография / под ред. Л. В. Ивановского, В. Е. Рохчина; Рос. акад. наук, Ин-т соц.-экон.

проблем; М-во общ. и проф. образования РФ ; СПбГИЭА; Междунар. акад. информ. —

СПб.: СПбГИЭА, 1998. — 274 с.

16.

Арженовский С. В. Методы социально-экономического прогнозирования / С.

В. Арженовский. — М.: Дашков и К, 2009. — 236 с.

17. Андренко Е. А. Проблемы комплексной оценки уровня социально-экономического

развития районов и малых городов Харьковского региона / Е. А. Андренко // Економіка

розвитку. — Х., 2007. — № 4. — С. 42—46.

18. Андренко Е. А. Интегральная оценка уровня социально-экономического развития

муниципальных образований на примере Харьковского региона / Е. А. Андренко //

Коммунальне господарство міст : наук.-техн. зб. — К., 2008. — Вип. 82. — С. 68 —75.

19. Андренко Е. А. Построение интегральных индикаторов социально-экономического

развития районов Харьковского региона / Е. А. Андренко // Економіка : проблеми теорії та

практики : зб. наук. пр. — Дніпропетровськ, 2008. — Вип. 237, Т. 3. — С. 830—839.

257

ІІІ. ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

3.1. Соціальні аспекти регіонального управління

Шевченко В.С. асистент каф. ММіРР ХНАМГ

3.1.1. Проблеми й напрямки вдосконалення соціального розвитку регіону

Розгляд основних тенденцій і особливостей сучасної соціальної політики

європейських країн і в Україні, указує на орієнтацію нашої держави на ті заходи,

які вже тривалий час з успіхом

функціонують в розвинутих країнах Заходу і з

недавніх пір у ряді держав колишнього соціалістичного табору. Створена ще за

радянських часів існуюча

в Україні система соціального захисту має вже немало

відмінностей, властивих

державам перехідного періоду, проте вона не цілком

забезпечує життєві потреби громадян українського суспільства. Незважаючи на

значну

законодавчо-нормативну базу

і наявність відповідних концепцій розвитку

вітчизняної соціальної

політики, цілісної програми її розвитку не існувало. До

недавнього часу були лише певні спроби розробки

і впровадження окремих її

фрагментів, реалізація яких часто відбувалася

без достатнього ресурсного

забезпечення, на основі науково необґрунтованих

даних про соціально-економічні

реалії, без урахування територіальних особливостей суспільного буття і

ментальності нашого

народу.

Уряд робив спроби реформувати напрями соціальної політики, направлені

на пом'якшення негативних наслідків падіння життєвого рівня і часткову

компенсацію втрат верствам населення, які найбільш їй потребують. Були

створені певні механізми захисту доходів працівників бюджетної сфери,

соціальної підтримки малозабезпечених сімей з дітьми, інвалідів, ветеранів,

безробітних громадян. В основному вдалося зберегти загальнодоступність і

безкоштовність освіти, охорони здоров'я і культурного обслуговування населення.

В той же час, це не привело до істотного поліпшення рівня життя більшості

населення України.

Виникла необхідність переорієнтувати вітчизняну соціальну політику на

активізацію чинників, які стимулюють високоефективну і продуктивну працю,

зростання на цій основі матеріального рівня і умов життя українського народу.

Стратегічними напрямами національної соціальної політики на сучасному

етапі суспільного розвитку є:

- припинення подальшого падіння життєвого рівня, досягнення відчутного

поліпшення матеріального стану і умов життя всіх верств населення;

- забезпечення ефективної зайнятості населення, підвищення якості і

конкурентоспроможності робочої сили на вітчизняному ринку праці;

258

- гарантія конституційних прав громадян на працю, соціальний захист,

освіту, охорону здоров'я, культуру, забезпечення житлом і т.п.;

- нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності

населення, особливо дитячої і в працездатному віці;

- істотне поліпшення соціальної інфраструктури суспільства на основі

розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- розширення і поглиблення суспільного поля для реалізації творчого

соціального потенціалу людини і, як наслідок, зростання її соціального

самозахисту і соціальної безпеки;

- формування в суспільстві нової соціальної культури і подальшого розвитку

соціально-економічних і етнонаціональних відносин;

- досягнення соціальної згоди і соціальної справедливості в українському

суспільстві [5].

Концептуальними принципами нової соціальної політики України повинні

бути: науковість, комплексність, правонаступництво, відсутність популізму, облік

етнонаціональних і соціально-економічних особливостей і територіально-

регіональної специфіки, тендерних питань, достатнє правове, ресурсне кадрове і

інформаційне забезпечення. Для досягнення відчутних результатів в розвитку і

реалізації пріоритетних напрямів соціальної політики необхідно:

- поповнити державні і місцеві бюджети і ефективно використати їх для

фінансування соціальних програм;

- пропрацювати комплекс заходів, направлених на поглиблення соціально-

орієнтованої економічної реформи народного господарства;

- відновити роль доходів від трудової діяльності як основного джерела

грошових доходів населення і найважливішого стимулу трудової активності

працівників;

- стимулювати використовування доходів від різноманітних видів трудової і

підприємницької діяльності, доходів від власності для розвитку колективної мети

соціальної політики;

- забезпечити більш справедливий розподіл доходів на основі удосконалення

системи індивідуального оподаткування доходів і власності громадян;

- розвивати ефективні механізми витрат на підприємствах всіх форм

власності;

- упровадити практичні заходи, направлені на послаблення бідності;

- забезпечити максимальну адресність надання всіх видів соціальної

допомоги;

- підвищити роль всіх видів соціального страхування;

- забезпечити подальше впровадження пенсійної реформи;

- визначити пріоритети у використовуванні засобів на розв’язання проблем

соціальної

політики і соціального захисту зокрема, з урахуванням нинішнього

економічного

стану

і його майбутніх змін до кращого;

259

- сформувати систему державних мінімальних соціальних стандартів.

Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів

України продовжується реалізація нових соціальних заходів, які направлені на

відчутне поліпшення як достатнього матеріального стану в більшості населення,

так і всього комплексу соціальних показників які характеризують життя

українського народу.

Пріоритетами соціальної політики безумовно є створення умов для

забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового

потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення

надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної

реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення,

усестороннього розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я

населення.

Реалізація основних завдань державної соціальної політики вимагає

розробки і впровадження селективних механізмів правового, фінансового

організаційного і інформаційного забезпечень.

Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального

захисту і соціальних гарантій. Особливе значення набуває регіональна соціальна

політика. Основними напрямами державної регіональної соціальної політики, на

нашу думку, повинні бути:

- впровадження механізмів стимулювання соціального і економічного

розвитку депресивних регіонів;

- передача регіонам значної частини управлінських функцій щодо

розв’язання проблем соціальної політики, економічного і науково-технічного

розвитку, а також духовного розвитку;

- впровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального

захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

- удосконалення формування стратегії регіональної соціальної політики за

результатами соціального моніторингу, соціальних прогнозів і соціальних

програм;

- удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази

територіального управління соціальним розвитком регіонів;

- забезпечення вирівнювання соціальних рівнів регіонів шляхом поєднання

регіональних програм і цільових державних програм підтримки конкретних

регіонів;

- забезпечення ефективного розвитку продуктивних сил на регіональному

рівні;

- сприяння формуванню адекватної і ефективної структури соціального

управління на регіональному рівні.

260

Загальними напрямами соціальної регіональної політики є:

- здійснення контролю за структурними зсувами в економіці регіону,

забезпечення його життєдіяльності і підтримки відповідного рівня життя

населення;

- проведення постійної соціальної експертизи стану і розвитку регіону,

розробка соціальних прогнозів для зваженого їх використовування при ухваленні

управлінських рішень на регіональному рівні.

Визначають наступні принципи соціальної політики:

- принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної

політики;

- принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і

цілеспрямованості в здійсненні соціальної політики;

- принцип обліку розвитку ринкових відносин;

- принцип комплексності соціальної політики;

- принцип активності соціальної політики;

- принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особи;

- принцип єдності організаційних і самоорганізаційних принципів в

реалізації соціальної політики;

- принцип єдності централізованих і децентралізованих принципів в

реалізації соціальної політики.

Злагоджені дії всіх принципів соціальної політики дадуть можливість

найближчим часом отримати відчутні результати в поліпшенні індивідуальних

потреб оптимальних умов соціальної безпеки людини і суспільного буття

українського народу в цілому.

Затверджена Указом Президента України від 25 травня в 2001 р.

№341/2001 «Концепція державної регіональної політики» передбачає

стимулювання розвитку регіонів, що приречено високим рівнем диференціації

соціальних умов життя громадян.

В основі регіонального розвитку лежать три складові: постійність

пропорційність, соціальна спрямованість.

Наукові організації країни розробляють методичні матеріали з оцінки

окремих складових економічного розвитку територій. Наприклад, недержавний

аналітичний центр «Інститут реформ» розраховує «інвестиційний рейтинг регіонів

України». Існують розробки інституту «Схід-захід» які пропонують значну

кількість показників, які можна використовувати для розробки паспорта території.

Держкомстатом України разом з Радою з вивчення продуктивних сил України

НАН України розроблена методика «Регіональний людський розвиток»,

адаптовану до національних умов, яка забезпечує розрахунки індексів людського

розвитку регіонів України. В методиці розглядається дев'ять груп показників: стан

і охорона здоров'я, фінансування людського розвитку, рівень освіти населення,

екологічна ситуація, демографічний розвиток, соціальне середовище, матеріальне