Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

101

інноваційної свідомості населення, включаючи пропаганду в засобах масової

інформації, організацію на теле- і радіоканалах спеціальних програм по

інноваційній тематиці; розробку і реалізацію програм залучення школярів

старших класів і студентів в інноваційну діяльність [14].

Особлива роль в процесі управління інноваційним потенціалом регіону

повинна належати інвестиційному механізму, що забезпечує фінансування

створення нових або впровадження вже зроблених інновацій.

Особлива увага останніми роками приділяється питанню підвищення

конкурентоспроможності регіонів, їх інвестиційної привабливості, і, як

результат, підвищення конкурентоспроможності економіки країни. Підвищення

рівня інноваційного потенціалу регіону призводе до підвищення його

економічного потенціалу, який є одним з основних факторів інвестиційної

привабливості регіону.

Залучення інвестицій в державу чи окрему її частину – регіон, багато в

чому визначаються станом та перспективами соціально-економічного розвитку

суб’єкта інвестування.

Інвестиційна привабливість будь-якого об’єкта

інвестування формується комплексом показників внутрішнього характеру і

зовнішнього середовища. Врахування зовнішнього середовища передбачає

вивчення макроекономічних умов та тенденцій розвитку країни і регіону,

сировинної бази, внутрішньополітичних і демографічних факторів, соціально-

економічної ситуації та екологічного стану.

В загальному вигляді інвестиційну привабливість можна розглядати як

сукупність характеристик та чинників, що дозволяють оцінити, наскільки той

чи інший об'єкт інвестування привабливіший за інші. Різні вчені віддавали

перевагу різним групам факторів формування інвестиційної привабливості та

інвестиційного клімату. [23]

Одна з найперших та найбільш адаптованих методик оцінки інвестиційної

привабливості регіонів України, на думку автора, розроблена І. О. Бланком. Вона

передбачає ранжирування регіонів за п’ятьма синтетичними (узагальненими)

показниками. Кожний показник має питому вагу у загальному показнику, із

врахуванням ступеня його важливості (у %): рівень загальноекономічного розвитку

регіону (7 аналітичних показників) – 35%; рівень розвитку інвестиційної

інфраструктури регіону (5 аналітичних показників) –15%; демографічна

характеристика регіону (4 аналітичних показники) – 15%; рівень розвитку ринкових

відносин і комерційної інфраструктури регіону (6 аналітичних показників) – 25%;

рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків (4 аналітичних показники)

– 10%. [23]

Одна з розповсюджених методик розрахунку інвестиційної привабливості

регіонів запропонована «Інститутом реформ», колектив якого під керівництвом

М. Дацишина запропонував розраховувати інвестиційну привабливість регіонів

за наступними групами показників з урахуванням питомої ваги кожної групи у

загальному показнику: Економічний розвиток – 25%; ринкова інфраструктура –

22%; фінансовий сектор – 25%; людські ресурси – 13%; підприємництво і

місцева влада – 15%. [20] Крім того, що опосередковано інноваційна активність

в регіоні впливає на кожну з груп показників, в перелік показників входять

102

безпосередньо такі показники інноваційної активності як обсяги науково-

технічних робіт, кількість бізнес-центрів і бізнес-інкубаторів.

Враховуючи, що залучення інвестицій є основним показником та

джерелом розвитку регіонів, а також основним показником якості роботи

місцевих органів самоврядування, Міністерство економіки України видало

Наказ 17.07.2006 N 245 «Про затвердження Методики оцінювання роботи

центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій,

здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях

економіки та регіонах і відповідної форми звіту», у якому було наведено

перелік показників для оцінювання роботи місцевих органів виконавчої влади

щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного

клімату у відповідних регіонах. У переліку показників, згідно Наказу, теж є ті,

що безпосередньо залежать від рівня інноваційної діяльності в регіоні: Частка

інноваційно активних підприємств, загальний обсяг інноваційних витрат на

технологічні новації, кількість заявок на винаходи юридичним особам [25].

Таким чином, автором зроблено висновок, що на підвищення рівня

розвитку регіону, підвищення його конкурентоспроможності та інвестиційної

привабливості здійснює безпосередній вплив підвищення ефективності

використання інноваційного потенціалу регіону, активізація інноваційної

активності в регіоні та надання економіці регіону інноваційної спрямованості.

1.3.7. Інноваційний розвиток Харківської області: проблеми та

перспективи. Програма інноваційного прориву

Харківська область займає одне з провідних міст України щодо

наукового, технічного та виробничого потенціалу, що надає їй всі можливості

для активного інноваційного розвитку, прискорення процесів впровадження

інновацій, створення якісного та конкурентоспроможного регіонального

інноваційного продукту.

Науковий потенціал Харківщини представлений понад 200 науковими

установами різних секторів наук.Серед них 18 установ Національної академії

наук України, 31 вищий навчальний заклад Ш - IV рівнів акредитації, чотири

національні наукові центри, 17 об'єктів, які мають статус національного

надбання України, та один технопарк державного значення» [24].

У 2007 р. наукові та науково-технічні роботи виконували 215

організацій. У загальному обсязі виконаних робіт (818,6 млн. грн.)

науково-технічні роботи склали 98,9% (809,6 млн. грн.), з них 90,6%

(733,2 млн. грн.) виконано власними силами організацій. За видами наукові та

науково-технічні роботи розподілялися таким чином: 57,1% становили

науково-технічні розробки, 35,6% - науково-дослідні роботи та решта - науково-

технічні послуги (7,2 %). Близько 67% «наукового продукту» області припадає

на установи галузевої науки. У Харківському регіоні зосереджено 15% усіх

науково-дослідницьких інститутів України, 20% конструкторських і проектних

організацій, понад 16% наукових співробітників» [24].

103

Зазначені вище показники вказують на значний потенціал Харківської

області в галузі інноваційної діяльності. У таблиці 1.3.4 представлена динаміка

показників розвитку інноваційної діяльності в Харківській області.

Табл. 1.3.4 – Динаміка показників розвитку інноваційної діяльності

в Харківській області

Показник

Од.

виміру

2003 2004 2005 2006 2007

Частка інноваційно

активних

підприємств

% 16,7 18,0 17,8 18,5 18,0

Загальний обсяг

інноваційних витрат

на технологічні

новації

Тис.

грн.

509 899,6 640 935,9 772 485,3

901 357,7

1 130 481,9

Складено автором за даними Головного управління статистики у Харківській

області [24]

Як ми бачимо із даних таблиці та діаграми, за останні п’ять років обсяги

інноваційних витрат на технологічні новації збільшились у 2,2 рази, що з одного

боку, втішає, але, з урахуванням загальносвітової дінаміки, це досить повільні

темпи росту.

0,00

200 000,00

400 000,00

600 000,00

800 000,00

1 000 000,00

1 200 000,00

2003 2004 2005 2006 2007

Рис. 1.3.5 – Динаміка обсягу інноваційних витрат на

технологічні новації

Разом з тим, існує низка проблем, що гальмують розвиток науково-

технічної сфери, а саме:

- вкрай недосконала законодавча і нормативна бази щодо взаємодії вищої

освіти, науки, технологічної та інноваційної сфер, промисловості та бізнесу;

- відсутність державної програми створення національної інноваційної

системи, що стримує ініціативи регіонів з розвитку територіальних інноваційних

систем;

104

- відсутність державного фінансування розвитку регіональних інноваційних

інфраструктур, окремих інноваційних проектів з боку Державного агентства

України з інвестицій та інновацій;

- фактична відсутність державної технологічної та інноваційної сфер;

- вкрай недостатнє фінансування оновлення науково-технічної бази наукових

установ та вищих навчальних закладів;

- відсутність стимулюючих податкових механізмів для розвитку

високотехнологічного сектору економіки;

- відсутність державної системи експертної оцінки ефективності діяльності

вищих навчальних закладів та наукових установ, а також відсутність державної

системи планування розвитку науково-технологічної сфери;

- неефективний розподіл коштів між головними установами та вкрай

недосконала структура їх розподілу між вищими навчальними закладами та

науковими установами;

- недосконалість системи оплати праці наукових та інженерно-технічних

працівників та її вкрай низький рівень.

Враховуючи важливість та невідкладність завдань в сфері розвитку

інноваційної діяльності в Харківській області, робочою групою за підсумками

зустрічі Голови Харківської обласної державної адміністрації Авакова А. Б. зі

студентами, викладачами і науковцями вищих навчальних закладів Харківського

регіону розроблено відповідно до плану заходів так звану Програму інноваційного

прориву «Пропозиції щодо створення інноваційної моделі взаємодії науки, освіти,

бізнесу і влади».

До складу Програми входять наступні розділи:

1. Проблеми недосконалості фінансування наукової та освітньої діяльності

2. Проблеми функціонування наукової сфери

3. Проблеми освіти

4. Проблеми влади

Зокрема, в Програмі продеклоровано основну доктрину: «Запропонувати

суспільству чітку і зрозумілу національну доктрину інноваційного прориву і виходу

на економічні і соціально-культурні параметри суспільства знань.»[8].

Програма базуватиметься на таких засадах:

1. Визначення декількох (можливо 15-20) основних напрямів інноваційного

прориву на підставі ретельного аналізу світових тенденцій, технологічного

передбачення і наявного науково-технічного та освітнього потенціалу.

2. Концентрація на цих напрямах покищо дієздатного науково-технічного та

освітнього потенціалу.

3. Інтеграція в точках такої концентрації зусиль провідних наукових установ і

навчальних закладів на підставах конкурентності.

4. Цільова ексклюзивна підготовка наукових кадрів для цих установ і

закладів.

5. Адекватне фінансове забезпечення цих установ і закладів.

6. Адекватне матеріальне, матеріально-технічне забезпечення цих установ

і закладів.

7. Створення національної і регіональних інноваційних інфраструктур [8].

105

Крім зазначеної Програми, у планах соціально-економічного розвитку

Харківської області на кожний поточний рік присутні цілі та завдання у сфері

інноваційної та науково-технічної діяльності. Так, наприклад, серед головних

пріоритетів діяльності Харківської облдержадміністрації щодо соціально-

економічного розвитку Харківської області на 2008, 2009 та 2010 роки обов’язково

присутнє положення: забезпечення сталого зростання обсягів промислового

виробництва на основі інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств регіону

всіх форм власності, підвищення рівня використання науково-технічного

потенціалу у промисловості [8].

1.3.8. Загальні висновки та пропозиції щодо активізації інноваційних процесів

в Харківській області

Узагальнюючі вищевикладені проблеми та завдання інноваційного розвитку

регіону, можна зазначити, що незважаючи на динамічно зростаючий попит на

наукомістку продукцію на світовому ринку, сучасна економічна ситуація в Україні

та її регіонах характеризується низьким рівнем попиту на наукові знання, вкрай

повільним нарощуванням наукомісткого виробництва. Протее, навіть у нинішній

економічній ситуації зберігаються передумови для прискорення інноваційного

розвитку, які полягають у ефективному подоланні штучно створених правових

бар’єрів, і зумовленою цим інституційною невизначеністю в інноваційній сфері. В

цьому сенсі сьогодні найважливішим завданням органів місцевої влади для

подальшого розвитку регіонів та підвищення їх конкурентоспроможності є

створення ефективної регіональної інноваційної інфраструктури, ефективний відбір

та реалізація регіональних інноваційних проектів, обов’язкова участь в їх

фінансуванні, створення системи стимулювання та заохочення регіональної

підприємницької еліти до активної інноватики.

Важливою складовою розширення й інтенсифікації інноваційної сфери в

економіці повинна стати розробка і здійснення національних і регіональних

інноваційних систем, головна мета яких зводиться до забезпечення сприятливих

умов для активізації інноваційного фактора економічного зростання. Складовою

частиною цих систем є безпосередня і масштабна участь місцевої влади у

фінансуванні наукомістких виробництв інноваційної спрямованості: повне чи

часткове фінансування НДДКР, надання дотацій на покриття частини інноваційних

витрат та ін., економічне стимулювання інновацій через систему оподатковування і

кредитування (податкове кредитування, державні гарантії ризикових кредитів і

кредитів для малих і середніх підприємств), створення інноваційної інфраструктури

(наукові інкубатори, центри колективного користування дорогим устаткуванням та

ін.) і надання інфраструктурної підтримки розроблювачам інновацій, здійснюваних

особливо в сфері малого і середнього бізнесу. Особливо успішним є бюджетне

фінансування інноваційних проектів в галузі біотехнологій, інформатики, охорони

навколишнього середовища.

З метою сприяння трансферту інноваційних технологій, розвитку

інноваційного законодавства, захисту інтелектуальної власності та ін. необхідно

106

створити нові адміністративні структури при місцевій владі для здійснення

цілеспрямованої регіональної інноваційної політики.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити висновки про необхідність та

невідкладність здійснення наступних мір:

- забезпечення виконання Законів України «Про інноваційну діяльність»,

«Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про пріоритетні напрями

інноваційної діяльності в Україні», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і

техніки», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності

технопарків», «Про вищу освіту», інших законів з питань наукової, науково-

технічноїта інноваційної діяльності, а також Постанови Верховної Ради України від

16 червня 2004 року Х2І786-ІV «Про дотримання законодавства щодо розвитку

науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності», «Про державне

регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», Розпорядження Кабінету

Міністрів України №381-р від 6 червня 2007 р. «Про схвалення Концепції

Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної

інфраструктури на 2008-2012 роки»;

- створення системи фінансового стимулювання виробничих підприємств, що

укладають угоди з вищими навчальними закладами та науковими установами з

метою покращення виробничих процесів шляхом використання наукових розробок

на законодавчому рівні;

- впровадження пільгового оподаткування підприємств, що впроваджують

інновації;

- зменшення оподаткованого прибутку суб'єктів інноваційної та науково-

технічної діяльності на суму в розмірі 50% витрат підприємств (крім капітальних

вкладень) на проведення власними силами або науковими організаціями НДДКР;

- спрощення системи придбання наукового обладнання та матеріалів для

виконання наукових досліджень за кошти державного бюджету без проведення

тендерів та довготривалих торгів;

- забезпечення бюджетного фінансування наукових досліджень на рівні, який

сприяв би ефективній реалізації інноваційного потенціалу з використанням

субсидій банківського кредиту;

- забезпечення рівних умов фінансування наукових досліджень у академічній,

галузевій та вузівській науці;

- створення механізмів економічного стимулювання і пільгового

оподаткування науково-дослідних розробок;

- покращення умов підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів

вищої кваліфікації та підвищення мотивації здобуття наукових ступенів і звань;

- сприяння створенню регіональних центрів трансферу технологій.

Невідкладне вирішення вищезазначених проблем приведе до піднесення

науково-технічного потенціалу регіону, виходу на шлях інтенсивного

інноваційного розвитку та залучення іноземних інвестицій в регіональну економіку.

107

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Проект Закону України N 5140 від 16.09.2009 р. «Про Державну

програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік».

2. Иванюк И.А. Воспроизводство интеллектуального капитала в

современных маркетинг-системах // http:www.smartcat.ru

3. Рейли Р., Швайс Р. Оценка нематериальных активов. - М.: Квинто-

Консалтинг 2005. - 792 с.

4. Геєць В. М. Характер перехідних процесів до економіки знань //

Економіка України. 2004. - № 4. - С.4-14.

5. Маліцький Б. А. Висхідні позиції України на шляху формування

інноваційно-оріентованої економіки // Економіка і прогнозування. - 2004. - № 3.

- С.31 -38.

6. Стадник В. В., Йохна М. А. Інноваційний менеджмент. Навчальний

посібник. К.: Академвидав. 2006 р.

7. Закон України «Про інноваційну діяльність» №40-IV від 4.07.2002 р.//

Ведомости ВР.- 2002. - № 36.

8. Програма інноваційного прориву Харківської обласної державної

адміністрації «Пропозиції щодо створення інноваційної моделі взаємодії науки,

освіти, бізнесу і влади»// http://www.kharkivoda.gov.ua/

9. Lundvall, B, Borras, S. (1997), The globalizing Learning Economy:

Implication for Innovation Policy, Targeted Socio-Economic Studies, DG XII,

Commission of the European Union, Luxembourg.

10. Venables, A. J. (2003), «Buzz: The Economic Force of the City», Paper

presented at the DRUID Summer Conference 2003 on «Creating, sharing and

transferring knowledge: the role of geography, institutions and organizations»,

Elsinore, Denmark.

11. Florida, R. (2002), «The Economic Geography of Talent», Annals of the

Association of American Geographers 92: 743–55.

12. Asheim, B T., Isaksen, A. (2002), «Regional innovation systems: The

integration of local ‘sticky’ and global ‘ubiquitous’ knowledge». Journal of

Technology Transfer, 27: 77-86.

13. Freeman, C. (1987), Technology Policy and Economic Perfprmance —

Lesson from Japan, London: Printer.

14. Чужиков В. І. Регіональні інтеграційні стратегії пост-соціалістичних

країн Європи. — К.: КНЕУ, 2003. — 296с.

15. Варналій З. С. «Реґіони України: проблеми та пріоритети соціально-

економічного розвитку», www.niss.gov.ua.

16. Cooke, P. (2003), «Integrating Global Knowledge Flows for Generative

Growth in Scotland: Life Sciences as a Knowledge Economy Exemplar», in Inward

Investment, Entrepreneurship and Knowledge Flows in Scotland—International

Comparisons, Paris: OECD.

7. Глухова Н. А. Модель управления инновационными процессами в

регионах на основе кластеров.// Научно-технический сборник «Коммунальное

хозяйство городов» № 82, К. – «Техника». С. 218-220.

108

18. Нетудихата К. Л. Інноваційні аспекти регіонального розвитку.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних

наук. Спец. 08.01.01 – економічна теорія. Дніпропетровськ – 2004.

19. Sabel, C. (1995) Experimental regionalism and the dilemmas of regional

economic policy in Europe, Paris, OECD.

20. Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в

Україні» від 16 січня 2003 р. № 433-ІV//ВВРУ-2003.№ 13.

21. Валюх А. М. Стратегія регіонального розвитку інноваційної

діяльності. Автореферат на здобуття наукового ступеня к. е. н. Спец. 08.10.01.

К. - 2005 р.

22. Дацишин М. Iнтегральна оцiнка iнвестицiйноi привабливостi регiонiв

Украiни. Аргументи для управлiння мережею фiлiй банку/М.Дацишин //

Финансовая консультация.-2002.-№7-8.-С.52-55.

23. Богдан Н. М., Писаревський І. М. Аналіз системи показників

інвестиційної привабливості та місце в ній основних факторів іпотечного

кредитування//Економіка: проблеми теорії та практики. 2009.- № 258-.С.128-135.

24. Експрес-інформація Головного управління статистики у Харківській

області Державного комітету статистики України від 9 листопада 2007 р.

«Попередні дані про виконання наукових і науково-технічних робіт та

чисельність працівників основної діяльності організацій області за січень-

вересень 2007 року». - 97 с.

25. Наказ Міністерства економіки України N 245 від 17.07.2006 «Про

затвердження Методики оцінювання роботи центральних і місцевих органів

виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення

інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та регіонах і

відповідної форми звіту».

109

1.4. МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНА

Родченко В.Б. к.е.н., доцент каф. ЕіМ ХНУім.В.Н.Каразіна

1.4.1. Проблеми формування методології оцінки

науково-технологічного потенціалу регіону

Проблематика формування методології в певній галузі дослідження

завжди приваблювала широке коло науковців та характеризувалася досить

глибокою та багатоаспектною проблематикою визначення. Адже саме

формування єдиного методологічного базису в дослідженнях стану

функціонування економічних систем (зокрема в регіональних дослідженнях)

передбачає апріорі визначену можливість узгодження думок та критичного

переосмислення можливих наукових гіпотез.

У пропонованій роботі автором ставиться мета поглиблення та уточнення

попередніх гіпотез [1], а також обґрунтування та реалізація підходів до

дослідження стану інноваційного розвитку соціально-економічних систем

масштабу регіону або держави в цілому. Реалізація визначеної мети вбачається

у здійсненні оцінки науково-технологічного потенціалу України на рівні

регіональних та міських комплексів.

Істотним завданням регулювання розвитку національного господарства в

сучасних умовах є структурна перебудова економіки, формування підвалин

інноваційного розвитку економіки. В умовах кризового стану економіки

трансформаційні процеси, пов’язані з орієнтацією економічної системи на

інноваційні пріоритети розвитку, можуть здійснюватися з найменшими втратами.

Трансформація економічного механізму шляхом розвитку інноваційних елементів

забезпечить засади виходу з економічної кризи та стабільного розвитку.

Визначальна роль у формуванні інноваційної економіки має належати

державним інститутам. Реалізація інноваційної політики є завданням, що має

вирішуватися на загальнонаціональному рівні шляхом багатосторонньої

взаємодії державних інститутів з малим, середнім та великим бізнесом.

Ключова функція держави у забезпеченні інноваційного розвитку полягає у

формуванні нормативно-правового середовища, найбільш сприятливого для

активізації інноваційної діяльності. Перед державою також постає завдання

захисту національних інтересів у науково-технічній сфері на міжнародній арені

щодо підтримки співробітництва з іншими державами, у питаннях патентів,

ліцензій і т.д. Організаторська функція держави повинна мати більш

конкретний характер, коли вона виступає як замовник і споживач інноваційної

продукції, керуючись власними стратегічними інтересами.

Інноваційний потенціал України характеризується тенденціями

недовикористання та поступового старіння. Значною мірою це обумовлено

відсутністю ефективного механізму державного регулювання реалізації

інноваційного потенціалу. Відсутність фінансової підтримки державою

інноваційного сектора призвело до значного скорочення інноваційних

110

інститутів. Відбулося зменшення чисельності науково-дослідних інститутів,

конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділів у вищих навчальних

закладах. Поява нових суб’єктів інноваційної інфраструктури натикається на

значні проблеми, пов’язані з загальним кризовим станом економіки, слабкістю

ринкового попиту, обмеженістю інвестиційних джерел. Незначною є роль

венчурного сектора інноваційного підприємництва в Україні. Світовий досвід

показує, що саме ця сфера діяльності є локомотивом виведення економіки з

кризового стану. Потребує уточнення загальна доктрина інноваційного

розвитку економіки щодо забезпечення його системності та збалансованості в

умовах посилення відкритості економіки та розвитку інтеграційних процесів.

Дотепер немає узгодженої стратегії щодо діяльності технологічних парків.

Податкові пільги, що мали технопарки на момент створення, нині скасовано,

що не може не позначитися на їх діяльності негативно.

Існуюча доктрина регулювання розвитку наукового потенціалу на

регіональному рівні орієнтована в першу чергу на дослідницький базис що

базується на чисельних характеристиках регіонів. Природа функціонування і

розвитку науково технічного потенціалу регіону більш тяжіє до окремих

концентрованих територіальних утворень. Відповідно регулювання і оцінка

процесів і передумов інноваційного розвитку територій вимагають обліку

специфіки розвитку окремих територіальних одиниць точок концентрації

інноваційного процесу

Формування ефективної політики з стимулювання інноваційного

розвитку регіону, реалізація обґрунтованих регуляторних впливів на розвиток

інноваційних процесів потребує використання ефективного інструментарію

оцінки стану інноваційного розвитку. На сучасному етапі вітчизняними

дослідниками здійснювалися спроби реалізації якісної оцінки розвитку

інноваційних процесів.

Так в роботах багатьох спеціалістів [2,3] існують спроби розробки

інструментарію оцінки стану інноваційного розвитку економічної системи.

Більш того, в теорії державного управління все частіше піднімається проблема

регіонометрики для визначення та деталізації державної політики у певній

галузі. Як відомо. Ключовим інструментом регіонометрики є застосування

таксонування, що передбачає подрібнення території країни на територіальні

утворення меншого порядку – регіони. Такий поділ орієнтований на визначення

територіальних одиниць зі схожими ознаками. Визначення одиниць зі схожими

ознаками дозволить відкоригувати відповідний напрям державної регуляторної

політики в частині диференціації стимулюючих, підтримуючих або формуючих

заходів в межах реалізації політики розвитку.

Як показали дослідження літературних джерел досвід застосування

такого підходу зустрічається у багатьох країнах світу. Головною ознакою, що

має бути визначена в межах регіонального підходу до регулювання

інноваційних процесів є загальне значення показника інноваційного розвитку,

що інтегрований на основі оцінки характеристик інноваційного розвитку

окремих регіонів.