Васильчук Є.О. Етнонаціоналізм як політична ідеологія в умовах суспільства, що трансформується (На прикладі всеросійського суспільно-патріотичного руху „Російська національна єдність)
Подождите немного. Документ загружается.
ідеологічний, безпосередньо пов'язаний з ідеологією самого націоналізму...”
[280,Sс.S59].
Активне використання в окремих документах РНЄ соціалістичних
мотивів (на цьому робиться акцент в полеміці між різними марксистськими
угрупуваннями на сторінках журналу „Марксист”) обумовлено тим, що „…
фашисти і так за своєю природою зобов'язані обіцяти якийсь „соціалізм”
[210,Sс.S81]. Вони ж характеризують його як „… своєрідний фашистський
соціалізм”, під яким розуміється „… „Добре життя”, яке „… обіцяється лише
„росіянам”
–
у багатонаціональній державі – і притому „всім росіянам”
відразу, незалежно від класового поділу…” [4,Sс.S94].
Таким чином, враховуючи вищенаведені характеристики (критика
радянської форми господарювання, спекуляція на соціально-економічних
проблемах без пропозиції конкретних кроків для виходу з кризи), дисертант
притримується думки про те, що соціально-економічна доктрина, як і
ідеологія РНЄ в цілому, є націонал-популістською, орієнтованою на
завоювання та утримання соціальної бази для досягнення ефемерних цілей,
поставлених ідеологами РНЄ.
Висновки до четвертого розділу
1. Відзначено, що сучасний праворадикальний рух в Росії є
складноструктурованим і полікомпонентним феноменом соціально-
політичної дійсності, що включає, крім політичних партій, суспільних рухів
та об'єднань, елементи особливої специфічної субкультури, релігійний
ідеологічний компонент (в першу чергу, православний та неоязичницький
його аспекти) тощо. До специфічних рис ідеологічних продуктів російських
правих радикалів зараховано підходи до вирішення національного питання та
міжнаціонального взаєморозуміння.
2. Доведено, що серед привабливих аспектів ідеології російських
правих радикалів наявні демонстративна та відверта контркультурна
161
спрямованість (використання табуйованих елементів символіки та
стилістики); безкомпромісність в галузі ідентифікації та самоідентифікації
індивідів, що відбуваються за етноконфесійною ознакою; агресивні та
насильницькі принципи вирішення накопичених проблем, що створює
можливість для виходу негативно забарвлених емоцій та енергій активістів
право радикальних структур.
3. До особливостей появи та специфіки ідеологічної доктрини РНЄ
зараховано світоглядну кризу, ідейну дезорієнтацію та маргіналізацію
флангів політичного спектру, в результаті якої активна, вольова,
безкомпромісна та радикально налаштована частина політично ангажованих
суб'єктів виявилася видвореною за межі системної політики. Вона фактично
втратила важелі впливу на політичну ситуацію парламентським та іншими
легальними шляхами, що виключають силові вирішення існуючих питань і
проблем, а тому намагається повернути втрачені можливості в крайніх,
граничних формах та проявах спротиву. Враховуючи фактичну відсутність
дієвої реакції російської офіційної влади на появу, інституціоналізацію та
розвиток праворадикальних рухів, радикалізм став допустимою нормою
суспільно-політичного буття російського соціуму, що позначилося на
формуванні ідеологічних доктрин правих радикалів.
4. Здійснивши структурний аналіз ідеології ВСПР „Російська
національна єдність” автор з’ясував, що вона представляє собою складний
комплекс, синтезований з специфічних соціально-економічних,
ксенофобських та релігійно-культурних компонентів, яким властиві
контркультурна спрямованість, безкомпромісність та орієнтація на крайні
засоби вирішення існуючих в суспільстві проблем.
Чільне місце в ідеології зазначеної організації займає революційна
риторика, обумовлена необхідністю зайняти стійкі позиції в російському
політичному спектрі та задоволенні ідеологічних запитів потенційних та
реальних активістів даного руху.
162
5. Релігійну складову ідеології РНЄ визначено як „релігійний
фундаменталізм”, синтезований з елементів православ'я, окультно-містичних
теорій і практик та неоязичництва. Особливості релігійного визначення РНЄ
пояснюються залежністю від тоталітарної структури руху, яка тривалий час
була зосереджена на центральній фігурі в РНЄ – О.SБаркашові та була
визначальним чинником при формулюванні релігійного компоненту ідеології
РНЄ. Особливості світогляду та очевидна інтелектуальна незрілість
О.SБаркашова в значній мірі зумовили еклектичність і фантасмагоричні
віяння в релігійній складовій ідеології даного руху.
6. У ксенофобській складовій ідеології РНЄ виокремлено три
основні сегменти: антисемітизм, кавказофобія, антизахідництво та пов'язану
з ним американофобію, які, у свою чергу, поляризуються на окремі аспекти.
Ксенофобська складова ідеології РНЄ формується під впливом ряду
причин, а саме: соціально-економічних проблем в Російській Федерації,
утиску російськомовного населення в країнах близького зарубіжжя, етнічної
злочинності і перманентного військового конфлікту в Чечні, загрози
дезінтеграції і розпаду багатонаціональної російської держави.
В процесі дослідження дисертант дійшов висновку, що всі сегменти
ксенофобії, представлені в ідеології РНЄ, здебільшого є не оригінальними
напрацюваннями ідеологів РНЄ, а рудиментами ідеологічних комплексів
інших організацій переважно православно-монархічного напряму з
урахуванням їх корегування відносно сучасних реалій.
7. Аналізуючи специфіку соціально-економічної доктрини ідеології
РНЄ автор даного дослідження дійшов висновку, що вона, як і ідеологія РНЄ
в цілому, є націонал-популістською, орієнтованою на завоювання та
утримання соціальної бази для досягнення ефемерних цілей, поставлених
ідеологами РНЄ.
8. Підсумовується, що в цілому ідеологічний комплекс РНЄ
характеризується складністю та полікомпонентністю його структури,
рудиментарно-модернізаторським підходом до його формування та
163
наявністю значного мобілізаційного та конфліктогенного потенціалів.
Виявлені основні блоки та елементи ідеології РНЄ є слабко пов’язаними між
собою, що в цілому обумовлює її мозаїчність та еклектику. Їх основним
консолідуючим чинником виступає ксенофобська доктрина, яка є
парадигмальною основою ідеології вказаної організації.
164
ВИСНОВКИ
Комплексний аналіз „російського проекту” етнонаціоналістичної
ідеології дає підстави зробити такі висновки.
1. Аналіз літератури та джерел дає підстави стверджувати, що в
дослідженнях „російського проекту” етнонаціоналістичної ідеології
найбільш широко репрезентованими є ксенофобський та релігійний його
фрагменти. Проте єдина комплексна робота, яка представила б „російський
проект” етнонаціоналістичної ідеології у всій повноті, на сьогоднішній день
відсутня.
Історіографічний доробок, присвяченій цій проблематиці, умовно
класифіковано за чотирма умовними групами:
– радянська;
– зарубіжна;
– сучасна російська;
– сучасна українська.
Відзначено, що характерною ознакою радянської наукової школи з
вивчення націогенезу та супутніх явищ є заангажована негативно-критична
оцінювальна модель вивчення націоналізму, що базувалась на працях
класиків марксизму-ленінізму і мала жорстко догматизований характер. Тим
не менш, радянською школою етнографів плідно вивчались проблеми
етногенезу та міжетнічних відносин і фрагментарно висвітлювались окремі
питання націоналізму та національного становлення.
Підкреслено, що для західноєвропейської та американської шкіл з
вивчення проблем націоналізму характерним є ідейний плюралізм у
вивченні цього явища, що створює умови для проведення об’єктивного і
неупередженого аналізу.
До специфіки досліджень російської наукової школи зараховано те, що
вони були актуалізовані на початку 1990-хSрр., коли політична ситуація, що
склалася в пострадянському перехідному суспільстві, зумовила наукову
рефлексію соціальних витоків національних рухів, їх світоглядних
165
орієнтирів та програмних засад та призвела до артикуляції нової
національної ідентичності. Відзначено наявність впливу
радянської наукової
традиції на дослідження націоналізму в перехідних постсоціалістичних
суспільствах і звертає увагу на те, що в ній переважає етнічне розуміння нації
в руслі примордіалізму та негативно-оцінювальна інтерпретація
націоналізму.
Проаналізовано науковий доробок українських вчених в галузі
вивчення міжнаціональних відносин і відзначено його значущість при
проведенні досліджень в цій галузі.
Залучена джерельна база дозволяє об’єктивно і достовірно розкрити
зміст теми дисертації. Однак вона недостатньо залучена до наукового обігу,
що визначає завдання, а в окремих випадках і наукову новизну дослідження.
Відзначено, що методологія дисертаційного дослідження має
міждисциплінарний характер, що зумовлено особливостями предмета
дослідження.
2. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1990 – 2000Sрр.
Нижню хронологічну межу визначено організаційним оформленням
Всеросійського суспільно-патріотичного руху „Російська національна
єдність” в жовтні 1990Sр.
Верхню хронологічну межу доведено до вересня
2000Sр. – часу розпаду цієї організації
внаслідок довготривалого
внутрішнього конфлікту.
Географічні межі дослідження
відповідають ареалу розповсюдження
Всеросійського суспільно-патріотичного руху „Російська національна
єдність”, а саме: Російська Федерація, Республіка Білорусь, Південно-Східна
Україна, Естонія, Латвія.
3. Доведено, що феномен правого радикалізму та споріднених
явищ, зазначених у дисертаційному дослідженні, є наслідком глибокої
диференціації соціальних та етноконфесійних груп, поляризації їх інтересів,
маргіналізації значної частини населення, наростання кризових явищ в усіх
сферах життя російського суспільства. Підкреслено, що радикалізм
166
визначається як соціальний критицизм, при цьому критика існуючої
політичної системи припускає її зміну. Серед позитивних сторін радикалізму
відзначено його здатність до формування нових відносин і політичних
інститутів.
4. Доведено, що „російський проект” етнонаціоналістичної ідеології
є продуктом системної кризи російського суспільства, що наступила після
розпаду СРСР з низкою політичних, релігійних, культурних, етичних та
естетичних характеристик. Оформленню етнонаціоналізму як ідеологічної
конструкції сприяли: світоглядна криза, ідейна дезорієнтація та
маргіналізація флангів політичного спектру, що стали наслідком їх
радикалізації та орієнтації на крайні безкомпромісні ідеологічні рішення в
галузі ідентифікації та самоідентифікації індивідів.
5. Виведено формулу російського правого радикалізму, з якої
випливає, що дане політико-ідеологічне явище є продуктом розпаду старих
світоглядних установок і наслідком складного синтезу революційних,
войовничих, націоналістичних доктрин (чорносотенства, націонал-
соціалізму, політизованого неоязичництва, православного фундаменталізму,
нацизму німецького гітлерівського зразка, фашизму італійського зразка
т.Sін.), що декларують в більшій чи меншій мірі вищість та винятковість
певної раси або нації, яким властивими є відмова від гуманізму та його
підміна пропагандою і практикою насильства та грубої сили, вождізм,
фанатизм і нетерпимість.
6. У діалектиці сучасного російського націоналізму умовно
виокремлено три етапи, а саме: православно-монархічний або становлення,
правонаціоналістичний або переродження та лівонаціоналістичний або
сучасний, кожен з яких має свої особливості політико-ідеологічної бази та
репрезентації на політичній арені.
До компонентів ідеологічного інструментарію православних
монархістів і неочорносотенців зараховано антисемітизм, шовінізм,
культурний та соціальний консерватизм, несприйняття більшовицької
167
ідеології і практики, негативне ставлення до екуменічних тенденцій у
православній церкві та сучасного лібералізму. Ідеалом державного ладу цих
об’єднань є монархія в її найбільш реакційних антидемократичних формах.
Правонаціоналістичний етап характеризується поєднанням
європейського націонал-соціалізму зразка 1920
–
1930-хSрр. і патріархального
православ’я як рудимента православно-монархічного напряму та
копіюванням форм і методів діяльності та програмних принципів своїх
європейських аналогів.
Ідеологемам лівонаціоналістичного етапу притаманне використання
різноманітних варіантів націонал-соціалізму, вільного від патріархально-
православних забобонів, що базується на концепціях західноєвропейських
„нових правих” та західноєвропейських культурно-ідеологічних тенденціях з
врахуванням російської специфіки. Відзначено, що на даному етапі
націоналізму стають властивими раніше невідомі йому культурні авангардні
форми, які значною мірою порвали з російською консервативною традицією.
Особливості розвитку націоналізму та споріднених неонацистських
явищ в Росії автор дослідження пояснює залежністю суспільно-політичного
життя країни від багаторівневої еволюції актуального політичного режиму,
оскільки кожна подальша еволюція передбачала зміни структури
можливостей будь-якого суспільно-політичного руху. Тому в кожний період
переваги були на боці певного політичного стилю і поведінкової моделі, що,
в свою чергу, накладало специфічний відбиток на політико-ідеологічні
доктрини кожного з етапів розвитку сучасного російського націоналізму.
Виходячи з цього, перераховані вище етапи є віддзеркаленням змін в
політиці держави.
Підсумовується, що пропонована картина розвитку націоналізму та
споріднених неонацистських явищ в Росії є узагальненою, кожен етап не
завершився повністю (його рецидиви продовжують функціонувати на рівні
рудиментів або рефлексії), а це, у свою чергу, накладає специфічний відбиток
на сучасні організації, їх ідеологію і практичну діяльність.
168
7. Доведено, що ідеологія ВСПР „Російська національна
єдність” представляє собою складний комплекс, синтезований з специфічних
соціально-економічних, ксенофобських та релігійно-культурних
компонентів, яким властиві контркультурна спрямованість,
безкомпромісність та орієнтація на крайні засоби вирішення існуючих в
суспільстві проблем.
Чільне місце в ідеології зазначеної організації займає революційна
риторика, обумовлена необхідністю зайняти стійкі позиції в російському
політичному спектрі та задоволенні ідеологічних запитів потенційних та
реальних активістів даного руху.
Відзначено складність та полікомпонентність структури ідеологічного
комплексу РНЄ, що зумовлено рудиментарно-модернізаторським підходом
до його формування, наявністю значних мобілізаційного та конфліктогенного
потенціалів. Це обумовлює мозаїчність та еклектику виявлених основних
блоків та елементів ідеології РНЄ, які є слабко пов’язаними між собою. Їх
основним консолідуючим чинником виступає ксенофобська доктрина, яка є
парадигмальною основою ідеології вказаної організації.
8. На сучасному етапі спостерігається тенденція сутнісної
вичерпаності етнонаціоналістичної ідеології, чому сприяють такі причини.
Етнонаціоналізм отримав здатність до розвитку в умовах системної
кризи російського суспільства, причому піднесення його розвитку співпадало
із загостренням кризових ситуацій, даючи тим самим простір та можливість
для виходу енергій соціального протесту. З моменту входження кризи в
перманентну фазу з поступовою стабілізацією та згладжуванням найбільш
гострих моментів етнонаціоналістичні мотиви починають деактуалізуватися
та витіснятися із суспільної свідомості. Позиціонуючи себе як опозиційна
діючим владним інститутам дисперсна політична сила, етнонаціоналізм
зайшов в безвихідь та став втрачати живильне середовище після переходу
офіційної влади на патріотичну риторику. Таким чином, етнонаціоналістичну
169
ідеологію було виведено з об'єктиву суспільної уваги, що призвело до
поступового зменшення її актуальності.
Згасанню етнонаціоналістичної ідеології сприяла і слабкість соціальної
бази, оскільки радикальні гасла та специфічна стилістика
етнонаціоналістичних рухів, зокрема ВСПР „Російська національна єдність”,
асоціювалися та співвідносилися в суспільній свідомості з „фашистською”,
що, у свою чергу, пожвавлювало та підживлювало спогади про Другу світову
війну та її наслідки.
Активну роль в згасанні етнонаціоналізму відіграла фаза
постполітичного розвитку, в якій відбувається дезонтологізація політики як
специфічної форми суспільної свідомості та специфічної соціальної
практики.
При введенні в дослідження терміну
„
дезонтологізація
”
автор
керувався сутністю філософського терміну
„
онтологія
”
, під яким розуміється
вчення про буття як таке. У даному контексті термін
„
дезонтологізація
”
свідомо протиставляється терміну
„
онтологія
”
з метою репрезентування
втрати буттєвої основи етнонаціоналістичних політико-ідеологічних доктрин
шляхом абсурдизації їх основних структурних блоків: релігійно-
культурного, ксенофобського та соціально-економічного, втрату їх зв’язку із
соціальною базою етнонаціоналістичних рухів, з подальшим відривом
етнонаціоналістичної ідеології від суспільної свідомості, її віртуалізації та
розчинення.
Віртуалізація етнонаціоналістичної ідеології пояснюється не лише як
результат її неадекватності викликам сучасності, що є об’єктивним
чинником, а й обумовлена суб’єктивно шляхом реалізації різних форм тиску
з боку офіційної влади на етнонаціоналістичні структури, що змушує їх
створювати Інтернет-альтернативи контрольованому державою публічному
простору. На відміну від повністю підконтрольного органам влади
російського телебачення, де розповсюдження інформації є однобічним, від
центру до периферії, Інтернет працює за принципом здійснення мережевих
зв'язків. Таким чином, російські праворадикальні портали Інтернету
170