Васильчук Є.О. Етнонаціоналізм як політична ідеологія в умовах суспільства, що трансформується (На прикладі всеросійського суспільно-патріотичного руху „Російська національна єдність)

Подождите немного. Документ загружается.

серії публікацій, розміщених в різних друкованих засобах масової інформації

РНЄ. Так, О.SБаркашов в „Абетці російського націоналіста” наводить перелік

керівників і членів Раднаркому 1930-хSрр., керівників демократичних

організацій доби перебудови кінця 1980-х – початку 1990-хSрр., які мають

єврейські прізвища [16,Sс.S6]. Єврейському походженню цих осіб присвячено

також інші праці керівника РНЄ. Наприклад:

– „Сьогоднішні „демократи” та „перебудівники” кричать про

репресії 1937Sр., забуваючи при цьому сказати, що для Російської нації

геноцид почався з 1917Sр. Це відбувається, мабуть, тому, що багато хто з

ідеологів сьогоднішньої демократизації є прямими нащадками „полум'яних

революціонерів”. Саме тому вони звинувачують в геноциді всіх комуністів

взагалі: і сьогоднішніх, і вчорашніх. Справедливість, проте, вимагає

диференційованого підходу – хай кожен відповідає за своє. Ось, наприклад,

список народних комісарів за 1918Sр., зібраний з газет того часу: 1. Голова

Раднаркому

–

Ульянов (Ленін

–

за матір’ю Бланк); 2. Нарком у справах

національностей

–

Джугашвілі (Сталін); 3. Нарком закордонних справ

–

Чичерін (за матір’ю Мейендорф); 4. Нарком землеробства

–

Прошьян; 5.

Нарком Армії та Флоту

–

Бронштейн (Троцький); 6. Голова вищої

економічної ради

–

Лурье-Ларін; 7. Нарком з відновлення

–

Шліхтер; 8.

Нарком держземель

–

Кауфман; 9. Нарком держконтролю

–

Ландер; 10.

Нарком суспільних робіт

–

Шмідт; 11. Нарком соціального піклування

–

Ліліна-Кнігиссен; 12. Нарком народної освіти

–

Луначарський

(Мендельштам-Байліх); 13. Нарком віросповідань

–

Шпіцберг; 14. Нарком

суспільної гігієни

–

Анвельт; 15. Нарком внутрішніх справ

–

Апфельбаум

(Зинов’єв); 16. Нарком фінансів

–

Гуковський; 17. Нарком у справах друку

–

Володарський (Коган); 18. Нарком у справах виборів

–

Урицький; 19. Нарком

юстиції

–

Штейнберг; 20. Нарком з евакуації

–

Шегинштейн. Ось люди, які

мали б нести відповідальність за криваві події, що відбувалися у той час”

[16,Sс.S6];

151

– „… не викликає подиву склад осіб, що очолюють різні напрями

„демократичного руху”. Наприклад: 1. Московське об'єднання виборців:

голова – БоксерSВ.О.; заступник голови – ШнейдерSМ.Я.; секретар –

КрігерSВ.Ф.; 2. Партія вільної праці: голова – Клейсер; 3. Ліберально-

демократична партія: голова – ЖириновськийSВ.В.; заступники –

ЖибровськийSС.М., ЖемлоSА.М., Швець, Гезенпут і т.д.; 4. Демократичний

союз: голова – НоводворськаSВ.І. 5. Демократична Росія (Московське

відділення): голова – РойтманSІ.Б.; заступник – Шелкопер; 6. Лібертаріанська

партія: голова – ДебрянськаSЄ. Отже, зробимо ще один важливий висновок:

окрім того, що „демократичний рух” є вузькокласовим, він значною мірою є і

вузьконаціональним за своїм складом...” [16,Sс.S19].

Автор вважає, що антисемітизм та інші версії ксенофобії в ідеології

РНЄ імпліцитно мають і прагматичний аспект, оскільки використовуються як

засіб дифамації опонентів. Наприклад, В.SЯдов, досліджуючи діяльність РНЄ,

відзначив: „Для РНЄ євреї – часто ті, кого вони вважають своїми ворогами, а

не тільки „особи єврейської національності” [129]. Про це свідчить, зокрема,

такий витяг з публікації „РНЄ в Естонії”, розміщеної в різних засобах

масової інформації РНЄ: „Газетка „Вісті” ((видавець Віталій Соломонович

Хаїтов, редактор Б.$Тух) – курсив наш – В.Є.), що виходить раз на тиждень

незначним тиражем, до недавнього часу, мало не в кожному другому номері

відводила місце для чергової плітки про РНЄ” [286].

Цікавим є той факт, що після розколу руху в 2000Sр. внутрішня

опозиція з угрупувань РВ О.SКассіна

–

Ю.SВасіна та РНЄ-ІІ Є.SЛалочкіна і

М.SЛалочкіна поширювала різноманітні заяви з критикою „голови

О.SБаркашева”, маючи на увазі нібито „неросійське” походження голови РНЄ

і, за словами заступника голови Партії національного відродження „Народна

Воля” В.SДавиденка „… підкреслюючи своє негативне до нього ставлення

самим написанням прізвища та навмисно або ненавмисно провокуючи до

цього інших...” [89,Sс.S2]. На головній сторінці сайту www.rne.org, що

перейшов під контроль угрупування Є.SЛалочкіна і М.SЛалочкіна, було

152

розміщено відповідну компрометуючу інформацію під назвою „Чому

Баркашева вигнали з РНЄ?”.

Таким чином, вказана ситуація наочно ілюструє використання

ксенофобської міфології в практичних цілях.

В цілому, антисемітська міфологія, присутня в ідеології РНЄ є не

оригінальною і практично повністю успадкованою в незміненому вигляді від

ідеологічних комплексів православно-монархічних організацій. Як зазначав

Е.SЛимонов, „... супровідні документи трактують вибух храму Христа

Спасителя в Москві в 1931Sр. „ритуальним вибухом”, підраховують євреїв в

радянських урядах, що свідчить про походження РНЄ з патріархальної

„Пам'яті”...” [201,Sс.S4].

Отже, проаналізувавши ксенофобську складову ідеології РНЄ, автор

робить такі висновки.

У ксенофобській складовій ідеології РНЄ виокремлюються три основні

сегменти: антисемітизм, кавказофобія, антизахідництво та пов'язана з ним

американофобія, які, у свою чергу, поляризуються на окремі аспекти.

Ксенофобська складова ідеології РНЄ формується під впливом ряду

причин, а саме: соціально-економічних проблем в Російській Федерації,

утиску російськомовного населення в країнах близького зарубіжжя, етнічної

злочинності і перманентного військового конфлікту в Чечні, загрози

дезінтеграції і розпаду багатонаціональної російської держави.

В процесі дослідження дисертант дійшов висновку, що всі сегменти

ксенофобії, представлені в ідеології РНЄ, здебільшого є не оригінальними

напрацюваннями ідеологів РНЄ, а рудиментами ідеологічних комплексів

інших організацій переважно православно-монархічного напряму з

урахуванням їх корегування відносно сучасних реалій.

4.2.3. Соціально-економічна доктрина як складова ідеології РНЄ. У

націоналістичній ідеології соціально-економічній проблематиці відводиться,

153

як правило, другорядна роль. Таке ставлення пояснюється такими

причинами:

– по-перше, пріоритет національного відродження над соціально-

економічними питаннями зумовлює необхідність вичленення, загострення і

актуалізації проблеми національного визначення, не даючи їй розчинитися в

суто буденно-побутових уявленнях, і знівелювати національний фактор;

– по-друге, зважаючи на специфіку розвитку різноманітних версій

ідеології сучасного російського націоналізму, таке ставлення зумовлене

антитетичними реакційними міркуваннями на противагу радянській

ідеологічній ортодоксії, що повністю ґрунтується на соціально-економічних

аспектах. Класова боротьба, маючи в своїй основі антагонізм певних класів,

замінюється боротьбою національною, яка об’єднує населення незалежно від

класової приналежності, що робить класовий чинник вторинним щодо

національного.

– по-третє, на відміну від ліберальної та соціалістичної

макроідеологій, як інтелектуальних продуктів раціоналістичної філософії

Нового часу, націоналізм є ірраціональним, будується на складних образах і

сконструйованих на їх основі міфах, що не піддаються раціональному

осмисленню і оцінюванню, тоді як соціально-економічні положення є суто

раціональними, вимагають відповідного обґрунтування і формулюються з

позицій економічної доцільності.

Тому соціально-економічну доктрину в націоналістичній ідеології,

представлено досить фрагментарно, що зводиться лише до загальних

положень про необхідність відстоювання соціальної справедливості і

рівності. При цьому, з урахуванням специфіки досліджуваної ідеології,

соціально-економічні положення орієнтовано етноцентристськи та

етнократично, і в сенсі практичної реалізації вони проявляються в

дискримінації груп індивідів залежно від їх етнічної приналежності.

Зважаючи на той факт, що в етнонаціоналістичній ідеології досить

сильними є державницькі мотиви, при формулюванні різних версій

154

націоналістичної ідеології вкрай актуальним залишається питання про роль

держави в економічному регулюванні. Концептуально в соціально-

економічній складовій націоналістичної ідеології виокремлюються два

основні напрями: націонал-капіталізм та націонал-соціалізм.

На думку російської дослідниці даної проблематики І.SПрусс

політичний дискурс націонал-капіталізму є модернізаторським, що відкидає

ностальгічні прояви та тяжіння до національного традиціоналізму і

спирається на технократію та високоінтелектуальні технології [280,Sс.S57].

Згідно такого трактування жорстка орієнтація на ринкову економіку з

мінімальним втручанням державних структур, на думку апологетів даного

напряму, є цілком виправданою і закономірною. При цьому ними ж

відстоюється необхідність конкурентоспроможності та рівноправної участі

Росії в торгівельно-економічних відносинах з іншими державами [280,Sс.S57].

Автор даного дослідження поділяє точку зору І.SПрусс відносно того,

що націонал-соціалістичний напрям, навпаки, засновано на поєднанні власне

національних елементів (етноцентризм, расизм) та патріархальних цінностей

соціалістичної ідеології (колективізм, соціальна справедливість, зрівняльний

ідеал) [280,Sс.S57]. Представники даного напряму послідовно виступають

проти ринкової економіки, яка насаджується, на їх думку, „компрадорським,

мондіалістським урядом”. За словами В.SЛихачова, „... капіталізм, як модель

суспільного ладу, є не тільки несправедливим, але і національно чужим

слов'янському (або ширше – індоєвропейському, „арійському”) менталітету,

протиприродним. Міф „національного менталітету” і спекуляції, що

випливають з нього, загальнорозповсюджені в середовищі антисемітів.

Оскільки природним укладом для російського етносу нібито є справедливий

громадівський соціалізм, саме „насадження” капіталізму не може

проводитися людьми „плоть від плоті” народної; всі активні „агенти

Капіталу” або кровно, або (якщо національну чужерідність в якомусь

конкретному випадку довести не вдається) духовно належать до іншого

національно-ментального типу. І тут вже відкриваються широкі можливості

155

для ксенофобських, і в першу чергу антисемітських спекуляцій…” [206]. В

позиціонуванні на міжнародній арені пріоритет надається самоізоляції та, як

наслідок, автаркії як формі господарювання.

Реакційна специфіка розвитку цих напрямів в націоналістичній

ідеології є причиною негативного ставлення до радянського способу

господарювання, а саме:

– націонал-капіталізм як наслідок існування фундаментальної

дихотомії двох понять: капіталізм-соціалізм;

– прихильники націонал-соціалізму схильні звинувачувати

радянське керівництво в нещадному поневоленні і експлуатації російського

народу, за рахунок якого, на їх думку, досягалося відносне економічне

процвітання інших народів. При цьому особливі претензії висуваються до

євреїв як основного народу-експлуататора.

І.SПрусс у статті „Ривок в майбутнє або рух по колу? (Економічні

погляди сучасних російських націоналістів)” вважає, що націонал-соціалізм –

це „… якась утопічна міфологема, що поєднує риси напівфеодальної-

напівродової держави-громади, населеної плем'ям воїнів, спаяних

братерством крові…” [280,Sс.S57]. Відштовхуючись від цієї тези, автор

вважає, що націонал-соціалістична концепція соціально-економічної

доктрини російських етнонаціоналістів здебільшого є похідною від німецької

версії націонал-соціалізму, тому вищенаведені характеристики є не більше

ніж запозиченнями з неї і адаптацією до російської дійсності. Схвальне

ставлення до неї обумовлено тоталітарною формою реалізації декларованих

соціально-економічних положень і, як наслідок, можливістю швидкої

мобілізації мас для досягнення ефемерної мети – національного відродження.

Враховуючи це, соціально-економічну доктрину ідеології РНЄ

віднесено до другого напряму, який ідеологи організації визначають як „…

побудову національної держави на принципах соціальної справедливості на

користь всієї нації...” [368,Sс.S11]. Е.SЛимонов в програмній статті „Лимонка”

в лібералів” зазначив: „Основна боротьба йтиме між націонал-капіталізмом

156

(сам президент, Шумейко, Лужков, псевдонаціоналіст Жириновський) та

націонал-соціалізмом. Останній представлений правою гілкою (РНЄ) та

лівою його гілкою – Націонал-більшовицькою партією” [195,Sс.S1]. Це

формулювання автором трактується як гіпертрофована роль держави та

анархізм в економічному регулюванні.

Розширене уявлення про обрану соціально-економічну орієнтацію РНЄ

дається в програмній статті РНЄ „Національний соціалізм чи пролетарський

інтернаціоналізм?”, у якій зазначається, що прихильники національного

соціалізму виступають за забезпечення соціальної справедливості і природної

рівності всіх представників нації як одного з найважливіших засобів

досягнення і зміцнення національної єдності. На їхню думку, національна

держава гарантує всім рівність перед законом і рівні стартові можливості. У

такій державі буде втілено в життя більшість з соціалістичних ідей

–

можливість здобути безкоштовну освіту і медичне обслуговування, захист

інтересів трудящих, захист етичного і фізичного здоров'я населення,

забезпечення гідного рівня життя для літніх людей, охорона материнства і

дитинства, вільний доступ до досягнень справжньої культури. Інтереси

трудящих, і в першу чергу, робітничого класу, визначено як предмет

особливої турботи держави. Праця буде почесною і обов'язковою для

кожного дієздатного громадянина. Підвищення життєвого рівня трудящих,

поліпшення умов і охорона праці перетвориться на один з основних напрямів

соціальної політики держави. У багатоукладній економіці значну роль

відіграватиме державний сектор. Всі найважливіші для життя країни і

населення галузі

–

енергетика, видобуток корисних копалин, банки,

транспорт і зв'язок, військова промисловість і т.д.

–

знаходитимуться у

державній власності. В рамках національного соціалізму, за задумом його

апологетів, можливою буде реалізація приватної ініціативи. Приватний

сектор економіки повинен зароджуватися і розвиватися з дрібного

підприємництва, заснованого на трудових доходах і накопиченнях окремих

громадян і трудових товариств. Прихильники національного соціалізму

157

рішуче відкидають ідею приватної власності на землю, оскільки вона, на

їхню думку, є основою життя селянства, яке, у свою чергу, трактується ними

як стрижень нації, її годувальник, хранитель її культурних і етичних

цінностей [242,Sс.S4].

Дані теоретичні викладки автор вважає своєрідними коментарями до

програми РНЄ, в якій зафіксовано такі пункти, що стосуються соціально-

економічного розвитку: „Економіка Російської держави повинна мати

багатоукладний характер при обов'язковому контролі над життєво

важливими її галузями. Російський робітничий клас є найчисельнішою

соціальною групою Росії, на його праці ґрунтується добробут всієї нації.

Тому інтереси робітника є предметом особливої турботи Російської держави.

Зарплата робітника з жебрацької, що не відповідає виконаній роботі, повинна

стати повністю еквівалентною витратам праці і достатньою для нормального

існування робітника і його сім'ї. Держава піклуватиметься про безперервне

поліпшення праці робітників. Праця робітника як діяльність, що є основою

добробуту нації і Вітчизни, повинна стати шанованою і престижною…

Російська держава проводитиме політику протекціонізму щодо російського

підприємництва… Російським підприємцям надається пріоритет перед

іноземними… Російська національна держава повинна поставити своїм

завданням всебічне відродження російського селянства… Важливим

завданням нової держави є заміна нинішньої інтелігенції новою

національною інтелектуальною елітою” [256,Sс.S24 – 27; 257,Sс.S1; 368,Sс.S16].

Дисертант відзначає таку залежність: поява РНЄ стала можливою в

складних умовах розпаду СРСР і формування власне російської державності,

пов'язаних з соціально-економічними та світоглядними кризовими явищами

(Е.SЛимонов, порівнюючи особливості розвитку РНЄ та УНА-УНСО,

зазначає, що ці організації „… було принципово сконструйовано для бойових

дій в умовах хаосу і вседозволеності 1990

–

1993Sрр., коли зламали одну

державність і ще не побудували нові – українську та російську...” [199,Sс.S1]).

Тому в програмно-ідеологічних матеріалах руху відводиться значне місце

158

критиці радянської форми господарювання, яка, на думку ідеологів РНЄ,

досягалася за рахунок експлуатації саме російського народу. Основні

претензії ідеологів РНЄ щодо погіршення соціально-економічного стану в

країні зводяться до звинувачень радянських господарників у заниженні

закупівельних цін на основні сільськогосподарські продукти, що

вирощуються в Росії, та у необґрунтованому завищенні закупівельних цін на

цитрусові, що вирощуються на Кавказі [16,Sс.S41; 26,Sс.S1]. Тому, на думку

О.SБаркашова, „… саме Росіяни знаходилися і знаходяться в найбільш

важкому соціально-економічному становищі…” [16,Sс.S42; 26,Sс.S1].

Як бачимо, ідеологами РНЄ кон’юнктурно моделювалась соціально-

економічна ситуація, при якій робітнику російського походження в

Радянському Союзі відводилася лише роль обслуговуючого персоналу для

задоволення запитів представників інших народів, звинувачуючи в цьому

„комуністів-інтернаціоналістів з відомим національним забарвленням”

(курсив наш – В.Є.) [242,Sс.S4] і свідомо провокуючи появу антисемітських

ідеологем. При цьому, РНЄ пропонувалась ними як єдина політична

альтернатива, здатна працювати лише в інтересах російського народу: „Ми,

Російські Націоналісти, не годуватимемо воюючі племена Африки і

страйкуючих шахтарів Англії, як це робили комуністи, не дозволимо

грабувати Російський Народ, за безцінь скуповувати нашу землю і заводи,

знущатися з нашої грошової системи, перетворюючи десятки мільйонів

представників Російського Народу і Росіян на напівголодних жебраків, як це

відбувається при демократах. Ми, Російські націоналісти, зробимо все для

того, щоб талановитий і працелюбний Російський Народ зміг працювати на

себе, а не на заморських і місцевих паразитів!” [368,Sс.S4].

Вище вже наголошувалося, що ідеологи різних версій сучасного

російського націоналізму вважають соціально-економічну проблематику

вторинною щодо питань, пов'язаних з національним визначенням. У цьому

сенсі ідеологія РНЄ не є виключенням. О.SБаркашов в своїх програмно-

ідеологічних статтях чітко визначає позиції щодо зазначених категорій,

159

відводячи соціально-економічній проблематиці лише роль засобу для

досягнення поставлених цілей. Зокрема, в його працях наголошується, що

„… тільки усвідомлення Національного світогляду і національних ідеалів

викличе могутній підйом творчої трудової енергії, дасть нації віру в свої

сили. Могутній підйом Національного Духу здатний не тільки подолати

державну кризу, але й принципово змінити все наше життя, надати нових сил

для небачених звершень” [16,Sс.S36; 20,Sс.S1]. Він же вважає основною метою

діяльності РНЄ не побудову в країні певної суспільно-політичної або

соціально-економічної моделі, а вирішення національних завдань шляхом

утвердження в свідомості народу ідеї національної єдності, заснованої на

відчутті кровної спорідненості всіх людей російської національності

[16,Sс.S36; 20,Sс.S1].

Думки про вторинність соціально-економічних питань дотримується і

один з ранніх ідеологів РНЄ В.SЯкушев, який вважав, що „… расова

свідомість – це джерело енергії, що сприяє розвитку суспільства, а соціальна

програма – це те, що забезпечує стабільність, стійкість та запобігає

виникненню як анархії, так і тоталітаризму...” [275,Sс.S4].

Проаналізувавши вищенаведені особливості соціально-економічної

ідеології РНЄ, автор робить такі висновки.

Соціально-економічна складова ідеології РНЄ не є власне ідеологічним

компонентом, тобто сукупністю соціально-економічних ідей, що

вибудовують певну цілісну ідеологічну конструкцію, а відіграє виключно

залежну роль для доповнення та часткового обґрунтування процесу

національного відродження, що пропонується ідеологами РНЄ. Це

обумовлено превалюванням національного чинника над соціально-

економічним в свідомості як ідеологів, так і реальних і потенційних

споживачів націоналістичної ідеології. Як зазначає І.SПрусс в цитованій вище

статті, економічний зміст соціально-економічної доктрини націоналістичної

ідеології „… зовсім не економічний і навіть не політекономічний, а швидше

160