визначається як соціальний критицизм, при цьому критика існуючої
політичної системи припускає її зміну. Серед позитивних сторін радикалізму
відзначено його здатність до формування нових відносин і політичних
інститутів.
4. Доведено, що „російський проект” етнонаціоналістичної ідеології
є продуктом системної кризи російського суспільства, що наступила після
розпаду СРСР з низкою політичних, релігійних, культурних, етичних та
естетичних характеристик. Оформленню етнонаціоналізму як ідеологічної
конструкції сприяли: світоглядна криза, ідейна дезорієнтація та
маргіналізація флангів політичного спектру, що стали наслідком їх
радикалізації та орієнтації на крайні безкомпромісні ідеологічні рішення в
галузі ідентифікації та самоідентифікації індивідів.
5. Виведено формулу російського правого радикалізму, з якої
випливає, що дане політико-ідеологічне явище є продуктом розпаду старих
світоглядних установок і наслідком складного синтезу революційних,
войовничих, націоналістичних доктрин (чорносотенства, націонал-
соціалізму, політизованого неоязичництва, православного фундаменталізму,
нацизму німецького гітлерівського зразка, фашизму італійського зразка
т.Sін.), що декларують в більшій чи меншій мірі вищість та винятковість
певної раси або нації, яким властивими є відмова від гуманізму та його
підміна пропагандою і практикою насильства та грубої сили, вождізм,
фанатизм і нетерпимість.
6. У діалектиці сучасного російського націоналізму умовно
виокремлено три етапи, а саме: православно-монархічний або становлення,
правонаціоналістичний або переродження та лівонаціоналістичний або
сучасний, кожен з яких має свої особливості політико-ідеологічної бази та
репрезентації на політичній арені.
До компонентів ідеологічного інструментарію православних
монархістів і неочорносотенців зараховано антисемітизм, шовінізм,
культурний та соціальний консерватизм, несприйняття більшовицької