Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

У Росії, наприклад, ініціюється створення таких комплексів та центрів

при спеціалізованих науково-дослідних інститутах, які за часів СРСР

працювали на військово-промисловий комплекс. їх напрацювання у галузі

фізики, кібернетики, біотехнологій з успіхом можуть застосовуватися і в

цивільних сферах діяльності. Такими центрами є, зокрема, Зеленоградський,

Саровський (колишній Арзамас-16 Нижегородської області) та ін. [14]

Отже, досвід створення регіональних науково-промислових комплексів

в різних країнах світу показує, що вони є активаторами розвитку територій,

на яких розташовуються. Однак ефективність їх функціонування значною

мірою залежить від участі органів місцевої влади у налагодженні взаємодії між

співробітниками цих комплексів і регіональним підприємницьким

середовищем.

Крім вищезазначених регіональних структур у світовій практиці

підтримки інноваційної діяльності існує безліч варіантів організаційних форм

взаємодії науки і виробництва. В основу формування таких структур покладено

принцип спільного використання інтелектуальних, матеріальних і фінансових

ресурсів, називають такі структури бізнес-інкубаторами. Бізнес-інкубатор - це

складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови

для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які

реалізують цікаві наукові ідеї. Таким фірмам у бізнес-інкубаторах надаються

численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать:

- оренда приміщень;

- прокат наукового і технологічного устаткування на певний період;

консультації з економічних та юридичних питань;

- фінансові послуги;

- експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, екологічна,

комерційна);

- інформаційне та рекламне забезпечення. [14]

Діяльність інкубаторів досить ефективна, їх розвиток не потребує

бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімальних коштів у вигляді

стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах

самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури

якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна

частка в їхніх майбутніх прибутках. Доходи інкубатора складаються з трьох

основних джерел:

1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання приміщень;

2) продаж різних послуг;

3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій

формі свої кошти. [18]

Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується

терміном три роки. Вважається, що цього періоду фірмі достатньо, щоб бути

спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.

Високу дієздатність інноваційних інкубаторів підтверджено в США.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що інкубатори бувають трьох видів

(див. табл. 1.3.2).

Табл. 1.3.2 - Порівняльна характеристика різних типів бізнес-інкубаторів

Вид інкубатора

Особливості Переваги

Неприбуткові Працюють із залученням

коштів місцевих органів

влади

Отримують з орендарів плату, яка значно

нижча (до 50 %) ніж у серед-ньому в країні.

Цього достатньо, щоб утримувати основний

персонал, який працює в інкубаторі

Прибуткові Не надають пільг,

здаючи в оренду своє

майно

Пропонують орендарям широке ко-ло

різноманітних послуг, за корис-тування

якими отримують платню, тобто отримують

додатковий дохід

Інкубатори при

академічних

інститутах та

вищих

навчальних

закладах

Є сполучною ланкою в

розробці нововведень

між науковими

установами і приватним

бізнесом

Надають ефективну підтримку

підприємствам, які мають намір опанувати

високотехнологічну продукцію: необхідні

консультації науковців, дослідну та

лабораторну базу, обчислювальну техніку,

можливість користування бібліо-текою

•

Складено за даними матеріалу [18]

Функції бізнес-інкубаторів постійно розширюються. Розвиток бізнес-

інкубаторів започатковано в багатьох країнах колишнього СРСР. У Росії в

1995—96 pp. було створено 12 бізнес-інкубаторів у регіонах з метою підготовки

кадрів для ринкової економіки і підтримки малого бізнесу.[18]

В Україні також створені бізнес-інкубатори при деяких вищих

навчальних закладах та в регіонах (за підтримки урядових програм іноземних

країн). Так, за ініціативою міської держадміністрації для підтримки

інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-

інкубатор, до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган

управління, координаційні органи для забезпечення співробітництва з

місцевими органами влади; самостійні центри, які забезпечують

обслуговування інкубованих фірм; самі фірми. Інкубовані фірми займаються

інноваційним проектуванням та користуються всіма пільгами, наданими бізнес-

інкубатором (пільгові оренда приміщень, отримання сервісних послуг).

Територіально вони розташовані в приміщенні бізнес-інкубатора, проте термін

дії їх перебування в складі бізнес-інкубатора обмежується 2—3 роками.

Інноваційні бізнес-інкубатори діють при технічних університетах Львова,

Дніпропетровська та Києва. [18]

Дуже ефективно діють такі регіональні структури підтримки інноваційної

діяльності як технополіси і технопарки.

Технопарк (науково-технічний парк) – це компактно розташований

науково-технічний комплекс, який охоплює наукові установи, вищі

навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші

сервісні служби І функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної

діяльності. [14] Це одна з найпоширеніших у США та Західній Європі форм

взаємодії розробників нових технологій з венчурними фірмами, яка дає змогу

швидко комерціалізувати нововведення. Зразком є науково-технологічний

парк «Силіконова долина», створений на базі Стенфордського університету в

Каліфорнії. Він об'єднує до 3 тис. дрібних і середніх фірм, що працюють у

сфері електроніки, із загальною кількістю зайнятих 190—200 тис. осіб. [14]

Там працюють кваліфіковані фахівці у галузі інформаційних технологій з

усього світу, в т. ч. з України та Росії. Деякі з них на основі розроблених

ними інновацій створили власні фірми.

Технопарки показали свою ефективність щодо скорочення циклу наука -

виробництво - споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно

3-5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько

2-3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна

близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети,

приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку,

позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і

виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій.

Використовуючи досвід «Силікон велі», в усьому світі стали створювати

технополіси - міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і

проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва.

Структура технополісу подібна до технопарку, однак вона розташовується в

межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через

технополіс. Технополіс - це цілісний науково-виробничий комплекс, створений

на базі окремого міста.

Ідея створення технополісів як компактних науково-промислових міст, де

розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі

виробництва, зародилась ще на початку 50-х років у США. Нині ареал

поширення технополісів досить масштабний - вони склалися в Західній Європі,

Північній Америці і Північно-Східній Азії. За ознаками функціональної

організації до них близькі технологічні парки (США, Франція, Велика Британія,

Ірландія, Фінляндія, Швеція, Іспанія); наукові парки (США, Фінляндія, Данія,

Нідерланди, Велика Британія, Бельгія, Японія, Тайвань); дослідницькі

промислові парки (США, Велика Британія); парки-клуби і ділові комплекси

(Франція); бізнес-парки (Велика Британія); інноваційні центри (Велика

Британія, ФРН, Франція). [19] Отже, у країнах з розвиненою економікою

відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення

обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих

технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення

структур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії

інтелектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання

названих завдань - організація мережі технополісів. Технополіси можуть

виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих.

Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів,

де вони розташовані.

Отже, створення регіональних структур підтримки інноваційної

діяльності та формування регіональної інноваційної інфраструктури сприяють:

- підвищенню інноваційної активності в регіоні;

- прискоренню комерціалізації новацій;

- структурній перебудові регіонального виробництва;

- створенню нових робочих місць в регіоні;

- удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;

- підсиленню наукоємності розвитку промисловості в регіоні;

- підвищенню професіоналізму кадрів;

- підвищенню інноваційності регіональної економіки.

Найвагоміші вигоди, які можуть мати влада та населення регіону від

діяльності регіональної інноваційної інфраструктури, на думку автора,

полягають у тому, що з'являються нові можливості в плануванні та координу-

ванні регіональної інноваційної політики, розширюються можливості для

використання високотехнологічних ресурсів місцевого значення,

розширюються експортні можливості регіону, зростає кількість робочих місць і

завдяки цьому скорочуються бюджетні витрати на сплачування виплат по

безробіттю, підвищується ділова активність в регіоні і за рахунок цього

підвищуються сплати в місцевий бюджет, зростають інтелектуальний та

освітній рівні населення та в кінцевому разі підвищується рівень життя

населення в регіоні.

1.3.5. Розробка та оцінювання регіональних інноваційних програм і

проектів

Інноваційна діяльність на рівні регіону здійснюється у відповідності з

регіональними інноваційними програмами і проектами, що реалізуються в

регіоні в комплексі програм регіонального розвитку. Вони повинні

розроблятися, виходячи із загальної стратегії розвитку регіону, передбачати

необхідність використання місцевими органами влади всіх можливих

організаційних та економічних механізмів та ресурсів місцевих бюджетів.

Вибір та підтримка найзначущих та наймасштабніших програм і проектів

повинна залишатися за державою.

Обов’язковим атрибутом успішного регіонального розвитку, на думку

автора, сьогодні є розробка та реалізація регіональної інноваційної програми.

Така програма являє собою комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які

спрямовані на розв’язання найважливіших проблем інноваційного розвитку

області в цілому, окремих галузей її економіки та територіальних громад.

Всі заходи повинні узгоджуватись за строками виконання, виконавцями,

ресурсним забезпеченням та підтверджуватись конкретними проектами.

Заходи, завдання та показники програми інноваційного розвитку

включатимуться до Програм економічного і соціального розвитку області на

відповідний рік.

Складання таких програм є нормою в Європейському Союзі. Зараз вони

створені і функціонують приблизно в 100 європейських регіонах. При цьому

головними напрямками інноваційної діяльності в західних країнах, як і в

цілому у світі, є

інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології та нові

матеріали, енергетичні технології.

Законом України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в

Україні» визначено вісім стратегічних напрямків інноваційної діяльності на

період до 2013 року: 1) модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела

енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; 2) машинобудування та

приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей

виробництва; розвиток високоякісної металургії; 3) нанотехнології, мікроелектроніка,

інформаційні технології, телекомунікації; 4) вдосконалення хімічних технологій, нові

матеріали, розвиток біотехнологій; 5) високотехнологічний розвиток сільського

господарства і переробної промисловості; 6) транспортні системи: будівництво і

реконструкція; 7) охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

8) розвиток інноваційної культури суспільства. [22] Вони враховують як світові

тенденції, так і специфіку розвитку національної економіки. Регіональна інноваційна

програма складається з декількох етапів.

Табл. 1.3.3 – Послідовність розробки регіональної інноваційної програми

Етапи Характеристика

1 етап

- Визначення та обгрунтування пріоритетів інноваційного розвитку

- створення та початок роботи регіональної ради інноваційного розвитку

області при обласній державній адміністрації

- оцінка інноваційного потенціалу

- створення інноваційних центрів

- створення агенції з питань залучення інвестицій для реалізації програми

- проектування інформаційно-пошукової системи

2 етап

- Інвентаризація діючих інноваційних проектів

- створення комісії обласної ради з питань інноваційного розвитку

регіону

- розробка програми інноваційного розвитку регіону

3 етап

- Створення інформаційно-пошукової системи

- насичення баз даних, запровадження пільгового

- оподаткування інноваційної діяльності та початок фінансування

регіональних інноваційних проектів

4 етап

- Включення регіональних інноваційних проектів до державних

інноваційних програм

- формування промислово-інноваційного кластеру.

* Розроблено автором

Впровадження регіональної інноваційної програми надає можливість

забезпечити позитивні зміни в життєдіяльності суспільства і людини, а саме:

забезпечити перехід економіки регіону до інвестиційно-інноваційної моделі

розвитку, реструктуризацію та диверсифікацію виробництва; підвищити

конкурентоспроможність економіки, ефективність державного управління

інноваційною діяльністю; збільшити частку наукоємної продукції; створити

нові робочі місця, активізувати інноваційне підприємництво; забезпечити

приток інвестицій у сферу впровадження наукових розробок; забезпечити

розвиток ринку інноваційних продуктів; простимулювати творчий пошук

талановитої молоді, забезпечити широкий доступ бізнесу та науки до

інформації в галузі останніх наукових розробок.

В рамках регіональної інноваційної програми розробляється низка

інноваційних проектів, що в комплексі вирішують основне завдання програми,

яке відповідає інноваційній стратегії розвитку регіону. Інноваційний проект –

це комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених з метою створення,

виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за

умов встановлених ресурсних обмежень.[6]

При відборі інноваційних проектів необхідно економічно обгрунтовувати

кожне управлінське рішення стосовно прийняття і реалізації інноваційних

проектів регіонального масштабу. Для цього необхідно, щоб оцінка

економічної ефективності капітальних вкладень у реалізацію регіональних

інноваційних проектів грунтувалася на комплексній методиці, що дає змогу

враховувати економічний ефект для всіх зацікавлених у цьому сторін:

підприємств, органів влади та населення регіону.

Основними критеріями оцінювання регіональних інноваційних проектів

є актуальність, значущість, багатоаспектівність. Актуальність передбачає

відповідність інноваційного проекту цілям науково-технічного і соціального

розвитку регіону та країни в цілому. Значущість визначається з позицій

державного, регіонального та галузевого рівнів управління. Багатоаспектність

враховує вплив інновації на різні галузі регіональної економіки та отримання

різних видів ефекту: науково-технічного, економічного, ресурсного,

соціального, екологічного. Залежно від виду ефекту інновації відповідно і

оцінюють.

Ресурсне оцінювання здійснюють з метою визначення впливу інновації на

обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання проблеми його

обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи непоновлюваних

ресурсів, особливо тих, які імпортують); визначають її показниками

підвищення ефективності їх використання (наприклад, підвищення

ефективності використання трудових ресурсів - зростанням продуктивності

праці; технічних ресурсів - зростанням фондовіддачі тощо).

Соціальне оцінювання полягає у визначенні внеску інновації у

поліпшення якості життя населення регіону.

Екологічне оцінювання враховує вплив інновації на розв'язання проблем

охорони довкілля в регіоні, що особливо важливо при реалізації інноваційних

проектів, які можуть змінювати рівень екологічної безпеки території.

Здійснюється за такими показниками:

- зниження викидів у навколишнє середовище;

- забезпечення безвідходності виробництва шляхом замкнутого

технологічного циклу перероблення ресурсів;

- наближення до біосферосумісного типу технології.

Трапляється, що інновація, перспективна з огляду на можливості її

комерціалізації, потребує значних витрат на ліквідацію наслідків її впливу на

довкілля. За умов, коли держава та громадськість приділяють належну увагу

стану екології, такий інноваційний проект буде відхилено.

Отже, оцінювання інновації дає змогу точніше врахувати усі результати і

наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення

щодо доцільності її реалізації.

Комплексна методика оцінки економічної ефективності капітальних

вкладень у регіональні інноваційні проекти повинна включати розрахунок двох

груп показників: 1) комерційної ефективності (для виявлення варіантів

капітальних вкладень, які забезпечують максимальне збільшення прибутку від

впровадження проекту); 2) суспільної ефективності (для виявлення варіантів

капітальних вкладень, які забезпечують максимальне збільшення суспільного

добробуту населення регіону). Визначення комерційної ефективності

передбачає розрахунок таких показників, як термін окупності, коефіцієнт

дисконтування, чистий дисконтований доход, внутрішня норма доходу, індекс

доходності. Визначення суспільної ефективності базується на розрахунку

граничного індексу виробництва інноваційної продукції та бюджетної

ефективності. [21]

Чистий дисконтований доход (інтегральний ефект) - це різниця

результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як

правило, початкового року реалізації проекту, тобто з урахуванням їх

дисконтування:

дtt

KBДЧДД *)( −=

∑

, (1.3.1.)

де t – розрахунковий рік

– доходи в t-тий рік

– інноваційні витрати в t-тий рік

– коефіцієнт дисконтування.

Коефіцієнт дисконтування розраховується наступним чином:

)r1(

(1.3.2.)

де t - номер кроку розрахунку,

r - постійна норма дисконту (у %).

Чистий дисконтований доход називають також чистою теперішньою

вартістю інноваційного проекту і розраховують ще за такою формулою, що

використовується у міжнародних економічних розрахунках:

)r1(

NPV

∑

(1.3.3.)

де

- сума грошових потоків по проекту

- начальна сума інвестицій в проект.

Термін окупності інноваційного проекту - це період, протягом якого

додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту,

забезпечить повернення инвестицій.

Дисконтований строк окупності проекту визначається за формулою

t*)r1(

∑

(1.3.4.)

Індекс рентабельності інвестицій у проект - це відношення приведених

доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію

інноваційного проекту:

∑

дk

КB

КD

. (1.3.5.)

Якщо чистий дисконтований доход ЧДД позитивний, то індекс

рентабельності >1, і навпаки. При І

>1 інноваційний проект вважається

економічно ефективним.

Внутрішня форма рентабельності (ВНР) показує ту норму дисконту, за

якої величина дисконтованих доходів за певне число стає рівною інвестиційним

вкладенням у реалізацію проекту. В такому разі доходи і витрати проекту

визначаються приведенням до розрахункового моменту. [6]

Отже, норма рентабельності - це таке порогове значення рентабельності,

яке забезпечує дорівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на

економічний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює

максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання

необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

Розрахунок внутрішньої норми рентабельності здійснюють методом

послідовних наближень ЧДД до нуля за різних ставок дисконту:

ВА

)АВ(*A

(1.3.6.)

де В – величина ставки дисконту, за якої ЧДД негативний

– величина позитивної ЧДД за величини ставки дисконту А

В – величина негативної ЧДД за величини ставки дисконту В.

Точка беззбитковості визначається для визначення того обсягу

інноваційної продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного

рівня цін на неї, досягнення якого забезпечує прибутковість проекту. Точка

беззбитковості (критичний обсяг продукції) розраховується за формулою

ВЦ

постВум

змод

без

(1.3.7.)

де В

ум-пост

умовно-постійні витрати на реалізацію проекта;

од

- ціна одиниці інноваційної продукції;

зм

- змінні витрати на одиницю продукції. [6]

За співставних умов, більш вигідним є той проект, за яким досягнуті

найоптимальніші значення по кожному розрахунковому показнику методики, а

також за умови узгодження приватних та суспільних інтересів.

Кожний вид інноваційної продукції має ряд технічних параметрів, що

роблять її суспільно корисною. Для інноваційної продукції (послуги), що

підлягає оцінці встановлюється вищий (вітчизняний чи світовий) рівень по

будь-якому із цих параметрів, і нижчий рівень, за границею якого випускати

продукцію є недоцільним. Якщо вищому рівню надати індекс 1, а нижчому – 0,

то утворюється шкала якісних характеристик для даного виробу. Таким чином,

отримується індексний показник якісної оцінки випуску інноваційної продукції,

що піддається агрегуванню.

Важливою характеристикою інноваційної продукції виступає не лише

якість, але й вартість, що залежить від досконалості процесу виробництва, а

саме собівартості та ціни продукції. Тому дані величини теж співставляються з

еталонними величинами – найменшими досягнутими у світі витратами

виробництва на одиницю аналогічної продукції та ціною. Таким чином,

отримується індекс вартісної оцінки виробництва нової продукції.[15]

Середнє значення індексів якісної та вартісної оцінки утворює кінцевий

техніко-економічний показник – граничний індекс виробництва інноваційної

продукції, що характеризує і продукт, і процес його виробництва. Зміст,

кількість і види параметрів для оцінки інноваційної продукції у кожному

конкретному випадку вибираються індивідуально. Якщо продукція (послуга),

що планується до виробництва має граничний індекс І

і.п.

≥1, то дана продукція

може рекомендуватися до реалізації, оскільки за своїми характеристиками вона

відповідає передовим аналогам або перевищує їх.

Отже, при відборі та оцінці регіональних інноваційних проектів

необхідно здійснювати комплексну оцінку проекту з орієнтацією не лише на

вузько корпоративні інтереси та отримання комерційної вигоди, а й

враховувати загальний суспільний добробут населення (при розрахунку

показників народногосподарської та бюджетної ефективності), а також

намагатися врахувати екологічні аспекти реалізації інноваційного проекту, що

останнім часом є загально-світовою тенденцією при прийнятті до реалізації

будь-яких проектів в межах окремих територій чи країн.

1.3.6. Управління інноваційним потенціалом регіону як фактор розвитку

регіону та підвищення його інвестиційної привабливості

В сучасних умовах розбудови інноваційної економіки зростає роль і

обумовлюється необхідність підвищення ефективності використання

інноваційного потенціалу регіону.

Інноваційний потенціал регіону – це комплекс економічних,

організаційних і соціальних факторів, що визначають граничну (максимальну)

здатність регіону самостійно створювати, тиражувати, використовувати

створені у себе нововведення, сприймати створені за межами об'єкта інші

нововведення, входити у взаємодію з іншими об'єктами для спільного

створення й (або) використання нововведень, а також вчасно позбуватися від

застарілих у існуючих соціально-економічних і організаційних умовах [14].

Управління інноваційним потенціалом регіону являє собою процес

вироблення й прийняття управлінських рішень щодо основних аспектів його

формування, розподілу й ефективного використання.

Головна мета використання інноваційного потенціалу регіону полягає в

узгодженості діяльності всіх суб'єктів господарювання в регіоні, що

100

займаються інноваційною діяльністю, скорочення інноваційного процесу –

тобто прискорення часу впровадження нововведень та виведення їх на ринок.

Провідна роль у досягненні цієї мети належить місцевим органам

самоврядування.

На думку автора, підвищенню ефективності використання інноваційного

потенціалу регіону при сучасних умовах будуть сприяти такі організаційно-

економічні заходи:

- створення галузевих банків і формування кредитних інноваційних

союзів для фінансування нововведень, венчурних фірм, підтримка

фінансового лізингу, франчайзингу, сприяння акумуляції коштів у приватних

акціонерних, суспільних, міжнародних структурах;

- організація постійно діючих науково-технічних ярмарків, виставкових

комплексів зі стендами нових розробок наукових установ, нової продукції

підприємств, бізнес-планів інноваційних пропозицій;

- координація інноваційної діяльності в регіоні через формування

власної інноваційної стратегії розвитку кожного регіону обласного рівня, а в

рамках області - кожного адміністративного району, міста;

- розробка й використання системи обов'язкових відрахувань частини

прибутку видобувних областей, які використовують ресурси регіону, для

створення фонду екологічних інновацій;

- стимулювання інновацій шляхом розміщення в технопарках або на

підприємствах бізнес-інкубаторів державних замовлень (державних закупівель)

від регіональної адміністрації, передача збиткової комунальної власності

інноваційним структурам, відстрочка сплати патентних мит для

ресурсозберігаючих винаходів;

- створення місцевою владою регіональних інноваційних структур,

надання їм юридичних, консультаційних, ділових і інших послуг, допомога в

пошуку партнерів, складання угод під гарантії регіональних органів влади,

захист інтересів наукових організацій і т. п.;

- підтримка закордонних ліцензійних виробництв у випадку розміщення

замовлень на підприємствах регіону й використання місцевих трудових

ресурсів;

- здійснення кадрового забезпечення інновацій за допомогою семінарів,

тренінгів, а також шляхом відновлення на підприємствах регіону патентних

бюро й бюро раціоналізаторства й винахідництва;

- регулювання інноваційного підприємництва шляхом податкових

пільг, цільових субсидій, звільнення від місцевих платежів, надання кредитів під

гарантії муніципалітету;

- сприяння міжнародної науково-технічної й інноваційної кооперації

(створення загальних інноваційних підприємств, міжнародний трансфер

технологій, обмін науковцями, сприяння в пошуку закордонних засновників);

- акумулювання вільних коштів за рахунок оптимізації керування

бюджетом, його планування й виконання, підтримка структурної

збалансованості в часі доходної й витратної частин бюджету;

- реалізація системи заходів для формування інноваційної культури й